На Майдані ми намагалися нагадати чиновникам, що вони є найманими працівниками, що вони працюють на нас і повноваження, які вони отримали, не можна використовувати у власних корисливих цілях. 
      Власне, все це народ зі скрипом терпів поки чергові чинуші всіх рівнів, в тому числі і найвищого, не вирішили  агресивно, силовими методами придушувати вимоги людей. Тобто, наймані працівники, використовуючи надані їм ресурси, почали здійснювати акти грубого цинічного насильства над тими самими роботодавцями, погрожуючи при цьому, вжити ще більш жорстоких заходів та притягти до кримінальної відповідальності за пред’явлення цілком законних претензій.

Жадібність, любов до розкоші, зверхність над іншими. Все це множиться на збочену уяву і манію величі – абсолютно безпідставну. Сприйняття влади як недоторканої вседозволеності зберігся і трансформувався відповідно до нових «ринково-кримінальних» умов. Тепер це для них недоторканий сакральний інструмент для власного збагачення.  Хоча, відповідно до закону, вони ще й мають всіляко піклуватись про виборців, проте, поводять себе так, наче виборці їм заборгували, при чому, давно і багато…

Отож, на рівні цінностей у самих політиків особливих зрушень не відбулося. Замість життя по-новому, відбувається сакралізація влади по-старому. При чому, як показують сучасні практики, це може виглядати ще більш потворно і мати ще гірші наслідки.  Втім, на щастя, люди змінилися. Змінилася достатня їх кількість і змінилася достатньо для того, щоб мати потрібну кількість сил і можливостей нагадувати представникам нової влади, куди можуть завести її помилки, які вона повторює за владою старою.

Останнім часом новий президент все частіше повторює помилки старого. Однією з причин найбільшого обурення є негласність прийняття рішень, які він не пояснює народу. А багато з цих рішень відверто незрозумілі й дуже неоднозначні. Крім того, за прикладом Януковича він почав давати інтерв’ю «обраним» ЗМІ, а з самими виборцями, по-суті, спілкуватися перестав. Деякі його ставленики (Гелетей, Муженко) вже відверто дискредитовані, але посад своїх не полишають ні за ініціативою президента, ні за своєю.

Далі більше. Головою Кіровоградської ОДА призначено депутата колишнього «регіонала» Сергія Кузьменка, який організовував перевезення «тітушок» до Києва з Кіровоградщини під час революційних подій 2013-2014 р.р. А у виборчому списку «Блоку Петра Порошенка» журналісти і громадські активісти фіксують чимало сумнівних і одіозних персонажів.

До чого може привести нехтування волею виборців, а також прийняття рішень в розріз із громадською думкою ми вже знаємо.  Ще гірше, коли мова йде про відверту зневагу. Тут яскравою демонстрацією є приклад ще одного колишнього «регіонала» (якщо вони взагалі бувають колишніми) Віталія Журавського.  16 вересня, як раз в той день, коли відбулося ганебне проштовхування відверто кремлівських законів, активісти буквально викинули його на смітник.

Політики, які вірно йдуть слідами Януковича, також чекає смітник. Як історичний, так і цілком реальний…

   LB.ua українською

Сьогодні було затверджено 331 голосам склад нового кабінету міністрів, при чому влада е жаліла посад, і роздавала посади на право й наліво, в результаті чого посади отримали, громадські діячі, журналісти, просто хороші люди, які в цілому адекватні і віддані своїй справі. Але в майдан була вимога уряд спеціалістів, менеджерів-керівників.

А от не бачу, як Чорновіл буде створювати Антикорупційне бюро, ну як журналіст це буде робити, ну от просто не уявляю. Також не бачу, яким чином Булатов створює, нову програму для молоді доступне житло, чи після того, як він прийде наші спортсмени будуть показувати кращі результати.

Майдан вимагав уряд технократів, людей, які вже мали б плани, і готові були їх впроваджувати вже вчора! Але сьогодні я не бачив ще опубліковану програму, жодного з новопризначених міністрів(крім, Яценюка, але до неї більше питань, ніж вона дала відповідей), а це значить, що всім потрібен час на те, щоб створити її, опублікувати, розподілити обов*язки, подати на розгляд до ВРУ. На це все потрібно, декілька місяців, і за цей період може статися все що завгодно, гривня зараз взагалі знецінилася просто катастрофічно, і підтримати її необхідно зараз, тому часу на розкачку новим міністрам не буде.

Працювати потрібно плідно і багато, реформувати міліцію, ЖКГ, економіку і принципи її ведення, освіту, науку, медицину, соціальні виплати… напевне простіше сказати де не потрібні реформи. І все це потрібно проводити вже, і люди, які прийшли мають це робити одразу. І ще одна маленька деталь, у них все це має виходити добре, бо, якщо будуть якісь сумніви, щодо якості міністра, або якості його роботи, його попросять піти, при чому це зробить майдан.

Просто можлива ситуація, коли через декілька місяців, коли вже сформуються програми, і почнуть їх впроваджувати у життя, критики буде колосально багато, і їх всіх попросять піти, щоб на їх місце прийшли старі професіонали, які покажуть, як треба працювати.

Загалом кредит довіри, надто малий для того, щоб повністю ним скористатися, а тому маємо надію, що у цього уряду все вийде, бо інакше ми просто приречені. 

Сьогодні більшість політичних лідерів, задіяна у формуванні нового уряду, але це відбувається, без тих вимог, які висунув майдан. А отже, кандидати на певні посади людям не сподобаються, як і те, що опозиція не виконує своїх зобов’язань перед майданом.

Це наштовхує на думку, що новий майдан не за горами, і якби вчора не лунали гасла, що майдан йде у ВРУ, то напевне і далі нічого не працювало.

Після того, як опозиція почала присвоювати собі всі здобутки майдану, люди на майдані почали змінювати своє ставлення до опозиційних політиків. Тимошенко взагалі отримала відкоша від людей, бо ті сказали, що вона мала б очолити якийсь фонд чи посаду, але у президенти йти, після того, як 5 хвилин вийшла з тюрми це вже занадто.

Перспективи створення нового майдану, «вже нова» влада створює самотужки, шляхом прийняття законів, які не відповідають стану речей.

Більше того, те що Яценюк і компанія розпочали не з економічних питань(бо спочатку необхідно налагодити банківську систему, а вже потім решту галузей), а з політичних питань наводить на думки, що з початку все буде ділитися, а потім вже будуть працювати, якщо буде з чим…

Також питання чому не ловлять членів ПР, не судять їх, не дістають з-під Донецька Януковича, хоча всі знають точно де він знаходиться, невже і справді у Януковича є щось таке, чого так боїться опозиція?

Цілі майдану - це змінити систему, цілі опозиції - це зайняти ключові посади, це різні цілі, які чомусь опозиція видає, за свої, і більше того, вона вважає, що випустили Тимошенко, і ми їх досягли.

Система не може змінитися сама по собі, зміни мають прийти з зовні. Саме тому, ля мене зараз очевидно, що майдан має залишатися, і бути тою складовою, яка забезпечить виконання умов Майдану опозицію, бо інакше, це буде новий майдан, і виявиться, що опозиція піде по світу разом з Януковичем.

В моих предыдущих отрывках я уже писала о моем отношении к правительствам. Для тех, кто не читал, повторюсь. Я ненавижу правительства. Все правительства, всех стран. Потому что все правительства лгут. Потому что для любого правительства мы – expendables (расходуемый материал).

Все правительства стремятся называть себя демократиями. Хотя бы официально. Это мало чему помогает, так как в большинстве своем и народ, и западные политики знают, что, например, в России – жесткий деспотизм с полным отсутствием хоть каких-либо признаков демократии, а на Украине – криминальная анархия. Конечно же, все прекрасно понимают реальное положение вещей, но никто не хочет вмешаться. Мотивы этого «невмешательства» разнообразны, но, по большому счету, сводятся к тому, что никто не хочет терять свои выгоды. А тем временем обе страны, словно в насмешку, продолжают гордо именовать себя демократическими государствами.

Но оставим рассуждения о псевдо-демократиях журналистам и демагогам. Поговорим лучше об «аутентичных» демократиях, в которых реальность настолько хорошо загримирована, что не оставляет стороннему наблюдателю и тени сомнения в ее истинности.

По идее, демократия – это власть народа. И одним из ее основных принципов является гарантия широкого диапазона личной свободы и прав человека. На практике же, демократия редко идет рука об руку со свободой. Демократия – это когда тебе вроде как сказали, что ты свободен, но на самом деле, ты – на цепи. Шаг вправо, шаг влево расценивается, как попытка побега, прыжок на месте расценивается, как попытка улететь. Та же диктатура, только диктатура бюрократии. Та же коррупция, но только в законе. Та же система, способная сломать жизнь любому, кто осмелится пойти против нее.

Объясню. [...] Система… Бессмысленная, безжалостная и беспощадная. Система, в которой нет места личностям, нет места индивидуумам. В системе у нас нет имени, нет возраста, нет внешних обстоятельств. Система видит в нас только номера. То, что за этим номером стоит реальный человек в реальной ситуации, звенья системы (кстати, реальные люди – госслужащие) почему-то не учитывают. В системе есть только так называемые рабочие инструкции (формуляры), в которых по пунктам расписано, что точно должно присутствовать в досье подателя. Рабочие инструкции, по сути, напоминают перфокарты. Если все отверстия в перфокарте А (досье подателя) идеально соответствуют отверстиям в перфокарте 0 (формуляр), то прошение подателя удовлетворяется. Если нет – то нет. И никто не будет разбираться, что вы не смогли получить, скажем, справку из посольства, потому что посольство таких справок не дает в принципе. В формуляре написано, что должна быть справка. И точка.

Иммиграционная служба – самая жестокая служба системы. Например, решила иммиграционная служба, что, предположим, восточно-европейские девушки должны быть только проститутками, и восточно-европейским девушкам дадут вид на жительство только в том случае, если девушка будет трахаться с обеспеченным голландцем минимум 6 месяцев на момент подачи прошения (и этому должно быть документальное подтверждение!) или будет официально зарегистрирована как предприниматель квартала Красных фонарей. Девушки самодостаточные, отказавшиеся следовать этому решению (например, те же студентки или выпускницы), будут обречены на голодную смерть по причине отсутствия права на работу и соответственно источников доходов, либо на репатриацию.

Тем, кто подал прошение об убежище, еще хуже. Для многих репатриация невозможна, она означает верную смерть. Поэтому в случае отказа они вынуждены годами жить в подполье, без регистрации, без прав, голодая, иногда, если повезет, подрабатывая по-черному и живя в постоянном страхе, что их вот-вот поймают и депортируют.

Иммиграционная служба рассматривает прошения об убежище годами, а то и десятилетиями. Люди живут многие годы в диком стрессе. У многих не выдерживают нервы. Например, 51-летний русский, после многих лет ожидания в иммиграционном лагере в Зайсте, просто взял нож и перерезал себе горло. 36-летний иранец Камбиз Раустайи, после 11 лет ожидания и последнего отказа в праве на убежище, поджог себя на центральной площади Амстердама. То же убийство, только в законе. Особенно, учитывая комментарий министра по вопросам иммиграции: «это все очень трагично, но мы соблюли все процедуры и не жалеем о принятом решении».

Справедливости ради надо отметить, что часто случается так, что иранцы и иракцы только получив убежище как христиане-мученики, сразу же начинают посещать мечеть, а получившие убежище  по мотивам сексуальной ориентации, быстро меняют ее на традиционную.

У русского народа больше не осталось доверия к «судебно-правовой» системе государства, которая осуществляет политику борьбы с инакомыслием большинства народа в угоду узкой группе лиц, представляющих деструктивные мировые силы... 



Вам никогда не случалось ни с того, ни с сего стать участником судебного разбирательства? Нет? Вам повезло! Значит, россиянское правосудие до Вас ещё не добралось! Однако оно в один из недавних, обычных дней добралось до русского учёного, академика Николая Левашова. В этот день, 10 сентября 2009 года он вдруг узнал о том, что буквально через неделю, а точнее – 17 сентября в г. Обнинске, Калужской области состоится судебное заседание, на котором какие-то люди собираются признать его книгу «Россия в кривых зеркалах» экстремистским материалом, со всеми вытекающими отсюда последствиями.

[ Читать дальше ]