Січень кличе мороза, морозить лиця,щипає носа

 Новий рік (1)   Новий рік – до весни відлік.

Гната (2). В цей день заборонялося прясти. Жінки робили  печиво, а дівчата «павуки»,

різдвяні прикраси з соломи.

 Святвечір, Багатий вечір, Багата кутя (6). Це одне з найурочистіших свят. Його відзачають напередодні Різдва.

 Різдво (7). Одне з найбільших релігійних свят, з ним пов’язують народження Ісуса Христа.

 Богородиця (8). Вважалося, що це свято для жіноцтва найважливіше, оскільки пов’язане з Матір’ю Божою.

 Степана (9). Повинен бути морозний день, а тому казали: «Прийшов Степан – на ньому червоний жупан».

Старий Новий рік, Василія (14). Василь вважався покровителем землеробства.

Богоявлення, або «бабин вечір» (17). Кроплять хати свяченою водою.

Голодна кутя, голодний Святвечір (18). Готують третю і останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається                вона «голодною»від  того, що з цієї пори і до наступного ранку люди говіли, тобто не їли.

Водохреща, Водощі, Йордана (19). Це – третє, найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Святять воду на річках.

Опанаса, Пів-Івана, Різдвяний день (21). Святкують переважно жінки, бо кажуть: «Пів-Івана полоще ложки».

Тетяни (25). Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирію, а коли сніжно, то дощитиме влітку.

Опанаса (31). Переважно  цей день буває холодним, тому казали: «З Панасовими морозами жарти лихі», «На Опанаса-ломиноса бережи носа».

На новий рік прибавилося дня на заячий скік.

Кожне сільце має своє слівце

Новорічні полазники

         Для  сучасника слово це мало зрозуміле або й зовсім не знане. Раніше воно було

відомим усім сільським жителям. Полазником вважалася людина, яка першою

перевідувала оселю на новий рік (на Гуцульщині це робили і на Введення). За

повір’ям, такий гість мав неодмінно принести родині щастя або невдачі протягом

року. Тому люди спостерігали, хто першим із сусідів завітає до хати.

     Найкращими полазниками вважалися особи чоловічої статі. Особливу

новорічну радість приносив молодий і симпатичний парубок, заможний чоловік або

хлопчик. І вже зовсім зле, якщо перевідувала жінка, особливо стара, немічна чи

хвора бабуся. «Від такого показника, - казали з цього приводу, - цілий рік добра не буде»

Часто господарі навмисне стежили, хто першим іде до хати. Якщо ж це був

небажаний полазник, то примикали двері. З цією метою в народі виробився

оригінальний обряд. Це – так зване посівання. Удосвіта на Новий рік мали за

звичай засівати збіжжям оселі. Хлопчаки-підлітки насипали в спеціально сплетені

рукавички зерно й першими оббігали найближчих родичів та сусідів.

          Сію, сію, посіваю,  

З Новим роком вас вітаю! Хай вам буде рік добрий, А вік – довгий! Христос  народився!

Сію на вас жито, щоб було добре жити!

Ще й пшеницю яру, щоб завжди були у парі! Сиплю на вас просо, щоб було краще, ніж досі! Сиплю на вас овес, щоб вами гордився рід увесь! Христос народився!

Проблема мови в нашій державі часто змушує задуматися над тим, до чого ми йдемо, до Українізації чи до Русифікації? Хтось говорить українською вдома, російською з друзями (з характерним Оканням і ГЕканням), хтось просто думає що він говорить українською, у когось анкета Вконтакті російською. Продовжувати?? Думаю ви і самі знаєте про цю проблему. Це звичайно добре, що ми - Українці навчилися розмовляти російською (чим не можуть похизуватися Росіяни що до української), проте, все ж таки, не приємно чути, коли проходиш повз звичайну українську школу і чуєш фірмові російські слова і вирази (наприклад: "отнюдь" і т. п.)
Та це ще нічого. Не осуджую тих, хто говорить російською, це право кожного, хоч португальською говори, людина яка є-така і залишається. Найбільш важко сприймати відбірний суржик, постійне закінчення слів на "ть" (робить, співать, приймать, коли правильно: робитИ, співатИ, прийматИ, і т.п.), постійне вживання російських слів українськими літерами, якщо так можна висловитися (прівєт, найшов, цвєти, любов, коли правильно: привіт, знайшов, квіти, кохання.). І вже нікуди не подітися від вже просто врісших корінням в українську мову російських слів (сахар, ладонь, зонтик, обувь, коли правильно: цукор, долоня, парасолька, взуття).
Я вважаю це найбільшою культурною проблемою України. Колись до мене в гості приїзджали родичи з Росії, і мій дядько, все життя проживший у Ростові-на-Дону сказав золоті слова, побачивши підготовку до дня незалежності України на майдані "Знаєте, Україна зберегла себе, вона зберегла свої традиції, те, що було нажито віками, у нас, в Росії, такого немає, воно кудись зникло". Тож просто хочу сказати одне, чому ж, якщо нам вдалося зберегти традиції, пронести їх через такий великий проміжок часу і захоплювати цим весь світ, нам не вдається зберегти свою мову? Бережіть її, що б скоро слова "тато", "мрія" і "родина" не були занесені до списку архаїзмів.
(прошу пробачення за можливо присутні орфографічні помилки, просто не мав часу перевірити.)
(Стаття не є натяком на всі форми дискримінації, расизму і націоналізму.)

---

(Саркастична дурня, або есе із залізною логікою)

Львівський метрополітен було побудовано броварями у 1715 році для транспортування пива. Післе переходу Львова до Австро-Угарщини метрополітен знаходився у занепаді. Ситуацію згодом погіршили й перша з другою світові. Про метрополітен згадали тільки в 1991,

Про існування львівського метрополітену знають виключно всі. Всі. Всі! І навіть так звані москалі! Використовується більшою мірою для залякування і реабілітації  тих самих москалів. Варто лише налякати одного москаля, як той налякає іншого, а той в свою чергу ще якогось. Така ланцюгова реакція!

Розклад реабілітації москалів:

• Читання «Кобзаря» з 6:30 до 9:30,
• Поїдання галушок з 9:30 до 10:30,
• Приготування ритуального борщу з крові замордованих «руССкіхъ бабушєкъ» з 10:30 до 14:15,
• Перегляд фільму «Тіні забутих предків» з 14:15 до 16:00,
• Курси бойового гопаку з 16:00 до 18:00,
• Поїдання вареників з 18:00 до 19:00,
• Поїдання сала та запивання його горілкою з 19:00 до 20:00,
• Мордування москалів з 20:00 до 23:00,
• Виготовлення глобусу України з 23:00 до 24:00,
• Здоровий сон з 00:00 до 6:30.

Схема львівского метрополітену ім. Степана Бандери Короткий опис станцій :

1 Бандерівська (на згадку про головного бандерівця Бандеру)– тут проводять випробування ліків на російських людях.

2 Незалежна (на честь акту самопроголошення “незалежності”)– сюди привозять вкрадених російських немовлят і варять з них борщ.

3 Гітлерівська (на честь “Гітлера-визволителя”) – тут знущаються над православними (РПЦ-МП) священиками.

4  Конотопська – катівня №1.

5  Шевченківська – катівня №2.

6 Лемберґська (на згадку про фашистську назву Львова) – тут знаходиться офіс метро, його керівництво.

7 Натовська (на честь сотоНатівців) – тут знаходиться учбовий центр метро – тут навчають мистецтву тортур над російськими людьми.

8 Бабо-параскинська (на згадку про відому оранжоїдку) – секретна станція, ніхто, окрім керівництва не знає, що на ній відбувається.

9 Гранична – сюди доставляють росіян, що намагалися перетнути межу т.з. "україни" з боку Польщі.

10 Донецька (гордовите знущання – назвати станцію ім’ям міста з 100% російським населенням) – розподільник, сюди привозять нові жертви.

11 Кримська (знову удар по моралі і російській гордості) – крематорій, тут спалюють останки тих, хто героїчно загинув під час тортур.

12 Українська (знову удар по російській гордості, ви розумієте?) – газова камера. Може пора вже відключити їм газ? Ні, Матінка-Росія не кине своїх одноплемінників в тимчасовій окупації.

14 Щаслива – тут знаходяться кімнати відпочинку для співробітників метро, душ і кінозал.

Працювати у львівському метро вважається дуже престижно. Чергувати на станції в День Народження Бандери – ось те, до чого учать прагнути молодих львів'ян. (Якщо хтось не памятає це 1-го січня.)

На вході до метрополітену стоїть охоронець .

Портал в Львівське метро є на станції “Львівська Брама” київського метро. Працює він тільки в один бік, на прийом москалів для тортур із столиці.

 Лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок і голова Республіканської Християнської партії Микола Поровський, який до нього долучився,  активно готують заходи з нагоди відзначення 22 січня Дня Соборності, що віднедавна став ще й Днем Свободи.

Як стало відомо журналістам, в програмі цих заходів не передбачена участь представників ВО «Батьківщина». Тягнибок з Поровським кажуть, що не допустять на трибуну представників цієї політичної сили, щоб не давати їй можливості піаритися на чужих заходах.

Але справжня причина полягає в іншому. Минулого року під час аналогічного святкування за прямою вказівкою заступника голови ВО «Батьківщина» Олександра Турчинова не надали слово представниками ВО «Свобода» і навіть самому Олегу Тягнибоку. Тепер Тягнибок взяв ініціативу в свої руки щодо відзначення Дня Соборності.....

А Турчинову з соратниками залишиться хіба що відсвяткувати День Соборності і Свободи під стінами Харківської колонії. Туди представники ВО «Свобода» точно не завітають.

А де Ви відзначатимете День Соборності України???

Як гадаєте?

Минулого року в одному з провідних інтернет - видань України була розміщена цікава стаття відомого екс - прес - секретаря Міністра Внутрішніх Справ Цушка та радника його колеги Могильова журналіста Костянтина Стогнія.
Тут на порталі вже були певні дискусії щодо назв Україна, Русь та русичі. Але що насправді криється за пропозиціями особи, що неодноразово в шоу на телеканалах відзначилась вмінням маніпулювати фактами. І не менш *вміло не помічати* незручних моментів. Тому важливо розгледіти основну мету цього *маніфесту русича Стогнія*. Нехай кожний зробить свій висновок - що пропонується Україні та українцям насправді. Яке майбутнє може чекати їх в країні, де слово *Україна* з її історією, культурою, мовою стане другорядним. Щоб лише трохи без машини часу побачити наслідки *масової експансії жителів Сибіру чи Нечорнозем'я* треба всього лиш...увімкнути телевізор. Яка там мова домінує ? А у численної когорти *братніх* телеведучих ?..І це за Єдиної Державної Мови...Тож розміщується з деякими скороченнями.

         Константин Стогний.          О БУДУЩЕМ УКРАИНЫ-РУСИ

Перечитывая "Историю Украины-Руси" Михаила Грушевского...
   Экс-президент Украины Виктор Ющенко сызнова на обложках журналов и с экранов телевизоров отговаривает делать русский язык вторым государственным. "Нельзя в унитарном государстве два языка объединять... Мы не
конфедерация, как Швейцария, мы не федерация, как несколько государств в Европе...
   Напомню, на Украине русский используется более чем половиной населения государства (52,8%). Вместе с тем, Анна Герман, заместитель главы администрации президента Украины, совершенно верно заметила: "В данное время на Украине нет столько людей, которые хотят второй государственный язык, значит, и нет столько их представителей в парламенте, чтобы сумели переломить ситуацию. Не выбрал украинский народ столько депутатов, чтобы хватило для введения на Украине второго государственного языка... Если настроения в обществе изменятся, и люди будут выбирать в Верховную Раду только таких депутатов, а их нужно 300, чтобы они изменили Конституцию, значит, мы будем понимать, что есть такое состояние в обществе, есть настроения в обществе, и этого хотят люди. Мы будем делать только то, чего хотят люди. Придёт время, если оно придёт, будет конституционное большинство...
   Положа руку на сердце, разделяю всё-таки озабоченность Виктора Ющенко. В то же время, все управленцы знают: каждое улучшение какого-либо качества, неизбежно приводит к ухудшению какого-то другого качества. Вовремя распознать, оценить и нейтрализовать угрозы такового "ухудшения качества" – в этом и заключается талант менеджера. На посту президента Віктор Андрійович такового таланта отнюдь не проявил. Что ухудшается при условиях, когда по националистическим причинам язык, на котором говорит большинство населения и понимает практически всё население – не является государственным? Наверняка, появляются нелепые затруднения во внутригосударственных коммуникациях.
   Другое "ухудшение качества" мне видится в затруднениях нашего юношества при поступлении в высшие учебные заведения России. Собственно, вообще, без русского государственного сложнее эксплуатировать такой огромный
ресурс, как соседство с Российской Федерацией. Ведь, ради конкурентного преимущества с другими центрально-европейскими государствами, лучше быть прагматичным в отношениях с РФ. У России есть нефть, газ, минеральные
удобрения, лес и, что особенно важно – неисчерпаемые ресурсы хорошо образованных, культурных,предприимчивых людей, которые необычайно легко могли бы у нас актуализироваться.
   Ни для кого не секрет, что Россия забуксовала на пути к либерально-демократическому государственному устройству. Путинская вертикаль власти оказалась колом, на который матушку Россию насадили. Внутри этой страны извечно существовало противостояние между, обобщённо говоря, поклонниками силы и сторонниками ума. Последние, опять проиграв,обновили старинную идиому Шамбалы или Беловодья – легендарной страны свободы в русских народных преданиях. Теперь эта идиома звучит так: "Другая Россия". Эти люди не хотят покидать территории русскоязычной цивилизации, но уже готовы к сепаратному отделению от России хоть какого-то куска, чтобы жить там без удушающих объятий чванливой московской номенклатуры. Эти люди смотрят на Украину с тайной надеждой, что здесь идут "реформы, как в Грузии", но только на русском языке.
   Так вот, не стоило надевать русским на голову PR-проект "Голодомор", у которых своих "голодоморов" аж два: в Поволжье и в блокадном Ленинграде.Не стоило требовать от русских признания украинской лингвистической,
культурной и особой этнической группы. А надо бы руководству нашего государства сосредоточиться над программами народосбережения, одновременно с развитием либеральной экономики и либеральной политики.
   Когда Украина сможет создать у себя на территории режим либеральной экономики и либеральной политики, тогда весь цвет русских интеллектуалов бросит Россию и переедет к нам. В нашу постиндустриальную эпоху побеждает не тот, у кого промышленность и нефть, а тот, у кого новые технологии и мозги для выработки сверхновых идей.
   Уже приходилось обращать внимание читателя на то, что национализм, как и религия, справедливо считается препятствием на пути установления политических институтов демократии и экономики свободного рынка. Украина тут вовсе не исключение. Разве изгнание в частную жизнь русского языка, которым, тем не менее, пользуется большинство населения, не привело к удорожанию всех транзакций в официальной жизни Украины?
   Отказ самоназваться Киевской Русью в самом начале развития независимого государства Украины – это тоже проклятое наследство СССР.  Внутри которого, априори, не могло быть три Руси. Одна стала Российской
Федеративной Республикой, другая Белоруссией, а третья – Украиной.
   "Манкурт не знал, кто он, откуда родом-племенем, не ведал своего имени, не помнил детства, отца и матери одним словом, манкурт не осознавал себя человеческим существом. Лишённый понимания собственного "Я", манкурт, с
хозяйственной точки зрения, обладал целым рядом преимуществ. Он был равнозначен бессловесной твари и потому абсолютно покорен и безопасен. Он никогда не помышлял о бегстве. Для любого рабовладельца самое страшное восстание раба. Каждый раб потенциально мятежник. Манкурт был единственным в своем роде исключением ему в корне чужды были побуждения к бунту, неповиновению. Он не ведал таких страстей. И поэтому не было необходимости стеречь его, держать охрану и, тем более, подозревать в тайных замыслах. Манкурт, как собака, признавал только своих хозяев...*
   Две империи Австро-Венгерская с одной стороны и Российская – с другой, сделали из нас манкуртов, заставили нас забыть своё доимперское прошлое, сделали так, что мы напрочь позабыли, что это мы – русичи. Имперцы дали
нам новое имя – украинцы, т.е. манкурты, донашивающие на окраине имперские обноски и доедающие чужие объедки. Теперь нам это очень мешает в международном общении, как с Европой, так и с Россией.
   Обратите внимание: мем "русичи" для русских – это безусловный объект почитания. В отличие от мема "украинец", к сожалению моему. Давайте займём выигрышный мем "русичи", пока он ничейный валяется. Пока в России с русскостью борются,футболка с надписью "Я русский" властями РФ признана экстремистским материалом.
   Самоназвание Русь и русичи позволит нашему государству и нашим гражданамвернуть себе право первородства в отношениях с соседями – в историческом, культурном и идеологическом смысле. Если кто не знал, слово "русич" означает "потомок русов", а слово "русский" – значит "принадлежит русам". То есть русскими назывались те люди и земли, кто платил дань русам, державшим киевский престол. Мем "русич" уже наполнен той победой в борьбе за признание, которую так рыщет пан Ющенко. В чём, собственно, прав Віктор Андрійович? В том, что успех либеральной политики и либеральной экономики строится на иррациональных формах гражданского сознания, таких, как национализм, в том числе.
   Собрались вместе люди одного села, подъезда, дома, церковного прихода и пр., договорились и смотрящего за соблюдением договорённости назначили. Граждане горды тем, что смогли, как разумные люди, по-доброму
договориться. И горды своим способом самоуправления, который действенно работает. Вот эта иррациональная гордость за себя, зачатую может быть оформлена в душах, как религиозная или этническая принадлежность. Или
даже такая форма самоосознания, как общая история, овеянная славой Великой Победы, с которой, к сожалению, взялся бороться Виктор Ющенко и иже с ним.
   Вот когда мы осознаём, что мы – русичи, наша национальная идентичность находится в безопасности...чувствуете, какая автохтонная, богатырская мощь стоит за этим. ...чтобы перекроить национальный (читай: националистический) костюм в толерантные европейские одежды. Испытав на себе людоедскую иррациональность, скрытую в националистической форме самоуважения, население Украины-Руси всё же, на самом деле, воспринимает как
альтернативу всеобщее и равное признание. Заботой "инженеров человеческих душ", к каковым, вне всякого сомнения, относится Виктор Ющенко, должно стать обращение хтонических эмоций населения от национального самосознания – к экономическому самоутверждению.
   Разновидности национализма внутри Украины-Руси могут, конечно, проявляться по таким вопросам, как внутригосударственное распределение ресурсов и труда – это такие одомашненные разновидности национализма,
бесконечно далёкие от той силы, что разрывают сейчас наше государство напополам по линии Днепра, как туалетную бумагу по перфорированной линии.
   Те, кто мнит, будто бы великодержавный российский шовинизм слишком мощная сила, чтобы его обесточило сочетание либерализма и экономического эгоизма Украины-Руси, должны вспомнить судьбу политического
наполнителя, предшествовавшего национализму. Имеется в виду религия.Сейчас у европейцев так же, как и религия, национализм отодвинут в сферу частной жизни, выжат, более-менее, из политической сферы, присутствуя лишь в очень узких темах – например, в вопросе об адаптации цыган в ЕС.
Сегодняшний курс в сторону европейской интеграции требует от Украины-Руси, чтобы национализм в ней был максимально ослаблен, как политическая сила. Национальные группы могут сохранять свой язык и чувство идентичности, но эта идентичность должна выражать себя главным образом в культуре, а не в политике, тем более, не в международной политике. Пусть жители Юга Украины воспевают свои вина, а галичане смакуют свой банаш, но это всё должно делаться сугубо в сфере частной жизни. Такая эволюция национализма имеет место быть в наиболее развитых европейских либеральных демократиях на протяжении жизни последних поколений. Именно эти демократии, а не прибалтийские страны, с их "родовыми травмами", должны быть нам добрым образчиком для подражания.
   В своё время экономические силы напитали национализм путём смены классовых барьеров национальными. Сегодня те же самые экономические силы поощряют устранение национальных барьеров путём создания единого
мирового рынка. Интеграция нашего государства в Европу и одновременное введение второго государственного языка позволили бы Украине-Руси оседлать финансовые и интеллектуальные потоки между Европой и её сырьевым придатком – "Россией московской". Итожа сказанное, русский язык в качестве второго государственного, если и стоит вводить, то только в Киевской Руси, населённой гражданами-русичами. Свободный русич сможет использовать любой государственный язык – украинский или русский, на то будет его воля.

На сьогодні в Україні існують три типи опозиціонерів.

Вождисти. На сто відсотків переконані,що всі проблеми в країні можна вирішити завдяки приходу до влади однієї людини -  вождя. Зазвичай аргументація таких людей зводиться до того, що їх вождь красивий, говорить правильні речі, добре одягається, завжди відстоював інтереси народу. Політичні погляди цих опозиціонерів дорівнюють поглядам їхнього вождя, тому якихось програмних цілей вони не висувають. Діяльність зводиться до публічної підтримки вождя і відповідно заперечення будь-яких інших політичних сил та лідерів. Кількість прихильників залежить від ступеню харизми вождя та роботи його піар відділу. Вождизм шкідливий для політичної системи суспільства!  

 

корупцію, українофобію, порушення людських прав. Як казав Фрідріх Ніцше : "Нігілізм - перший крок до одужання". Перед тим, як зводити новий будинок, спочатку треба знести старий, що вони і намагаються робити. Однак вони не пропонують нових ідей, альтернатив розвитку України. Тому згуртувати і повести за собою критичну масу людей, на жаль, не зможуть. Хоча, звичайно, свою роль у поваленні режиму нігілісти зіграють. 

"Історики". Опозиціонери даного штибу роблять собі ім'я завдяки акціям, приуроченим до певних історичних дат і персоналій. На відміну від нігілістів, вони не повністю деструктивні. Зазвичай "історики" висувають ініціативи по перейменуванню вулиць, встановленню пам'ятників, присвоєння посмертних звань Героя України. Вони багато чого можуть розповісти про минуле, але, як і нігілісти, не пропонують суспільству нових моделей розвитку. В кращому випадку ви почуєте певні римейки ідей 30-х років минулого століття. Я погоджусь із тезою "якщо ти не знаєш свого минулого, - в тебе немає майбутнього". Але ж ви не будете для будівництва свого будинку викликати людину, яка знає, як будувались будинки сто років тому, так? Напевно вам краще покликати будівельника.

 

Революціонери

прогнилої держави, а всю проблему зводити до неправильних прізвищ, які займають високі посади. Бути опозиціонером - це стверджувати, що порепана і покошена халупа цілком придатна для життя, а вся проблема - в поганому господарю. Ми мали багато років, щоб переконатися: це не так. Життя жорстоке і безкомпромісне. Воно швидко показало, що від зміни К на Ю, Ю на Ю і Ю на Я, ситуація навколо нас не покращується. А тому настав час для людей нової генерації.

Що ви уявляєте при слові "революціонер"? Певно щось червоного кольору: Ленін, Че Гевара, антиглобалісти... в усякому разі нічого доброго, як і зі словом "революція": крах, розруха, безлад, мародерство, анархія. Негативні образи навіяні насильницькими революціями, які по суті являють собою війну зі всіма наслідками, що звідси витікають. Та насильницькі революції є пережитком минулого, коли і демократії як такої не було, а поняття громадянського суспільства,прав і свобод людини і громадянина тільки формувалися.

розвертання. Враховуючи глобалізацію сучасного світу, розвиток правових теорій, засобів зв'язку, легкість поширення інформації та налагодження комунікацій, "розвернути" власну країну значно простіше, ніж навіть 50 років тому, не кажучи про 18-19 століття. Сучасному революціонеру не потрібен автомат!

революціонером.

не могли протиставити відчайдухам-мрійникам.

бояться, що збирають "Беркут" зі всього Києва та ховаються за парканами. Не здивуюся, якщо в кожного з них у шафі лежить зібраний чемоданчик речей, щоб у разі чого, прихопив і - в аеропорт. Тому як тільки Україною задме революційний вітерець, їх здує у закордони так, що не встигнете і попрощатися. Недаремно ж нерухомість там купляли.

ми гірші за грузин, поляків, прибалтів? Хіба ми не здатні у власній країні зробити те, що зробили вони?

думаю, що у випадку революційних перетворень та побудови держави з європейськими цінностями, Україні по силам стати в один ряд із Німеччиною, Францією, Великобританією. Як мінімум, наш потенціал – це лідер східноєвропейського регіону.

Норвегії, вчитель в Італії. Достатньо бути сміливим у своїх прагненнях. За гідне життя треба боротися. В цьому і є призначення революціонера.

 

Станіслав Полянський для Інтернет-видання "Лівий берег"

Першоджерело