Уявімо собі 10 століття... Слов янське містечко з усією атрибутикою... Капище, дерев яні Образи Богів...
Десь біля пристані скромно притулилась християнська церква. Тут віддають шану своєму Божеству християни - в основному заїжджі торговці.
Місцеві мешканці їх не чіпають... Тільки посміюються з дивацьких обрядів, вважаючи їх за юродство.
А християнам священик-ромей щоразу нагадує, що живуть вони у ворожому оточенні, що поганство є злом, що Святе Письмо велить руйнувати язичницькі храми...
І от двоє підпилих хрещених варязьких гостей навідали капище з сокирами... Поруйнували...
Але втекти не встигли - хтось з міщан здійняв тривогу, збіглися люди і вчинили самосуд...
Років через сотню, коли Русь вже охрестили вогнем та мечем, в святцях з являться і імена вандалів. Яко християнських великомучеників, котрі прийняли страдницьку смерть від рук звірів-язичників...
Тепер плавно перейдемо до сьогодення.
Острів Хортиця... Три язичницьких капища... Сучасні язичники, такі ж законослухняні громадяни, як і всі інші, проводять там свої обряди. Знов таки - ніяк не вступаючи в конфлікт з віруючими інших конфесій.
Минулого року, на початку вересня на капищах було понищено Образи Богів.
Не треба було навіть підпису "Тут були християни". Образам зрізали обличчя і понівечили язичницьку символіку.
На капищі, яке час від часу відвідую я, стояв ось такий Перунів Образ:



І такий Образ Велеса



Юродиві во Христі знищили ці два Образи і понівечили Образи Макоші та язичницької Трійці на інших двох капищах. Влада та міліція, ясна річ, зробили вигляд, що нічого не трапилось. Хоча я уявляю собі, який би піднявся гвалт, коли хтось з язичників зайшов би з сокирою до церкви і пройшовся нею по іконах.
Громада знайшла різьб яра, і той зробив нові Образи та виправив пошкодження на сусідніх капищах.
Цього року у запорізьких юродивих почалося нове загострення шизофренічного вандалізму.
Знову осквернено всі три капища, знищено новий Образ Велеса (таким він був до відвідин божевільних)


І пошкоджено новий Перунів Образ (таким він був до того, як тут побували хрещені вандали)


Пояснюю спеціяльно для тих, хто в танку, язичники не вважають, що ці рукотворні Образи є Богами. Наші Боги - на Сварзі, і є чистими енергіями, а не обструганим деревом.
Але ж і ікони, котрим щодня молиться віруючий християнин, не є Богами. Так от для нас ці Образи - все одно, що для християн ікони...
За 20 років Незалежності жодна...жодна церква або ікона від рук язичників не постраждала.
Невже був правий князь Святослав, говорячи, що віра християнська юродство єсть...
А щоб на мене не ображались ті мої хрещені друзі, котрі є культурними людьми і ніколи не підуть з сокирою до чужого храму, додаю опитування.

Прочитано на http://www.pravmir.ru/linii-pryamye-i-ne-ochen/

Какой рисунок на мраморе? Какие формы у облаков? Трудно ответить. Разные. Причудливые, неожиданные, неправильные. Неправильные с точки зрения геометрии, прямых линий и человеческой деятельности. Бог, творя, использует прямые линии как идею, но не позволяет Себе воплотить их в сотворенные вещи. Дерево стволом растет по вертикали, а ветвями распространяется вширь, по горизонтали. С точки зрения геометрии, внутри каждого дерева как идея, как система координат нарисован крест. Но в природе вы креста не увидите. Бог предоставил человеку понять идеальный мир и воплотить его в веществе.

Дальше мысль увлекается к той бездне, что связана с крестом, который сделали люди и Богом, разрешившим Себя на кресте распять. Господь умирал на прямых линиях. Но не будем сейчас об этом. Мы – хозяева мысли, и свернем эту реку на время в иное русло.

**

В одном из тех мест на земле, что заласканы солнцем и обрызганы  морем, я сижу у окна. За окном – ветер. Словно повар за чуб  провинившегося поваренка, ветер гнет и терзает и мучит своими порывами  ветви черешен и вишен.

Здесь, в помещении, я нахожусь в царстве прямых линий. Прям подоконник, прям контур дверей, холодильник, кухонный шкаф, телевизор, стол. Всё вокруг воплощает прямую линию, прямоугольники и квадраты. А за окном – царство неповторимости и той гармонии, что не рифмуется с  геометрией. Все ветки не похожи друг на друга, все ягоды на грядках и  каждый листик – личность. Они уникальны и не шаблонны. Откуда взялся  этот контраст? Может, от человеческой слабости? Прямая – это кратчайшая  линия между двумя точками. Человеку нужно экономить время, силы и  материал. Он вынужден ходить, планировать, строить, используя прямую  линию, поскольку он слаб и умен. Богу же не нужно экономить ни силу, ни  время, ни расстояние. Сотворенные Им леса и горы отрицают человеческую  скупость и прямую линию.

Иван Карамазов бунтовал и дерзал на возврат Богу «билетика» из  нравственных оснований. Но если бы по небу плыли квадратные облака, у  человека появилась бы возможность рассориться с Богом из эстетических  соображений.

Человек живёт в двух мирах. Если б он всегда ночевал под звёздами,  ему пришлось бы непрестанно стихословить Псалтирь. Чтобы не думать о  Боге всегда, человек изобрёл рукотворные «кущи», в которые, словно  когда-то Адам, добровольно спрятался. Эти кущи – цивилизация, вторая  природа. И что такое наш потолок, как не иллюзия слепоты Всевидящего  Ока?

Человек делает жильё, потом жильё делает человека. Так рассуждал Достоевский, рисуя Раскольникова жителем тесной клетушки. Если мысль снует и  движется в кругу житейских понятий, лучше думать её в помещении. Но если мысль рвётся к Богу, словно робкими пальцами хочет коснуться иного  мира, то лучше выйти на воздух. Но не на городскую улицу, а в поле, лес  или на побережье.

Для инженерной и бухгалтерской работы нужны как воздух прямые линии  интерьера и искусственный электрический свет. Для придворных интриг  нужны длинные коридоры и высокие потолки. А для поэзии и богословия  нужен гармонический хаос природных красок, звуков и запахов. Богослов,  богословствующий всегда в кабинете, рискует родить странное или страшное богословие.

**

Но вот вопрос: а как же храм? Ведь это здание, посвященное встрече с  Богом, рождено культурой и насыщено мыслью, и инженерной, и  эстетической. Да, храм – это чудо. Правильно и красиво построенный храм кажется выросшим из земли или всегда бывшим на этом месте. И греки  раньше не обтёсывали камни церквей до гладкости, чтобы жилище благодати было построено из минимально обработанного человеком материала. Там  должен быть священный полумрак, особый запах и обязательно живой огонь.  Лишь гений, кладущий Богу земные поклоны, может создать дом молитвы.  Иначе получится дом культуры с крестом наверху и электрическим  паникадилом.

**

Умопостигаемый человек симметричен и идеален. Умопостигаемый человек  хочет, чтобы его нарисовал Леонардо да Винчи. Реальный же человек всегда имеет изъян. Отклонение от штампа обязательно. Будь мяч для гольфа  идеально гладким, он не летел бы далеко. Нужны оспинки, ямочки,  рытвинки. И увидь мы идеального человека, мы убежали бы от него в ужасе, как от ожившего робота, или, как от покинувшего витрину манекена. Но мысль человеческая оперирует числом и линией, которые живут и  движутся там, где может быть ошибка, но не может быть изъяна. Ум наш  дышит воздухом, окружающим Бога, то есть идеями. Это не Сам Бог, но Его  воздух, та среда, что волнуясь, играет складками Его риз.

И ещё. Человек похож на дельфина, не потому, что оба – млекопитающие. У дельфина есть лёгкие, он дышит воздухом, но живёт в воде. Ему нужно  выныривать и вдыхать, чтобы затем погружаться и стремительно двигаться. И человек дышит воздухом иного мира, а живёт в этом. Он тоже должен  вдыхать тот, «иной воздух», чтобы энергично и стремительно двигаться в  этой привычной среде. И человек изначально так же красив и добр, как то  морское животное, что спасло Орфея и возило его на спине.

**

И даже не в двух, а в большем количестве миров живёт сын Адама.  Первое разделение, первая пара – это «мир сей» и «мир тот». Вторая линия фронта проходит через «мир сей». Это мир, сотворенный Богом и мир,  сочиненный и построенный человеком, цивилизация, вторая природа, Каиново наследство. «Мир тот» тоже не однороден. Он полон, он кишит живыми  существами, и жители его двояки. Одни благословляют и славословят,  другие – хулят и проклинают. Дельфин, выныривая, просто дышит, а  человек, вторгаясь умом в невидимое, иногда дышит воздухом, а иногда – ипритом. Отправляясь в мысленную реальность, нам нужно запастись  мысленным противогазом.

**

Мир дробится и делится на кубики, песчинки и квадратики. Так картинка в телевизоре вдруг может сбиться, и вместо привычных лиц и интерьеров  ты вдруг видишь головоломку цветных клеточек, изнанку цифрового  изображения.

Вот так и мир. Он кажется твердым и незыблемым. Но мы-то знаем, что в назначенное время он начнет стремительно рассыпаться, как песчаная  статуя, бывшая монолитной пока песок был мокрым. Высох песок и дунул  ветер, и невольно вспоминается наступление обещанного дня, «в который  воспламененные небеса разрушатся и разгоревшиеся стихии растают» (2 Пет.3:12)

Все эти мысли только и переберешь в уме, что на отдыхе и в  относительном спокойствии. В городах, посреди беготни, где небо – с  овчинку и асфальт под ногами, другие мысли оспаривают право ночевать в  твоей голове. И пока они там ночуют, тебе самому не спится. Но здесь,  где земля заласкана солнцем и обрызгана пеной, мысль становится  масштабней, и из всех евангелистов хочется читать преимущественно  Иоанна, ибо его символ – орел.

**

Небо высокое. Тучки на нем лермонтовские. И гордые скалы тоже  лермонтовские. На груди у этих каменных уступов ночуют золотые тучки,  улетая поутру, и оставляя влажный след на груди очередного каменного  великана.

А ветер гнет к земле ветки черешен и вишен, словно он – ветер –  толстый и грозный повар, а они – деревья – провинившиеся поварята. Вглубь ли, вширь ли посмотришь, все удивительно.

«Впрочем мы, по обетованию Его, ожидаем нового неба и новой земли, на которых обитает правда» (2 Пет. 3:13)

Прочитано в http://www.pravmir.ru/izmena-2/

Все чаще в современном обществе пытаются внушить нам, что в супружеской измене нет ничего страшного. Но люди понимают, что это далеко не так, и пытаются обезопасить свой брак, найти какие-то гарантии для его сохранения. Например, в Таинстве венчания.

Дает ли венчание какие-то гарантии, как действует измена на обоих супругов, насколько возможно – простить, и как сохранить любовь в семье – обо этом Правмир поговорил с протоиереем Алексием Уминским, настоятелем московского храма Живоначальной Троицы в Хохлах. Никаких гарантий

- Порой, когда люди венчаются, им кажется, что таинство гарантирует им счастливую семейную жизнь, без серьезных испытаний.

- Чувство, будто тебе что-то гарантировано – всегда ложное. Христианство вообще ничего не гарантирует, а просто призывает нас следовать за Христом. И этот призыв никак не связан с нашим желанием разложить все по полочкам, сделать духовную жизнь конкретной, понятной, опереться в ней на что-то внешнее, постижимое нашим умом.                                                                                                                                                                                                    И потому у нас к таинствам часто складывается неправильное, в чем-то оккультное отношение. Нам кажется, что таинства должны действовать сами по себе, гарантированно подавая нам определенный набор благодеяний. На самом деле таинства, хоть они и совершаются непреложно и неизменно  Духом Святым в Церкви, опять же никакой гарантии каждому из нас не предоставляют.                                                                                                                                                                 Как Таинство Крещения не гарантирует человеку спасения, Таинство Исповеди – прощения, Таинство Евхаристии – благополучия и ощущения  благодатной наполненности, так же и Таинство Венчания не гарантирует человеку семейного счастья, оно только открывает  возможности для этого через постоянный труд, через жизнь по Евангелию во всей полноте.                                                                                                                                                                                     Таинство венчания – начало пути, возможность для возрастания в любви – жертвенной, взаимоотдающей, которая наполняет не только тебя, но и других, и распространяется на все пространство твоей жизни. А это все дается человеку через крест, через подвиг, через труд, через самоотдачу.

- У венчанных супругов больше ответственности?

- Венчанные супруги, или невенчанные… Речь же здесь не идет о том, что человек, который принимает венчание в Церкви, подписывает некий договор об ответственности. Мы говорим о том, насколько люди понимают или готовы понять, что такое  любовь.                                                                                                                                                                                              Нельзя же сказать, что венчанные браки обязательно совершаются по любви, а невенчанные – не по любви. Существуют невенчанные браки, которые  могут реализовать человеческую любовь, быть счастливыми, являться  примером того, какой может быть настоящая семья.                                                                                                                                           Природа любви и в венчанном браке, и в невенчанном одна – божественная. Законы любви непреложны, как законы мира, как законы бытия. И они будут наполнять жизнь людей, даже если они не знают Христа. Христос все равно незримо будет в них присутствовать.                                                                                                                                                                       Что же тогда дает человеку венчание? Оно преображает любовь земную, пусть и существующую по божественным законам, прекрасную, но все-таки – человеческую – в небесную.                                                                                          Ярким примером, как это происходит, является первое чудо, совершенное Христом в Кане Галилейской, когда Он превратил воду в вино. То есть обычное  вещество, без цвета, без вкуса, без запаха, но крайне необходимое для человеческой жизни превратил в напиток совершенно иного качества. А мы то знаем, что и вино имеет способ преображаться в Кровь Христову в  Евхаристии. Поэтому путь любви – от воды – ко Крови Христовой – это и есть венчание, Таинство Церкви, где Христос наполняет уже великое, уже  необходимое, уже полноту, переливая ее через край. И вот здесь и  начинается особая ответственность, которую человек должен принимать.                                           Готовность принять и быть достойным этого – огромный подвиг человеческой жизни. И этот подвиг делает людей, живущих на земле, едиными в вечности, где  уже никто замуж не выходит и не женится, но здешний брак не исчезает,  остается вечным.

Измена как составляющая брака?                                                                                                                                                      - Мне не раз приходилось слышать от людей старшего поколения, что супружеская измена – составляющая брака, которую никак не избежать. - В этом случае люди просто пытаются оправдать свое поведение. Или, чаще, оправдывают ситуацию собственной семьи, когда им пришлось пережить  и простить измену своего супруга. Человеку нужны какие-то основания,  чтобы суметь справиться с бедой, с тем, что пережить сложно, а порой –  невозможно. Из Евангелия мы знаем, что Христос единственной причиной для того, чтобы человек оставил свою жену или своего мужа, называет прелюбодеяние – супружескую измену. - И потому человек, даже простив, забыть об этом не может на протяжении всей жизни? - Конечно. Неслучайно же в заповедях сначала идет – «не убий», потом – «не прелюбодействуй». Убийство и супружеская измена почти равнозначны по своей разрушительной силе. Кто изменяет любви – тот убийца. И те люди, которые пережили измену супруга или супруги, воспринимают случившееся  так, словно их убивают. И эта рана не заживает никогда. - А как быть с модным нынче мнением, что «легкий уход налево» – только укрепляет семью? - Да, существует целая современная теория, что супружеская пара обязана таким образом развлекаться, и будто это даже увеличивает стремление друг к другу. Ну – это один из вариантов лжи, которой много сегодня наговорено по этому поводу. Лжи мерзкой, отвратительной, гадкой. А что происходит на самом деле? Люди сначала соединились для любви, были произнесены клятвы верности, каждый сумел максимально себя другому доверить, обнажить, обезоружить, открыться впустить в свою жизнь другого. И вдруг после этого терпит такое предательство! И это способно до конца убить любовь, разрушить семью, исчерпать брак. Причем полностью, без возможности что-либо восстановить на пепелище. - Именно поэтому на различных дамских форумах женщины с отчаянием пишут, что муж раскаялся, вернулся, стал буквально идеальным, а у нее внутри – пустота, и она уже жалеет, что позволила мужу не уйти? - Да, человек может опомниться, прийти в себя. Но людям, к сожалению, свойственно прощать себя раньше, чем их простит другой. А вместе с прощением приходит чувство, что вроде «теперь надо все забыть». А есть такие вещи, которые забыть нельзя. Человек бы и рад это сделать, но не может. Не может же тот, у кого, скажем, оторвало ногу во время войны, забыть о том, что у него нет ноги. То же самое можно сказать и о пережившем измену мужа или жены. Человека буквально распилили пополам, отняли часть его существа, часть его тела, потому что не зря же говорится, что два –это плоть едина. И как он об этом может забыть?! И потому простить такое не под силу очень многим. И даже Господь не требует этого от нас. Он говорит, что человек свободен не принимать того, кто совершил измену. - А как быть, если изменивший в оправдание говорит своей половине: ничего не случилось, я люблю тебя по-прежнему, там была лишь физиология, а душой я всегда с тобой? - Не буду говорить о причинах супружеских измен: где-то это просто человеческое безобразие, где-то – обоюдная вина людей в браке, которые не умеют друг друга хранить и беречь данное им в самом начале их совместной жизни. Но, в любом случае, человек, когда совершает такой поступок, сам сильно меняется. Такое ощущение, что он теряет рассудок. И мы все и так в результате грехопадения имеем искаженную человеческую природу. А в случае измены, особенно если речь о венчанном браке, когда клятвы даны не только человеку человеком, но и Богом услышаны, в Небесах записаны, с самим человеком происходит что-то ужасное. Не может такой страшный грех оставить человека прежним… Он теряет в себе нечто важное, что его самого как человека формировало. У него сильно поражается та часть души, которая способна на истинные, правильные чувства. Человек начинает лгать, оправдывать себя, искать иные ходы, защищаться. И даже пытается выстраивать некие правильные вещи, но у него все равно ничего не получается. Потому что он настолько себя искривил, что каждый следующий шаг, даже если он делается формально правильно, все равно уводит его в другую сторону. Жизнь, в которой уже не будет легкости - А все-таки можно сохранить семью, которую коснулась измена? - Наверное, можно. Но случаев, когда семья от этого рушится, гораздо больше. Для сохранения семьи нужен еще обоюдный подвиг, который, и это надо понимать, не кончится никогда. Как и не исчезнет боль от случившегося. И уже никогда в этой семье не будет такого счастья, легкости, радости, которые могли бы быть. Это все время будет жизнь с комком в горле, с горьким привкусом. Пусть супруги к этому привкусу привыкнут, и, может быть, в этой семье будет даже немало внешних проявлений счастья, общих дел, они будут более ответственны и едины в вопросах воспитания детей. Потому что этих людей будет соединять подвиг покаяния с одной стороны и подвиг прощения – с другой. Это, наверное, тоже много значит… - Как не уйти в депрессию человеку в тот момент, когда он только что столкнулся с изменой близкого - А это невозможно – не уйти в депрессию. Человек обязательно переживет ее, переживет отчаяние, чувство крушения всего. И все это сильно и болезненно отразится на детях. Смерть одного из родителей не так ранит детей, как уход из дома отца или измена матери, в общем – разрушение семьи. Потому что смерть переживается как тяжелое горе, но в котором можно жить, с которым можно справляться. А раскол в семье для них – предательство, убийство. Ничто другое не вызывает в детях такой внутренней травмы.                                                                                                                                    В некоторых случаях женщина, переживающая измену мужа, будет пытаться сгладить ситуацию для детей. Но можно представить себе, насколько ей удастся это сделать, если она – в депрессии и способна только механически исполнять свои обязанности – кормить, отводить и забирать детей из школы. Она бы и рада включиться по-настоящему, но не может.                                                                                                                                                                                                  И здесь уже лучше обратиться к психотерапевту, который, возможно, назначит курс лекарственных средств. О том, чтобы регулярно ходить в храм, о необходимости Таинств Покаяния и Причащения я не говорю: это само собой должно подразумеваться для православного человека.

- Некоторые «доброжелатели» советуют человеку, переживающему измену близкого: «а ты отомсти, поступи таким же образом, и легче станет».

- Можно проследить в обществе такую тенденцию взаимного безумия. Но, люди, которые в своем отчаянии решаются на подобное, затем, наверное, будут чувствовать себя еще хуже. Ведь человек получает двойную травму. Его предали, и он еще себя уничтожил грехом.

Как можно потерять любовь - А может быть, что внутренняя, душевная измена наступила раньше, чем физическая? - Если в семье утеряна любовь, тогда супружеские измены лишь являются следствием этой потери. В один прекрасный момент люди словно договариваются, что им удобнее жить, имея лишь общую квартиру и общий бюджет. Но тут о семье можно говорить только в условных категориях.                                                                                                                        Когда нет любви, то какой смысл говорить об измене? Когда люди потеряли любовь, они уже изменили друг другу.

- Что значит «потеряли любовь»?

- Люди вдруг понимают, что наступила пустота вместо полноты. И супружеская измена – она уже здесь, свершилась. Потому что люди в какой-то момент изменили друг другу не физически, не фактом, что кто-то пошел «налево», а тем, что отказались от другого, как от креста, когда они в своей семейной жизни смогли сказать: вот это мое, а вот это -твое.                                                                                                                                                                                                         Опасно для брака, когда однажды человек решает, что у него есть нечтотакое, что его «половинке» может не принадлежать, чем он не собираетсяделиться. Пусть это мелочь какая-то, да тот же футбол, например! Это касается всего, в том числе отношений с родителями. Не зря Библия призывает оставить «отца своего и матерь свою». То есть даже родителей в браке нельзя оставлять только своих, даже они становятся общими. Отсюда обращение «мама» и «папа» к недавно чужим людям. Брак – хрупкое образование, и к нему нужно относиться бережно.

- Что требуется от людей для того, чтобы сохранить любовь?

- Люди, которые друг друга увидели, и друг в друге почувствовали возможность быть вместе, на всю жизнь друг другу обязаны. Важно помнить об этом. Ведь в тот момент, когда они согласились быть вместе, они приняли решение без остатка отдать себя другому человеку. Обоюдно, бесстрашно, с надеждой на Бога. Они, может быть, до конца, по молодости, этого еще не поняли. Но изначально оказались к этому готовы. Если человек изначально не готов посвятить себя без остатка другому, он делает колоссальную ошибку, вступая в брак.

- А как узнаешь, готов или не готов в молодости, в порыве влюбленности?

- Как-то надо узнать. Влюбленность – это еще не стопроцентный повод для вступления в брак. Для этого нужны определенная подготовка, узнавание, испытания, когда любовь, вырастая из влюбленности, начинает проявлять себя. Но каких-то конкретных рецептов здесь нет.                                                                                                                                      Мне понравилось, как отец Дмитрий Смирнов однажды сказал, что если человек может не жениться, то он не должен жениться ни в коем случае. То есть вступать в брак нужно только тогда, когда ты точно не можешь этого не делать. Если же хоть на мгновение допускаешь, что можешь не жениться (не выходить замуж), значит, что свою жизнь мыслишь в какой-то степени, пусть в самой маленькой – автономно, отдельно. Оставляешь себе нечто  такое, что может принадлежать только тебе одному. А в браке, повторяю,  этого быть не должно. В браке можно только взять и до конца себя отдать.

- Подозревая измену, некоторые женщины пытаются, например, вскрыть электронный почтовый ящик мужа. А получается, что само наличие паролей, «ключей» – уже сигнал, что в семье не все в порядке?

- Если в семье есть момент недоверия, если кто-то от кого-то что-то  скрывает, это уже страшно. Значит тот, кому ты доверил себя, у тебя что-то ворует.                                                                                                                                             Если же возникли подозрения, не надо пытаться «взламывать»  электронный почтовый ящик, пытаться что-то узнать. Надо только молиться.И внимательно смотреть на происходящее, пытаясь понять, почему это могло случиться, и что следует сделать для того, чтобы что-тоспасти,уврачевать.                                                                                                               Ведь, на самом деле, можно простить человека, совершившего столь ужасный поступок. Если есть глубочайшее покаяние изменивший стороны и если есть движение навстречу другой стороны, тогда все можно преодолеть. Хотя, повторяю, это больно и трудно.

- В журналах для женщин психологи часто дают советы, что если жена начинает подозревать мужа, то, вместо закатывания истерик, надо попытаться изменить ситуацию, окружить супруга заботой, вниманием, тщательнее следить за своим внешним видом.

- В том числе, наверное, это тоже может иметь место. Поскольку случается, что люди в семье перестают смотреть друг на друга. Ведь столько дел: купить мебель, сводить детей на музыку и английский, поставить счетчик на воду и сделать еще много чего, вроде бы не требующего отлагательств. Муж и жена друг с другом даже не видятся. Вечером пришли, каждый – к телевизору, к ноутбуку, потом, уставшие, легли спать, утром проснулись и – новая гонка. И даже интимные отношения у них распадаются.                                                                                                                                                                                 А однажды супруги с удивлением обнаруживают: «Ой, а кто эта женщина –непонятная, всклокоченная, нервная?», «А кто этот небритый мужчина с серым лицом, с синяками под глазами?» Это может случиться тогда, когда семья вдруг превращается в решение проблем, в достижение каких-то маленьких целей, когда у каждого непрестанная забота: зарабатывать деньги, устраивать карьеру, что-то покупать, детей возить в разные школы.    Всё, семьи здесь тоже не будет! Потому что цель семьи не в этом. А в наполнении любовью пространства, в котором ты живешь. Все остальное вторично. Ну, не покупай ты мебель, если она обходится такой ценой, не зарабатывай столько денег, если за них расплачиваешься жизнью семьи!                                                                                                                                                 Надо вовремя это понять и – окружить друг друга заботой, наконец-то опять начать смотреть друг другу в глаза, друг с другом вечером постоянно о чем-то разговаривать, сидеть вместе, пить чай, вместе ходитьв театры, в кино, в музеи, гулять по парку. То есть делать жизнь общей.                                                                                                                           Хотя, казалось, бы, и покупка мебели – общая цель: мебель же для дома, дом строится для нас. На самом деле, это все не соединяет, а разобщает. Потому что превращается в самоцель: мебель, диссертация, что угодно! Настоящая же цель – это любовь, семья.                                                                                                                                                                           Да, человек устает, но что мешает ему, придя, приветливо улыбнуться, поцеловать жену, посмотреть у детей уроки или радостно встретить вернувшегося с работы мужа? Я вот не могу представить себе, что приду домой, а жена не выйдет с улыбкой ко мне навстречу!

- Современный человек оказывается зажатым между полярными, одинаково давящими мнениями: в светских СМИ позиционируется, что «все можно», что все просто и легко в семейной жизни, во многих православных – ничего нельзя, все тяжело и мучительно.

- А у нас вообще просто о браке как о любви почти не говорят. У нас говорят о браке как о подвиге, как об обязанности, как о методе решения демографических проблем в стране. Об обязанностях женщины – христианки. А в светском обществе говорят о любви как об удовольствии, развлечении.                                                                                                              Потому нам надо научиться правильно говорить о любви. О любви как о радости, как о счастье, о полноте, и, в том числе, как об ответственности, о труде. Когда владыку Антония спросили, каким должен быть христианский брак, какой должна быть христианская семья, он ответил: счастливой! Несение креста в семейной жизни не должно быть формой пытки. Мы же в церковных песнопениях о Кресте говорим как о радости. А когда человек идет путем любви, он креста-то и не замечает. Только позднее понимает, что ради того, что у него есть, он готов все отдать, пойти на смерть. Ведь по-настоящему сказать человеку «я люблю тебя» – это значит – «я готов отдать за тебя жизнь».

     Католицький кардинал Джеймс Гіббонс був правий – в Святому Письмі немає тексту про святість неділі. Відпочивати в неділю можна, як і в будь-який інший день тижня, але святити неділю (вважати гріхом займатися звичайною роботою в цей день) не тільки не має ніякого сенсу у зв'язку з відсутністю біблійного підтвердження, але і є порушенням однієї із заповідей Десятислів’я “Пам'ятай день суботній, щоб святити його”.

     Нагадаємо, що 1 березня 2011 року на сайті Економічної правди було виставлено пропозицію чернівчанина Миколи Гунька священикам, які проводять богослужіння у храмах по неділях, підтвердити святість неділі біблійним текстом. І це повинен був бути не просто текст, в якому згаданий перший день тижня, але конкретний біблійний текст, в якому йде мова про святість неділі, як, наприклад, у книзі пророка Ісаї 58:13, 14 розповідається про святість суботи: “Якщо ради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий, і будеш звати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим, і її пошануєш, не підеш своїми дорогами, діла свого не шукатимеш та не будеш казати даремні слова, тоді в Господі розкошувати ти будеш”. 

     Через три місяці після розміщення даної пропозиції в інтернеті Микола подякував священикам і зробив підсумки:

     "Хочу висловити особливу подяку тим священикам, хто протягом трьох місяців намагався підтвердити на підставі Біблії святість неділі, першого дня тижня. Як правило, священики посилалися на деякі тексти Нового Завіту, в яких нібито йде мова про святість неділі. Наприклад, в Діях Святих Апостолів, 20 розділі, 7 тексті написано: “А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі”. Всі ми знаємо, що перше причастя відбулося в четвер ввечері, але ця обставина не зробило святим ні четвер, ні п'ятницю. І в самому тексті не згадано про святість неділі. Наступним місцем Писання було перше послання апостола Павла до Коринтян 16:2, де написано: “А першого дня в тижні нехай кожен із вас відкладає собі та збирає, згідно з тим, як ведеться йому, щоб складок не робити тоді, аж коли я прийду”. Уважно читаючи, і співставивши різні переклади, не можна не помітити, що сказано відкладати не в церкві, а у себе вдома. І, нарешті, останнім місцем Священного Писання, на яке покладали надію священики, було Одкровення 1:10: “Я був у дусі Господнього дня”. Але й тут після уважного аналізу тексту виникли дві проблеми. По-перше, в грецькому оригіналі так і написано “Я був у дусі в день Господній”, а не недільний, як помилково переклали в російській синодальній Біблії, а з книги пророка Ісаї 58:13 відомо, який день сам Бог назвав днем Господнім. По-друге, в самому тексті знову ж таки нічого не сказано про святість дня. 

     Окремо мушу згадати представників п'ятидесятницької деномінації, які дуже старанно намагалися довести, що для них суббота – це неділя. Але ж Бог не сказав в четвертій заповіді “Відділи на власний розсуд день тижня, щоб святити його”, а “Пам'ятай день суботній, щоб святити його”. 

     Матеріал про грошову винагороду за біблійне підтвердження святості неділі, першого дня тижня, швидко розійшовся по мережі інтернету. Опублікували його спочатку релігійні ресурси, трохи пізніше такі провідні інформагенції, як Regions.ru та Інтерфакс, а також сотні інших сайтів. Багато коментарів було написано за цей час, але особливо хочу згадати слова Архімандрита Аввакума (УПЦ МП), який сказав наступне: “Проблема тут для серйозних дослідників Святого Письма дійсно є ... Християни продовжували святити суботу аж до 321 року. Недільний день встановлено для святкування в 321 році цивільним указом імператора Костянтина Великого. Якщо святкування суботи встановив Сам Бог в громах і блискавках теофанії (богоявлення) на Синаї, то недільний день встановила земна смертна людина, хай навіть і цар. І не було спеціального другого богоявлення на Синаї для скасування святості суботи. Так є”. 

     Отже, три місяці пошуку не підтвердили святості неділі. Теоретично пошук можна було б і продовжити, якби не одна обставина. Ще в XIX столітті католицький кардинал Джеймс Гіббонс, зробивши детальний біблійний аналіз звичаю святити неділю, опублікував висновок у книзі “Віра наших батьків” – в Святому Письмі немає жодного тексту про святість неділі, першого дня тижня. Сьогодні перевірити цю тезу досить легко, адже Біблія є в електронному варіанті, і задавши в пошуку словосполучення “святість першого дня тижня” можемо особисто переконатися у відсутності біблійного підтвердження святості неділі. 

[ Читать дальше ]

    Сьогодні було вчинено чергову наругу над святинями українців.                                              Провокації РПЦ на пару з беркутом. Ставленики Москви почулися у силі після приходу до влади їхнього зверхника і починають провокації з метою правдами-неправдами, а таки встановити свої хамські порядки на нашій землі. Було вчинено чергову наругу над святинями українців. За свідченнями очевидців, сьогодні, о дев"ятій ранку беркутівці безпідставно вчинили напад на намет Перунової Сотні. Невідомі люди у формі Беркуту зайшли до намету й наказали пред"явити документи. Самі ж вони ніяких документів не мали. Коли хлопець нагнувся за документами, його жорстоко побили. На допомогу йому прийшов інший перунич. Потім підбіг начальник беркутівців і наказав повернутися до машини (номер синього коліру 1603), і навіть не надав хлопцеві першу допомогу, та не викликав швидку. Перуничі одразу побігли перевірити кумир Перуна. Та коли вони прибігли, виявилося, що Перуна облили мазутом. Тож, Беркут таким чином їх відволікав, доки представники московського пархату із сусідньої, незаконнозбудованої каплички, чинили вандалізм. Міліція намагалася відмахнутися від цієї справи, та навіть не захотіла викликати експерта. Коли ж їм поставили законне запитання: чому ті бандити у формі ще й досі ходять тут без наручників, адже, за законом, їх чекають 15 діб?, вони лише огризнулися: "А за шо? Не вчіть міліцію "работать"... Дзвонар, підчас вранішнього славлення, настільки знахабнів, що дзвонив вже не один, а два рази, щоби перешкодити дійству. Ще й провокував мавп"ячими жестами. Але це ще не все. У цей самий час, як кумир Перуна поливали мазутом, кумир Світовида на Софіївській площі облили фарбою трьох кольорів. Отже, слід чекати нових провокацій, які, здається, почалися вже із, не дуже, на перший погляд, захищених перед законом, язичників, які проте, мають абсолютно рівні права із християнами, але є найбільш проукраїнською духовною течією. Отож, прихід на президенство людини, яка сповідує цінності абсолютно чужі українському народові і є годівником ворожої церкви на нашій території, надихнула всі антиукраїнські сили на боротьбу за домінування на нашій території. Існує ймовірність, що почавши із провокації проти язичників, вони на цьому не зупиняться. Наступними кроками буде підминання під себе церков, які називають себе українськими і інші безчинства. Що ж, війна починається... 

У самому серці української держави, ті, хто не хоче мати нічого спільного із автохтонами (читай чужаки) і презирливо ставиться до нашої духовної спадщини, а саме прихожани московського пархату обмалювали жертовник, де представники корінного етносу проводять славлення своїх давніх Богів, церковними хрестами та написали "За вєру, царя та отєчєство". Провокації тривають постійно при мовчазній згоді української-неукраїнської влади. Ті, що осквернили святилище, ще, видно, не знають, що було із тими, хто перед ними пробував це робити.

Сходив сьогодні на постанову, про яку дізнався завдяки друзям, що надіслали мені посилання на подію...

Ще не встиг зайти, а мене вже вітають, запрошують... так приємно - всі посміхаються мені... по-справжньому, а не підкупно... Наші люди, українці всюди... Незвично бачити наших людей з такими посмішками... навіть християн...

А.. ну да... постановка відбувалась від христианської церкви. Спектакль розповідає про місце суду вмерших, по христианській религії. І логічно, що всі, хто приймав участь у виступі, теж християне. І більше 90% присутніх - теж християне останні 5-10% - запрошені: їх друзі, приятелі, знайомі і інші.

Що сподобалось:

Квитки безкоштовні. Просять добровільно, якщо є можливість, внести пожертву (більше 10 гривень не беруть, мені навіть решту дали з 20... правда, якщо б я настояв, то могли б і 20 гривень з мене взяти... за моїм власним бажанням)

Актори грали добре. Трішки перегравали, але самі вони були новачками, і проявляли себе як могли. Якщо припустити, що на репетиції у них було не більше місяця, то розкрили вони себе дуже добре (а певно і ще менше, бо режисер був з Америки, і проводив тур, в якому людей до виступу набирав прямо в місті проведення, тому багато часу на постановку він просто не міг мати).

Чим молодше були актори - тим краще зіграли. Кузяєва Наталя (не думайте, що у мене пам'ять добра, і я її запам'ятав, я просто на буклеті зараз подивився) - та взагалі викликала бурю овацій! Цілком, загальне враження позитивне, тепле. Навіть трішки образливо за першого актора, який грав негативну роль, і йому через це не аплодували... Хоча, справді, не аплодували йому саме тому, що дуже реалістично і добре зіграв... Здається, це Дмитро Лопуга, що зіграв того персонажа,. Просто не можу обійти його увагою.. Можливо, хтось десь йому скаже, що його теж помітили, хоч і не чув він оплисків. Ще раз повторю, мені сподобалась гра ВСІХ АКТОРІВ. Особливо - дітей. (-: Цінував я не якість та не майстерність, а натхнення, щирість і прагнення зробити все якнайкраще.

Декорації теж досить якісні, і не виглядають дешево, або погано. І костюми і оформлення - все добре підходить до загального образу.

... Тепер до суті... Весь виступ лунав зазив: "В рай попаде той, хто прийняв в серце Бога, всі інші потрапляють в пекло". Це головна думка всього спектаклю, і на прикладі місця проведення суду показують розмову з Господом тих, хто загинув. До речі, практично в усьому є своя раціональність в цій думці (якщо сприймати не прямо, а образно).. окрім тих моментів, про які я напишу нижче

Сподобалась ще молитва в кінці. Добра, приємна, емоційна... Я в ній не побачив нічого поганого, або суперечливого чи помилкового (як мені здається). 

Що не сподобалось:

- Слова одного з янголів "... ну, хтось же має трапляти в пекло?...". Я з цим не згодний... Мабуть через це я не згодний вцілому з религією християнства. Якщо Бог кохає, то він не стане примусово робити так, щоб частина його дітей ОБОВ'ЯЗКОВО, НА ВІКІ ВІЧНІ ТРАПЛЯЛИ В ПЕКЛО... Це тупо. Ані люблячий Господь, ані люблячий татко так ніколи не зробить...

- Слова Бога "... ти мені не син... " Х-ня якась. Всі діти божі, всі рівні... а тут БАЦ!... "...а этому не дала..." звідки така злоба? звідки така категоричність? А? Виходить що - тільки народився, то син; з першим гріхом - відразу перестаєш ним бути (при умові, що за всі гріхи, більше 2000 років тому сплатив своїм життям Іісус, але цього, виходить, недостатньо)... і доки не приймеш те, що Іісус вмер за тебе, то сином або дочкою більше не вважаєшся, і любові не маєш... (хто ж так кохає?? БОГ ??? щось не так в цій религії)

- Перенасиченість словами "Бог, Господь, рай, пекло, суд, Іісус"... як на мене - трішки надмірно їх використовували...

- "Раб Божий, слуга Господен" - так само. Не можна кохати своїх дітей, і називати їх своїми рабачи чи прислугою... це тупо.

- Психологічний пресинг досить відчутно при невеличкій "проповіді" після спектаклю. Давління на страх та жалість,... гра на почутті підвищщення після оплисків акторам... (Старі добрі засоби НЛП... давно не бачив їх такого цікавого застосування)

---

В принципі, раджу подивитись всім. Скептики та критики знайдуть, з чого поглузувати, та ще більше впевняться в своїй правоті, стосовно будь-чого (якщо досидять до фіналу виступу), а ті, хто не є скептиком і не налаштований критикувати - отримають задоволення, познайомлються з людьми, схожими на них... Можливо, хтось зрозуміє про Бога щось нове, відкриє його в собі... 

І це буде добре. Будь-який Бог в душі краще, ніж ніякого. Будь-який Господь в душі та серці дарує радість, віру, надію... Божі люди - добрі, привітні... з ними приємно спілкуватись, особливо, коли у них нема фанатизму стосовно повернення всіх до своєї религії ... (я правда впевнений, що можна спілкуватись не тільки на ці теми.. навіть в церквах)

Мені там сподобалось... можу сходити навіть ще раз за компанію з кимось, хто не хоче йти сам.

---

P.S. будь ласка... вимикайте свої мобільні телефони, чи ставте їх на беззвучний режим.. Навіть якщо ви на 100500% впевнені, що вам ніхто не зателефонує, БУДЬ ЛАСКА, ВИМКНИТЬ ЇХ!

Ваші супер-пупер-мега-кльово-модні мелодії відволікають і акторів, і аудіторію.

Тим, хто ще не знає, як ставити беззвучку: натискаєте кнопку з зображенням ноти, чи з "#" (на багатьох телефонах саме на кнопці з "#" поруч є невеличкий знак ноти), і потримайте цю кнопку натиснутою 2-3 секунди. На екрані з'явиться повідомлення, що звук вимкнено. Потім, так само можна повернути в режим зі звуком.

ПОТРЕНУЙТЕСЬ ЗАРАЗ, ПЕРЕД ТИМ, ЯК ЙТИ В ТЕАТР, ЧИ В КІНО!

Ті, до кого не доходить, як це робити, раджу запитати у своїх друзів або приятелів... Краще це знати, вміти, і зробити, ніж потім відчувати на собі осуджуючі погляди і негативні флюїди цілого залу...

---

P.P.S. і з другим і третім і всіми іншими телефонами слід поступити так само!!!

---

P.P.P.S. Дуже радий, що сходив на цей захід! Настрій чудовий. Відчуваю, що справи в світі не такі вже й погані, доки існують ті люди, серед яких я сьогодні знаходився! Прямо аура в приміщенні була приємна! Тому, вам всім бажаю якимось чином теж знайти засіб хоч трішки покращити кожний день свого життя! (не обов'язково церквою.. там просто знають, як це зробити легко і просто, а якщо у вас є свій засіб - то користуйтесь ним, не забувайте і будьте добрі та щасливі!)

Всіх люблю, цілую, ваш Миколка!

Ми живемо в епоху підміни понять. І нам підмінили основне. Нам підмінили віру. Хіба варто було замінювати поклоніння чоловічій справедливості і мужності та жіночому материнству та відданості на культ чоловіка, що фактично не має в собі якостей чоловіка. Може таки не варто підставляти другої щоки, якщо здатен захистити себе та близьких, може не варто терпіти наругу, за яку потім бог покарає поганого пеклом, а ображеного помістить в рай за цю наругу. І чому саме бог повинен піклуватися про кожну дрібницю в твоєму житті? Чи може ти сам не здатен подбати про себе? Кому потрібен такий бог? Кому потрібні люди, що готові знести будь-що, аби потрапити до раю. Сильна людина не потребує суцільної опіки богів. Вона має їх приклад, приклад героїчного, справедливого життя. Хто в цьому сумнівається нехай перечитає народні казки, що любили ми і люблять наші діти. Всі ці казки побудовано на язичницьких традиціях. Я особисто в жодній з казок не зустрічав проявів християнського бога. І билинні богатирі не вклякали перед змієм, підставляючи другу щоку, але боронили свою землю та свій нарід. І після цих казок ми хочемо повністю перевернути світ наших дітей. Відібрати в них "казковий" героїзм та справедливість і віддати їх в руки бога, що не є нам близьким, що не має з людьми нічого спільного. В світі сильних людей є добре і не сильним. Сильні люди завжди добрі. Їм немає чого боятися. Слабка людина часто буває злою. Злою через свою несилу. Тому і спотворюється світ із прекрасного язичницького в християнський покруч. В світ де панують підлість та зрада, що прикриваються Біблією, як непробивним щитом. То може не треба лікувати понівечені морально душі християнськими догматами? А може ліпше розвивати міцний дух за допомогою розвитку тіла. Не дарма прадавні елліни так пишалися красотою людського тіла. Не дарма існував культ прекрасної статури. І не стало це на заваді розвитку наук та мистецтв на противагу прихильникам астенічного назаретянина, що як відчайдушніше гальмували прогрес та нищили провідних "єретиків". На противагу природному стало неприродне. Язичницькі боги не мислили себе без людей, християнський бог спокійно обійдеться без них. Слов'янські боги є пращурами слов'ян, християнський бог є творцем людини. Традиційні боги не судять людей та їх дії, вони прагнуть справедливості та залишають свободу вибору, християнський бог суддя за своєю сутністю (пригадайте вислів "бог тобі суддя" та страшний суд). Особливе місце в християнстві займає першородний гріх. Та що ж може дати людям релігія, де жінка вже є винною тим, що вона є жінка. Чом вона у відповіді за Єву. Це вже не релігія, це Коза Ностра.  Що нам дало християнство за останні 2000 років? Релігійні війни. Не було війни між прихильниками Перуна та прихильниками Перкунаса "за віру", але була війна християн з християнами та між представниками подібних "світових" релігій. Хто закликав на "святу" війну "в ім'я бога"? Хто звершив Варфоломіївську ніч? Чим Варфоломіївська ніч ліпша за Кришталеву? Релігійні міжусобиці. Україна яскравий приклад внутрішньо християнських сварок, що навіть дуже активно виносяться на люди. Скільки богів є в християн? Якщо порахувати всі конфесії, то богів цих буде не менше ніж в римському пантеоні. Хіба варто вірити цим намісникам Христа, якщо вони так віддано борються за владу та майно? Мільйони знищених на ватрах інквізиції та скалічених і вбитих в хрестових походах. А не звідти почався голокост, хай не на расовій основі, але не менш жахливий? Щоб планомірно винищувати світочів науки та мистецтва треба було мати неабияку силу нездорового цинізму. А ще більше треба мати нахабства тепер, щоб засуджувати голокост. Хто вів людей в хрестовий похід як не церква? Хто зіграв на жадобі наживи, прикривши все це "богоугодною" метою. Розтоптану жіночу гідність. Хто звинуватив жінку у нездійснених гріхах? Хто назвав її грішною від народження? Для чого існував "Молот Відьом"? Чому святе материнство не ватувало такої поваги та захоплення як невиразний син божий? Чому жінка опинилася лише дітородним механізмом? Було порушено баланс чоловічого та жіночого. І тепер ми спостерігаємо наслідки цього зміщення. Безліч феміністичних організацій, що займаються лише вигукуванням феміністичних гасел та скандальними акціями (навіть до підтримки гомосексуалістів), жаліються на притискання з боку чоловіків. Тож нехай подякують прекрасній святій церкві, що поставила їх на коліна, що змусила весь "християнський" світ вважати жінку нижчою особою. Примусове навернення. Прадавній язичник мав на меті нагодувати та виростити дітей, захистити своє майно, створити щось для нащадків. Останнє, про що він думав, як навернути в свою віру сусіда (якщо взагалі думав). Християнство поставило питання про християнізацію світу за головне. "Вогнем та залізом" хрестили наших пращурів. Хрестили не жаліючи нікого. Хрестили насильно. І тепер нас охрищують. Тихенько, непомітно, за допомогою ЗМІ, преси, політиків та знаменитостей. За допомогою різних конфесій, сект та братств. Нав'язують чужу віру, і ми піддаємося. Кількість понад якість. Що є головним для християнства? Здається - бути першим. Мати найбільше віруючих, найбільше храмів, найбільше священників. Але більше ворог кращого. Маса християн - це люди, що дуже непевно уявляють те, в що вірять. Напіввіруючі і напіватеісти. Та здається церкві це до вподоби. Християнство як було, так і лишається релігією калік, знедолених та слабких розумом. Це не моя релігія. Це релігія не мого народу. Заповіді? Жодна із 10 заповідей не є винаходом християнства. Всі вони взяті від попередників, всі вони були до християнства і всі вони залишаться по ньому. Кожна нормальна людина буде дотримуватися їх не зважаючи чи існує бог, чи ні. Святих отців. Та чи таких вже святих? Часом вони виявляються найзвичайнішими гомосексуалістами та збоченцями. Часом вони мішають світськи та духовні справи, що ми бачили під час виборів в Україні.  То що ж тоді дало нам християнство, окрім можливості лицемірити "в ім'я бога" та творити аморальні справи заради "божої" справи? Що воно дало нам взамін знищених єретиків та вбитих "відьом"? Заради чого замінено славетних та переможних богів та давні традиції на новомодну ідею непротивлення та сліпої покірності? Кому це вигідно?

(C) Doberman