хочу сюда!
 

Inna

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 40-48 лет

Заметки с меткой «українські традиції»

Український Фен-шуй ;)

       Одного часу стало дуже популярно облаштовувати свій будинок/квартиру за правилами фен-шуй.
      Люди розуміють, що знаходячись в гармонії з навколишнім світом, розуміючи закони природи, можна вже на духовному рівні «замовити» собі і своїм рідним краще життя. У магазинчиках з усякою китайським символічним начинням за допомогою своїх товарів нам пропонують вирішити чи не всі домашні негаразди. Мудрість Китаю де-хто  закріплює в голові і дотримуючись до неї вірить, що вона допоможе. Але чому ми забули про власну культуру?



      Коли мої подруги і знайомі вдарились в придбання різних фен-шуйських штучок, я постійно чомусь не могла вникнути в цю повальну захопленість. Одного разу навіть собі придбала одну штуковину smutili . Не знаю що воно мені дало, але до душі не припало )).
   З з часом постійно порівнювала нашу пракультуру і Китайський фен-шуй.  І мене все ж таки більше тягне до наших витоків. Мабуть велике значення має, так званий, Код Нації umnik  angel .  
Я вже давно замислювалась, що і у наших предків повинні були бути свої традиції з благоустрою житла та обійстя.
     Отже зіставляючи матеріали, ми можемо усвідомити, що у будинках наших бабусь все розташовувалося саме так, як можуть описувати навчальні джерела! Але, найважливіше - культура народу залежить від землі, на якій він живе.
        Саме земля, її клімат, пейзажі, рослинний і тваринний світ формують світогляд і вірування людини. Те, що вважається добром для одних, може обернутися великою бідою для інших. У пустелі вода - благо, а ось в болотистих місцях вона символізує смерть. Може так і з китайським фен-шуй: можливо не всі його ідеї - благо для нас? Тому завжди в першу чергу треба думати про своє коріння.
      «Звичайно, стародавня традиція правильного розміщення предметів у просторі придумана в Китаї, але закони життя і там, і у нас працюють однаково, – говорить етнограф Яна Яковенко. - Я не маю на увазі матеріальний достаток. Мова про те, що ми, як і китайці, теж пов'язані з землею, на якій живемо, хімічно і енергетично. Ми - діти землі і підкоряємося її життєвим законам, які закодовані в різних ритуальних дійствах, предметах, обрядах, що передаються з покоління в покоління.»
    

 
Цікаво провести паралелі між символами фен-шуй і нашими прадавніми традиціями.
Що можна віднести до оберегів українського Фен-шуй:
Рушники - Традиційним оберегом на більшій території України є рушник. Споконвіків він символізував долю, життєвий шлях, тому на рушнику можна було «прочитати» про традиції родини, візерунок «розповідав» про її життєві пріоритети.
Вінок - Оберегом від нечистої сили, лихого ока здавна був вінок. Вінок виступає символом сонця. Виплітали його із квітів, листя, трави, хвої, колосків тощо, засушували, освячували.
Лялька - Родині, яка довго чекає на народження малюка, дарували оберіг – ляльку. Це була лялька-мотанка, одягнена в традиційний український одяг.
Часник, трави, сіль, мак
Калина, Дуб
Лелеки, Півень
Кішка, Собака
Піч

Наші предки знали, як зробити своє життя затишним і комфортним.
І якщо уважно дослідити це цікаве питання ми побачимо, що українське народознавство надзвичайно різноманітне і виробило систему власних вірувань і оберегів, які ні в чому не поступаються китайському.



Свято Колодія


З 7 березня українці святкують Колодія

Свято Колодія  відзначається на останньому тижні перед Великоднім постом. Його ще називають Колодки, Масниця, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення.

У цього свята насправді мало спільного з "Масляною", якої в козацькій України не було.

В Україні в цей час традиційно готують вареники з сиром та сметаною, а не млинці.

Взагалі Колодія - то жіноче свято. На цьому тижні жінкам дозволялося практично все. Наприклад, у понеділок жінки навіть могли зустрітися у шинку. Непомітно одна з них клала на стіл сповите полінце й тоді всі враз викрикували: «Народилась Колодка (чи Колодій) народилась! Колодка народилась!». Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та відповідними піснями, співаних нині на хрестинах, на зразок «А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з’явилось», – тричі обходили навколо стола, примовляючи: «Колодка народилась!». Потім, у вівторок, колодка хрестилася, у середу їй справляли похрестини, у четвер вона помирала, у п’ятницю її ховали, а в суботу поминали, тужили і плакали за нею».

Оскільки цього тижня збігав останній термін, коли перед постом ще можна влаштовувати весілля, свято Колодія мало особливий зміст. У ці дні "карали" батьків, котрі за рік не оженили своїх дітей. До ноги кріпили дерев'яну "колодку", відкупитися від якої можна було лише подарунком, тобто могоричем. У далеких районах та селах колодку чіпляли і парубкам.

Не зважаючи на різне тлумачення Колодія, свято широко відзначалося на всіх теренах України аж до 30-х років XX ст.
Це свято - було суто українським звичаєм і йому немає аналогів у інших народів.

Символізм українського етнічного вбрання

СИМВОЛІЗМ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНІЧНОГО ВБРАННЯ. МОДНО - НЕ ЗНАЧИТЬ ПРАВИЛЬНО
автор статті - Наталя Святокум, via

Тепер українці можуть сміливо говорити про посилення національної свідомості, патріотизм, гордість за приналежність до нації. Поступ до цього був нелегким: післярадянська Україна ще довго конвульсувала червоними прапорами, серпом і молотом, пам'яттю більшовицьких вождів тощо. Штучно насаджені ідеали виявилися тривалими з огляду на історичну правду, яка вже не приховувалася, а з кожним роком ще більше і більше відкривалася світу.

І от прийшов час, коли жовто-блакитні стрічки стали символом революції. Тоді ще були свіжими в пам'яті радянські "принади", тоді ще горіли на устах гасла, що їх промовляли комсомольцями і піонерами. Але стрімкий ріст національної свідомості був непідконтрольним штучно створеній, хай і живучій, ідеології.

Сьогодні маємо світовий бренд — українську символіку в одязі, аксесуарах, декоративному оформленні житла та інших засобах вираження.

У День Незалежності України на Хрещатику можна було помітити велику кількість іноземців, убраних в жовто-блакитні костюми, віночки, вишиванки. Про популярність українського костюма серед жителів нашої країни говорити, думаю, не варто: рідко хто тепер не має в гардеробі бодай чогось, що вказує на відношення до України. Здебільшого це, звісно, вишиванки, різноманітні як за способом крою, так і за мотивами орнаменту і кольоровими гамами.

[ Читати далі ]

Трійця. Зелені свята.









Трійця, Тройця - це церковне свято, яке відзначають у 8 неділю після Пасхи. Через те, що це свято припадає на 50-й день після Пасхи, церква називає його ще П’ятидесятницею. Увібравши в себе багато рис іудейської П’ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася. Так, в українців Трійця злилася із Зеленими Святами.

Основа троїцької обрядності - культ рослинності, що в цей час починає розквітати. В Україні ще у ХYIII столітті до церкви приносили різні трави: зорю, м’яту, канупер тощо. У середину цих трав ставили потрійну свічку, що називалася Тройцею, яка повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.

Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.

Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки "на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.

Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.

Колись поширеним був звичай, що називався "водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати "тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, "тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. "Тополі” ж давали подарунки або гроші "на стрічки”. Водячи "тополю”, дівчата співали:

Стояла тополя край чистого поля;
Стій, тополенько, не розвивайся
Буйному вітрові не піддавайся…

Такий звичай ще мав назву "водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти. ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Тиждень перед Трійцею називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», три останні дні цього тижня і три перші дня троїцького тижня називаються Зеленими Святами.

В час Зелених Свят цвіте жито й за народним віруванням прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами, дівчата завівають вінки.

Завивання вінків

Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там «завивають вінки на всі святки», при цьому співають відповідних пісень.

В деяких місцевостях України, дівчата ходять по селах з вінками на голові. Вінки в’ють з конвалії, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полинь. Ставлять стіл під березкою, а на стіл випивку і закуску. Серед закуски завжди є смажена яєчня.

По деяких селах «Схід України» довго зберігався звичай у четвер завивати березку. З самого ранку дівчата готують їжу, зібравшись на одному чисто виметеному подвір’ї. Посеред двору стоїть зрубана молода деревина, а під неї горщик з водою. Дівчата ходять по дворі або сидять на призьбі… Кілька хлопців тримають у руках заготовлену їжу, а інші — відра з питвом на палицях. Одна з дівчат підходить до дерева й перекидає горщик з водою, а потім бере дерево в руки й заспівує пісню… З її голосом з’єднуються голоси інших. Ворота відчиняються і весь гурт, оточивши дівчину з деревом, рухається по вулиці в напрямку до лісу. В лісі розстеляють обрус, ставлять їжу і питво, сідають навколо і починають їсти і пити. По закінченні пиру дівчата вибирають одну з березок для завивання вінків. Розділившись по двоє, кожна пара з гілля берези в’є собі один вінок, не відриваючи гілок від дерева. Як вінок вже готовий, кожна пара кумується: одна одній через вінок дає жовту крашанку, потім цілуються через вінок.

Після завивання вінків дівчата повертаються в село. В неділю, в день Тройці, дівчата йдуть до тієї самої берези, щоб розвивати вінки. Кожна пара розглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів’яв? По цьому судять про своє щастя, чи нещастя.

Вінки в українських народних обрядах є символом великої пошани, а також символом молодості й чистоти, незаплямованої краси. Дівчина, що втратила невинність, не може вдягнути на голову вінок. Крім того, вінок з живих квітів, за народною уявою — це оборона від злої напасти.

ТРІЙЦЯ (П’ятидесятниця, Клечальна неділя)

Біля порога хати ставили зелені дерева, вікна, дахи і тини теж клечали зеленим гіллям. В хаті на стіл накритий білою скатеркою клали хліб — сіль, за образами — бузок і гвоздики. Долівку встеляли травою, серед якої запашний чебрець та полин «від чародійства». В горнятах і глечиках, що ставили на вікнах і на столах — півонії, лілеї, фіалки, пижма тощо. Під іконами запалювали лампадку або свічечку, тьмаве світло якої, пробиваючись крізь густу зелень навивало на серце почуття радості і благоговіння.

Впоравшись, що треба в хаті, селяни вбиралися в святковий одяг, потім посідавши на лавки, чекали благовісті. Почувши дзвін, вставали і перехрестившись йшли до церкви.

Існував звичай — після літургії йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Хто з селян бажав певного посвячення господарських будівель, виносив до воріт стіл, покривав скатеркою, а зверху клав хліб — сіль. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було пов’язане з віруванням селян в існування русалок.

Дещо про це. Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді «з води на берег виходять русалки».

Русалки — це дівчата або молодиці, котрі під час купання втопилися. Утоплениці — русалки на віки — вічні відійшли від буденного земного буття й переселились в темничну сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з кришталю.

Місяць і зорі викликають русалок з води на берег. Вони не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло, довге волосся, зелене, як трави, стан високий і гнучкий, очі палкі і сині. На голові в кожної вінок з осоки, а в старшої з водяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні — хто почує їх, то як зачарований підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитись з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку на дно.

В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. Ба більше: на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його порою русалки будуть ситі. Не слід також кидати лушпиння яєць бо як потрапить воно у воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям.

В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хіба що відьми, бо лише вони не бояться русалок. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок, щоб вони не попсували худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається Русалчин Великдень. Дівчата ранком йдуть у поле «на жита» та на межах кладуть хліба для мавок — «щоб жито родило».

Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток (бо русалки бояться цих рослин) і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. По одинці в ліс чи в поле не ходять, і не купаються в річках — «щоб русалки не залоскотали».

В цей четвер селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємно частуються. Господині поливають молоком шлях, чи стежку, де ходили їхні корови до водопою, або на випас. На межах полів господарі кладуть бувало по шматку хліба для русалок.

В Русалчин Великдень, у четвер, русалки виходять з води, бігають по полях та городах, розшукують своїх матерів. Якщо родичі не поминали їх у суботу, то впіймавши матір, русалка лоскоче її, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала!» — і може залоскотати до смерті.

Якщо помре хтось на Троїцькі свята, то баби журяться. Якщо помре маленька дитина, то мати плаче і каже: «Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими, тебе будуть там щипати, лоскотати».

Русалками стають діти померлі нехрещеними або ті, що народилися неживими, а також і утоплені. Таких дітей хоронять під порогом хати, бо душам тих немовлят на тому світі буває легше: їх хрестять і люди і піп, коли йде з хрестом, або молитву читають, переступаючи через поріг. Протягом семи років, до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Тройці і Духів день просять собі хреста: «Мене мати породила, нехрещену положила». Якщо хтось із християн почує цей голос, то мусить сказати: «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», — і кинути рушник чи хустку, тоді душа такої дитини піде до раю і русалкою не буде. Якщо ж до семи років отак не буде охрещена, то йде в русалки.

Поминання мертвих

На Зелені Свята починають квітувати жита, а на народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. В стародавніх мешканців Європи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період, люди боялися щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки — це охоронці інтересів свого роду, ось до них у цей небезпечний час живі і зверталися, їх поминали, їм приносили жертву, влаштовуючи на гробках тризни. Навіть клечання, зелене гілля в’яжеться з мертвими предками: «то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні».

У Зелену суботу здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули без вісті десь на далеких дорогах, в чужих краях, а таких у нс на Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше вояки-герої.

Десятий понеділок

У Десятий понеділок, на перший день Петрівки, а часом і на Вознесення, відбуваються проводи русалок — це спеціяльні обряди, щоб тих русалок позбутися. В ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спеціяльний обід — тризну в честь русалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи проводи русалкам. Потім дівчата пускають на воду клечальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених Свят.

Як бачимо, проводи русалок відбуваються в полі, на житах. Колись це робилося для того, щоб накликати ліпший врожай, збіжжя на полях але пізніше та головна мета обряду забулася, проводи русалок, якщо вони десь відбуваються, є ніщо інакше, як гарна і весела забава дівчат.

В цей день також святкуються похорони Ярила, поганського бога, що уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли собі, що в цей час Ярило ходив ночами по полях у білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп і дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило ніби помер — плодюча енергія землі й сонця досягла своєї кульмінаційної точки та ішла на спад. Похорони Ярила символізують це явище.

Молоді жінки відмічають похорони Ярила веселими забавами. Забави відбуваються то з участю чоловіків, то з повно. Їх відсутністю, як де ведеться. Ці забави мають назву: «гонити шуліку».

«Гонити шуліку» жінки сходилися, бувало, в шинок, там вони пили горілку, танцювали та співали соромницьких пісень, що в інший час, звичайно, жінки не роблять. У цій забаві беруть участь тільки одружені жінки, вдовиці й самітні жінки не допускаються.

Існує вірування, що першого дня Петрівки відбуваються «звірячі розгри», а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують ліпше ніж звичайно, особливо догоджають коровам — «щоб більше користі було».

Зелені свята


 Буяє ліс зеленим світлом,

Душа і щедра і багата.

Зело пахуче так розквітло -

Зелені свята!

Зелене гілля носять з лісу,

Клечають урочисто хату.

Підніме завтра день завісу -

Зелені свята.

Відчиняться широко двері.

В календарі - святкова дата.

Ідуть з язичницької ери -

Зелені свята.

За образами - цвіт калини,

І пахне на долівці м"ята.

І входить мати - Україна -

В Зелені свята!


Історія та особливості української вишиванки


Історія української вишиванки

Перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчат навчали гаптувати золотом і сріблом, відома з ХІ століття.

[ Читати далі ]

Великодні свята. Поливаний понеділок. Традиції Карпат.

"На другий день Паски вранці спочатку йдуть до церкви, а потім поливаються, — розповідає 52-річна Ірина Юрик із райцентру Міжгір'я на Закарпатті. — Дорослі хлопці поливають дівчат одеколоном або духами. І дівчата поливають хлопців. А діти, так років по 12, самі хлопці, ходять із водою у бутилках пластікових. То вони можуть будь-кого облити водою з ніг і до голови. Хто сміється, а хто і свариться на них. Хоча кажуть, шо сердитися на це не можна. Як тебе облили — то, кажуть, на здоров'я, на добро усяке".

Мати Ірини Юрик, 89-річна Марія Крьока, згадує, що за її молодості хлопці дівчат штовхали в річку, щоб повністю скупати їх у воді:
— У Поливаний понеділок дівчата до річки й близко не подходили. Так хлопці їх ловили й тоди несли до потічка і метали у воду. Так у одежі й шибануть дівку у воду.
Дівчата намагалися відкупитися від примусового купання кількома крашанками або писанками.
У Рахівському районі на Закарпатті хлопці рано-вранці приходили під хату, де була дівчина на виданні, й кричали:
— Прийшли мити!
Дівчина виходила надвір і їй три рази зливали воду на руки. Вона вмивалася й обдаровувала парубків писанками. А в селі Клубівці Тисменицького району на Івано-Франківщині молодь удосвіта Великоднього понеділка й сьогодні обходить хати сусідів і пильнує, хто цього ранку заспав.

— Хлопці вриваються до хати і тих, хто спить, обливають прямо в ліжку, — розповідає 72-річна Ольга Карпова, родом із цього села. — Хлопцям можуть і ціле відро, і два відра вилити в постіль. До дівчат делікатніше ставляться — тільки поприскають на неї одеколоном або парфумами. Дівчата, яких застали в ліжку, дарують хлопцям вишиті хусточки, а хлопці виставляють "поливальникам" могорич — горілку. Нині обливати йдуть або до родичів, або до сусідів чи хороших знайомих. До чужих не ходять.

Дівчата вдавали, що сердяться на парубків за обливання. Насправді ж кожна цього хотіла. Бо того дня це сприймалося як залицяння, як серйозний намір хлопця щодо дівчини, навіть віщувало весілля. Бо зазвичай хлопець обливав ту дівчину, якій симпатизував. Якщо дівчина дарувала йому писанку або вишиту хустинку, це свідчило про взаємність. Парубок, який приймав від дівчини великодні подарунки, на молодіжних забавах мусив танцювати тільки з нею. Якщо ж хлопці не обливали дівчину, це було знаком або неповаги до неї, або осудом за аморальну поведінку. Такій світило залишитися у старих дівках.
На Поліссі кажуть, що великоднє обливання водою чи купання в річці має сприяти здоров'ю й оберігати від хвороб. Якщо ж облити молодицю або літню жінку, то їхні корови даватимуть багато молока. І навпаки: якщо господиня у Великодній понеділок залишилася необлитою — надої в її корів можуть упасти.
Обливання водою або насильне купання в річці навесні за язичницьких часів уважали магічним актом. Він мав забезпечити літні дощі, добрий урожай. Окрім того, очищав і лікував.
Подекуди й досі перед Великоднем обливають водою зовнішні кути хати — щоб змити з неї все лихе. А щоб велися й не хворіли худоба та птиця, перед першим вигоном на пашу обливали пастуха й корів, овець, гусей і качок. Коней — перед початком польових робіт, щоб були дужими й роботящими. Особливої сили надавала підмішана у відро вода, освячена в церкві на великі свята. Водою з млинового колеса поливали вулик, щоб бджоли були моторними, як колесо, й наносили якомога більше меду.
Хворого на жовтяницю, лихоманку чи епілепсію слід було несподівано облити холодною водою, якою спершу обмили ікону, срібні предмети або півня. Сподівалися, що разом із хворим злякається і його недуга й покине людину. Того, кого мучить пристріт, обливали водою, пропущеною через клямку дверей. Хвороба тоді має повернутися назад до того, хто її наслав. Якщо ж несподівано облити холодною водою відьму, то можна позбавити її сили шкодити сусідам.
Під час посухи водою обливали могили потопельників або самогубців. Вони, за віруваннями, могли затримати дощ. Щоб його викликати, також обливали вдів або поливали дорогу.
"Хресні мати й батько должни подарок зараннє приготовить"
— У нас на другий день Паски діти ходють христосуватися, — розповідає 75-річна Зінаїда Закусило із села Подоли Куп'янського району на Харківщині. — Приходять, стукають у двері і так три рази проказують: "Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!". — Маленькі дітки, так рочків 7–10. І хлопчики, і дівчатка — усі разом. Ну а ми вже їм обязатєльно виносим чи крашанку, чи паски кусочок. Канхвєт мо' даси ще. Раньше гроші не давали, тільки таке печене-варене. А зараз уже і гроші їм дають. Гривню, копійки.
У Великодній понеділок хрещеники обов'язково йдуть до хресних батьків христосуватися. А ті за те обдаровують дітей:
— Хресні мати й батько то уже должни обязатєльно який подарок зараннє приготовить. Шось таке з одягу. Дівчинці там кохточку, платтячко. Хлопчику — штанці чи светрика. А як я була малою, то хресна дарувала мені "мануфактуру" — матерії отрєз ситцевої чи штапельної. А мати тоді вже пошиє чи спідничку, чи кохточку. Тоді ж достать було шось дуже важко, але моя хресна мати завжди шось дарувала — хоть хустинку, хоть півметра матерії. Я так радувалася, шо мо'якби хто шубу подарив, то я б так зараз не радувалася. А ще я добре пам'ятаю, шо моя мати другого дня обязатєльно йшла з паскою і фарбованими яйцями до тієї пупорізної баби, шо її бабила — шо дітей у неї приймала. Вона і мене з собою брала її поздоровляти.
На Поліссі у Великодній понеділок, навпаки, хресні батьки йдуть до хрещеників. Несуть паску й крашанки, подарунки й солодощі. Це подяка за кутю й пироги, які хрещеники приносили хресним на Різдво.

Зі святом Маковея!

  
                             





14 серпня християни відзначають Перший Спас. В народі є безліч назв цього свята: Маковея, Медовий Спас, Спас на воді, Спасівка, Маковій, Лакомка, Медовий свято, Бджолине свято.



   З Маковія починається Успенський піст - Спасівка, який триває два тижні. Цей піст вважається продовженням Великого посту, під час якого святі упросили Бога зробити перерву.



   Під час Успенського посту прийнято пекти пісне печиво - яке ламали на дрібні шматочки і заливали зверху густим медом, приправленим товченим маком. Так само в цей день прийнято пекти маковики. За традицією в цей день освячували воду в водоймах, і кожен, хто вмиється такою водою, назавжди виліковувався від хвороб.

   В Успенський Піст прийнято вживати багато овочів, фруктів і ягід, які як раз до цього часу достигають в достатку.


   У народі Маковія ще називали святом квітів. А ще з цього дня на південь починали відлітати птахи.


   В цей день, 14 серпня, беруть квіти: волошки, чорнобривці, чебрець, календулу та інші різні трави, роблять з них букетики - маковійчики, в які обов'язково вплітають головки маку. Так само прийнято було додавати до цього букету невеликий соняшник. Кожна квітка в цьому букеті мав своє магічне значення. Соняшник, наприклад, символізує сонце, без якого неможливе життя на землі.


   Вважалося, що якщо на Маковея не освятити квіти в Церкві, то весь рік не буде процвітати господарство.


   У давнину освячений мак навесні розсіювали по городу, засушені квіти вплітали у волосся, щоб не випадали. Сьогодні на це свято печуть пироги з маком, варять вареники з маком і медом, тому в Церкві ще освячують мед нового збору.


   Вважалося, що з цього дня бджоли перестають виробляти мед і пасічники повинні прибрати стільники, інакше сусідні бджоли витягнуть весь мед.

У Церкві за традицією згадують сімох братів-мучеників Маковеїв та Соломію - їхню маму. Вони загинули за християнську віру.

   
    Слідом за Медовим Спасом слідують Яблучний і Горіховий Спас.


       

Зима святами багата. Січень

  

Січень кличе мороза, морозить лиця,щипає носа

 Новий рік (1)   Новий рік – до весни відлік.

Гната (2). В цей день заборонялося прясти. Жінки робили  печиво, а дівчата «павуки»,

різдвяні прикраси з соломи.
 
Анастасії (4). В народі казали: «Скоро Настя на помості запросить три празники в гості».

 Святвечір, Багатий вечір, Багата кутя (6). Це одне з найурочистіших свят. Його відзачають напередодні Різдва.

 Різдво (7). Одне з найбільших релігійних свят, з ним пов’язують народження Ісуса Христа.

 Богородиця (8). Вважалося, що це свято для жіноцтва найважливіше, оскільки пов’язане з Матір’ю Божою.

 Степана (9). Повинен бути морозний день, а тому казали: «Прийшов Степан – на ньому червоний жупан».

 Меланки, Меланії, Щедрий вечір, Щедра кутя (13).  Зранку починали готувати другу обрядову кутю – щедру. На          відміну від Багатої, її можна було заправляти скороминою.

Старий Новий рік, Василія (14). Василь вважався покровителем землеробства.

Богоявлення, або «бабин вечір» (17). Кроплять хати свяченою водою.

Голодна кутя, голодний Святвечір (18). Готують третю і останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається                вона «голодною»від  того, що з цієї пори і до наступного ранку люди говіли, тобто не їли.

Водохреща, Водощі, Йордана (19). Це – третє, найбільше і завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Святять воду на річках.

Івана Предтечі, Хрестителя (20). В цей день виносили з хати хліб і сіль, що лежали на покуті, і, розламавши на шматочки, годували тварин.

Опанаса, Пів-Івана, Різдвяний день (21). Святкують переважно жінки, бо кажуть: «Пів-Івана полоще ложки».

Маркіяна (23). Його ще називали  «Грицем-літозазивачем». «Який день – таке й літо».

Тетяни (25). Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирію, а коли сніжно, то дощитиме влітку.

Опанаса (31). Переважно  цей день буває холодним, тому казали: «З Панасовими морозами жарти лихі», «На Опанаса-ломиноса бережи носа».

На новий рік прибавилося дня на заячий скік.

Кожне сільце має своє слівце

Сонце блищить, а мороз тріщить. Холод не брат, а завірюха не сестра. Мороз не вітчим, а холод не мачуха. Зимова днина така: сюди тень, туди тень – та й минув день. Зимове сонце, як мачуха – світить та не гріє Якби не зима, то й літо було б довше. Сичи – не сичи, коли я на печі. Синиця пищить – зиму віщить. Сніг, завірюха – то зима біля вуха. На Михайла зима саньми приїхала. Січень снігом січе, а мороз вогнем пече. Січень снігом січе, а мороз вогнем пече. Січень січе та морозить, а ґазда з лісу дрова возить. Січень без снігу – літо без хліба. У січні вночі панують сови та сичі. У січневу холодну добу пам’ятай про худобу. Січню морози, а лютому – хурделиці. 

Новорічні полазники

         Для  сучасника слово це мало зрозуміле або й зовсім не знане. Раніше воно було

відомим усім сільським жителям. Полазником вважалася людина, яка першою

перевідувала оселю на новий рік (на Гуцульщині це робили і на Введення). За

повір’ям, такий гість мав неодмінно принести родині щастя або невдачі протягом

року. Тому люди спостерігали, хто першим із сусідів завітає до хати.

     Найкращими полазниками вважалися особи чоловічої статі. Особливу

новорічну радість приносив молодий і симпатичний парубок, заможний чоловік або

хлопчик. І вже зовсім зле, якщо перевідувала жінка, особливо стара, немічна чи

хвора бабуся. «Від такого показника, - казали з цього приводу, - цілий рік добра не буде»

Часто господарі навмисне стежили, хто першим іде до хати. Якщо ж це був

небажаний полазник, то примикали двері. З цією метою в народі виробився

оригінальний обряд. Це – так зване посівання. Удосвіта на Новий рік мали за

звичай засівати збіжжям оселі. Хлопчаки-підлітки насипали в спеціально сплетені

рукавички зерно й першими оббігали найближчих родичів та сусідів.

          Сію, сію, посіваю,  

З Новим роком вас вітаю! Хай вам буде рік добрий, А вік – довгий! Христос  народився!

Сію на вас жито, щоб було добре жити!

Ще й пшеницю яру, щоб завжди були у парі! Сиплю на вас просо, щоб було краще, ніж досі! Сиплю на вас овес, щоб вами гордився рід увесь! Христос народився!

Житом, житом із долоні По долівці, по ослоні Засіваю в вашій хаті –  Будьте дужі та багаті! Щоб збулося все нівроком –  З новим щастям, з Новим роком!
Христос народився!
З Старим Новим Роком! З Василем!