В часи коли портативна відеокамера була і рідкістю, і розкішшю, довелось мені побувати на одному весіллі. Серед близьких родичів виділявся молодий симпатичний чоловік. Виділявся не лише тим, що не випускав із рук той самий предмет розкоші, а всім своїм виглядом доводив - в житті у нього все склалось на відмінно.

     Знявши всі весільні ритуали і тости рідних та близьких, чоловік почав знімати побажання присутніх гостей. Робив це у невимушеній формі – сам на сам. Типу своєрідних інтерв’ю: «А щоб ви хотіли побажати?». Гості веселилось, танцювали, а десь там у глибині фойє, біля парадного входу, на лавочках увіковічнювались відверте, щире, бажане, ніби погляд у майбутнє молодої сім'ї. Саме до цього спонукав сам оператор, ведучи бесіду із людьми. Дійшла черга і до мене. Після моїх побажань кохання, взаєморозуміння, поваги, подружнього довголіття і діточок, майстер камеру не вимкнув,  зробивши мені зауваження: «Ви забули побажати багато грошей…». Я відповів, що там де є всі складові сімейного щастя, там гроші обов'язково будуть. Коли ж його немає, гроші його не замінять і навіть багато грошей там не на користь.

     Можливо я видамся смішним ідеалістом, але принципово не включаю "гроші" в свої побажання, кого б це не стосувалось. Ну Бог з ним! Побажати молодятам, молодій сім’ї, це цілком прийнятно. Але коли ти пів-життя знаєш людину, її можливості – це звучить  безглуздо. Все що він може,  він уже довів. Все на що спроможний.  Безперечно, він спроможний на більше, але шановні, де ми трудимось? В цій країні багато не заробиш! Красти всі не можуть… те що доступно простому смертному (крадієві), вже давно розкрадено. Виграєш джек-пот? А це ще велике питання чи тобі його віддадуть. «Я бажаю тобі багато грошей!» Читай: «Підкреслюю, що у тебе їх немає... і швидше вього вже й не буде!». Можливо ніхто саме так, і не сприйме, але слухати такі побажання чомусь нудно. Тостуючий, або немає що сказати, або сам зациклений на грошах.

     Оце вчора виповнилось два рочки моїй онучці. Відсвяткував. Зайшов в кабінет до колеги поділитись враженнями що та як маленька говорить, як реагує. Звісна річ, що з порожніми руками ніхто до дитини в гості не йде. Тим більш у день її народження. Але моя колега зпохабила мою розповідь, все моє захоплення внучкою питанням: «А скільки…». Чи тому що ще не має внуків, чи зациклена на грошах??

Вчора в процесі інтернет-дискусії спало мені на думку таке порівняння. Якщо тебе обікрали якісь невідомі злодії – тобі прикро, звичайно, але ти відчуваєш і власну провину: треба було вставляти у двері кращий замок, а мобілку чи гроші тримати не у зовнішній кишені, а у внутрішній. Ще більше ти злишся на себе, ніж на злочинців, якщо став жертвою шахраїв: щось обіцяли, а ти повірив і сам їм гроші віддав.

Неприємні емоції після такої крадіжки чи шахрайства у жодне порівняння не йдуть із тими, що залишаються після нападу бандитів і грабіжників. Коли ти чудово їх бачиш, мало не по іменах знаєш – а вдіяти нічого не можеш, бо вони сильніші. Щодо крадія виникають думки: «Рано чи пізно попадешся, падлюко, і сядеш» – а бандита хочеться вбити. Якщо міліція не може знайти крадія – потерпілий змириться, а що йому робити, і надалі пильнуватиме своє майно краще. Якщо ж міліція покриває відомого усім бандита – це може призвести до трагічних наслідків, включно із самосудом. Якщо хтось ще не здогадався – це я про політику. Можливо, десь там, у так званих демократичних країнах, при владі можуть бути законослухняні люди. Їм їхній капітал або від батьків перейшов, або й самі вислужилися і виросли з низів – і таке буває. А хто може бути при владі у нас – у державі, де люди й голосувати ще не навчилися: або дякують своїм голосом за отриману гречку, або, навпаки, голосують комусь назло? У нас при владі можуть бути лише ті, у кого, принаймні, є гроші на «гречку». А де ж вони їх узяли? Там, на Заході, все зрозуміло: прадідусь-пірат, дідусь – рабовласник, батько – фабрикант, син – меценат і демократичний політик. А наші всі самі починали «піратами». Або бандитами, або шахраями, третього не дано. Минула влада була значною мірою шахрайська, нинішня – бандитська. І саме тому доводиться підтримувати шахраїв проти бандитів. Ну не понесу я свої гроші у траст чи до МММ, і що вони мені зроблять? А бандити просто прийдуть і відберуть силою. Звісно, краще було б, якби при владі були не бандити і не шахраї, а чесні люди. Але звідки ж у чесної людини візьмуться гроші на «гречку»? Чесні люди у нашій державі або взагалі не займаються політикою, або знаходяться десь у низах нашого рідного політикуму і не мають сил, щоб протистояти бандитам. Мені часто пишуть: кого ти захищаєш, вони ж такі-сякі, вони те, вони друге. Та знаю я і про те, і про друге, і навіть про третє. А що робити? Бандюки гірші. Олена Білозерська

===========================================================================================

таки ось справи

============================================================================================

Так я люблю зиму. Люблю, але не обожнюю. Чому? Напевно не тому що я народився взимку, бо мерзну як і всі. А якщо ви мене спитаєте, яка пора року мені подобається найбільше, то я відповім: весна і осінь. Весна –за те, що все народжується і оживає. Осінь – за те, що все вмирає і готується до зими. Це перехідні сезони. В них є якийсь дух змін, що надихають мене жити далі. А чому ж я люблю зиму? Спробую передати.

Зима – це не лише холод та порожнеча як в одному з старих, відомих анекдотів про мужика та горілку. Зима – це чарівний час, коли все начебто завмирає і в той же час жевріє тиха казкова таємниця про нове життя. Саме зиму я вважаю найбільш таємничою серед інших часів року. Коли я дивлюся на чорне зимне небо, на зіркі, вони мені здаються яскравішими та холоднішими ніж зазвичай. Здається, що космічний холод пронизує тебе з глибин Всесвіту. Влітку зірки тепліші.

Лише взимку я можу відчути спокій. Спокій та велич природи, цю Білу Безмовність, про яку писав класик Лондон. Вона просить нас заспокоїтись і прислухатись до неї…до самих себе. Замислитись над нескінченністю, оцінити всю цінність  цього могутнього термоядерного реактору під назвою Сонце.

Я ніколи не розумів однокласників (-групників), які тікали з парт сонячної сторони. Сонце їм, мовляв, заважало сприймати інформацію чи щось таке. Я завжди любив сидіти під променями сонця, особливо взимку. Кажуть, що лише сонцепоклонники можуть дивитися певний час неозброєним оком на сонце. Можливо і так.

А чи знаєте ви, що сонце взимку до нас ближче чим влітку? Холодно стає лише з тієї причини, що Земля повертається до нього під іншим кутом. Тому й промені сонця проходять крізь Землю начебто мимохідь, не обігріваючи. Проте не скрізь. В Австралії зараз літо. Така велич природи.

Щодо величі.

А ви були колись наодинці в степу, коли не вщухає добрий морозець та грає зла завірюха? Коли ти йдеш один в ніч, а в очі тобі кидає снігом, ще й так, що засліплює, примушує повернутися до нього спиною і саме так продовжувати свій шлях? Вітер свистить, пригинає додолу, але ти вперто йдеш кудись до своєї мети. І якою радістю стає опинитися десь в теплій оселі, обігрітися і пом'янути добрим словом господарів (чи власну домівку). Як часто такі думки приходять до нас влітку?

А зима вона вчить нас. Можливо вона трошки сувора, але справедлива, так само як і народи Півночі, а можливо й ті хто народився взимку під її владою. Ще багато є речей за які я люблю зиму. І чесно не хотів би жити в постійному літі. Добре що є зима, та перехідні весна і осінь. За це Слава Богу!

Пробиотик © 2012.

Напевно, коли в житті все чудово - блоги перестають бути потрібними. Принаймні, для мене це так, бо свій блог я використовував для того, щоб краще розібратись з тим, що коїться в моєму особистому житті, чому мені кепсько, чи чому справи йдуть не так, як того бажаєш...

Зараз я щасливий, життя чудове, якщо щось і турбує, то я можу це обговорити зі своєю коханою, або друзями... а безликій, анонімний інтернет, що свого часу дуже виручав, має насолоджуватись заслугованим відпочинком (-:

Друга причина, чому я тут не з'являюсь як раніше - тому що тепер мені тут незручно. Дуже багато обмежень у засобах виразу думки, тиск сторонньої реклами, чужа модерація і ще багато того, що мається на всіх сторонніх блог-платформах. Після створення декількох власних сайтів, де є можливість контролювати кожен атрибут в кожному куточку сайту, таке становище є дуже неприємним.

Звісно, зовсім видалятись з цієї мережі теж немає сенсу. Свого часу я приділив немало часу на створення унікального контенту, і тепер ці старання надають мені можливість користуватись деякими цікавими ефектами (-:

Кому цікаво, яким є моє життя поза мережою - можете відвідати мої сайти:

http://haniki.com.ua - витвори ручної роботи (хенд-мейд)

http://svet-it.dp.ua  - комп'ютерна допомога в Дніпропетровську

ПОВНУ ВЕРСІЮ ФІЛЬМУ МОЖНА ПОДИВИТИСЬ ТУТ (ТИСНИ)