хочу сюда!
 

Юлия

31 год, овен, познакомится с парнем в возрасте 27-34 лет

Заметки с меткой «менти»

Волонтери приїхали на передову в Піски до наших воїнів.

http://ic.pics.livejournal.com/stepan_mazura/76261156/74641/74641_900.jpg

100% читачів, які зараз дивляться на це фото, подумають, що наші хлопці взяли "сепаратистів-голодранців" в полон.
Але коли я скажу, що на знімку наші хлопці, які зараз стоять у Пісках, то ви звинуватите мене в тому, що я вам брешу. Ви не зможете повірити, що наші захисники на передовій виглядають саме так. На них немає навіть форми єдиного зразка і всі одягнуті хто в чому.

14 січня 2016 року волонтери приїхали на передову і саме таку картину вони побачили в Пісках. Ці хлопці знали, що зараз будуть отримувати нагороди від волонтерів і що їх будуть знімати для ЗМІ, але замість цього мотлоху їм просто не було що одягнути на себе.
А ось так виглядають "аваковські пси", які сьогодні охороняють режим Порошенко, але не від терористів-сепаратистів, а від народу України.




Крім того, корисно знати ще й про те, що в бюджеті на 2016 рік МВС отримає 64 млрд. гривень, а ЗСУ всього 55 млрд. тобто, режим Порошенка дасть "псам" на 17% (!!!) більше грошей на захист режиму, ніж всієї армії на захист України. Може хтось скаже, що це не зрада і не змова з Путіним?

Зараз вам належить відповісти на найболючіше питання останніх двох років:
- Ви можете собі уявити армію будь-якої іншої держави, яка б без бою вийшла з окупованої ворогом землі? Якщо б Росія окупувала північ Грузії і назвала ці землі своїми, то грузинська армія зібралася б і пішла? А ось Турчинов з підказки Порошенка, віддав наказ і українська армія просто зібрала свої речі і пішла з Криму. У травні 2014 року, коли сепаратисти проводили свій референдум, то у них не було і 500 бойовиків. Згадайте кадри захоплення ОДА в Донецьку. Там взагалі не було озброєних людей. Чому Турчинов зі своїм оточенням зрадників, не зачистив Донецьку та Луганську область від бойовиків за 24 години?
Вам потрібна відповідь на ці питання?
Відразу ж після "Революції Гідності" на Майдані і по всій Україні залишалися десятки тисяч активістів: Турчинов, Яценюк, Аваков і Порошенко розуміли, що їх режим не проіснує довго, поки у активістів є зброя і тоді вони вирішили всіх майданівців переодягнути в форму Нацгвардії і відправити на Донбас. Частина майданівців пішла в Нацгвардію, частина в добровольчі батальйони, а частина в ЗСУ. Мета режиму була досягнута - всі активісти Майдану поїхали на Донбас, а там їх всіх зібрали у рукотворних котлах і покрошили. Так Порошенко ліквідував загрозу для своєї диктатури.

Режим Порошенко віддав Крим і Донбас тільки для того, щоб зберегти владу. Тепер розумієте про що розмовляли за нашими спинами Порошенко та Гризлов і чому Порошенко намагався приховати факт цієї зустрічі? Тепер розумієте чому Україна підписала  "мінські угоди" в яких Росія не є стороною конфлікту і немає навіть слова про Крим? Це змова: Росія отримує нові землі, а Порошенко захист від нової Революції у вигляді АТО, яке буде продовжуватись.
Оце ціна обрання президентом прислужника Московії.

 

Менты дико избили айдаровцев

Вернулся январь-февраль 2014 - менты дико избили айдаровцев и не допускают адвоката. Аваков молчит.
     В продолжение темы "Кто-то еще не верит, что Банковая крышует бандюков? Айдаровцев, которые привезли Малыша, арестовали"
 
 Ублюдки из власти даже не поняли, что полностью повторяют кровавый путь Витьки Януковича. Жирный боров Петя Парашенка не остановится перед массовым убийством добровольцев - лишь бы они с оружием не вернулись в Киев.
И если раньше Банковая только тихонько говорила о необходимости разоружить добровольцев, то теперь, после сегодняшнего дикого случая с освобождением террориста и арестом айдаровцев, когда МВД стало на сторону бандитов, всё стало окончательно ясно.
 Министр молчит, а его пиарщик Геращенко оперативно изменил версию.
      Диана Макарова из-под СИЗО сообщает:
Продолжение по феерической ситуации с Andrew Reva - https://www.facebook.com/fondDM/posts/1511016475823792
    
Диана телефоном сообщает от СИЗО. Они находятся там, пытаются добиться хоть каких-то пояснений по этой дикости.
Андрея и второго бойца-айдаровца пытались тихонько из СИЗО вывезти - активисты не дали, остановили машину.
      Сейчас внутрь наконец-то пустили адвоката. Оказалось, что у второго бойца - гематомы, он избит милицией. Сейчас его везут в БСП.
     Самого Реву вроде бы сейчас должны везти в суд.
Где та высокопоставленная лугандония, которую они везли в Киев, на данный момент неизвестно.
     Происходит адовая дикость, по словам Дианы - дежавю, будто снова на дворе январь 2014 года при Януковиче.

Я прекрасно понимаю Авакова и Порошенко - айдаровцы везли вот этого террориста - сотрудника структуры Пети Порошенко.
     Павел Малыш, "назначенный" первым заместителем "министра здравоохранения" самопровозглашенной "Луганской народной республики" теперь работает в Киеве в Фонде восстановления Донбасса. Об этом сообщает блог Луганского информационного сопротивления.  Отметим, что Павел Малыш, член Партии регионов, также является бывшим начальником Главного управления здравоохранения Луганской областной госадминистрации. 

Как сообщают источники в МВД, к утру айдаровцев либо убьют (случайно типа), либо заставят подписать признание, что они похитили "уважаемого человека" ради выкупа. Информация эта от серьезных людей - именно такая версия будет утром озвучена и МВД, и прокуратурой, и самим Порошенко, если до него дотянется какой-нибудь журналист.
Пока же из ребят выбивают признания.
 
На вчерашнем видео суетливый и врущий боров Геращенко несколько раз повторяет "ну не убили же" -  мол, всё нормально с айдаровцами, они просто арестованы, т.к. похитили уважаемого человека из команды самого президента Порошенко.
     Командир "Айдара" Сергей Мельничук категорически опроверг все обвинения ментов, а также заявил, что его бойцы были жестоко избиты, и один из них сейчас находится в больнице.

Эти сволочи убивают патриотов в Киеве - кого не добили российские боевики, тех добивают старые проверенные кадры Авакова.       Помнится, расформированные спецподразделения были в тот же день сформированы под новыми названиями.  Аваков собрал в марте личную гвардию беспредельщиков, которые верны лично ему.

По-этому и министры, и президент до смерти (реально - до смерти) боятся возвращения с фронта вооруженных добровольцев. Потому что понимают - их, как предателей революции, будут вешать. И абсолютно справедливо.

Мельничук также утверждает, что все действия айдаровцев были согласованы с СБУ, а менты (вернее, руководитель Министерства, взявший бабло за освобождение террориста) прекрасно знали, что группа сначала заедет на квартиру задержанного, чтобы изъять определенные документы. Это было оговорено письменно (!) накануне отъезда.
По-этому все обвинения в ночном (опять ночном!) суде рассыпались, и айдаровцев пришлось освоьодить под залог - иначе судью просто порвали бы.

На кого работаешь, Аваков? Неужели бабло, которое Янукович в Крыму за высвобождение свое дал, уже закончились?

«МЕНТ» як діагноз

                                                                              
Коли сьогодні мова заходить про міліцію, то навіть маленька дитина здатна усвідомити, що міліціонер далеко не той, хто захистить, а , швидше, той, кого потрібно боятися. Вислови типу «мент в законі», «ментовство», «мусор», «взятка» підсвідомо у більшості громадян асоціюються саме з працівниками внутрішніх сил. А в час, коли наша докорінно гнила влада втрачає останній зв’язок з народом та все сильніше душить трудовий люд руками своїх псів, саме міліція стала таким собі зліпком у мініатюрі того безладу, корупції та гнилі, кота розкладає та нищить наскрізь наше українське суспільство.



 Зауважу, що експерти, наголошують: 70% громадян, а це — абсолютна більшість, не довіряють міліції. Люди упевнені, що законними методами перемогти зло у подобі «мента» не можливо і вбачають самосуд чи не єдиним способом хоч якось встановити справедливість.

Тож, як стають «ментом» і чому бути ним сьогодні вигідніше, аніж міліціонером?

 Міліцейська служба в Україні сьогодні вкрай непрестижна. З одного боку - вельми скромні зарплати. З іншого - тотальна недовіра до органів МВС через корупцію, тортури і зловживання. Та все ж потрібно бути остаточним параноїком, щоб повірити в те, що в міліцію спеціально йдуть, аби грабувати і калічити своїх співгромадян. Багато молодих людей, які вступають до школи міліції, дійсно хочуть ловити злочинців і захищати невинних. Але цинічна правоохоронна система сьогодні вибудувана так, що наївні юнацькі мрії вщент розбиваються відразу ж після закінчення вузу. Адже кожен, хто потрапляє у пащу цієї кровожерливої системи, має зробити вибір: або залишатися чесним, або жити безбідно. Тому велика частина вибирає останнє саме через бідність, яка, як відомо, є першопричиною і зловживання, і корупції.

 Приміром, в США американський сержант поліції за роки бездоганної служби може заробити на власне житло, бунгало біля моря чи озера, і недорогу яхту - щоб рибалити на старості років. Або відкрити свій невеликий бізнес - не лоток на базарі, а ресторанчик або бар.

 Український сержант міліції може дослужитися до, приміром, підполковника. Але якщо служба його була бездоганною в прямому сенсі слова - хабарі не брав, справи під замовлення не відкривав і не закривав - його заощаджень і пенсії вистачить хіба що на стару хату в глухому селі, та ще й картоплю садити доведеться, щоб не вмерти з голоду.

 Тож саме через непрестижність професії зустріти в її лавах обдаровану молодь вкрай важко. Все частіше там трапляються індивідууми не тільки важкої долі, а й з дивною ментальною конституцією.

 З іншого боку, у лави в МВС приходять хлопці після строкової служби в ЗСУ. А, як відомо, в армію потрапляють в Україні або ті, у кого не вистачило грошей відкупитися, або ті, у кого не вистачило мізків, щоб вступити до вузу. Кандидатам на службу в міліцію дозволяють перездавати психологічні тести доти, поки вони їх не пройдуть. Такий контингент не знає елементарного, і за своїм психотипом взагалі не може бути міліціонером.

 Юрій Ірхін, начальник кафедри прикладної педагогіки по роботі з персоналом Національної академії внутрішніх справ упевнений, що в МВС, як і в більшості правоохоронних структур, на тлі роботи зі специфічним контингентом особливо відчутна професійна деформація. Одних працівників це робить асами своєї роботи. Інші, навпаки, стають цинічними і жорстокими, у них зникають будь-які людські емоції.

 Соціальний психолог Володимир Селіванов вважає, що міліція - це структура, в якій влада і сила є стрижневими цінностями. Тому служба в органах приваблива для суб'єктів з яскраво вираженим прагненням до влади.

 - Для людей визнання їхньої сили - одна з ключових соціальних потреб, - пояснює він. - Таку потребу часто розуміють як повагу. А поваги і визнання сили можна досягти двома способами. Перший - самому ставати сильніше, досвідченіше, важливим для суспільства. Другий - принижувати інших, підтверджуючи таким чином свою силу.

 Та все ж загальне негативне ставлення до всіх без винятку міліціонерам таїть в собі небезпеку. Небезпека ця полягає в тому, що люди, на яких покладено обов'язок захищати законні права кожного з членів суспільства, виділяються в окрему соціальну групу, яку всі решта відкрито ненавидять. Ненависть здебільшого інстинктивна, а тому - ірраціональна. Простому «менту», ні в чому не замішаному, вона незрозуміла. Тому, стикаючись з цією ненавистю, він ненавидить у відповідь.

 До слова, нещодавно міжнародна організація Amnesty International закликала українську владу створити незалежну систему для розслідування міліцейських злочинів, інакше все більше людей наважуватимуться на самосуд.

Ненависть породжує ненависть

 А тим часом конфлікт суспільства з міліцією триває. Активісти переконані: потрібно провести тотальну реформу структури, щоб звільнити до 90% її співробітників, адже в Україні на цей час найчисленніший корпус міліції з-поміж усіх держав Європи. На 100 тис. населення України у нас 786 працівників внутрішніх справ. З них майже десята частина, — працівники державтоінспекції, які здебільшого не допомагають учасникам дорожнього руху, а займаються здирництвом, викликаючи обурення громадян.

 Крім того, за даними останнього соціологічного дослідження, яке проводилось Харківським інститутом соціологічних досліджень в 2011 році, масштаби «міліцейського насилля» надзвичайно великі. Так, 60% громадян вважають, що в Україні від застосування «міліцейського насилля» взагалі не застрахований ніхто, а приблизна кількість осіб, котрі зазнали насилля з боку міліції, становить 980 тисяч.

 За даними ХІСД 65% опитаних міліціонерів допускають застосування тортур як ефективного методу для розкриття злочинів, а 40% взагалі визнали тортури допустимим видом покарання за вчинений злочин.

 Тож, виходить, що майже половина існуючих працівників внутрішніх справ - насильники, мучителі та потенційні вбивці.
А від цих «ментів» позбавлятися потрібно терміново.

 Відповідно, чисельність міліції необхідно скоротити до європейського і світового стандартів із розрахунку один міліціонер на одну тисячу людей населення в державі. Оскільки чисельність населення в Україні сорок шість мільйонів чоловік, корпус міліції в Україні повинен становити не більше сорока шести тисяч осіб. Таке скорочення забезпечило б зростання заробітної плати міліціонера та уможливило його достойне «акорупційне» існування.

 Однак цього не відбувається, оскільки наважитись розірвати ланцюг харчування «верхів» за рахунок одного із найпотужніших наповнювачів «корита» - «ментів» не вигідно сьогодні нікому: ні Захарченку, ні МВС, ні Президенту. Ще жалібніше виглядають наміри провести реформування у рядах працівників внутрішніх справ. Цікаво, як може «мент в законі» реформувати МВС та ще й за умови існування собі подібних «бандитів в законі»? Звичайно, якщо і буде реформування – то суто косметичне, вагомих змін воно просто не принесе, адже ніхто не захоче добровільно перекрити канал безперервної подачі «бабла».

 До речі, ідею протистояння міліції та народу «занотували» деякі провладні політ- та медіа-«технологи». І цілком логічно, що тема протистояння «менти і люди» буде розкручуватися напередодні 2015 року.

Перезавантаження, або почати з чистого листка…

 Ідея про тотальну люстрацію міліції це вже мейнстрім і вона вже не потребує додаткового піару. Всі нормальні люди так думають: «міліцію треба розігнати повністю, або, принаймні, її 99% і набрати нову з нуля». Грузія ж це зробила, чому ми не здатні?

 Серед найвідоміших для пересічного українця грузинських реформ – реформа МВС, внаслідок якої наскрізь корумпований правоохоронний апарат був без жалю скорочений, а на його місце прийшли молоді некорумповані люди. Результат для нас просто вражаючий – довіра грузинів до МВС у жовтні 2010 року становила, згідно дослідження Міжнародного республіканського інституту, 84% і поступалася лише довірі до церкви та армії. Цифра ще більш вражаюча, коли зважити, що у 2003 році цей показник ледь дотягував до 5%.

 В Україні, де міліції повністю довіряє лише 1%!, справді, необхідне глобальне оновлення правоохоронної системи, але не зміна вивіски. Але цьому на заваді стає інший нюанс роботи МВС – система оцінювання ефективності роботи правоохоронців. Нині, як і в радянські часи, «коефіцієнт корисної дії» підрозділів МВС визначають залежно від кількості викритих ними злочинів та адміністративних правопорушень. Тому міліціонерам стає невигідно діяти результативно: наприклад, ліквідувати наркопритон, про існування якого їм добре відомо. Адже саме він дає їм щоденний потік правопорушників і відповідно сотні розкритих злочинів замість одного-єдиного. Багато розкритих злочинів – більший штат і відповідне збільшення державних витрат на міліцію: 2013 року на МВС передбачено виділити 16 млрд грн, тоді як іще у 2010-му його профінансували на 13,1 млрд.

 Крім того, наслідками намагань міліції виправдати своє існування стають пошук цапів-відбувайлів, що відповідатимуть за скоєння злочинів власноруч. Приміром, міліціонери часто підкидають протизаконні речі людям, що перебувають у місцях позбавлення волі. В українських СІЗО та колоніях робити це особливо зручно, адже у вітчизняній пенітенціарній системі фактично відсутній механізм подання та розгляду скарг засудженими. Скарги арештантів не виходять за межі установ, бо всі листи обов’язково там переглядають. Звідси – цілковита відсутність скарг на адміністрацію установ. Прикметно, що від скарг на правоохоронців у 85% випадків утримуються й українці, які перебувають на волі, бо наперед розуміють їх марність.

 Протидією міліцейському «бєспрєдєлу» мало б стати притягнення до відповідальності кожного винного правоохоронця. Приміром, позбавлення волі терміном до 20 років з конфіскацією майна. Але поки що зі злочинами силовиків розбираються органи, які не є функціонально незалежними від міліції, тобто діє «кругова порука».

 Розірвати це замкнене коло теоретично можна за допомогою тотального скорочення міліції та створення нової незалежної та ефективної структури, яка займалася б розслідуванням усіх заяв про правопорушення з боку правоохоронців. До слова, рекомендації стосовно формування такого механізму, який оперативно й неупереджено вивчав би такі справи, не раз надавали і комісар Ради Європи з прав людини, і багато міжнародних організацій.

 Однак реформувати МВС можна тільки у комплексі із усіма правоохоронними органами і судовою системою. І не так як сьогодні, коли реформами назвали систему тотального контролю Адміністрації Президента. Це буде коштувати грошей і зламає комфорт телефонного права, але дасть справедливість і закон. Для цього потрібна команда однодумців - від Президента до міністрів і Генпрокурора. Особлива вимога - публічна прозорість цих дій. Бо нинішня одностайність керівної зграї служить лише їй самій, а діагноз «мент» прочитується в ній наскрізь.

 Руслан СЕКЕЛА, голова всеукраїнського комітету «НАСТУП»

"Конфлинкты и закон".

Бійка з ментами

Сутичка з ментами після вироку Запорожцю 27.06.2012

Одиночний протест у Львові. Міліція проти

  28 грудня, о 15:00 у Львові відбудеться суд над студенткою Анною-Христиною Лапчук. Дівчина три тижні тому взяла участь в одиночному протесті, простоявши годину біля пам’ятника Шевченку з плакатом «Янукович продає державу». Про це повідомляє ІА «Поряд з вами» з посиланням на інтернет-агентство portal.lviv.ua

Під час акції до дівчини підійшов патруль та попросив її пройти з нею, нібито, просто для розмови. Але дівчину протримали у відділку на проспекті Свободи біля двох з половиною годин. На студентку склали протокол за участь в несанкціонованому мітингу. Як відомо, стаття Конституції наголошує, що одиночний протест не потребує подачі заявки. Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. У міліцейському протоколі зазначено, що Анна-Христина збирала навколо себе несанкціонований мітинг. З цього можна побачити всю абсурдність тверджень міліції.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

                            

                                

«Менты» развлекаются.

«Украинская милиция…

                                                С такими друзьями президенту враги не нужны».                                                Е. Киселев «Большая политика», эфир от 2.09.2011

Как уже сообщали украинские СМИ, 4 сентября в Броварском районе произошло ЧП. Был застрелен майор милиции. Из первоначальных (потом появилась другая версия – об «отработке заведения») пояснений пресс-службы МВД стало известно, что майор зашел ночью в генделик, и сел пить кофе. Заметив, что группа людей ведет себя излишне шумно, он сделал им замечание. Один из шумных посетителей обиделся, пошел домой, взял ружье, вернулся, и, дождавшись, когда правоохранитель выйдет из питейного заведения, выстрелил ему в живот. Это то, что рассказывает пресс-служба.

А теперь позвольте высказать мое личное мнение по данному инциденту. О

том, как сотрудники органов пьют ночами «кофе» в областных барах, ходят легенды. Поверить в то, что кроме кофе майор милиции ничего там не употреблял, очень сложно. Практически невозможно. В то, что было сделано «замечание», а не начался банальный «старт» на отдыхающих граждан, тоже поверить трудно. Слишком хорошо народ знает людей в форме, чтобы поверить в спокойное и адекватное «замечание» со стороны наделенного властью (майор милиции на периферии – это отнюдь не пешка) и прикрытого законом человека с волшебным удостоверением в кармане.

Мы можем предположить, что, приняв на грудь, гражданин, привыкший

находиться вне законов нормального человеческого общения, начал качать права. Что он там посетителям сделал – об этом мы, скорее всего, никогда не узнаем. Свидетели под диктовку следователя напишут сказку братьев Гримм, подозреваемому отобьют все внутренности, и он признается еще в десятке убийств. Но сделал что-то очень отвратительное. Потому что, будучи юристом (а убийца по образованию – юрист) сходить за ружьем, взять его, подождать, пока жертва выйдет из бара, и нажать на курок – непросто. Слишком много времени на то, чтобы обдумать последствия своего поступка. Обдумал. Выстрелил. Убил.

В России волна убийств милиционеров прокатилась совсем недавно. Это тема

отдельной статьи, в которой мы поразмыслим над причинами доведения народа русского до точки кипения в вопросе отношений с правоохранителями. Народ украинский закипает. Он достаточно медлителен и добродушен, он ленив и неповоротен. Но достанут, и, если уж сорвет крышку, не остановить будет этой веселой кровавой вакханалии. Повиснут многие, тысячи повиснут на улицах городов, аки гирлянды украсив собой вход в новое будущее, где машина уничтожения человечности под названием «МВД» отсутствует.

4 сентября 2011 года, Почтовая площадь. Я с коллегой-журналисткой решил

зайти в Макдональдс, выпить шейк, обговорить рабочие моменты. Мы поднимались по лестнице перехода, когда сзади кто-то оттолкнул и меня, и коллегу, сопроводив свои слова отборнейшей бранью. Если свести ее смысл к чему-то более или менее внятному, получится – «какого хрена тут расходились, дорогу». Растолкав нас, мимо пронеслось тело с почти наголо обритой головой, в спортивном костюме и кроссовках. От тела разило спиртным, и вело оно за руку двух детей дошкольного, на вид, возраста.

Памятуя, чем заканчиваются в итоге попытки дать неадекватному подонку достойный ответ,

я мат и толчки проигнорировал. Человек, спотыкаясь, протопал в Макдональдс, в «ресторан для всей семьи», и исчез в двери заведения.

Я подошел к охраннику Макдональдс, и поинтересовался – пропускают ли в зал пьяных граждан? Охранник ответил, что не пропускают. Когда я ему доверительно сообщил, что только что в ресторан быстрого питания прошел совершенно неадекватный и пьяный парень, охранник отправился на его поиски.

Мы с коллегой выбрали место на летней площадке, перебросились парой фраз, я

неспешно спустился к кассам, вниз. Еще на лестнице услышал громкий мат и крики. Кричал и пьяно матерился уже знакомый мне бритоголовый гражданин в спортивном костюме. Как оказалось, ему не понравился чернокожий парень, стоявший в очереди. Он обложил его с ног до головы, рассказал, что думает о цвете его кожи, и предложил «выйти». Причина – очередь ОБЯЗАНА была его пропустить. Наверное, потому что по-другому быть не должно. Однако парень с цветом кожи, не устроившим пьяного посетителя, оказался не один, а в компании. Интеллигентного вида молодые ребята посоветовали буйному «расслабиться», и идти своей дорогой. Буйный не унимался, и орал на суржике о том, что «всем конец», и «всех порешу».

Когда темнокожий пацан согласился выйти, боец с перегаром вдруг изменил

позицию, и начал звонить «братве», которая «сейчас приедет, и всем будет п…ц». Этот момент я решил запечатлеть на камеру.

Спортивный костюм, увидев, что его снимают, несколько раз попытался вырвать у

меня мобильный телефон. Обратите внимание на поведение охранника Макдональдс. Он просто стоит, не предпринимая серьезных попыток вывести пьяного дебошира. Продолжая звонить, и дождавшись, пока парень, которого он оскорбил по расовому признаку, встанет назад в очередь, бритоголовый вышел из помещения. И тут началось самое интересное. Одному из ребят он предъявил… удостоверение сотрудника МВД!

Я поначалу думал, что мне померещилось. Абсолютно неадекватный, с

чудовищным запахом перегара, со сбитыми костяшками на руках (с сукровицей, явно недавно кого-то избивал), с характерными для жителей трущоб шрамами от сигаретных окурков на запястьях (это дурацкая дворовая бахвала – сигареты об себя гасить), с лицом типичного Шарикова гражданин – сотрудник милиции? Да. Младший сержант Мартынец Александр Анатольевич.

Приехал наряд милиции. Поняв, что дело начинает отчетливо пахнуть жареным,

сержант, еще пять минут назад угрожавший «всех потерять», начал трезветь. Глазки забегали, и он превратился чуть ли не в ягненка. У него моментально не стало претензий к людям, которых он задевал. Его коллега, вполне нормальный, к слову, правоохранитель, прибывший по вызову, спокойно опросил свидетелей, и, вдохнув ароматы, источаемые младшим сержантом Мартынцом, усадил того в служебное авто.

«Вызовем его начальство, и проведем профилактическую беседу». Какую «беседу» можно проводить с этим гопником, имеющим в кармане удостоверение,

дающее ему ВЛАСТЬ – непонятно. Бесед может быть две: в кабинете начальника, подписывающего приказ об увольнении, и, если парни напишут заявление – в кабинете судьи. Хулигана увезли на Ярославскую, 20, у парней и у меня переписали данные.

Теперь обращу ваше внимание на два аспекта данной истории. Первый –

Макдональдс на самом деле стал опаснее последней пивнухи, и вот почему – в пивнухе есть вышибала, а в «ресторане для всей семьи» отсутствует нормальная охрана. Когда на меня и мою жену там напал неадекватный внештатный осведомитель МВД, никто не вмешался, никто не заступился, не вывел дебошира из зала. Когда я сам решил вопрос (в меру радикально), Макдональдс предпочел любыми путями отбеливать свою репутацию, и, проконсультировавшись с милицией, «потерял» видео из зала.

Лишь после обращения в центральный офис компании в США, видео с Макдональдс на Политехе «нашлось». Неужели и на Почтовой видео из зала таинственным образом пропадет, а на камерах останется лишь то, как культурный, но на нетвердых ногах, младший сержант с двумя детьми заходит в зал? Не

думаю. Свидетелей – хоть отбавляй, и, наученный горьким опытом, я лично переписал их данные. Почему, имея колоссальные прибыли, украинские Макди экономят на охране – непонятно. Наверное, фишка такая. Одно лишь отличие в пользу Макдональдс на Почтовой от того, в котором я был вынужден применить оружие – эти хоть милицию вызвали (в моем случае на 102 позвонил я).

Аспект номер два – свои своего будут теперь отмазывать. Честь мундира, и все

такое… В свете того, как, обычно, представляются на суд общественности инциденты с участием милиционеров, надо ожидать очередной басни. Я даже знаю – какой. Студенты начали приставать к спокойно стоящему человеку. Мирный и спокойный человек сделал им замечание, но они продолжили грубо и цинично над ним измываться. Даже избить попытались, и тогда он предъявил им служебное удостоверение. Никто никого «черножопым» не называл, и «п…ц» устроить не обещал. Освидетельствования на наличие алкоголя в крови тоже никто, разумеется, не сделает, и завтра кто-то из ЦОС МВД Киева бодро отрапортует: «имели место хулиганские действия в отношении сотрудника МВД Мартынца, но он их бесстрашно пресек!»

А теперь ответьте самим себе на вопрос – так отчего люди берутся за ножи и

винтовки, отчего в правоохранителей палят? И когда, наконец, граждане в погонах поймут, что эта страна не принадлежит им, а люди иногда готовы бороться?

P.S. Мы

отправили официальный запрос по поводу инцидента в ЦОС МВД. Нас интересует судьба младшего сержанта милиции Александра Мартынца, и мы надеемся, правоохранители наш запрос не «продинамят» по обыкновению. Иначе «Обозреватель» попросту подаст в суд на ГУМВД, и выиграет.

Мєнти й досі бояться Батька Махна!

Чернігівські міліціонери вшанували загиблих у бою з махновцями 90 років тому радянських міліціонерів і російських червоноармійців. При цьому селянських повстанців називали не інакше, як "бандформування"...

"29 квітня 2011 року, чернігівські міліціонери, бійці внутрішніх військ та представники районної влади вшанували у Гоголівському сквері, що у Ніжині, міліціонерів, які загинули 90 років назад від рук махновських бандформувань" - так повідомили офіційні видання.

Насправді ж очільник обласної міліції Олександр Михайлик, перший заступник міністра МВС Леонід Зима, керівник УМВС у Чернігівській області Олександр Михайлик, міський голова Михайло Приходько, голова Ніжинської РДА Володимир Другаков та інші "служиві люди" вшанували загиблих ніжинських міліціонерів та червоноармійців-росіян із продзагону. На мітингу виступав депутат Ніжинської міської ради Анатолій Походня, дід якого залишився живим після того бою.

У свій час публіцист Віктор Рог написав: "Сьогодні на чорних "Мерседесах" їздять ті, батьки яких їздили на чорних "Волгах".

Тож правду про ті події ми й пропонуємо Вам, шановні читачі.

Ответ большевику Дыбенко

Большевику не веря, Кричали все в одно: Не ври, как сивый мерин, Мы все идём к Махно!" Поезія Нестора Махно

За радянську владу без комуністів

Напередодні у журналі "Моменти" (додатку до офіційної газети МВС України "Іменем Закону") з'явилася стаття журналіста Олександра Іващенка "Поле міліцейської слави", яка розповідає про той давній бій.

"Тієї пам'ятної весни 1921 року плани угруповання махновців, які рвалися доЧернігівської губернії, були набагато ширші, ніж одноразові розбійні напади. Їхньою основною метою було захоплення Ніжина, а разом із ним -розташованих там армійських складів, у яких зберігалося чимало зброї та боєприпасів.

Захоплення ніжинського арсеналу, - пише Олександр Іващенко, -потопило б у вогні і в хаосі всю Чернігівську губернію. Хто нині може знати, скільки сотень, тисяч людських життів було врятовано того квітневого ранку під Дорогинкою?"

Сучасні міліціонери досі вважають легендарних махновців ідейними ворогами

1 березня 1921 року зусиллями більшовицької влади на Чернігівщині розпочався "продовольчий місяць" - продовження політики продрозкладки, системи заготівель сільськогосподарських продуктів, введеної рішеннями Раднаркому.

Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті та господарські потреби) хліба та інших продуктів. Тож і не дивно, що на початку 1921 року до Нестора Махна прибула делегація селян від декількох повітів із проханням "відвідати" їхні краї.

"У квітні 1921 року загону Феодосія Щуся, що налічував 500-600 шабель і 90-100 тачанок, - пише чернігівський історик Євген Населевець у журналі "Сіверянський літопис",

- вдалося пробитися на Чернігівщину. За підрахунком місцевих селян, його кількість збільшилася до 1000 осіб. Багато бійців було вдягнуто у червоноармійську форму, що вводило в оману супротивника.

Бойовий шлях загону проліг по багатьох населених пунктах південних повітів Чернігівської губернії, де нищилися установи радянської влади, комуністи, комнезамівці. Мало не в кожному селі селяни передавали махновцям протоколи сільських зборів із резолюціями про повну підтримку їхніх дій.

Рейд супроводжувався безперервними боями з підрозділами Червоної Армії,

міліції та ЧК. Губернською військовою нарадою був розроблений план протидії махновцям, яким передбачалося відстояти артилерійські склади у Ніжині і не допустити з'єднання загону Щуся із загоном отамана Галаки, що діяв на Городнянщині.

Махновці. У безкозирці - Щусь

Начальник губернської міліції запропонував начальнику ніжинської міліції Точоному виступити із загоном міліції на с. Дорогинку, зайнявши його до приходу махновців, використати гарні природні умови для влаштування засідки.

У Ніжині був сформований загін у складі близько 150 осіб: з ніжинської повітової міліції - 40 піших і 15 кінних, а також з продовольчої роти 90 червоноармійців - вихідців з Росії. Очолив його начальник повітовоїміліції Н. Точоний. Усі бійці загону були озброєні рушницями і гранатами, мали 2 ручних і 2 станкових кулемети.  29 квітня о четвертій годині ранку ніжинський загін підійшов до Дорогинки,але там на них чекав "сюрприз": напередодні вночі махновці зайняли село, порубали міліціонерів, комнезамівців і членів сільради.

Помітивши більшовицький загін, повстанці зосередились на краю села у кінному строю, заховавшись у перелісках та ярах, таким чином влаштувавши засідку, чекали моменту для атаки.

Напад махновців виявився для більшовиків несподіванкою, оскільки вони навіть не вислали розвідки. Спочатку повстанці відкрили вогонь, а потім стрімким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася паніка, але шквальним вогнем їм вдалося відбити перший наступ.

Більшовики вирішили зайняти кругову оборону і використати кулемети, але махновська кіннота вдарила з флангів, оточила ніжинський загін і розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бійці. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку м.Ніжина".

Пізніше один із червоноармійців, який побував у полоні у махновців, розповідав, що загони Щуся рухалися під червоними прапорами. На тачанках спереду було написано "Не уйдёшь", а ззаду - "Не догонишь". Полонених червоноармійців махновці, як і раніше, відпускали, попередньо їх роззброївши, роздягнувши і забравши гроші.

Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни

Віктор Ємельянов, завідувач історичного відділу Ніжинського краєзнавчого музею, на основі архівних документів відобразив деталі того бою.

Він наводить свідчення одного з учасників бою Калістрата Січкаря, який зазначає, що командира міліції Наума Точоного замість організації оборони першого охопила паніка, він пришпорив свого коня і на очах усього загону втік з поля бою, а за ним помчали 4 кінні міліціонери.Як свідчать архіви, у своїх спогадах Точоний змальовує зовсім по-іншому хід бою, показуючи в першу чергу свій героїзм, а всіх загиблих називає боягузами.

Махновський загін Щуся. Спробуйте знайти командира

Віктор Ємельянов зазначив:

"Я нічому не дивуюсь у цій державі й обурений сьогоднішніми заходами стосовно загиблих під Дорогинкою. А особливо дурістю тих людей, які всупереч історичній правді зробили новий напис на пам'ятнику загиблим міліціонерам: "Хай не згасає слава ніжинських міліціонерів, які ціною свого життя захистили Ніжин у бою під Дорогинкою 29 квітня 1921 року". Для порівняння, старий напис звучав так: "Вічна пам'ять працівникам ніжинської міліції, які віддали життя за радянську владу".

Безумовно,вшановувати загиблих потрібно, а особливо загиблих у братовбивчій війні. Але для чого творити нові міфи? Кому вигідно відновлювати комуністичну міфологію? Чи не робиться це для того, щоб просто відволікати увагу народу від існуючих проблем, які чекають свого розв'язання?

Політичний "бандитизм" Дуже шкода, що автор вбачає у діях махновців тільки дії, що підпадають під статтю Кримінального кодексу "Бандитизм".З метою аргументації цього він наводить факти, згідно з якими махновці на винокурному заводі у с. Дубов'язівка розстріляли 16 міліціонерів, у Парафіївці пограбували пошту, у с. Лосинівка "бандитами були вбиті член виконкому, комнезам і троє міліціонерів".

Автор особливо наполягає на тому, що махновці постійно вчиняли масові розстріли міліціонерів. У цьому він тотожний офіційним зведенням комуністичних органів того часу.

Махновці, холодноярівці та інші повстанці 1920-их (ФОТО)

Продовження масових реквізицій більшовиків, які спочатку виправдовували умовами військового часу, після ліквідації зовнішнього фронту викликало масові селянські повстання. В офіційних зведеннях вони отримали назву  "політичного або куркульського бандитизму".

9 лютого 1921 року тодішній головнокомандувач усіх збройних сил Російської республіки Л. Камєнєв у доповіді В. Лєніну про стан боротьбіз бандитизмом констатував "...Банда Махна користується повною підтримкою та співчуттям місцевого населення, яке її забезпечувало і комплектувало".
Безкозирка у Щуся збереглася з часів його служби на броненосці "Йоанн Златоуст"

"Аналізуючи доповідь російського головнокомандувача, - вважає доктор юридичних наук, генерал-майор міліції Іван Білас, - ставимо логічне запитання: що ж це були за "банди" на території України, котрі повністю підтримувалися місцевим населенням та комплектуванням за його ж рахунок, "банди", що вели завзяту боротьбу з насаджуваною владою?

Цілком очевидно, що російським більшовикам завжди було вигідно таврувати національно-визвольну боротьбу українського народу не інакше як "бандитизмом", видаючи себе за "миротворців та носіїв щастя", маючи на меті зберегти "єдину та недєліму Росію".

Хотілося б також нагадати, що в ті часи йшла громадянська війна, більшовицька влада прийшла в Україну на багнетах червоноармійських штиків, подолавши законний уряд УНР. А ще на території України існували й інші "влади", зокрема махновська, яка виступала "за радянську владу без комуністів".

Лівобережні повстанці Київщини і Чернігівщини. Їх порівнювали з Махном

Більшовики розгорнули широкі репресії проти своїх політичних супротивників, зокрема членів махновської Революційної повстанської армії України, згадаймо віроломне знищення їхніх загонів у Криму військами Червоної армії після спільної перемоги над Врангелем.

У Чернігівській губернії до 1922 року існували концентраційні табори примусових робіт, у кожному з яких перебувало, як мінімум 600 осіб. Потрапляли туди люди за "співпрацю з повстанцями, агітацію проти радянської влади, організації мітингів із закликами "непідкорення владі".

Мірою покарання у таких випадках у кращому разі було ув'язнення до концтабору або штраф у розмірі до 10000 карбованців (для порівняння: пуд хліба тоді коштував у середньому 300 карбованців).

Нові (старі) герої

Міліціонери представляли озброєний орган радянської влади, частину його репресивного апарату.

"Поширення в Україні селянських повстань, - пише Іван Білас, - та збройний спротив військових формувань перших же років насильницького впровадження радянської влади, які стали реальною загрозою подальшому буттю більшовицької державності в Україні, обумовили створення при РНУ УСРР постійної наради по боротьбі з національно-визвольним рухом".

Встановлення пам'ятника та публікацію статті журналіст журналу "Моменти" аргументує тим, що "втрачаючи пам'ять про героїв, таких, як ніжинські міліціонери, ми втрачаємо те, чому немає ціни. Особливо нині - коли так гостро стоїть виховання молодого покоління, зокрема й майбутніх міліціонерів у дусі патріотизму".

Анархісти-махновці - теж патріоти рідного краю

Зрозуміло, про який патріотизм йдеться. Адже у загоні Точоного більшу частину складали 90 червоноармійців продовольчої роти, вихідці з Росії, тобто ті, хто безпосередньо грабував зерно у селян.

Звичайно, частина загиблих були й уродженці Ніжинщини, які, я впевнений, бажали перемоги соціалізму і боролися за права народу. За це ж саме боролися й махновці, їхня мета - запровадження такої форми суспільного устрою, при якому буде встановлено самостійний творчий рух звільнених мас, більшовики ж бажали встановлення соціалістичної держави.

Ще не вмерла анархія. За що боровся Нестор Махно

Отже, на полі під Дорогинкою у смертельному двобої зійшлися носії двох ідеологій - комуністичної та анархічної. І цілком логічно було б встановити пам'ятник Примиренню, який вшановував не тільки загиблих міліціонерів, а й загиблих повстанців.

Виникає запитання: кого наступного буде вшановано після цього? Можна встановити, наприклад, пам'ятник "професійному чекісту" Івану Біксону, керівнику чернігівського ЧК, або навіть Єжову. Вони ж бо долучилися до розгрому бандитизму!

Про закінчення рейду анархістів можна знову ж таки прочитати в праці Населевця:

"1 травня Щусь повів наступ з Козар на Носівку, але під натиском більшовицьких загонів, підтриманих бронепоїздом, змушений був відступити. 3 травня відбувся бій з частинами 546 полку під с.Лихачевим на межі Козелецького повіту, де повстанці зазнали значних втрат.

На початку травня виснажені безперервними боями махновці рушили на Полтавщину для підтримки місцевого повстання, де невдовзі в одному з боїв Феодосій Щусь загинув".

Безумовно, вшановувувати жертв громадянської війни потрібно. Але для чого творити нові міфи? Чи не логічніше було б встановити пам'ятний знак ВСІМ загиблим у тому братовбивчому бою.

Зразки "зібрання" до купи різноманітних шматків історичної пам'яті в історії відомі. У 1959 році в Іспанії, генерал Франко відкрив величний меморіальний комплекс Долина полеглих - неподалік старовинного королівського замку Ескоріал.

Під найбільшим у світі хрестом було перепоховано прах усіх жертв громадянської війни в Іспанії (тих, зрозуміло, чиї могили вдалося відшукати) - і націоналістів, і республіканців. І хоча напис на пам'ятнику був: "Полеглим за Бога та Іспанію", що ніби "відтинало" атеїстів-республіканців, і в самій Іспанії і поза її межами символічний крок Франко було сприйнято як перший сигнал до національного примирення, після громадянської війни.

У США після закінчення громадянської війни, спромоглися встановити монументи, які би вшановували солдат Півдня і Півночі. Ці дії дозволили знов спаяти американську націю воєдино: на півночі демонстративно встановлювалися пам'ятники солдатам Півдня, на Півдні - мешканцям півночі.

Показовий наступний приклад. Під час Громадянської війни штат Кентуккі розколовся: 90 тис. кентукців стали солдатами армії Півночі, 35 тис. - армії Півдня. Проте нині в штаті височіють 72 пам'ятники солдатам Конфедерації (Півдні) і лише два - солдатам армії Союзу (Півночі).

Олександр ЯСЕНЧУК, Микола НАУМЕНКО, спеціально для Історичної Правди

Олександр Ясенчук Журналіст, краєзнавець, громадський активіст (Чернігів)

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/15/45844/

Анекдот

Держфільмофонд Росії отримав гроші і проводить тендер на переозвучку. У всіх військових фільмах герої будуть говорити не "поліцай", а "мєнт поганий".

Анекдот

Найкрутіший стрибок 2011 року: з ментів у пани.

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая