А шо, дискотека не сподобалась? Ах, так — у нас кожен другий ді-джей) Ну, добре, сьогодні хочу підкинути тему для обговорення. Справа в тому, що було б непогано подивитись на своє місто з висоти. Звичайно, найкращий варіант — дах будинку. Але руфінг — проблематична річ. Підступи на дахи зачинені. А проситися (хоча б на свій дах) — так хто я такий? Другий варіант — квадрокоптер, він же дрон. Однак квадріка не маю. І навіть не знаю, де його взяти (аренда наче є — але дорого і небагато вибору; у знайомих дрону нема). Тоді є ще третій варіант, менш цікавий. Зате простіший. Це пофотографувати з верхніх поверхів. Правда, в такому випадку, панорама скромна. Зате не треба дертися на дах. Як ідея? У блогерів такого ще не бачив. Може просто лінь таким заморочуватися.
І ще: є два невеличких аспекти. Чи навіть три. Сьогодні навряд чи вийде, бо надворі дуже мокро і багнюка. Та й на сьогодні планують влаштувати полювання на самогубців-«синіх китів». Так шо по будинкам краще не ганяти. А от ще один аспект — доступ в під'їзди. Якщо кодовий замок, то можна спробувати підібрати код (якщо не протерті використовані цифри). А з допмофоном важче. Але спробувати, думаю, можна.
... мав бодай часточку наших
жахливих недоліків. Таких як непокора, скепсис до держави, зневага до власть
імущих, анархічний стьоб щодо правил. І багато чого вакханально-розгнузданого,
що так лякає сонних росіян, що змирилися на жаб’яче поквакування в концтаборі
путінізму. Цивілізаційний
морок сконцентрувався на одній восьмій площі Землі. Глибина мого співчуття до
цього народу співмірна з глибиною його страхів перед свободою. Там немає
підгрунтя для бодай міліметрових зрушень у бік цивілізації, демократії, правосвідомості
та інших абстракцій, які пересічна російська людина назве другорядною хирнею. У
путінсько-феодальному помісті цілодобово звучить гімн государю, який про всіх
дбає. І русскіє люді знаходять у цьому гІмні свою буцімто велич. Це щось
клінічне. Росіяни
ніколи не зможуть підім’яти Государство під себе. З найвищого трону вони ніколи
нікого не скинуть. У цьому є щось мега-трагічне – коли народ Достоєвського
перетворюється у глядача Кісєльова. Регрес великих народів неабияк зворушує
саме тим, що є дуже наочним і повчальним. Росіяни, маючи видатну історичну
генеалогію, поповнюють список фіаскових народів – після еллінів, єгиптян,
римлян, шумерів, ассирійців. Зараз вони власну неміч конвертують у злість до
тих, хто насмілився подолати сон розуму. Я кажу
це тому, що мав довгу розмову з російським інтелігентом. Між нами - прірва.
Вони свій вибір зробили. І я навіть тішуся, що є нев'їзним у їхнє гетто. (Остап
Дроздов, вiдомий письменник i журналiстмедіа-холдингу
ZIK)
Як тільки кудись зберешся... Або друзі не зможуть скласти компанію. Або погода зіпсується. Або й те, й те. Мабуть, така карма сидіти вдома. Якби ж ще в блогах було багато нового і цікавого, то воно ще більш-менш не нудно. А так, ще читати нічого. Сум-нудьга. Хоча й до цього мені не звикати.
А ще ж півмісяця 2017 року вже нема. Як швидко біжить час!
Ну, не буду про сумне. Тільки відійшов від спогадів. Краще помріяти. Майже рік ще попереду.
Ця задумка прийшла до мене після перегляду низки наукових, документальних, науково-популярних фільмів, які мій мозок завжди спиймає як грунт для роздумів. Не можу приховувати, що фільми подібного типу завжди наштовхували мене на подібне. Отже, я буду періодично публікувати власні уявлення та думки про влаштування нашого світу.
Я являюся студенткою фізичного факультету певного університету. Так склалося, що я стану астрономом. І зовсім невипадково. Космос завжди приваблював мене. Не можу пояснити, чому, але ця безодня сприймається мною кожен раз по-різному. То вона затягує у себе, немов ліжко після тяжкого дня, то я тону у ній, немов у вирі. Інколи це дійсно жахає.
Часто, переглядаючи записи у соцмережах або наукову літературу я ловлю себе на вигадуваннях теорій. Одна з них дійсно може мати певний сенс - що весь наш світ - лише атом у якомусь гігантському Всесвіті. А кожен атом у нашому світі - гігантський Всесвіт. Дещо парадоксальна думка, проте чому б і ні?
Багато вчених наголошують на тому, що загальною та єдиною одиницею вимірювання має бути час. Дійсно, ідея чудова. Але наразі це неможливо, бо ми занадто мало знаємо про сам час - четвертий вимір. Для нас він являється лінійним, хоча на більш високому рівні розвитку ми можемо сприймати так, як ми зараз сприймаємо тривимірний простір. Подорож в іншу часову епоху міг би виглядати як підйом на гору чи спуск з неї. Не хочу розділяти людей на класи, але не всі можуть зрозуміти це. Для багатьох жодні одиниці існування простору не мають значення - вони живуть тим, що мають і не бажають змін.
Коли хочуть пояснити роль та місце грошей у людському суспільстві або на шкалі абсолютних цінностей, то іноді наводять приклад мандрівника з мішком грошей, що заблукав у пустелі. Настає час, і... Хай би в нього тільки з'явилася можливість, купа папірців знецінилася б до вартості склянки води. Або вартості слова, яке покаже напрям до справжніх, а не примарних оази, річки, людської оселі. В далеких від первісної природи умовах цивілізації все навпаки. Тут гроші є фактично кров ринково-економічного організму. Якщо ця кров не протікає через твої рахунки, гаманці, кишені, ти є чужорідне тіло в цьому організмі. Так. Для тих, хто не має грошей, цивілізація та ж сама пустеля. Зате в межах доступної суми твої можливості необмежені. До цього звикаєш, з цим і живеш. Не замислюючись над "високими матеріями", міняєш і тим приводиш в рух всякі свої важливі процеси. Але є одна "фірма", здатна суттєво скоригувати цю вашу звичку. Вона бере плату за свої послуги винятково номіналами від 50 коп до 5 грн. Ви можете уявити державну організацію, яка б відхиляла пред'явлені до оплати грошові знаки… цієї ж таки держави? А там номінали, більші за 5 грн, не приймаються. Здача не відома як явище. Таким є автоматизований і тому майже безлюдний Харківський метрополітен. Ні, це не є для мене відкриттям 2016 року. Прецедент відбувся досить давно. І вже тоді мені казали, що є лиш один рецепт безпроблемного проїзду у метрополітені для гостей міста - мати одно-двох-гривневу готівку. З тих пір всякий раз, як виходжу з потягу у славному місті Харкові, мною оволодіває специфічне харківське почуття: починаю слідкувати, щоб не лишитися без дрібних грошей. Але як десь прогавив цей момент (що найчастіше виясняється тет-а-тет з метрополітенівським автоматом для видачі квитка) ось тут на якусь мить і можеш пережити те сильне й незабутнє відчуття пустелі. Це коли маєш грошей на тисячу поїздок, а не в змозі здійснити і одну. Капітулюєш, повертаєшся у підземний перехід купити щось дууууже тобі наразі "потрібне". І не просто купити, а щоб отримати на здачу і підходящі номінали. А просто так, на твоє прохання, не розміняє ніхто. А ще не проходить комбінація, коли є 2 по 50 коп і 2 по 1 грн. І гроші дрібні як треба, і в сумі 3 грн, що достатньо для поїздки. Але ситуація така. Автомати, котрі "їдять" 50-копійкові монети, не приймають гривні, а ті, що приймають 1 грн, випльовують назад 50 коп… Дякую Харківській підземці і за такий "попадос", і за зростання мого досвіду проїзду нею, і позапланове підкріплення пиріжком. Було, як ніколи. Неповторно!
Передмова: Наскільки я знаю, то в селах "мішанкою" називають різносортове зерно або взагалі суміш різного зерна, яким засівають грунти під пашу для худоби чи просто, аби земля не пустувала. Мені подібний образ-месидж досить сподобався для своїх невеличких нотаток з думками, які не є сильно значимі, але і не пусте зовсім. Не думи, а думки, додумки і видумки з приводу якоїсь теми. Не простенькі коменти, і не поважні максими за Ларошфуко, а скорше веселі сонячні зайчики - грайливі відбитки справжнього сонечка. Для прикладу, читаю про черговий "наїзд" на голову НБУ Гонтареву і думаю, що поки її захищає стабільний курс гривні щодо долара і євро - всі оті наїзди-переїзди марні. Не така вже й незнати яка глибока думка, але в тему вдала, як я вважаю. То чого б не зафіксувати її? Можна і треба. Таким буде і весь зміст мого циклу щомісячних і щорічних збірок під загальною назвою "Мішанка". Або таке: коментую свій матеріал про сепаратиста Моторолу: "Післямова: Мене поправляють, що знищення Мотороли відбулося не 15-го, а 16-го жовтня. Перепрошую, але хіба це головне? Я ж написав про інше. Як і зумисно не згадую як звали Моторолу насправді - то зайве. Щодо інсценізаці, то мені сподобався один комент такого змісту, що то навіть було б добре і якщо б в Мотороли було хоч і 10-ть життів, то це означає тільки мати задоволення вбити його всі 10 раз. Погоджуюсь, хоча особисто я не бачу причин для інсценізації його смерті, тому що нахріна той Моторола здався ФСБ чи ще комусь. Він тільки серед сепарів хтось, а як спецназівець він порожнє місце." - і комп виділяє в тексті слово "інсценізація", а коли я його пробую перевірити, то викидає в замінники тільки два слова "асенізація" та "ініціація", що не підходить по-суті, але надто підходить за змістом: скінчилась ініціація Мотороли в сепари і настала його асенізація.
Почув прикол на радіо «Київ». " — Знаєте шо, куме? Подивився російські серіали і зрозумів, що Росія — перспективна країна. — Як це? — А в їхніх серіалах фізруки їздять на Гелендвагенах, бідні продавці взуття живуть у двоповерхових квартирах, а звичайні няні одружуються на продюсерах. "
А з іншого боку, якби у серіалах показували реальне життя, то навряд чи б вийшли комедії. І тим паче, навряд чи вони б заряджали гумором та позитивом.
Занадто чесна для політики, занадто відверта для людей, занадто грішна для ікони.
Привіт, мої друзі. Останнім часом я все частіше читаю в блогах і коментарях негативні відгуки про Надію Савченко. Одразу хочу попередити, що я не являюся адептом церкви Святої Надії, але не поважати цю "странную женщіну странную" я не можу. На початку своїх умовиводів (прикольне слово егеж?!) я б наважилася намалювати психологічний портрет "підсудної" так, як я її бачу.
Отже. Дівчина народилася в звичайній інтелігентній київській родині і в звичайному київському районі Трощепівка Троєщина, ходила в звичайну київську школу і мріяла врятувати дітей Африки від голоду. Надія росла, але думки про її героїчне покликання ніяк не вилазили з дівочої голови. Мабуть, ще до народження, татко дуже хотів хлопчика і в утробі матері немовля таки отримало чоловічий характер, але разом з ним дістало і жіночі статеві органи. Як з цим жилося Надії? Надії жилося добре. А от оточуючі не любили вискочку, що терпіти не могла брехні і не сприймала сірого кольору і напівправди. Все в житті для неї мало або білий, або чорний колір. Далі біографію читаємо у Вікіпєдії.
Історію перебування Надії Савченко у російському полоні не бачив тільки мертвий йожик і тому цю сторінку я теж описувати не буду. Дійду до суті.
Всі ми (і навіть мертвий йожик) спостерігали масову істерію та малювання ікон з образом Мучениці Надії. Багато жіночок проливало сльози, дивлячись всі прямі трансляції судів і гадали, чи є Ілля Новіков коханцем Надії, бо щось дуже ніжно він тримав її за руку. А ввечері, прийшовши з роботи, чоловіки мовчки випивали 50 грам за Надію та за Вільну Україну. Телевізор намалював нам месію і в ті хвилини ми не задумуючись поставили би галочку біля прізвища Надії на президентських виборах.
І ось це сталося. Аеропорт! Боса Надя!! Надя - герой України!!! Савченко в парламенті... знов боса!!!! Ми в екстазі!!!!! Йожик в шоці.
А тим часом люди в файних кабінетах, для яких ще недавно Надія Савченко була зайвим приводом натиснути на Кремль і попросити допомоги у Заходу, швидко приходять до тями і розуміють, що малокерована дика жінка зовсім не входить в їхні плани. І тут з усіх дірок нам кажуть, що Савченко зовсім не герой, вона алкоголік і дебошир ... і взагалі вона завербований Москвою шпигун. Там вона казала те, а там се, а ще вона п'яна керувала автівкою. І що до того, що за кермом була не вона і машина просто стояла. Чого тільки вартий Закон Савченко! Це вона і тільки вона винна у тому, що на волю повиходила юрба голодних покидьків. Нам ніколи думати, що за цей закон проголосувало 225 народних депутатів і саме вони несуть за нього відповідальність. Закон мав би примусити суди працювати швидше і таким чином не затримувати в'язнів у СІЗО, але суди не вміють швидко працювати і злочинці бува сидять там цілий строк. Але при чому тут суди? Закон же вигадала Савченко. Нам багато чого вже не важливо, наш мозок вже отримав наказ на нелюбов.
В своєму занадто відвертому інтерв'ю Дмитру Гордону вона не подумавши розповіла, що без зайвих емоцій вбивала людей. О боже! Як вона могла? Герой не може вбивати, навіть на війні. Справжні герої на війнах вішають жовто-блакитні прапори у тилу ворога і віддають свої пайки голодним бабусям.
І тут ми би задали собі питання: "А чому так сталося, що герої 2014-го вмить перестали для нас бути святими, чому пройшла мода на Правий Сектор і Азов, чому Надія Савченко вже не така жадана в ролі президента?" А можливо все дуже просто? Людям у дорогих тачках з Банкової ці герої були потрібні тільки тоді, коли ті гинули на Сході, а отже так само і нам. Ми так і не навчилися думати головою, за нас в нашу голову вже хтось вклав потрібні факти. Ми любимо тих, кого нам назначають і зневажаємо по команді зверху.
Ми так бажаємо змін, а знову і знову голосуємо за тих самих. Нас навчили вибирати для себе правильних героїв і вже ніхто не зможе нас обдурити. Ми не боїмося влади, нехай вони нас бояться. Ми українці в будь-яку мить скинемо владу, бо саме ми були на двох Майданах. Ми міцно сидимо на своїх диванах і розмірковуємо про війну.
Ось і все, що хотілося сказати. Слава Україні!
Відео довге, але мені дало відповіді на багато питань.
P.S. Голосування не буде і не чекайте! Свою думку я виклала, а ваші хочу читати в коментарях.
Не можу не досліджувати. Така вже я є. Все мені цікаво, і постійно співставляю якісь факти, події, тощо. Зараз цікаво занотувати наступне спостереження. Це така собі спроба відповісти на поширене питання "чому багато козлів" (або "чому всі вони такі козли") та "всі баби дури" тощо. Помітила, що дуже багато з людей існують у такому стані, який хочу умовно обізвати "недогризок". Чому так грубо? Чому "недогризок"? Все дуже влучно, треба лише спробувати зрозуміти, що маю на увазі. Це ні в якому разі не спроба принизити чи обізвати якихось людей, ні. Просто багато кого з нас хтось чи щось "недогризло". Гризло-гризло, і лишило тільки те, що лишилося, і воно ходить собі по світі. Вводячи в оману інших людей. Бо фізично, зовні, зазвичай все виглядає "яблучко", ці зміни зазвичай не фізичні. Часто і серцем у цих людях ми відчуваємо тих, кими вони вже не є, а тих, ким вони були. Обманюємся, і отримуєм не ту людину, яку відчуваєм серцем, а недогризок, який вже мало на що придатний. Але. Ситуація дуже складна. І хочу занотувати чому. Особисто я постійно шукаю цікавих, розумних, таких потрібних мені людей. І що ж я бачу. Всі, кого я зустрічала з розвиненим інтелектом, та хорошою фізичною формою. Зі, скажімо умовно, "якісними" данними поточені як яблуко тими червами, чимсь чи кимсь. І знаходяться у стані недогризка. Так, ніби щось чи хтось їх знищувало, але вони вижили, тільки не повністю, а ось в такому стані.
Складність ситуації в тому, що не можна віднайти повноцінний замінник такій людині. Бо тільки ці люди є розумними, розвиненими інтелектуально, розвиненими фізично, та розвиненими у духовному плані (те, що зветься "з душею", людяні). Окрім них існує багато інших, які нормально собі існують. Але вони інакші. Зовсім інші. Як порівнювати яблуко зірване з дерева, та пласмасову наклейку-яблуко на гаджеті, наприклад.
Висновок такий: хтось чи щось чавить деякий різновид людей, які ледь виживають і якщо виживають, то продовжують своє існування у невідновлюваному стані недогризка, який вже ніколи не може повернутися до свого початкового даного природою стану.
Щоно читала блог один цікавий, для мене. І серед багато-багато слів трапився один абзац.. такий, коли читаєш, розумієш прямий зміст, але в голові раптом стільки образів, слів, спогадів, вражень, що зовсім не складаються в те, що можна вимовити вголос... Тому ось, мені для натхнення
"Я навмисне ні слова не написала про те, що це зваблює протилежну стать –
я в таке не вірю. Зваблює жінка, а білизна – лише обгортка. Як і
красива сукня. Чи високі шпильки. Цілком можливий варіант, коли дівчина
випромінює сексуальну енергію в трусиках у горошок. Та й, зрештою,
чоловіки все одно найбільше люблять жінок без одягу"
... мав бодай часточку наших
жахливих недоліків. Таких як непокора, скепсис до держави, зневага до власть
імущих, анархічний стьоб щодо правил. І багато чого вакханально-розгнузданого,
що так лякає сонних росіян, що змирилися на жаб’яче поквакування в концтаборі
путінізму.
"
