хочу сюда!
 

Юля

35 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 37-50 лет

Заметки с меткой «життя як воно є»

Наша Одеса

Жемчужина у моря. Как война делает Одессу патриотической 11.08.2015
Роман Кравец
Свою роль сыграла и война на востоке. То, что сейчас там происходит, многим людям помогло сделать выбор.

"Вот видите, год назад в том ресторане сидело бы примерно два человека, – показывает на левую сторону Александр Ройтбурд, один из самых значимых украинских художников, – в этом сидели бы тоже два-три посетителя".

Мы находимся в ресторане "Кларабара" в одесском Городском саду. Терраса заведения почти пуста, но буквально через час свободных мест тут не останется. Ройтбурд заказывает себе 150 грамм чачи. Он не спешит ее пить, а, поглаживая свою бороду, раздумывает над вопросами.

Художник признается, что 2 мая прошлого года, когда произошли столкновения пророссийских активистов с украинскими патриотами, в результате чего погибло 48 людей, в Одессе не был – а приехал сюда через неделю.

"Когда я приехал 9 мая – увидел мертвый город… Город, который ужаснулся и пережил тяжелый шок. Такое состояние длилось практически все лето. Одесса очнулась только в конце июля, может, даже – в начале августа", – вспоминает Ройтбурд.

Сейчас жемчужина у моря живет обычной жизнью. Проходить центром города очень неудобно из-за большого количества людей. Поскольку это суббота, в город вышли погулять не только туристы, но и местные жители.

Где-то вдали по Дерибасовской слышны звуки барабанов под аккомпанемент записей группы "Deep Purple" – какой-то барабанщик посреди улицы развлекает людей.

Недорогие гостиницы переполнены людьми, а квартиры и комнаты, что сдают посуточно, нужно бронировать минимум за две недели. Некоторые арендодатели вообще сбрасывают телефонные звонки.

Схожая ситуация с билетами на поезд. Например, если вы захотите купить проездной документ со Львова на завтра-послезавтра, в кассе вокзала просто разведут руками и предложат поехать в Одессу не раньше, чем через две-три недели.

На пляжах много людей, но тесноты не чувствуется. Самый популярный здешний кусочек земли у моря – комплекс "Аркадия" – работает круглосуточно. В модных заведениях обычный шезлонг стоит от 80 до 200 гривен, но это не очень пугает посетителей. Кстати говоря, на такие пляжи приходят позагорать немало иностранцев – так что молодых девушек на высоких каблуках не останавливает ни песок, ни даже ремонт дороги перед входом в комплекс.

"Город расстался с навязанными российской пропагандой клише, понял, что другой альтернативы европейскому выбору нет. Он понял, что европейский выбор однозначно связан с проукраинским выбором", – поясняет Ройтбурд.

"Конечно же, идиоты есть везде, думаю, что даже во Львове есть люди, которые хотят, чтобы Путин ввел войска", – добавляет художник.

Ситуативный патриотизм

Легкая курортная атмосфера Одессы стирает мысли о свисте пуль и звуков тяжелой артиллерии. Вообще, о войне здесь говорить не любят – но все же приходится.

По городу можно заметить несколько указателей на убежища. Зимой, во время обострения военных действий на востоке страны, местные жители проводили субботники в защитных сооружениях времен Второй мировой. Сейчас они поддерживаются в рабочем состоянии.

 


О событиях на Донбассе одесситам и гостям города напоминает также фотовыставка "Необъявленная война". Она проходит в беседке горсада, чуть ниже "Кларыбары".

На фотографиях – лица украинских бойцов, разбитая техника, сгоревшие автомобили и разрушенные дома. Есть здесь и отдельный стенд с фотографиями Донецкого аэропорта. Люди не проходят мимо: заходят, всматриваются в снимки.

 

Мужчина примерно 40 лет приседает к маленькой девочке – наверное, дочери – и что-то объясняет, показывая на фотографию расстрелянного автомобиля.

Вокруг беседки вывешены флаги Украины, Вооруженных и Морских сил, а также красно-черный флаг с надписью "Правый сектор".

По сторонам, ближе к прогулочной зоне Дерибасовской, стоят два больших стенда – слева портреты Героев Небесной сотни, справа фотографии погибших на Донбассе одесситов и жителей области.

Второй стенд некоторые называют "Cтеной плача". На нем четко написано: "Вічна пам'ять героям російсько-української війни".

За последний год в Одессе практически исчезли российские туристы, зато появилось множество проукраинских организаций и волонтерских движений.

Патриотические изменения в городе заметила и луганская журналистка Юлия Савченко, с прошлого года – одесситка, переехала с началом обострения ситуации на востоке.

"Когда я приехала, были одни настроения, а сейчас я уже вижу совсем другие. Даже среди моих знакомых – у некоторых ранее были более нейтральные взгляды. Но после того, что произошло на востоке Украины, они изменили свои взгляды именно на украинские", – рассказывает Савченко.

Местные активисты признаются, что на настроения в городе сильно повлияла не только война на Донбассе, но и столкновения на Куликовом поле.

"Нужно понимать, что означает 2 мая для Одессы. Это не было просто стычкой вооруженных антимайдановцев и куликовцев с вооруженными евромайдановцами – это присутствовало, но не было основным. Главное было то, что город массово поднялся за то, чтобы Одесса осталась в Украине. Это был такой референдум: "Одесса это Украина, или это часть русского мира?" – считает глава общественной организации "Рада громадської безпеки Одеси" Марк Гордиенко.

Активист без долгих раздумий перечисляет несколько причин, из-за чего, по его мнению, пророссийские настроения в городе пошли на спад.

Во-первых, много активных сторонников "русского мира" просто собрали чемоданы и уехали воевать на стороне террористов, в "ДНР" и "ЛНР". Во-вторых, милиция и СБУ не дают сепаратистам "спокойно спать" и постоянно их вылавливают. А в-третьих, люди, которым было все равно, что происходит – начали переходить на так называемую "сторону победителей".

В свою очередь, бывший заместитель главы Одесской областной государственной администрации Игоря Палицы Зоя Казанжи переходит на цифры.

Буквально в апреле администрация области заказывала социологические исследования в компании GfK для понимания настроений жителей Одессы и области.

"Примерно 80% одесситов видят свой город в составе Украины, а в области такой показатель еще выше и составляет 82%, – показывая на графики, говорит Казанжи. – У меня нет особой эйфории, потому что понимаю, что здесь свою роль сыграла и война на востоке. То, что сейчас там происходит, многим людям помогло сделать выбор".

Сепаратизм по-одесски

Как минимум раз в месяц в Одессе случается какой-нибудь взрыв. Неизвестные подрывают железную дорогу, мосты, офисы волонтеров, собственность украинских патриотов и прочее.

Один из недавних – взрыв в кафе "У Ангеловых", владельцы которого поддерживали Евромайдан и активно помогают украинской армии. На следующий вечер после инцидента глава Одесской ОГА Михеил Саакашвили демонстративно пришел ужинать в "У Ангеловых" вместе с главным милиционером области Гиорги Лордкипанидзе.

Как ни странно, но местные жители уже привыкли к диверсиям в городе и относятся к ним почти спокойно. Туристов это, похоже, тоже не очень волнует.

По мнению пресс-секретаря Самообороны Одессы Виктории Сибирь, такие теракты похожи на то, что "кому-то надо просто отчитаться в деятельности".

"Взрывы в городе повышают нервозное состояние общества. Недаром террористы во всём мире практикуют подобный метод запугивания и шантажа, – резюмирует Зоя Казанжи. – Если ставить вопрос: а почему эти взрывы какие-то, скажем так, киношные, без жертв? – Думаю, что создание общей тревожной обстановки действует точно так же страшно, просто меньшие риски для исполнителей. Спецслужбы стали более активно работать на упреждение – и это тоже во многом спасает ситуацию".

Бывший вице-губернатор подчеркивает, что практически все задержанные являются жителями региона, а не так называемыми "гастролерами".

Между тем Виктория Сибирь успокаивает и убеждает, что в настоящее время сепаратизма в Одессе практически нет.

"Он (сепаратизм – авт.) остался, скорее, на бытовом уровне. На Куликовом поле, где раньше собирался антимайдан, сейчас раз в неделю собирается кучка бабушек, их там буквально 20-30 человек, и никакой опасности они не несут", – отмечает представительница самообороны.

О трагедии на Куликовом поле и пожаре в одесском Доме профсоюзов слышал весь мир. Российская пропаганда называет те события "одесской Хатынью" и чуть ли не адом.


На месте "ада" нынче спокойно, никаких палаток и противостояний нет. Здание Дома профсоюзов обнесено металлической забором, покрашенным в желто-голубой цвет, окна остались разбитыми, так же как и сгоревшие двери здания. В будни эту точку Одессы охраняют два милиционера.

Один из правоохранителей активно наматывает круги, разговаривая по мобильному телефону, другой сидит в машине. Люди проходят мимо, не поворачивая головы в сторону здания – как будто это местная библиотека или корпус какого-нибудь разбитого университета.

С правой стороны сгоревшего сооружения стоит разноцветный указатель с надписью "Столовая профсоюзов работает". Если верить указателю, комплексный обед в столовой стоит всего 25 гривен.

– А что, действительно столовая работает? – спрашиваем у мужчины с собачкой.

– Ну да, – с удивлением и непониманием в голосе отвечает он.

 

Прошлым летом спокойствия здесь не было. Зоя Казанжи говорит, что для успокаивания ситуации в регионе Игорь Палица целое лето-2014 проводил много встреч с разными группами населения. Часть из таких встреч были непубличными.

"С кем общаться, а с кем не общаться, выбирать не приходилось. Наверное, в правовом обществе подобным должны заниматься специальные органы. Но, помня, в каком состоянии были милиция, СБУ, прокуроры – надежды лишь на них не было", – признается Казанжи.

"Самое главное, что локализовало конфликт внутри людей, которые потеряли своих близких, это то, что мы собрали родственников – и проукраинских, и пророссийских погибших – в одном помещении, – вспоминает бывший заместитель главы Одесской области. – Тогда председатель ОГА выдал каждой семье погибших по 200 тысяч гривен. От денег не отказался никто. Также решались бытовые проблемы этих семей – от устройства в детский сад детей до подключения домов к газопроводу".



Грузинское течение

Бесспорно, самым большим изменением в области за последнее время стало назначения экс-президента Грузии Михеила Саакашвили главой здешней ОГА. Многие эксперты назвали это назначение прямой "пощечиной" российскому президенту.

Саакашвили приехал сюда работать не сам, а пригласил известную активистку Евромайдана Юлию Марушевску, Сашу Боровика из Минэкономики, Владимира Жмака, возглавлявшего в "Роснефть-Украина", и российскую оппозиционерку Марию Гайдар.

На команду нового губернатора возложена большая миссия: не просто защитить регион, а развить его экономику. Как многие говорят – сделать с Одессы второе Батуми.

Уже больше двух месяцев экс-президент Грузии балует пользователей интернета скандальными видеороликами: например, когда жестко критикует местных прокуроров за коррупцию или ссорится з главой государственной авиационной службы.

Вместе с тем, одесситы ждут от Саакашвили конкретных дел – и, что важно, возлагают на него большие надежды.

"Первый месяц ему дали на "поговорить", а сейчас ждут действий, потому что фотографироваться с людьми – это очень хорошо, а делать изменения – другое", – говорит журналистка Юлия Савченко.

В свою очередь, команда Саакашвили обещает, что ощутимые изменения в регионе наступят не ранее, чем в октябре. А уже в августе в Одесской области заработает совет экономического развития области.

Так, по словам вице-губернатора Владимира Жмака, представителей регулятивных органов – таможню, налоговую, прокуратуру и силовые структуры – посадят за один стол с представителями власти, инвесторами и бизнесменами. Далее Одессу ждут реформы таможни и центра административных услуг.

"Одесскую таможню привели к тому, что ее просто обходят стороной и не проводят через нее товар", – жалуется Юлия Марушевская.

В администрации объясняют, что осенью таможенный контроль станет абсолютно компьютеризированным. Для этой затеи ОГА привлекла американских экспертов.

Одним из самых глобальных изменений в регионе станет реформирования областной администрации. Саша Боровик увлеченно рассказывает, что старую ОГА полностью распустят и создадут агентство по инвестициям развития. В нем они планируют оставить только 10% старых работников.

"Они пройдут все необходимые тесты и продолжат работу, чтобы осталась функциональная память", – объясняет Боровик.

По его словам, основой нового агентства станет гражданское общество и волонтеры, которые сейчас помогают команде Саакашвили.

"Знаете, сказать, что у нас есть какой-то гениальный план на год вперед – такого нет. На самом деле, все делается в ручном режиме, это борьба с конкретными проблемами", – добавляет Марушевская.

К сожалению, Одесса продолжает оставаться в поле зрения России. В конце июня разведка США опубликовала три сценария захвата Украины Владимиром Путиным. Один из вариантов агрессии предусматривает попытку полностью отрезать Украину от Черного моря и дойти до Приднестровья.

Одесский истеблишмент в один голос убеждает, что российских военных с цветами тут не ждут, и ждать не собираются.

"Перейдет ли город на ту сторону? Нет, не перейдет, у нас уже была в прошлом году возможность дважды перейти на другую сторону, – резюмирует Виктория Сибирь. – Первый раз, когда 3 марта в облгосадминистрации пытались поднять российский флаг, и огромное количество граждан, увидев по новостям, что происходит, пришли в администрацию и выгнали этих людей. И 2 мая".

На вопрос, "а как поведут себя местные силовики, в случае чего?", Марк Гордиенко с "Ради громадської безпеки Одеси" отвечает оригинально: "Я могу сказать о бандитах, а не о милиционерах. Бандиты будут стоять за Украину".

 

...Тем временем на Дерибасовской темнеет. Две молодые девушки подходят к стенду с портретами Небесной сотни. Они приседают на колени и, перешептываясь, поджигают стоявшие рядом несколько лампадок.

Аналогическую процедуру девушки повторяют возле стенда с портретами погибших военных. Маленькие огни будут гореть целую ночь, пока лучи солнца не упадут на желто-голубой флаг в самом центре Одессы.

http://life.pravda.com.ua/society/2015/08/11/198417/view_print/

Я відпускаю... відпусти і ти!


Мені не важко знов тебе втрачати,
Бо як я втрачу те, чого нема?
Всі наші дії – то є просто гра
Як вірити, дружити і кохати.

Мені нелегко все це визнавати,
Але втомилась змучена душа
Роками гратись в те, чого нема,
Тому тебе так легко відпускати…

Але тобі не хочеться це знати!
Хоч те що є для нас обох тюрма,
Ти хочеш мене випити до дна,
І змушуєш терпіти, і страждати.

А я хочу по-справжньому кохати!
Але життя для тебе – то є гра,
В якій бажання нового нема,
І ти мене продовжуєш тримати…

Гном Радио спрашивают 7...



- Как в толпе грешников, стоящих в Аду на раскалённых углях, узнать россиянина?

- Хто не скаче, той москаль.

про життя

Краще перескучати і перехворіти, ніж ломитися пожиттєво в двері, де на тебе не чекають.

Таке воно різне – чоловіче щастя


Буває, повертаєшся ти пізно ввечері, дуже пізно. І пив ти багато, з різними людьми, різні напої, було весело дуже. Спочатку. А потім ти повернувся додому п'яний, не став нічого пояснювати дружині, просто роздягся і впав в ліжко. І ось ти засинаєш, чуєш, як вона вішає твою куртку на місце, як ходить по квартирі і розумієш, що завтра вранці буде скандал, будуть неприємні питання.. морщиш від цього ніс і засинаєш. Точніше відключаєшся. А прокидаєшся уранці, ще очі розплющити не встиг, а розумієш, що голова – розколюється, у роті – пустеля, населена кішками, в шлунку – нудота, а ще зараз має відбутися скандал, і потрібно вигадувати пояснення щодо вчорашньої вечірки, причому красиве пояснення, а не правдиве, тому що слова "просто зустрілись ми з хлопцями і вирішили випити пвика після роботи, а потім понеслося."… не канає, і від цього комплексу думок і відчуттів розплющувати очі не хочеться.. але ти чуєш шерех, розплющуєш праве око, а на ліжку сидить вона і простягає тобі склянку соку з шматочками льоду, а в іншій руці пігулка від голови, і посміхається вона тільки трохи докірливо, і ти посміхаєшся у відповідь, розумієш, що скандалу не буде, п'єш холодний, дуже холодний сік, ковтаєш пігулку і розумієш, що ось воно. Щастя.

А ще буває, прокидаєшся ти вранці біс-зна-де, бо гуляв ти цілу ніч, а в компанії друзів після четвертої чарки комусь в голову, прийшла думка, що без дівчаток нудно, і усі відразу почали дзвонити і писати sms, і звичайно, ніхто не зміг нічого путнього видзвонити, тому усі дружно вивалилися на вулицю, і пішли «козу водити», а в якомусь ресторані гуляла компанія тіток бальзаковского віку, а ви вже усі були настільки п'яні, що почали їх кадрити... а в тобе звідкись узялось неймовірне мистецтво красномовства, ти говориш якійсь розфарбованій тітці із здоровенною родимкою на носі, що вона навіть дуже і дуже, і п'єш за її здоров'я… а потім п'єш ще... а потім пам'ять прихильно відмовляється записувати у себе всі ті танці і інше ганебне неподобство, яке ти витворяв... і у результаті ти прокидаєшся біс-зна-де, зовсім голий, дивишся на те, що спить поряд з тобою і трохи не сивієш від жаху, від мозку в пам'ять довбається запит "а чи був секс?! Блі-і-ін то був секс чи …?", пам'ять прихильно видає тобі фрагмент вчорашнього, і ти радісно, але дуже тихо, прагнучи не розбудити чудовиська, збираєш речі і тікаєш звідти, посміхаючись – сексу не було, ти був п'яний, у тебе не встав! І ти розумієш, що ось воно Щастя.

А ще буває, приїдеш з друзями відпочити в якийсь студентський табір чи  на базу відпочинку. Ну і звичайно, п'єш з ними палену горілку, тому що ви бідні студенти, але це зовсім неважливо. І неподалік будиночок, де ви вже з ранку примітили чотирьох симпатичних дівчаток, і навіть встигли з ними познайомитися, і ось до вечора ви приходите до них, ви смієтеся, ви п'єте, розбиваєтеся на парочки, потім йдете до річки, тому що тепло, тому що літо, і ти цілуєш її, а вона відповідає, а ти запускаєш руку їй під майку, а вона не проти, а ти запускаєш руку їй в трусики, а вона трохи ширше розставляє ноги... і ви години чотири дико трахаєтеся в усіх можливих позах на березі нічної річки, і повний місяць яскраво освітлює ваші тіла, а вона дозволяє тобі усе і навіть більше, і вона довіряє тобі, тому що презерватив залишився в твоїх шортах, та і неважливо це, адже видно, що вона – дівчина пристойна, не шалава якась, а тобі просто напрочуд пощастило, бо ти красень і обаяшка. І ось нарешті вона одягаєтеся, ти ведеш її назад, але дороги ти не пам'ятаєш, ви потрапляєте в кропиву, обпікаєтеся, смієтесь, адже це неважливо, добираєтеся до будиночка і ти цілуєш її на прощання і йдеш до друзів. І ось ти приходиш до них, вони сміються, наливають тобі горілки, хвалять, шанують, ти випиваєш цю склянку, дивлячись на повний літній місяць, на друзів і розумієш, що ось воно Щастя.

А через тиждень ти помічаєш, що на твоєму тілі з'явилися якісь дивні червоні плямочки, і кількість їх росте, вони збільшуються в розмірах, майже не сверблять і ти розумієш, що за останній час у тебе тільки була та, що з нічного пляжу. Ти згадуєш і презервативи в шортах, і власну дурість, і ще розумієш, що усе, аллес, потрібно йти до венеролога, тому що на анонімний кабінет грошей у тебе немає. І ось ти заходиш, боїшся торкатися стін, тремтиш як осиковий лист незважаючи на спеку, входиш до лікаря, а він – страшний такий горбань, який прямо запитує, : "Й-б кого-нить"? і ти, трохи офігівши від медичної термінології, говориш, що так. І ти здаєш аналізи і тобі велять повернутися за годину за результатами. І ось ЦІЛУ ГОДИНУ ти ходиш навколо лікарні, думаєш, що життя скінчилося, що віднині – тільки, мля, з гумками, і яка взагалі ганьба, і який же ти ідіот, і лікуватися довго, а раптом СНІД, це ж життя кінець, а що мама скаже, якщо раптом дізнається, жах, жах... і ось ти ходиш-ходиш, година триває нестерпно довго, і нарешті ти входиш в той кабінет, а мила тітонька-медсестра бере якийсь листок з твоїм ім'ям і показує, а там великий штамп "НЕГАТИВНА". І ти так боязко перепитуєш: "негативна – це що означає"?, а тобі говорять, мовляв, це добре, усе у тебе чисто, а висип – це кропивниця, чи не потрапляв ти в кропиву за останній час? І ти починаєш по-ідіотски посміхатися, не менш по-ідіотски киваєш, тітонька починає писати тобі якісь рецепти на ліки від кропивниці, а ти кусаєш кулак, щоб не засміятися і не заволати в голос і розумієш, що ось воно Щастя.

А ще буває, виходиш вранці з дому і йдеш на роботу. І у вухах у тебе плеєр і грає там щось бадьоре таке, ранішнє, ну або там "Львівське радіо" говорить, ведучі обговорюють щось смішне. І ранок такий туманний, ні вітерця, прохолодно, але тобі пофіг, бо тепла куртка. І ти йдеш, думаєш, що сьогодні багато важливих і потрібних справ, і робота тобі подобається, і гроші вона добрі приносить, а ввечері у тебе зустріч з друзями, а потім тебе дома чекатиме твоя люба дівчинка, а вже Новий Рік і ти знову даруватимеш подарунки дорогим тобі людям, а вони тішитимуть тебе своїми подарунками, а ще тобі подзвонили учора, після чого ти посміхаєшся, а ще кохана написала знову дивні вірші і ти за нею скучив, а до початку робчого дня ще півгодини, а погода така, що хочеться гуляти і ти вирішуєш прогулятися пішки і помріяти.

І ось ти йдеш, і тобі не потрібно поспішати, ти посміхаєшся і розумієш, що ось воно – ЩАСТЯ!!!

Монолог самотнього жонатого чоловіка

Я вже не блаженствую, коли ми кохаємось, ба мені навіть байдуже. Це вже  механіка. Це виглядає навіть гірше, аніж з випадковою жінкою, гірше аніж навіть з повією...

Так сталося.

Факт.

Я тебе не хочу!

Звичайно, я не розлюбив тебе. Так не буває.

В усякому разі, не буває так швидко. Особливо з чоловіком, який вибирав тебе довго, ретельно, дуже уважно, критично... вибирав з тисячі! Одну єдину. Най-най-най…

І ти для мене така. Була, є і, сподіваюся, будеш.

Ось хіба що...

Ти така ж красива, а може, навіть і краща. Доглянута, зріла, упевнена в собі жінка. Ти розумниця, і я ніколи не бачу тебе з моторошною зеленою маскою на обличчі, в халаті жахливого кольору, з немитою головою.

І я тобі вдячний за те, що ти мене шануєш і бережеш від цих гнітючих картин. Проте на пошані не базується пристрасть!

Що ж з нею сталося?

Ти даремно плачеш, рідна... Немає у мене коханки, я не розважаюся в саунах, не бавлюся з випадковими дівчатами. Зрозумій, я переріс це, мені це не цікаво. Мені потрібна ти. Ніжна, чуттєва, солодка дівчинка, моя і тільки моя.

Але де ж вона?! Агов, а-а-а-аг-о-о-ов!

Мене зустрічає незалежна, амбітна, зухвала красуня. Тягнуся губами для абсолютно природного вітального поцілунку. Ти, як завжди, встигаєш ухилитися, і замість м'яких соковитих губ я клюю тебе в щоку. Натикаюся на штучний запах. На штучний смак.

"Як пройшов день, кохана"? запитую, поки ти закидаєш в мікрохвильову піч напівфабрикати. З тугою думаю, який біс мене смикнув купити цей пекельний агрегат і тим самим позбавити нас принад домашньої кухні? Бачу по твоїй напруженій спині, що ти знервована, розгнівана. Підходжу і обіймаю. Мої руки звично ковзають по стегнах, на живіт, до грудей. У тебе такі гарні груди! Хочу поцілувати твою потилицю, заритися в м'яке запашне волосся...

Але що це?! У ніс уривається суміш хімії і парфюма, немов павутина з тонких металевих лозин. Що з твоїм волоссям? Ах так. Вибач. Зачіска. Лак. Гель. Не продовжуй…

Але усе це ще можна було б пережити. Ти стежиш за собою, це похвально! Ти чудова. Але у той момент, коли я пещу тебе, крижаним тоном вимовити: "Ти знову забув купити котячий корм"? це вже серйозна помилка. Це взагалі найглобальніша помилка: майже щодня зустрічати мене претензіями.

По дрібницях. Адже очевидно, що ти могла б подзвонити і нагадати. Але тобі набагато приємніше мені докоряти. Можливо, тебе це здивує, але твоє моральне "пиляння" вбиває мене передусім як чоловіка.

Ніхто не любить почувати себе винуватим. І коли це перетворюється на систему, я починаю чинити спротив.

Не треба намагатися мене виховувати, як цуценя!

Я не хлопчисько, я переріс щоденне вичитування матері. А ти стаєш такою ж як вона...

А пізніше… пізніше буде зовсім пізно.

Я перестану навіть прагнути тобі догодити.

Сенс?

Адже ти обов'язково знайдеш причину мені докорити. Не бачу бруду на робочому столі Забув купити хліб…

Але я чоловік! Я обов'язково щось забуду, чогось не побачу. Я такий, який є. Я доросла людина, що сформувалася вже давним-давно, ще до зустрічі з тобою. І або ти мене приймаєш таким, або…

Якийсь час я справлявся. Рутинно і нудно. Чесно виконував подружні обов’язки. І це замість того, щоб літати! Кохатись!

Я намагався таким чином примирити тебе зі своїми недоліками.

Але тепер... пробач.

Після того, як ти стала влаштовувати показові виступи у вигляді усунення мене від тіла, щось усередині мене обірвалося.

Померло. Тому що ти посміла усю нашу божевільну пристрасть, увесь приголомшливий еротизм злягання, гармонії наших душ і тіл використовувати у вигляді батога і пряника!

І ти неначе перестала бути рідною.

І я вже не блаженствую.

Це вже - механіка. Це те, що може дати будь-хто.

Чи можливо усе реанімувати? Напевно, так. Адже оскільки я ще досі шукаю слів для пояснень, значить, ще жадаю розуміння.

Значить, ще щось жевріє усередині. Надія зникає останньою


Хоч бачу – его перемагає.


P.S. L

Щось чи когось мені це нагадує...Вам не здається?

Лучший способ избавиться от дракона — это иметь своего собственного.

Однажды странствующий рыцарь Ланцелот, дальний потомок по материнской линии знаменитого сэра Ланцелота, попадает в город, в котором уже четыреста лет правит жестокий Дракон. Большинство жителей города почему-то не хотят, чтобы их спасли от тирании чудовищного звероящера, объясняя её исторической традицией.

Цитаты из фильма:

— Ты не знаешь нашего дракона??… Все должны знать нашего дракона!
— Кто это Вам сказал?
— Наш дракон…
—… На вашем месте, я бы его убил.

Я начал завидовать рабам. Они всё знают заранее. У них твёрдые убеждения. Наверное потому что у них нет выбора. А рыцарь… Рыцарь всегда на распутье дорог.

 Рыцари ничего не делают потихонечку — они такие глупые. Они все делают открыто и честно. А это здесь никому не нравится, кроме Дракона. Конечно, ведь открытый человек — отличная мишень.

- Болен всеми нервными и психическими болезнями, и ещё тремя, неизвестными науке.

- Наши полководцы подробно разработали план прошедшего сражения

— Вы не скажете, что там наверху происходит: я в последнее время стал плохо видеть.
 — Сегодня каждый сам за себя решает, что он видит.

http://ru.wikiquote.org/wiki/Убить_дракона_(фильм)


Єдинороги існують!

Надто багато хто божеволіють від настання усвідомлення того, що нормальних людей не існує. Їм доводиться пригнічувати прагнення, пригноблювати внутрішні потреби, аби змиритися з оточенням.

За деякий час, мрія про нормальних відправляється до ланки «ідеальне» в головах таких людей.

Надалі, вимальовують уявну формулу «ідеалів не існує» переконуючи й умовляючи себе ще раз змиритися зі своїм оточенням.

Після, настає спокій, рівновага, пофігізм, та роздовбайське відношення до світу, до життя, та й до всього, взагалом.

 

Але колись таки зустрічається раптово єдиноріг. Міфічна істота, котра вже давно й назавжди похована з реальності, відправлена до ланки потойбічного поза реального, мало не інопланетного. Та насправді ж, така дрібниця! Усього навсього звичайнісінька нормальна людина.

 

Ось тут й починається! Цілковитий зсув по фазі (людини про яку йшлося спочатку). Параноя, манія, істерики, афектозні вчинки, нервові зриви, недовіра, відмова сприймати, відсторонення – це лише початок списку опису шокованої людини (про яку йшлося на початку).

 

Ось такі реальні спостереження (і, до речі, не тільки за оточуючими, а й за собою).

 


Безглузді вишневі очі




Переламним у моєму з нею знайомстві став момент, коли той самий хлопчина дуже грубо обійшовся з нею на очах у всього класу. Ця ситуація була неочікуваною. Більшість тоді затаїли свої задоволені посмішки тріумфу. Адже так їй і потрібно! Нарешті поставили на місце.

 

Не знаю як в кого, а ось в кожній зі шкіл, які мені пощастило знати, лідирували «чурки» - люди кавказької (чи щось наближене) національності. Саме діти зі смаглявою шкірою, чорняві, тримали в напрузі цілі школи, а інколи й цілі райони. Ірма була однією з таких.

От вже ж складне дівчисько! Хоч і не одна вона була складною. Просто саме вона запам’яталася більше. Можливо тому, що в мене що до неї та її стилю життя назавжди навис знак питання від нерозуміння.

 

Я ще не знала, що Марат «перший хлопець на всю школу». Була новенькою. Проблема новачків полягає в тому, що вони ніколи не в курсі хто що собою являє, і до всіх відносяться однаково. Так було й зі мною. Якась абсолютно безглузда, непримітна, тривалістю в якихось три хвилини, не більше, розмова з Маратом стала причиною цілого ряду причинно-наслідкових проблем з дівчатами з усієї школи. Після чого я «порозумнішала» і більше «не торкалась» до того, що тільки богам дозволено (хаха! Як же смішно!).

От саме Марат і поставив на місце Ірму. Грубо обізвавши її тупою пи*дою, і, на всю пельку, спеціально демонстративно, щоб всі чули й усвідомили, пообіцяв наступного разу скрутити їй в’язи, якщо ще хоч раз його торкнеться.

А вона торкала. Бо була закохана.

Коли я зрозуміла, що має місце закоханість, то по-іншому вже сприймала їх обох.

Він: Високий стрункий. Найвищий , найкрупніший у кістці, самий м’язистий та рельєфний хлопець в усій школі (та навіть в інших школах таких не бачила). Розумний. Полюбляв навчатися, відносився серйозно до навчання. Не перший п’ятірочник, але прагнув бути розумним, і це одразу кидалось до очей. Чорнявий. Теж якийсь не нашенський, смаглявий, чорноокий.

Вона: крихітка така вся. Найстрункіші ніжки на всю школу. Найгарніша фігура. В неї було те саме рідкісне дуже сяюче шовковисте пряме волосся. Смаглява. А очі в неї були вишневого кольору. Коли це для мене виявилося – я була в шоці, що такий колір очей існує в природі.

Чим не пара?

Та ось чому:

 

 

Ірма полюбляла порушувати дисципліну. Робити щось, що залякувало інших. Тримати в напрузі і страху. Частенько нахабно ввалювалась до кабінету, демонстративно «змітаючи» всіх інших дітей на смоєму шляху, типу «дайте дорогу королеві». Ніхто не наважувався заперечувати. Навіть її вірна подруга, що постійно супроводжувала, суперечила Ірмі дуже обережно й не часто.

В той день Ірма «припаркувавшись» до свого місця, під захопленими поглядами відкидаючи волосся жестом, яким користуються сучасні травесті-леді (яких тоді ми не бачили й не чули), демонстративно поставила постійно високий каблук на стілець і поправила панчохи на специальному поясі під спідницею. В усіх розширилися очі в шоці. Адже всі носили колготки. Чому в п’ятнадцятирічної школярки панчохи як у проститутки в кіно?

-курва – прошипів якийсь хлопчик. Не стримався.

- Щооо???!!! – загрозливо кричала Ірма. – Хто це сказав!!???

Але коли зрозуміла, що відповіді не буде, бо ніхто не візьметься суперечити, аби не отримати по голові чимось твердим, як вона постійно робила, вона продовжила:

-        Так, я повія. І я цього не соромлюся. – після тривалої задоволеної усмішки додала – Я цим пишаюся.

Ясна річ, що цю дівчинку не поважав ніхто. Але всі чомусь боялися. І при всьому тому вона була улюбленицею. Посмішка, сяйво ідеальних білих зубів, ямочки на щічках, разом з тими самими очима вишневого кольору, робили свою справу. Всі викладачі були скорені її привабливістю. Ласкаво «Ірмочка» - тільки так до неї зверталися вчителі.

 Пам’ятаю, як неможливо було  не милуватися, коли вона йшла попереду до кабінету. Це справді якесь чудо. Волосся її блищало дуже сильно і постійно, навіть в темному коридорі, при слабкому освітленні класу, і в похмурий день, коли в інших волосся здається тьмяним. Настільки тонесенька талія, що це викликало шок: «ну як така талія може бути!!??». Та й хода в неї була навмисно дуже сильно виляючи задом, чим демонструвала ще більше свої вигини.

 

Ми не спілкувалися.

Але я впізнала її одного разу випадково зустрівши в іншому районі багато років після школи.

Вона йшла одягнена у домашнє, очевидно, до магазину. Зовні в ній читалося, що сім’я, діти, чоловік, турботи, замученість, що живе не вдома, а скоріш за все в чоловіка. Було помітно, що успіху вона не досягла. Мала вигляд як звичайнісінька продавщиця базару, або домохазяйка без освіти. З цього можна було догадатися, що заміжня вона не з Маратом, а з якимсь звичайним мужиком. Можливо, він представник дрібного криміналу, бо зі шкільних років саме із такими полюбляла водитися.

 

А хотілось би щоб та симпатична парочка була разом. Адже це не просто  так, коли чужі люди так схожі одне на одного чимось. Я думала, що в них спільна доля. Та після того випадку в класі, я зрозуміла, що Марат цінує себе захмарно високо, що в нього буде кар’єра, і він не візьме із собою до свого майбутнього Ірму, цю маленьку, дуже красиву, але повію.

 

Нещодавно музичний відеоролик на МTV змусив згадати трохи школу. Солістка нагадала мені Ірму в її шкільні роки. Краще би Ірма мала можливість ось як ця американська співачка, так на неї схожа, себе реалізовувати, а не у зневазі на вулиці.

Щиро бажаю, щоб все було інакше, краще, для кожного з нас.