хочу сюда!
 

Алла

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «націоналісти»

Сьогодні 62-гі роковини загибелі Лева-Романа Ребета


«Сенат Українського Вільного Університету з глибоким смутком повідомляє науковий світ та українське громадянство, що в суботу, 12 жовтня 1957 р. о 11 годині нежданно відійшов у вічність ПРОФ. Д-Р ЛЕВ РОМАН РЕБЕТ, талановитий український вчений і незамінний діяч на полі української культури. Похорон призначено на середу, 16 жовтня, о 14 год на “Вальдфрідґофі” в Мюнхені. Вічна йому пам’ять. Сенат УВУ».
Такий короткий некролог від УВУ про смерть ідеолога демократичного крила ОУН і вченого Льва Ребета помістила на своїх сторінках еміграційна газета «Сучасна Україна». Тоді ще ніхто не знав, що насправді Ребет не просто помер, а був убитий – за наказом Кремля. Правду світ дізнався після каяття вбивці щойно в 1961 році, а 1957-го всі були переконані, що смерть Ребета настала від серцевого нападу – саме так констатували лікарі її причину.  «Покійний ніколи не скаржився на серце. Оце, йдучи, як звичайно, до щоденної праці, упав на сходах в коридорі своєї редакції і втратив свідомість. На тому ж поверсі мешкають три лікарі. Негайно були зроблені потрібні уколи, але все вже пізно...», – писав ректорові УВУ, за три дні після смерті покійного, керівник канцелярії університету.

У день 60-річчя від дня загибелі Льва Ребета варто згадати про його непростий життєвий шлях, досі мало відображений у науковій і популярній літературі.

Коротка довоєнна біографія

Народився Лев Ребет 3 березня 1912 року в Стрию (нині Львівщина) в родині поштового урядовця Михайла Ребета та його дружини Марини Недокіс. У 10 років вступив до Стрийської гімназії, яку закінчив 1930 року. Підчас навчання показав себе активним і здібним учнем. Досить швидко хлопець захопився українською національною ідеєю, вступив до «Пласту», а згодом став членом Української військової організації (УВО). Відтак був членом ОУН від самого початку її існування (1929), через деякий час призначений провідником окружної екзекутиви організації у Стрию.

Поринувши у політичну діяльність, Лев Ребет не полишає навчання – вступає на юридичний факультет Львівського університету. Через арешти та роботу в ОУН спромігся завершити навчання щойно 1938 року, отримавши ступінь магістра права. Як зауважує дослідник національно-визвольного руху Іван Патриляк, Ребет був одним із найпотужніших інтелектуалів у середовищі ОУН (на відміну від багатьох провідників організації, він встиг завершити вищу освіту).

За наказом Євгена Коновальця, у 1934-1938 роках Ребет очолював провід Краєвої Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. Навесні 1939 року його арештувала польська поліція. У польській в’язниці Ребет перебував до початку Другої світової війни. Після звільнення оселився у Кракові (у центрі німецького генерал-губернаторства тоді зосередилися багато провідних діячів ОУН). 1940 року брав активну участь у II Великому зборі ОУН у Кракові, де активно підтримав революційні ідеї молодшого крила ОУН на чолі з Степаном Бандерою.

З початком німецько-радянської війни прибув до Львова, де брав активну участь у проголошенні Акту відновлення Української держави (30 червня 1941 року), став заступником голови Державного правління Ярослава Стецька. Але, як відомо, нацистам такі дії українських націоналістів не сподобалися, і 9 липня вони заарештували Стецька через його відмову відкликати Акт. Після цього Ребет на кілька днів став головою ОУНівського уряду, але 12 липня і він був заарештований нацистами. Відтак провідного ОУНівця доправили до в’язниці гестапо у Кракові, де він перебував до осені 1941-го, потім був переведений до концтабору Аушвіц (Освенцім) – табірний № 57368. Там перебував до грудня 1944 року.



Лев Ребет. Світлина з досьє концтабору "Аушвіц"

Таку скудну і дещо нудну для пересічного читача інформацію вдалося відшукати в книгах і енциклопедичних статтях, присвячених Льву Ребету. Скоріш за все, це пов’язано з тим, що, як пише дослідник Микола Посівнич, постать Ребета досі мало досліджена істориками. Хоча здавалося б, надруковано чимало книжок і статей.   

Після концтабору

Після звільнення Лев Ребет зустрівся з родиною, переїхав з нею до Відня й розпочав активну політичну та наукову роботу. Варто зауважити, що його дружиною була вольова жінка Дарія Ребет, теж активна націоналістка (між іншим, єдина жінка, яка входила до Проводу ОУН). Одружилися вони взимку 1940 року, коли перейшли кордон до Польщі.

На час арешту чоловіка Дарія була вагітна первістком Андрієм, якого народила 30 березня 1942 року. Сина Лев Ребет вперше побачив після звільнення з концтабору, наприкінці 1944-го. Маленький Андрій був дещо спантеличений тим, що «чужий» для нього дядько насправді виявився його батьком, саме тому, ще довго називав його «вуйко-тато».

Родина Ребетів була дружною та міцною. У ній завжди панувала злагода та спокій. Майже завжди. Бо, як згадували друзі родини, Дарія дещо пригнічувала Лева вдома своїм авторитетом. Якщо в сімейних справах подружжя рідко виходили за межі «миру», то в політичних дискусіях інколи доходило ледь не до бійок. Життя двох політиків під одним дахом – справа нелегка, навіть якщо вони – подружжя. «Ні батько, ні мати ніколи не вважали себе якимись визначними політичними діячами, то були скромні інтелігентні люди… І все ж у нас була родина політиків. А як обидва батьки політики, то вдома інколи відбувалися такі політичні баталії, що й тарілки літали над головами», – згадував згодом син Андрій.

Тим часом фронт невпинно наближався до Відня, і згодом місто захопили радянські війська. Аби не наражати себе на небезпеку, родина Ребетів вирішила переміститися на територію, контрольовану західними союзниками. Але під час переїзду в зону майбутньої американської окупації потрапили під бомбардування і лише дивом врятували свої життя. При цьому Дарія отримала осколкове поранення голови, а маленькому Андрійку осколок пошкодив колінну чашку. Вилазка не вдалася, хоча втікачі мали квитки на потяг до Інсбруку.

Невдовзі радянські війська окупували Відень, і родині Ребетів, зважаючи на їхнє недавнє минуле, довелося ховатися по підвалах, аби не потрапити до рук СМЕРШу. Несподівано малий Андрій захворів на запалення легенів, батьки думали, що він уже не виживе. 

Становище Ребетів у Відні було вкрай важким. Як пише Микола Посівнич,  «Лев часто ходив по смітниках, шукаючи їжі для родини. А коли не знаходив нічого, то йшов до міста міняти останній одяг на харчі. Бувало так, що за блузку чи светр вдавалося виторгувати лише дві морквини. Незабаром Відень перейшов під юрисдикцію західних країн, життя Ребетів дещо покращилося. Розпочалася організаційна робота з налагодження контактів із представниками ОУН. З’явилася можливість переїхати до інших міст, і купивши за хабар документи, вони зуміли виїхати до Інзбруку,  де існувала сильна група ОУН (р)».

З Інсбруку перебралися до Мюнхена, де життя дещо налагодилося. 27 вересня 1951 року Дарія народила чоловікові доньку Оксану. Маючи двох дітей, виховання яких вимагало коштів, родина знову почала відчувати матеріальну скруту, а у 1954-1955 рр. ця скрута досягла свого апогею. «Жили ми скромно, навіть бідно. Батько сам направляв черевики, бо не мали грошей комусь віддати, щоб відремонтували», – згадував син Андрій.

Не витримавши скрути, Лев вирішив завершити політичну та наукову діяльність й емігрувати до своєї родини в Нью-Джерсі (США). Для цього навіть закінчив курси токарів, щоби на перших порах за океаном мати професію. Але Дарія виступала проти цієї ідеї. Вона сама, замість чоловіка, пішла на співбесіду до американського консульства в Мюнхені. На всі питання навмисно давала негативні відповіді, а на останнє – чи любить Америку – сказала, що ні. Відповідно, Ребети отримали відмову.
 

Лев Ребет з дружиною та дітьми. 1956

Втім, ще до спроби Ребета виїхати до США він уже був помітною постаттю в українській еміграції. Ще по прибутті до Мюнхена його обрали головним суддею ОУН, а з 1946 року він працював у Закордонному представництві УГВР. Паралельно займався науковою працею, результатом якої стала докторська дисертація на тему «Держава і нація», яку захистив 1949 року. Ребет взагалі переважно досліджував питання нації, написав на цю тему багато наукових праць: «Формування української нації» (1951), «Теорія нації» (1955), «Походження українців, росіян і білорусів у світлі сучасних совєтських теорій» (1955). А книга «Світла й тіні ОУН» вийшла друком уже після загибелі науковця (1964). Свої статті часто друкував в еміграційних газетах «Час» і «Українська трибуна». А ще був редактором тижневика «Сучасна Україна» й ідеологічного журналу «Український самостійник», яким  серйозно цікавилися спецслужби СРСР. Авторитет Ребета як науковця в еміграції зромтав. У 1954 році він стає професором УВУ та членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка. 

Конфлікт із Бандерою. Керівник «двійкарів»

За своїми ідеологічними поглядами Лев Ребет відчутно вирізнявся серед переважної більшості провідників ОУН. Був більш демократичним. «Україна може й повинна стати зразком політичної культури для всього оточення й замість тиранії, що сторіччями на Сході представляла російська –  біла й червона – імперія, показати зразок модерної демократичної дер­жави, де воля й достоїнство людини – не порожній звук», – писав Лев Ребет.

Саме тому вважав, що гасло «Україна для українців», яке підносило оточення Степана Бандери до і підчас війни, не відповідає часу, є «тоталітарним та авторитарним». Були у Ребета й однодумці та прихильники: дружина Дарія, Василь Охрімович, Зиновій Матла й інші. Утім, поки тривала активна підпільна боротьба, в організації націоналістів дотримувались дисципліни, тож суперечки на цьому ґрунті не виходили за певні межі.

Активно конфлікт між Ребетом і Бандерою розгорнувся після завершення Другої світової війни. Причиною стали постанови III Надзвичайного збору ОУН (1943; відбувався за відсутності С.Бандери, який перебував у концтаборі). Ребет наполягав на демократизації програми ОУН відповідно до рішень  III збору. Натомість Степан Бандера вважав, що ті зміни були спричинені впливом марксизму на деяких членів ОУН, що це відхід від «чистого націоналізму і передчасний крок, неузгоджений із ним». З цим не погоджувався Ребет: «По лінії заперечування політики і програми ОУН на батьківщині і пішло формування емігрантської групи довкола Степана Бандери… Вони відчужилися від організації й заклякли на передвоєнних формах, викрививши ідеологію в бік… автократизму, внутрішньої нетерпимости та виключности і дрібного, цинічного макіавеллізму».

Власне цей конфлікт і спричинив розкол в ОУН 1954 року. Тоді Ребет разом із Матлою оголосили про створення Закордонних органів ОУН (як альтернативи до бандерівських Закордонних частин ОУН), що їх вони вдвох й очолили. Нову структуру відразу охрестили «двійкарями» через спільне керівництво Ребета й Матли. З часом «двійкарям» вдалося легалізувати свою організацію під назвою ОУН (з), тобто «за кордоном».

«Двійкарі» об’єднали навколо себе майже всю українську інтелігенцію за кордоном. Зуміли створити видавництво «Пролог», яке протягом свого існування випустило понад 200 книжок. Також видавали щомісячник «Український самостійник» і відомий часопис «Сучасність» (тривалий час він навіть виходив у незалежній Україні).  ОУН (з) завзято підтримувала дисидентів-«шістдесятників» в УРСР, активно інформувала Захід про терор проти інакодумців у СРСР.

У справу втрутилося КҐБ

Еміграційні постаті такого рівня, як Лев Ребет, завжди цікавили та дратували Кремль. Тому його ліквідація чекістами була лише справою часу. Джон Стіл у книжці «Відомі шпигуни» пише, що Ребет, «цей ідейний інтелектуал й антирадянський публіцист, викликав у Москви особливу ненависть».

Спочатку КҐБ мав намір викрасти Ребета. Планували, що працівник газети «Український самостійник» Надійчин піділлє чи підсипле в їжу Ребета снодійне, але той по суті не мав доступу до жертви. Тому ця ідея відпала, почалася підготовка до ліквідації.

Для цього обрали агента родом із Галичини – Богдана Сташинського, якого КҐБ завербувало ще в студентські роки. Навесні 1957 року Сташинський двічі був у Мюнхені, де стежив за майбутньою жертвою. Завданням агента було виявити місце проживання Ребета. У своїх зізнаннях на суді в жовтні 1962 року Сташинський повідомив: «Передусім я мав звернути увагу на місце праці на вулиці Дахауер, а пізніше – на місце праці на площі Карла; далі устійнити його дійсну адресу і вияснити, якою дорогою Ребет їздить до праці».

Виявивши всі місця перебування Ребета та досконало вивчивши його маршрути, Сташинський повернувся до своїх зверхників. Давши детальний звіт про зроблену роботу, отримав нове завдання – вбити Ребета. Спеціально для цього Сташинському дали новітню зброю, виготовлену в таємних лабораторіях КҐБ – пістолет, який стріляв струменем синильної кислоти. Після вдихання її парів судини людини різко звужувалися, і вона раптово помирала. Але назовні подія нагадувала серцевий напад. Аби вбивця сам не загинув від отруйних випарів, він перед пострілом мав прийняти протиотруту. Саме з цього пістолета через два роки Сташинський вб’є і Степана Бандеру.

При виїзді зі Східної Німеччини до Мюнхену працівники КҐБ сховали зброю для Сташинського в банку з-під консервованих сосисок. Пістолет обгорнули ватою і поклали до бляшанки. Зроблений з алюмінію, він багато не важив. Відтак банку зі «сосисками» наповнили водою і в такий спосіб підігнали її вагу до потрібної, а потім її «закатали». У багажі вбивці була ще одна банка зі сосисками – справжня. На вигляд вони були абсолютно однакові. Банку з пістолетом відрізняла лише спеціальна позначка. Коли би Сташинського впіймали, то на питання, що це, він мав відповісти, що банку йому дав незнайомий чоловік і просив передати її в Мюнхені жінці в барі «Максим». На кордоні Сташинського ніхто не перевіряв, і він спокійно прибув у пункт призначення.

Своє завдання агент-убивця мав виконати за 10 днів. Спочатку він вів спостереження за жертвою, а коли 10 жовтня вирішив вперше здійснити замах, Ребет не пройшов маршрутом в очікуваний час. Виконати зловісне завдання Сташинському вдалося вранці 12 жовтня. То була субота. І як згодом згадували рідні Ребета, хоч він зазвичай у вихідні не працював у своїй конторі, але того дня зробив виняток – як виявилося, фатальний. Вранці вирішив піти до контори попрацювати і, як згадують, вперше за кілька місяців поцікавився, як син грає на фортепіано. При виході з квартири дружина попередила, щоб не запізнювався на обід з роботи. Ребет чомусь зауважив, що не певен, чи взагалі туди дійде. Згодом рідні казали, що він ніби передчував свою смерть.

Вбивця після дев’ятої години ранку вже стояв на своєму спостережному пункті поблизу Карлспляц. Близько десятої він побачив, як до нього наближається жертва. Сташинський зайшов до будинку, піднявся на другий поверх, приготував зброю і чекав на Ребета. «Я почувався, ніби уві сні», – згадував на суді. Почувши, що Ребет увійшов до будинку, він відзабезпечив досі заховану в кишені піджака зброю і поволі пішов сходами назустріч Ребетові. На близькій відстані до нього раптом скерував загорнену в газеті зброю в обличчя жертви та натиснув на спускову пружину. Після цього Сташинський скористався з ампулки протиотрути та, вдихнувши її пари, пішов геть.

Тіло Ребета, як пише у книзі «Вбивство у Мюнхені. По червоному сліду» історик Сергій Плохій, знайшли на східцях його контори десь між 10:20 та 10:45. Він був ще живий і зумів видертися на другий поверх. Люди вибігли на його стогін, викликали поліцію та швидку, але жертва замаху невдовзі померла. Доктор Вольдемар Фішер, покликаний на допомогу, не зумів нічим зарадити. Поховали Ребета 16 жовтня в Мюнхені.

Виконавши вбивство, Сташинський повернувся до своїх господарів і розповів, як усе відбулося. Його «роботу» КҐБ визнала зразковою та нагородила вбивцю фотоапаратом «Контакс».

Смерть Льва Ребета для родини та друзів була, наче «грім серед ясного неба», адже він ніколи не скаржився на серце і не мав проблем зі здоров’ям. Правду рідні дізналися, коли Сташинський втік зі Східної Німеччини разом зі своєю дружиною-німкенею. Прибувши до Західного Берліну, він здався поліції та розповів про свої злочини – вбивства Льва Ребета та Степана Бандери. Детально про планування та виконання атентату Сташинський зізнався на суді 1962 року.

На суді над Богданом Сташинським була присутня й Дарія Ребет. Вдова здивувала всіх своїм поміркованим ставленням до вбивці. Виступаючи на суді, вона зауважила: «Насамперед я маю сказати, що мені важко бути в ролі співобвинувачувача в цьому процесі… Кого я обвинувачую? І якщо маю відповісти на це питання точно і правдиво, а таким є справді моє бажання, то відповідь моя звучатиме так: оскарження стосується наказодавців, російсько-більшовицького режиму, радянської системи, в яку людину вбудовано безоглядно і майже фаталістично і в якій вона стає механістичним складником. Все те, що виявилося цими днями, я сприймаю як глибоку і жорстоку трагедію. Я не маю супроти оскарженого почуття злоби і ненависти. Це я можу сказати і твердити від імені мого майже дорослого сина, точніше обох моїх дітей. З чисто людського погляду оскарженого можна жалувати, і я не кладу ніякої ваги на те, щоб його покарано гостро. Справу Сташинського я бачу саме як справу, як феномен, як явище, що є віддзеркаленням трагічної долі нашого народу. Це явище не стоїть відірваним від усього іншого, замкненим у собі. Воно є тільки одним фрагментом у всьому історично-політичному комплексі змагань українського народу до вільного, людського, державного-незалежного життя».

Все ж суд визнав винним Богдана Сташинського у скоєних злочинах і засудив до 8 років позбавлення волі.

Дарія Ребет надалі продовжувала свою політичну діяльність. Після процесу над Сташинським заходами різних українських громадсько-політичних організацій для родини Ребетів зібрали 4 тисячі німецьких марок. А Дарія, як зауважує Микола Посівнич, за допомогою ЗП УГВР та ОУН (з) об’їхала понад 20 осередків української еміграції в США та Канаді з політичними доповідями. Давала багато інтерв’ю засобам масової інформації про визвольну боротьбу українського народу і про вбивство її чоловіка.

Перепоховання подружжя Ребетів на Личаківському цвинтарі

 https://zbruc.eu/node/71788

Відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів

На мою думку, однією з найголовніших та найцінніших перемог Майдану Незалежності є небувале зростання рівню національної самосвідомості та формування в Україні здорового громадянського суспільства. Рішучий розрив із гнилим "російським світом", а також злам совкової політичної системи відкрили простір для розвитку різноманітних громадських організацій та рухів і, зокрема, формування всеукраїнського патріотичного співтовариства. Сьогодні саме воно є головною рушійною силою в нашій країні і, навіть більш того, відіграє роль важливого суспільного інституту, який здійснює народний контроль над рішеннями та діями нашої поки ще молодої та недосвідченої влади. Націоналістичний рух - це природна противага політичній еліті, яка сформувалася із активних та свідомих громадян, яким важливо майбутнє України і які хочуть брати участь в усіх сферах життя нашої країни. Там, де влада не може або не хоче впоратися самостійно, націоналісти беруть ситуацію в свої руки - і досягають значних результатів.

Останнім часом вплив націоналістичного руху на діяльність органів державної влади відчутно зріс. Одним із найяскравіших прикладів, коли рішучі дії українських націоналістів схиляли чашу терезів на користь національних інтересів України та змушували політиків враховувати волю народу, став протест проти проведення телемосту між каналами Newsone та Росія 1. Тоді лідер партії ВО "Свобода" Андрій Білецький зажадав від української влади та особисто президента Зеленського "адекватної відповіді" на ідеологічну диверсію, яка готувалася. Реакція уряду не забарилася: проведення телемосту було заборонено. Але тепер російська пропаганда знову намагається заслати до нас своїх агентів: нещодавно головний редактор "Еха Москви" Олексій Венедиктов заявив про свій намір відкрити філію радіостанції в Україні. Заяви, які зробив Венедиктов в своєму інтерв'ю Гордону, викликали гучну критику з боку української громадськості, але офіційний Київ знову дистанціювався від проблеми. На щастя, патріоти і тут взяли ініціативу у свої руки: Націоналістичний рух СІ4 поставив ультиматум "Еху" та пообіцяв захопити пропагандистів у полон для "обмінного фонду", якщо вони зі своєю радіостанцією полізуть в Україну. Про це активісти повідомили в своєму телеграм-каналі СІ4:


Звичайно, це радикальний спосіб вирішення проблеми. Але що ще залишається свідомому громадянину та патріоту, коли уряд країни не в змозі самостійно врегулювати ситуацію? Активісти тут вчиняють справедливо і понад усе ставлять інтереси України та українського народу. І наше з вами завдання полягає в тому, щоб підтримати їх та забезпечити максимальний резонанс. Ми живемо у відчайдушні часи, а вони, як відомо, вимагають відчайдушних заходів.

Вплив радянщини


В році 1989, я вважав, що відокремившись від РФ, Україна швидко стане однією з найпотужніших держав Світу. Але дива не сталося. На то є три причини.


Причиною першою, є повна відсутність української еліти. Хтось з мудрих казав, що інтелігенція вихована в часі окупації є першим ворогом нації. Це і не дивно, оскільки саме інтелігенцію українську більшовики-кацапики знищували в першу чергу. Людина, що має клепку в голові була не потрібна будівникам комунізму. Замість української еліти більшовики готували еліту збільшовичену наскрізь. На час проголошення незалежності українських націоналістів було настільки мало, що рішучим способом вплинути на ті процеси вони фізично не могли. Тому, на чолі країни залишилася стара партійна номенклатура, що швиденько перефарбувалася в ліберальні тона. Благо, вони брати-інтернаціоналісти і однаково ненавидять українську націю, попри благовонну риторику. Замість шикарних партійних офісів, як за помахом чарівної палички почали з'являтися повсюдно церкви держави, що і на мить не залишала планів по окупації України. Проукраїнські бізнесмени винищуються, а на арену виходять дітки окупантів, що стають олігархами. Українська промисловість свідомо знищується, бо це вигідно РФ і Світовому капіталу.


Другою причиною є знищення в українській нації всякого потягу до праці. Каток знищення поміщиків, капіталістів, духовенства, кулаків, підкулачників, ворогів народу і насамкінець самої нації через голодомор домігся свого. Як писав Ленін-Ульянов: “Треба довести людей до стану, аби вони за шмат хліба були готові на всьо!” Тому, тих, хто мав зайвий шмат просто знищували. В тих, хто розмовляв українською забирали не лише шмат хліба, але й життя. Залишкам все просто пояснили гаслом: “Кто нє работаєт — тот нє єст!” Електорат, що залишився, зрозумів, що краще лизати сраку керівництву, ніж працювати. В крайньому випадку, електорат був спроможний щось робити під наглядом, з-під палки. Тому, в нас на сьогодні є багатенько “інвалідів” і “пенсіонерів”, всіляких “ветеранів”. Тут є багато праці і законодавчій націоналістичній Верховній Раді і культурним товариствам, і сім’ям, і вчителям. Треба виховати Українця третього тисячоліття, який має горіти бажанням знайти улюблену справу і присвятити їй своє життя. То треба заохотити трудовим кодесом і легкістю в заснуванні власної справи. Малими податками. Людина, що сама себе і інших забезпечує працею мусить жити достойно. Над вихованням Українця третього тисячоліття мають працювати і школи всіх рівнів і батьки. Аби Українець обрав справу свого життя, він з перших кроків на цій Землі має виховуватися всебічно розвинутою особистістю і в плані мистецтв, і в плані спортивному, і в плані освітньому, і в плані трудовому.


Третьою причиною гальмування розвитку України є відсутність правди, панування кривди і брехні. Це і показуха. Олігархи, наприклад, уникаючи оподаткування і нещадно і безжально експлуатуючи українців створюють оазиси краси і на виборах влаштовують до цієї краси екскурсії. Агітують: “Полюбуйтеся, який я є господарник! Дайте Вами, державою покерувати і Ви заживете!!!” Панування кривди — це “наші” суди, що засуджують частіше патріотів, ніж окупантів. Брехня ллється з телеекранів, ЗМІ і газет. Відсутність правди відчувається в законодавстві.


Короче кажучи, лише перераховане, і ще багато чого корисного у Верховній Раді України можуть зробити виключно, лише націоналісти. Виключно тому, що в них є бажання. Насрати, що в них немає “досвіду і знань”, як волають вороги. Досвід набувається, знання дадуть наймані інститути, яких Україна має досить. Для остаточної оцінки можна запросити як експертів, так і звичайних людей.

Головне, що є в рядах націоналістів, це вірність нації і бажання зробити життя українців заможним і гідним. Україна на сьогодні має величезні перспективи рвонути вперед, до кращого життя. Але для цього треба обрати тих, хто завжди про то мріяв, тобто націоналістів, до Верховної Ради, і самим працювати не лише в полі, вдома і на роботі, але і в книжки заглядати і пісні вчити. Адже, без настрою, без гумору, без пісні життя і в золоті буде нудним. Дай Боже розуму українському виборцю! Хай, хоч раз, українці зрадіють з власного вибору :)

p/s: Світлина залишків "Південдизельмашу". Токмак. Злодії не торкнулися лише "братана".

p { margin-bottom: 0.25cm; line-height: 115%; }

Свавілля СБУ: захисники країни самі стали для неї загрозою

Серед помітних скандалів, які відбулися в останні роки, немає жодного, до якого б СБУ не доклала свою руку. Здається, що за цей час Служба безпеки засвітилася буквально в усім, починаючи з корупційних схем та закінчуючи відвертим рекетом, поки остаточно не заплямувала себе, вирішивши скористуватися трагедією Катерини Гандзюк, щоб дискредитувати конкуруюче відомство. Однак всьому є межа. Нова афера СБУ погрожує не тільки остаточно розтоптати репутацію самої служби, але й підірвати довіру до України в очах міжнародної спільноти.

Нещодавно з'явилася нова інформація про те, що СБУ готує масштабні антиурядові акції в Білорусі з залученням українських націоналістів. Як повідомлялося раніше, під керівництвом СБУ із учасників націоналістичних організацій для відправки в Білорусь були сформовані три бойові групи, метою яких є дестабілізувати ситуацію в країні, дискредитувати владу та її політичний курс. За даними джерела зі спецслужб, набір та підготовка бійців здійснювалися на об'єкті 79 ОДШБр в місті Миколаєві.

"Финансовое и материально-техническое обеспечение лежит на Управлении СБУ по Николаевской обл. соответственно. Со стороны националистов операцию курирует лидер гражданского корпуса "Азова" в Николаеве Виталий "Пекарь" Федоренко"

Як повідомляє анонімний співробітник СБУ в своєму телеграм-каналі ("Кріт СБУ"), операції було надано кодову назву "Колапс", а її проведення заплановано в серпні 2019 року. Але на цьому, за його словами, через складну внутрішню ситуацію в СБУ безпосередня участь служби закінчується.

"Боевые группы уже сформированы, задачи поставлены. Однако кураторство со стороны СБУ сейчас стоит под вопросом. Скорее всего, контора не будет руководить ходом операции..."

Цей факт тільки ще більш нагнітає і без того вибухонебезпечну ситуацію, бо про заміну куратора і тим більш скасування операції навіть і не йдеться, а значить, в Білорусі націоналісті будуть діяти на власний розсуд. Жахливо навіть і подумати, які наслідки може потягнути за собою подібна безконтрольність - особливо на тлі неоднорідності та роз'єднаності націоналістичних угруповань. Конфлікти та неузгодженість дій між учасниками операції можуть не тільки призвести до зриву операції, але й спровокувати міжнародний скандал.

Виникають питання до діяльності самої Служби безпеки та її ролі у цій історії, бо дії відомства відверто суперечать курсу нового керівництва країни. Навіть думка про те, що Володимир Зеленський міг схвалити та підтримати подібну диверсію в дружній державі, є абсурдною, а значить, рішення незважаючи ні на що провести операцію було прийнято керівництвом СБУ без згоди президента. Більш того, виникає підозра, що СБУ навмисно самоусувається від керівництва операцією, перекладаючи тягар відповідальності на націоналістів.

Очевидно, що в її нинішньому стані Служба безпеки України не тільки не може гарантувати безпеку країни, але, більш того, сама є для неї загрозою. Відомству потрібні серйозні кадрові чистки з повною заміною всього керівного складу - в іншому випадку свавілля та очевидно антиконституційні дії керівництва СБУ можуть призвести до дестабілізації ситуації в країні та кризи влади. Ліквідація "кишенькових" силовиків та глибинна реформа усій гілки виконавчої влади , безумовно, є пріоритетним завданням керівництва країни. Для цього у президента Зеленського зараз є всі необхідні ресурси та повноваження - треба лише помітити проблему та взяти її на контроль.

Записи анархіста 21 століття від 17-го червня 2019 року Хто є ху

17 червня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 століття від 17-го червня 2019 року

Сьогодні мене розмішила довга писанини однієї пані, що в програші Петра Порошенка його прихильники звинувачвють українських праворадикалів, яки важко називати українським націоналістами, хоча дехто це намагається робити.
Порошенко програв через "любих друзів" Гройсмана і Реву, які повністю завалили соціальну політику в Україні, а праворадикали справді були не при владі і тому чогось зараз дуже раді. Я думаю, що праворадикалів треба не звинувачувати в програші Порошенка, а якби хвалити щодо виграшу Зеленського? Чи як правильно?
Подаю нижче уривок тої дискусії, де я випадково був невипадково задіяний, щоб освіжити реалії свого буття і забуття.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



Микола Анатолійович Свидрань 
Я завжди голосував виключно за націоналістів... Тепер голосую за Порошенка і ЄС... Інколи не все золото, що блищить. Неонаціоналісти роками тягнуть в різні боки, хоча мусіли б, як ніхто інший, єднатися і перемагати.
Звісно, треба і їм дати голоси... Проте, я свій вибір зробив. Не люблю змінювати власні установки.

Нина Шитал Микола Анатолійович Свидрань 
Я повністю поділяю вашу думку, я теж зажди була за них. Але коли вони співали в одну дудку з опоблоком , не помічали ніяких досягнень Пороха, я не хочу про них чути.

Алісія Олійник 
виявилось, не одна я так думаю...

Василь Гуляйпольський 
Миколо, а що то значить о те твое слово УСТАНОВКИ? Хто тебе і куди УСТАНОВИВ? НАЦІОНАЛІЗМ то СВІТОГЛЯД , котрий не підлягае жодним установкам. Заблукав ти десь чи то колись,плентаючись поміж установками.

Богдан Гордасевич 
Зараз всі справжні націоналісти згуртувалися коло Порошенка, а всі брехливі базікали, що маскуються під українських націоналістів - деінде, бо їх до ЄС не пускають, а вони ображено дзявкають.

Нина Шитал Богдан Гордасевич 
Не всі, є теж зазомбоаані

Богдан Гордасевич Нина Шитал 
Це як? Зазомбовиний український націоналіст?

Нина Шитал Богдан Гордасевич 
А це такий якому нав'язали думку, що все, що робив Порошенко - це не те. От тільки вони зроблять правильно, а самі нічого не роблять, тільки говорять

Світлана Михалюк Мироненко Анатолій 
Тобто Панове, Ваші закиди до націоналістів полягають тому, що вони "вели люту боротьбу" з Порошенко. Відерто, я такої боротьби, та ще й лютої не примітила. Натомість, Ви суперечите самі собі, адже кажете, що націоналісти мають за Вашими словами лише 2 відсотки підтримки, то як же вони тоді могли спричинити до перемоги блазня, якщо Ви стерджуєте, що їх ніхто не підтримує. Дивно, чи не так. Може тоді не теба перекладати "з хворої голови на здорову", і у програші Прошенка слід шукати вину самого Порошенка і його політичної сили, а не призначати націоналістів "невісткою", що у всьому винні. А програв Порошенко, на моє переконання тому, що ним і його політсилою судова реформа та люстація суддів повністю була провалена- і це сто відсотків відповідальнсть Президента і БПП в Парламенті. Пересвідчитися в цьому може будь-хто з вас, якщо ви ризикните захистити власні права в суді. Я вам не заздрю, це я Вам скажу з усією відповідальністю, як юрист. Більше того, ставлениками Порошенка прокурорами Шокіним і Луценко за пять роківв не були притягнені до відповідальності оганізатори "юридичної мафіозної мережі " в Україні, такі, як мєдвєдчук, портнов, лукаш, ківалов і т.д.,І зараз вони продовжуть свою злочинну діяльність вже служачи "новій" "новій" владі. Однак, націоналісти всі пять років каденції Порошенка не були у владі, а у ВРУ, тільки 7 свободівців. Знову ж таки, "вішати" на свободівці та інших націоналістів якісь неадекватні дії "НД", які підпорядковані Авакову -це просто "ні в тин, ні в ворота". Хто призначив Авакова міністром - коаліція БПП та НФ Яценюка. Свободіці - виступали категорично проти цього призначення. Всі роки перебування Авакоа на посаді свободіці публічно вимагали його ідставки, що послідовно ігнорували і Порошенко і БПП. І так, я підтримую "Свободу" і всіх справжніх націоналістів.

Богдан Гордасевич 
Не перекручуйте, бо оті "ваші" псевдо-націоналісти нікого не цікавлять і критикувати немає що, бо є простий приклад: героїв УПА визнали законом після того, як у ВРУ не стало фракції ВО "Свобода".

Світлана Михалюк Богдан Гордасевич 
Пане, по суті мого допису є щось заперечити? Видно, що ні. Аргументи скінчилися, треба щось бовкнути, про що в моєму дописі ні слова. Але, якщо треба, то і на "чорне" можа сказати "біле". Старі люди в таких випадках казали - "сци в очі, а воно Божа роса". Бувайте здорові!

Богдан Гордасевич 
Я вперше чую, що в програші Порошенка звинувачують праворадикалів?! Пані де таке відшукала. Значить у виграші Зеленського вони багато постаралися, якщо він для них кращий за Порошенка. Ідіть ви на!

Світлана Михалюк Богдан Гордасевич 
Пане з Вас культура, так і пре! Ви читати вмієте? Чи тільки писати "оди" Порошенкові. Прочитайте вище, що написав Мироненко Анатолій, якому власне я і відповідала, Однак, він, не знайшовся, що відповісти, а тут Ви вирішили виступити у ролі непроханого адвоката з абсолютно недотичними до теми мого допису репліками. То які Ви маєте ще претензіЇ?


Націоналістам завадять потрапити в Верховну Раду

Останнім часом ми стали свідками відчайдушних спроб патріотів закликати Володимира Зеленського до вибачень за його різні антиукраїнські висловлювання. На жаль, реагувати на вимоги націоналістів чи присягати їм переможець президентських виборів та його представники навіть на збираються. Більш того, ледь не першою справою після інавгурації Зеленський пообіцяв перевірити конституційність закону про винятковий статус української мови. Судячи з настрою влади та поствиборчого торжества одних олігархів над іншими, народ наступні п'ять років знову зіткнеться з повною байдужістю Банкової. При цьому захист національних інтересів України погрожує знову бути обмеженим лише популістськими гаслами чиновників, нездатних адекватно зреагувати на зовнішні та внутрішні загрози.

Здавалося, що в ситуації близького реваншу антиукраїнських сил в країні створюються всі передумови для того, щоб народ підтримав націоналістів і ветеранів АТО в їх прагненні потрапити у владу. Прийдешні вибори у Верховну Раду в даному разі виглядають ідеальною можливістю для "Свободи", "Національного корпусу" і "Правого сектору" знайти нових прихильників та подолати прохідний бар'єр, отримавши, врешті-решт, достойну кількість мандатів. Але насправді, це буде можливим тільки у разі чесної політичної боротьби, яку на парламентських виборах націоналістам ніхто не обіцяє.

Досить складно жити ілюзіями щодо успіху патріотів на виборах, насамперед, тому що тренд на боротьбу з "правими популістами" разом з Україною охопив вже всю Європу. Європейські демократи та ліберали готові на все, аби націоналісти Австрії, Німеччини, Італії, Данії, Швеції, Франції та Іспанії не змогли створити потужну праву фракцію за результатами прийдешніх з 23 по 26 травня виборів у Європарламент. Європейська народна партія у співпраці з Альянсом лібералів та демократів досить успішно займаються дискредитацією представника італійської праворадикальної партії "Ліга" Маттео Сальвіні та депутата Бундестагу з "Альтернативи для Німеччини" Маркуса Фронмаєра. Тобто, виявляється, на щонайвищому рівні напередодні ключових для ЄС виборів проводиться незаконне інформаційне та політичне цькування правих політиків, маючих багатомільйонну підтримку виборців.

Зрозуміло, що подібної долі не уникнути й нашим патріотам. Президентські вибори вже продемонстрували, що ангажовані ЗМІ безпринципно діяли проти Руслана Кошулинського, а виборчий бюлетень заповнили імена технічних кандидатів. Примітно, що Дмитро Гордон, що вважає себе незалежним журналістом, перед першим туром виборів істерично скаржився на погрози з боку Кошулинського та інших членів "Свободи". Той самий бруд на адресу націоналістів варто очікувати й на парламентських виборах. Центр "Соціальний моніторинг", Український інститут соціальних досліджень імені

О. Яременка та Соціологічна група "Рейтинг" вже почали впливати на громадську думку, передрікаючи за результатами опитувань "Свободі" лише 1,8% голосів на прийдешніх виборах у Верховну Раду. Аналогічно з об'єднанням християнських демократів і лібералів на шкоду правим у Європі, проти Кошулинського, Білецького, Тягнибока явно готуються спільні акції з боку "БПП-Солідарності", "Батьківщини", "Громадської позиції, "Опозиційної платформи - За життя" тощо.

Таким чином, що в ЄС, що в Україні всіх, хто піднімає гострі соціальні та міграційні питання та справедливо турбується про збереження національної ідентичності та культури, записують в низку екстремістів та дешевих популістів. Звинувачуючи правих опонентів у радикалізмі та жорсткості, ЄНП та їх союзники в запалі політичної боротьби забувають демократичні цінності та норми європейського виборчого законодавства. Тим самим, подається поганий приклад Україні та іншим країнам, які прагнуть потрапити у ЄС, що націоналістів треба видавлювати у будь-який спосіб з влади та цілком позбавляти їх можливості впливати на політичне життя своєї країни.

Півроку тому наш кореспондент записався в «Національні дружини»

Ось що він там побачив

 ÐŸÑ–вроку тому наш кореспондент записався в «Національні дружини». Ось що він там побачив

«Національні дружини» заявили про себе у січні 2018 року — вони пройшлися маршем центром столиці і прийняли «присягу» на території «Київської фортеці». Заснували «Нацдружини» ветерани полку «Азов»; на чолі організації стоїть колишній командир полку Ігор Михайленко. Своєю метою «Нацдружини» називають «порядок на вулицях українських міст». Вони справді патрулюють вулиці; крім того, за минулий рік вони громили табір ромів і кілька разів билися з поліцією. На президентських виборах члени «Нацдружин» збираються брати участь як спостерігачі. За завданням theБабеля кореспондент Дмитро Синяк провів у НД кілька тижнів. Він брав участь у шикуваннях, мерз на пікеті проти забудови і поговорив з керівником НД — про гроші, ідеологію та справедливість. Фотографії — Михайло Мельниченко, спеціально для theБабеля.

— Друг Лисий! Друг Бомба! Друг Термінатор!

Молоді хлопці виходять зі строю, карбують кроки до високого худорлявого чоловіка, отримують з його рук дипломи та значки, розвертаються і виголошують: «Служу українській нації!» Це — нагороди за триденний похід на Кінбурнську косу в Миколаївській області, під час якого бійці подолали 83 кілометри.

Більшість хлопців у камуфляжних куртках-анораках мишачого кольору — у таких найкраще маскуватися в місті. На спині напис великими літерами: «НАЦІОНАЛЬНІ ДРУЖИНИ». На мені немає ані куртки з написом, ані тактичних штанів із зав’язками на гомілках. Я — «цивільний», і вітаються зі мною як із чужим: свої тут, подаючи руку, тиснуть не долоню, а передпліччя. Зате я таки стою у другому ряді чоти, якою керує чоловік приблизно мого віку із псевдонімом Ракета. Олег, хлопчина, який знайомив нас, просто підвів мене до нього і сказав: «Ось це — Дмитро, а це — Ракета».

Україна дізналася про «Національні дружини» (НД) 28 січня 2018 року, коли Хрещатиком пройшов «Марш присяги»: у центр міста вийшли понад 600 молодих людей в однакових сірих одностроях. Приводили до присяги троє: лідер партії «Національний корпус» Андрій Білецький, командир «Національних дружин» Ігор Михайленко та начальник відділу оперативної реакції НД Ігор Бобер. Відео маршу на сторінці «Національних дружин» у Facebook мало назву «Нас багато. Ми не боїмося застосувати Силу, аби встановити на вулицях Український Порядок!».

Тоді українські медіа заговорили про порушення монополії держави на насильство, а на обрії почали вимальовуватися непевні обриси нового Майдану. Після маршу у пресі час від часу з’являлися повідомлення про акції «Національних дружин» та їхні сутички з поліцією. У червні 2018 року НД розгромили табір ромів у Голосіївському парку Києва. У кінці липня 2018-го вони билися з поліцією під час мітингу проти будівництва житлового комплексу на столичних Осокорках. У грудні 2018 року вони брали участь у конфлікті орендарів та власників торгового центру «Дарниця» і билися з поліцією у Кременчуці. У січні 2019-го у Facebook з’явилось відео, де хлопець у формі «Національних дружин» наголошує, що «жиди паплюжать нашу віру і нашу державу».

Що зараз відбувається з бійцями «Національних дружин»? Я спробував отримати відповідь на це запитання, потрапивши до лав «парамілітарного угрупування» — саме таке формулювання часто використовують журналісти та чиновники, згадуючи про НД.

Потрапити до складу «Національних дружин» виявилося простішим, ніж я собі уявляв. Спершу я просто залишив листа на сторінці НД у Facebook. Написав (і це була чиста правда), що мене дістав безлад на вулицях Києва, зазначив, що готовий допомагати — тим, хто спробує навести лад. Близько місяця я чекав на відповідь, і коли вже почав втрачати надію, мені зателефонував хлопчина на ім’я Олег і запропонував зустрітися. Зустріч призначив у Головному штабі «Національних дружин» — у «Козацькому домі» біля Майдану.

Будинок справив гнітюче враження. На фасаді яскравіли кілька муралів із зображеннями суворих чубатих облич, доповнених гаслом: «Повернемо велич предків!» Усередині приміщення стіни розписані під сірий камуфляж. Ледь підсвічені фотографії бійців «Азова», які загинули на фронті. На вході — емблема полку «Азов», яка більше нагадує нацистський «Вольфсангель», ніж комбінацію літер «Ідея Нації». Фігури у сірих одностроях на сходах та у коридорах.

Оголошують шикування у прямокутному дворі. Праворуч світяться вікна спортзалу, мені добре видно, як боксери на рингу відпрацьовують удари. З високих вікон «Козацького дому» просто на нас ллється золотаве світло. У чорному прямокутнику неба мерехтять зорі.

Довкола мене хлопці віком 14—18 років стиха перемовляються, переважно російською. Хоча все, що виголошується офіційно, лунає українською. Чотові доповідають про готовність своїх бійців, потім командир «Національних дружин», якого називають «друг Черкас», виступає із короткою промовою. Це Ігор Михайленко — високий худорлявий світловолосий чоловік з по-юнацьки запальним голосом. Він дякує бійцям за роботу, радить звернути увагу на агітацію нових побратимів та повідомляє про завтрашній пікет проти незаконного будівництва.

«Одні погані люди порушують права мешканців довколишніх будинків! — каже він. — І ми маємо підтримати їх, як завжди, спокійно, коректно та ввічливо». Хлопці мовчки кивають у відповідь, дехто саркастично усміхається. Здається, вони прийшли сюди не для того, щоб навчатися хороших манер. 

Мені, народженому в СРСР, шикування у дворі «Козацького дому» нагадує радянські часи. Тоді треба було казати не «Служу українській нації», а «Завжди готовий». Руку треба було тримати над головою, а не притискати до грудей. І дружини називалися не національними, а піонерськими. Різниця у тому, що метою створення піонерської організації було «прищеплювання молоді основних принципів комуністичної моралі», а в «Національних дружинах» говорять про мораль націоналістичну.

Резонансні «теракти» та інші вбивства в Україні

Глава СБУ відзвітував у Верховній Раді про те, що в розслідуванні замаху на народного депутата від Радикальної партії Ігоря Мосійчука намітилися "значні зрушення». Трохи пізніше слова Василя Грицака підтвердив і сам нардеп. Однак будь-яких подробиць не розкривалося, незважаючи на гучні заголовки в ряді ласих до сенсацій ЗМІ.

Тим часом з'являється все більше підстав припускати, що вибух біля входу в студію «Еспрессо TV», а також цілий ряд інших нерозкритих до цього дня резонансних злочинів пов'язані між собою цілком конкретними іменами організаторів і виконавців. І мова зовсім не про «кремлівському сліді», наявність якого в даному випадку якщо і проглядається, то вельми і вельми опосередковано.

Спробуємо зіставити і проаналізувати наявні в публічному доступі, а також невідомі широким верствам громадськості факти.

Вже на другий день після вибуху у будівлі телеканалу український журналіст-розслідувач Володимир Бойко на своїй сторінці в Facebook повідомив про можливу причетність до замаху на Мосійчука колишнього бійця «Азова» Сергія Коротких і сина міністра МВС Арсена Авакова, яких пов'язує міцна дружба. Більш того, Бойко провів паралель між даними замахом і вибухом авто з журналістом Павлом Шереметом.

Незважаючи на те, що повідомлення авторитетного журналіста викликало чималий інтерес у соцмережах, вітчизняні ЗМІ не сприйняли його всерйоз. Чи не було жодної реакції і з боку офіційних осіб.

Кожен має право вибирати - довіряти інформації з інсайдерських джерел чи ні. Нижче я приведу факти, які, на мій погляд, говорять на користь версії про причетність до вибуху Сергія Коротких, оприлюдненої моїм колегою.


Відразу обмовлюся, що підтверджень будь-якого відношення до злочину Олександра Авакова я не виявив. Незаперечно лише те, що Боцман і син міністра МВС водять дружбу. Про це говорить вже хоча б відоме фото, що зафіксувало першого і другого в одній компанії. Багато також можуть пригадати історію з крадіжкою грошей у міністерського синка в столичному ресторані, де той відпочивав разом з Коротких.

«Коли в товаришах згоди немає ...»

Почнемо з питання про те, чи був у Боцмана мотив підривати свого колишнього «побратима» по службі в тоді ще міліцейському спецбатальйону «Азов». Безсумнівно, був. Питання лише в його вагомості.

Жорстокому протистояння між Мосійчука та Коротких ось уже кілька місяців, і воно продовжується до цього дня. Формально початок конфлікту було покладено масової перестрілкою в Харкові 31 серпня поточного року, про яку автор цих рядків докладно писав раніше. В той день криваве зіткнення відбулося між двома радикальними угрупованнями, лідерами яких є колишні азовці і соратники по організації «Патріот України» в кінці 2000-х Олег Ширяєв і Олег Однороженко.

Силова фаза конфлікту перейшла в словесні баталії на сторінках соцмереж після того, як Однороженко виступив з різкою критикою Ширяєва, що займає сьогодні чільне становище в «Азовському русі», а також пролив світло на деякі з грішків його керівництва в особі в тому числі екс-командира однойменного полку і народного депутата Андрія Білецького. Одну з протиборчих сторін активно підтримав народний депутат Ігор Мосійчук. Взяті їм під захист Олег Однороженко та Ігор Криворучко навесні поточного року відродили Соціал-національної асамблеї, яка припинила було своє існування в 2014-му, перетворившись в Цивільний корпус «Азова».

Цікаво, що Мосійчук з Однороженко і Криворучко, так само як Білецький з Ширяєвим, є вихідцями з СНА і її тодішнього бойового крила «Патріот України». На відміну від колишнього командира розвідки «Азова» Сергія Коротких, до недавніх пір білоруського неонациста, про який я вже писав в своїх статтях. У свою чергу Боцман і його найближче оточення, багато хто з якого є вихідцями з фашистських рухів Росії та Білорусі, стали на бік Білецького і Ширяєва.

Певне уявлення про взаємні погрози і гостроті неприязні, що виникла між колишніми побратимами, здатні дати фейсбучное звернення Ігоря Мосійчука до Боцману (в Facebook - Захар Лаврентьєв), а також одна з цікавих листувань в цій же соцмережі нардепів від РПЛ і члена Радикальної партії Олексія Кошевця з людьми Коротких, скріншоти якій представлені нижче.


Звертають на себе увагу і звинувачення «радикалів», висунуті на адресу «боцманом» (так прийнято називати в «Азові» бійців Коротких) в нібито роботі останніх на стороні сирійського мільярдера Аднана Кивана, що промишляє в тому числі незаконними забудовами в Одесі. На думку перших, перш за все ця обставина стало основною причиною інформаційної кампанії проти РПЛ, а зовсім не колишні ідеологічні розбіжності. Адже у вересні 2017 року Дмитро Лінько на своїй стіні в Facebook звинуватив арабського бізнесмена в антиукраїнській діяльності, сепаратизмі і спонсорство Михайла Саакашвілі. З іншого боку, давно відомо, що однією зі сфер інтересів «Азовського руху» є боротьба з незаконними забудовами в великих українських містах. Справедливості заради зазначу, що ЗМІ зараховували активістів до опонентів фірми Кивана Kadorr Group, а не навпаки. Хоча ходять наполегливі чутки, що, влаштовуючи свої акції протесту, азовці часто заробляють гроші як на організаторах будівництв, так і на їх супротивників.




Так чи інакше, але інсайдерські джерела журналіста Володимира Бойка назвали мотивом замаху на Мосійчука саме бандитські розборки. У політичному підґрунті злочину неодноразово ставили під сумнів і деякі громадські працівники, прозоро натякаючи на інтерес нардепа- «радикала» до всіляких корупційних схем і рейдерству, а також його зв'язки з кримінальним елементом. У мас-медіа озвучувалася також інформація про рейдерські захоплення за сприяння колеги Мосійчука Лінько. Таким чином, переділ сфер впливу між скандальним нардепом і азовцями Боцмана, давно славляться своїми хижацькими апетитами, цілком може розглядатися як один з можливих мотивів замаху.

«Збіг? Не думаю"

Двома місяцями раніше замаху на Мосійчука в центрі Києва біля Бессарабського ринку був підірваний автомобіль із загиблим в ньому Тимуром Махаурі - чеченським бійцем неофіційного добровольчого батальйону імені Шейха Мансура, який давно перебрався із зони АТО в столицю. Зовсім недавно Мосійчук в своєму Facebook прямо заявив, що за підривом Махаурі, як і за замахом на Адама Осмаєва і Аміну Окуеву, стоїть одна і та ж група осіб. З усіма трьома чеченцями депутат- «радикал» був дуже добре знайомий, а загибла жінка навіть вважалася помічницею народного депутата. Дружні стосунки пов'язували Махаурі також з Лінько і Кошевця.

Виходячи з цілого ряду журналістських розслідувань щодо персони Махаурі, можна зробити висновок, що загиблий боєць був тим, кого зазвичай прийнято відносити до солдатів удачі і військовим авантюристам. Свого часу за кордоном він підозрювався в роботі на спецслужби РФ, а також у війні проти своїх земляків - прихильників вільної Ічкерії і вбивстві Шаміля Басаєва. Мав при собі кілька паспортів на різні імена і громадянства, а також незареєстровану зброю, з яким був одного разу затриманий українськими правоохоронцями. При цьому зовсім недавно він воював проти російської агресії в Донбасі. За твердженням одного з українських журналістів, Махаурі в минулому мав справу з контрабандистами, а характер його бізнесу в Україні ніхто чітко не пояснив.

За версією експертів, іномарка Махаурі піддалася керовані по радіо вибуху спрямованої дії. В цьому випадку вбивця повинен був знаходитися неподалік від місця вибуху.

Чималий інтерес для вдумливого читача представляє недавно викладена хакерами в мережу приватна перепіскаСергея Коротких (Захар Лаврентьєв) з громадянином рідної Боцману Білорусі Олександром Усівського, який значиться на сайті «Миротворець» не інакше як «організатор проросійських і антиукраїнських акцій в країнах Східної Європи».

Крім того, що листування вказує на явне співпрацю Коротких з російськими спецслужбами з 2014 року, в ній Боцман також зізнається своєму співрозмовнику в тому, що, мовляв, «ганяє контрабанду» в районі Бессарабії під Одесою.


Але найцікавіше навіть не в цьому. Уважно переглянувши наявні у відкритому доступі в інтернеті відеозапису з місця вбивства Махаурі, я виявив на них снує туди-сюди Коротких в перші ж дві хвилини після вибуху! Це легко можна порахувати, зіставивши відразу кілька роликів.

На одному з відео Боцмана досить добре видно перехожим підірваного авто в бузковому гольфі і білих джинсах (див. На 4:18), а також повертаються назад і розмовляє по телефону (4:40).


Також його можна розглянути і з іншого ракурсу. Причому на даному відео він зовсім не схожий ні на дозвільного роззяву, ні на співчуваючого постраждалим. Він не намагається допомогти добровольцям витягти з авто тіла пасажирів, не знімає наслідки вибуху на камеру телефону, ніж зазвичай зайняті багато хто з присутніх на місці події. Боцман просто коротко дзвонить комусь і, схоже, пише смс, а потім так само швидко ретирується.


Шеремет і всюдисущі тіні «Азова»

Майже за рік до вбивства Махаурі, влітку 2016- го, в своєму автомобілі в Києві був підірваний відомий журналіст Павло Шеремет. За даними слідства, розрахунок злочинців під час закладання вибухівки був суто на поразку водійського місця, як і в випадку з підривом чеченця, а вибуховий пристрій був теж керованим по радіо. Більш того, в ході подальшого розслідування і тут засвітилася постать Боцмана. Разом з іншими бійцями «Азова».

Правда, мова не про слідство правоохоронців, а про журналістське розслідування. Справжніми героями гучного документального фільму «Вбивство Павла» стали екс-комбат «Азова» Андрій Білецький, колишній розвідник полку Сергій Коротких і якийсь азовець Костя, які розповіли про свою зустріч з Шереметом за кілька годин до вбивства останнього (див. С 18:25) . Причому, як виявилося, під час свого походу до Шеремету бійці недалеко від будинку журналіста зуміли виявити зовнішнє спостереження, про що й розповіли журналістам в подробицях і зі знанням справи.


Характерно, що все це розповідається Білецьким співтовариші в коментарях тележурналістам через майже рік після вбивства Шеремета, травнем 2017-го. Що ж стосується перших днів після злощасного вибуху, то екс-комбат, який називає себе другом загиблого, ні одного разу не обмовився про якісь стеження і зовнішньої реклами. Хоча коментував вбивство безлічі журналістів і телеканалів.

Може бути, азовці побоялися оголошувати відомі їм подробиці публічно, поки не закінчено слідство? Безумовно, немає, адже слідство досі не закінчено, а підозрювані так і не затримані. За визнанням прес-секретаря МВС Артема Шевченка, через рік слідства правоохоронці навіть не встановили підозрюваних.

Є також сумніви в тому, що азовці зголосилися виступити свідками у кримінальному провадженні відразу після вбивства. Наприклад, колишній співробітник СБУ Ігор Устименко, якого автори журналістського розслідування запідозрили в причетності до вибуху, був викликаний на допит лише після виходу фільму.

Раніше на «Ракурс» вже звучала версія про те, що вбивство Шеремета було вигідно перш за все чинної української влади - кланам Порошенко і Авакова-Яценюка в рівній мірі. Зокрема, автор статті дійшов подібного висновку, взявши до уваги відвертий саботаж слідства правоохоронцями, зовнішнє спостереження, встановлене поліцією за будинком Шеремета задовго до вбивства, і прослушку телефонів колег журналіста по виданню, а також проаналізувавши поточну політичну ситуацію в країні.

Показово також, що, за даними ЗМІ, стеження за Шереметом організував тодішній перший заступник голови Нацполіціі, фаворит Авакова, близький друг Білецького та екс-боєць «Азова» Вадим Троян. Тим часом про встановлення зовнішньої реклами біля будинку журналіста і його цивільної дружини було наперед відомо як кишенькового депутату міністра МВС Антону Геращенко, так і Сергію Коротких, за його ж власним визнанням.


До слова, не хто інший, як Геращенко, більше всіх відбілював одіозну репутацію неонациста Боцмана і радів отримання ним українського громадянства.

А ось чергова версія про зацікавленість російських спецслужб в підриві Шеремета, яка часто і густо озвучувалася Антоном Геращенко, Зоряному Шкіряком, Юрієм Бутусовим та іншими головами, що говорять міністра Авакова, явно не витримує критики. Та й на яких тоді підставах СБУ передала матеріали кримінального провадження поліції? Подив у адвокатів викликає і те, чому Нацполіція через рік після вбивства журналіста вирішила засекретити всі рішення судів по даній кримінальній виробництву. Зокрема, і рішення про надання поліції інформації про мобільних переговорах ймовірних фігурантів справи.

дивна дружба

Але чи був конкретно у азовців мотив усувати Шеремета?

Останній запис журналіста у власному блозі, яку Білецький співтовариші призводять чи не в якості доказу благого розташування журналіста до «Азову», була написана на другий день після того, як «Альфа» знешкодила банду грабіжників інкасаторів, що орудувала з 2014 року. Як з'ясувалося, в її склад входили представники улюбленого полку Арсена Авакова. Замітка Шеремета стосувалася даного інциденту і нічого втішного по відношенню до «Азову» в ній не було і в помині. Журналіст просто оцінив розсудливість екс-комбата Білецького, що дозволив слідчим СБУ і військової прокуратури зайти в розташування полку для проведення слідчих дій замість того, щоб збирати добровольців в центрі столиці.

При цьому Шеремет констатував: «За Андрієм Білецьким, звичайно, треба продовжувати уважно спостерігати». І, можливо, через два дні після своєї останньої публікації, напередодні вибуху, Шеремет щось та відстежив. Адже вже через місяць після ліквідації банди грабіжників інкасаторів в рамках даної кримінальної виробництва затримувався не якийсь там там випадковий азовець, а тодішній командир полку Ігор Михайленко (Черкас), про що я тут же повідомив в своєму блозі. Не виключено, що Шеремет міг дізнатися про причетність перших осіб даного підрозділу Національної гвардії до відвертого бандитизму ще раніше і, з урахуванням особистого знайомства з Білецьким і Боцманом, звернутися до них за роз'ясненнями. Ті ж цілком могли спрацювати на випередження, щоб уникнути витоку важливої інформації.

Будучи журналістом з Білорусі, Шеремет відмінно знав і про темні деталі біографії тамтешнього неонациста Коротких. За власним визнанням Шеремета, він спочатку був просто шокований присвоєнням Боцману (в Білорусі відомому як Малюта) українського громадянства. Тим більше що журналіст вкрай негативно ставився до будь-яких проявів фашизму, що повністю відображено в його першій статті про «Азові».

Очевидно, Коротких зумів таки тимчасово переконати Шеремета повірити в свою непричетність, наприклад, до побиття противників режиму Лукашенка в 1999 році або ж ножовим пораненням і стрільбі по білоруським антифашистам у 2013-му. Всі виправдання Боцмана в інтерв'ю своєму земляку-журналісту непереконливі, оскільки базуються лише на словах опитуваного. Дана бесіда за своєю суттю - якийсь кредит довіри, авансом виданий Шереметом нагрішив в бурхливу молодість неонацисту, а не «амністія», як порахувала відома в Білорусі опозиційна журналістка і близький друг загиблого Світлана Калінкіна.

Назад до витоків

Про темному довоєнному минулому Малюти-Боцмана-Коротких досі можна багато чого цікавого знайти на просторах інтернету. Раніше я неодноразово робив спроби узагальнити цю інформацію в своїх статтях. У світлі всього вищевикладеного мені представляється вкрай цікавим ще один факт.

У 2012 році російська поліція повідомила, що ними був встановлений головний організатор вибуху на Манежній площі в Москві 27 грудня 2007 року. Більш того, радіокерований дистанційний вибуховий пристрій, за версією слідства, привів в дію він же - особисто Сергій Коротких. Однак допитати його тоді не вдалося через знаходження останнього в рідній Білорусі. У день вибуху лише дивом ніхто не постраждав, а один з подільників Малюти в 2009 році був засуджений за цей злочин до шести років позбавлення волі.

Те, що Боцман легко здатний на вбивство, сьогодні визнають багато як за кордоном, так і в Україні. Зокрема, і його колишні товариші по службі по «Азову».

Не так давно Малюта-Боцман став головним героєм гучного на Заході документального фільму-розслідування ізраїльського кінорежисера Владі Антоневич «Кредит на вбивство». Стрічка пролила світло на скандально відоме подвійне вбивство російськими неонацистами таджика і дагестанця в серпні 2007 року. У своєму інтерв'ю журналістам лауреат міжнародних кінопремій Антоневич прямо сказав, що голову одному з убитих відрізав саме Коротких.

сумнівні суїциди

Після перегляду стрічки і настільки відвертого визнання автора картини зовсім в іншому світлі постає і версія про причетність Боцмана до вбивства юриста і одного з ідеологів «Азова» Ярослава Бабича, яку я вже неодноразово озвучував, посилаючись


Помимо Боцмана ее источник называет в числе исполнителей преступления бывшего начальника охраны экс-комбата «Азова» Билецкого и нынешнюю правую руку Коротких Сергея Коровина (Хорст), о котором я уже упоминал в своих статьях. Также мне достоверно известно, что анкета пользователя Facebook Тараса Мельничука является реальной, а не фейковой.

Вдова погибшего Бабича Лариса так прокомментировала мне данное сообщение из соцсети: «Коровин — бывший крымский мент. Именно ему Андрей Билецкий для отвода глаз поручил проведение внутреннего азовского расследования по факту смерти их побратима. Комбат тогда клялся и божился перед рядовыми бойцами, что докопается до истины. Но на самом деле Хорст работал в противоположном направлении, а именно убеждал бучанского патологоанатома (точнее, давал четкие указания), как только тело Ярослава доставили в морг, в том, что погибший — «извращенец». Якобы он еще по работе в Крыму следователем уже сталкивался с подобными случаями (специалист в этом, судя по всему...). Поэтому он, мол, на сто процентов уверен, как бывший следователь (без суда и следствия), что Бабич просто решил поэкспериментировать, но так как был новичком в этом, то случайно самоудушился. При этом Хорст детально рассказал патологоанатому, какая именно атрибутика была смонтирована в детской комнате. Впоследствии все это вместе со специфическими морскими узлами исчезло из перечня вещественных доказательств, изъятых на месте убийства, как и фотографии приспособлений из материалов уголовного производства. То есть вместо того, чтобы провести объективное расследование, по прямому указанию руководства «Азова» осуществлялось давление на патологоанатома, которая лично при свидетелях в этом призналась и настойчиво предупреждала меня, что лучше будет не поднимать шума и смириться с тем, что это "самоубийство"».

По словам Ларисы Бабич, незадолго до смерти у Ярослава очень испортились отношения с Коротких. Они даже перестали здороваться за руку. В недрах «Азова» также бытует версия о том, что Ярослав готовился дать срочную пресс-конференцию с обнародованием данных о сотрудничестве Боцмана со спецслужбами РФ и торговле оружием с противоборствующей стороной, но на день опоздал.

Публикациями о возможной связи Боцмана-Малюты со спецслужбами наших северных соседей интернет полнился и до и после вторжения России в Донбасс. Что же касается торговли оружием, то ранее я уже упоминал об исчезновении огромного количества оружия в «Азове», как и о неуемном стремлении руководства полка делать деньги на всем, что плохо лежит, даже на собственных бойцах.

К слову, на сегодняшний день мне достоверно известно как минимум о четырех исках бывших бойцов-азовцев, направленных в суды с требованиями обязать МВД вернуть невыплаченные им зарплаты, а также компенсировать суммы морального ущерба.



16 жовтня поточного року в харківській лісопосадці знайшли тіло одного із засновників полку «Азов» Віталія Княжого (позивний Вітус). У минулому Княжий був одним з провідних активістів згадуваної вище організації «Патріот України», а також входив в число політв'язнів режиму Януковича по так званій справі «Захисників Римарській» і був звільнений постановою ВРУ в 2014 році. Цікаво, що в ході розслідування даного кримінального провадження Княжий пішов на угоду зі слідством і дав свідчення проти свого лідера Білецького, за що і був побитий останнім в автозаку. Але через деякий час соратники помирилися.

Так ось, коментуючи самогубство Княжої, прес-служба «Азова» заявила, що Вітус давно відійшов від справ і їм невідомо, чим він останнім часом займався. При цьому ті, хто добре знав покійного азовців, включаючи Мосійчука з Криворучко, не вірять у версію про самогубство. Багатьом в «Азові» смерть Вітуса нагадала Проте загадкову смерть Бабича. Тим більше, що не зовсім зрозуміло, чому Вітус стрілявся саме в лісі і використовував для цього рушницю, а не пістолет, наприклад.

Але найбільш показовим є те, на мій погляд, те, що під час активної фази АТО Княжий завідував в полку «Азов» зброєю, а значить, йому було багато відомо.

Взагалі ж «Азов» починаючи з 2015 року відзначився цілою низкою важкопоясненних «самогубств». До нагоди з Бабичем і Княжою доречним буде додати і смерть 16 серпня 2016 року азовців, військово-історичного реконструктора з Росії Олександра Аляб'єва (Ервін Корф), так і не встиг взяти участь в бойових діях. Тіло росіянина було виявлено в розташуванні військової частини 3057 з кулею від автомата, до того ж в грудях. До своєї відправки в АТО Аляб'єв працював у відомій мережі магазинів «Мілітарист», і всі закупівлі військової форми та амуніції проводилися «Азовом» через нього. Люди, які добре знали Ервіна, відмовилися вірити у версію про самогубство. Але родичі загиблого з Росії, ясна річ, шуму піднімати не стали. Підозрюю, що на це і розраховували можливі вбивці.

На сьогоднішній день слідчі дії по всім перерахованим вище кримінальних виробництвам, крім справи про замах на Мосійчука, або припинені, або ведуться Національною поліцією, що в даному випадку майже рівнозначно.

Насмілюся припустити, що до тих пір, поки біля керма МВС продовжить залишатися Аваков, а в кріслі першого заступника голови Нацполіціі - його фаворит в особі вихідця з «Азова» Трояна, успішне розкриття всіх цих злочинів не загрожує. Так само, як ніщо не загрожує і фактичним керівникам «улюбленої армії» міністра - сірому кардиналу «Азова» Сергію Коротких і голому королю Андрію Білецькому.

Є Свобода - Україна буде!

Святковий 36-й з'їзд Всеукраїнського Об'єднання "Свобода" присвячений 25-й річниці створення партії відбувся у Києві 30 вересня 2016-го року під гаслом:

"Є Свобода - Україна буде!"


Переглянув романтичне україномовне кіно “Вбий мене ніжно”. Не для дітей.

http://uaonlinefilms.com/publ/vbij_mene_nizhno_killing_me_softly_2002_ukrajinskoju_onlajn/4-1-0-6800

На 33-й хвилині, показано дії молодого януковича “в справі”. У Сполучених штатах Америки, або Великобританії, за вбивство такого покидька поліція лише ставить кілька запитань. Лише підбурені “старшим” братом українці додумалися обрати подібного покидька на пост Президента країни, чим завинили перед Богом і несуть спокуту. Але й до сьогодні, часом чути: “За Януковича було краще”. А те, що тоді, у Верховній Раді України, кожен дванадцятий депутат був свободівцем, тобто жорстко стояли за всіх українців, коли треба було навіть блокували трибуну, не даючи прийняти антиукраїнські закони.

Врешті-решт херой-Янукович накивав п’ятами, в справу втрутилася обрізана Російська Імперія, що сама себе називає РФ. Та Верховна Рада була неспроможна будь-що зробити, для оборони України. Свобода ініціювала перевибори. А українці обрали роги, чи вила з самопоміччю.

Відтепер лише кожен дев’яностий депутат Верховної Ради України є свободівцем.

Тобто лише кожен дев’яностий депутат переймається долею українців, бо свободівці є націоналістами (націоналісти — патріоти української нації, борці за її світле майбутнє і сьогодення).

Решта депутатів переймається долею поляків у Другій Світовій війні, долею росіян, виборами в Сполучених Штатах Америки, запобігають перед МВФ, німцями, французами та опікуються власними статками. Навіть на Російсько-українську війну, вони дивляться користуючись очима німців, французів, або й росіян, та зневажливо її називають АТО. Лише інколи користуються гарними гаслами про людське око.


Зрозуміло, що і вина свободівців є в тому, що рейтинг їх завалився. Забагато свободівців поклали власні життя в боротьбі за Україну українську, захищаючи її від внутрішніх і зовнішних окупантів. І попутники-союзнички постаралися, організували перед виборами вибух під стінами Верховної Ради з жертвами, а винною до сьогодні намагаються зробити ВО “Свободу”.

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая