хочу сюда!
 

Oly

33 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 33-43 лет

Заметки с меткой «рух»

30-річчя Народного руху України: від Перебудови до Незалежності

30-річчя Народного руху України: від Перебудови до Незалежності

08 вересня 2019,

Дмитро Шурхало



30 років тому – 8-10 вересня 1989 року – в Києві в актовій залі Київського політехнічного інституту відбулися установчі збори «Народного руху України за перебудову». Це була перша громадсько-політична сила, яка стала альтернативою Компартії. Про те, як відбувалася ця доленосна для українського політичного життя подія, Радіо Свобода розповів учасник тих подій – відомий письменник і громадсько-політичним діяч Володимир Яворівський. Він був одним з ініціаторів того зібрання, одним із п’яти членів президії, яка відкривала установчий з’їзд Руху.

- Перебудова тривала десь від 1985 року, а в 1989 році відбуваються установчі збори «Народного руху України за перебудову». Чи це відбувалося з ініціативи і дозволу влади, чи це була громадська ініціатива, а влада лише була поставлена до відома?

– На той момент деякі інші республіки, зокрема балтійські, нас дуже випереджали. І це було природно, адже Україною найбільше пройшовся цей комуністичний каток: колективізація і розкуркулення, страшний Голодомор, сталінщина, війна двічі прокотилася через нашу землю… Через це Україна була важкою на революційний підйом.

Одначе час її не оминав, і в Україні завжди були сили, які не забували і підтримували генетичний код українства. Все починалося не на голому місці. Спершу була Перебудова. Пригадую, я, як письменник і публіцист, виступав з гострими статтями в московській пресі.

А найбільше спричинився до цього Чорнобиль, який пройшов через кожну українську душу. Я, як письменник, провів у Чорнобильській зоні десь півтора місяця, бачив це на свої очі. Написав роман «Марія з полином у кінці століття», який швидко став популярним. Мене тоді обрали народним депутатом СРСР, причому дуже легко. Це були перші конкурентні вибори. До речі, я був першим народним депутатом СРСР, який переступив поріг редакції Радіо Свобода у Вашингтоні – дав перше інтерв’ю з цим червоним значком на лацкані. Раніше депутати ходили із супроводом, а тут біля мене нікого не було. Тридцять років тому мене не просто обрали до президії, а я був головою оргкомітету з проведення установчого з’їзду Народного руху України. Ви питали – чи влада, можливо, допомагала? Навпаки, влада чинила опір і дуже запеклий. Ба більше, коли треба було проводити з’їзд, ми його запланували, а Кравчук, і я вже не кажу про Щербицького та інших секретарів ЦК, категорично не давали нам приміщення. Куди б ми не кидалися, нам не надавали приміщення, а воно потрібне було велике. Бо ми знали, що буде півтори-дві тисячі українського люду.

Розповім один такий пікантний момент, я його нещодавно згадував на посвяті студентів університету «Україна». Вже готові були проводити з’їзд у Балтиці, литовці вже нам давали приміщення.

– Збиралися везти у Балтику усіх делегатів?

– Збиралися везти й жити у гуртожитках, уже про все домовилися. Але тоді Левко Лук’яненко дуже певно сказав: в жодному разі ми не поїдемо за межі України. Не дадуть приміщення – будемо на якомусь майдані або навіть у полі зберемося, як він жартував. Я кілька разів ходив і до Кравчука, і до Івашка, тодішнього секретаря ЦК. Нарешті, вони мене кличуть поговорити. Я знав, що вони капітулюють, але яка була капітуляція! Мене і Петра Таланчука, він тоді був ректором Політехнічного інституту і, так само, як і я, народним депутатом СРСР – змусили підписати таку угоду: якщо у залі підніметься синьо-жовтий прапор, Таланчук зобов’язується закрити з’їзд. Ми прекрасно розуміли, що нікому не вдасться закрити з’їзд. І ми підписали цю «капітуляційну» угоду.

– Але, наскільки я можу судити з фотографій та кінохроніки, там були прапори.

– Спочатку Олесь Гончар взяв маленьке вступне слово і благословив з’їзд, як патріарх, а потім я робив свою основну доповідь, яка називалася «Що ж ми за народ такий». І десь на другій хвилині доповіді, коли пролунала теза про те, що половина нашого народу співала для того, щоб не чути, як друга половина стогне й плаче – відразу піднялися вгору прапори. Тоді вперше з’явився цей винахід – на вудлиськах піднімати прапори. Хтось із чиновників почав шукати Петра Таланчука, але його вже не знайшли, й з’їзд відбувся так, як відбувся.

– Я не просто так питав про ставлення влади. Бо тоді офіційна назва була «Народний рух України за перебудову». Офіційний курс був на Перебудову – і ви також за Перебудову. Тому цікаво з’ясувати: створення «Руху» відповідало чи суперечило офіційному курсу?

– З’їзд став кульмінаційним моментом. Тоді головою Руху, тоді ще громадської організації, обрали Івана Драча. Ясно було, що це з’явилася альтернатива.

Від партійних бонз представником був Кравчук. Він був серед них найгнучкіший, найбільш компромісний, і він сприймався у нашому середовищі. Причому, він дуже розумно побудував виступ на з’їзді. Йому допоміг один чоловік із Кременчука, народний депутат СРСР, який дуже критикував Кравчука, дуже сварив комуністів. Цей виступ був невдалий. І за це зачепився розумний Кравчук, який весь час сперечався не з Рухом, а з цим конкретним чоловік. У такий спосіб він уник конфронтації з Народним рухом України.

– Він був як гість?

– Він був запрошений нами. Ми не цуралися нікого. Хто хотів міг приходити. Приїхали люди з інших республік, які сиділи на балконі зі своїми прапорами. Приїхали грузини, балтійці, поляки.

На з'їзді були присутні як гості діячі польської «Солідарності» і новообрані посли до Сейму Польщі: А. Міхнік, Б. Борусевич, В. Мокрий та інші. На фото зліва направо: керівник делегації польської «Солідарності» Адам Міхнік; український письменник, народний депутат СРСР Юрій Щербак, кореспондент «Літературної газети» Сергій Кисельов і Богуміла Бердиховська (із Польщі)
На з'їзді були присутні як гості діячі польської «Солідарності» і новообрані посли до Сейму Польщі: А. Міхнік, Б. Борусевич, В. Мокрий та інші. На фото зліва направо: керівник делегації польської «Солідарності» Адам Міхнік; український письменник, народний депутат СРСР Юрій Щербак, кореспондент «Літературної газети» Сергій Кисельов і Богуміла Бердиховська (із Польщі)
– Ви перед цим домовлялися з Кравчуком, що не буде синьо-жовтих прапорів – і тут він їх побачив. Як він реагував?

– Він не міг нічого сказати, тому що хтось підійшов і йому на лацкан причепив синьо-жовтий прапорець. І хитрий Кравчук, щоб прилюдно не знімати цей прапорець, зняв піджак і повісив на крісло, а коли вже виходив для виступу, то одягнув піджак, але зняв значок.

Звичайно, були дуже гострі виступи. Адже тоді на з’їзді зійшлися дуже різні сили.

– Починалося як «Народний рух України за перебудову», а невдовзі всім стало зрозуміло, що «Народний рух України» – за Незалежність. Коли відбувся перехід від Перебудови до Незалежності?

– Він був дуже м’яким й був легалізований як рух за незалежність вже на перших українських демократичних парламентських виборах у 1990 році. У 1989 році про це вже почали говорити. Кожен говорив по-різному: дехто – про оновлену федерацію, про новий договір, а дехто говорив відверто.

Але несподівано різні сили і різні люди зійшлися в такому мирі, в дружбі. Це велика когорта людей, які вийшли з-за ґрат – Левко Лук’яненко, Чорновіл, брати Горині… можу називати й називати – це добра сотня людей. Це, як ми себе називали, різночинці – в основному інтелігенти, патріотичні люди, дехто був і комуністом. Приєдналися і донецькі шахтарі. Пригадую, шахтар Микола Побережний виступав на з’їзді українською мовою. Це були дуже різновеликі люди, різновідомі люди, але для них було єдине – Україна. І всі розуміли, що кінцева мета не Перебудова.

Невдовзі Рух охопив дуже багато сфер людського життя, і Компартія зрозуміла, що їхні дні закінчуються. Не всі капітулювали, потім була велика боротьба на першій сесії Верховної Ради демократичної каденції.

Коли влітку 1991 року відбувся цей путч ГКЧП, то перший день був несподіваний. Ми думали, що нас – актив Руху – будуть брати. Але вже на другий день ми всі стояли поруч і всі розуміли, що зламати нас вже неможливо.

– Ви казали, на першому установчому з’їзді 30 років тому зібралися дуже різні люди. Зараз у нас є стійка асоціація, що Народний рух України – це В’ячеслав Чорновіл, а В’ячеслав Чорновіл – це Народний рух України. А тоді на установчих зборах його у президії не було. Як відбувалося сходження Чорновола до лідерства?

– Дуже природно. Іван Драч у розмові якось сказав, що краще було обрати головою Михайла Гориня, який був більш системним. Він був у президії та заступником. Іван був поетом, людиною романтичною. А тут потрібно було, щоб лідером такої кількості дуже різних людей стала якась системна людина. Але Драч гідно пройшов цей свій рухівський шлях.
Найбільша перемога Руху була тоді, коли несподівано український народ, тоді ще не такий як зараз, обрав 140 незалежних народних депутатів. І яких людей!

Чорновіл був головою Львівської обласної ради. Іван Драч за цей час притомився. Відтак відбувся такий м’який перехід. Спершу було три співголови: Драч, Горинь і Чорновіл. А потім обрали Чорновола. Він був найбільш енергійний, найбільш рішучий, він тоді імпонував Рухові. Саме його обрали головою.

Рух потім розколовся, і це було дуже прикро.
Але я хотів би відповісти ще на одне запитання, яке ви мені не поставили. Дехто мене запитує: де той Рух зараз?

– Ви мене випередили. Якраз хотів запитати: що Рух зміг і чого – не зміг?

– А я би в свою чергу також запитав: а де литовський «Саюдіс», який проголосив незалежність, де польська «Солідарність», яка теж, фактично, проголосила демократичну Польщу?..

Хотів би сказати, що Рух виконав свою унікальну історичну роль. Те, що Рух розпався, переживає складну фазу – це закономірно. Натомість замість Руху сьогодні є Україна. Яка вона? Вона не є такою, як ми мріяли тоді. Ми думали: тільки потрібно проголосити Незалежність, Україна стане самостійною, а далі наш дивовижний стожильний народ усе зробить, і ми швидко вирвемося у світові лідери. На превеликий жаль, так не вийшло, але це вже інша розмова. А Рух свою унікальну місію виконав.

Виступ Володимира Яворівського на першому з'їзді Народного руху України із промомовою:

Чи дотримуєтесь ви правил дорожнього руху?

Вийшла зранку, сподіваючись на хоч якусь прохолоду - на вулицях порожньо, майже нема людей, нема автівок...
Треба перейти дорогу - пішохідний перехід, світлофор - для пішоходів червоний. Жодної машини у полі зору... 
Але ж у правилах написано (щойно перевірила): не можна переходити дорогу на червоне світло, навіть якщо нема автомобілів!
Натискаю на кнопочку і чекаю зеленого - той світлофор якось так налаштовано, що чекати треба досить таки довго.
Чекаю, я не поспішаю...
І ось саме тоді, коли світлофор нарешті перемикається на жовтий - з'являється автівка і коли вона під'їжджає до переходу - мені вмикається зелений, а для неї - відповідно червоний... Переходжу й думаю, може я не права? І я невідомо навіщо стояла чекала на порожній вулиці, і водій однозначно незадоволений, що змушений зупинитися на майже порожній трасі... 

А от інший перехід - відносно недавно поставили там світлофори, там Т-подібне перехрестя. Коли для пішоходів горить червоний - машини їдуть, а коли для пішоходів горить зелений - машини... їдуть... а між ними маневрують пішоходи... Ну деякі автівки зупиняються, деякі уповільнюються...

Раніше якщо до трамвайної зупинки треба переходити проїжджу частину, то коли трамвай зупиняється на зупинці - автомобілі теж зупинялися, щоб люди могли підійти до трамвая. Тепер зробили підземний перехід, але вихід з нього розташований так, що до трамвая ще треба перейти трамвайні колії - тобто, якщо я підхожу до зупинки і в цей час під'їжджає трамвай, то поки спущусь у перехід, поки пройду, піднімусь, повернусь - трамвай десять разів встигне поїхати...

Щось тут не так... А може взагалі, що у цьому житті ТАК???

Ну і трохи фоточек на тему "Автомобиль не роскошь":


















36%, 4 голоса

0%, 0 голосов

64%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Радивилів опинився на крутозламі: тільки факти

Минає 27 років з часу проголошення неза­лежності України. Чим далі час відноситиме нас від того історичного 1991 року, тим більше в підростаючих поколінь викликатиме інтерес питання: а як усе відбувалося? Про події загальноукраїнського значення можна прочитати в книжках. Наприклад, у книзі бродівського історика, народного депутата України кількох скликань Дмитра Чобота “Як проголошували незалежність України” (редактор радивилівець Володимир Ящук). Але тоді творилася історія і в регіонах, у маленьких містах, у таких райцентрах, як Радивилів (Червоноармійськ), як Червоно­армійський район.

Партійне всевладдя скінчилося

Уже відзначення 340-річчя Берестецької битви в 1991 році викликало небувале національно-патріотичне піднесення. Села Пляшева, Острів Червоноармійського району, а точніше – острів Журавлиха, урочище Монастирщина скликали сотні тисяч людей з усіх усюд. Маєво національних синьо-жовтих знамен, рішучі виступи на мітингу при відкритті пам’ятника козакам та селянам-повстанцям не залишали сумніву: спинити рух до утвердження України як самостійної держави вже нікому не вдасться. А ще ж перебували при владі органи компартії, проте їхні спро­би розвінчувати Народний рух України, пов’язувати національну символіку зі злочинами успіху не при­но­сили.

У своєму виступі при відкритті пам’ятника коза­кам та селянам-повстанцям Голова Верховної Ради Леонід Кравчук зазначив: “Ми маємо відвоювати суверенність нашої Укра­їни. Ми відвоюємо, заво­юємо її, тому що вона нам належить по праву. Але ми маємо бути всі разом, ми маємо бути разом для того, щоб пройти цю велику й складну дорогу”. Текст виступу було повністю надруковано в районній газеті “Прапорі перемоги” за 20 червня 1991 p. (ніде більше не публіку­вався).

Незважаючи на делікатність формулювань, він цілком пройнятий думкою про неминучість дальшої суверенізації України. Під час виступу та по його закінченні над натовпом пронеслося скандування: “Україні – волю!”, “Ні – союзному договору!” Хтось пробував підігріти пристрасті й образливими вигуками на адресу Л.Кравчука.

Дев’яностап’ятилітній Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав зауважив: “Я вірю тим синьо-жовтим нашим кольорам, там є радість, там є надія, там є творчість. Хотів би потиснути руку й нашому Президентові Леонідові Макаровичу… Своїм ділом покажемо, що ми таки дбаємо про великі справи”. Кравчук відгукнувся на це реплікою: “Треба всім працювати разом на ту ціль, яку маємо”.

А тим часом на засіданні бюро райкому компартії відзначається: “…Останнім часом послаблено вза­ємодію райкому з первинними осередками, зміст багатьох рішень вищестоящих органів не доходить до комуністів, що звужує їх можливість вірно орієнтуватися в обстановці, породжує думку, що партійні органи не відчувають складних процесів…” Епоха комуністичного всевладдя завершувалася. Свого роду символічною стала смерть 28 червня 93-річного члена КПРС з 1919 року, персонального пенсіонера союзного значення О.Тихончука, у некролозі якого було записано й таке: “З 1923 по 1939 рік працював за рекомендацією партійних органів в районних і міських відділах НКВС…” У липні на 81-му році життя помер член КПРС з 40-річним стажем А.Маламанюк. Їм не судилося побачити заборони КПРС, розвалу Союзу РСР.

День незалежності… без незалежності

У районній газеті друкуються замітки, вже самі заголовки яких указують на нові реалії життя: “Допомагають комп’ютери”, “Наркомани у районі”, “Бензиновий дефіцит”, “Зерно коштуватиме до­рожче”, “І знову про купони”… До першої річниці про­голошення Декларації про суверенітет України депутат Верховної Ради УРСР від тутешнього округу, голова Дубнівської міської ради народних депутатів Василь Білий висловив у “Прапорі перемоги” своє бачення майбутнього: “…власність народу України на все, що на її території, національний банк з власною грошовою одиницею, своя митниця, національні збройні сили, правоохоронні органи і самостійна зовнішньоекономічна діяльність”.

16 липня 1991 року відзначалося як День незалежності України. Номер “Прапора перемоги” вийшов святковий. Було вміщено гімн Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна…” Поряд друкувалися статті голови районного осередку Руху Ігоря Киричука, першого секретаря райкому КПУ Анатолія Олесницького, голови правління районної організації Товариства української мови імені Т.Шевченка “Просвіта” Миколи Мошкуна та інших, ділився думками в інтерв’ю заступник голови райвиконкому Василь Ралець. В опублікованому зверненні учасників пленуму райкому КПУ гово­рилося: “16 липня ми вперше відзначаємо державне свято республіки – День незалежності”. З нагоди свята в Червоноармійському і Бродівському районах пройшла міжреспубліканська велогонка.

Райвиконком схвалив “Програму розвитку укра­їнської мови та інших національних мов у районі на період до 2000 року”. Зокрема, передбачалося “розвивати функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя як державної і як мови міжнаціонального спілкування”. Частина православних віруючих у райцентрі порушила клопотання про реєстрацію громади Української автокефальної православної церкви. Прохання влада задовольнила. Під церкву було освячено будинок по вул. Леніна (нині Почаївська).

Відомо, що 1 грудня 1991 року було проведено рефе­рендум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. Але нині вже забулося, що ще 5 липня Л.Кравчук підписав Постанову Верховної Ради УРСР “Про вибори Президента Української РСР”. Ці вибори було призначено саме на 1 грудня. Заколот у Москві, що назрівав, мав лише прискорити революційні процеси. У Червоноармійську на стенді Руху з’являються емоційні листівки, спрямовані проти райкому, представників влади.

Неприємні дні серпня

Ще на початку серпня районна газета надрукувала статтю “Неприємні” дні”, де вказувалося, що несприятливим за геофізичними чинниками буде й понеділок, 19 серпня. Саме цього дня група путчистів спробувала усунути від влади Михайла Горбачова, над СРСР нависла тінь фашистської хунти. Ідеї цієї хунти знайшли підтримку в теперішнього Кремля.

Наш район мовби завмер у вичікуванні. Газета “Прапор перемоги”, якою тоді керував заступник редактора Володимир Ящук (редактор, перебуваючи у відпустці, був за межами району), не вмістила в ті серпневі дні 1991 року жодного документа заколотників на чолі з Янаєвим. Не було з цього приводу пропозицій і від секретарів райкому партії А.Олесницького, І.Кеди, В.Кушинського. Мало того, за радіоповідомленням (!) було прийнято й опубліковано в районці “Заяву Президії Верховної Ради УРСР”, де говорилося: “…на території Української РСР надзвичайний стан не запро­ваджується”. Уже навіть 20 серпня “Прапор пере­моги”, використовуючи підтекст, закликав: “Всім нам пора навчитися відрізняти зерно від полови, аналізувати десь почуту або прочитану інформацію”, “нині необачно довіряти одному джерелу – мудрість полягає в тому, щоб їх зіставити, а вже потім прий­мати рішення”. Це було написано журналістом Василем Семеренком у той час, коли радіо й телебачення раз у раз озвучували документи заколотників. Після провалу путчу відгукнулися в газеті звинуваченнями на адресу компартії депутат міськради Дмитро Кравець і активіст Микола Патрикеєв у статті “Марні сподівання”.

Дуже важлива віха в історії

Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 pоку, був сприйнятий у районі з піднесенням. У Червоноармійську на центральній площі відбувся багатолюдний мітинг, організований місцевими осередками Руху й Української республіканської партії. Виступали керівники, депутати районної та міської рад, активісти партій.

26 серпня у зв’язку з наявністю матеріалів, які свідчили про участь органів компартії у державному перевороті 19 – 21 серпня, з метою забезпечення умов розслідування справи Президія Верховної Ради України припинила діяльність компартії. У Червоно­армійському районі створили комісію райради з 7 чоловік, яка відповідно до Указу Президії Верховної Ради України “Про тимчасове припинення діяльності Компартії України” та постанови Президії Верховної Ради “Про власність Компартії України та КПРС на території України” опечатала кабінети й приміщення райкому КПУ, прийняла на баланс ради його майно. Незадовго до цього деякі документи райкому знищили його працівники.

Саморозпустилися парторганізації райвідділу міліції, відділення комітету держбезпеки, райви­конкому, трохи згодом – райвійськкомату. Розпоряд­женням голови райвиконкому Михайла Сердюка було зобов’язано завідуючих відділами виконкому забезпечити припинення діяльності організацій політичних партій у відділах, підпорядкованих їм установах та організаціях.

30 серпня Леонід Кравчук підписав Указ Президії Верховної Ради України “Про заборону діяльності Компартії України”.

Відбулося освячення місця в Червоноармійську, де мав будуватися храм Української автокефальної православної церкви (нині храм Різдва Пресвятої Богородиці). Разом із тим район жив звичними турботами: проведенням польових робіт, підготовкою до нового навчального року.

Районка “Прапор перемоги” в номері за 3 вересня вмістила під заголовком “Ідеї, які проводила в життя газета, утверджуються” ряд цитат із публікацій різного часу. Тут були представлені народні депутати України Юрій Гнаткевич і Василь Білий, депутати обласної ради Микола Мошкун і Микола Герасимчук, депутати райради Вадим Дорощенков і Мар’ян Голендер.

Незаконно? Але все-таки правильно!

31 серпня відбулося чергове засідання “постійної комісії із соціалістичної законності та охорони громадського правопорядку” райради, яка визнала факт самовільного встановлення націо­нального синьо-жов­того пра­по­ра й знят­тя то­дішньо­го дер­жав­ного на при­мі­­щенні райради під час мітингу 28 сер­пня 1991 pоку як “ігнорування за­кон­но обраних органів вла­ди в районі”. Ра­зом з тим було за­про­поновано черго­вій сесії райради внести у порядок денний питання про вста­новлення синьо-жов­того прапора по­ряд із державним (черво­но-синім). Але найці­ка­віше таке по­ло­ження документа: “Враховуючи сус­піль­но-політичну си­ту­ацію в районі, з ме­тою недопущення конфронтації різних політич­них сил, ре­ко­мендувати рай­ви­конкому зали­шити…” Одне сло­во, зроблено було незаконно – а залишилося на­зав­жди.

Позачергова се­сія міськ­­ради (раду очолював Віктор Місюк) роз­глянула пи­тання про вста­новлення на бу­динку міськради по­ряд із дер­жав­ним націо­нально­го синьо-жовтого прапора, про по­вернення місту його історичної наз­ви, про пере­йменування ву­лиць Леніна (нині Поча­ївська), К.Мар­кса (Креме­нецька), Кому­ніс­тичної (Паркова) й центральної площі. Було вирішено демонтувати пам’ятник Леніну і “пе­редати його на збере­ження в музей”. Пам’ятник (після його “стояння” на площі впродовж 13 років) демонтували 4 вересня і перемістили на територію комунального підприємства (де як матеріал для переплавлення він зберігається досі). Газета запроваджує рубрику “До питання про назву райцентру”. Тут були аргу­ментовані публікації історика Гурія Бухала, краєзнавця Федора Бортника, журналіста Євгена Белея та інших авторів. Уже 14 вересня репортаж зі свята міста районна газета озаглавила “Радивилів святочний”.

Сесія райради створила комісію з питань поновлення прав реабілітованих, розглянула питання про символіку на приміщенні райради, про референдум щодо назви райцентру. У вересні було урочисто відкрито будинок культури в Крупці.

Обласна рада ухвалила рішення “Про діяльність посадових осіб, державних органів та громадських організацій в період державного перевороту 19 – 21 серпня 1991 року”, у якому було висловлено суворі оцінки на адресу тих, хто своїми діями підтримали заколотників, було піддано осудові засоби інформації в області, які надрукували без коментарів звернення ДКНС (ГКЧП). І хоч ніхто з Червоноармійського району не називався, це служило застереженням від подальшої “політичної незрілості”. У жовтні освятили Свято-Покровську церкву в Михайлівці.

Ми і в цьому майже одностайні!

Розгортається кампанія з підготовки до Всеук­раїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України та до виборів Президента України.

У редакції газети “Прапор перемоги” на початку жовтня відбулася зустріч “за круглим столом”, матеріали якої, озаглавлені “За Україну незалежну”, зайняли сторінку в номері за 8 жовтня. Думками ділилися депутати рад, громадські активісти Микола Мошкун, Дмитро Кравець, Іван Ручкін, Михайло Рев­ко, Ігор Киричук, Богдан Підгірняк, Сергій Олієвсь­кий і журналіст Володимир Ящук.

На цьому фоні на­віть ще не відмінене свято 7 листопада минає в ра­йоні непомітно. У листо­паді в міському парку відбувся мітинг під гаслом “Самостійна Україна та її Президент”, який проводили районні організації УРП і Руху.

1 грудня 1991 року на території району взяли участь у Всеукраїнському референдумі майже 28,5 тисячі чоловік, або 96 відсотків від числа виборців. Своє “Так” незалежності України сказали 97 відсотків від числа тих, які взяли участь у референдумі. Проти незалежності голосували всього 317 чоловік. Кандидатуру Л.Кравчука на президентський пост підтримали 10,5 тисячі чоловік, В.Чорновола – 7,8, Л.Лук’яненка – 7,7.

Жителі району (понад 80%) висловилися за повернення місту його історичної назви – Радивилів та за перейменування району з Червоноармійського на Радивилівський. Рішення щодо міста Верховна Рада затвердила аж 3 березня 1993 року – Постановою № 3044-XI.

Ось таким непростим був той достатньо далекий від нас рік 1991-й, який назавжди увійшов в історію України.

(Газета “Прапор перемоги”, Радивилів, 10.08.2018).

Життя -- це рух !


Життя -- це рух !

А щоби рухатись -- треба горіти !

10 способів "розрухати" себе

Згадайте, як часто ваші друзі з радістю відгукуються на пропозицію сходити в новий ресторан, відправитися в поїздку в невідоме місце? Та й ви самі напевно нерідко помічали за собою, що вважаєте за краще не ускладнювати собі життя різними нововведеннями, свіжими ідеями і дієте так, як звикли, а не тому що це кращий варіант. Але чи так уже добре все звичне, і чи не час би «розворушити» себе? Дієві поради, які допоможуть  перестати ходити по колу.
Изображение
Л - ледачий мозок
Повторення добре знайомих дій - тривожний сигнал про наростаючу лінь. Ми відмовляємося від того, що вимагає освоєння нових навичок і посиленої уваги, тому що вважаємо за краще улюблене і звичне, вивірене до автоматизму. Але мозок, як і будь-який м'яз тіла, повинен бути в тонусі. Тільки так він може працювати на повну.
Мозок прагне спростити собі життя, створити якомога більше шаблонів. З одного боку, він захищає вас від інформаційного шуму. Але з іншого боку, життя - це джерело змін, швидкість яких ви не здатні сприйняти без підготовки. В результаті, коли в реальному житті все стає «шаблонним» з неї потроху відходить новизна відчуттів, зростає страх невідомого і накопичуються сумніви з приводу прийнятих рішень. Уміння виконувати однотипні дії швидко - хороший навик, але, досягнувши в ньому «стелі», ви перестаєте розвиватися, і мислення втрачає гнучкість. Це означає, що ви не витрачаєте зусилля на подолання перешкод, а значить, не вмієте долати нові.

П - пластичність мозку
Для роботи та життя в сучасному світі з його швидкістю, кризами і безліччю викликів вам знадобиться, наприклад, вміння швидко стати на ноги після відходу з компанії, оперативно освоїти новий навик, легкість в спілкуванні, бажання аналізувати ситуації і т.д. Ви не впораєтеся, якщо ваш мозок не буде гнучким. Саме тому треба постійно тренувати його.

Ш - ворушіння звивинами
Щоб зробити мозок пластичним, досить регулярно робити старе по-новому - їсти паличками, чистити зуби іншою рукою, змінити стиль одягу. Але є і більш цікаві способи

1. Грайте в детектива, який стежить за собою.
Постійно спостерігайте, що викликає у вас дискомфорт - нова упаковка йогурту, зміна маршруту, книги з іншим поглядом на звичні речі. Це ваша точка відліку - зловіть почуття незручності і «Дожміть» його. Придумайте нову етикетку для улюбленого сирка, змініть принт для светру і т.д. Просто на аркуші паперу, цього достатньо. Мозок заспокоїться, звикне реагувати спокійно на зміни.

2. Відкладіть прочитані книги
Те ж стосується фільмів і музики. Дуже приємно зануритися в знайомий світ персонажів, акцентувати свою увагу на дрібницях. Коли мозок не витрачає зусиль на осмислення нових звуків, смислів, образів, то ми розслабляємося. А саме невивчені книги, фільми, музика пробивають нові «тунелі» - допомагають думати інакше, створювати незвичні асоціативні зв'язки, бачити речі під іншим кутом. Привчайте себе до різноманітності.

3. Губіться в знайомому місті
Ходіть додому новими маршрутами, спеціально забрідайте в незнайомі парки, ресторанчики, галереї, райони. Це втрата часу, якщо ви поспішаєте. У той же час це тренування орієнтування на місцевості та отримання корисної інформації - новий магазин, зручно розташований спортзал, хороший коворкінг і т.д.

4. Посилено знайомтеся
Ви звикли розуміти настрій з одного  руху брови, по звуку одного слова. Але незнайомці завжди створюють деяку складність в спілкуванні - потрібно розпізнавати їх незвичні комунікативні сигнали. Чим більше у вас нових знайомих, тим простіше вам знаходити точки контакту з іншими людьми.
Розширюєте своє коло можливостей, набір інтересів і контактів, знайомлячись з цікавими вам людьми. Хто знає, хто з них підкаже вдалу ідею для бізнесу або запропонує цікаву роботу. А все тому, що ви випадково розговорилися.

5. Заведіть дітей або домашню тварину
Звичайно, діти і тварини - це занадто особисте питання, щоб просто радити їх заводити. Мова про інше. Просто уявіть, що навіть ставши батьками, ви будете розвиватися також активно і не перетворитеся на домосідів.
Насправді діти і домашні тварини - живі моторчики, зміни, які ви ніяк не можете контролювати. І волею-неволею ви вчитеся бути більш гнучкими, дієте оперативніше, легше розлучаєтеся зі стереотипами, руйнуєте шаблони. Діти привносять приємний хаос в стабільну обстановку будинку, задають дивні питання. Тварини, навіть мовчазні рибки, все одно втягують вас в спілкування з іншими людьми і змушують дізнаватися нову інформацію.

6. Відмовтеся від критики
Чим більше ви помічаєте огидних і некрасивих речей, тим більше їх у вашому житті - це раз. Те, що критикуєте, ви, швидше за все, змінити не можете, і тому ваші висловлювання марні - це два. Ви звикли жити і працювати в рафінованих умовах і непомітно перетворилися в буркотуна, вічно всім незадоволеного, що не бере нове - це три.
Дайте собі обіцянку не критикувати людей, владу, зміни в роботі, нововведення в соцмережах або дизайн меню в ресторані. Навпаки: наприклад, ті ж зміни меню повинні стати для вас приводом спробувати щось смачне, оптимізація робочого процесу - перевіркою ваших умінь і новими можливостями для професійного зростання.

7. Зріжте «бірочки»
Дуже часто, не розбираючись в людині, ми відразу даємо їй визначення. Але, як говорили індіанці, щоб зрозуміти когось, потрібно пройти в його мокасинах два місяці. Відучувати мозок мислити стереотипами. Привчайте аналізувати деталі і складати їх в нетипові мозаїки.

8. Оточіть себе новими запахами
Ви звикли довіряти очам, вухам, дотику і тільки потім нюху. Ви пам'ятаєте запах полуниці на грядці чи річки, коли зійшов лід? Ви відрізаєте себе від світу, не використовуючи ніс. Наприклад, нанесіть новий парфум - і ви помітите, як у ваших рухах з'явиться щось нове, а світ буде відчуватися гостріше. Ви бачите інші грані навколишнього, «тренуючи ніс», розширюючи палітру запахів.

9. Приберіть одне з почуттів
Спробуйте прожити хоча б півдня без будь-якого почуття - закривши очі, заткнувши вуха, не сказавши ні слова. Ви зрозумієте, як звикли бачити, наприклад, на скільки градусів потрібно повернути кран в душі, щоб полилася вода прийнятної температури, як розучилися ходити з рівною спиною або багато говорити. Розширюйте свій чуттєвий досвід - змушуйте мозок працювати 24 години на добу.

10. Іноземна мова - відмінний спосіб для тренування. Ви помітите, як освоєння нової мови, знаходження закономірностей і розуміння нових правил прискорить ваші реакції, поліпшить логіку і відкриє нові творчі здібності.

Як без великих зусиль почати більше рухатися

1. Виділяйте 10-15 хвилин обіднього часу на прогулянку.
2. Забудьте про ліфт. Користуйтеся сходами.
3. Робіть невелику розминку, переглядаючи цікаві для себе відео в інтернеті.
4. Пропонуйте пройтися під час зустрічей з колегами.
5. Робіть розтяжки за робочим столом.
6. Поставте нагадування вставати з-за столу кожну годину.
7. Приділяйте вранці кілька хвилин розминці.
8. Виходьте з будинку трохи раніше, щоб пройтися одну зупинку.
9. Принесіть на роботу зручне взуття, яке можна переодягти в кінці дня, якщо у вас в офісі строгий діловий стиль.
10. Знайдіть колегу або друга, з яким ви зможете пройтися після роботи.
Фотография
11. Прогулюйтесь до наступної зупинки і станції метро по дорозі додому.
12. Обійдіть квартал, перш ніж «стрибати» в машину, якщо ви користуєтеся автомобілем.
13. Встановіть на телефон крокомір.
14. Встановіть денний ліміт кроків, які необхідно пройти.
15. Захопіться міні-воркаутами, які займуть не більше 10 хвилин.
16. Заведіть звичку їздити на велосипеді.
17. Зберіть музику, яка вас надихає, в плейлист і танцюйте.
18. Розвісьте мотивувальні зображення або цитати в будинку.
19. Підпишіться в соціальних мережах на знайомих або знаменитостей, які ведуть активний спосіб життя.
20. Тримайте на увазі інвентар для занять спортом. Це буде вас мотивувати.

Perpetual motion - Procol Harum

Perpetual motion
              Вічний рух
(G.Brooker / K.Reid / M.Noble)

Rings around the crescent moon
             Півмісяць вбирається в сяйний німб,
Passions rise from basement rooms
             пристрасті проростають з потаємних глибин,
Fountains play and worlds collide
             грайливо плюскочуть джерела,  стикаються світи,
We gently swing and sway from side to side
              і ми линемо, тихо колихаючись з боку в бік...

Dancers in perpetual motion
              Танцівники у вічному русі,
Slip an' sliding across the floor
              плавно кружляємо вселенською сценою,
Ships our on a moonlit ocean
              під місячним сяйвом хвилі океану
Sailin' t'ward a distant shore
              несуть наші кораблі до невідомого берега.

Star-crossed lovers they spoon and swim
               Нещасні коханці, вони полюють та кидають.
The laughing gods they just reel them in
               Боги, сміючись, підгачують їх своїми вудками.
Hostages they're tempting fate
               Заручники, вони випробовують долю,
See them wait down on the line to take the bait
                глянь, як вичікують на свою чергу заковтнути наживку!

Dancers in perpetual motion
              Підхоплені Танцем Безперервного Руху ,
Slip an' sliding across the floor
              підкорені хитавиці, дрейфують наші кораблі,
Ships our on a moonlit ocean
              через залитий світлом Місяця океан
Sailin' t'ward a distant shore
              пливуть до невідомих берегів.

The simple stuff we build our dreams upon
                 Де прості речі, що живили наші мрії?
Waxing, waning, now it's almost gone
                 Сходження, спад - все це майже померло.
Passion plays the sweetest tune
                  Милі дні, коли пристрасть награвала найсолодшу мелодію,
These velvet days are gone far too soon
                  надто скоро стали далеким минулим.

Dancers in perpetual motion
Slip an' sliding across the floor
Ships our on a moonlit ocean
Sailin' t'ward a distant shore

We spend our nights on silken sheets
                  Марнуємо наші ночі на шовкових простирадлах.
We play for gold but not for keeps
                   Граємо на золото, хоч і не забираємо вигране.

       Dancers in perpetual motion
       Slip an' sliding across the floor
       Ships our on a moonlit ocean
letsrock Sailin' t'ward a distant shoreletsrock

Янукович іде у відставку.

        Янукович, не має наміру зустріти весну на посаді президента. Він з радістю подасть у відставку та, за-для уникнення переслідувань, виїде до Росії. Для здійснення своїх мрій йому необхідна народна всеукраїнська підтримка, яка б знайшла вираження в масових акціях непокори із застосуванням підручних засобів. Люди повинні увійти до ВР та канцелярії президента з сокирами, вилами, пістолетами, гвинтівками, та ін. і культурно, лагідно, толерантно та невимушено відправити присутніх додому (за грати).
   Початок акції 20.01.2011р.

92%, 46 голосов

8%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Потяг, в якому їдеш




Сідаєш у потяг…

Назва станції відправлення має досить умовне значення. Станція прибуття добре відома, не варто навіть називати. Врешті-решт, всім виходити там.

Квиток придбано не тобою – твоїми батьками. Навіть не питали!.. Не бажаєш їхати, то й не поїдеш – хоч як тебе намагаються урочисто всадовити в нього… А ти не бажаєш, і край!  Отоді відразу - на кінцеву станцію…

Потяг під назвою Життя. Всі  в одному довжелезному потязі. Колія, по якій  прямує він – незвичайна, то – ЧАС. Невблаганний, властивотсей якого достоту ніхто і знає. Ну хто може похвалитися, що ВІН – ЧАСОЗНАВЕЦЬ?! Е-е-е…

«Видиво якесь!! Сплю я, чи насправді все це?! Стоїмо,. стоїмо вже скільки часу на одному й тому ж місці!!!  Ніякого руху!.. І вчора , і сьогодні.. Це місце мені таке знайоме!..»  Ні-ні!  Це вже не воно! Потяг мчить зі швидкістю… ВІЧНІСТЬ, ПОДІЛЕНА НА ЦЮ МИТЬ. Та це ж ціла вічність!! Кожної миті стаєш старший на ВІЧНІСТЬ, а, можливо, і ВІЧНІСТЬ В КВАДРАТІ… Така швидка вічність…

Дивина – дехто їде швидше, дехто повільніше… Ти можеш переходити з вагона у вагон. Обличчя змінюються. Діти, дорослі, жінки, чоловіки… Спілкуєтеся, граєте в ігри… Діти з дітьми. Дорослі з дітьми. Дорослі з дорослими. Чоловіки з жінками. Жінки з чоловіками… Багато різноманітних, найдивніших, нудних, знесилюючих, відразливих, найнезрозуміліших, найазартніших, найнебезпечніших, найпрекрасніших ігор.

Іноді цікаво. Аж надто захоплює!!! Виникає бажання, щоб це тривало доти, доки... Доки не станція призначення.

Буває, гра набридає, або втомлює, або викликає огиду. Можна перейти в інший вагон. І гратися з іншими. В інші ігри. Але не завжди це допомагає позбутися неприємного партнерства та надокучливих ігор. Ти вже не маєш бажання їхати, гратися… Ти НЕ МАЄШ ВЗАГАЛІ БАЖАНЬ. Єдине-одне…Тоді ти голосно, чи мовчки, лише серцем, кричиш: «ЗУПИНІТЬ!!! Я ВИХОДЖУ! ПРОСТО ЗАРАЗ!!!!» Але ж потяг не зупиняється. Доки, доти… І ти виходиш, долаючи…  «Де той стоп-кран? ДЕ?!» Рвучкий рух!... Потяг мчить безупинно, а ти… на станції призначення. Найжахливіша річ – напіввийти… Опинитися поза простором. Часом. Поза будь-якими вимірами… доооовго… І доти, доки тебе не втягнуть у потяг, або… до станції призначення. А ще є такі темні ІСТОТИ, що пришвидшують твоє прибуття на кінцеву станцію…. Е-ех!... Страшні речі відбуваються інколи в ЖИТТІ!..

Можеш не гратися. Спостерігай, дивуйся, аналізуй ... Мандруй по вагонах. І знову – Спостерігай, аналізуй. Роби висновки. Спостерігай. Абстрагуйся. Відсторонюйся. Аналізуй… Їдь собі спокійно до… Станції призначення…

Обличчя змінюються. Ті, хто їхали з тобою учора, сьогодні, і  ти гадав, ще їхатимуть, і сподівався, що гра з ними продовжуватиметься доти… доки… Виявляється, ВОНИ НЕСПОДІВАНО вже дісталися станції призначення. А ти?!. Ти ще рухатимешся в довжелезному, дивовижному (розумом не осягнути), незрозумілому, мінливому, трансцендентальному потязі під назвою ЖИТТЯ. І  змінюватимуться обличчя навколо. І пейзажі за вікнами химерних вагонів. А ти все їхатимеш, аж доти… доки… І гратимеш в найцікавіші, найзахоплюючі, найкумедніші, найсерйозніші, найнеприємніші, найінтелектуальніші, найбезглуздіші ігри.

 

04.11.2010                                                                         

© Stepanska Marina (SMG  

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая