В часи коли портативна відеокамера була і рідкістю, і розкішшю, довелось мені побувати на одному весіллі. Серед близьких родичів виділявся молодий симпатичний чоловік. Виділявся не лише тим, що не випускав із рук той самий предмет розкоші, а всім своїм виглядом доводив - в житті у нього все склалось на відмінно.

     Знявши всі весільні ритуали і тости рідних та близьких, чоловік почав знімати побажання присутніх гостей. Робив це у невимушеній формі – сам на сам. Типу своєрідних інтерв’ю: «А щоб ви хотіли побажати?». Гості веселилось, танцювали, а десь там у глибині фойє, біля парадного входу, на лавочках увіковічнювались відверте, щире, бажане, ніби погляд у майбутнє молодої сім'ї. Саме до цього спонукав сам оператор, ведучи бесіду із людьми. Дійшла черга і до мене. Після моїх побажань кохання, взаєморозуміння, поваги, подружнього довголіття і діточок, майстер камеру не вимкнув,  зробивши мені зауваження: «Ви забули побажати багато грошей…». Я відповів, що там де є всі складові сімейного щастя, там гроші обов'язково будуть. Коли ж його немає, гроші його не замінять і навіть багато грошей там не на користь.

     Можливо я видамся смішним ідеалістом, але принципово не включаю "гроші" в свої побажання, кого б це не стосувалось. Ну Бог з ним! Побажати молодятам, молодій сім’ї, це цілком прийнятно. Але коли ти пів-життя знаєш людину, її можливості – це звучить  безглуздо. Все що він може,  він уже довів. Все на що спроможний.  Безперечно, він спроможний на більше, але шановні, де ми трудимось? В цій країні багато не заробиш! Красти всі не можуть… те що доступно простому смертному (крадієві), вже давно розкрадено. Виграєш джек-пот? А це ще велике питання чи тобі його віддадуть. «Я бажаю тобі багато грошей!» Читай: «Підкреслюю, що у тебе їх немає... і швидше вього вже й не буде!». Можливо ніхто саме так, і не сприйме, але слухати такі побажання чомусь нудно. Тостуючий, або немає що сказати, або сам зациклений на грошах.

     Оце вчора виповнилось два рочки моїй онучці. Відсвяткував. Зайшов в кабінет до колеги поділитись враженнями що та як маленька говорить, як реагує. Звісна річ, що з порожніми руками ніхто до дитини в гості не йде. Тим більш у день її народження. Але моя колега зпохабила мою розповідь, все моє захоплення внучкою питанням: «А скільки…». Чи тому що ще не має внуків, чи зациклена на грошах??