Прочитав у блогах  Ми-шутка та NELLI мальовничі вірші про чудову осінь
http://blog.i.ua/user/677370/354520/?p=6#comments
http://blog.i.ua/user/189953/355087/
Був просто у захваті від змальованих там
визерунків осені.
Підійшов до вікна, глянув... і вирішив змалювати все, що там побачив.

Осінь на вікном ридає
Холод, злива, мряка.
Знає добре - не чекає
Тут її подяка.

Знов з'явилася неждано,
Не попереджала.
За вікном дощем холодним
Плакатися стала, -

Що її тут не чекають,
І ніхто не любить...
Слова доброго не скаже
І не приголубить.-

Хто ж тебе таку полюбить
Нудну і сопливу.
Замість сонечка даруєш
Сіру мокру зливу.

Подивись. Нечипурахой
Ти якою стала.
По землі дерев прикраси
Скрізь порозкидала.

Всі пташки помандрували
У далекий вирій.
В теплі норки поховались
Ховрашки і звірі.

Скрізь, куди не доторкнешся,
Лиш моква і холод.
Тим пташкам, що залишились,
Знов несеш ти голод.

На побачення не ходять
Молоді дівчата.
І бринять сльозинкой чистой
Сумні оченята.

Доміношники не мучать
Цапа за столами.
Вдома тупо на канапі
Дивляться реклами.

Всім, куди не повернешся,
Вже давно набридла
Твоя мокра, зла й холодна
Пика остогидла.

Припиняй, кажу, хутчіше
Свою мокру справу.
Бо надовго заробила
Ти недобру славу.

Осінній день 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Прочитав у блозі СчастьичкО замітку на тему
Сексуальная игра «Покупаем стиральную машину»(с)
http://blog.i.ua/user/2595309/353697/
Написав коментар. Але він виявився завеликим,
тому довелося опублікувати його окремим блогом.

Скрізь ми вже "помилувались"
Й на Говерлі, на вершині,
Місць нових не залишилось,
Лиш на пральній на машині.

Про такі ось про розваги
Ляпнув здуру хтось дружині,
Та вона від здивування
Аж відкрила очі сині.

Загорілася ідеєй
На машинці секс зробити.
Заявила, що інакше
Більш зі мной не буде жити.

Рано вранці, сон забувши
З ліжка так хутенько встала,
І мене за руку взявши
В ванну враз помандрувала.

Непричесана, невмита.
Сексуально так підходить
Й біля пральної машинки
Голим задом палко водить.

Я кажу, що їсти хочу,
Бо голодний - не мужчина
А вона:- Не відпирайся,
Голод - то не є причина.

То ж секрет тобі відкрию
Добре пам’ятай - віднині
У проханні у такому
Не відмовиш ти дружині.

Бо якщо відмовиш зараз,
Буду в "гречку" я стрибати.
Ну а ти, в цей час, самотньо
Буде тут білизну прати.

Ультиматум - це не жарти.
І кудиж тепер діватись.
Довелось голодним зранку
За "роботу" добре братись.

17 листопада 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

 

О, біль солодкий цей нестерпний!

Терпкий твій смак, отруйна близькість...

Занурення – аж подих рветься!..

Так невситимо, невичерпно

Кохаємось… Як серце б’ється!..

11.11.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Сталевар у домны грелся,
Дурью маялся шахтер,
На завалинке расселся,
Прохлаждаясь, комбайнер.
Часовой дремал на вышке,
А ученый за столом
пыль сдувал с какой-то книжки,
Забавляясь баловством.
Стетоскопом врач игрался,
И рабочий у станка
пел, плясал и развлекался...
Все валяли дурака!
Все ударились в безделье,
Кто в разврат, а кто в веселье...
И пропала бы страна!
Если б, отдыха не зная,
честных рук не покладая,
Глаз правдивых не смыкая,
И косы не расплетая,
Не работала она!!!

Я -  листок тополиний осінній,

Скибка сонця на гілці самотня.

Зацілована західним вітром,

Сонця крапля тремтяча, тендітна…

Полетіла, зіщулившись, вниз…

 

09.11.2009

© Copyright: МаринаСтепанская, 2011Свидетельство о публикации №11111160958

Ти - віддзеркалення моє. Так схожі ми!.. Тягнуся Все ближче... дотик... Ніби є Ти... Зник... От-от втоплюся - Межі немає, течія Могутня нас єднає, Потоком - ти, течу і я... Тебе відображаю...

 

написано 09.11.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710170

Тут в последенее время навеяло детством. Вспомнил старенький стишочичек. Думаю что не Я Один )

Как приятно утром ранним,

Кожу с черепа сдирать,

И жевать, жевать, жевать!

Тёплым гноем запивать! 

Если Кто еще Что вспомнил - калякайте )

Приходит тьма, накрыв испуган город,

Приходит тьма среди осенних дней,

Важней став, жизнь тревожит тех, кто дорог,

Приходит тьма, загнав в углы людей.

Сереет свет, за окнами дороги,

Пустынный город затаясь живет,

От крова к крову сплетни и тревоги,

Рукою твердой тьма себя несет.

Затихший город, золото деревьев,

Тумана каплями тревога здесь живет,

Улыбка солнца на пейзаж осенний,

Но не конец тревог,- все только лишь грядет.  

31,10,09 т.е.с.