КАЗКА   ДЛЯ   ДОРОСЛИХ   ПРО   СТАРИЙ   ОКЕАН

        ТА   ЙОГО   МЕШКАНЦІВ

СТАРИЙ  ОКЕАН  ЗНАЄ  БІЛЬШЕ, НІЖ  МИ.

СЕКРЕТИ  ВСІ  У  НЬОГО  НА  ДНІ.

А  МИ   ХОДИМО  ЗВЕРХУ, ВЕЛИКІ Й МАЛІ – 

ЛЮДИ,  ЯК  КОРАБЛІ.

ГОРДО  ПЛИВЕМ, І  НЕ  ВІРИТЬ НІХТО,

ЩО  НИМ  ЗАЦІКАВИЛОСЬ  ЗЛО.

І  СЕРЕД  ВІТРІВ  МИ  НЕ  ЧУЄМ   ЩУРІВ, 

ЯКІ  ПРОГРИЗАЮТЬ  НАМ  ДНО.

А  ДО  БЕРЕГА  ХВИЛІ ТИХО   НЕСУТЬ

ПОРАНЕНІ  ДУШІ  ЖИВИХ  КОРАБЛІВ.

А  ВІД  БЕРЕГА   ЗНОВУ  В МОРЕ  ІДУТЬ

ТІ, ХТО  ВІРИВ  І  ПРАВДУ  ЗНАТИ  ХОТІВ.

      (  із  репертуару  гурту  “Скрябін” )

Він  безмежний , цей Старий Океан. Безмежний  в просторі: хоч в довжину, хоч в ширину, хоч в глибину… Безмежний в часі: він був, є, і буде. Безмежний в відчуттях: спокійний і нестримний, тихий і оглушливий, лагідний і нещадний, прозорий і непроглядний… В ньому народжується все живе,  в ньому все росте, виростає і вмирає. Але ті, хто збагне, що Старий Океан – це є саме Життя, відчують всю його безмежність, глибину і вічність, відчують, побачуть, пізнають Зло, яке живе в ньому, навчаться боротися зі Злом – ті зможуть підкорити  собі Старий Океан. Він тоді з нестримного, оглушливого, нещадного ворога перетвориться в спокійного, тихого і лагідного друга і помічника. І закінчиться тоді його безмежність для пізнавших його. Бо тих, хто  підкорив його собі, Старий Океан відпускає – вони отримують від нього подарунок вічності – вони потрапляють на Твердь. А Твердь – суть вічні явища – це Віра, Надія, Любов. Хто знаходиться на Тверді, хто в своєму житті керується Вірою, Надією, Любов’ю - той ніколи не загине від того Зла, що ширяє в глибинах Старого Океану та шукає поживу – Душу людську. Той, хто має Твердь в своїй душі, не потоне в океані зла, його Твердь не піддасться зубам ніяких Щурів. Зрозуміло, що ця Твердь – не легка ноша для людини. Але це ноша не ярма, а щита, щита від Зла. І, пам’ятаючи Старий Океан – свого  батька, що народив, помічника, що допоміг пізнати життя – той  може скільки завгодно повертатись до Старого Океану, до самого життя, щоб знову відчувати усю щедрість його багатогранного життя, відчувати його намагання дати можливість всім, хто прагне Тверді земної, дістатись до неї. І той разом з батьком, Старим Океаном, відшукує ті Душі, які надіються, вірять і, головне, люблять. Лише ці Душі заслуговують сторонньої допомоги і отримують її від Душ, що повернулись із Тверді земної в бурхливий Старий Океан для допомоги страждущим.

Для тих, хто пливе по Старому Океану, варто пам’ятати, що Зло зацікавлене всіма, а тому не можна піддаватись йому. Для цього потрібно тримати свій корабель (корабель – суть Душа людська) у належному стані  і не дозволяти Щурам прогризати дно. Щурі – це людські вади та слабкості. Як тільки якась найменша слабкість оволодіє людиною, то її корабель вже починає руйнуватись. І часто-густо Людина не помічає цієї маленької руйнації. Одна слабкість неминуче тягне за собою другу, друга тягне третю – і вже Людина має вади. Тоді ці Щурі людських душ вже точать корабель до тих пір, аж поки корабель не починає тонути. Така людина приречена. Приречена не відчувати Зло, бо Зло вже є частиною людини, і вже Людина приречена творити зло, стає сурогатною матір’ю немовлят Зла… І вже вона суть не Людина..., вже – нелюдь, на превеликий жаль. 

Тільки діставшись дна Старого Океану, пройшовши всі кола пекла, можна пізнати його секрети – Надію (провідна зоря), Віру (терпіння) та Любов (творчий дух). Але пізнати мало – необхідно побороти в собі,  в своїй Душі те Зло, яке міцно тягне тебе на Дно і тримає тебе на Дні. Необхідною умовою повернення на Поверхню, щоб знову стати Людиною – це є покаяння. Без покаяння Дно ніколи не відпустить того,  хто хоче відродитись (а для Душі – це значить воскреснути), воно міцно тримає на ланцюзі загублену Душу. Ланцюг цей – це свого роду Гордіїв вузол. Гордіїв вузол не розв’язується – його розрубують. Покаяння – це і є той меч, що розрубує Гордіїв вузол, суть гордість людську... 

Бережіть Душу свою, плекайте Надію, що тільки добрі вчинки та добрі слова – суть рятівний круг, який виносить на поверхню, кріпіть Віру, шо цей рятівний круг – єдине, що вас втримає на поверхні життя, в бурхливих хвилях Старого Океану. І з Любов’ю  творіть свої слова та вчинки. Особливо в стосунках зі своїми близькими. Часто-густо більшість попадає в цю пастку, вважаючи, що близькі зрозуміють або мають зрозуміти, простять або мають простити... І творимо в стосунках з ними слова та вчинки, не зважуючи їх на терезах Віри, Надії і Любові. Терези ці повинні бути одвірком Душі вашої, через які проходять всі ваші слова та вчинки. Тільки зваживши, можна давати волю словам та вчинкам. Незважені, вони можуть поранити близьку вам Душу, підірвати, або навіть вщент зруйнувати Віру, Надію, Любов близької вам Душі. А поранена або зруйнована з вашої вини близька вам Душа – це гріх ваший, це той тягар, що тягнутиме вашу Душу на Дно. І не відпустить до тих пір, поки ви не повинитесь і не попросите прощення у ображеної вами Душі. Тому просити прощення у ображеної вами Душі за образу – значить спокутувати гріх, значить позбуватися того тягара, що тягне вас на дно. Від цього просвітлюється Душа, а разом з просвітленням приходить Мудрість.