хочу сюда!
 

Таня

32 года, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 31-38 лет

Заметки с меткой «святкування»

Коли святкували новий рік у давнину?

Чи був Новий Рік 1 січня? З археологічних та етнографічних джерел знаємо, що наші предки святкували новий рік в березні і називали його - новоліттям. Зимою наші предки святкували Зимове Сонцестояння, виконували обряди, запалювали вогні, танцювали, звеселялись, задобрювали духів до приходу весни. Як вони усе це робили та які свята мали слов'яни на новий рік розкаже стаття: http://spadok.org.ua/narodni-zvychayi-i-obryady/slovyanskyy-kalendar

7 січня є російським Різдвом, а не православним.



Якщо Україна хоче порвати з "русскім міром", вона повинна святкувати Різдво 25 грудня, пише у своєму "Фейсбуці" журналіст і телеведучий Остап Дроздов.
Ми можемо дочекатися смерті Путіна, але ми все одно будемо "русскім міром", допоки святкуватимемо російське Різдво 7 січня. Я наголошую: 7 січня є російським Різдвом, а не православним, тому що змінив дату сталінський режим. Абсолютна більшість православних церков (включно з Вселенським Патріархом) святкують Різдво з усім світом 25 грудня. За винятком Московського патріархату і його сателітних церков.
Мені дуже прикро констатувати зацофаність і неосвіченість людей, які нібито воюють із росією, але насправді через 7 січня перебувають у духовному лоні тієї самої росії, яка свідомо відірвала нас від решти світу. Я вражений такою кількістю нарваних, вихолощених обивателів, які здають гроші на армію і в той же час відстоюють духовну прив'язку України до Путіна і Кирила, 7 січня - це їхнє Різдво, саме тому я свідомо перейшов на 25 грудня ще 10 років тому.
Я вважаю, що всі публічні і проєвропейські люди повинні вголос висловитися з цього приводу і почати переконувати суспільство в терміновій необхідності перейти на святкування Різдва 25 грудня з усім католицьким, протестанським та православним неросійським світом. Незгоду рвати з "русскім міром" можна прирівнювати до колабораціонізму.
Вирішальну роль мають відіграти наші Церкви. На жаль, усі вони (включно з УГКЦ) - боягузи. Боягузи повинні знати, що народ, який такою важкою ціною виривається з орбіти Росії, їх неодмінно підтримає. Росія втрачає Україну по багатьох фронтах, натомість 7 січня - це остання і найсильніша прив'язка до Москви. 7 січня - це вся сіль російської ідеологеми про «їхню Україну». Для них ми є "малоросами", доки святкуємо Різдво всупереч цілому світові.

Аби перехід на 25 грудня не був болючим, треба на початку ввести подвійне (паралельне) святкування. 25 грудня має бути вихідним. Усі магазини мають бути зачинені. У церквах має правитися різдвяна Літургія. І так само 7 січня. Роз'яснювальну роботу має взяти на себе активна частина суспільства, яка вже давно розуміє гостру потребу розірвати російські догми і всі духовні пуповини. Таких людей вже є багато, вони, разом з журналістами, просто повинні частіше і голосніше озвучувати це питання.

Звертаюся до своїх друзів: на російське Різдво не присилайте мені sms-ки з віршами. Святкуйте російське Різдво без мене, з Путіним і Кирилом, це ваш вибір. Я поважаю релігійні почуття кожної людини, але водночас я за те, аби кожна людина чітко усвідомлювала, що сталінський режим переніс Різдво на подовжений Юліанський календар, який був скасований у кінці XVI століття Григорієм XIII. Оскільки Юліанський календар довший за Григоріанський на 11 хв, то у 2101 році добавиться ще один день і Різдво у Росії вже буде 8 січня. Поки українці не скинуть з себе російські кайдани, то не зможуть йти до цивілізованої Європи.


Коли слід святкувати Різдво.



У 431 році на Ефеському соборі було прийняте рішення про святкування Різдва Христового напередодні початку Нового року, саме 25 грудня. В ті часи це був наступний день після зимового сонцестояння, коли світло перемагає темряву, коли збільшується день та зменшується ніч. 
     Всеправославний Собор в Константинополі 1923 року під проводом Вселенського патріарха підтвердив, що православні християни згідно із точнішим Григоріанським календарем, який значно наближений до астрономічного, відзначають Різдво Христове 25 грудня. Більшість православних патріархів, включно із Вселенським, відзначають Різдво Христове саме 25 грудня. Йдеться про Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську, Елладську і низку інших православних Церков.
Майже всі  християни, за винятком Росії та декількох країн, колишніх сателітів, святкують Різдво саме 25 грудня. Та не лише католики, але й протестанти, які складають більшість у США та значну частину у Європі, та православні Вселенського патріархату в Туреччині та Греції, в США та Канаді, а також православні церкви Греції, Румунії, Болгарії. Також греко-католики (українці) Канади, Бразилії, Аргентини, святкують Різдво 25 грудня.  Тож Україна за чверть століття ще не вийшла з російської дати, святкуючи Різдво 7 січня у компанії з агресором, а також Сербією та Грузією. Симптоматично і те, що досі російська церква домінує на теренах України, а причина банальна -- не було ще в Україні проукраїнського президента.

Задум більшовиків- комуністів був у тому, щоб поступово замінити християнські традиції власною атеїстичною ідеологією.  До 1929 року Різдво святкували 25 грудня, а починаючи з кінця 1929 року в СРСР святкування Різдва було офіційно скасовано.
Пізніше, з кінця 1947 року, перший новорічний день 1 січня став для радянських громадян святковим і вихідним. На додачу, різдвяна зірка на ялинках стала п’ятикутною, подарунки дітям почав роздавати не Святий Миколай (тобто Санта Клаус), а самозванець без роду і племені – Дід Мороз. Святкові настрої радянських людей були перенесені з Різдва Христового на непомітний раніше і цілком атеїстичний Новий рік. Ось чому і потрібно було більшовикам змінити дату Різдва на 7 січня. 
Російська агресія, як реакція на європейський вибір України, переконала українських громадян, що Росія не дружня країна і, що треба повертатися до загальнохристиянських цінностей, на основі яких побудовані розвинуті Західні суспільства. Є необхідність розділити радість свята Різдва Христового з двома мільярдами християн по всьому світу – це особливе відчуття єдності. Перенесення уваги зі світського свята на релігійне міняє всю атмосферу передсвяткових очікувань і в наші душі просякає все більше світла Христової зірки, а не кремлівської. Тоді, біля 90 років тому, більшовитсько-комуністична влада змінила ці святкові акценти на користь атеїзму.
 Чимало українців вже вирішили самостійно відновити дату урочистостей , яку в СРСР змінили у 30-х роках на 7 січня, на користь святкування Різдва Христового 25 грудня. Адже багато з нас мають друзів і знайомих у Європі та США, спілкуються з іноземцями, в тому числі і через інтернет, тому виникає бажання повернути чільне місце Різдву у зимових святкуваннях замість «новорічної ейфорії», яка залишилася нам у спадок від радянського режиму.
75% православних церков у світі відзначає народження Христа саме 25 грудня, і лише 25% (в тому числі і Україна) продовжують триматися за російські догми. 

      Наведу такий цікавий факт, що у 2101 році Різдво за Юліанським календарем буде відзначатися вже 8 січня, а не 7 січня. За кожні 128 років набігає одинь день. Тож календар від Юлія Цезаря, яким Європа користувалася до XVI століття, довів свою недосконалість і був довшим за астрономічний на 11 хвилин.
      Папа Римський Григорій ХIII у жовтні 1582 року запровадив новий календар, названий на його честь григоріанським. Згідно з ним, після 4 жовтня одразу настало 15, тобто була усунена різниця в десять днів. Цей календар лише виправляв, тобто уточнював старий календар і наблизив календарний рік до астрономічного року.
     Після корекції розбіжності згідно нового календаря з астрономічним, дата Різдва 25 грудня, знову відповідала початку збільшення дня і зменшення ночі після зимового сонцестояння.
     Перенесення Різдва з 25 грудня на 7 січня – це свавілля комуністичної влади СРСР. Тепер прийшов час відновити справедливість та святкувати Різдво християнам України разом із усім світом.

Як Джонік святкував свій день народження




Робота із дитячим колективом – нейнепередбачуваніша, найвиснажливіша, найенергійніша, але водночас найцікавіша робота у світі. Діти, які долучаються до навчання із нашим невгамовним жабеням, наче стають членами нашої сім’ї. Спливає час – і діти день за днем непомітно дорослішають. Так само Джонік росте разом зі своїми учнями – 13 вересня він відсвяткував своїх два рочки.





 На своє день народження він запрошував усіх бажаючих та дарував сертифікати на навчання. Привітати Джоніка прийшли його друзі та учні. У домашній обстановці та звичній кожному атмосфері час сплив непомітно. Теплі розмови, щирі слова та подарунки піднімали настрій, спогади виринали у пам’яті, де Джонік був ще зовсім маленьким, а згодом міцнів, ріс та розвивався.



 Навіть за святковим столом звучало обговорення щоденних справ – що буде цікавішим для учнів та які сюрпризи ще вигадати для дітей. Свято надихнуло команду Jonnnik’s Academy на нові творчі відкриття. Ми будемо раді всім, хто бажає дізнаватись для себе щось нове, відкривати незвіданий простір іноземних мов, для кого цікаві нестандартні методи навчання, для кого англійська мова – не просто предмет у школі, а справжнє хобі або й сенс життя.


Jonnnik's Academy - країна різдвяного настрою

Ось і завітало привітаннями, дзвінкими колядками та смачною вечерею до нас свято Різдва. Радість свята переповнює нас : подарунки, дітлахи, які стукають у двері і приносять радісну звістку, зустріч із близькими, відпочинок… Усе це створює атмосферу чогось дивовижного, чарівного незвичайного.

Щоб дітям вдалося поринути у казку і відчути настрій свята, Jonnniks Academy влаштував вечірку напередодні Нового року. Як відомо, в Америці та багатьох інших країнах Різдво святкують 25 грудня. Саме у цей день і відбулося свято для дітей , на якому на дітей чекали заохочувальні подарунки, цікаві конкурси, нові знайомства і дискотека.



Оскільки снігу на вулиці не вистачає і новорічного настрою також, святкову атмосферу створювали, як могли: ялинка із вогниками посеред кабінету, різноманітні  крефти на новорічну та різдвяну тематику, малюнки штучним снігом на шибках.  Здавалося, що потрапляєш у якусь новорічну країну.



Свято розпочалося із конкурсів. Спочатку на учасників чекав Christmas wordsearch.   Найспритніші, звичайно ж, отримали свої заохочувальні призи.


Другий етап конкурсу називався ‘Fairy snowball’ – «Чарівна снігова кулька». Імпровізована сніжка «обирала» учасника, який буде відповідати на 'Christmas question'.  Діти захопилися грою, яка вимагала не лише спритності, а й знань з англійської мови та англійського країнознавства.

 


Завершилося святкування нагородженням переможця, який отримав сертифікат на навчання у нашому закладі та дискотекою . Святкові бенгальські вогники додали магічних ноток  до настрою.


Отож, приєднуйтесь до святкувань до Jonnnik's Academy Of Success, адже це навчання, поєднане із розвагами та позитивними емоціями! Merry Christmas ! Христос народився! Славімо Його!

Як у Джоніку Хеловін святкували

Традиції кожної країни – унікальні, неповторні. Саме вони визначають самобутність і критерії, за якими ми відрізняємо одну націю від іншої. Задля того, аби ознайомитися із традиціями іншої держави, ми часто оргазовуємо поїздки за кордон, тому що це для нас щось чуже й незвичне, але водночас особливе та цікаве. Саме тому уже традицією Jonnniks Academy Of Success стало святкування Хеловіна, адже для дітей - це унікальна можливість долучитися до традицій іншої країни та отримати не лише позитивні емоції від атмосфери свята, але й отримати інформацію для загального розвитку.


Розпочалося святкування із загального фото, адже обов’язковою умовою участі у вечірці була наявність відповідного тематиці вечірки костюма чи гриму, отож до нас на свято завітали пірати, мумії, милі відьмочки та справжні Франкенштейни.




  


Після того, як усі зібралися, відбулося приготування особливого відьомського зілля, яке дало нашим дітлахам сили від хвороб і напастей на цілий рік! Секретний рецепт був відтворений нашими юними учасниками із точністю.


Звичайно ж, щоб перевірити свої сили, для дітей був організований квест із пошуку Страшного Будинку. Боротьба була запеклою, оскільки обидві команди були сильними і не бажали упускати перемогу. Команда переможців вийшла вперед із різницею лише в декілька очок.


Із нетерпінням діти очікували частування за святковим столом із їжею, яку вони та працівники закладу принесли для солодкого столу, адже солодощі – невід’ємний атрибут Хеловіна, аби задобрити малечу, щоб та була чемною і не робила збитків. Креативні «страшні» солодощі дали змогу проявити фантазію та логіку, адже потрібно було вигадати їжу, яка б лякала своїм виглядом і зачаровувала своїм смаком. Ось такими стравами нам вдалося поласувати:


Діти були у захваті: дві години розваг промайнули, наче одна мить. На завершення свята юні учасники святкування, які перемогли у різноманітних номінаціях, отримали пам’ятні подарунки із логотипами закладу та сертифікатами, а гарбузова ферма створювала атмосферу свята іще декілька днів після святкування.


Весна. життя. перемога.

Переможці іноді заслуговують на перемогу. Це закінчення усім відомого висловлювання про те, що історію пишуть переможці, в якій місця переможеним нема.

Випадкова зустріч з переможцями у другій світовій війні, ветеранами Великої Вітчизняної війни, коротенька розмова з ними не похитнула моїх переконань в тому, що ці переможці заслуговують на Перемогу. Свято Великої Перемоги не матиме „терміну придатності” навіть після того, як  віддадуть останні почесті останньому ветерану.

 Свято відзначатимуть, поки іще житимуть внуки учасників ВВВ, котрим їх діди розповідали про свою юність, обпалену війною. Ота війна смертоносним вихором пройшлася по кожній українській родині і не обійшла жодної хати...

Мій дядько Магера Михайло Дмитрович, батьків старший брат, згорів у танку на Курській дузі. З осколками в ногах і під серцем повернувся з війни мій дід Дмитро. Моя баба Катерина, мамина мама, надірвалася на польових роботах в колгоспі після звільнення Вінниччини від окупантів. Весною 1944 р. потрібно було засіяти поля, щоб дати хліб фронту. Вдень вона на оранці тягнула разом з коровою плуг у шлеї, а вечором доїла ту ж корівку, щоб нагодувати дітей молоком, наполовину із кровю. Одного дня і баба, і корова впали на ріллі і більше не піднялися. Діда Олексу після Перемоги чекали в землянці 5 сиріт, які жили там після спалення села фашистами в ході каральної операції за зв’язок з партизанами...

Мої ровесники – внуки переможців також можуть розповісти щось із того, що їм переповідали зі своїх спогадів про війну їх діди.

На памяті, коли ветеранів ВВВ було більше, вже за кілька днів до 9 травня на вулицях можна було зустріти людей з численними нагородами на грудях. Їм чемно поступалися в чергах, їх запрошували на зустрічі з учнівською молоддю та в трудові колективи, вшановували у вітаннях по радіо та на телебаченні...

Кілька років поспіль ветеранів при нагородах взагалі не зустрічала в місті.

Яким же було моє здивування, коли вранці на лаві біля міськради побачила самотню постать ветерана „при параді” з газетою на колінах. Підійшла, познайомились і почали розмовляти.

Калачов Віктор Андрійович, народився в Уфі в 1926 р. До війни встиг закінчити 8 класів. В 1944 р. - мобілізація на фронт. Пройшов підготовку снайпера. Проте під Полоцьком він поповнив ряди піхотинців. Там же, під Полоцьком, відбулося бойове хрещення у першому бою.

За 260 днів на Білоруському фронті Калачов Віктор Андрійович приймав участь в операції „Багратіон”, звільняв Прибалтику від ворогів. Мав поранення. 60 днів лікувався в госпіталях. День Перемоги зустрів у Східній Пруссії.

Після війни відслужив у війську 8 років. Зумів за цей час здобути середню освіту. Це допомогло після армії поступити у військове училище зв’язку в рідній Уфі. Найтривалішою була служба в Румунії, хоча за роки кар’єри військового довелось побувати в різних куточках СРСР. Останнім місцем служби перед виходом на пенсію стало Рівне.

Та відпочивати не довелось. 17 років присвятив роботі інженера на заводі „Газотрон”. Зараз Віктор Андрійович для душі займається садівництвом та городництвом на дачі. Просто не звик сидіти без діла...

Більш детальніше про війну ми так і не змогли поговорити. До нас почали підходити інші ветерани. Проте, Віктор Андрійович встиг додати, що виживання піхотинця на фронті дуже важке. На фронтах війни найбільше загинуло бійців 1922-1926 рр. народження. „Цариця полів” найчастіше була тим гарматним м’ясом, яке кидалося в м’ясорубку війни в першу чергу.





Наступним моїм співрозмовником став Нечипорук Андрій Йосипович, котрий народився в м. Славута у 1924 р. В свій перший бій пішов зимою 1942 р. під Москвою. А за три дні до Перемоги йому дали путівку в санаторій. Отак для нього і закінчилася війна. Найбільшим подвигом було взяття в полон 3 німців. Один серед них виявився сином німецького посла в Москві. Дуже добре говорив російською, адже до війни навчався в радянській школі, а потім – в університеті. Полонений так хотів жити, що іще по дорозі до штабу „злив” своїм конвоїрам усю інформацію, яку тільки знав...




Між Віктором Андрійовичем та Андрієм Йосиповичем зав’язався діалог на рахунок заслужених нагород. Останній вирішив, що краще заспівати, аніж через щось посперечатися. І над майданом Магдебурзького права залунали жартівливі частівки у виконанні ветерана.

Навколо нас почали юрмитися інші ветерани, яких запросили на відзначення Дня Перемоги. Ніякої розмови про війну вже не могло й бути мови. Військовий, який представився, як заступник голови ради ветеранів, не дуже приязно поставився до моєї присутності на місці збору ветеранів. Довелось показувати посвідчення журналіста і пояснювати мету моїх інтерв’ю та де вони будуть опубліковані. До речі, жодного журналіста, як не дивно, поруч на той час я так і не побачила...

Мені прозоро натякнули, що моя присутність тут не бажана. Наостанок зробила іще кілька знімків, щоб мати якесь логічне завершення події 8 травня, свідком якої я несподівано стала. На прощання запросила ветеранів відвідати музей історії Національного університету водного господарства та природокористування. У експозиційній вітрині про ВВВ виставлено раритетні експонати, про унікальність яких рік тому було відзначено військовими істориками, котрі відвідали наш музей... 





Андрій Йосипович і далі створював святковий настрій своїми співами. В атмосфері піднесеності у ветеранів з’являвся молодечий запал, жага життя, відчуття своєї значимості та впевненості в ній.

А ветерани дійсно душею не старіють! Свято Дня Перемоги защораз їх повертає в травень 1945 року. В ньому – вони молоді! А навколо – ВЕСНА!

Символ ЖИТТЯ. Символ ПЕРЕМОГИ. Символ Миру.

Дякуємо вам, "брати" наші любі!

Російський канал «Оренбург» показав сюжет про Тараса Григоровича  Шевченка.

Я хочу акцентуватися на тому, що у сюжеті прослідковується настрій звичайних ЛЮДЕЙ, мешканців Оренбургу і.............кремлядська "гнидна" політика ( яку видають за державну).

В следующем году День Независимости вообще отменят.

Дмытро ДОБРЫЙ.

   Внимательно присмотревшись к происходившему 25 августа 2011 года в центре Киева, может сложиться впечатление, что празднование 20-летия государственной Независимости Украины 61-летнему Виктору Януковичу не просто претило, а вообще было крайне неприятно. Он и его ближайшее окружение постарались сделать всё от них зависящее, чтобы на следующий 2012 год вообще изъять из календаря эту «красную» дату. Оснований у них будет предостаточно.

   А чего там?! Военного парада нет второй года подряд, то есть со вступления «железного Хозяина» в должность президента.Нет парада — нет и праздника. Из-за «нехватки средств» якобы.Вместо военного парада Вооружённых Сил Украины на этот раз был устроен парад спецподразделений «Беркут» и «Ягуар». Роль салютных залпов с 14.00 выполняли отравляющие пары слезоточивого газа и... средства для уничтожения тараканов. Эту низость МВД Украины вынуждено было признать только спустя сутки.

  Впервые в истории независимой Украины в Киеве был введён режим «комендантского часа», как достаточно ёмко отметил юрист по образованию Александр Данилюк. Уличное движение было полностью перекрыто не просто в историческом центре города, а вообще по всему периметру в радиусе 5 км от Майдана Независимости. Празднование Дня Независимости Украины властями фактически было запрещено.

  Стоит отметить, что таких контрмер в попытках обуздать демократическую оппозицию ни в России, ни в Беларуси, чей синтезированный репрессивный опыт лихорадочно копирует Администрация президента, никогда не было. И можно сказать, не будет. Потому что это сразу бы разрушило миф о полном контроле над ситуацией со стороны центральных исполнительных и правоохранительных органов власти.

   Подобные действия по отношению к местному населению российские федералы разрешают себе только на территории оккупированных республик Северного Кавказа и части до сих пор незаконно удерживаемой суверенной территории Грузии во время проведения «контртеррористических операций» (КТО). В российском законодательстве есть даже понятие режима контртеррористической операции, признаки такого рода операции и т. д. Всё как и полагается для обеспечения безопасности своих сотрудников и «мирного населения» при «подавлении» «очагов сопротивления» со стороны «незаконных вооружённых формирований» (в околокремлёвской публицистике «террористов»).

    Подобные контртеррористические методы работы возглавляемого им Главного управления МВД Украины в АР Крым широко использовал Анатолий Могилёв в общении с коренным крымскотатарским населением полуострова. В «Крымской правде» он называл их «пособниками Адольфа Гитлера». Не церемонился министр и с другими депортированными в советское время народами. Дело дошло до того, что Меджлис крымскотатарского народа разослал во все иностранные государства, дипломатические представительства и ведомства заявление об угрозе начала на полуострове самой настоящей гражданской войны. Однако, кого Могилёв считает представляющими угрозу здесь в Киеве? Где здесь «пособники Адольфа Гитлера»?

   

[ Читати далі ]

День Соборності в Харкові.

Погода за вікном чудова настрій піднесений. Чому б не поїхати на свято не зустріти однодумців погуляти відсвяткувати. Нечасто нам вдається те ,що гадається але цього разу майже вдалося.
Як тільки приїхала побачила небагато людей, спочатку думала чи туди йду, але міліція на моєму шляху не могла не обнадіювати. Людей небагато. Стоять осторонь ,скромно, але святковість на обличчях декількох можна розгледіти. От мій вибір і пав на дві молоді трійки хлопців та дівчат, що стояли поруч але окремо. Я наважилась підійти до дівчат і вони для мене стали приємною компанією спочатку, так само як і хлопці наприкінці.
Сюжет майже тотожний до всіх подібних зібрань. Перше , що мене вразило це фото сесія Сильної України біля святкового кошика з жовто-блакитними хризантемами та їх прапорцями. Вразило неприємно, бо за місяць всі готувались до свята не політизованого, а тут: «на манеже всё те же». Лідера достойного нема(а цього разу взагалі довго нікого не було)І, якби не значна кількість простих людей, ми могли б подумати що щось наплутали чи з часом чи з місцем. З’явилися. Відповідальність за організацію наче взяв «Поступ». Помолилися за Україну, заспівали гімн, момовчали майже хвилину. А потім, куди без них, проблеми насущні: Харківський Українській центр викинула на вулицю наша мерія. Дійсно проблема серйозна, тому ніхто не відмовився на доволі знайому та, нажаль, таку безкорисну(як показує досвід) річ: залишити свій підпис на підтримку ХУКЦ.
Співали
у ланцюзі руки єднали
І душами розцвітали.
Шкода що ланцюг ледве дотягнувся до Оперки , а з такою жвавістю з якою до нас по дорозі приєднувались прохожі могли б опинитись і біля вічного вогню. Але активісти з рупорами всі люб’язно знов зігнали людей до кучі ( перед ланцюгом не "попіарішся" як слід). Потім ми співаючи пішли до свободівців.
Знов такі знайомі речьовки, хоча були і цікаві, але так хочеться чути простих людей із звичайними душевними словами по темі вітання та єднання. Були і такі, і це не може не тішити.
Особливою і знаковою подією Дня Соборності у Харкові яка сталась наприкінці й не очікувано завершила його. Так от. Ми уважно прослухали директора Харківського Українського Культурного Центру,який лишився без роботи, «хоча в нього контракт ще на 5 років». Потім рупор взяв бувший політв’язень Здоровий. І нарешті став казати про болючу проблему Харкова: основну причину його «несоборності». «Жиди при владі» - він казав зло і завзято , жорстко , голосно та безстрашно. Поки той самий «культурний» директор ХУКЦ не відібрав у старої людини силою рупор. Здоровий нічого не зрозумівши,хто так нагло вчинив з ним, став махати палицею(тут маю зазначити, що він сліпий).
І зачепив по спині директора. На що той, рослий чоловік товкнув злісно старого інваліда так ,що той впав на сніг. Молодь була у шоці. Один хлопець просто повис на спині у «культурного діяча», а інші підняли і заспокоїли Здорового. Слава Господу є ще в Харкові достойні люди! Які не стерпіли такої наруги над старою людиною.
Директор намагався пояснити свій вчинок тим , що «ця людина завжди з’являється на таких заходах і кричить образливі речі»( Цікаво для кого образливі, якщо у нашому парламенті більше половини жидів! А у Харкові майже всі високі посади вони окупували! З яких це пір правда – це образа. ). І що він провокатор. Політв’язень – провокатор – як вас це,га? І це  отак у нас відносяться до людей, які життя присвятили батьківщині і  стільки страждали за Україну!
Підбігла міліція , всі поступово розійшлися.
Отак пройшов день Соборності в Харкові. Для себе я ще раз запевнилась в тому , що багато хто у нас ховається за високими посадами, не маючи за душею і краплини совісті, а ще у нас чудова молодь!!! І дуже прикро бачити і відчувати, і на собі теж, як знущаються над нею отакі ГРОМАДСЬКІ ТА КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ тільки за те, що ми живі натуральні і вільні у своїх почуттях!!!
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая