Зараз ряд політичних сил, як в Україні так і за її межами, зацікавлені у розколі нашої держави.

Економіка, інформаційний простір, мова, релігія, культура, історія – це невеликий перелік, яким намагаються користуватися антиукраїнські сили, практично, щодня.

З органів влади поступово витісняються патріотично налаштовані політики. Влада оновлюється за принципом: гроші, або родинні зв’язки. Засоби масової інформації міцно «обробляють» молодь русифікацією. Україна перетворюється на космополітичну державу.

Крім того, олігархи на стільки тримають у руках економіку, що молодим людям, практично, не можливо без стартового капіталу розпочати власну справу. Розчарована частина молоді працює за копійки на панів. А ті жирують.

Гине українське село. Відсутність сучасного житла та роботи з гідною заробітною платнею змушує селян емігрувати у міста, або за рубіж.

Така гірка картина навіює на те, що в Україні неминуча чергова революція. Цього разу соціальна. Звісно, вона може підірвати і так слабкий суверенітет нашої держави. Але коли вона наступить, то в той момент про це ніхто не буде думати. Цим, звісно, захочуть скористатися зовнішні вороги України, щоб пошматувати нашу державу на дві, а то і три, частини.

Цього не можна допустити! Всі, хто живе в цій країні, має об’єднатися заради власного дому – України. Будувати нову Україну мають нові, незаангажовані, молоді і енергійні люди. Настав час об’єднуватися заради майбутнього!

- на сайт, який мені не просто подобається, а й який вже тривалий час став частиною мого життя. Мова йде про сайт «Майдан»: www.maidan.org.ua

Якщо Ви ще жодного разу його не відвідували, то спочатку він може здатися Вам черговим заполітизованим проектом. Але це далеко не так.

Пройдіться уважно по всіх його розділах та проаналізуйте їх. Якщо у Вас вистачить терпіння, то, навіть, «неозброєним оком» Ви побачите, що головна місія «Майдану» - боротися з наволоччю, яка пробирається до різних щаблів влади і підтримувати те, що дає розвиток суспільству.

«Майданівці» - це величезна команда людей, яка мешкає в різних регіонах України, а також далеко за її межами. Головним рушієм нашої команди – є любов до рідного краю. Наша зброя – це слово. Наша міць – наша єдність.

На сайті www.i.ua ми взялися знайти і об’єднати тих, хто був тут поодинці. Вони мали надію, що знайдуть своїх однодумців, або однодумці знайдуть їх. Вони мріяли об’єднатися заради ідеї – почати щось робити для СВОЄЇ КРАЇНИ. І от – сталося!

Ми прийшли на www.i.ua і відразу почали тут шукати патріотично налаштованих людей. І виявилося, що вони тут є. Ми почали писати блоги, в яких закликали інших блогерів ДО ЄДНАННЯ. І от ми бачимо результат – наші однодумці почали масово об’єднуватися в співтоваристві «Ми любимо тебе, Україно!».

Сьогодні наше співтовариство робить перші кроки. Думаю, що вже найближчим часом ми зможемо не тільки обговорювати найважливіші проблеми сьогодення та події, які відбуваються в НАШІЙ КРАЇНІ, але й масово почнемо долучатися до процесів державотворення.

Сподіваюся, що за місяць-два ми створимо мережу, яка буде представлена всіма областями України. Тож, шановні блогери на www.i.ua, долучайтеся самі та залучайте своїх друзів до нашої команди. Думаю, що разом ми створимо команду, яка буде відомою далеко за межами цього сайту.

З повагою та найкращими побажаннями, Тарас Токар.

Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905—1917 рр.

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Головними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити. Подивімося на деякі найцікавіші тексти.

Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжет них творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.

Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі суперечності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою: чи варта була революція такої жертви.

У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізичного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть в такій складній тематиці письменник не перетворює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашого, національного світовідчуття.

У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся і Павла Тичини. В своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.

Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном.

Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

Джерело: Вікіпедія.

Для української національної культури основоположною і базисною є народна культура. На її основі поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливости історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами.

Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.

Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широки маси суспільства - селяни, козакi, ремісникі. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.

У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.

Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.

Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі у дисi більш пізднього європейського екзистенціалізму. Сьогодні такі підходи мають особливе значення для всього людства.

Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. на Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо. Особливо любовно оспівав народ своїх , на яких так багата Україна.

Джерело: Вікіпедія.

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине;
Гине слава, батьківщина;
Немає де дітись;
Виростають нехрещені
Козацькії діти;
Кохаються невінчані;
Без попа ховають;
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле крив,
Ляхи, уніати
Налітають,— нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало Кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!»
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділися? Згоріло
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують.
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії,—
Така ваша доля!
Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі
Б'ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось.
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився;
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків —
Поради прохати:
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи -
Наше безголов'я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров'я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду,—
Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата;
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки,
Та й не повставали:
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити;
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,—
Тії ночі кривавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак гетьманщину,
Згада та й заплаче!»
Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
«Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запечку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую».

Тарас ШЕВЧЕНКО
[6 листопада 1838,
С.-Петербург]

Днями трудовий колектив Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного звернувся до правоохоронних органів з проханням припинити дестабілізацію роботи їхнього закладу.

Колектив бібліотеки стурбований активізацією дій так званих власників приміщення, в якому знаходиться бібліотека. Громадяни О.Павлюченко та О.Буянкін в супроводі незнайомих осіб відвідують заклад, ведуть себе зухвало і зверхньо, вільно пересуваються приміщенням, не питаючи дозволу працівників.

При кожному відвідуванні бібліотеки громадяни О.Павлюченко і О.Буянкін погрожували, що бібліотека буде знаходитися тут лише до кінця навчального року, а потім вони виставлять охорону і не пускатимуть до робочих місць її працівників.

У заяві говориться про те, що приміщення бібліотеки є спірним, оскільки право власності на нього і питання дійсності договору купівлі-продажу оскаржується в судах і до остаточного винесення вердикту суду перебування в ньому бібліотеки є законним.

Колектив бібліотеки просить прокурора Полтавської області Віктора Войцишена, начальника Головного управління МВС України в Полтавській області Михайла Цимбалюка та начальника управління Служби безпеки України по Полтавській області Петра Хоменка вплинути на громадян Павлюченка О.П. і Буянкіна О.К., щоб вони не дестабілізували роботу бібліотеки, а також вжити відповідних заходів з метою недопущення силового захоплення бібліотеки, - говориться у заяві.

http://maidan.org.ua/static/news/2007/1204878384.html

Депутатська група «Народна самооборона» звертається до Секретаріату Президента та уряду припинити "публічні і підкилимні взаємопоборювання", що несуть загрозу єдності коаліції.

Про це йдеться у переданій УНІАН заяві депутатської групи «Народна самооборона» щодо парламентської кризи в Україні.

Народні депутати групи «Народна самооборона» фракції НУ-НС заявляють, що парламентаризм в Україні та єдність демократичних сил знаходяться під загрозою.

"Другий місяць робота Верховної Ради України паралізована. Штучно створена Партією регіонів парламентська криза викликана її небажанням і нездатністю перебувати у цивілізованій опозиції. Деструктивні дії Партії регіонів під надуманим приводом боротьби проти НАТО насправді мають на меті будь-якою ціною зруйнувати коаліцію БЮТ - НУ-НС і повернутися до влади", - йдеться у заяві.

На переконання депутатів "Народної самооборони", це не мало б жодних наслідків, "якби опозиція не мала союзників серед окремих високопоставлених владних чиновників, які продовжують плести інтриги, намагаючись зліпити новий різновид так званої «широкої» коаліції". По суті, вважають автори заяви, "мають місце ознаки змови, метою якої є ревізія волі виборців і досягнення чергової закулісної домовленості олігархічних еліт". Останнім часом цій меті, як вважають в "Народній самообороні", об’єктивно, сприяє позиція голови Верховної Ради, "чия пасивність і небажання вести пленарні засідання ставлять ситуацію на грань колапсу".

Як підкреслюється в заяві, "наслідком цих скоординованих дій є не тільки відсутність так необхідної сьогодні законодавчої роботи, а й знищення парламенту як складової частини влади в Україні".

У "Народній самообороні" зазначають, що Верховна Рада невідворотно наближається до 30-денного терміну бездіяльності, настання якого неминуче ставить її у напівлегітимне існування, робить заручницею зовнішніх рішень щодо її подальшого існування, чи власного рішення про саморозпуск.

Як наголошують депутати "Народної самооборони", "така безвідповідальна і деструктивна політика Партії регіонів та тих, хто їй підігрує, може вдруге поставити Україну на межу дострокових парламентських виборів". Водночас, на переконання авторів заяви, "ці вибори сьогодні не мають нічого спільного з інтересами переважної більшості наших громадян, які уже двічі після помаранчевої революції - у 2006-му та 2007-му роках - підтверджували свій демократичний вибір".

У "Народній самообороні" впевнені, що перевибори означатимуть чергову напругу в суспільстві, "дадуть в руки окремих авантюрних політиків можливість для суб’єктивних авторитарних і навіть неконституційних дій". На думку авторів заяви, "мета архітекторів дострокових виборів - переформатувати коаліцію в своїх інтересах".

При цьому в "Народній самообороні" звертають увагу, що "всі ці події в парламенті відбуваються на фоні взаємних інформаційних уколів між Секретаріатом Президента і урядом, взаємного обміну телеграмами і звинуваченнями, що лише надихає парламентську опозицію на активізацію своїх дій". Автори заяви також вважають невипадковим, що саме на цей період припав "безпрецедентний тиск на нашу державу з боку Росії у газовому питанні". "Наш східний сусід, керуючись власними геополітичними інтересами, використовує слабкість української влади і протиріччя серед лідерів демократичної коаліції для утримання України в зоні залежності від себе", йдеться в заяві.

У зв’язку з цим депутати "Народної самооборони" заявляють, що владна демократична еліта просто зобов’язана у цьому важливому для України питанні зайняти консолідовану позицію і керуватись національними, а не корпоративними чи особистими інтересами.

«Народна Самооборона» підтверджує свою принципову позицію на негайне відновлення повноцінної роботи Верховної Ради України і вважаємо, за таких умов коаліція демократичних сил має всі можливості показати роботу в інтересах суспільства.

Автори заяви закликають Президент України, уряд, фракції демократичної коаліції до єдності і спільних дій з метою реалізації ідей і завдань, проголошених на Майдані.

Джерело: УНІАН.

У будь якому випадку бажано пояснити: чому?

Бачу це з нашого співтовариства «Ми любимо тебе, Україно!» Кількість учасників росте вже щодня. Рейтинг також. Тож долучайтеся і Ви. Воно знаходиться тут: http://blog.i.ua/community/662/ Якщо Ви не знаєте, як це робиться, а маєте бажання долучитися, то подавайте заявки на вступ тут – нижче у коментарях.

Єднаймося!