Коли,  насправді, потрібно святкувати Різдво -  25 грудня, чи 7 січня.

    

Більшість простих  православних християн,  не маючи наукових знань  принципів  календарного літочислення днів, фанатично тримаються  святкових дат за старим  Юліанським календарем (старим стилем), який тривав до 4 жовтня 1582 року, у якому  весь  цивілізований світ і католицька церква і більшість держав перейшла від старого юліанського календаря  (старого стилю)на новий Григоріанський календар.  Але православна   християнська церква залишилася  вираховувати дні святкувань за старим юліанським календарем. Вийшов такий парадокс, що світське життя  православна церква  веде за  новим Григоріанським, а  дні святкувань вираховуються за старим Юліанським календарем (старим стилем).  

           В чому  різниця між старим Юліанським  і новим                            Григоріанським календарним літочисленням.

                                        

По перше старий юліанський  календар був неточним відносно   сонячних сонцестоянь і рівнодень. Цебто  старий юліанський календар (старий стиль) відставав  від справжнього ходу днів через те, що у Юліанському календарі   є  365, 25 днів.    Це виходить  365 днів і 6 годин. 

Насправді, один астрономічний рік від  рівнодення до рівнодення   за точним Григоріанським календарем  має 365, 2425 днів. Цебто у   одному сонячному році насправді  є  365 днів  5 годин, 49 хвилин і  12 секунд) . Юліанський календар  відстає від  точного   астрономічного календарного літочислення  за Григоріанським календарем  на  10 хвилин і  48 секунд.  Через  цю різницю між юліанським  літочисленням і справжнім природнім, астрономічним літочисленням і Григоріанським календарем  кожних 400 років набирається  3 лишніх дні і відбувається зсув днів відносно справжнього природного ходу літочислення днів, узгоджених з рухом сонця і  входження сонця в  дні сонцестояння і рівнодення.

                                        

 А за  тисячі років  з початку введення  юліанського календаря  числення дів і свят змістилося   сьогодні на 13 вперед. 

Творці і користувачі юліанським календарем цього не помічали, бо у них не було  способів точного  астрономічного вирахування днів у році. Коли   у 1548 році астрономи  помітили,  що юліанський рік мав на 10 хвилин і 48 секунд більше ніж  астрономічний рік, то  побачили, що  відносно положення сонця і  часу рівнодення літочислення днів  змістилося  на 10 днів вперед.  Цебто той день, який за Юліанським календарем  називався 7 січня, насправді природньо   наставав 29  грудня.  А сьогодні, через  півстоліття після встановлення Григоріанського літочислення,  зміщення  складає 13 днів.  

Той день, який у стародавні часи в Юліанському календарі  називався  7 січна насправді  сьогодні   настає 25 грудня. Власне через таке зміщення днів був складений новий Григоріанський календар з правильним, точним астрономічним  численням днів, коли рівнодення  припадають на 21 березня і 21 вересня, сонцестояння на  22 червня  22 грудня, а  день Різдва   настає 25 грудня за новим точним,  астрономічним сонячним Григоріанським календарем.  Так було відновлено правильне і точне, астрономічне літочислення, яким сьогодні користується весь світ.

Візьмемо, наприклад,  православне Різдво, яке визначається 7 січня за юліанським календарем (старим стилем).   Насправді цей день 7 січня  за старим стилем  уже не являється днем Різдва, який святкувався 1000 і 2000 років назад.  Цей день Різдва, який  попадав на 7 січня за старим стилем пактично   пересунувся   за тисячі років  на 25 грудня.  Це вирахували сучасні астрономи, за правильним астрономічним  літочисленням  і Григоріанським календарем. У сучасному часі  Різдво  настає 25 грудня.   Цебто  той день Різдва, який  до 1582 року  помилково вважався  7 січня,  насправді настає 25 грудня.  Ніякої зміни днів  у святкуванні за новим Григоріанським літочисленням не  сталося.  Це справжній природній час. Це православні священники  помилково чи навмисне продовжують обдурювати  православних християн своїм неточним рахуванням днів за старим  Юліанським неточним календарем. 

                

Цебто Юліанський календар (старий стиль)  дає помилкове  рахування днів.  Помилка  між Юліанським і Григоріанським літочисленням становить сьогодні уже 13 днів.  Цебто той день Різдва, який за Юліанським календарем вважається 7 січня, насправді, за астрономічним  і Григоріанським літочисленням настає 25 грудня. Ось такий  казус,  помилкового літочислення православними священиками за неточним юліанським календарем.   25 грудня за новим Григоріанським літочисленням, це істинний день Різдва, який відмічали 1000  2000 рокв тому назад.  Православні священники користуючись старим літочисленням  загубили день Різдва, бо цей день  за дві тисячі років пересунувся на  13  днів вперед  і  настає 25 грудня.  Відносно такого зміщення днів був створений новий  Григоріанський календар, який змістися сьогодні на 13 днів  вперед відносно юліанського календаря.  Була вправлена помилка в літочисленні за старим стилем.

  7  січня ні за старим юліанським ні за  новим Григоріанським  календарем  не являється днем Різдва. Колишні і сучасн богослови  і вчені вирахували, що той    День Різдва, який  святкували 1000 і 2000  років назад  настає сьогодні 25 грудня, за точним, астрономічним літочисленням і  Григоріанським календарем.

 Так само із кожним іншим  православним святом, що   кожний день за Юліанським літочисленням  зміщений   настає   сьогодні  на 13 днів  швидше, ніж  показує старий Юліанський календар.  

Насправді за точним  астрономічним і Григоріанським  і Новоюліанським літочисленням   числення днів зміщене на 13 днів вперед ( природньо дні настають швидше на 13 днів, ніж це вказано у Юліанському календарі).  Тобто, кожний день року  в Григоріанському календарному літочисленні настає сьогодні на 13 днів раніше, що узгоджується із рухом сонця, днями рівнодення і сонцестояння.   Такий ось парадокс з неточним літочисленням, яке велося у давні часи за неточним  Юліанським календарем (старим стилем). 

 Дні залишилися  на тому самому місці, як   2000 років тому назад.  Сонце теж сходить сьогодні і заходить на тому самому місці  кожного дня, як 2000 років назад. Просто люди заплуталися у  вираховування точних дат  днів і святкових днів через недосконалість  Юліанського календарного літочислення і різницю в 10 хвилин 48 секунд  між Юліанським роком і  справнім астрономічним  роком. 

Ми живемо за природнім, астрономічним  зоряним  часом, як створив Бог, а не тим, як нам вираховували 2000 років тому назад в не точному Юліанському календарі. 

Так, що правильним сьогодні літочисленням днів святкування для всіх християн всього світу, в тому  числі і для православних потрібно  вважати   точний, природнй, строномічний  Григоріанський Календар, по якому живе весь світ.   Різдво  настає  25 грудня, яке за  помилковим юліанським літочисленням  ставилося на 7 січня.  Ніхто не відмінив  Різдва 7 січня за старим стилем. Просто, день Різдва, який  православні  помилково вирахували  за неточним  Юліанським календарним літочисленням    насправді припадає   не на 7 січня, а на 25 грудня  за точним  астрономічним  літочисленням і Григоріанським календарем.

Той день Різдва, який до  1582 року  вираховувався  по неточному Юліанському календарі,  на 7 січня, насправді  сьогодн  настає раніше на 13 днів, 25 грудня за точним  астрономічним, Григоріанським літочисленням.  Саме 25 грудня  на Різдво сьогодні сонце стоїть саме у тому місці, як воно стояло в день Різдва  і 2000  і 1000 років назад,  Ось такий каламбур з  календарним літочисленням.  Справжній і точний день Різдва настає 25 грудня.   Так всі  дні і так всі свята.  На 100% можна вважати, що  саме 25 грудня ми святкуємо саме той день Різдва, який святкували  і 1000 років   назад і 2000 років назад коли народився Божий Син Ісус  Христос, а  7 січня,   насправді  уже не являється природнім Днем Різдва.   

Через помилковість старого юліанського календаря (старого стилю)  і зміщення днів православні священники загубили день Різдва і святкували зовсім інший день, який  насправді і не був Днем Народження Божого Сина.   День Різдва 7 січня  майже за  півтори тисячі  років від Народження Божого Сина змістився вперед на  10 днів, цебто на 25 грудня через  помилку   в кількості днів у році, що становить  10 хвилин 48 секунд. 

 А для тих хто не  сприймає такого пояснення, можу порадити, що любий день, любе свято можна вирахувати  астрономічним  методом по  точках (Азимуту)  сонцестояння, що  саме 25 грудня  сонце стоїть сьогодні  саме в тому самому місці, як воно стояло на Різдво 1000 і 2000 років назад.  Було би кращим  і точнішим  враховувати  і провіряти правильність літочислення  не по  числах днів, а  по   точках (Азимуту)   сонцестояння. Тому, що на протязі  багатьох тисяч років Сонце  йде по тій же траєкторії і кожного дня має свою точку стояння, які не змінюються на протязі багатьох  десятків тисячоліть. 

Сьогодні ми не можемо використовувати  старий Юліанський календар до сучасності, бо відносно астрономічного літочислення, відбулося зміщення днів на 13 днів вперед.  (дні настають швидше на 13 днів).  Власне  новий Григоріанський календар  відрізняється від Юліанського  тільки тим, що дні  зміщені  вперед на 13 днів і узгоджені з астрономічним роком, який триває 365 днів, 5 годин, 49 хвилин  і  12 секунд.  (у старому юліанському році було 365 днів і 6 годин)  Різниця складає  10 хвилин і 12 секунд.    Через цю різницю кількості днів у році і відбувається зміщення днів  Юліанського календаря відносно  точного астрономічного року. 

               Кожне православне  свято сьогодні настає швидше на 13 днів.  

  14 січня, "старий новий рік"  (Василія) змістився ( природньо настає сьогодні  1 січня.

         7 Січня (Різдво) змістилося (природньо настає сьогодн) 25 грудня. 

•         Обрізання Господнє  пперемстилося  з 14 счня на 1 січня 
•         Богоявлення, Водохреще перемстилося  з 19 січня  на  6 січня 
•          Стрітення Господнє перемстилося  з 15 лютого на  2 лютого 
•          Благовіщення Діви Марії перемстилося  з 7 квітня. на  25 березня
•           Благовіщення Діви Марії  з 7 квітня на  25 березня

І так всі православні свята  на сьогодні змістилися і настають  на 13 днів швидше по  природньому, астрономічному часу  і  точному  Григоріаському календарі.  Так як святкували наші предки до  приходу  всього радянського.... 

Простим  православним християнам, які не мають знань  у питаннях календарного літочислення днів  важко    перейти на новий, точний Григоріанський  Календар, який  увів світ у  точний  і правильний  Алгоритм календарного літочислення.   Людям важко змінюватися. Перехід від старого до нового, особливо у релігійному   середовищі завжди був  довгим і болісним.  До старого  уже  звиклося, і предки так святкували, все запам’яталося, записалося на генофонд  і передається із поколінь в покоління.  А православні священники, якщо  вони і розуміють такий  каламбур у  неточності  Юліанського календаря (старого стилю) , щоб не втратити свою владу продовжують  тримати  православний  народ  у  омані і  помилковому   календарному, стародавньому, юліанському   літочисленні .

 Але якщо на тему святкування  подумати образно, то   ніякі  християнські свята не прив’язані до точних дат. Дні  православних святкувань придумані і дати  встановлені штучно, з  прив’язкою до Природних стихій і до древніх язичницьких свят поклоніння  стихіям Природи. У  Євангелії немає точних дат тих чи інших подій, яким приурочені  християнські  свята.  Тому всі святкування   можна за тим календарним літочисленням,  за яким  живе народ. 

 А взагалі, всі святкування всіх свят, це умовне і симвлічне дійство, у якому немає точності, бо це не від Бога, тому Ісус Христос і сказав у Євангеліі: Хто святкує день, святкує для себе,  хто не святкує, той для себе не святкує. Не навязуйте одні одним релігійних звичаїв, традицій і обрядів Нехай кожний тримається свого власного переконання. 

                                                                                                      Посл. до Римлян 14.

                                                        Михаіл Надвірнянский.

               

24 серпня 2021 року - 13:34

https://www.president.gov.ua/news/u-den-nezalezhnosti-prezident-nagorodiv-ordenom-svobodi-serg-70341

Чи був Новий Рік 1 січня? З археологічних та етнографічних джерел знаємо, що наші предки святкували новий рік в березні і називали його - новоліттям. Зимою наші предки святкували Зимове Сонцестояння, виконували обряди, запалювали вогні, танцювали, звеселялись, задобрювали духів до приходу весни. Як вони усе це робили та які свята мали слов'яни на новий рік розкаже стаття: http://spadok.org.ua/narodni-zvychayi-i-obryady/slovyanskyy-kalendar

Якщо Україна хоче порвати з "русскім міром", вона повинна святкувати Різдво 25 грудня, пише у своєму "Фейсбуці" журналіст і телеведучий Остап Дроздов.
Ми можемо дочекатися смерті Путіна, але ми все одно будемо "русскім міром", допоки святкуватимемо російське Різдво 7 січня. Я наголошую: 7 січня є російським Різдвом, а не православним, тому що змінив дату сталінський режим. Абсолютна більшість православних церков (включно з Вселенським Патріархом) святкують Різдво з усім світом 25 грудня. За винятком Московського патріархату і його сателітних церков.
Мені дуже прикро констатувати зацофаність і неосвіченість людей, які нібито воюють із росією, але насправді через 7 січня перебувають у духовному лоні тієї самої росії, яка свідомо відірвала нас від решти світу. Я вражений такою кількістю нарваних, вихолощених обивателів, які здають гроші на армію і в той же час відстоюють духовну прив'язку України до Путіна і Кирила, 7 січня - це їхнє Різдво, саме тому я свідомо перейшов на 25 грудня ще 10 років тому.
Я вважаю, що всі публічні і проєвропейські люди повинні вголос висловитися з цього приводу і почати переконувати суспільство в терміновій необхідності перейти на святкування Різдва 25 грудня з усім католицьким, протестанським та православним неросійським світом. Незгоду рвати з "русскім міром" можна прирівнювати до колабораціонізму.
Вирішальну роль мають відіграти наші Церкви. На жаль, усі вони (включно з УГКЦ) - боягузи. Боягузи повинні знати, що народ, який такою важкою ціною виривається з орбіти Росії, їх неодмінно підтримає. Росія втрачає Україну по багатьох фронтах, натомість 7 січня - це остання і найсильніша прив'язка до Москви. 7 січня - це вся сіль російської ідеологеми про «їхню Україну». Для них ми є "малоросами", доки святкуємо Різдво всупереч цілому світові.

У 431 році на Ефеському соборі було прийняте рішення про святкування Різдва Христового напередодні початку Нового року, саме 25 грудня. В ті часи це був наступний день після зимового сонцестояння, коли світло перемагає темряву, коли збільшується день та зменшується ніч. 
     Всеправославний Собор в Константинополі 1923 року під проводом Вселенського патріарха підтвердив, що православні християни згідно із точнішим Григоріанським календарем, який значно наближений до астрономічного, відзначають Різдво Христове 25 грудня. Більшість православних патріархів, включно із Вселенським, відзначають Різдво Христове саме 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську і низку інших православних Церков.
Майже всі  християни, за винятком Росії та декількох країн, колишніх сателітів, святкують Різдво саме 25 грудня. Та не лише католики, але й протестанти, які складають більшість у США та значну частину у Європі, та православні Вселенського патріархату в Туреччині та Греції, в США та Канаді, а також православні церкви Греції, Румунії, Болгарії. Також греко-католики (українці) Канади, Бразилії, Аргентини, святкують Різдво 25 грудня.  Тож Україна за чверть століття ще не вийшла з російської дати, святкуючи Різдво 7 січня у компанії з агресором, а також Сербією та Грузією. Симптоматично і те, що досі російська церква домінує на теренах України, а причина банальна -- не було ще в Україні проукраїнського президента.

Задум більшовиків- комуністів був у тому, щоб поступово замінити християнські традиції власною атеїстичною ідеологією.  До 1929 року Різдво святкували 25 грудня, а починаючи з кінця 1929 року в СРСР святкування Різдва було офіційно скасовано.
Пізніше, з кінця 1947 року, перший новорічний день 1 січня став для радянських громадян святковим і вихідним. На додачу, різдвяна зірка на ялинках стала п’ятикутною, подарунки дітям почав роздавати не Святий Миколай (тобто Санта Клаус), а самозванець без роду і племені – Дід Мороз. Святкові настрої радянських людей були перенесені з Різдва Христового на непомітний раніше і цілком атеїстичний Новий рік. Ось чому і потрібно було більшовикам змінити дату Різдва на 7 січня. 
Російська агресія, як реакція на європейський вибір України, переконала українських громадян, що Росія не дружня країна і, що треба повертатися до загальнохристиянських цінностей, на основі яких побудовані розвинуті Західні суспільства. Є необхідність розділити радість свята Різдва Христового з двома мільярдами християн по всьому світу – це особливе відчуття єдності. Перенесення уваги зі світського свята на релігійне міняє всю атмосферу передсвяткових очікувань і в наші душі просякає все більше світла Христової зірки, а не кремлівської. Тоді, біля 90 років тому, більшовитсько-комуністична влада змінила ці святкові акценти на користь атеїзму.
 Чимало українців вже вирішили самостійно відновити дату урочистостей , яку в СРСР змінили у 30-х роках на 7 січня, на користь святкування Різдва Христового 25 грудня. Адже багато з нас мають друзів і знайомих у Європі та США, спілкуються з іноземцями, в тому числі і через інтернет, тому виникає бажання повернути чільне місце Різдву у зимових святкуваннях замість «новорічної ейфорії», яка залишилася нам у спадок від радянського режиму.
75% православних церков у світі відзначає народження Христа саме 25 грудня, і лише 25% (в тому числі і Україна) продовжують триматися за російські догми. 

      Наведу такий цікавий факт, що у 2101 році Різдво за Юліанським календарем буде відзначатися вже 8 січня, а не 7 січня. За кожні 128 років набігає одинь день. Тож календар від Юлія Цезаря, яким Європа користувалася до XVI століття, довів свою недосконалість і був довшим за астрономічний на 11 хвилин.
      Папа Римський Григорій ХIII у жовтні 1582 року запровадив новий календар, названий на його честь григоріанським. Згідно з ним, після 4 жовтня одразу настало 15, тобто була усунена різниця в десять днів. Цей календар лише виправляв, тобто уточнював старий календар і наблизив календарний рік до астрономічного року.
     Після корекції розбіжності згідно нового календаря з астрономічним, дата Різдва 25 грудня, знову відповідала початку збільшення дня і зменшення ночі після зимового сонцестояння.
     Перенесення Різдва з 25 грудня на 7 січня – це свавілля комуністичної влади СРСР. Тепер прийшов час відновити справедливість та святкувати Різдво християнам України разом із усім світом.

Переможці іноді заслуговують на перемогу. Це закінчення усім відомого висловлювання про те, що історію пишуть переможці, в якій місця переможеним нема.

Випадкова зустріч з переможцями у другій світовій війні, ветеранами Великої Вітчизняної війни, коротенька розмова з ними не похитнула моїх переконань в тому, що ці переможці заслуговують на Перемогу. Свято Великої Перемоги не матиме „терміну придатності” навіть після того, як  віддадуть останні почесті останньому ветерану.

 Свято відзначатимуть, поки іще житимуть внуки учасників ВВВ, котрим їх діди розповідали про свою юність, обпалену війною. Ота війна смертоносним вихором пройшлася по кожній українській родині і не обійшла жодної хати...

Мій дядько Магера Михайло Дмитрович, батьків старший брат, згорів у танку на Курській дузі. З осколками в ногах і під серцем повернувся з війни мій дід Дмитро. Моя баба Катерина, мамина мама, надірвалася на польових роботах в колгоспі після звільнення Вінниччини від окупантів. Весною 1944 р. потрібно було засіяти поля, щоб дати хліб фронту. Вдень вона на оранці тягнула разом з коровою плуг у шлеї, а вечором доїла ту ж корівку, щоб нагодувати дітей молоком, наполовину із кров’ю. Одного дня і баба, і корова впали на ріллі і більше не піднялися. Діда Олексу після Перемоги чекали в землянці 5 сиріт, які жили там після спалення села фашистами в ході каральної операції за зв’язок з партизанами...

Мої ровесники – внуки переможців також можуть розповісти щось із того, що їм переповідали зі своїх спогадів про війну їх діди.

На пам’яті, коли ветеранів ВВВ було більше, вже за кілька днів до 9 травня на вулицях можна було зустріти людей з численними нагородами на грудях. Їм чемно поступалися в чергах, їх запрошували на зустрічі з учнівською молоддю та в трудові колективи, вшановували у вітаннях по радіо та на телебаченні...

Кілька років поспіль ветеранів при нагородах взагалі не зустрічала в місті.

Яким же було моє здивування, коли вранці на лаві біля міськради побачила самотню постать ветерана „при параді” з газетою на колінах. Підійшла, познайомились і почали розмовляти.

Калачов Віктор Андрійович, народився в Уфі в 1926 р. До війни встиг закінчити 8 класів. В 1944 р. - мобілізація на фронт. Пройшов підготовку снайпера. Проте під Полоцьком він поповнив ряди піхотинців. Там же, під Полоцьком, відбулося бойове хрещення у першому бою.

За 260 днів на Білоруському фронті Калачов Віктор Андрійович приймав участь в операції „Багратіон”, звільняв Прибалтику від ворогів. Мав поранення. 60 днів лікувався в госпіталях. День Перемоги зустрів у Східній Пруссії.

Після війни відслужив у війську 8 років. Зумів за цей час здобути середню освіту. Це допомогло після армії поступити у військове училище зв’язку в рідній Уфі. Найтривалішою була служба в Румунії, хоча за роки кар’єри військового довелось побувати в різних куточках СРСР. Останнім місцем служби перед виходом на пенсію стало Рівне.

Та відпочивати не довелось. 17 років присвятив роботі інженера на заводі „Газотрон”. Зараз Віктор Андрійович для душі займається садівництвом та городництвом на дачі. Просто не звик сидіти без діла...

Більш детальніше про війну ми так і не змогли поговорити. До нас почали підходити інші ветерани. Проте, Віктор Андрійович встиг додати, що виживання піхотинця на фронті дуже важке. На фронтах війни найбільше загинуло бійців 1922-1926 рр. народження. „Цариця полів” найчастіше була тим гарматним м’ясом, яке кидалося в м’ясорубку війни в першу чергу.

Наступним моїм співрозмовником став Нечипорук Андрій Йосипович, котрий народився в м. Славута у 1924 р. В свій перший бій пішов зимою 1942 р. під Москвою. А за три дні до Перемоги йому дали путівку в санаторій. Отак для нього і закінчилася війна. Найбільшим подвигом було взяття в полон 3 німців. Один серед них виявився сином німецького посла в Москві. Дуже добре говорив російською, адже до війни навчався в радянській школі, а потім – в університеті. Полонений так хотів жити, що іще по дорозі до штабу „злив” своїм конвоїрам усю інформацію, яку тільки знав...

Між Віктором Андрійовичем та Андрієм Йосиповичем зав’язався діалог на рахунок заслужених нагород. Останній вирішив, що краще заспівати, аніж через щось посперечатися. І над майданом Магдебурзького права залунали жартівливі частівки у виконанні ветерана.

Навколо нас почали юрмитися інші ветерани, яких запросили на відзначення Дня Перемоги. Ніякої розмови про війну вже не могло й бути мови. Військовий, який представився, як заступник голови ради ветеранів, не дуже приязно поставився до моєї присутності на місці збору ветеранів. Довелось показувати посвідчення журналіста і пояснювати мету моїх інтерв’ю та де вони будуть опубліковані. До речі, жодного журналіста, як не дивно, поруч на той час я так і не побачила...

Мені прозоро натякнули, що моя присутність тут не бажана. Наостанок зробила іще кілька знімків, щоб мати якесь логічне завершення події 8 травня, свідком якої я несподівано стала. На прощання запросила ветеранів відвідати музей історії Національного університету водного господарства та природокористування. У експозиційній вітрині про ВВВ виставлено раритетні експонати, про унікальність яких рік тому було відзначено військовими істориками, котрі відвідали наш музей... 

Андрій Йосипович і далі створював святковий настрій своїми співами. В атмосфері піднесеності у ветеранів з’являвся молодечий запал, жага життя, відчуття своєї значимості та впевненості в ній.

А ветерани дійсно душею не старіють! Свято Дня Перемоги защораз їх повертає в травень 1945 року. В ньому – вони молоді! А навколо – ВЕСНА!

Символ ЖИТТЯ. Символ ПЕРЕМОГИ. Символ Миру.

Російський канал «Оренбург» показав сюжет про Тараса Григоровича  Шевченка.

Я хочу акцентуватися на тому, що у сюжеті прослідковується настрій звичайних ЛЮДЕЙ, мешканців Оренбургу і.............кремлядська "гнидна" політика ( яку видають за державну).

Дмытро ДОБРЫЙ.

   Внимательно присмотревшись к происходившему 25 августа 2011 года в центре Киева, может сложиться впечатление, что празднование 20-летия государственной Независимости Украины 61-летнему Виктору Януковичу не просто претило, а вообще было крайне неприятно. Он и его ближайшее окружение постарались сделать всё от них зависящее, чтобы на следующий 2012 год вообще изъять из календаря эту «красную» дату. Оснований у них будет предостаточно.

   А чего там?! Военного парада нет второй года подряд, то есть со вступления «железного Хозяина» в должность президента.Нет парада — нет и праздника. Из-за «нехватки средств» якобы.Вместо военного парада Вооружённых Сил Украины на этот раз был устроен парад спецподразделений «Беркут» и «Ягуар». Роль салютных залпов с 14.00 выполняли отравляющие пары слезоточивого газа и... средства для уничтожения тараканов. Эту низость МВД Украины вынуждено было признать только спустя сутки.

  Впервые в истории независимой Украины в Киеве был введён режим «комендантского часа», как достаточно ёмко отметил юрист по образованию Александр Данилюк. Уличное движение было полностью перекрыто не просто в историческом центре города, а вообще по всему периметру в радиусе 5 км от Майдана Независимости. Празднование Дня Независимости Украины властями фактически было запрещено.

  Стоит отметить, что таких контрмер в попытках обуздать демократическую оппозицию ни в России, ни в Беларуси, чей синтезированный репрессивный опыт лихорадочно копирует Администрация президента, никогда не было. И можно сказать, не будет. Потому что это сразу бы разрушило миф о полном контроле над ситуацией со стороны центральных исполнительных и правоохранительных органов власти.

   Подобные действия по отношению к местному населению российские федералы разрешают себе только на территории оккупированных республик Северного Кавказа и части до сих пор незаконно удерживаемой суверенной территории Грузии во время проведения «контртеррористических операций» (КТО). В российском законодательстве есть даже понятие режима контртеррористической операции, признаки такого рода операции и т. д. Всё как и полагается для обеспечения безопасности своих сотрудников и «мирного населения» при «подавлении» «очагов сопротивления» со стороны «незаконных вооружённых формирований» (в околокремлёвской публицистике «террористов»).

    Подобные контртеррористические методы работы возглавляемого им Главного управления МВД Украины в АР Крым широко использовал Анатолий Могилёв в общении с коренным крымскотатарским населением полуострова. В «Крымской правде» он называл их «пособниками Адольфа Гитлера». Не церемонился министр и с другими депортированными в советское время народами. Дело дошло до того, что Меджлис крымскотатарского народа разослал во все иностранные государства, дипломатические представительства и ведомства заявление об угрозе начала на полуострове самой настоящей гражданской войны. Однако, кого Могилёв считает представляющими угрозу здесь в Киеве? Где здесь «пособники Адольфа Гитлера»?

   

[ Читати далі ]

Погода за вікном чудова настрій піднесений. Чому б не поїхати на свято не зустріти однодумців погуляти відсвяткувати. Нечасто нам вдається те ,що гадається але цього разу майже вдалося.
Як тільки приїхала побачила небагато людей, спочатку думала чи туди йду, але міліція на моєму шляху не могла не обнадіювати. Людей небагато. Стоять осторонь ,скромно, але святковість на обличчях декількох можна розгледіти. От мій вибір і пав на дві молоді трійки хлопців та дівчат, що стояли поруч але окремо. Я наважилась підійти до дівчат і вони для мене стали приємною компанією спочатку, так само як і хлопці наприкінці.
Сюжет майже тотожний до всіх подібних зібрань. Перше , що мене вразило це фото сесія Сильної України біля святкового кошика з жовто-блакитними хризантемами та їх прапорцями. Вразило неприємно, бо за місяць всі готувались до свята не політизованого, а тут: «на манеже всё те же». Лідера достойного нема(а цього разу взагалі довго нікого не було)І, якби не значна кількість простих людей, ми могли б подумати що щось наплутали чи з часом чи з місцем. З’явилися. Відповідальність за організацію наче взяв «Поступ». Помолилися за Україну, заспівали гімн, момовчали майже хвилину. А потім, куди без них, проблеми насущні: Харківський Українській центр викинула на вулицю наша мерія. Дійсно проблема серйозна, тому ніхто не відмовився на доволі знайому та, нажаль, таку безкорисну(як показує досвід) річ: залишити свій підпис на підтримку ХУКЦ.
Шкода що ланцюг ледве дотягнувся до Оперки , а з такою жвавістю з якою до нас по дорозі приєднувались прохожі могли б опинитись і біля вічного вогню. Але активісти з рупорами всі люб’язно знов зігнали людей до кучі ( перед ланцюгом не "попіарішся" як слід). Потім ми співаючи пішли до свободівців.
Знов такі знайомі речьовки, хоча були і цікаві, але так хочеться чути простих людей із звичайними душевними словами по темі вітання та єднання. Були і такі, і це не може не тішити.
Особливою і знаковою подією Дня Соборності у Харкові яка сталась наприкінці й не очікувано завершила його. Так от. Ми уважно прослухали директора Харківського Українського Культурного Центру,який лишився без роботи, «хоча в нього контракт ще на 5 років». Потім рупор взяв бувший політв’язень Здоровий. І нарешті став казати про болючу проблему Харкова: основну причину його «несоборності». «Жиди при владі» - він казав зло і завзято , жорстко , голосно та безстрашно. Поки той самий «культурний» директор ХУКЦ не відібрав у старої людини силою рупор. Здоровий нічого не зрозумівши,хто так нагло вчинив з ним, став махати палицею(тут маю зазначити, що він сліпий).
І зачепив по спині директора. На що той, рослий чоловік товкнув злісно старого інваліда так ,що той впав на сніг. Молодь була у шоці. Один хлопець просто повис на спині у «культурного діяча», а інші підняли і заспокоїли Здорового. Слава Господу є ще в Харкові достойні люди! Які не стерпіли такої наруги над старою людиною.
Директор намагався пояснити свій вчинок тим , що «ця людина завжди з’являється на таких заходах і кричить образливі речі»( Цікаво для кого образливі, якщо у нашому парламенті більше половини жидів! А у Харкові майже всі високі посади вони окупували! З яких це пір правда – це образа. ). І що він провокатор. Політв’язень – провокатор – як вас це,га? І це  отак у нас відносяться до людей, які життя присвятили батьківщині і  стільки страждали за Україну!
Підбігла міліція , всі поступово розійшлися.
Отак пройшов день Соборності в Харкові. Для себе я ще раз запевнилась в тому , що багато хто у нас ховається за високими посадами, не маючи за душею і краплини совісті, а ще у нас чудова молодь!!! І дуже прикро бачити і відчувати, і на собі теж, як знущаються над нею отакі ГРОМАДСЬКІ ТА КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ тільки за те, що ми живі натуральні і вільні у своїх почуттях!!!

Стукнуло мені на початку березня кругленька дата... Так як ця знаменна подія припала на будні, то свято складалося з 2-х частин! Перша, так би мовити, офіційна, в сам день народження була досить пристойна - у італійській піцерії під пиво, смачне вино та піцу:

Друга частина (менш пристойна   ) була у мене вдома на вихідні під шашличок, горілочку та заметіль:

Дякую моїм дівчатам: Светі та сестричці Наташі за організацію свята! Я вас дуже люблю!