хочу сюди!
 

Tanya

59 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 55-65 років

Замітки з міткою «харків»

Про українську непозбувну бентегу...

Поїхала я, значить, до батьків різати кабанчика, думаю собі, зараз за три дні впораюся і повернуся до Харкова, а тут 2-га хвиля війни навалила, автобуси перестали рухатися, а за кілька днів село батьків опинилося на лінії вогню. Батя в впав у нєвє'бєнну істерику, мама, я і молодша сестра з 5-ти літнім сином трималися спокійно, війна так і війна, що поробиш. Довкола повний фарш, арта, танки, гради, вуличний бій на нашому дворі доки ми сиділи в своєму мілкому погребі... Останьою краплею особисто для мене стало бомбардування літаком, бо знаєте, це не те саме як у місті, де літак може скинути бомбу на 12-ти поверхівку і бомба знесе верхні поверхи і все, в селі якщо бомба впаде у двір, то знесе нахуй двір разом з погребом і всіма у ньому. Вивезла своїх жінок в Барвінкове, разом з нами поїхало ще кільканадцять людей, батя все ще в істериці, волав їхати на Захід... Їбали ми зі свого району тікати, більшість осіли в Барвінкові і чекали... Я три дні пожила в соццентрі, почало зривати дах, застрибнула в першу ж автівку яка їхала в село і повернулася, бо там худоба і господарство яким сусіди які не виїхали опікувалися. Електрики не було, повна морозильна камера зарізаного кабанчика, вікно одне знесене ударною хвилею, край вулиці перекалампоцаний, деяких хат не лишолося в інших дахи і вікна позносило, кацапні нема, вона рушила в інший бік. Тиша, тільки чути як їбашать в Ізюмі і довкола, а ще стадо корів яких люди випустили з сараїв перш ніж евакуюватися... Корови почали розбивати батьківське сіно яке за двором стояло, мусила перетягати копицю з тюків у двір, тюки великі 15-17 кг, а вмині 43 кг ваги, словом, заїбалася я по-повній. Тюки тягала, м'ясо солила, вікна побиті забивала клійонков, та ще й система опалення потекла, мусила кожні 6ть годин доливати воду аби хата не охолола бо мороз був 15 градусів, туди доливаю, а там витираю аби хату не затопило... З худоби 2 корови, 2 теляти і свиня, навозу гора... Короч, думала здохну... Через два тижні починають з'їздитися односельчани і мої батьки приїхали. Чоловіки взялися всі дружно одне одному шифером хати перекривати і допомагати в ремонті того що треба ремонтувати.... Я видихнула, поїхала до сестри в Барвінкове, а звідти добу вибиралася назад у Харків до іншої сестри. Приїхала, тут бомбить на окраїнах, але до нашого району лише звуки доходять, загалом все тихо... Але, історія не про це... Пішла я, значить, сьогодні в супермаркет, а туди впускають лише чергою, відстояла, купила сік і кефір (Балаклійський молокозавод як і Ромол не працюють, тож в нас на полицях купа полтавської молочки яку я ще не бачила), ближні аптеки не працюють, пішла в дальні, купила все що треба, повертаюся до дому майже порожніми вулицями і міркую... Блять, що за хуйня... Частина Харкова тупо виїхала, наш начальник як і тисячі інших виїхали і відсижуються, все стоїть, колеги всі в Харкові, чекають коли запуститься фірма... Всі просто чекають... Тобто, йоб-твою мать!!! Коли 2-га хвиля лише почалася українці взяли, мобілізувалися, частина бізнесу переформатувалася на оборонку, і я подумала, ну ща, кацапів зафіксуємо, українці адаптуються і ми відновимо життя в містах... А воно ніхуя, кацапів зафіксували, частина українців з'їбалася, засіла і чекають... Що чекають, не зрозуміло, але чекають... Мабуть на диво якесь чекають, а тим часом міста стоять в депресії, журбі і непозбувній бентезі... І лише селяни в яких села перестали прострелюватися, повернулися до своїх пошкоджених будинків, половили корів, собак, котів, перекрили дахи, і тепер сидячи без світла думають як будуть довбати переорані городи, адже жерти щось треба буде, і взагалі, як сказали сусіди: "Єслі шо, будемо садити в перервах між обстрілами, а шо, жити ж треба якось"... І тільки горожани кинули бізнеси, працівників/роботи і з'їбалися... Тобто, це як?!Ну, зараз прожерите гроші, а шо потім? У Харкові працює НП, працюють комунальні служби, так, я знаю, що в деяких районах тотальний піздєц і адіще, але ж не всюди... Можна ж вже якось і адаптуватися, запускати роботу, життя, планувати майбутнє... Так, іноді бомбить, іноді страшно, і що? Забитися в куток, трястися і чекати доки не станеться диво і все закінчиться? Так, не закінчиться, це на кілька місяців, і що тепер сидіти в кутках і тремтіти місяцями, скиглити, пестити свою тугу і жаль?! Шо за хуйня?! Наші солдати б'ються і вмирають для того аби ми тут сиділи і журилися про свою нелегку українську долю... Блять, я в ахує від наших людей... Треба брати яйця/яєчники в кулаки і хуярити зі своєї сторони... Треба тримати оборону з цього боку, треба економіку запускати, незнаю, продовжувати вібратори через НП замовляти, гроші на відпочинок або на ремонт заробляти, у мене, блять, дача в окупації але це не означає, що я не збираюся робити там ремонт щойно кацапню виб'ють з Куп'янська... У мене купа планів, і я готова працювати на них під бомбардуванням, як і мої колеги, але деректор з'їбався кудись на захід, за кордон точно ні, бо його б не випустили... Це, така хуйня, оця схильність українців переходити зі стану "в'їбати по-повній" до "їбись воно все коньом" за долю секунди... Я оцей стан непозбувної бентеги в період коли навпаки треба зібратись і їбашити не розумію, це доречно в мирний час, коли нудно, і життя одноманітне, і ти не знаєш що хочеш, але це щось тобі дуже треба... Я сама схильна впадати в стан меланхолії, але тільки в мирний час, коли ти можеш собі це дозволити, оце вот фсьо плакання під одіялкою над похованими мріями, але не зараз... Боже збав мене зараз уподобитися до Харкова і впасти в заціпеніння і переляк, нє-нє-нє!!! Я зараз надрочена, я жити хочу, я хочу планувати, я хочу працювати і жити далі, навіть під кулями, навіть якщо періодично доведеться заповзати в бункєр через повітряну тривогу, але я хочу жити далі, хочу щоб мій Лис повернувся живий з тероборони, хочу сексу, хочу шоколадки, і лікера хочу... Блять, перстаньте хандрити!!! Запускайте станки, чьо за хуйня?! 

«Марші єдності» в Харкові

Тисячі людей взяли участь у «Марші єдності» в Харкові 
5 лют 2022, 19:10

У Харкові відбувся «Марш єдності», в якому взяли участь понад 5 тис. людей. Учасники тримали в руках українські прапори та великий банер з надписом «Харків — це Україна».

Подія відбулася в суботу, 5 лютого, марш стартував від площі Конституції. Попереду колони йшли правоохоронці та кінологи, пише «Укрінформ».

За словами координатору заходу Костянтина Немічева, на марші були присутні представники понад 80 громадських організацій.

Це мирна акція без політичних закликів, яку Харківська міська рада намагалася заборонити, посилаючись на коронавірус та загрозу ймовірних провокацій. Однак суд дозволив її провести, — розповів він.

Після маршу на площі Свободи розпочався патріотичний мітинг. За даними поліції, мирна акція пройшла без сутичок та затримань.

Треба показати, що Харків — це Україна. Ми всі єдині, але нічого не боїмося. Насправді вони мають нас боятися. Ми тут, на своїй землі, у своєму місті, — прокоментував один з учасників маршу.

Нагадаємо, під час такого ж «Маршу єдності», який проводився у Харкові 22 лютого 2015 року, було здійснено терористичний акт. Унаслідок вибуху, що пролунав, коли мирна хода проходила повз Харківський палац спорту, загинуло чотири людини, ще дев’ять осіб отримали поранення.

Нелегка доля квартиранта

Після 5+ років проживання в дешевому, але дико некомфортному житлі (без ванни, гарячої води і опалення), я нарешті вийшов із зони комфорту і звалив на нову хату, змінивши кімнату в приватному буднику на кімнату у двушці вельми патріотичної бабусі. Трошки дорожче, але житло схоже на людське, навіть буває гаряча вода. 

Загалом норм, але, як завжди, є "але". У сусідній кімнаті живе бабуся трошки за 70. Вона ще адекватна, без набридливих старечих маразмів, гарно говорить українською і дивиться по старому, пузатому телевізору виключно телеканал "Прямий", жваво реагуючи на жарти Ганапольського.

Вона давно на пенсії, відповідно, цілий день удома. Але чомусь приготування їжі дуже часто здійснює після 17 00, коли я приходжу додому з роботи. Як і прання. 

Так часто буває, що я, прийшовши в квартиру, чую возню з кухні або полоскання у ванній. Часто ці процеси поєднуються. Так і хочеться сказати: "Шановна бабушка, ну якого хєра ти увесь день робила? Невже тобі не доходить, що в мене після роботи є лише кілька годин (ви ж знаєте, що мені треба лягати рано), щоби переробити купу справ?". 

Але я мовчу, а бабуся продовжує свій неспішний ритм, який, мабуть, року з 2000-го не змінювався ні на хвилину.

Це не завжди так. І справжнім святом є моменти, коли хозяйка ввечері вирушає в магазин. Ходить вона, повільно, тому у мене є близько години  свободи, і за цей час я встигаю приготувати їжу, покупатись і подр**чити; години вистачає, якщо працювати швидко, та, благо, деякі справи з цього важливого списку багато часу не займають. Бува, приготування їжі, коли кухня зайнята увесь вечір, переношу на ранок - прокидаюсь за годину раніше анд мейкінг май брейфаст. Раніше любив ранки, а тепер від них тащусь, однак серце йокає, коли чую рухи з бабиної кімнати і благаю всіх богів на світі, аби ця прекрасна колись панянка спала якомога довше і не відбирала мою годину моєї свободи.

Я - квартирант. Я викручуюсь і пристосовуюсь. Така доля і інакше ніяк. Хоча це той випадок, коли треба порівнювати, адже ще навесні цього року я жив у кімнаті, як уже було сказано, без опалення і взимку спав в одязі (і не один рік), тримаючись за адекватно-мізерну квартплатню, і постійно тримав двері замкненими, бо в будь-який момент міг нагрянути господар-алкаш зі своїми незрозумілими, навіть йому, спічами. Власне, він, а не холод чи інша битовуха, змусив мене піти на доволі болісну спочатку зміну, бо алкоголь зовсім роз'їв ті рештки мозку, які залишились, і він став нести взагалі якийсь бред, намагаючись ввалитись до мене в кімнату і радуючи мій нюх нестерпним запахом гівна і ссанини (навіть зараз із задоволенням уявляю, як він забрідає на поверх, кричить "Ратцінгер! Ратцінгер", а потім помічає замок на дверях моєї кімнати).

Це кінець тексту. Висновку не буде - квартирантське життя триває. Мрію про однушку і величезну зарплату, 10, може навіть 11 тисяч на місяць, от тоді б я зажив... Мріяти не шкідливо, як то кажуть, і я мрію про тишу, ванну без чужого волосся, відкриті двері туалету, ноут без наушників, блукання квартирою в труселях і вільну кухню. Завжди.

СБУ предупредила нанесение миллионных убытков Укрзализныци

В Харьковской области СБУ совместно с региональным филиалом «Южная железная дорога» АО «Укрзализныця» предупредила причинение государству миллионных убытков при проведении открытых торгов.

[ Читать дальше ]

Викрили масштабне розкрадання нафти з державного нафтопроводу

Служба безпеки України спільно з фахівцями ПАТ «Укрнафта» викрила та ліквідувала на Харківщині незаконний вріз до промислового нафтопроводу «Козіївка-Сиродичі».

Оперативники спецслужби встановили, що на території Краснокутського району Харківщини зловмисники пошкодили нафтопровід та встановили несанкціонований відвід для розкрадання сировини. Співробітники СБУ виявили несанкціонований відвід довжиною майже кілометр.

Правоохоронці задокументували, що зловмисники щомісяця розкрадали 150-200 кубометрів нафти, завдаючи державному підприємству шкоди на більше ніж 2 мільйони гривень.

За висновками фахівців, порушення цілісності нафтопроводу створювало реальну загрозу для виникнення надзвичайних ситуацій та нанесення шкоди екології регіону.

За матеріалами Управління СБУ в Харківській області розпочато кримінальне провадження за ч. 1 ст. 292 (пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів) Кримінального кодексу України.




СБУ встановлює всіх причетних до облаштування незаконного врізу, а також посадовців, які можливо могли «кришувати» нелегальний бізнес.
Викриття та документування протиправної діяльності здійснювалося спільно з Національною поліцією України під процесуальним керівництвом прокуратури Харківської області.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
9
попередня
наступна