Радивилів, вулиця Лев'ятинська (історія)
- 21.02.25, 11:46
Вулиця Лев’ятинська
З середньовіччя існувала тут дорога з Дубна на Броди і Львів. Лев'ятин як поселення такий же давній, як Радивилів, адже ця місцевість славилася джерельною водою. Коли в історичних матеріалах говориться, що при прокладанні в 1860 – 1870-і роки залізниці до Радивилова в районі міста було використано давню в’їжджену дорогу, то мається на увазі, вочевидь, що така дорога на місці теперішніх колій була тільки в напрямі Дубна. У сторону Бродів вона робила вигин біля великої болотистої заплави і через міст на річці Слонівці (Солонівці, Словні) виводила до високих піщаних пагорбів, занурюючись у сосново-ялиновий ліс.
Недалеко за Лев’ятином з кінця ХYІІІ століття діяла митниця. Мандрівники звертали увагу на те, що кордон позначали завали дерев, звернених гілками в сторону сусідньої держави, і що прямо на величезній галявині серед лісу стояли митні та прикордонні будівлі. Цією дорогою зі сторони Бродів у серпні 1847 р. і жовтні 1848 р. приїздив у Радивилів французький письменник Оноре де Бальзак, а місцевий начальник митниці Павло Гаккель, перш ніж посприяти в його подальшій поїздці, влаштовував з тієї нагоди пишну гостину.
Із дорожній нотаток Бальзака: «…ми прибули на величезний майдан… де з одного боку знаходилась велетенська клуня, що ховала в своїх нетрях австрійську митницю, а з другого була дерев’яна застава. Оскільки я не знав мови і нічогісінько не міг сказати моєму фурманові, то він спинився перед другою клунею, котра, поза сумнівом, слугувала за постоялий двір. Погода стояла гарна, і я пішки подався через це безкрає поле до застави; на російському боці виднілися дві халабуди. Я вирішив, що там розміщаються гауптвахта й митний пост, – і не помилився».
Залізничний насип через велику заплаву річки, а також залізничний міст через неї з’явилися лише в 70-і роки ХІХ століття, коли Росія і Австро-Угорщина вирішили налагодити залізничне сполучення між двома країнами у районі Радивилів – Броди. Тоді й зникли великі піщані горби при дорозі – ґрунт необхідний був для залізничного насипу. А заодно припинила існування піщана дорога на Броди, – залізниця вийшла на неї біля лев’ятинського кладовища, відрізавши від села коліями давні захоронення. Хіба що митні склади біля вулиці Лев’ятинської, в районі теперішньої ветлікарні, продовжували використовувати до Першої світової війни.
При виїзді з Лев’ятинського (Бродівського) шляху на вулицю Почаївську в Радивилові ще з 1715 року стояла каплиця Марії Магдалини, що зайвий раз підтверджує давню важливість цього розгалуження доріг. Каплиця відбудована в 1990 році з ініціативи православних віруючих – активістів і симпатиків Народного Руху України.
В історії вулиці Лев’ятинської траплялися й неспокійні, криваві події. Зокрема, тут у 1863 році відбулися сутички польських загонів – учасників національно-визвольного повстання – проти царського війська. Братські могили жертв протистояння збереглися на міському кладовищі – утім, місце польського захоронення вже мало хто пам’ятає.
У роки Першої світової війни вулиця Лев’ятинська, як така, що мала міст через Слонівку, використовувалася для переміщення військових. Тут точилися бої в ході відомого прориву 1916 року, організованого під командуванням 63-річного російського генерала Олексія Брусилова.
І в роки Другої світової війни вулиця, хоч і втратила своє комунікаційне значення, не залишилася осторонь артилерійських обстрілів, танкових маневрів. Неспроста в 2009 році біля села Лев’ятина було організовано пошуки затонулого німецького танка, через що напівзабута міська вулиця Лев’ятинська враз стала доволі пожвавленою від руху різного транспорту.
Утім, забути цю вулицю попросту неможливо, адже вона виводить до мальовничого Лев’ятинського ставу – улюбленого місця відпочинку багатьох городян. Став облаштовано в 50-і роки ХХ ст. Тут не раз багатолюдні церемонії хрещення проводили віруючі протестантських християнських громад. Виводить ця вулиця й до Бродівського лісу (на старих картах звався Фільварський), багатого на ягоди та гриби. До 90-х років грибники натикалися на межі Рівненщини і Львівщини на високу загорожу з колючих дротів – далі була військова база ракет стратегічного призначення з ядерними боєголовками.
Під час повеней потоки не раз заливали вулицю Лев’ятинську, завдаючи шкоди приватним обійстям.
Тривалий час вулиця носила ім’я командира 1-ї бригади 11 дивізії Василя Вільмута, який у складі 1-ї кінної армії С.Будьонного воював тут у 1920 році і загинув.
Саме за цією адресою зверталися свого часу численні гості міста до відомих тутешніх травознавців і цілителів Андрія Заболотного (1900 – 1988) і Север'яна Боровика (1932 – 2018).
Лев’ятинська могла стати однією з важливих вулиць міста у зв’язку широко розрекламованою ідеєю спорудження поблизу Лев'ятина сталепрокатного заводу, однак світова економічна криза, а потім російсько-українська війна змусили потенційних інвесторів зупинити здійснення своїх планів.
Нині ця асфальтована вулиця стала свого роду об'їзною для Радивилова, адже через села Лев'ятин і Опарипси виводить на автотрасу до Львова.
Володимир ЯЩУК.
2025 рік.
