хочу сюда!
 

Vika

47 лет, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 46-50 лет

Заметки с меткой «язичництво»

"Длань Велеса" Союз екологів і язичників



"Длань Велеса" https://www.facebook.com/DlanVelesa/ це союз екологів та язичників які зможуть протистояти будь-якій силі, що руйнує навколишнє середовище. 


Чимало часу слов’яни тупцюють на одному місці, метушаться як риби у неводі в пошуках шляхів до розвитку етнічної самосвідомості, не розуміючи, куди направити свою енергію щоб реалізуватись як особистість і при цьому не втратити контакт з природою. Велика кількість носіїв народного спадку загубились в минулому, у сподіванні віднайти втрачені знання і досвід поколінь, не залишаючи часу для прояву себе у сьогоденні. Тим часом, поки ви бездіяльні, у вас перед носом, знищують ваш дім і всі умови до існування. Повертайтесь з віхів минулого і повставайте, бо прийшов час, визволятись з тенет і відвойовувати те, що залишилось!

На жаль ми живемо не у найкращі часи для Землі. Світові індустріальні корпорації та байдуже суспільство, посилюють екологічну катастрофу на планеті. Господарська діяльність людини змінює ландшафти, порушує зв'язки в природі, що встановлювалися протягом мільйонів років. І природа часто не в змозі відновити порушену рівновагу. Заради прибутків ліси упродовж тривалого часу хижацьки винищувались. Як наслідок цього почали дедалі частіше траплятися згубні посухи, зменшувалася кількість води в річках, відбувалося їх замулювання. Екологічна криза спричинила загибель сотень малих річок, забруднені Чорне й Азовське моря, перетворилися на стічні брудні «відстійники» дніпровські та інші водосховища, ставки й озера. Задихаються від промислових і транспортних забруднень міста, вирубуються ліси, виснажуються орні землі. Смертність населення України перевищує народжуваність, тобто під загрозою опинився генофонд нації.
Екологічна криза грізно нависла над усім світом, вона вже «схопила нас за горло». «Екологічна бомба» уповільненої дії, яку всі країни і народи, посилено начиняють «вибухівкою» із відходів виробничої діяльності, здатна спустошити наш спільний дім - планету Земля, перетворити її на безлюдну пустелю.
Немає іншого шляху аніж направити всі сили на захист природи! Лише спільною думкою і поєднаними зусиллями, ми можемо змінити світ, припинити його руйнацію. Глобальна проблема екологічного забруднення буде існувати до тих пір, поки все людство не об`єднається для її вирішення, тому що від цього належить майбутнє наступних поколінь.
Нашою ініціативою є:
а) Охорона тваринного світу.
б) Охорона вод.
г) Охорона лісів.
в) Охорона ґрунтів.
д) Посилення охорони сакральних об'єктів і ландшафтів.
е) Екотажі проти забруднення довкілля.
Ініціативне товариство «Длань Велеса» ©

Петиція про перенесення храму Десятинного монастиря

 СТАРОКИЇВСЬКА ГОРА ПРОСИТЬ ПІДПИСАТИ ПЕТИЦІЮ ПРО ПЕРЕНЕСЕННЯ ХРАМУ ДЕС. ЧОЛ. МОНАСТИРЯ

Публікація: 14.12.2015 13:40 
Автор петиції: Кошарний Олександр Миколайович
Залишилось: 83 дні 

Петиція: Перенести в інше місце Храм Десятинного чоловічого монастиря УПЦ МП, за адресою вул. Володимирська, 2. Цей храм був побудований на заповідній території Національного музею історії України всупереч закону. Не відповідає архітектурним, історичним, культурним вимогам України. Був побудований незаконно Московським патріархатом при мері Л.Черновецькому. 

На території заповідника, стоїть літописне капище (Капище Хвойки)

Більшість вчених погоджується, що це найдавніше капище, відоме на території Києва. Час його виникнення — межа V-VI ст., воно вже існувало за часів Олега, Ігоря, Святослава. Надзвичайно цікавим є місцезнаходження капища: у самому серці найдавнішої частини Києва, що умовно називається “Городом Кия”. У центрі цієї невеликої цитаделі і стояли два жертовники — кам’яний з чотирма виступами та простіший глиняний. 

"Руський літопис" не згадує це капище. Але існує цікаве іноземне джерело — відоме вірменське сказання Зеноба Глака, що переповідає руську легенду про створення у країні палуні — полян міста на честь старшого з братів Куара — Кия. Згадано там і двох ідолів: “Куар (Кий) збудував місто Куари (Київ)... І через деякий час, порадившись, Куар і Мелтей і Хореан піднялися на гору Каркея (Старокиївська гора) і знайшли там чудове місце... там був простір для полювання і прохолода, а також безліч трав і дерев”. (Порівняймо з літописом: “... и бяше около града лес и бор велик и бяху ловяще зверь”). І збудували вони там поселення й поставили двох ідолів: одного на ймення Гісаней, другого — Деметр”. 

Нагадаю про події, що сталися 20 серпня 2007 – у неділю в Києві біля невеликого храму УПЦ Московського патріархату, що стоїть поруч із підвалинами Десятинної церкви, між ченцями і рідновірами сталася бійка. Так як каплиця і капище стоять надто близько один до одного, і биття церковних дзвонів заглушало богослужіння язичників, на грунті цього виник конфлікт. Хоч перед язичницьким служінням, представники монастиря були попереджені про святкове зібрання, вони на зло почали заглушати промови громади рідновірів. В наслідок один представник громади язичників отримав вогнепальне поранення, а один прихожанин православної церкви зазнав черепно-мозкової травми.

Галина Лозко: «Історично належний язичникам жертовник біля Історичного музею – це єдине місце, де ми здійснюємо свої богослужіння. Дозвіл на це дано Головним управлінням з питань внутрішньої політики (Київської міськдержадміністрації). Наші люди підійшли до свого капища. Вони взагалі стояли осторонь. Церква має свою загородку, ніхто туди не підходив. Раптом вискочив загін у камуфляжі, озброєний дубинками. Один був з пістолетом, і почав стріляти в обрану ним людину. Прихожани цієї церкви казали: «Вы, хохлы, нечего вам здесь распоряжаться. Здесь всегда была Россия и будет».

Закликаю всі рідновірські конфесії, громади і всіх позаобщинних язичників, нас майже 17 тисяч читачів, якщо хоча б кожен третій підпише даний електр. документ, зможемо досягти величезної доброї справи, на користь народу і захисту САКРАЛЬНОЇ СПАДЩИНИ!

Петиція про перенесення в інше місце Храму Десятинного чоловічого монастиря УПЦ МП, з території Національного музею історії України: 

ПІДПИСАТИ: petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=1459&icf=1 

© Духовно-просвітницький, язичницький вісник «Автентична Україна»

Великдень як язичницьке свято.

Великдень українці святкували не лише за багато сотень років до прийняття християнства, а й до народження самого Христа. Після весняного рівнодення день збільшується, тому й свято називається Великдень Дажбожий, тобто сонячний. І в цьому святі, які в інших весняних, переважає магія родючості. (Приміром, великодній коровай, котрий слов'яни називали бабою або куличем (калачем), був «жертовним посвяченням» родючості і плодовитості. Його випікали за принципом аналогії: чим вищий коровай, тим кращий урожай, тим більше приплоду матиме худоба. Сучасна паска — це і є той древній язичницький коровай з дріжджового тіста, і ніякого відношення до справжньої пісної єврейської паски він не має). Дажбог шанувався предками як Бог сонця, який на зиму ховає живильні промені, а навесні знову посилає їх на землю, чим несе благо, саме життя. Він — Бог добра, світла, життєвої сили. Він не тільки зігріває землю, а й стежить за тим, як на ній дотримується порядок.
Встановлено, що весняного, передвеликоднього посту в язичників не було. А от обряди очищення водою мали ритуальне значення. Особливо чистий четвер, коли вшановували покійних предків. Увечері йшли до лазні (мовниці) митися, брали з собою їжу: печеню, курку, масло, сметану, вареники, мед. Помившись і пом'янувши предків, залишали їм жертву з цієї їжі, теплу воду для купелі, а підлогу посипали попелом. На ранок приходили дивитися, які знаки залишилися на попелі, за ними ворожили і довідувалися про свою долю. 
У понеділок після Великодня — знову обряди з водою. Парубки ходили на світанку по хатах, обливали дівчат, за що дівки обдаровували їх писанками. Цей день називався обливаним понеділком.
У великодні дні зустрічали й саму богиню Весну. Розкладали багаття, стрибали через нього — очищалися. Потім приносили жертву воді, пускаючи на річку хлібину. В цей день випускали на волю пташок, яких тримали у клітках. А саме свято мало назву Благовіщення, городні роботи можна було починати тільки після нього.
Тиждень після Великодня присвячувався вшануванню предків — Радуниця, або Тризниця. Влаштовувалися обіди на могилках родичів, моління про рід. Найархаічнішим обрядом були тризни — кінні змагання на честь померлих. Адже кінь (символ життя, недарма його фігурками прикрашали будинки), він мусив сприяти воскресінню їхніх душ. Побуджували «оклички» — закликання душ на землю, пробудження їх від зимового сну. Вважалося, шо душі Вважалося, що душі предків сприятимуть врожаю і добробуту своїх нащадків.
Згодом церква поєднала свято Благовіщення з культом Богородиці Марії, Великдень перетворила на Пасху, так само, як язичницьке Різдво Божича — в Різдво Христове.
До речі, культ Ісуса Христа став зрозумілим українцям саме через язичницьку інтерпретацію його, тобто через поєднання з культом Дажбога. Про це свідчить хоча б давній спосіб моління, який новонавернені християни застосовували за традицією: повернувшись на схід, обличчям до сонця як втілення Бога. Або сам зміст християнських молитв, манера звернення в них до Бога: іноді здається, що християни просто замінили у язичницьких молитвах імена богів.
Цікаво, що язичництво перейшло не лише в християнські обряди, а й в архітектуру і мистецтво. Приміром, давні магічні знаки включені в оздоблення храмів, зокрема Софії Київської. Цей храм втілює язичницьку ідею райського саду, яка матеріалізується в стовпах-колонах, що символізують стовбури дерев. Символіка орнаменту Софії — знакове
втілення ідеї безкінечності Весвіту, яка існувала на українській землі задовго до християнства.
Язичницькі корені української християнської обрядовості науковці прослідкують, до речі, не лише стосовно рілігійних свят. Сама назва нашого християнства — православ'я — також запозичена з язичницької термінології. Першою частиною цього слова є «прав», що у язичників мало сакрально-магічний зміст: це одна з трьох сфер буття — найвища Божественна сфера. Це Світ Богів, які правлять Всесвітом, та героїв, що загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів. Слово «правда» колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, істина, доказ, справедливість, реальність. З «правим» у язичників пов'язано безліч повір'їв і прикмет, які дожили і до наших днів. Ми й досі, приміром, намагаємося вставати з ліжка правою ногою або ж побачити молодий місяць саме з правого боку.
Другою частиною терміна «православ'я» є слово «слава». Відомо, що в слов'янській міфології існувала богиня Слава. Це матір всяких чеснот людських, добродійниця всього людського роду. Жінки для богині Слави випікали короваї, варили вареники. Слава сполучає небо і землю, літає Жар-птицею по обох берегах Ріки-Раю — молочної дороги, що відділяє небеса від проявленого світу.
До речі, народи індоарійського походження, що поклонялися Славі, називали себе «славнії». На думку деяких дослідників, слово «слов'яни» також походить від імені цієї Богині. Предки українців вшановували Богиню ще дві тисячі років тому. її днем було 23 квітня. Від імені Богині Слави язичницька богослужба почала називатися «славленням». Термін «славословіє» означав пісню-молитву. Християни пристосували його до своїх урочистостей.
Ознаки язичницької богослужби проявлялися і в священних жертвоприношеннях, і в застосуванні ладану, кадила, в окроплені освяченою водою, в покладанні рук священика на віруючого.
На жаль, відлік цивілізованого розвитку нашого народу прийнято починати з моменту його християнізації. Ми надто неуважні до нашого язичництва, надто зневажливо ставимося до нього, вважаючи його убогим. Насправді ж у своєму повсякденному житті ми поводимося точнісінько так, як наші предки-язичники: стукаємо об дерево від наврочення; ждемо гостей, коли падає з рук якась річ; не вітаємося через поріг. Навіть хрещення, тобто привертання душі до Ісуса Христа, супроводжується язичницькою обоядовістю: чого вартий лише лише ритуал з квіткою. Пам'ятаєте, як ви хрестили своїх дітей і всім присутнім дарували пучечки квітів і трав, «щоб дитина цвіла, як квітка». Ви й досі зберігаєте ці пучечки за божницею і кидаєте квітки з них у дитячу купіль. Або язичницький обряд пострижин дитини: сьогодні священик просто не знає, куди подіти вистрижене на хрестинах волосся. Язичники ж колись пускали його за водою, або спалювали, або закопували під деревом, сповіщаючи предків про появу нової людини в роду...
Еге ж, ми так недалеко відійшли від наших пращурів: робимо те саме, що і вони, не розуміючи, на жаль, сакрального змісту дійства...
Отож в неділю — Великдень. Ми можемо досхочу називати його Пасхою, однак українське жіноцтво, як і тисячі років тому, творитиме великоднє дажбогове тісто, а на ранок усі ми даруватимемо одне одному писанки — знаки Дажбога і вічного життя. 

Лучеськ~Граде!



ЛУЧЕСЬК~ГРАДЕ!

Що сталось з тобою мій Лучеськ-Граде?
Де стяги твої злато-багряні?
Охрестився ти, впав на коліна брате!
В рабське лахміття убравсь полотняне!

Осадили тебе ченці та греки!
Клятих церков як терня під мурами,
Пробудись Русь-Литовська!
Бий в литаври, гуди сурмами!
Повстаньте з попелу віків ~ Предків капища!

Білий Грім

Біла Божниця



БІЛА БОЖНИЦЯ. ЯЗИЧНИЦЬКА ПОЕЗІЯ

Шумлять березові гаї,
гуляє весна світлоока
і сповнені ріки глибин синяви,
пробуджені скреслим потоком.

В небесній блакиті блука верховій
Дунай розійшовся широко,
в одвічних туманах, ясніє високо,
храм Білобога на сивій горі

Діду наш древній, мудрий Білбоже!
Правди світлиця й криниця життя,
білого світу будь на сторожі,
нехай переможе Любов й Доброта!

Білий Грім

Боголісся



БОГОЛІССЯ

В росистих травах променіють луки
і стежка губиться крізь височінь дібров
при Боголіссі величіють Чури
Влесових угідь, освячений острог

Здійняли руки з капищ Старобутні Боги
тут Прадідів~Прапредків дух столітть
до золочених рун торкаюся рукою
часів добра та давніх лихоліть... 

Білий Грім

Ой, Дажбоже...



Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Ясен Світ засвітився.

Застеляйте столи, та все килимами, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Ясен Світ засвітився.

Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся,
Ой, радуйся, земле,Ясен Світ засвітився

Бо прийдуть до тебе три жадані гості, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Ясен Світ засвітився.

А що першим гостем буде ясне Сонце, радуйся
Ой, радуйся, земле, Ясен Світ засвітився.

А що другим гостем буде світел Місяць, радуйся
Ой, радуйся, земле, Ясен Світ засвітився.

А що третім гостем буде буйний Вітер, радуйся!
Ой, радуйся, земле, Ясен Світ засвітився.

Всіх зі святом Зимового Сонцестояння

Осіннє Рівнодення



Осіннє Рівнодення є однією з чотирьох енергетичних точок року – (весняне й осіннє Рівнодення зимове та літнє Сонцестояння), які споконвіку відзначалися людською спільнотою як свята природної сили.

В космічному вимірі Осіннє Рівнодення є початком астрономічної осени, час коли у природі настають тиша і спокій, які сприяють зосередженості, схильності до медитативних розмірковувань про красу і гармонію Світу.

В народній пам’яті русинів-українців прадавня, природня обрядовість осіннього циклу свят збереглася досить непогано, про що свідчать народознавчі джерела. Хоча, щоправда, обрядовість, зв’язана з зимовим та літнім Сонцестояннями - відповідно Коляда (у християнстві замінено на Різдво Ісуса Христа) й Купало (у християнстві - народження Івана Хрестителя), та Весняним Рівноденням (прихід весняного Сонця-Ярили, Благовіщеня), збереглася у більш розлогому вигляді. Можливо, у християнській церкві не знайшлося визначної події, відзначенням якої можна було б замінити свято Осіннього Рівнодення. На цей день було поставлене свято Зачаття Івана Хрестителя, яке широко не відзначалося і не дорівнювало розмахом Різдву чи Купалу.

Від прадавнього слов’янського звичаю святкування Осіннього Рівнодення до нас дійшов неймовірно красивий обряд, котрий називався Святом свічки, або Весіллям свічки, який широко проводили навіть вже і після приходу християнства. Основою його було обрядове запалення вогню в домівці від освяченої свічі (світильника). Цей вогонь господарі мусили принести додому з храму (капища) і запалити ним домашню свічу, або ще більш древній посвіт-кабицю – вмістилище для дерев’яної скіпки, якою освітлювалося помешкання.

«Женіння свічки» відзначали з великою пишнотою як у місті так і на селі. Так, у Києві, ремісничі братства влаштовували цілонічні вистави при світлі свічок, а вдень виносили на ринок велику воскову свічку та людиноподібну ляльку і урочисто «вінчали» їх з усіма весільними обрядами. Цього дня молодь ворожила «на долю», що також було відголоском прадавніх звичаїв.

По селах зазвичай уквітчану свічку носили по хатах, і при її світлі споживали знов-таки обрядові весільні страви. Дійство тривало цілий тиждень, після чого жіноцтво урочисто запалювало від «женильної свічки» посвіт, при світлі якого мали працювати. Обряди вшанування домашнього вогню духовно налаштовують людину на прихід осені, коли ми більше часу перебуваємо при штучному освітленні, спонукає відчувати Природу, що неодмінно покращує наше душевне й тілесне здоров’я.

Ще один з прадавніх обрядів Осіннього Рівнодення – випікання короваю з пшениці сьогорічного врожаю, як символ добробуту і достатку. В давні часи громада обрядово випікала велетенський коровай у людський зріст. Якщо за ним не видно було жерця, котрий славив Богів за врожай, то наступний рік мав теж бути врожайним.

Предки присвячували Осіннє Рівнодення Сивояру - осінньому Сонцю, або Світовиду Чотириликому, Божеству, котре, окрім всього іншого, уособлювало чотири сонячних прояви – зимове, весняне, літнє та осіннє. В наш час прихильники прадавнього слов’янського Звичаю русинів-українців відзначають Осіннє Рівнодення як Свято Світовида.

Осіння пора якнайбільше годиться для медитацій, оздоровчих духовних вправ та самоспоглядання, завершення поточних справ і планування майбутнього. Вітаємо русинів-українців з прадавнім природнім святом, хай завжди буде світло й затишно у ваших домівках зичимо всім здоров’я, родинного благополуччя й достатку.(с)

День Перунів


Слава Богу, Перуну Огнекудрому
Що стріли на ворогів верже
І вірно стезею вперед веде
Воїнам сам Він є суд і честь
І, яко златорун,
Милостив і всеправеден єсть.

Повернення Перуна-2009. Образ спиляли конкуренти - але народ здаватися не думає. Тільки-но прочитав в Інтернеті про нове встановлення Образу - якраз до усім відомого сумнозвісного ювілею. Ми теж віруючі - і у нас теж є почуття. Не чіпайте Перуна, християни. Бо Древні Боги живі.


Страницы:
1
2
3
4
5
7
предыдущая
следующая