хочу сюда!
 

Татьяна

32 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «духовність»

Совість&Духовність

Совість і вихованість не тільки давно вийшли з моди, а й, на превеликий, для багатьох, жаль – перестали бути інструментом маніпулювання ближнім.

Звернення – «хам!» - раніше вважалось образою. А зараз будь-хто на це відповість – «так, Я хам!» - ще й про себе подумає, гордливо усміхнувшись – «і пишаюсь цим».

Совість це вже взагалі архаїзм і агнонім.

– Совісті в тебе немає! – хто сьогодні згадає і зрозуміє про що це?

Немає, так немає і не треба. І так непогано.

Почуття провини таким чином вже не нав’яжеш і своїх корисливих цілей, відповідно, вже не доб’єшся.

В цій кричущій ситуації, треба було негайно винайти новий важіль впливу.

Тепер зрозуміло чому так різко стало модно бути «духовною особистістю»? Стародавня, добра «духовність», яку винайшли ще до нашої ери. Повернення забутого тренду на службу цілком сучасним чиїмось інтересам. Свою духовність, високодуховні особистості черпають зі стародавніх традицій – до речі, необов’язково традиції своєї країни – інших теж можна. Особливо модні індійські, тібетські, сумнозвісні мусульманські, та ще більш сумнозвісні, висмоктані звідкілясь у політиків, російські духовні традиції.

Це більш вагомий інструмент грубого маніпулювання ніж совість, бо високодуховна людина має дбати не лише про своїх родичів і найближче оточення, а й про всіх тих, кого потрібно маніпуляторові духовністю. Охоплення тут глобальне на відміну від достатньо вузькоспрямованої совісті.

Секрет успіху духовності в її універсальності. Тренд добре прижився завдяки відсутності чітких критеріїв, та вузьких, незручних рамок – ти можеш бути рідкісною сволотою, вбивати сотні людей, або просто буди ледачою невдахою чи алкоголічкою, залишаючись при цьому високодуховною особистістю.

Що таке духовність насправді, я пропоную дослідити самостійно, бо:

«Духовність відрізняється від релігійності тим, що джерелом останньої є зовнішній світ, а у вигляді приписів та традицій, тоді коли джерелом духовності є внутрішній досвід особистості» А.Баркер

(с) Martell

Поради Матері Терези

 Люди часто витрачають своє життя на те, щоб придбати речі, які насправді їм не особливо потрібні. Багато людей говорять: Я повинен користуватися життям. Поки я живий, я повинен досягти всього, чого бажаю: знань, задоволень, грошей, слави. Вони черпають життя, насичуються ним, поки їх життєві сили не виснажуються.
Виснажені і пересичені, вони залишаються в порожнечі, і тоді розуміють, що втратили в житті більше, ніж придбали. Цінуйте саме життя, а не ті плоди і досягнення, які воно вам приносить. Той, хто віддається тільки задоволенням, рабськи слідує емоціям, пристрастям, тринькає своє життя. За все, що він набуває таким чином, має платити. І він платить своїм життям. Якщо ж людина присвячує своє життя піднесенній меті, то чим більше вона працює, тим сильнішою стає. Найголовніше - це життя, і ви повинні його захищати, очищати, зміцнювати, освітлювати. Працюйте, щоб прикрасити ваше життя, зміцнити і освятити його.
 
Наведіть в своїй ДУШІ ПОРЯДОК  Ви не знайдете у світі навколо себе нічого того, чого немає в вашій душі. Не буває людей, в яких немає нічого хорошого, як і не буває абсолютно поганих людей. У кожній душі є і хороше, і погане. Чим більше любові, мудрості, краси, доброти ви відкриєте в самому собі, тим більше ви помітите їх в навколишньому світі. Вам здається, що якщо ви чогось не бачите, цього не існує. Ні, просто ви не помічаєте в світі того, чого немає всередині вас. Зла людина не бачить добра. Жадібному все здаються жадібними, для люблячого світ здається наповненим любов'ю, а для того, хто ненавидить - ненавистю. Тому не обманюйте: ви ніколи не досягнете багатства, спокою і щастя поза собою, якщо ви не зробили зусиль, щоб знайти їх в самому собі.
 ЦІНУЙТЕ Доброту і любов ВИЩЕ ТАЛАНТУ  Всі захоплюються людьми, які володіють видатними здібностями в області науки, мистецтва або спорту. У світі багато талановитих і обдарованих людей. І це прекрасно, якщо Господь обдарував людину талантом поета, музиканта, математика. Але не таланти і обдарування врятують світ: його врятує любов і доброта. Світ потребує насамперед тих, хто здатний проявити високі моральні якості. Прагніть стати більш добрими, мудрими, люблячими, чесними. Любіть себе і все навколо вас.
 АНАЛІЗУЙТЕ ВАШЕ ЖИТТЯ Занадто часто через справи і турботи людина забуває, для чого вона прийшла у цей світ. Люди забувають, що їм недовго залишатися на цій землі. Матеріальні придбання, звання, чини - все, чого їм так важко було досягти, доведеться залишити тут. Чому ж люди спрямовують усі свої здібності тільки на те, щоб заробити побільше грошей, задовольнити свої пристрасті, смачно поїсти? Озирайтеся назад: подивіться, що ви зробили в житті з любові до ближнього, для духу й світла в світі.
 Намагайтеся не висловлювати своє невдоволення  У багатьох людей є звичка висловлювати своє невдоволення всім і вся. Невдоволення допустимо тільки по відношенню до самого себе. Скаржиться на Бога і на своє існування, це шкодити самому собі. Будьте задоволені своєю долею, миріться зі своїм становищем. Бог посилає нам випробування, щоб ми, долаючи їх, зміцнювалися, а не впадали у відчай. Незадоволені долею люди неприємні і непривабливі. Друзі віддаляються від них. Як можна залишатися поруч з людиною, яка тільки псує настрій своїми скаргами та докорами?
 До нещастя, людська натура така, що люди не люблять довго слухати про чужі турботи, нещастя, хвороби. У кожного в цьому світі свій біль. Наш світ наповнений болем, і тому позбавлений любові. Більшість людей настільки поглинена своїми нещастями, що вони не можуть відійти від самих себе, щоб любити когось іншого. Скаржачись на долю, ви не тільки марно втрачаєте час. Ви втрачаєте повагу людей. Вони бачать, що ви не розумні, не сильні. Вони постараються віддалитися від вас. Якщо ви не хочете втратити друзів, ховайте від них ваші турботи, не скаржтеся, будьте сильними. Сила і світло, які виходять від вас, привернуть до вас людей. Вони будуть захоплені тим, що ви переносите життєві випробування стійко, не скаржачись. Друзі прийдуть до вас, щоб наслідувати вас і набратися сил. І такі друзі залишаться з вами назавжди.
 Несіть ЛЮДЯМ ЖИВІ ДАРИ  У всіх країнах прийнято ходити в гості з подарунками. Ми йдемо на зустріч з іншими з бажанням принести їм щось хороше. Не приходьте до людей з порожніми руками і з порожнім серцем. Не ходіть до друзів, якщо ви не можете подарувати їм хоча б добрий погляд, добру посмішку або кілька теплих слів. Треба привчитися віддавати людям все найкраще. Потискайте друзям руки. Звичайно, для багатьох, людей рукостискання - це просто жест, абсолютно машинально. Насправді рукостискання несе в собі величезний сенс. Воно може втішити, підбадьорити, оживити людей і дати їм багато любові і тепла. Потискуючи руку одному, подумки побажайте йому здоров'я, миру і світла. Наближаючись до людей, намагайтеся посилати їм погляд, сповнений безкорисливої любові і світла. Де б ви не були, ваш погляд має бути щирим, світлим, доброзичливим, щоб люди, яких ви зустрічаєте, отримували через вас кілька променів божественної любові.
 Стежте за своїми словами  Багато людей не навчилися стримувати свої думки і почуття. Якщо ви хочете жити в мирі з людьми і з собою, не вимовляєте вголос перше, що приходить вам в голову. Спочатку подумайте. Використовуйте свою мову на благо собі та оточуючим. Говоріть тоді, коли ваше серце наповнене любов'ю. Якщо в душі кипить злість і образа, краще промовчіть. Будьте пильні, не заходите в своїй критиці або звинуваченнях надто далеко. Ніколи не кінчайте розмову словами, здатними заподіяти образу. Навіть якщо ви зобов'язані зробити комусь заслужені критичні зауваження, постарайтеся згладити їх різкість позитивним відгуком про цю людину. Адже в кожній живій істоті є щось хороше. Намагайтеся знайти це хороше, підтримати його. Перш, ніж сказати щось людині, запитаєте себе, для чого ви хочете висловитися. Ви хочете висловити свою любов, пояснити щось важливе, звільнити його, вилікувати, або ж ввести в оману, звести рахунки, принизити, образити? В останньому випадку краще промовчати. Слово дано людям не для того, щоб послаблювати або знищувати інших. Його роль - підтримати падаючого і підняти того, хто впав, дати світло тому, хто блукає в темряві, вказати дорогу і шляхи тому, хто загубився. Слово дано людям тільки для того, щоб благословляти, дякувати, об'єднуватися в справедливості, мудрості та любові. У своїх словах треба бути обачними. Але не вимовляйте пишних слів і фраз, не давайте обіцянок, яких ви не в силах виконати. Слідкуйте за своїми словами не тільки, коли ви на людях, але і вдома, в сім'ї. Наша біда в тому, що ми звикаємо до своїх ближніх і поступово починаємо вважати, що вже їм то ми можемо сказати все, що про них думаємо. Ось і виходить, що найрідніші люди чують один від одного стільки грубощів і гидот, скільки їм не сказали за все життя всі їхні найлютіші вороги, разом узяті. Зупиніться! Невже вам подобається заподіювати біль вашим близьким? Навчіться говорити з любов'ю і добротою не тільки з людьми, але і з природою: деревами, птахами, квітами, водою. Як зерна розносяться вітром і проростають десь у полі, так і наші добрі слова відлітають і, вже далеко від нас, обертаються добрими справами.
 ПРАЦЮЙТЕ З ЛЮБОВ'Ю Намагайтеся завжди працювати з любов'ю. Любов додає сили, оживляє, відроджує. Людина, яка працює без любові, тільки заради заробітку, ніколи не отримає хороших результатів. Можна працювати протягом багатьох годин з любов'ю до своєї справи і не відчути втоми. І можна обезсиліти після декількох хвилин роботи, якщо ви робите її з холодним серцем, без любові. Все, що ви робите, робіть з любов'ю або не робіть зовсім. Люди запитують себе, як стати невтомними. Секрет простий: любіть те, що ви робите, і тих, для кого ви це робите. Вкладайте в роботу душу, любов і віру. Інакше ваша робота буде безрадісною, як праця раба, який працює на свого господаря. Важливо не те, скільки ви зробите, а те, скільки любові ви вкладете в свою працю.

https://www.youtube.com/watch?v=lN6FRwcNXfI

  1. Мати Тереза — католицька черниця, засновниця доброчинних місій, лауреат Нобелівської премії миру за 1979 рік. Впродовж понад сорока років допомагала злиденним, хворим і сиротам у місті Колката в Індії.
  2. Смерть5 вересня 1997 р., Колката, Індія

Ці поради

0%, 0 голосов

33%, 4 голоса

25%, 3 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

25%, 3 голоса

8%, 1 голос

8%, 1 голос

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Бандера і справжня духовність як Ідея Нації



"Мета життя людини – це наближення до Бога!" (Ст.Бандера).
Степан Бандера був найвидатнішою постаттю в новітній історії, хто зумів поставити ідеї націоналізму, Ідею Нації на справжні Духовні основи. Щось подібне до цього було лише за часів давніх юдеїв! Український націоналізм відрізняється від усіх інших, що існують нині в світі...
Бандерівське гасло "Слава Україні! – Героям Слава!" сьогодні запалює полум’ям героїзму всю Україну, цей заклик спонукає йти на війну з ворогом під кулі, снаряди та міни з затишного притулку "мирного" життя в теплих домівках. 
Найкращі сини народу несуть духовний вогонь священної боротьби повсюдно всім, хто слабкий духом. А ті, хто відчув в собі пульс рушійної Сили, що її посилає в світ Божа Воля задля доленосних змін і Поступу, всі, хто прагне очищення Землі від нечисті, починаючи зі своєї батьківщини, нині пробудився в дусі й насправді сповнюється світосяйною силою героїзму на вирішальний бій із мороком.
Той, хто зайнявся як смолоскип ідеєю національного відродження України понад усе прагне вищої справедливості в русі Правим, себто правильним шляхом до БОГА!
-------------------------
"Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо у найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. В тому напрямі мусимо найперше звертати наші думки і серця, коли думаємо про допомогу нашому народові в його важкому, але благородному змаганні за правду й волю".
"У різдвяний час наші думки, повні турботи про долю народу, всіх наших рідних і близьких в Україні...
Наші серця захоплює символіка того, що Ісус найперше прийшов до тих, які найбільше потребували Божої помочі й опіки, а шуканням серед них захисту підніс їх на вершини. Відчуваємо безпосереднє відношення цієї Різдвяної символіки до теперішнього становища нашого народу і Христової віри у поневоленій Батьківщині.
З цього джерела віри ми повинні зачерпнути найбільше сили, щоб витримати на правильному шляху." (Ст.Бандера)

"А проте і цей жаль-біль [втрати] не переходить у нас в одчай. Бо кріпить нас наша віра. Невичерпне джерело сили наших душ — християнська віра в Бога, Його справедливість і безмежну доброту, віра в безсмертність людської душі — дає нам певність, що……приймає участь у новому, вищому й незнищимому житті. З цієї самої віри черпаємо переконання про нерозривний зв'язок Його й інших поляглих борців за волю з нашими дальшими визвольними змаганнями. Цей зв'язок полягає не тільки на їхньому вкладі у визвольну справу за життя, але продовжується далі в інший, містичний спосіб. 
Розділені кордоном смерти, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любови — живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога".
(Степан Бандера - з промови, що була виголошена 1958 року над могилою Євгена Коновальця”).

Раджу почитати статю "В чому сила ідей Степана Бандери":

І звісно читайте про самого Бандеру на Вікіпедії:
==========================================

P.s. Пам’ятаємо Слова Ісуса: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а Меча».(Матф.10:34). — Він приніс духам людським Меча Істини, що має відділити зерна від полови, розділити всіх, хто прагне Істини та тих, хто прагне лише духовного комфорту, який веде до смертного сну. — Ісус приніс нам Любов, що має єдине ціле зі Справедливостю! І Це назавжди розділяє людей в сенсі того, як вони живуть в Волі Божій.
=======================================

ДУЖЕ РАДЖКУ ПОЧИТАТИ (накшталт "ЛикБез"у - про націоналізм):
Актуальні цитати вибраних праць Василя Іванишина “Державність нації” 

"Лідери-демократи «вберегли» український народ від націоналізму, а комуністичну систему – від загибелі, трансформувавши національно-визвольний рух у демократичний".


ЗВИЧАЙ - Творіння Рук Божих

  Головні вихідні ключові моменти, які дозволяють більш об’єктивно подивитися на витоки українського Звичаю й відчути їх глибинність та правічність.                                                                                                                                                  Перший “ключовий момент” Це розуміння того, що Світ - унікальна всеохоплююча досконала стійка Система, створена Богом (Творцем, Природою, Всесвітнім Розумом тощо), в якій усе взаємопов’язано і діє за певними вічними ЗАКОНАМИ. І Людина (Людство) невід’ємна частина цієї системи, яка має існувати і діяти за загальними правилами-законами всієї Системи. В разі порушення або ж відходу Людини (Людства) від цих Законів Система-Світ, забезпечуючи свою сталість, або ж вносить певні корективи, або ж міняє ту свою ланку, яка не діє за її законами та порушує стійкість Системи в цілому. Ці Закони Творця є вічними (принаймні на час існування Системи) та обов’язковими для всіх без винятку. Все інше, що поза цими Законами створено людьми, буде суб’єктивним відображенням знань і може сприйматися, або ж ні, більшою чи меншою частиною людей, в залежності від їх обізнаності, інтелекту, уподобань, світоглядних позицій... Божі ж Закони існують і діють незалежно від того, чи подобаються вони комусь,чи знають про них люди, виконують їх, чи ні. 

      Ці Вічні Божі Закони є константами і відображають Суть і Світогляд створеної Системи, є її Духовною суттю.
      Другий “ключовий момент” Людина (Людство) з самого початку знала і володіла Законами Системи (Божими Законами), які дані були саме Людині не лише на рівні інстинкту (як тварині), але й у вигляді ЗВИЧАЮ.
      Ця Духовна сутність Системи в матеріалізованому вигляді дані людям у вигляді ЗВИЧАЮ, який охоплює і регулює усі аспекти людського життя від самого народження і до смерті. Отже ДУХОВНІСТЬ є не що інше як Божі Закони, відображені у Звичаї саме для Людини. Наскільки живе  Людина у ЗВИЧАЇ (саме живе, а не просто знає його), тобто наскільки відповідає Божим Законам її світогляд і, головне, спосіб життя – такий її рівень ДУХОВНОСТІ. Тому ні рівень освіти чи знань, ні будь-який релігійний сан чи будь-яка висока посада не можуть слугувати однозначною ознакою духовної Людини. Головне – як, за якими законами вона живе!
      Таким чином ЗВИЧАЙ є КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, тим параметром, який визначає спосіб буття як окремої людини, так і, що найважливіше, народу в цілому, Він є Найвищим Законом, який забезпечує, за умови його виконання, гармонійне співіснування ЛЮДИНИ з усім у ПРИРОДІ, яка є СВЯТИНЕЮ рівно як і ЗЕМЛЯ, на якій живе народ.
      Втрачаючи ЗВИЧАЙ, людина відходить від природного способу життя, вступає у протиріччя з Природою, втрачає свою ДУХОВНІСТЬ, здоров’я, а заразом і ті могутні можливості, які закладені в неї Богом при створенні. Звичаї – це ті визначальні сталі параметри, які забезпечують, за умови їх дотримання, досягнення і здійснення людиною свого головного призначення на Землі – бути помічником Бога у підтриманні Світового Ладу. Тільки у Звичаї повною мірою та у первинному, неспотвореному вигляді визначена і зафіксована сутність всіх цих визначальних понять. 
      Отже, ЗВИЧАЙ - Творіння Рук Божих, а не людських, - завжди був тією могутньою основою, яка складала і формувала Світогляд наших Пращурів, їхнє ставлення до навколишнього Світу і до самих себе.
      Саме наявність такого інструментарію, такого підходу дозволяє підійти до вирішення цієї архіважливої проблеми, що, в свою чергу, відкриває шлях до визначення не менш важливих життєвих категорій як окремої Людини, так і, що головніше, Людства в цілому – МЕТА ЖИТТЯ, ДУХОВНІСТЬ, СОВІСТЬ, ЩАСТЯ тощо.
      Ніхто не заперечуватиме відомий вираз відомого письменника, що “в людині має бути все прекрасне – і обличчя, і одяг, і душа, і думки”. Але як і хто вимірює і оцінює той рівень “прекрасного”. Мудрець Епікур стверджував “Не можна жити приємно, якщо не живеш розумно, морально та справедливо, і, навпаки, не можна жити розумно, морально та справедливо, якщо не живеш приємно”. Все вірно, але, знову ж таки, як і хто визначає оту “розумність”, моральність”, “справедливість” і, врешті-решт, “приємність” життя? Швидше за все мав бути якийсь прийнятний для всіх мірило-еталон у цих питаннях і тоді все ставало на свої місця. Такими еталонами-мірилом на різних етапах існування людства, як відомо, були панівні в цей час ідеології і, як не дивно, мода, хоча і в меншій степені та обмежених параметрах. Але чи завжди так було? Ми знаємо, що ці еталони-мірила (ідеології) дуже суттєво відрізнялися на різних етапах існування людства. В той же час виникає логічне запитання: невже сутність таких одвічних категорій як, наприклад, МЕТА ЖИТТЯ, ДУХОВНІСТЬ, СОВІСТЬ, ЩАСТЯ могли змінюватись в залежності від зміни суспільного ладу? При цьому не забуваємо про перший ключовий момент, який виключає таку можливість. Але оскільки такі зміни практично  відбувалися і відбуваються, то логічно передбачити, що Система-Світ, яка існує за Божими Законами, рано чи пізно відторгне (скорегує, чи взагалі знищить) людську спільноту, яка вирішила жити за своїми, людськими законами, хоч вони іноді видаються і дуже справедливими. Це і відбувається сьогодні, коли значна частина мислячих учених констатує: людство стоїть на межі глобальної багатоаспектної катастрофи. 
      Духовність (моральність) народу визначається фактичним станом його Світогляду, що відображений у збережених (розвинутих чи, навпаки, втрачених) ЗВИЧАЯХ, які спираються на Закони Природи та унормовують життя людини як частинки Всесвіту, Природи. Натомість державна ідеологія фіксується і діє безпосередньо через закони, усталені людиною для унормування розвитку суспільства і, відповідно, місця особистості в ньому на потребу всьому народові, або ж, що частіше, на догоду правлячій верхівці суспільства. 
      Коли обидва параметри (Звичай та державна ідеологія) спираються на спільний фундамент, тобто закони людські не суперечать Законам Природи, суспільство спокійно, без особливих протиріч розвивається відповідно до своїх моральних та матеріальних цінностей, свого Світогляду. Коли ж підвалини державної ідеології відрізняються від підґрунтя духовності народу - починаються протиріччя, тим гостріші, чим більші ці розходження. З огляду на це можна припустити, що першою і найголовнішою ознакою наближення кінця існування народу (національної держави)  є втрата свого ЗВИЧАЮ – сутності та оборонця Духовного Світогляду та його Національної Окремішності. Відповідно до цього чітко простежується та оцінюється і фактичне місце Держави, її дійсне ставлення до свого Народу, та її, що найважливіше,  духовна основа.
      Ця унікальна особливість ЗВИЧАЮ – глибинність, Божественість - дозволяє йому сьогодні виконати чи не найголовнішу роль у житті Українського Народу – об’єднати націю і зробити її монолітною. Саме ЗВИЧАЙ може стати тією основою, на якій прийде порозуміння усіх багаторазово штучно поділених та переподілених за найрізноманітнішими ознаками українців. Чи може піднятися на ЗВИЧАЙ Пращурів рука українця? А якщо піднімається - то це вже не українець.
      Звичай дозволяє просто і правдиво, органічно визначити ДУХОВНІСТЬ кожного з нас, наше місце у Вічному Українському Роді. Все, що випадає із Звичаю, не стоїть в обороні України та її народу – в більшій чи меншій мірі вороже нашій Землі і рано чи пізно заявить про це! Будь-яка релігійна організація, яка не стоїть на одвічній українській ЗВИЧАЄВОСТІ, є чужинською сектою, якими б гаслами вона не прикривалася, чи якою б чисельною та багатою вона не була. Як не вистачає саме такого погляду нинішнім провідним державникам і науковцям! Навряд би за цих умов могли б у них навіть виникнути питання “яку державу треба будувати?” та “чи може Земля бути товаром?”.
      Безальтернативною умовою, яка може заступити шлях подальшого і уже остаточного знищення українців як нації, є моральне оновлення, повернення до правічної ДУХОВНОСТІ. Без подолання вірусу брехні, який охопив практично всі правлячі верстви суспільства в умовах вседозволеності і, одночасно, пільгового та судового прикриття дій і бездіяльності можновладців, годі сподіватися змін на краще. Тільки позбувшись цієї біди можна вирішувати питання щодо економічної кризи та її соціальних наслідків. Вирішувати саме у такій послідовності, оскільки не “суспільне буття визначає свідомість”, як це стверджувалося в радянський період на основі історичного матеріалізму, а, навпаки, саме свідомістю – ДУХОВНІСТЮ, мораллю суспільства – визначається його соціально-економічне буття. Повернення до Духовного життя, до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша, чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі. 
      Ніхто не заперечуватиме проти відомого положення, що об’єднаний одним світоглядом, чи хоча б однією ідеєю, народ (чи група людей) набагато сильніші за таку ж кількість людей, які розрізнені. В цьому полягає відомий досить давній підхід завойовників – “розділяй і володарюй”. Усі це знають, але чомусь в котрий раз наступають на одні і ті ж граблі.
Нас намагаються порізнити і на більш високому, духовному рівні. Якими тільки засобами не нав’язувалася і не продовжує нав’язуватися нам думка, що у кожного своя духовність, своя правда, своя совість, своя мета Життя і, врешті, своє особисте Щастя.
      На скільки частин поділені сьогодні українці за своїм світоглядом? Навіть неможливо порахувати.
Тільки більше 100 зареєстрованих політичних партій !!! А скільки найрізноманітніших за своїми світоглядними позиціями релігійних конфесій, сект, течій, груп  паразитують на тілі України??? А скільки нерелігійних клубів, центрів, офісів, шкіл з відмінним від українського світоглядом зомбують і калічать духовно не тільки дорослих людей, але, що набагато небезпечніше – молоде покоління? А ще ж до цього долучаються і спортивні школи, секції, різноманітні танцювальні гуртки тощо, які пропагують чужинський світогляд. Не згадую вже про море різного штибу екстрасенсів, біоенергетиків, магів усіх кольорів і відтінків, які заполонили наше суспільство і, ніби авторитетно посилаючись на Відичний світогляд, намагаються з усіх сил нищити залишки нашого правічного Звичаю. Нас мало не розчиняють у цій масі різноманітних філософських поглядів. При цьому, що цікаво, кожний з них розуміє, бачить і може по своєму, тільки на своєму особливому рівні і світовідчутті, часто не збігаючись між собою у результатах. Тому скільки і яких задіяно сил проти українського світогляду не знає (навіть ще страшніше – просто не хоче знати) ніяка статистика, адже не всі ці сили діють відверто вороже і прямо і, до того ж, далеко не всі зареєстровані. Якщо хтось думає, що таким чином виховується різнобічно розвинена людина, то він дуже помиляється. Відсутність у вихованні підростаючого покоління світогляду свого народу, розмитість та протиріччя нав’язуваних чужинських філософських поглядів сприяє лише відтворенню  штучного космополітичного, інтернаціонального світогляду з досить сумнівними цінностями, далекими від святинь батьківської Землі. Страшний духовний глобалізм давно не тільки став на порозі нашої хати, але й нахабно розсівся в ній. І це ми добре бачимо в реаліях сьогодення. Прикладів шукати не треба, вони просто кричать з усіх боків. 
      За відсутності єдиного, ґрунтовного рідного світобачення, прийнятного для усіх, українці, як і раніше, а може ще й інтенсивніше, підпадають під вплив незліченої кількості найрізноманітніших чужинських ідеологій. 
      Що ж може зарадити справі? 
      Об’єднує нас – Україна, зокрема бажання бачити Україну українською, а значить ДУХОВНОЮ, високоморальною. Тут суперечок немає. І тому всі дії, направлені на це, нам зрозумілі. Всі ми категорично не хочемо бачити на своїй землі панування чужого світогляду, незалежно чий він – християнський, іудейський, мусульманський і т.д. до нескінченості. Ні, ми не проти, що б ці світогляди існували, щоб хтось їх сповідував. Але ми категорично проти того, щоб їх у різних виглядах нав’язували нам, українцям, щоб вони не тільки підступно підміняли наш світогляд, але при цьому ще й різноманітними засобами спотворювали, зневажали і висміювали його. В цьому ми єдині, і це є те, що дає нам наснагу у відстоюванні всього українського, принаймні всього того, що було у нас до так званого хрещення Русі. Зважмо також на те, що процес нищення українського світогляду останнім часом набрав ще більш небезпечних форм – його стали підтримувати представники влади. Як інакше можна пояснити введення в школах християнської етики, вивчення основ християнського віровчення, відкриття церкви у Верховній Раді України, регулярні різноманітні трансляції по головним теле- і радіоканалам тощо. Тобто цей процес стає все більш масовим і, все небезпечнішим.
      Що ж роз’єднує
нас? Як не дивно – знову ж таки Україна, точніше різне розуміння сутності українського світогляду, в першу чергу відмінність у розумінні того, що лежить у його основі. Спостерігається дивна картина – говоримо ніби українською мовою, а, в той же час, не чуємо і не розуміємо один-одного.
- Українців-комуністів, наприклад, цілком задовольняє така Україна, у якої історія починається з 1918 року, а світогляд визначається таким незвичним і незвичайним формулюванням - “демократичною диктатурою”  та “Моральним кодексом будівника комунізму”. Правда ці моральні вимоги, як нам відомо, не стосуються “вождів”, тобто в такому суспільстві сповідуються подвійні цінності. Окрім усього, комуністи не дуже переймаються тим, що було до 1918 року. Більше того, це минуле малюється, як правило, чорними кольорами;
- Другий приклад: більшість сучасних українців-козаків цілком задовольнить та Україна, історія якої починається із величі Запорізької Січі, передбачає реєстрове козацтво, а світогляд спирається на “Звичаєве право”, яке, як відомо, є тільки слабким відбитком-залишком правічного Звичаю, та на конституцію Пилипа Орлика. І ніхто з них при цьому не задумується, що ця конституція фіксує офіційний кінець сприйняттю людьми Божих Законів – Звичаю (навіть у залишковій формі “Звичаєвого права”), натомість освячуючи запровадження людських законів, хоч і дуже непоганих не тільки як на той, але, навіть, і на наш час. І знову ж таки, моральні обмеження практично не виконуються гетьманами, за що значна частина їх страчені безпосередньо самими козаками. І важко сучасним козакам пояснити, що такий підхід практично вирізняє їх від інших верств населення, не узгоджується з хліборобським світоглядом українців, їх лагідною вдачею та миролюбством. Натомість зараз, наприклад, у так зване “Звичаєве козацтво” вноситься поняття гетьмана, як спадкового монарха!? Це вже якась нова, незнана досі якість, а скоріше прояв звички підгортати все під себе, прикриваючись при цьому гарними гаслами.
- Приклад третій - сучасних українців-християн цілком задовольняє Україна, підвалини якої закладені після хрещення Русі князем-зрадником Володимиром, який тільки через двісті років після смерті канонізований як святий чужинською церквою. Ми добре знаїм, як  підступно трактують офіційні провідники християн культурний і духовний стан України до хрещення Русі – дикуни, неписьменні, примітивні, малорозвинені, хижі і т.д. до нескінченості. Безумовно,  ці високоосвічені люди добре знають, що все це чистісінька брехня – інакше б з таким запалом не переписували та не підчищали б  літописи, не нищили б писемні твори, написані далеко до часів Кирила і Мефодія, не залучали б до своїх свят і обрядів цілі пласти української культури і т.д. і т.п. А чи притримуються тих розрекламованих християнських цінностей як самі провідники церкви, так і рядові християни. Хто з них на ознаку своєї доброти і любові підставив праву щоку, коли вдарили по лівій, хто добровільно віддав гвалтівнику другу дочку, після того, як він згвалтував першу. НІХТО!!! Більше того, навіть не можуть сісти за стіл переговорів, аби об’єднатися  усім християнам на землях України на основі хоча б тої єдиної Біблії. Де там, яка ворожнеча!!! Тобто для інших проповідується одне, а самими робиться інше. Таким чином допускається подвійний світогляд, а всі так звані “гріхи” “очищаються” за допомогою механізмів сповіді чи індульгенцій-пожертв.
- І ще хочеться навести один приклад – як веде себе в цих умовах сучасна наука, зокрема історична. Згадаймо, як вона нищила дохристиянські святині, переписувала літописи на догоду князівській, а згодом царській владі і, безумовно, правлячій християнській церкві, як потім віддано служила комуністичній ідеології, а зараз знову переключилася на християнську. Але в усі часи простежується одне незмінне -  аби тільки замовчати, спотворити, не відкрити дійсну історію України… Мета та сама – не дати зазирнути в підвалини  нашого світогляду, спертись на нього і скинути з себе оту облуду багатотисячолітньої брехні, яка павутиною обплутала нас. Згадаймо обрізане саме наукою під самий стовбур історичне коріння України, збиткування над мовою, знищений календар свят… Навіть Трипілля зараз віддають іудеям, аби тільки не виникло питання правічної України.
     Ці приклади можна наводити довго, але краще спробуємо їх узагальнити. І тоді побачимо, що у цих ніби різних світоглядів є багато спільного. Це, зокрема: 
-    Обов’язковий поділ суспільства на нерівноцінні за правами і обов’язками групи-класи, тобто виокремлення своєї верстви від інших верств населення. Присутність правлячої ієрархії, піраміди, верхівка якої стає спадковою, або, в крайньому разі, обирається лише серед певної (своєї) групи (верстви) населення;
- присутність в зв’язку з цим подвійної моралі, яка дозволяє певній частині суспільства (правлячій, або привілейованій на цей момент) послуговуватися одними цінностями, в той час як від другої передбачено виконання інших вимог;  
- початок відліку часу від певного, цілком конкретного історичного моменту та пристосування філософії-світогляду саме до цього моменту (або до особи, групи осіб) і категоричне не бажання брати до уваги загалом все історичне минуле України і, головне, її одвічну духовність – її ЗВИЧАЙ, її Боже походження. 
Всі релігії є плодом діяльності певних, видатних осіб чи груп людей (які з часом переходять у ранг “бога”, “апостолів” чи “пророків”). Антураж різний – безпосередня розмова з Богом, одкровення, які зійшли на певну людину, збережені в окремому роді окремими людьми знання, набуті знання тощо. Результат один – між Богом і сповідниками тої чи іншої релігії є посередник, який володіє якоюсь певною частиною знань, яку він передає Людям. Ці знання, чи якась частина їх, часто чомусь називаються таємними, призначеними для певного кола осіб і т.д. Тобто обов’язково передбачається той чи інший поділ суспільства.
      Виняток становить лише ЗВИЧАЙ, який даний людям безпосередньо Богом для унормування та узгодження Життя Людини від народження до смерті за законами Природи. Збереження цих Божих Законів – Звичаїв, які і є найбільшою нашою Святинею – КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, як і їх передача людям покладалося на Жінку, оскільки саме мати була відповідальна не тільки за народження здорової дитини, за її виховання та навчання, але і, що головне, взагалі за збереження необхідних знань для забезпечення неперервності людського Роду з метою виконання покладеного на нього Богом головного завдання – підтримання Ладу на Землі. Ці Знання-Звичаї зберігалися шляхом усної передачі від матінки до доньки.  І така особлива, визначна роль матері, окреслена Звичаєм, не тільки сприймалась, але свято підтримувалась суспільством. І, мабуть, це найперше, що ми мали б зробити – повернути МАТИ-ЖІНКУ-БЕРЕГИНЮ на своє особливе і почесне місце в суспільстві, одвічно призначене їй Богом, гарантуючи тим самим виконання головного завдання Людства – забезпечення неперервності людського Роду з метою підтримання вічного Ладу на Землі. Як бачимо, в усіх релігіях розповсюдження і ствердження визначальних поглядів кожної конкретної конфесії  спочатку покладалося на певних осіб, а потім – на святців, волхвів, царів, князів, єпіскопів, священників, попів і т.д., в той час як на нашій Землі цю функцію одвічно виконувала мати.
      Є ще одна суттєва відмінність: у всіх релігіях є священні книги в той час як на нашій Землі до сьогодні головні духовні цінності (український одвічний ЗВИЧАЙ) зберігаються (принаймні зберігалися донедавна) шляхом усної передачі від батьків до дітей (в основному від матінки до доньки).
      Звичай, на відміну від будь-якої релігії, передбачає, навпаки, не тільки відкритість, але й обов’язковість виконання для всіх його вимог і обмежень. Більше того, недотримання Звичаю автоматично веде до одлучення від Роду. Тобто, як бачимо, між Звичаєм і всіма іншими релігіями, простежуються різнонаправлені рухи: в релігії набуття певних знань веде до поступу в ієрархічній піраміді, в той час як Звичай, навпаки, передбачає не тільки повний набір знань (співвідносно з віком), але й необхідність жити відповідно до цих вимог. Як бачимо, принципово різні підходи: Звичай – принцип КОЛА, обов’язковість для всіх; інші релігійні світогляди – обов’язкова присутність ієрархії, кастовість, винятковість.
      Особливість Звичаю полягає також в тому, що, на відміну від усіх релігій, він, оскільки є способом Буття, не потребує якихось особливих храмів для своєї реалізації. Він реалізується там, де живе і знаходиться Людина – Природа, Святі Місця, Хата тощо.
Звичай - Божи
й закон, а не плід діяльності Людини, узагальнений витвір людського розуму, що виник як результат повторювання і закріплення окремих звичок, як то стверджує сучасна наука.
     
В жодного українця, якого б світогляду він не притримувався, якщо тільки він дійсно відчуває себе українцем, на Звичай рука не підніметься. Якщо ми станемо на такий фундамент, то у нас не буде ніякої не тільки потреби, але й навіть можливості творити (точніше витворяти) щось своє, особливе, що зараз масово спостерігається в Україні. В змаганнях з Божими (природними) законами ніякий “пророк” перемогти не зможе, він від початку приречений.
      
       Отже, розглянемо зміни в часі світобачення людини, яке відбувалося у такій послідовності заміни і спрощення духовних цінностей: ЗВИЧАЙ, Віра, релігії, атеїзм, гроші (виникнення ганебної але нібито «всеперемагаючої віри» в силу грошей, у того жовтого (чи зеленого) диявола). От відповідно до цих етапів і розглянемо, які особливості Людини при цьому втрачалися, а що, навпаки, з’являлося у результаті такої «еволюції».

      1. Створення Людини. Навряд чи хто буде заперечувати, що Світ, як досконала система, створений на основі певних законів, які є постійними. Нічого непотрібного чи випадкового у ньому немає. І якщо Людина зараз не знає чогось, чи не може пояснити доцільність, чи сутність того чи іншого явища, то це, як говориться, проблеми цієї Людини. Відійдемо від дискусії на тему: хто створив Світ? – Бог, Вищий Розум, Природа… Зупинимось на варіанті – Бог. Отже діють Божі закони – Закони Природи. За цими ж законами створена і Людина, яка від початку живе за Божими законами, який даний для Людини у Звичаї. Людина в цей час знає Бога – Творця всього сущого. Вона знає будову Всесвіту, своє місце в ньому, мету існування Людства в цілому і мету свого життя. Людина шанує (обожнює) Природу та прояви її сили. Вона володіє первинними – істинними – знаннями. В неї необмежені можливості користуватися цими знаннями – мозок працює на 100 %. Вона відчуває і розуміє енергетичні коливання у Всесвіті. Люди спілкуються з оточуючим Світом і поміж собою на енергетичному рівні. Тобто це оті Люде на Землі, які треба писати з великої літери.
      2. Виникнення ВІРИ. З часом Людина в силу своєї ліні і бажання перекласти свої обов’язки на когось (на посередника, на знаряддя праці), або ж ігнорувати, врешті-решт, деякі з них, втрачає частину знань, які заміняються уже Вірою у їх значимість. Людина вже не знає Бога-Творця, а лише вірить у нього. В цей час уже виникає мова символів.
      3. Виникнення МАГІЇ. Іде подальша втрата Людиною своїх знань і здібностей. Відповідно виникає потреба для здійснення певних магічних дій як для забезпечення виконання свого призначення на Землі – колективного ладування Світу, так і для повернення своїх одвічних можливостей і виправлення помилок. Людина ототожнює прояви дій Бога (Природних сил) з окремими явищами Природи, предметами та, взагалі, з конкретними особами. Виникає поняття «Добра» і «Зла». Виникає мова, пісні, танці обряди… Це час Трипільської культури, кінець якої співпадає з КІНЦЕМ ЗОЛОТОГО ВІКУ ЛЮДСТВА.
      4. Виникнення релігій та рабовласництва (І фаза – фізична). Подальша втрата істинних знань унеможливлює їх компенсувати за допомогою магії. Починається розвиток науки на основі досвіду. Виникають паралельно з наукою релігії. Початок будівництва культових споруд та виникнення зображень «богів». Поява серед людей з «надзвичайними» здібностями, а точніше тих, що якось зберегли (чи поновили) свої одвічні здібності – пророків, месій, богів… Виникнення держави в сучасному її розумінні. Формування «права» держави, утвердження «звичаєвого права» - залишку від Звичаю, що його відібрала і узаконила держава. З’являється віра уже не тільки і не стільки в силу Бога  магії, але й в силу і закони людей, держави. Утверджується становий, а потім кастовий поділ суспільства.
      5. Розквіт рабовласництва (ІІ фаза – наймана праця). Подальша втрата одвічних і магічних знань. Продовжується накопичення людського досвіду – розвиток науки. Занепад звичаєвого права. Утвердження віри в силу держави та її закони, в гроші. Засилля релігій та наростання розчарування в них та спротиву. Початок атеїзму.
      6. Стале рабовласництво (ІІІ фаза – атеїзм). Майже повна втрата одвічних і магічних знань, можливостей Людини (мозок працює на 3-4%). Втрата духовності. Влада СИЛИ, ГРОШЕЙ, закону держави. Це час, в якому ми живемо.
      7. Тотальне рабовласництво (IV фаза – глобалізм, гроші – бог). Повна втрата Людиною Божих законів (Звичаю), одвічних і магічних знань, можливостей. Влада ГРОШЕЙ – вони замінили Бога. НАУКА (знання про знання) – в розквіті. Люди перетворюються у нелюдів – кожний сам за себе, нема мети життя, нема духовності, совісті (бо як у кожного своя – значить нема ніякої, адже вони непорівнянні). Люди живуть не енергетичними коливаннями Всесвіту, а коливанням курсів валют на біржах. Кінець існування людського суспільства.

      Чи за цих умов нам треба повертатися назад, на самий початок, «у печери», як дехто любить говорити?  Ні, нам треба повернутися до життя за Божими законами  - за ЗВИЧАЄМ. Але розуміти це – мало. Треба діяти. І діяти спільно. А для цього треба мати єдину систему координат, духовних цінностей, спільну мету життя. Інакше відбувається розмова глухого зі сліпим.
      І ще на одній особливості варто наголосити. Не всі в суспільстві знаходяться на однаковому рівні. Дехто не так далеко відійшов від Божих законів – Звичаю. А це означає, що шлях їх повернення набагато коротший, і тому не така вже це безнадійна справа. 
        Безумовно будуть і певні труднощі на початку такої справи:
- Ми не звикли жити за такими правилами – робити самому. Легше чекати, що цю роботу зробить хтось, а потім лаяти його за те, що я б зробив не так. 
- Нам прийдеться одночасно не тільки жити у Звичаї, що само по собі сьогодні складно, але й одночасно відроджувати, піднімати ЗВИЧАЙ. А це зовсім непроста справа.
- Ми зустрінемось зі спротивом . Але це буде тільки свідченням стратегічної правильності нашого вибору.

      Ми з вами добре знаємо, що у нашої нації підрізане, а багато в чому і вирване коріння – її історична пам’ять, майже відібрано і одночасно спаплюжено найвищу цінність – її СВІТОГЛЯД, що закарбований у ЗВИЧАЇ і Святах, донищується Мова – необхідна умова існування нації – носій її духовного розвитку. За таких обставин ми можемо стверджувати – ворогів у нас поки що не бракує. І не просто “воріженьків”, а саме тих ворогів, що загрожують найголовнішому – існуванню української нації. Тобто спокою нам нема. Навпаки, є стан жорсткої боротьби не на життя, а на смерть за найсвятіше – свій РІД, свої КОРЕНІ, свою ЗЕМЛЮ, своє МАЙБУТНЄ. І нам потрібна, аби зберегтися на майбутнє, – ПЕРЕМОГА.
      Це може статися лише за умови, коли ми з вами, найперше, переможемо себе. Для цього треба поставити собі на службу СВІЙ розум. Ми на загал думаємо, що освіта - засіб отримання знань. Це водночас так і не так. Правдива, справжня освіта – це виховання контролю над розумом. Якщо людина не може підкорити свій розум, вона прожила життя даремно, якою б освіченою вона не була. Подумайте, яким небезпечним у суспільстві може бути освічений негідник, розум якого не контролюється душею.
      Дуже образно і влучно змалювала наш сьогоднішній стан в зв’язку з втратою ЗВИЧАЮ і, головне, можливу перспективу, видатна Людина нашого часу, дійсний представник еліти народу, поетеса Ліна Костенко:
      Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.       Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на “ти”.
      Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм       У колективних нетрях самоти…
      Душа ніяк не вийде із-під варти.       То культ особи, то культура мас.
      Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.       Надалі мавпа виникне від нас.
      Коротко і влучно, як діагноз (недарма і збірка віршів так названа – “Коротко – як діагноз”). І якщо сумніви щодо походження Людини від мавпи досить суттєві, то кінцева перспектива, в разі продовження того напряму, яке сьогодні обрало людство, незаперечна. Тобто повернення до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша, чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі. Пам’ятаймо це! І не просто пам’ятаймо – діймо, аби це виправити і повернути. Це є наш з Вами обов’язок перед цією Землею, перед нашими Пращурами, перед Всесвітом і БОГОМ - це має бути сенсом Життя!

http://mp3-pesnja.com/artists/letter/9         гурт Соколи Український звичай

Звичай -


0%, 0 голосов

31%, 4 голоса

0%, 0 голосов

8%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

15%, 2 голоса

38%, 5 голосов

8%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Афоризми про Бога, людину



Ніяке суспільство не може існувати без моралі, а справжня мораль немислима поза  релігією. Отже, міцну і постійну підтримку державі дає лише релігія. Суспільство без віри схоже на корабель, позбавлений компаса.          

Наполеон

Я переконаний, що Біблія – це найкращий дарунок Бога людині. Все найкраще від Спасителя світу дається нам через цю книгу.

Авраам Лінкольн

Існування Біблії як книги є найціннішим з-поміж усього, що людство пізнало за всі часи. Будь-яка спроба зменшити значення  Біблії є злочином проти людства.

Емануїл Кант

Вірний християнин шукає правду, слухає правду, вивчає правду, любить правду, захищає правду аж до смерті.

Ян Гус

Суть будь-якої віри полягає у тому, що вона надає життю такого сенсу, котрий не знищується смертю.

Л. М. Толстой

Наука допомагає проливати світло на велич Бога Творця.

Р.Стівенсон (інженер)

Іноді важче управляти однією людиною, ніж великим народом.

Люк де Вовенарг

Віра в себе робить людину сильною, а віра в Бога – могутньою.

Алішер Файз

Люди поділяються на праведників, які вважають себе грішниками, та грішників, які вважають себе праведниками.

Блез Паскаль

Посередня людина  стурбована тим, як би їй вбити час, талановита ж – прагне його використати.

Артур Шопенгауер

Чим людина розумніша i добріша, тим більше помічає добра в інших людях.

Блез Паскаль

Не сумуй, що люди не знають тебе, але сумуй, що ти не знаєш людей.

Конфуцій

Єтільки один спосіб здивувати людей в Україні — заговорити чистою українською.

Володимир Шамша

Прожив уже на світі 33 роки, а розіп'яти його немає за що.

Василь Захарченко

Навіщо нам вороги? Ми самі собі вороги.

Іван Драч

Хто спить на землі, не боїться упасти.

Іван Драч

Кожній людині властиво помилятися, але нікому, крім дурнів, не властиво бути впертим у помилці.

Аристотель

                                                

10 болезней, передающихся духовным путем

1. Духовный фаст-фуд. Когда духовность смешивается скультурой, которая ценит скорость, многозадачность и получение немедленного удовлетворения, мы получаем духовный фаст-фуд. Он является результатом широко распространенной и вполне понятной фантазии о том, что освободиться от страданий можно легко и быстро. Однако нам должно быть совершенно ясно:духовной трансформации нельзя добиться наскоком.

2. Искусственная духовность. Искусственная духовность проявляется в том, что человек разговаривает, одевается и поступает так, как он себе представляет, как это делал бы духовный человек. Это такой вариант имитации, примерно как ткань с рисунком под леопарда имитирует подлинный рисунок меха леопарда.

3. Запутанная мотивация. Хотя наше стремление к росту всегда подлинное и чистое, оно часто смешивается с более низкими мотивами,включая желание быть любимым, желание принадлежности, желание заполнить внутреннюю пустоту, убеждение, что духовный путь устранит наши страдания, и духовные амбиции – желание быть особенным, лучшим, «единственным в своем роде».

4. Отождествление с духовным опытом. В этом случае эго отождествляется с духовным опытом и присваивает его себе. Мы начинаем верить,что мы воплощаем тот инсайт, который нас когда-то посетил. В большинстве случаев, эта болезнь не затягивается. Но в людях, которые считают себя просветленными и/или становятся духовными учителями, она задерживается надолго.

5. Одухотворение эго. Эта болезнь случается, когда сама структура эгоической личности глубоко отождествляется с духовными идеями и концепциями. В результате появляется «пуленепробиваемая» эгоическая структура.Когда эго одухотворяется, мы становимся неуязвимы для помощи, новой информации или конструктивной обратной связи. Мы становимся непроницаемыми, наш духовный рост останавливается – и все это во имя духовности.

6. Массовое производство духовных учителей. Существует несколько широко разрекламированных духовных традиций, которые постоянно производят людей, которые считают себя просветленными или мастерами, что на самом деле совсем не так. Это некий духовный конвейер: здесь немного сияния,здесь добавим инсайт, и – о-па! – ты просветлен и готов просветлять окружающих в таком же стиле. Проблема не в том, как учат этих учителей, проблема в том,что они представляются духовными мастерами.

7. Духовная гордыня. Духовная гордыня возникает, когда практик после многолетних напряженных усилий действительно достигает определенного уровня мудрости, и использует это достижение, чтобы оправдать отсутствие дальнейшей практики. Ощущение «духовного превосходства» - еще один симптом этой болезни, передающейся духовным путем. Он проявляется как тонкое ощущение, что «я лучше и мудрее остальных, я выше их, потому что я иду по духовному пути».

8. Коллективное сознание. Его еще также называют групповым мышлением, психологией культа, или болезнью ашрамов. Это коварный вирус, очень похожий многими своими элементами на традиционную созависимость. Участники духовной группы заключают между собой тонкое и не осознанное соглашение, относительно того, как правильно думать, говорить, одеваться и действовать. Личности и группы, инфицированные «коллективным сознанием» отвергают других личностей, ценности и обстоятельства, которые не соответствуют их неписанным правилам.

9. Комплекс избранного. К сожалению, комплекс избранного относится не только к евреям. Это убеждение, что «наша группа более духовно развита, сильна и просветлена, или, проще говоря, лучше всех остальных групп». Существует очень важное различие между пониманием, что человек нашел правильный для себя путь, учителя или сообщество и ощущением, что он нашел Того Единственного.

10. Смертельный вирус «Я добрался». Эта болезнь чрезвычайно опасна, поскольку может быть смертельна для нашей духовной эволюции. Это убеждение, что «я достиг» цели духовного пути. Как только оно застывает в нашей психике, наш духовный прогресс заканчивается. Как только мыначинаем верить, что достигли конца пути, дальнейший рост прекращается.



Зміїні чари – полон деградації!!!

 

 

Труять наш народ невпинно
безбожні яничари 
гине краса,талант невинно
через зміїні чари.

Якщо ти п’єш,куриш,колися...,
ти у полоні деградації.
Якщо кидаєш,борися,молися,
ти нащадок волелюбної нації.

    

Не затуплюй мозок ядами, 
борися вперто з цими гадами.
Краще загинути в бою за волю,
ніж замерзнути,тупо – без бою.

Алкоголь – легальна психотропна зброя
нею отруюються слабкі народи.
Іде війна – повна сліз і крові.
Схаменіться люди! Не завдавайте собі шкоди.
  
Помірні дози,культурне вживання

– шкідливі і безглузді вигадки.

Це помірне і культурне вимирання
від наркотичної отрути.

Легкі й смачні плоди гріха,
але ядовита їхня смакота.
Болітиме отруєна душа,
як рана,від гострого ножа.

На слизькій дорозі гріха
не знайдеш собі добра,
стоїть біда там за бідою,
а в кінці – смерть з косою!

Прислухайтесь до Божого наказу,
не спокушайтесь на цю заразу
і відчуєте ви згодом,або ж відразу
глибоку й сильну до них відразу.

Хто слову Божому підкоряється,
той з полону залежності звільняється,
в того здоров’я і мораль укріпляються,
хвороби душі і тіла зціляються.

Твоє велике дерево роду
прагне від тебе доброго плоду,
аж ніяк не спирту,а джерельної води,
і не диму,а чистого повітря навкруги.

 Духовне каліцтво,рішуче відкиньте,
з його гнилим,зараженим рабством корінням.
Наперекір канонізованому матеріалізму ідіте.
Духовне прозріння – це нації спасіння! 

Водиця- Йорданиця

З Йорданською святою водою!
Щоб Ісус, що охрестився,
завжди в потребі заступився.
За весь ваш рід і за родину,
за нашу неньку Україну.
Щоб гості з"їхались бажані.
Христос хрестився у Йордані!
heart
Дай, Боже, що ми сказали, Аби і так стало і вам, і нам, І цьому щасливому двору, І всьому миру Господньому! Хай вам святиться, веселиться Святая йорданська водиця. Як нині і в рік, і від року в рік, І на цілий вік! Христос хрещається!
А той третій празник...
    Наостанок приходив третій празник різдвяно-новорічної обрядовості - Водохреща, Водощі або Йордан. У деяких регіонах України 18 січня ввечері готують ще одну кутю - Голодну або бідну. Споживши страву, горщики виносили до воріт і розбивали.  Де інде мисливці робили кілька холостих пострілів. Ці дійства пов'язувалися із завершенням свят - розстрілювалися або проганялася кутя та мороз. Діти тим часом вибігали на вулицю, стукали макогонами в хатні кути та тини й промовляли:
- Геть, кутя, з покуття, йди на базар!
    Наступного дня, тобто на Водохреща, на річці чи на ставку робили з льоду хреста. Сьди згодом приходили церковні служителі, щоб посвятити воду. Ця вода вважається вельми помічною від багатьох недуг.
   Цим, власне, й завершувалися різдвяно-новорічні празникавання. Після цього вже не годиться співати колядок та щедрівок. По Водохрещах уже заступають кількатижневі м'ясниці. В цей час ще можна співати пісень і справляти весілля. Після м'ясниць наступає найдовший і найсуворіший Великий піст. Про нього в давнину казали так: "Великий піст усім прижме хвіст".

Січневі імена

1 -     Людмила, Ілля, Тимофій, Устина, Григорій;
2 -     Гнат, Таїсія, Леоніла, Данило;

3 -  Петро, Прокіп,Юлій, Платонида, Уляна;

4 -     Настасія, Феодосія, Мокій, Багдана;

5 -     Павло, Неоніла, Геласій, Василь;

6 -     Євгенія, Клавдія, Єлизар, Ярема, Єрофій
7 -     Ісус, Марія;
8 -     Костянтин, Наталка, Улита, Юхим;
9 -     Степан, Феодора, Степанида, Наум, Марта;
10 -  Петро, Софія, Зенон, Гнат, Симон;
11 -   Тадей, Діонія, Марко, Ольга, Юрко;
12 -  Онися, Філарет, Калістрат, Феодора, Христя;
13 -  Яків, Йосип, Ніна, Давид, Меланія;
14 -  Василь, Катерина, Володимир, Клавдія;
15 -  Феоген, Сергій, Серафим, Зоя;
16 -  Гордій, Гапка, Опанас, Анастасія, Марко;
17 -  Яків, Марко, Лука, Симон, Йосип, Тадей,Зінаїда, Кіндрат, Килина;
18 -  Іван, Опанас, Валентина, Мелашка, Юхим;
19 -  Роман, Настя;
20 -  Валентина, Меланія, Кіра, Опанас;
21 -  Юліан, Василина, Омелян, Юрій, Ярина;
22 -  Пилип, Петро, Олена, Глафира;
23 -  Георгій, Дарія, Павло, Макар;
24 -  Федот, Степан, Лідія, Клим;
25 -  Сава, Євпраксія, Фросина;
26 -  Петро, Яків, Лариса, Федора;
27 -  Ісай, Павло, Степан;
28 -  Павло, Наталка, Христина, Гаврило;
29 -  Петро, Неоніла, Максим;
30 -  Антін, серафима, Онисим;
31 -  Ксеня, Опанас, Таїсія, Кирило, Максим.

 

Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая