хочу сюда!
 

Елена

41 год, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «суспільство»

Комплекс жертви чи можна його позбутися.

Комплекс жертви чи можна його позбутися. І взагалі хто має владу над ситуацією жертва чи хижак.

Тобі не раз розповідали казку про червону шапочку та злого сірого вовка. Тебе лякали з дитинства, не можна ходити темними провулками звідусіль на тебе чатує небезпека. І ти як і всі пристойні дівчатка охоче вірила: не ходила темними провулками, не знайомилася на вулиці, гуляла лише до десятої, але все одно рано чи пізно це стається. Десь зачаївся хижак він чекає на тебе, адже з дитинства тебе виховували, як жертву – обставин, службової чи лікарняної недбалості, не доглянутості батьками. І ось коли ти стикаєшся з моральним чи фізичним ґвалтуванням ти не можеш ніяк собі зарадити. Ти у розпачі, що робити, до кого звернутися. Це насправді страшно, але замість того щоб звинуватити цього покидька: керівника, ґвалтівника, продавця в поганому настрою, випадкового перехожого – ти звинувачуєш себе. І починаєш копатися в собі! – Може в мені щось не так?! Я щось не так зробила?! Я не володію ситуацією…
І дійсно що ж в нас не так! Може потрібно зрозуміти що ми гідні жити не жахаючись: лікарської помилки, того що скажуть інші то що. Але ми невзмозі жити так нічого не лякаючись, тому що тоді нам потрібно буде не брехати собі, але ми не можемо не брехати. Істина настільки проста що її не ховають. І істина наших обставин в яких ми жертва – лише в тому, що ми хочемо думати, що не володіємо ситуацією, хоча насправді лише жертва керує та проектую ситуацію, від хижака нічого не залежить. Від хижака не залежить в якому настрої буде жертва, бо хижак завжди в незадоволеному та поганому настрої, від хижака не залежить психоемоціональний стан жертви від депресивного до ейфорічно-істеричного, у нього лише два стана невдоволений інстинкт полювання, або ж задоволення від полювання. Жертва в будь який момент може припинити свої катування: померти від страху, звільнитись з роботи, посміхнутися і сказати – «авжеж ви праві, вибачте». В той час як хижак не може: вибачити, припинити бути незадоволеним. І у випадку коли ми становимося жертвою потрібно згадати, що насправді ми керуємо ситуацією ніяк не інакше.
Дозволити собі таку розкіш взяти в руки обставини, які начебто від нас не залежать, зрозуміти, що лише від нас залежить все в нашому житті. Ми господарі в цьому становищі, це ми ті люди, які маємо розкіш: пробачати, звільнятися з роботи, сказати все що думаємо про опонента, бризнути балончиком в обличчя ґвалтівника. Це просто потрібно лишень подивитися у вічі своєму страху! І зробити крок вперед…

Коріння без крони.

Не всі у світі розжились дітьми,

Але ж усі рождені матерями.

Коли ж нарешті зрозумієм ми,

Життя це твориться лиш нами.

Хазяїн ти у власному дворі,

А за подвір’ям враз цього не відчуваєш.

Мовляв, всі ті що владарюють – „угорі”

І власних пропозицій ти не маєш.

«-- „згори” видніше що робити»;

«-- вони нам скажуть: як голосувати»;

«-- аби дали нормально жити”.

Але ж вони не можуть! ДАТИ.

Будуй життя і сумніви облиш, -

Ті, що не рахуються із нами,

Усе до себе тягнуть, лиш.

Але ж усі рождені матерями.

Преамбула Суспільного договору (проект)


1. ПРЕАМБУЛА
Хто сьогодні панує в Україні? Кому належать земля, надра, інші ресурси та заводи, що залишилися нам у спадок від радянських часів, інше суспільне надбання?
У чинній Конституції записано, що господар всього — це ми, Український народ. І джерело влади — теж ми.
Але насправді це не так.
Тому що сьогодні наша держава належить не нам. Правлячий клас діє в інтересах олігархів та корумпованих чиновників, які привласнили наше суспільне надбання, узурпували наші права і свободи, залишивши нам лише обов’язки та борги.
Прийшов час відновити справедливість.
Ми, вільні громадяни України, маємо перетворити нашу державу на справжню Республіку, де буде спільна справа для всіх. Для цього треба укласти Суспільний Договір, який визначить принципи нашого співжиття, права і обов’язки кожного, хто хоче жити в Україні і користуватися суспільним надбанням.
Заснування Республіки створює засади для нових взаємин між громадянами і перетворює їх на справжніх господарів своєї країни. Що забезпечить стрімкий розвиток Республіки і добробут кожного.
Так, сьогодні триває агресія Росії проти України, анексія Криму та окупація частини Донбасу. Ми потерпаємо від злиднів та сваволі нечесного правлячого класу. І саме тому ми маємо творити літопис успіху з чистого аркушу.
Або укладемо Суспільний Договір, заснуємо Республіку і запропонуємо нову модель суспільного устрою справедливості. Або нас очікує нова Руїна.
Час відродити власну гідність, відновити нашу історичну велич. Для цього в нас є право обирати власне майбутнє, є воля і мужність, щоб боронити цей вибір. Є прагнення бути щасливими.
2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ми, громадяни України, усвідомлюючи відповідальність перед Творцем або власною совістю, задля заснування Республіки Україна дійшли згоди про таке:
Наша суспільна мета — створення умов для повної самореалізації кожного в гармонії з суспільством, людством, природою.
Основою для досягнення суспільної мети є:
спільне володіння суспільним надбанням: державною власністю, надрами, водним і повітряним простором, об'єктами інфраструктури тощо;
підтримка екосистеми через гармонійну взаємодію людини, суспільства і природи;
збереження та розвиток суспільного спадку: мови, культури, традицій.
Кожен учасник Суспільного Договору має гарантоване право на отримання персональної частки суспільного доходу від використання суспільного надбання.
Ресурси для досягнення суспільної мети:
1. інтелект, творчість, ініціатива;
2. освіта і розвиток особистості;
3. самоорганізація, співфінансування, співпраця;
4. взаємодія українців всього світу;
5. нові відносини власності;
6. нові економічні відносини.
Принципи участі Громадян Республіки Україна у Суспільному Договорі:
усвідомлення, що ми різні, але готові жити однією спільнотою;
свідома відмова від насадження власної волі тим, хто дотримується Суспільного Договору.
Отримання персональної частки суспільного доходу нерозривно поєднано з виконанням умов Суспільного Договору — співуправлінням та захистом Республіки Україна від будь-яких посягань, як зсередини, так і ззовні.
Суспільний Договір реалізується через Конституцію Республіки Україна, яка розроблена на його основі і затверджена на Всеукраїнському Референдумі, а також через відповідні законодавчі акти на основі цієї Конституції.
Суспільний Договір щодо його учасників не має обмежень по строку та території дії.
3. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Ми, громадяни України, які підтримують Суспільній Договір, доручаємо Президентові України, якого буде обрано після вступу в силу Суспільного Договору, забезпечити:
• розробку, обговорення та затвердження на Всеукраїнському Референдумі Конституції України, створеної на основі Суспільного Договору;
• всеохопну і прозору інвентаризацію суспільного надбання, яке отримала Україна після здобуття незалежності;
• повний і неупереджений аудит державних рішень з моменту здобуття Україною незалежності, які стосуються розподілу суспільного надбання; випадки, в яких будуть виявлені ознаки недоброчесності та протиправності, розглядаються судом;
• повний і неупереджений аудит рішень вищих посадових осіб України щодо внутрішньої та зовнішньої політики на предмет відповідності чинній Конституції України та законодавству України, та, у разі необхідності, притягнення цих осіб до відповідальності;
• прийняття і виконання, після інвентаризації та аудиту, комплексу державних рішень, необхідних для отримання учасниками Суспільного Договору персональної частки суспільного надбання;
• створення Реєстру суспільного надбання, проведення відповідних просвітницьких та підготовчих програм.
2. Інвентаризацію суспільного надбання, аудит відповідних державних рішень, отримання учасниками Суспільного Договору персональної частки суспільного надбання належить здійснити впродовж трьох років після обрання Президента України, який прийме на себе такі публічні зобов’язання. У разі невиконання Президент має добровільно подати у відставку, про що оголошується відповідна заява під час складання присяги на вірність Українському народові.
Олександр Кочетков.

Інтелектуали та інтелектофоби-2

Суперова стаття Сергія Дацюка на УП.  Варта уваги!!
"Всякое ослабление умственной жизни в обществе неизбежно влечет за собой усиление материальных наклонностей и гнусно-эгоистических инстинктов."

4 січня. Чи можливо відродження....?

.... суспільного ладу з минулого?

 Одні кажуть "Не можна увійти у одну воду двічі."
.
А інші, що нове, це забуте минуле.

Ну скажімо, колгоспний лад.
Сто років тому царська Росія була селянською на 80-90%. У 1965му СРСР на 40% селянською. Станом на 1985й близько 25%.

А куди ж поділись ті проценти? Частково сгоріли у полум'ї голоду, війни, індустріялізаціі.
Але головне те, що все менш молоді бажало оставатись у селах. Бо платня у рази програвала міським робітникам. Тікали хто куди.

Власно врожаї все більш збирали немотивовані солдати, студенти, школяри, навіть робітники предприємств. 
Колись хрущовське керівництво вирішило дещо підняти зарплатню колгоспникам, за рахунок знижки розцінок на предприємствах. 

Бо мова вже йшла про розвал колгоспної та взагалі планової системи. Закінчилось мало не масовим повстанням робітників на початку 60х. Насувався голод.
"Благополучіє" міського населення, та підтримка закордонних "друзів" (не кажучи про космос, та дороге озброєння) взагалі йшла за рахунок насамперед колгоспів.

Але прийшов порятунок. Дурням пощастило. У 1959му відкрито нафтогазові родовища Сибіру. А вже наприкінці 1962го пійшли нафтові ешелони на захід. А з 1963го у зворотньому напрямку зерно. А ще пізніше промислвий імпорт.

Відтоді вошьті усе частіше задавали собі питання. А чи варто так перейматись далекоглядними планами на будівництво невідомо чого, якщо можна усе виміняти на нафту та газок.

Відтоді все більш покладали болти на пєрспєктіви, все частіше турбувались про свої та своїх діточок кишені із справжнім капіталом. А марксизм... нехай горить яскраво.
 
Та й справді, а хто буде працювати у порожніх колгоспах та вже зруйнованих неконкурентних предприємствах?

Але усяке буває. От Вєнєсуела. Несподівано. Вигнали з землі фермерів за Чавесів та Мадуро, а нагнали безхатьків на місце колгоспників. Та працювати безхатьки за невідомо за що не стали, та розбігались.

Ну хіба що сільські концтабори на зразок гулагу. Із сел все одно тікали. А з таборів складніше.

Громадяни. Як об"єднуються на Донеччині.

Сьогодні активні громадяни України як ніколи мають шукати і , головне, знаходити шляхи подолання кризи відносин між суспільством та владою. Владою, яка відсторонюється від власного народу, дивиться на нього з погордою, а часто відверто зневажає цей народ. Відповідно суспільство має зробити все доступне для зміни цієї скомпрометованої влади. Саме тому заслуговує на повагу спільнота активних громадян Донеччини ВО "Україні - чесні вибори". Цікавих людей та думок тут, судячи з матеріалів, вистачає.
Читаємо, вивчаємо, думаємо. дискутуємо. 

http://vocv.at.ua/index/vocv/0-2

Homo sapiens досконалий – пошуки ідеалу чоловіка.

Homo sapiens досконалий – пошуки ідеалу чоловіка.
    Мене якось спитали чи є у тебе ідеал чоловіка, задумавшись над цим немовби легким запитанням я десь через хвилину відповіла: Чорнобровий та кароокий, у стегнах вузький у плечах широкий. 
А чи так це? Неважливо! Важливо що сказала, аби відчепилися. І я задумалася  чи існує він насправді, і прийшла до висновку, що насправді ідеального чоловіка вигадали виробники заспокійливого, цукерок та дешевих мелодрам. Нам з дитинства розповідають казки про досконалого чоловіка: для когось це принц на білому коні, для когось лицар у світлих обладунках, або ж гарний легінь Іванко з казки «Іван мужицький син». І ми віримо: сумлінно чекаємо на нього – у юності; у дорослому віці – починаємо пошуки. Вже в підлітковому віці вимальовується спочатку його образ-зовнішнсть, а згодом у нього з’являються і риси характеру , наприклад –  шляхетність, доброта то що. Десь у двадцять переглядаючи свого досконалого чоловіка домальовуємо інші якості: романтичність, заможність і обов’язково – щоб був однолюбом.
    І кожного разу знаходимо його у черговому хлопцеві, чоловікові – правда невдовзі ми розуміємо, що він «казєл» і купуємо заспокійливо, а згодом коли ми розлучилися з ним: їмо тоннами цукерки і йдемо до прокату взяти якусь дешевеньку мелодраму.
    Безліч самотніх, або покинутих жінок кожної години, щоденно годують великі корпорації, які займаються парфумерією, білизною то що. І як же їм не годувати їх, коли на кожному другому рекламному щиті до нас посміхається або ж сам досконалий чоловік чи пара: досконалий чоловік і проста ніби то жінка, яка його знайшла з допомогою якогось засобу проти лупи, або ж зустріла його на курорті так саме той фірми у Єгипті. Та що там рекламні щити, якщо реклама на Ті Бі каже, що ідеальний чоловік це просто себто чоловік без лупи, з ідеальним м’ятним, приємним подихом, і ще неодмінно у нього сніжно білі зуби без жодної цяточки карієсу. І переважна більшість розумних, освічених жінок, з немалим життєвим досвідом все ще ведуться на цю химеру.
    Чому це так? Адже ми ж немовби не дурні так чому ж нас досі можна вловити на солодку казочку про гарного принца. Всі досі вірять у казки і чекають на якесь диво. В цій скаженій гонитві за дивом, ми майже завжди не помічаємо того справжнього зовсім поруч з нами.

Наступ на пам'ять України

 Знову як це вже було в Європейській історії демократично вибрана влада зрозумівши перемогу на виборах як перемогу своєї ідеології, починає брутально користуватись своїм правом переможця. Йде тотальна наруга українських святинь. Не оминула лиха доля і нашу історичну Пам"ять.  Все що було напрацьовано в напрямку організації збереження і наукового осмислення новітньої трагічної історії України комусь дуже було потрібно понівечити і викинути на смітник. Наші читачі люди розумні, самі здогадаються на якому злодієві горить шапка.

В Інституті національної пам'яті почала працювати ліквідаційна комісія. 15 лютого 2011 року у працівників установи останній робочий день.  Нагадаю - наступ на Інститут йшов поступово. Нова влада на наважувалася робити рішучі кроки не знаючи як на це прореагує українська спільнота.  Спільнота виявилась пасивною. Наміри влади стали зрозумілими коли спочатку наче на сміх призначили директором Інституту комуніста.  Далі маємо те, що й мусило бути.....

П.Стратілат

Читайте, люди добрі:

" Ліквідація установи відбувається згідно з указом президента В.Януковича від 9 грудня 2010 року за № 1085/2010. Щоправда, вже в наступному указі № 1086/2010 президент зобов'язує Кабінет Міністрів створити Український інститут національної пам'яті, як науково-дослідну бюджетну установу при Кабінеті Міністрів України.

В Кабміні створили ліквідаційну комісію на чолі з першим заступником голови інституту Володимиром Кривошеєю, а також - комісію, якій доручили зайнятися створенням нового інституту.

До останньої ввійшли міністр юстиції Лавринович, міністр освіти Табачник, міністр фінансів Ярошенко і нинішній голова інституту Валерій Солдатенко.

Також, на виконання указу президента, у Кабміні підготували проект постанови про створення Інституту національної пам'яті як науково-дослідного інституту. Вона має бути подана на розгляд уряду до 20 грудня 2010 року і в ній, зокрема передбачається:

- заснувати науково-дослідний інститут національної пам'яті;

- доручити міністерству освіти в двомісячний термін, розробити статут нової установи, її організаційну структуру, штатний розпис та граничні обсяги фінансування.

Поки що цю інформацію цю не оприлюднюють, відтак всі процеси відбуваються за зачиненими дверима, повідомляє видання, стверджуючи, що керівництво новим УІНП не довірять Валерію Солдатенку.

Основна причина - старість. В квітні 2011 р. Солдатенку виповнюється 65 років - граничний вік перебування на державній службі. Тому ім'я керівника, який займатиметься науково-дослідним "забезпеченням" формування політики національної пам'яті - під питанням.

Особливо не пощастило третьому заступнику Валерія Солдатенка - Дмитру Вєдєнєєву, якого призначили на посаду в листопаді 2010 року, вважає видання. Саме тоді розроблялася адміністративна реформа - і людям, які приймали таке рішення було добре відомо, що Вєдєнєєву вдасться попрацювати всього лиш місяць-два. Він пішов на цю посаду, покинувши престижне крісло завідувача кафедри історії національних спецслужб Національної академії СБУ."

http://joff.ucoz.ru/news/nastup_na_pam_39_jat_ukrajini/2011-01-11-169

Недбалість або наруга?

Не варто випадок з вилученням слів з гімну України в Новорічну ніч видавати за недбалість. Мова швидше йде про зневагу до символів нової незалежної України. Можливо якась дрібнота за компьютером випила зайвого, можливо не вийшло всі виступи скласти до ладу, можливо просто не здались важливими ті декілька рядків гімну.

Якщо так, то винні ми самі, що не змогли пояснити людині важливість кожної літери в одному с основних символів нації.

Але може це така нова стратегія сучасної влади - тишком та нишком робити по-своєму? Робити свої дєлишки без зайвого галасу, але як це треба їм? То так ми і незчуємось як знову станемо малоросами.....

На щастя є в країні люди, що не дадуть глузувати з наших українських святинь:

"Дати оцінку спотворенню національного гімну вимагатиме від Генпрокуратури Микола Томенко.

Віце-спікер заявляє, що після новорічного привітання Президента деякі телеканали пустили гімн, з якого вилучили слова першого куплету: "Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці. Запануємо і ми, браття, у своїй сторонці".

Політик це розцінює як наругу над державними символами, що повинно переслідуватися законом.

Микола Томенко, заступник голови Верховної Ради: "З першого куплета два рядки прибрали, для того, щоб зробити його більш толерантним і виваженим. Це чітко вписується в норму про наругу над державними символами. Очевидно, або вороги зникли українські, або є ідея зробити інший гімн. Можливо, гімн прокуратури "Мурка" стане нашим гімном. Тому що Генпрокуратура взяла це як офіційний гімн, я так розумію".

П.Стратілат

Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну.(с)  Сосюра

http://joff.ucoz.ru/news/nedbalist_abo_naruga/2011-01-10-165

Роздуми та й годі

Ми живемо в сучасному світі. Людина розвивається, пізнає щось нове. Можна впевнено сказати, що ми прогресуємо. Винаходимо різні прибори, навчились використовувати природні ресурси, лікувати безліч хвороб. Все в світі направлене на розвиток і покращення життя людей. Але...
Сказати, що люди живуть краще, неможливо. Люди працюють, працюють і ще раз працюють, щоб жити, їсти, одягатися, допомагати дітям, внукам, лікуватися і в результаті на те, щоб насолоджуватись життям часу так і не залишається. Технології розвиваються, а життя з кожним роком дорожчає і дорожчає, якийсь парадокс.
Винаходять техніку, з допомогою якої, збільшують виробництво/вирощування продукції, а дуже часто якість її дуже погана, або не корисна нашому організму. 
Знаходять методи боротьби з хворобами, а людей з кожним роком хворіє більше і більше.
А на справді Ми розвиваємось чи деградуємо, як вважаєте Ви?