хочу сюда!
 

Татьяна

33 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 28-37 лет

Заметки с меткой «рай»

Ад - это твой рай!

Сарафаное радио - 
Сплетням ура!!! 
Вроде взрослые люди, 
Но пи*дец - детвора... 
Хочешь слух распустить? 
Двух телок столкни - 
Одной скажи, что любишь, 
Со второй - просто бухни... 
И если обе 
Не равнодушны к тебе, 
Скоро в альбоме побед 
Будет звезда на звезде! 
Третья подтянется... 
Четвертая?  Пять? 
Каждый вечер недели занят! 
Ебать не переебать... 
Пока не появится 
С цифрою восемь... 
Умная - Блять, покрутиться рядом 
И все тебе бросят... 
Ей просто не было места, 
В недельном календаре... 
Она график разрушила
И всё пошло по пи*де... 
Но ты не расстраивайся - 
Дальше играй... 
И не забывай наслаждаться, 
Ад - это твой рай! 

27.12 2017

Фиби Белль Кейтс, американская актриса и певица.


Фиби Кейтс (полн. Фиби Белль Кейтс, англ. Phoebe Belle Cates, род. 16 июля 1963 г., Нью-Йорк, США) - американская актриса и певица. Еще в далеких 80-х гг. Фиби Кейтс исполнила заглавную песню для фильма "Рай" / "Paradise" (1982). Мелодия песни "Paradise" с тех пор входит в любой альбом Romantic Collection. Поклонники телепередачи "Что? Где? Когда?" помнят, что раньше в самом конце программы звучала мелодия "Theme from Paradise" в исполнении Фаусто Папетти / Fausto Papetti. Сейчас в России эту песню и мелодию часто транслируют на многих радиостанциях, в том числе и на "Ретро FM", только исполнителем почему-то называют мифическую личность - Диану Рассел / Diana Russel. Но такой певицы не существует! На самом деле песню поет Фиби Кейтс. А "D. Russel" появилась от имён тех, кто написал эту песню: Joel Diamond и L. Russell Brown).

PARADISE

Could it be the little things you do to me
Like waking up aside you it’s so new to me
Life can be so full of danger
In the dark there lurks a stranger
I just can’t imagine what he wants with me

When I’m with you it’s paradise
No place on Earth would be so nice
Through the crystal waterfall
I hear you call

Just take my hand it’s paradise
You kiss me once I kiss you twice
As I gaze into your eyes
I realize it’s paradise

It’s right out of something from a fairy tale
Terribly exciting and a scary tale
It’s nothing I could ever make up
Am I dreaming? Will I wake up
Just to find out this is to be reality

When I’m with you it’s paradise
No place on Earth will be so nice
Through the crystal waterfall
I hear you call

Just take my hand it’s paradise
You kiss me once I kiss you twice
As I gaze into your eyes
I realize it’s paradise

Just take my hand it’s paradise
You kiss me once I kiss you twice
As I gaze into your eyes
I realize it’s paradise

As I gaze into your eyes
I realize it’s paradise

 

 

Перевод:


РАЙ

Возможно это мелочи,
что ты делаешь для меня.
Просыпаться возле тебя
Так ново для меня.
Опасна очень жизнь порой,
Во мраке может ждать чужой,
И даже думать не хочу,
что может сделать он со мной.

Но, если рядом я с тобой -
то в жизни просто рай земной.
Прекрасней в мире места нет
Цветут цветы, струится свет.
Кристально чистый водопад,
сквозь шум воды зовёшь меня.

Ты просто за руку возьми
И я уже с тобой в Раю.
Ты поцелуй меня, родной,
Я поцелуй верну двойной,
Когда в глаза твои смотрю,
Я знаю, что с тобой в раю.

И это словно волшебство,
Пугает сказки колдовство.
Так я мечтаю или сплю?
Иль наяву тебя люблю?..
Ты разбуди меня скорее
И поцелуй меня сильнее.

Ты просто за руку возьми
И я уже с тобой в Раю.
Ты поцелуй меня, родной,
Я поцелуй верну двойной,
Когда в глаза твои смотрю,
Я знаю, что с тобой в раю.

Путаница

Людям свойственно все путать. Иногда мне кажется,что все это они делают специально,чтобы создать проблемы,а потом всю жизнь из них выпутываться. Например: зачем брать под опеку тухлятину,принимая ее за деликатес? Зачем привязывать себе еще одну пару ушей,которые лишь кивают и не способны уловить истинные желания и движения вашей души? Ведь рассказывать вам все же надоест,и где потом найти огонек? Сначала вы боитесь равенства, а после бежите от удушья мелких потребностей подопечных"?
Думаете,деньги спасут? Вот сейчас куш отвалится и вы на нем поплывете в рай?
Это смешно... Истинный рай находится в каждой секунде жизни, если она согласуется с биением сердца. Для этого слева в груди оно и живет. Только эти часы говорят правду. Отвечая на вопрос "который час"? Они указывают путь, не цифры...

Закономірність.


Забирай Рай,
а залиш лиш
ЛЮБОВ.
Ну а любов  знов
скличе  віче
і скаже, як зв’яже:
- "Вертай рай!
Знай і пам’ятай –
там  Рай,
де любові розмай!"


Рай, то де ж той рай...


       – Ласкаво просимо, ну або стороннім вхід заборонено, – власник голосу замовк і важко зітхнув, –  мене звати Андрій. А тебе Олег, так?

– Будемо знайомі, – знову настала тиша, потім почувся шурхіт газетного паперу, – тьху ти! Газетка то березнева! А нині вже майже кінець квітня... Так прокидайся вже, годі прикидатися!

Олег відкрив очі. Сонячне світло засліпило, змусивши його знову їх закрити. Поступово він звик до світла. Майже літніє небо не віщувало непогоди. Жодного хмарки, лишень десь на горизонті маячіла тоненька сіра смужка. Кілька хвилин Олег насолоджувався синявою, думаючи про те, що вони з Васильком вже давно збиралися з'їздити на рибалку, а все ніяк не виходило. То у нього, то у Василька. Ось завжди так. Ні на що часу немає. То робота, то ще якісь справи обов'язково з'являться. Та й справи то, начебто, не особливо й важливі, можна їх і відкласти. Це ж то щастя – побути на природі, далеко від міста, сидіти собі на березі озерця з вудкою в руках, слухати, як птахи співають... Так, на наступні вихідні обов'язково потрібно поїхати. Прямо з ночівлею. Взяти намет і рвонути в суботу. Відключити телефон, щоб не діставав ніхто і відпочивати. Потрібно тільки свічки запалювання поміняти в машині, а то останнім часом...

Стоп! Машина! Олег одним різким рухом піднявся на ноги. За секунду пам'ять повернулася до нього повністю. До того самого моменту, коли він вирішив обігнати повільно повзучу по трасі фуру. Він розмовляв з кимось по телефону. Відволікся на секунду, а коли знову глянув на дорогу, побачив лише дві яскраві фари прямо перед собою. Потім все ... Темрява.

– Ти чого такий засмиканий? Олег повернув голову на голос і остовпів. На могилі, закинувши ногу на ногу, лежав чоловік. Головою він спирався на залізного хреста, а в руках тримав пошарпаний шматок газети. Судячи із його виразу обличчя і пози, він не відчував ніяких докорів сумління чи інших подібних емоцій. Олег озирнувся. Так, безумовно, він знаходився на кладовищі. Але навіть цей факт його не особливо збентежив. Тут було багато людей. Всі вони вели себе так, наче перебували на пляжі Чорного моря. Хтось неголосно розмовляли між собою, інші просто прогулювались, треті лежали на землі і дрімали. 

– Що за?.. – Олег ледве втримався від міцного слова, – мужик, що тут відбувається взагалі? 

– Де? – чоловік витягнув шию і підняв голову, оглядаючись навколо, – та начебто нічого особливого не відбувається. Все як завжди, – з цими словами він знову ткнувся в газету. 

– Як це нічого? А ти, взагалі, якого ліг на могилу? Зовсім здурів? 

– Моя могила, що хочу, те й роблю, – байдуже відповів чоловік. 

– У сенсі – ТВОЯ? 

– У прямому - моя. Он фотка висить, хочеш – порівняй. 

– Зараз я тобі порівняю, зараз я так тебе порівняю... – Олег рішуче зробив пару кроків, маючи намір скинути з могилою цього вандал, але так і завмер з простягнутою рукою. З фотографії на хресті, на нього дивився точно такий же чоловік, який зараз з байдужим виглядом лежав на пухкої землі. 

Фото не найвдаліше. Могли б і інше вибрати, але і так зійде. Чай не на паспорт же, – посміхнувся відпочиваючий, – тобі ще не приліпили? Ну нічого, потім і у тебе з'явиться, не переймайся. 

Олег повільно обернувся. За спиною стояв дерев'яний хрест, з усіх боків завалений вінками і квітами. На ньому темною фарбою були акуратно виведені його прізвище , ім'я, по-батькові та дві дати через рисочку. 

– Ти тільки не панікуй, Олеже! Я сам два дні нікому не вірив, бігав тут як очманілий. Потім вже усвідомив, звик. Не так тут і погано. 

– Дурні! – в серцях кинув Олег і попрямував до виходу з кладовища. 

– Ти тільки сильно не розганяйтеся, – крикнув йому вслід чоловік, – лоба розіб'єш! 

– Та пішов ти! Пройшовши швидким кроком метрів тридцять, Олег з усього маху налетів на щось тверде. Уважно подивившись перед собою, він не побачив ніяких перешкод і знову попрямував вперед , тут же ткнувшись в невидиму стіну ще раз. 

- Та що ж це таке? – витягнувши руки перед себе, він повільно рушив вперед. Руки вперлися у щось тверде і холодне. З боку він нагадував міма, який обмацує уявну стіну. Різниця була лише в тому, що стіна була цілком матеріальною, тільки невидимою. Відійшовши на кілька метрів, Олег розігнався і щосили кинувся плечем на перешкоду. З таким же успіхом він міг спробувати зрушити з місцем багатоповерхівку. Ніякого толку. Нічого не розуміючи, він повільно попрямував до, вже знайомого йому, чоловіка. 

– Мужик, це що там за стінка? Щось я не зрозумію. 

– Ми її зона називаємо. А ти як хочеш. 

– А вихід де? Де дірка? 

– Нема дірки, – посміхнувся чоловік, – скільки років? 

– Які роки? Що - скільки? 

– Тобі скільки років? 

– Двадцять дев'ять, а що? 

– Ну ось, значить, радіус твоєї зони 29 метрів. Центр – твоя могилка. В її межах може ходити де завгодно. Далі не вийде. Мені ось 43 було. У мене вона трохи більша. Слухайте, а ось тут в газетці пише, що на Марсі скоро полетить. Правда? 

– На снікерс полетять. Мужик, я що, направду помер чи що? І що це за цікава арифметика така? Метри-роки? 

- Ну ось така. Яка є. Нічого не поробиш. У нас тут баба Дуся є одна, з сусіднього ряду, в 96 років померла. Ми її так і називаємо – Баба Дуся Стометрівка, – чоловік розсміявся, – так ось у неї зона до самого будиночка сторожа доходить. А у нього телевізор невеличкий там стоїть. Ось вона туди ходить серіали дивитися через вікно. Ну і новини останні нам розповідає, а то тут з цим зовсім туго. 

– Мужик, я правда помер? 

– Правда, правда. І чим швидше ти до цього звикнеш, тим простіше тобі буде. Мене, до речі, Андрій звуть. Будемо знайомі. 

– Олег ... – розгублено вимовив молодик. 

– Та знаю, – посміхнувся Андрій, – ми тут всі підписані, як в картотеці. Цукерку маєш? 

Олег хитнув головою і сів на землю, намагаючись намацати в кишені пачку сигарет.

– Курити хочеш? Не вийде, – сказав Андрій, – сигарет повно, люди приносять, а ось сірники залишити або запальничку – розуму ні у кого не вистачає. Кажуть, на тому кінці у когось є, але, сам розумієш, що не допросишся. По-перше, сам не сходиш через зону, доводиться як в тій грі, передавати через когось. А по-друге, ніхто не дасть з тієї ж причини. Сам один раз комусь газетку передав почитати і все, з кінцями... Так що кидай. 

– А спите ви де? 

– Смішний ти. Ти ж помер! Де хочеш, там і спи. Тобі зараз добре – он скільки квітів! Як король буде спати перший час. І земля ще пухка. Потім, звичайно, жорсткіше буде. Деяким щастить – їм родичі лавочки ставлять. На них зручніше, ніж на землі... Родичі всякі бувають... У тебе їх багато? 

– Кого? 

– Родичів, питаю, багато? 

– Ну ... Як у всіх. 

– А у мене тут дружина тільки залишилася. Діти роз'їхалися, рідко приїжджають. А дружина як прийде, зразу давай сльози лити. Ні, щоб розповісти, що нового в світі діється, анекдот якийсь новий, наприклад. Або книжку якусь принести ... Ні, лише сльозами заливається... Ось дочекаюся я її тут, настукаю по голові за те, що вона така неінформативна у мене. 

– А з ними якось спілкуватися можна? 

– Олеже, ну ти як маленький прям! Ні звичайно! Ми то їх і чуємо і бачимо, а вони ж думають, що ми вже десь незрозуміло де. Але це ж не їх вина, в принципі... А розповісти не вийде ніяк. Так що будеш своїх зустрічати, проводжати, а ось поговорити ні вийде.

Андрій засовався і перекинувся на бік, підставивши руку під голову. 

– Хоч би подушку хто приніс...

– І скільки ж нам тут сидіти, га? 

– Так я ж звідки знаю? Поки що ніхто нікуди не йшов. Усі, кого принесли, тут і знаходяться. Ти не переживай, звикнеш. Нудно буває, але нічого. 

Олег в розпачі обхопив голову руками. 

– Тобто, всі ці казки про рай і пекло – це все обман? Вигадки? Нічого і немає насправді, а після смерті всі будемо вічно стирчати біля свохш гниючих кісток? Так чи що? 

– Ні, Олеже. Ти ще не зрозумів чи що? І пекло є і рай. Тільки люди не зовсім правильно їх тлумачать. 

– Ну і де ж вони? Чому тоді я тут? 

Андрій зітхнув і, схопившись за хрест, сів на могилі. 

– Життя, Олежику, це і є рай. Справжнісінький. Я не знаю – чи є на світі Бог, але якщо він є, то він дуже щедрий. Він відразу відправляє нас в рай. Зараз ти ще не розумієш всього, а через деякий час ти сам побачиш, який ти був щасливим поки жив. Ти міг робити все що завгодно. А ось зараз у тебе є тільки шматок землі з радіусом в 29 метрів, по якому ти можеш подорожувати і побачення з родичами кілька разів на рік. Все! Більше у тебе нічого немає, - Андрій ненадовго замовк, - шкода, що цього не розуміють люди за життя. Ниють, як все погано, як важко жити, скільки у них проблем... Знав би я наперед, що все буде саме так, я б, Олеже, свого часу в раю не витрачав так бездумно. Але, на жаль, живим людям це не дано знати.

 Андрій протер рукавом своє фото і подивився на Олега. 

– Ось такі справи, друже... Так що звикай, – з цими словами він дістав щось із кишені і кинув Олегу. Той підняв руку і затис в кулаці летючий предмет. Розкривши долоню, він побачив на ній маленьку цукерку, загорнуту в червоно-білий фантик. 

– Барбарис, – вголос сказав Олег. 

– Ага. Подарунок від райських жителів, – Андрій знову приліг на землю і розкрив газету...


Разговор с дочкой

Написала я стихи
И сказала ей - Прочти...
- Нудно как-то, невпопад,
На один и тот же лад.
Хоть и вечная любовь,
Но в стихах сплошная боль...
Если хочешь,не молчи
Про слезу свою в ночи,
Что любовь и рай, и ад,
Ярких красок водопад...
Расскажи мне про любовь,
Ведь Она не только боль...
А.Мороз (личное. " разговор с дочкой")Рр

Тёплое место для юристов.

Один инженер умер и попал в ад. В скором времени его перестал устраивать уровень комфорта в аду, и он принялся за усовершенствования. Вскоре он установил там кондиционеры, освежители воздуха в туалетах, эскалаторы и т. п.
Господь звонит Сатане:
— Ну как там у Вас дела?
ОДИН ИНЖЕНЕР УМЕР И ПОПАЛ В АД. ВОТ ПОЧЕМУ В РАЮ НУЖНЫ ЮРИСТЫ
— Дела идут просто великолепно. У нас теперь есть кондиционеры, освежители воздуха в туалетах, эскалаторы и черт знает, что еще этот инженер установит в ближайшее время.
— ЧТО? У Вас есть ИНЖЕНЕР!?! Слушай, тут какая-то ошибка. Инженеры не должны попадать в ад. Сейчас же пришли его ко мне.
— Ни за что! Мне понравилось иметь инженера в команде.
— Немедленно пришли его ко мне наверх или я буду с тобой судиться!
— Ага, и где ты собрался найти юриста?

Весёлый мультфильм, о том как викинг попал в Рай.


Сага о Бьорне.


Так выпьем же за то, что бы наши возможности всегда совпадали с нашими желаниями tost .



Не торопись!

Рай не для всех...
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая