хочу сюда!
 

Елена

36 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «волонтери»

Тепло рук і ніжність сердець допоможуть їм рухатися в унісон...

 

Молитва за мир

Господи Ісусе Христе, Царю миру, до Тебе звертаємо наші серця, стривожені загрозою жорстокої війни. До тебе, Боже милосердя, кличемо з глибини душі: відверни від нас цей дошкульний удар! Тебе, спасителю наш, благаємо: дай цілому світові та всім людям твоїм мир і спокій. з твого пресвятого серця вилив ти любов святу на весь світ, щоб між людьми зникла всяка незгода і царювала сама лише любов. Коли ти перебував на цій землі, серце твоє з такою великою ніжністю відчувало всяку людську нужду. надихни, отож, володарів і їхні народи бажанням миру. Нехай зникнуть роздори, що порізнили дітей одного небесного Отця. Згадай, Ісусе, що за ціну крові своєї ти зробив їх братами. Колись з любові ти вислухав благання святого Петра про допомогу: «рятуй нас, Господи, бо гинемо», – і звелів розбурханим хвилям моря заспокоїтися та подав тишу. Змилосердся нині над нами і вислухай молитву нашу. Прости нам прогрішення наші добровільні й недобровільні. Мир світові твоєму даруй, благовірному народові нашому, правлінню і всім людям твоїм. Бо всяке благе даяння і дар з висоти сходить від тебе, Отця світла, і тобі славу віддаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

 

Волонтери, члени Заставнівської волонтерської сотні Тетяна і Олександр Прадуни

Вони стояли спинами одне до одного. Вона, ледь нахилившись вперед, з напівзаплющеними очима, сповнена жіночою та материнською любов’ю, для якої створена Богом… а за її спиною майорів червоно-чорний стяг. І він, чий погляд направлений у блакитно-жовту далечінь.

 

Українці посеред України, вони торкались одне одного тілом, душею і серцем. Вони були разом. Вони були єдиним цілим. Вони відчували тих, хто був задовго до них, їх сьогодення – це українство, а майбутнє віддзеркалюється в очах синів, старший з яких захищає Батьківщину від ворога.

 

В неймовірній єдності з собою Богом, котрий та щедро дарував їм диво справжнього кохання. Всеосяжне кохання вірних і відданих українців на червоно-чорній ВОЛІ з жовто-синьою душею і генетичною вірою ЖИТИ. Ще трохи й вони почнуть танцювати. Вона соромязливо повернеться до нього, подивиться йому в очі з усією тією довірою, котру викохала за всі роки, проведені разом. І він ніжно та закохано обійме її, а вона покладе голову йому на плече.

 

Він буде кохати її синами й сонцем, ароматами вранішньої кави та польових квітів, літньою спекою та прохолодою дощових крапель. Він даруватиме їй цілий світ, а вона… вона піде за ним навіть у безодню. Тому що вони – це Україна. І вони кружлятимуть в танці. І цей генетичний танець поколінь навіватиме їм солодкий смак парного молока і тепло щойно випеченого українського хліба…

 

Навкруги розцвітатимуть ромашки та соняхи, а повітря наповнюватиме аромат бузку. Їм буде посміхатися Бог. Для них співатимуть янголи. Їх оберігатимуть херувими. Кожен рух цього танцю пам’ятатиме гіркоту випробувань, що випала на їхню долю, між ними пронесеться звивистий життєвий шлях, але тепло рук і ніжність сердець завжди допоможуть їм рухатися в унісон…

 

Їх сини наче ті птахи, що кличуть їх серця високо в небо… Їх красивий танець даруватиме відчуття неймовірно щастя. Дасть усвідомлення часу. Порине в висоту, туди, де Господь бачить та любить свою працелюбну Націю. Вони танцюватимуть за усіх. За усіх нас. За тих, хто був з нами, хто досі є і за тих, хто прийде після нас. Вони танцюють, щоб їх рідну та любу землю з такою ж любов’ю берегли їх діти.

 

Вони не зможуть відірвати очей одне від одного, адже за межами їх любові темрява. Темрява, створювана ворогом, оточує їх звідусіль, проте згорає, торкнувшись світла їх почуттів. Їх танець не має кінця. Його танцюватимуть їх діти й діти їх дітей. Танцюватимуть, сповнені гордістю та впевненістю в непримиренності українства.

 

Бог випробовує цей танець з любов’ю батька та суворістю вчителя, але і сам ледь помітно пританцьовує, ласкавим поглядом спостерігаючи за доброю та щирою нацією. Вони не втомляться. Ніколи. Адже їх тримає в рівновазі абсолютна довіра одне до одного, котру ніщо не похитне. І таких, як вони, тисячі. Цей танок степовий. Дикий. Козацький. Вільний.

 

З металевим запахом крові. З туманною димкою. З молитвою капелана в окопі. З вранішньою росою, ароматом нічної фіалки й передсвітанковим співом пташок. Вони продовжують любити. Любити Україну, дітей, землю, Бога, молитву. Вони танцюють. Ревно відкорковуючи все, що пов’язане з тими, кому сьогодні болить і хто потребує допомоги та підтримки.

 

В їх танці воля. В танці, котрий танцює їх нація не зважаючи ні на що. Він обіймає її, а вона лине до нього усією своєю суттю. І в цих обіймах вони зупиняться на мить, аби почути в тиші святе та славне: «УКРАЇНА».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герої програми волонтери, члени Заставнівської волонтерської сотні Тетяна і Олександр Прадуни

https://youtu.be/Dyob4GEBDHk

Від Нормандії до Шеремета

Від Нормандії до Шеремета. Навіщо дискредитують волонтерів та ветеранів?
5974 ПЕРЕГЛЯДИ
 
П'ятниця, 13 грудня 2019, 13:10
журналіст, політичний оглядач, ведуча

9 грудня у Парижі Володимир Зеленський та Арсен Аваков дуже погано у медійному сенсі відпрацювали український порядок денний. Жодних активностей, жодних підходів до західних ЗМІ із чіткими заявами: "Крим – окупована територія", "російський газ не може стати політичним методом впливу на українську політику" і "ми згодні говорити про економічні зв'язки із РФ, якщо вона забере війська з Донбасу".

Натомість російські сайти і твіттери рясніли російськими вкидами та коментарями від обізнаних джерел, які потім часто-густо мігрували на українські шпальти і блакитні екрани.

Власне, тому дивиною для мене стала дуже злагоджена поява двох дійових осіб на брифінгу щодо розслідування убивства журналіста Павла Шеремета. Президента Володимира Зеленського та міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

А потім Зеленський з Аваковим пішли на "Право на владу" і повторили озвучене про дитячого хірурга і АТОвця, які заради "арійських ідей" пішли начебто на убивство. А ще виявились неабиякими експертами із того, що не озвучили в Парижі – газу, повернення ОРДЛО під контроль та спільних патрулів Нацгвардії з бойовиками. 

Тобто вміють говорити, якщо треба. Просто ставка, очевидно, пішла на внутрішній ринок. А не на переконання Заходу чи РФ, інакше б не мовчали, як риби, у Парижі. 

Є така версія, що для того, щоб втілити сценарії з повернення ОРДЛО, треба збити захмарний рейтинг волонтерів і учасників бойових дій на Донбасі, аби монополія на правду і рішення була виключно у влади. 

Нагадаю цифри того ж дослідження групи "Рейтинг" у жовтні: 

  • 69% респондентів заявили, що довіряють волонтерам, 
  • 67% – учасникам бойових дій на Донбасі, 
  • 66% – президенту України. 

Відтоді рейтинг гаранта здувся ще на кілька позицій, а от у інших – ні.

Волонтери, ветерани, ЗСУ, адекватні журналісти – це єдина сила, яка заважає втілювати ідеї типу "а давайте повернемо Донбас у такому вигляді, як є, а там розберемося". 

Хоча про ціну, яка може вартувати підконтрольній частині держави неконтрольованих процесів – подальшого сепаратизму, насилля, громадянської війни – говорити якось не прийнято. Бо ж типу і там люди, і тут такі ж головорізи, які на дозвіллі, після кардіохірургії "Охматдиту", буцімто підривають автомобілі журналістів

Всі соціологічні опитування, на які любить спиратися влада, кажуть, що ніяка ідея тієї ж "муніципальної варти" на окупованій території, де будуть разом "тусити" Нацгвардія, ОБСЄ і бойовики з російськими паспортами, неможлива без дискредитації руху волонтерів і ветеранів. 

Далі. 

Без активної позиції волонтерів та ветеранів можна зайти дуже далеко. Чого тільки варта свіжа заява полковника ЗСУ Олександра Ноздрачова (хоча він уже записав вибачення) про інтеграцію російських військовослужбовців з українськими, бо ж є типу "не лише національні, а військові традиції". 

А нічого, що у нас був досвід, коли у Севастополі український флот працював поруч із російським та ще й всі разом вчилися у профільній академії Нахімова? Врешті морська держава Україна профукала значну частину своїх морських сил, бо військовим хотілося такого престижу і рівня добробуту.

Це приклад того, що не можна бути військовим двох держав на одній території 

І це сором згадувати, як наші моряки та адмірали галопом у 2014 бігли за андріївським хрестом. 

Оце наслідки "військових традицій з інтеграцією". 

Читайте також:

Що відомо про людей, яких підозрюють у причетності до вбивства Шеремета

Слідство оприлюднило свою версію вбивства Шеремета. Перша реакція соцмереж

Щодо розслідування МВС справи Павла Шеремета

Справа Шеремета: Змушені довіряти? або Пресконференція – це не суд

Далі. 

Важливо читати заяву УП, де детально розписано, як проводилось розслідування справи про вбивство Павла Шеремета, та дуже влучно зауважено: 

"Хто був зацікавлений у дестабілізації ситуації в країні на той час? Навіщо волонтерам, що підтримували армію у складні часи, потрібна дестабілізація ситуації всередині країни? Чи слідство припускає, що група волонтерів могла діяти в інтересах Росії?"

Нас хочуть підвести до думки, що волонтери, ветерани і активісти – це дестабілізуюча сила, яка підтримує, убиває і заважає щасливій інтеграції понівеченого Донбасу з російськими військами?

Власне, саме цю тезу дуже активно близько трьох тижнів розганяє медіахолдинг Віктора Медведчука: що ветеранам начебто вбивати людей можна більше за інших. 

Апофеозом стала підводка Наталі Мосейчук за 12 грудня, уже на "плюсах", де вона заявила, що "затримані вбивці Павла Шеремета". Чи є у всіх них підстави, щоб таке стверджувати? Закони чи рішення суду?

Державні діячі нашого розливу, якщо наломали десь дров, швидко беруть громадянство інших країн і доживають віку на італійських віллах чи в лондонських пентхаузах. Волонтери ж, армійці і ветерани лишаються з нами і нікуди не поїдуть. 

Власне, тому, не варто віддавати їх на сліпе розтерзання, на втіху "60 минут" і щоб прогнутися за чотири місяці на наступному "Норманді". Навіть під приводом "так Донбас же так швидше повернеться і всі житимуть дуже добре!". Насправді – дуже паршиво, за російським сценарієм впливу. 

Стежте за руками, буде цікаво. 

Марина Данилюк-Ярмолаєва, спеціально для УП

Привіт, друзі! Запрошую вас до vizitua.com

Мета цього проекту розвиток і підтримка всього українського на просторах інтернету! vizitua.com

А пан Ланс - молодець

Ось і доказ маємо ;)

https://www.facebook.com/groups/1135347203224380/permalink/1256450857780680/ Кому не шкода пара гривень - приєднуйтеся!

Марш-КИДОК

Розповідь про те, як новий очільник Київської ОДА Олександр Горган та мер Березані Володимир Тимченко довели президенту, що українському війську в АТО не обійтись без їхньої особистої волонтерської допомоги…


Губернатор Київщини Олександр Горган інспектує хід підготовки до марш-кидку

28 жовтня, представляючи Олександра Горгана в якості нового голови Київської обласної держадміністрації, Петро Порошенко наголосив, що за два з половиною роки Україні вдалось створити практично з нуля одну з найефективніших на європейському континенті армій. «Сьогодні український воїн нагодований, одягнений, навчений та озброєний», – заявив Президент України перед аудиторією слухачів, серед яких були голови райдержадміністрацій та мери міст обласного підпорядкування. Та, незважаючи на безапеляційний тон Петра Порошенка, держслужбовці йому не повірили. І першим, хто піддав сумніву слова Президента, став… новопризначений голова Київської ОДА Олександр Горган. Не пройшло і півтора місяці перебування на посаді, як він зініціював особисту доставку гуманітарного вантажу військовим на передову. Відповідно до повідомлення на офіційному сайті Київської ОДА, ініціативу Горгана очільники РДА і мери міст Київщини «зустріли з ентузіазмом». На жаль, не інформується, чи супроводжувалася «ініціатива» Горгана наказом про те, що до матеріально-технічного забезпечення армії повинні приєднатись працівники бюджетних установ. Проте міський голова м. Березань Тимченко зрозумів «натяк» шефа саме так. Діючи за принципом «примусь його товкти, так він у ступі дно проб’є», Володимир Григорович, «нє мудрстуя лукаво», швидко знайшов спонсорів для фінансування «колони гуманітарної допомоги». Ними стали лікарі, санітарки, вчителі, вихователі дитсадків тощо. Саме вони – як найбільш заможні наші співгромадяни – повинні були «добровільно» відрахувати зі своєї зарплатні одноденний заробіток заради забезпечення урочистого «марш-кидка» обласних та місцевих чиновників на передову.

«Пацан сказал – пацан сдєлал…»


Міський голова Березані Володимир Тимченко 

2 грудня голова Київської ОДА дав відповідні доручення головам райдержадміністрацій та мерам міст Київщини, а 9 грудня міський голова Березані В. Тимченко вже підписав лист-звернення до керівників підприємств, установ та організацій міста про збір гуманітарного вантажу для 43-ої окремої артилерійської бригади, розташованої в с. Дівички:

«Просимо Вас проявити свій патріотичний обов’язок у зв’язку з організацією 23 грудня 2016 року відправки до зони проведення антитерористичної операції гуманітарної допомоги військовослужбовцям 43-ої окремої артилерійської бригади с. Дівички (43 ВА Бр в/ч В2050) підшефної частини м. Березань.

Будемо вельми вдячні за перерахований одноденний заробіток працівників очолюваної Вами установи на цільовий розрахунковий рахунок Березанської міської благодійної організації «Фонд громади м. Березань» до 15.12.2016 року.

ЄДРПОУ/ДРФО 38065546; ПАТКБ Приватбанк; Код банку: 321842; р/р 26005053138759 «Приватбанк».

Завчасно вдячні за підтримку та порозуміння».


Ось так невимушено, чітко і прозоро, мер дав зрозуміти березанцям, що влада знову потребує грошей. Спочатку скидались на встановлення другого у Березані пам’ятника Т. Г. Шевченку (за влучним спостереженням О. Горгана, збір коштів можна було б охрестити «Григоровичу від Григоровича»), а у передноворічні свята терміново – до 15 грудня! – громада мала всім миром скинутися на виконання «патріотичного обов’язку». Заклик міського голови пролунав так, ніби до цього часу військовий збір із заробітку громадян України йшов на підтримку армії окупанта.

І почалося! Керівники підприємств, установ та організацій міста ледь не поперечіплювались – так поспішали вкластися у відведений мером термін. Складалися колективні заяви, народ прямо «в чергу ставав», аби напередодні новорічних свят віддати кровно зароблені. А хто не проявляв свідомість – того на «чорний список» та й на килим до начальства. Мовляв, ти що, такий-сякий, роботою не дорожиш? Та на твоє місце завтра десять прийдуть! Звісно, про це мало хто розповідає на широкий загал, більше спілкуються на кухнях та в соцмережах.

З роботою зараз несолодко. Робочих місць у Березані – катма. А втратиш роботу – будеш ходити в одних штанях чотири роки та труси раз у сім років мінятимеш, як передбачено споживчим кошиком українця. Тому неохоче, понуривши голови, але березанці вимушені були йти назустріч «проханням» влади. А тій того тільки й треба.


«Українські солдати мають відчувати підтримку та допомогу, – веде своє Олександр Горган. – Таку ж поїздку, дасть Бог, здійснимо і на Великдень. Щоб напередодні свят підняти бойовий дух наших захисників і допомогти їхній перемозі».

Так що, готуйтесь, православні, піднімати бойовий дух наших бійців. Збирайте гроші та не прив’язуйтесь до них – віддавайте легко! Ви ж не народні депутати чи високопосадовці якісь, щоб мільйонні статки дома готівкою тримати.

  
Все для фронту. Все для перемоги

Аби ідея про спонсорування марш-кидка швидше опановувала маси, запустили відеорепортаж про те, як свідома частина населення «козирнула» у відповідь на заклик мера, і розмістили не де-небудь, а знову ж таки на офіційному сайті Березанської міської ради. Ось що говорили на камеру наші керівники підприємств.


Мер Володимир Тимченко трохи доклав і своїх рук…

Керівник ТОВ «Елмер» Ігор Ломака, наприклад, розповів, що у складі березанської делегації передав військовим освітлювальне обладнання. Незрозуміло, правда, коли встиг, якщо відправка гуманітарного вантажу призначалася на 23 грудня, а відеорепортаж місцеві журналісти видали нагора… 16 грудня(?!).

Директор ТОВ «Березанська суконна фабрика» Віктор Тіхонов повідомив, що «кожен працівник фабрики дав згоду перерахувати свій одноденний заробіток на рахунок, який нам видали (цільовий рахунок), 10 тис. грн».

Директор «АвтоНомія» Олег Сивак поділився з березанцями своїми міркуваннями: «В планах нашої організації долучитися до даної акції та надати всебічну допомогу військовослужбовцям, які перебувають у зоні АТО. Адже ми не перший рік цим займаємося і розуміємо, що гостра проблема в теплому спорядженні, харчах, профілактиці. Тому ми підтримуємо дану акцію і будемо максимально до неї залучатися».

Приватний підприємець Олександр Левченко повідомив, що він також долучився до «цього діла» і закликав «по можливості максимально, але по можливості, прикласти зусилля», аби «хлопцям було приємно!»

Галина Рудківська, голова Асоціації підприємців м. Березань розповіла, що разом з чоловіком перерахували одноденний заробіток своїх працівників та ще й хочуть допомогти бійцям продуктами харчування…

Приватний підприємець Андрій Хоменко виявився білою вороною і рубонув правду-матку: він категорично проти перерахування одноденного заробітку працівників підприємств, установ та підприємств міста, тому що люди виконали свій обов’язок перед державою, сплативши військовий збір. Народ і так обклали податками з усіх боків.

Серед працівників бюджетної сфери звістка про те, що, окрім обов’язкового відрахування військового збору у розмірі 1,5 % загального місячного оподаткованого доходу платника податку, доведеться у добровільно-примусовому порядку перераховувати ще й одноденний заробіток на спорядження гуманітарного вантажу, особливої радості не викликала. Журналісти (бо «кишенькові», на жаль, не наважились зайти у бюджетні установи та поцікавитись, що думають люди стосовно прохання мера «проявити свій патріотичний обов’язок». Не пішли вони й до кабінету міського голови Володимира Тимченка та не задали йому подібного питання та, водночас, не поцікавились, а в чиїх магазинах в кінцевому результаті опиняться «зібрані» гроші?

А як сприймають ініціативу влади «допомогти нужденним» самі бійці 43-ї окремої артилерійської бригади і наскільки вони бідують? У пошуках відповіді на це питання у Фейсбуці розгорнулася ціла дискусія.

Наталя Кириленко: «Ну і хто там рвав на тілі сорочку, обзиваючи мене «совком»? Де ви, поборники нової України, ті, котрі борються з залишками «комуністичного мислення» методом перевішування табличок з назвами вулиць та встановленням ще одного пам’ятника Кобзарю на старих похованнях? Вас вже можна привітати з перемогою? Побороли гідру тоталітаризму, яка робила з людини слухняну маріонетку та позбавляла її можливості приймати самостійні рішення? Тоді поясніть мені, будьте ласкаві, що це за рознарядки працівникам бюджетних установ про добровільно-примусове перерахування одноденного заробітку на допомогу бійцям АТО, які надходять з нашої Березанської міської ради, бо не чула новини про те, що березанська місцева влада перетворилася на Волонтерський центр. Та й саме поняття «волонтерство» в перекладі з латини означає «добровільний». Підкреслюю ДОБРОВІЛЬНИЙ, а не ПРИМУСОВИЙ, А що робите ви? Під список зобов’язуєте віддавати крихти заробленого? І коли? Перед новорічними святами, коли кожна родина намагається зібрати кошти на придбання подарунків своїм рідним. Тільки не потрібно зараз мені розповідати, що захищають незалежність держави не чужі для нас люди, не треба звинувачень у сепаратизмі, ідіотизмі та ще у всякому «ізмі». Все це я чула від вас неодноразово і давно не придаю цьому ніякого значення. Ви мені просто дохідливо поясніть, з яким почуттям прийматимуть таку допомогу бійці, коли зрозуміють, що у людей відбирали копійки під примусом. З кожного працівника, з кожного пенсіонера відраховують військовий збір. Військо має утримувати ДЕРЖАВА, а не обідраний до нитки народ».

Володя Науменко: «…людям вже плакати хочеться від такої наглості і суцільної брехні. Я дізнавався – так от 43-тя окрема бригада, на даний час відведена на 100 км від лінії фронту, і в бойових діях участі не бере. І взагалі, в них там усе добре, і зарплатня вчасно і тепло й ситно. Чи 43-тя окрема бригада – це шифровка в голови така?..»

Наталья Давыдова: «…Кто этот человек, словам которого все должны поверить? Он имеет право делать заявления от лица военного формирования?»

«…Кто этот человек, дающий информацию, и кто подтверждает его информацию? Почему этой информации должна верить общественность».

Наталя Кириленко: «…А что изменится, если вы узнаете, кто этот человек, если вы участников обсуждения именуете «клоунами»? Информация этого человека подтвердилась. Не нуждается 43-я артиллерийская бригада в такой помощи. И никто из солдат такого принудительного сбора средств не одобрит. Власть, обирающая солдатских матерей, сестер, братьев, сродни мародерам. Народ помогает армии оплатой налогов. Все. Больше никто никому не должен».

Андрій Петренко: «Да, від перерахування одноденного заробітку народ не збідніє. А хлопцям, які в окопах, неабияка допомога…»

«…Ізраїльтяни віддають половину місячної зарплати на армію і не ниють, як дехто…»

Роман Миколець: «Шановний, якщо б ви заплатили за комуналку 2000 грн. iз з/п 4000 грн., маючи двох дiтей, то ви б не говорили такого!!»

(З повною версією обговорення можете ознайомитись на сторінці Фейсбуку в спільноті «Березанську владу під контроль громади»).

То як живуть бійці 43-ої окремої артилеріиської бригади, яким, на думку місцевих чиновників, потрібна допомога? В оголошенні Березанського міського військкомату, розміщеного на сайті Березанської міськради, йдеться про те, що 43-тя окрема артилеріиська бригада перебуває в с. Дівички Переяслав-Хмельницького раиону Киівськоі області. Відстань між м. Березань та с. Дівички – 53 км. Сім’ї військових проживають у п’ятиповерхових будинках, військове містечко має розвинену інфраструктуру, регулярне автобусне сполучення, малеча тут відвідує дитячии садочок, учнів возить до школи автобус. Грошове забезпечення контрактників гарантовано стабільне: солдатські посади 7098-7600 грн./місяць, сержантські посади – від 8500 грн., командир взводу – від 9083 грн., командир батальиону – від 12084 грн. Крім того – допомога на оздоровлення, підиомні, матеріальна допомога для вирішення соціальних питань тощо, одноразова допомога від Міноборони; одноразова допомога від Київської ОДА (7 мінімальних зарплат) при підписання контракту з 1 листопада 2016 року, відповідно до комплексної програми підтримки сім’ї та забезпечення прав дітей Київської області; 10 000 грн. допомоги від Березанської міської ради Київської області.

Військовослужбовці отримують якісне безкоштовне медичне обслуговування та безкоштовні обіди. У вільний від роботи час контрактники вільно пересуваються за межами військової частини.

Як ми не старалися, не змогли знайти в повідомленні навіть натяку на погане матеріальне забезпечення військовиків. Та й у листі-зверненні міського голови нема жодного слова про те, коли Березанська міська рада отримала сигнал «SOS» від 43-ої окремої артилерійської бригади. Між тим, відповідно до ст. 3 Закону України «Про гуманітарну допомогу», підставою для здійснення гуманітарної допомоги в Україні є письмова згода отримувача гуманітарної допомоги на її одержання.

Взагалі, відправка «гуманітарного вантажу» змушує добряче почухати потилицю. «Як передбачається, 23 грудня колона гуманітарної допомоги від кожного району Київщини вирушить до Дніпра, звідки голови РДА доставлять зібрану допомогу у військові частини зони АТО, – повідомляє офіційний сайт Київської ОДА. – Основу вантажу складуть найнеобхідніші на фронті речі – дизель-генератори, запчастини до автомобілів, утеплення для бліндажів, утеплені спальники, сокири тощо. Поїдуть на передову також і вітальні листівки від учнів Київщини».

Повернемося до оголошення Березанського міського військового комісаріату: «43-тя окрема артилеріиська бригада знаходиться в с. Дівички Переяслав-Хмельницького раиону Киівськоі області. Відстань між м. Березань та с. Дівички – 53 км». Вловили в чому суть справи? Колона з гуманітарним вантажем, очолювана головою Київської ОДА, у супроводі голів райдержадміністрацій та мерів міст обласного підпорядкування Київщини, прямує у Дніпро на передову, щоб вже звідти В. Тимченко доправив частину вантажу в Дівички…

Це ж яку світлу голову треба мати, аби скласти такий гарний маршрут! А додуматись зібрати все керівництво Київської області в одному місці на передовій?! Та хіба ж можна піддавати такому ризику увесь «мізковий центр» Київщини?! Може, це диверсія? Чи втілення у життя чергового етапу плану «Шатун»: накрити всіх скопом та й «обезголовити» пристоличний регіон?


Поїхали у сусідній Переяслав-Хмельницький через… Донбас, як колись казали, «як той дурень поїхав у Москву через Владивосток»

Е, ні! Думається тут справа в іншому: з’їздять так разів кілька наші керівники «на передову», відконвоюють зідране з народу «нагодованим, одягненим, обутим та навченим бійцям однієї з найефективніших армій Європи», і… отримають посвідчення учасників бойових дій. Бо життям ризикували! Нє?

Гра в піжмурки

Досить дикою видається та обставина, що збирати гроші на спорядження гуманітарного вантажу взялася місцева влада, якій, відповідно до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», це заборонено: «Особи, які перебувають на державній або іншій публічній службі та особи, які діють від імені осіб, які перебувають на державній або іншій публічній службі, не мають права здійснювати публічний збір благодійних пожертв».

А куди ж березанцям пропонують перераховувати кошти? На цільовий рахунок Березанської міської благодійної організації «Фонд громади м. Березань». Чому обрано саме цю благодійну організацію? У телефонній розмові з Наталією Кириленко керівник благодійної організації Алла Новікова повідомила, що «Фонд громади м. Березань» обрали, бо знають: «я не дам красти, а наша організація займає по рівню прозорості наступне за Фондом братів Кличків місце».Коли благодійна організація працює прозоро, то це, звісно, добре. Але, якщо дотримуватися букви закону, то березанська місцева влада мала б співпрацювати з тими благодійними організаціями, які внесені до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги в установленому Кабміном порядку. А Березанської міської благодійної організації «Фонд громади м. Березань» у ньому немає… Та й стосовно прозорості роботи фонду також є запитання, адже на сайті БО «Фонд громади м. Березань» не тільки відсутній річний звіт за 2015 рік, але немає жодного слова про збір гуманітарної допомоги, як і повідомлень про надходження коштів від підприємств, установ та організацій, які були перераховані на цільовий рахунок Березанської міської благодійної організації «Фонд громади м. Березань», зазначений у листі-зверненні за підписом міського голови.


Так-так, саме під камери глава Київської ОДА О. Горган робить власний піар для здобуття чергової сходинки по кар’єрній драбині 

Та хіба мають значення такі «дрібнички», якщо контроль за веденням єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги так само як і за її розподілом має здійснювати на своєму рівні… Київська обласна державна адміністрація? Ось так у нас гармонійно все влаштувалося: чиновники виступають у ролі ініціаторів, виконавців та контролерів водночас. Грають із законом в піжмурки за власними правилами.

Замість післямови

Головний військовий прокурор Анатолій Матіос заявив, що Міністерство оборони України станом на 19 грудня не використало близько 4 млрд. грн. з 21,5 млрд. грн., виділених на матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України.

Між тим, 23 грудня, як і планувалося, «гуманітарний вантаж», в супроводі «чиновників-волонтерів» Київщини вирушив у напрямку Дніпра. Як зауважив голова Київської облдержадміністрації Олександр Горган, жодної копійки бюджетних коштів на закупівлю необхідних речей не було потрачено…

Джерело:  http://n-v.com.ua/marsh-kidok/

Погляд на Олімпіаду зсередини

          У попередній статті про Олімпійські Ігри, озаглавленій «Чому Ріо ігнорує український гімн?», я мимоволі обмовився про те, що у мене є свої люди на Олімпійських Іграх, і тому про сало без чорного хліба не вигадка. 

Історія тут така. Є двоє гарних людей: дочка Наталка і її мати Регіна Миколаївна. Наташа мешкає в Ріо, у неї маленький син та чоловік бразилець.  Українка поліглот – володіє багатьма мовами світу. Мені відомо, що знає англійську, німецьку, французьку, іспанську, португальську, володіє ідіш та івритом. Здається, володіє ще якоюсь європеською мовою, боюся називати, аби не помилитись. Про це звідкілясь дізналися, звичайно ж, у Москві. Запропонували їй стати офіційним перекладачем за великі гроші пана Жукова – голови Олімпійського комітету РФ на ОІ в Ріо-де-Жанейро. Той, хто з московітів збирав про нашу Наталю Вікторівну інформацію, явно вчинив непрофесійно, тому, що наша землячка відповідає означенню ще одного «П» (окрім поліглот) - Патріот з великої літери. Навіть «ВП» - Великий Патріот рідної України. Всі головні маніфестації на підтримку України і українців у Ріо не обходяться без участі моєї знайомої. А статті у Фейсбуці. Це лише потрібно почитати - Наталя Лозицька наш надзвичайно потужний український форпост у Бразилії.

 На нинішній Олімпіада пані Наталя, як волонтер, підкреслю, перекладач офіційної делегації України в Ріо. Жодні перемовини там не обходяться без неї – Наталі Лозицької.

А мати її – Регіна Миколаївна, кандидат наук, колишній викладач Одеського  державного університету, полишивши всі домашні справи поїхала до Ріо, аби у відсутність мами посидіти з онуком, нагодувати зятя. Ми домовились, що вона писатиме мені про свої враження. Сьогодні отримав чергового листа від РМ, на моє переконання вельми цікавого, давайте разом прочитаємо:    

            
> > Сьогодні перший і, напевне, останній раз у Ріо наживо спостерігала баталії на Олімпійському стадіоні. Запрошення Наталочка випросила для мене в оргструктурах перепустку, щоб моє перебування в Олімпійському Ріо було виправданим. Їхати довелось так далеко, як напевно з Одеси до Умані…

Проїжджали олімпійський комплекс, що включає з десяток споруд на різноманітні види спорту. Це все знаходиться в прекрасному місці над океаном. Правда щоб створити цю красу треба було вести будівництво, відвойовуючи у джунглів територію. Ще залишилися де-не-де хащі непролазні. Незважаючи на величезну віддаль, вподовж чудової швидкісної траси обабіч в'ється, споруджена на сваях, огороджена решіткою і перилом велосипедно-пішохідна доріжка з чудовим видом на океан. От по такій чудо-трасі ми домчали ще до слідуючого комплексу олімпійських об'єктів.

Їх теж велика кількість, але ми поспішали туди, де змагання з боксу. Пройшли перевірку на вміст торбинок, детектор і далі ще перевірки так званих "аусвайсів". Правда все дуже організовано, скрізь в формах співробітники готові вирішити всі твої проблеми. Багато військових, щоб ніяка нечисть не нашкодила. Зайшли ми в споруду (залом не назвеш), завбільшки в футбольне поле. В центрі місце, де вже йдуть баталії. А над ним з чотирьох сторін висять монітори, де бій показують . І ловлю себе на тому, що дивишся на екран, а не живу картинку. ????

Цікава реакція глядачів. Вони сидять групами. Бій був між мароканцем і узбеком. Мароканці, осіб 50, усі в червоних майках під колір свого! розмахують прапором, підбадьорюють криками, а узбеки (їх менше) сидять поряд в сусідній ложі, як на важливій нараді, рівненькі, чинно так. Було б далі на що подивиться, а ж тут Наталочка виявила пропажу-кишені від олімпійської сумки з мобільними телефонами, і ми щодуху рвонули в кілометровий шлях нишпорити, де вона могла відвалитись. І вже на самому виході побачили сервіс «загублених речай», де й була наша рідна кишеня з засобами зв'язку Наталі.

Приємно, що є чесні люди, яким ми дуже вдячні. А то інформаційні сторінки новин з Олімпіади заповнюються тільки негативом - пограбували, вода позеленіла, камера впала... І всяка інша ахінея. А ніхто не пише, скільки сил докладається, щоб працював цей складний механізм організації дійства, скільки працює волонтерами бразильців і іноземців, скільки дарують посмішок і намагаються вирішити всі питання гостей...

Напевно чесна самовіддана праця не має такого запиту, як то кажуть "клуб нічка", яка так користується попитом, а жаль... Змагання проходять практично цілодобово і потреба бути в тому чи іншому місці волонтерам також цілодобова. Бачу це по Наталочці: приходить іноді і о другій годині ночі, а зранку вже дзвінки – треба сюди, треба туди, і все треба, і треба...

> >Увечері на фіналі греко-римської боротьби Наталочка вболівала разом з нашими земляками за Беленюка, який отримав срібло, можливо, через не зовсім коректне судійство (грузин суддя допоміг отримати перемогу грузину росіянину). Так коли виконували гімн Росіі, Наташа на весь голос співала гімн Украйни, що вважала більш справедливим. Потім підходили до неї НАШІ і дякували за громадянську позицію.  
> > Ось так і завершилось моє "хрещення" з Олімпіадою. 

Волонтери приїхали на передову в Піски до наших воїнів.

http://ic.pics.livejournal.com/stepan_mazura/76261156/74641/74641_900.jpg

100% читачів, які зараз дивляться на це фото, подумають, що наші хлопці взяли "сепаратистів-голодранців" в полон.
Але коли я скажу, що на знімку наші хлопці, які зараз стоять у Пісках, то ви звинуватите мене в тому, що я вам брешу. Ви не зможете повірити, що наші захисники на передовій виглядають саме так. На них немає навіть форми єдиного зразка і всі одягнуті хто в чому.

14 січня 2016 року волонтери приїхали на передову і саме таку картину вони побачили в Пісках. Ці хлопці знали, що зараз будуть отримувати нагороди від волонтерів і що їх будуть знімати для ЗМІ, але замість цього мотлоху їм просто не було що одягнути на себе.
А ось так виглядають "аваковські пси", які сьогодні охороняють режим Порошенко, але не від терористів-сепаратистів, а від народу України.




Крім того, корисно знати ще й про те, що в бюджеті на 2016 рік МВС отримає 64 млрд. гривень, а ЗСУ всього 55 млрд. тобто, режим Порошенка дасть "псам" на 17% (!!!) більше грошей на захист режиму, ніж всієї армії на захист України. Може хтось скаже, що це не зрада і не змова з Путіним?

Зараз вам належить відповісти на найболючіше питання останніх двох років:
- Ви можете собі уявити армію будь-якої іншої держави, яка б без бою вийшла з окупованої ворогом землі? Якщо б Росія окупувала північ Грузії і назвала ці землі своїми, то грузинська армія зібралася б і пішла? А ось Турчинов з підказки Порошенка, віддав наказ і українська армія просто зібрала свої речі і пішла з Криму. У травні 2014 року, коли сепаратисти проводили свій референдум, то у них не було і 500 бойовиків. Згадайте кадри захоплення ОДА в Донецьку. Там взагалі не було озброєних людей. Чому Турчинов зі своїм оточенням зрадників, не зачистив Донецьку та Луганську область від бойовиків за 24 години?
Вам потрібна відповідь на ці питання?
Відразу ж після "Революції Гідності" на Майдані і по всій Україні залишалися десятки тисяч активістів: Турчинов, Яценюк, Аваков і Порошенко розуміли, що їх режим не проіснує довго, поки у активістів є зброя і тоді вони вирішили всіх майданівців переодягнути в форму Нацгвардії і відправити на Донбас. Частина майданівців пішла в Нацгвардію, частина в добровольчі батальйони, а частина в ЗСУ. Мета режиму була досягнута - всі активісти Майдану поїхали на Донбас, а там їх всіх зібрали у рукотворних котлах і покрошили. Так Порошенко ліквідував загрозу для своєї диктатури.

Режим Порошенко віддав Крим і Донбас тільки для того, щоб зберегти владу. Тепер розумієте про що розмовляли за нашими спинами Порошенко та Гризлов і чому Порошенко намагався приховати факт цієї зустрічі? Тепер розумієте чому Україна підписала  "мінські угоди" в яких Росія не є стороною конфлікту і немає навіть слова про Крим? Це змова: Росія отримує нові землі, а Порошенко захист від нової Революції у вигляді АТО, яке буде продовжуватись.
Оце ціна обрання президентом прислужника Московії.

 

З святом!!


Всіх, хто збирає, відправляє, ріже, в'яже, шиє, плете, дістає, переправляє, допомагає - вітаю!!! Мир вашому дому!
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая