хочу сюда!
 

Катерина

25 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 38-56 лет

Заметки с меткой «система»

Новая операционная система Lite OS от Microsoft убьет Windows 10

Новая операционная система Lite OS от Microsoft убьет Windows 10
Уже скоро Microsoft представит и выпустит на рынок новую ОС для компьютеров, планшетов, ноутбуков и моноблоков, которая заменит собой Windows 10. >>> Подробнее

Державна контора? Ні, дякую

Для сучасного українця немає нічого старшнішого, аніж похід в державну поліклініку. В якусь управу за довідкою. Воєнкомат. Укрпошта.
Словосполучення "державна структура" викликає багато емоцій. Огида, страх, злість... Бо хоча б раз там був, навіки запам'ятає всі ті "офіси" зі старезними меблями, безформенних жіночок у дешевому одязі, які впиваються в тебе злим поглядом, ніби питаючи: "Якого хріна ти сюди прийшов?".
Державна структура - мертва структура. Середньостатистичний внз, далеко не топовий і не найкращий. Мутне болітце, бабусі замість охорони і споконвічна відсутність мила в туалеті - дуже жирно вам. Тут - совок у його "найкращих" традиціях. Застій. Розруха. В головах і туалетах без мила. Заклад нічого корисного країні не дає. Випускників викидають на вулицю, немов у розбурхану річку, де вони мають вигрібати самі. Внз свою справу зробив - дав "знання" і ... загріб гроші за навчання. Вгадайте, що для нього важливіше...
Студентам ще якось живеться. Більш-менш. Вони молоді і мають поки достатньо сил, аби злиняти в Польщу і надриватись на збирання меблі 6 тижнів на тиждень. Старшим же людям непросто... Працівникам. Усім. Купа відділів, які дублюють роботу, товчуть воду в ступі і перекладають один на одного обов'язки. Усе це в кращому разі за 5 штук. І над всім цим панують начальники. Їх багато. І всі зловживають владою. Ми не команда. Партнерство. Ми ГУЛАГ, де є простий люд і вертухаї на якомусь вищому рівні. Кожен вважає своїм обов'язком подзвонити тобі і кинути "Ану зайди швиденько". Або, немов у Оруела, почати розмову замість привітання з твого прізвища -  "Петренко! Сидоренко!", а далі ідуть запитання - "Чому ти досі...", "Ви що там всі...", "Ти мені тут не стрибай...". 
Хочеш тут вижити? Обери свою тактику. Сприймай все покірно. Бійся. Плазуй. Вони це люблять. Або протестуй. В другому разі відчуєш весь гнів місцевого болота, а твою спину пропалять ті, які не гавкають. Є ще третій шлях - стати такими, як вони. Плюй на всіх, поводь себе якомога нахабніше. Йди по головах. Система це любить, бо це і є система. Яка доживає свої останні дні, ніяк не здохне, і хтозна, скільки ще в тому болоті потоне нервів, часу і невинних душ, яких випадково в нього занесе
___

хейт в коментах видаляю, якщо що

Современные системы архивации


Сборник "Семена амбиверта"
--------------------------------------
Я впервые пришла сюда. До этого было несколько случайных встреч на нейтральной территории. Именно ничейное пространство раскрывает человека – так наивно верила я. И поэтому настаивала на свиданиях в обезличенных комнатах отеля. Ведь вне привычного окружения люди как будто без хитинового панциря – голые, ранимые и настоящие.

На нейтральной территории он сумел проявить себя настолько, что я даже подумала – а может решиться на что-то большее, чем встречи время от времени?

А теперь я сидела в кресле, которое казалось мне слишком большим, холодным и каким-то бездонным. На моих ногах были совершенно новые тапочки из магазина, предусмотрительно купленные им накануне, о чем он мне сразу сообщил. Кресло засасывало меня в свои внутренности, но хозяин дома был радостен, возбужден и не замечал моего дискомфорта.

- Нравится, да? – спросил он меня гордо и тут же, не дожидаясь ответа, добавил – Ну еще бы! Я пригласил самого известного дизайнера города.

Я молча рассматривала обстановку. Она мне совсем не нравилась. Высокие пустые стены мертвенно-белого цвета, такого же оттенка огромный мягкий уголок, стеклянный журнальный столик с традиционной стопкой глянца, несколько ваз из дорогого бутика. Какая-то непонятная картина-абстракция на стене,  напоминающая внутренние органы человека.  И единственное жизненное пятно на этом стерильном фоне – роскошный живой цветок в керамическом горшке.

Где я все это видела?

И вдруг я поняла. Обстановка в доме напоминала мне ресепшн медицинской клиники, где на огромном диване в холле напряженные посетители ожидают вердикта – кому жить, как ни в чем не бывало, а кому предстоит долгая дорога, ведущая…  куда? Этот вопрос остается открытым.
«Если гостиная напоминает ресепшн, то спальня, наверное, похожа на операционную» – подумала я.

Так и оказалось. Безупречно застеленная кровать, лампа у изголовья, несколько мелочей – традиционный набор  для спокойного ночного отдыха и приятных снов.
Но был еще кабинет. Он поразил меня больше всего! Ряды аккуратных папок для документов, тщательно подобранных по стилю, цвету и конфигурации. Скрепки в коробочках и множество предметов, предназначение которых было мне не известно.

- Что это? – спросила я.

- Современные системы архивации – гордо ответил хозяин кабинета. – Смотри, как все четко и удобно продумано – это разделители листов,  папки-регистраторы, конверты на молнии, скоросшиватели. У меня все предусмотрено для того, чтобы ничего не отвлекало от работы. Люблю порядок.

- Ты часто работаешь дома? – поинтересовалась я.

- Нет, не очень. Но полагаю, что неразумно выходить из дома из какой-то пустяковой скрепки или папки, если ее не оказалось под рукой, правда?

Он был прав.

Действительно, зачем выходить из дома за скрепками? Квартира, напоминающая одновременно клинику и филиал канцелярского магазина, не требует ничего извне. Она совершенно самодостаточна. 

Но это было еще не все. Он предусмотрел еще филиал модного бутика мужской одежды. В гардеробной висело на плечиках несколько десятков тщательно выглаженных рубашек. Мой знакомый явно не страдал дальтонизмом. Рубашки составляли безупречную цветовую гамму с плавным переходом каждого оттенка друг в друга. Так тщательно развесить их по цвету мог только гений.

Много раз представляла себе сцену нашего свидания. Я брошусь на кровать прямо в туфлях на шпильке. Потом сниму их, и он увидит мои красивые узкие ступни, жаждущие поцелуев. Все будет совсем, как в глупых женских романах. Моя смятая блузка будет лежать на полу рядом с кроватью.  И его рубашка – тоже…

А потом я буду спать на его груди и даже во сне слышать стук его сердца.

Теперь казалось, что меня засовывают в папку. Регистратор, или как ее называют? Прикручивают скоросшивателем, пишут на титульном листе соответствующую надпись, чтобы было легче разыскать среди десятков архивных документов.
 
Я подумала, что не умею так безупречно развешивать рубашки по цвету. Да и вообще – много чего еще не умею. Сняла новые тапки и аккуратно поставила их у дверей гардеробной. Они пригодятся кому-то другому. Современные системы архивации предназначены не для всех.

Он готовил в кухне кофе и не видел этого. Напиток для двоих придется пить самому в идеальном пространстве, созданном самым модным дизайнером города.

Босиком я прокралась через холл-ресепшн, по дороге коснувшись роскошного вазона пальцами, и с облегчением выскочила на улицу. Кстати, цветок был не настоящий, а представлял собой удачную имитацию.


© Copyright: Ирина Лазур, 2019
Свидетельство о публикации №219071800665

О чем молчат политики?

Когда я в очередной раз услышал высказывание о том, что в политике нужны новые люди (вариант от женщины-кандидата, - что в политике должно быть больше женщин), я задумался - сколько уже было у нас избранных депутатов и президентов, и все они, в конце концов, нас не устраивали. И, я уверен, - так будет и дальше - придут новые люди и ... тоже проворуются.

Повторяясь из года в год, такие казусы уже превратились в какой-то заколдованный круг. А ведь это все не случайно! Как говорится, - один раз - случай, два раза - система.

Сколько же должно продолжаться такое безобразие, чтобы мы все, наконец, поняли, что мало что зависит от человека, от его качеств, что правила и порядок устанавливает система, сложившийся государственный устрой. И, поняв это, мы должны сделать следующий шаг - изменить эту систему в нужную нам сторону.

Почему все проворовываются?

Так уж сложилось, что пробиться в нашей стране на верх власти честным путем практически невозможно. А уж стать президентом... Сколько нужно затратить денег на предвыборную кампанию? Сколько стоит убедить избирателя в своей полезности, запомнится ему, приучить к мысли, что этот кандидат и есть - лучший депутат или президент? Существует простой закон - чем больше рекламы видит избиратель, тем фигура кандидата видится значимее. Видишь плакат, и сразу понимаешь - есть такой кандидат, он достиг успеха, он стремится вперед, он работает, он старается нам понравится. И никакие положительные качества кандидата не отменят действие рекламы на сознание избирателя. Претендент может быть кристально честным, талантливым и полностью подходящим, но если избиратель к нему не привык, не почувствовал потребность в нем, то никто за него не проголосует. Этот непреложный закон - чем больше себя рекламируешь, тем больше получишь голосов, могут сломать только сами кандидаты своими ошибками.

А ведь рекламная кампания, это - еще не все, куда нужно вбухать деньжищи. В одиночку кандидат не пробьется. Нужны друзья. И влиятельные. А тех тоже нужно кормить...

Источник коррупции в государстве - само государство

Итак, в рамках закона, столько, сколько нужно затратить для предвыборной кампании, человеку не заработать. А эти затраченные деньги нужно вернуть. А как можно вернуть миллионы? Даже зарплата президента это не позволит. Единственный путь - воровать.

Так, имеющаяся государственная выборная система неизбежно и приводит к преступности во власти.

Сегодня, система политической рекламы фактически является источником криминализации власти. Столько денег тратить на зомбирование людей! Посмотрите - как только начинается предвыборная кампания, нас буквально нашпиговывают нужной им информацией. Вы думаете все это бесплатно? Как бы не так. За все будем расплачиваться, в конце концов, мы, - избиратели. Из нашего кармана потом заберут эти деньги, которые опять потратят на промывание наших мозгов.

Требуется политическая реформа государственного управления

Необходимо запретить политическую рекламу в корне! Мы так привыкли к политической рекламе, что даже не обращаем внимание на ее противоестественность. Где это видано в обычной жизни, чтобы претендент на рабочее место промывал мозги своему работодателю?! Вот Вы, желая устроиться на место бухгалтера в поликлинике, развешиваете билборды по городу, расклеиваете на столбах прокламации, на Вас работает первый канал телевидения?

Популяризация кандидатов должна вестись исключительно за счет государства, а еще конкретнее - за счет избирателя, чтобы исключить вторжения в выборный процесс крупного капитала.. Каждый гражданин должен отчислять из своей зарплаты определенную сумму в фонд одной из нескольких имеющихся в стране специализированных фирм, по подбору кандидатов на выборные посты. Эта фирма должна постоянно информировать Вас о работе избранника и объективно представлять Вам новых кандидатов. Не понравилась Вам одна фирма - начинайте платить в другую. Это - прямой путь получения объективной информации о кандидатах и избранниках.

Агитация

Выборы претендентов - дело государственное, а точнее - наше с вами, а не самих претендентов.

Для пропаганды, во всех СМИ каждому кандидату должно выделяться равное количество информационных ресурсов за счет государства. Кандидат вообще не должен агитировать за свой счет. Люди должны вспомнить предыдущую деятельность кандидатов, должны рассмотреть их намерения политического курса, имея объективную информацию независимых экспертов, а не наматывать на подсознание нлпишные лозунги. Есть же запрет на рекламу в день выборов. Как объясняется, это сделано для того, чтобы не повлиять на решение избирателей. Но, предыдущие месяцы зомбирования ведь уже повлияли. Также, как есть запрет на рекламу в день голосования, должен быть запрет на рекламу во время всей предвыборной кампании. Политреклама, это - влияние на подсознание избирателя, это - кодирование, но никак не осознанный выбор, это - неосознанное для избирателей формирование их мнения.

Выбор качеств кандидата

Что дают выступления кандидатов на радио и ТВ? Нам это только позволяет выбрать по одному критерию - презентабельность, умение держать себя, способность вести дискуссию. Люди выбирают того, кто им больше импонирует как личность. Достаточно ли это для президента? Каким образом эти качества соотносятся со способностями управлять страной, находить выходы из трудных политических ситуаций на благо страны? Только косвенно.

Необходимо разработать систему отбора кандидатов по тем личностным качествам, которые необходимы на должности. И тут уже вопрос сводится к введению профессионального президенства. На сантехника учатся, на врача учатся, на парикмахера учатся... на президента не учится никто. А между тем, президент должен отлично знать историю, должен быть экономистом, менеджером, политиком... Как мы, избиратели, отбираем претендентов по этим качествам? Никак. Это - миф, что любой должен иметь возможность стать президентом. Уже сейчас мало кто может стать президентом. Подготовка специалиста такого профиля, это - государственная задача. Президент должен выучиться, пройти необходимую программу знаний и лучший должен стать президентом. В противоположность тому, что твориться сейчас - президентов нам готовят волчьи законы. В президенты приходят уже готовые преступники, воры, трясущиеся от имеющегося на них компромата и с полным багажом конкурентов, которых нужно убрать за время президенства.

Депутаты

Для чего нужны депутаты? Ответственности они не несут никакой. Кричат только постоянно - "я ответственно заявляю", "я готов взять на себя ответственность" и т.п., а кто из депутатов хоть раз ответил за свои "художества"? Интересы избирателей мало кто из них отстаивает, а кто пытается это делать, наталкиваются на проблемы из-за всеобщей продажности в стране.

В депутаты необходимо избирать или брать на работу только специалистов в необходимых для страны вопросах. Что будет делать в депутатах шахтер или владелец мясокомбината? Только работать на себя, так как они ничего полезного для нужд страны сделать и не могут.

Если сократить выборы множества депутатов, в которых большинство из нас не разбирается, это облегчит возможность напрямую выбирать специалистов для управления государством.

Кого избирать?

Вместо множества депутатов, которые неизвестно - что делают, необходимо напрямую избирать: президента - главу исполнительной и политической власти, главу законодательной власти (который должен руководить профессиональными законотворцами), министров: здравоохранения, просвещения, МВД, прокурора, судьей, государственную избирательную комиссию.

Президенту нужно только дать право снимать избранцев, но выбирать новых должен только народ. Так мы избавимся от цепочки, которая позволяет президенту и парламентариям выбирать чиновников не для служения народу, а для служения себе. Существующая система избрания по цепочке позволяет скрываться от ответственности и перекладывать вину на других.

Нам необходимо точно знать, что, например, за охрану здоровья отвечает конкретный народный избранник и что за него голосовать больше нельзя, если он допустит ошибку или нарушение.

При новой системе, в случае, если министр заявляет, что его работе мешает другой избранник, он должен снимать того с должности и оба они должны идти на перевыборы, чтобы люди рассудили - кто прав. Думаете, это завалит страну множеством перевыборов и отберет кучу средств? Нет, это заставит избранников договариваться, соблюдать интересы друг друга. Перевыборы, я думаю будут редкостью, на которую стоит согласиться ради кардинального улучшения деятельности властей.

Иосиф Сталин говорил "Не важно, - кто как голосует, важно - кто как посчитает". Существующая избирательная система, когда на ключевые государственные посты работников нанимают не избиратели, а их представители, порождает искривление ответственности. Нанятые работники в министерство, в избирательные комиссии, в суды зависят не от избирателей, а от депутатов и работать им приходится так, чтобы в первую очередь были довольны депутаты. Прямая избирательная система должна сломать эти искажения, и тогда фальсифицировать выборы станет невозможно.

Финансовое обеспечение

Необходимо предусмотреть возможность финансового обеспечения политических партий и политиков честным путем. Раз уж все равно политики разворовывают государство, необходимо разрешить трудящемуся часть из своих налогов перечислять в фонд политической(их) партии, с которой он солидарен. Из своей зарплаты вряд ли массово люди будут оплачивать политику. Допустим, 1% из того, что забирает государство позволить работнику перечислять в фонд той партии, которой он симпатизирует. Политики получат ресурс для своего существования без грабежа государства. Часть политиков посчитает возможным жить на эти средства честно и они, со временем, вытеснят из политики воров.

Роль информатизации

Одна из самых больших оплошностей, это то, что не учитывается важность информационных технологий. Огромный прогресс во всех сферах жизни вызывала информатизация. Необходимо использовать преимущества оперативного реагирования на текущие ситуации.

В первую очередь, необходимо в обязательном порядке публиковать в интернете на едином ресурсе все действия властей и чиновников с обязательной возможностью комментирования. Как только чиновники увидят, что их действия открыто обговариваются, воровать станет сложнее. Сейчас мы мало что знаем - чем занимаются чиновники и депутаты. Нужно завести персональные страницы каждой ветви власти, каждого госслужащего - врачей поликлиники, служащих мерии, судей, прокуроров, милиционеров... Когда чиновник будет видеть отзывы о своей работе, он подсознательно будет держать себя в рамках закона. Конечно, нужно предусмотреть блокирование заангажированных комментариев и тоталитарных действий политиков.

Последнее и самое важное

Никакие избранники не должны принимать и переделывать конституцию! Только всеобщим народным волеизъявлением! Работая над конституцией, политики, в первую очередь, делают ее под себя. Только когда мы будем принимать конституцию сами, политики вынуждены будут делать ее под нас.

Если Вам скажут, что невозможно договориться, знайте, это - вранье, просто это говорят те, кто не может или не хочет договариваться. Как только мы поставим политиков в условия, когда они вынуждены будут договариваться, это у них получится сразу. Видимо, им придется идти на взаимные уступки, но без этого не обойтись.

Розбіжність у поглядах

ФЕНТЕЗІЙНА РАСА

- Мамо, а хто це там?

- Стережися, дитино моя, то - люди!

Нехай це буде схоже на яку завгодно казку, але ж поява групи людських істот у полі зору тварин, - та й самих людей теж, - це неначебто десь поряд, так, що й побачити тебе можуть, з’явилися створіння з якоїсь агресивної фентезійної раси Орків, Сил Темряви.

Та ось перевірте себе, чисто умоглядно: ви в густому лісі, і раптом помічаєте вдалині або звіра, котрий порпається там коло своїх справ, або ж людину, - хто з них викличе більшу насторогу, відчуття небезпеки? Людина просто незрівнянна за своєю здатністю викликати тривогу в усього, що її оточує.

Причина цього навіть не в тому, що людина, вона “ за всіх звірів звіріша”, - це, скоріш, наслідок.

Причина в поєднанні двох її властивостей. Людина, з одного боку, обдарована незмірно більшими можливостями, ніж тварини, якісно іншими, і вона ж володіє незмірно  більшим, якісно іншим, бажанням заволодіти всім навколо себе.

 

ГРУДКИ

І цікаво те, що розвиток людини є розвитком саме цього бажання, - заволодіти.

Наприклад, укладаючи угоду про прибережну територію з англійцями, нерозвинуті індіанці мали на увазі, що цією угодою вони просто дають тим дозвіл полювати на цих теренах. А розвинуті англійці мали на увазі, що індіанці продають їм ці землі, і відтак вони будуть тут хазяями.

І ось, внаслідок розвитку бажання заволодіти, людина і природу на планеті нищить, і сама себе, як вид, постійно підштовхує до погибелі.

Тому можна сказати, що на малюнку зображена ситуація не зовсім реальна. Мовляв, існує така собі чистенька природа Землі, а от на ній, посередині, якась виразка.

Насправді картина набагато сумніша.

Розвинута цивілізація покрила всю природу планети щільною мережею чорних цяток. А якщо точніше, - підмішала чорне та отруйне в усе її розмаїття.

Інакше кажучи, картина життя на нашій планеті просувається потроху до ідеального вигляду “чорного квадрата”. Перемога цивілізованої людини над природою, вище досягнення живопису, як казав про свій твір автор ще того “Чорного квадрата”.

Ми, власне, все це знаємо, так, загалом, проте вважаємо, що нічим зарадити такому самогубству не в змозі. Ми ж усі такі, розумієте, безсилі перед сильними цього світу, а вони ж, розумієте, кермують у бік прірви...

Так от, усе насправді й близько не так. Тому що дай нам, нині безсильним, силу, виявиться, що ми - звичайні містечкові розумаки, яким дали покермувати у всесвітньому масштабі. А отже, каюк прийде всім нам набагато швидше.

Чому? А через те, що всі ми однакові: людина - це така грудка бажання усім заволодіти. Чи то як більшість, - маленькі грудочки, або ж як “сильні” - о-от такі от шматовища. Сутність від цього не змінюється. А також не кращає нічого й ніколи від заміни одного, “поганого сильного”, на іншого, “доброго”. Бо ж напрям, яким веде нас спільне для всіх людей бажання, залишається незмінним, - до прірви.

 

У НЕЇ ВСЕ ЯК У АПТЕЦІ

Тому все ж таки не варто було так відразу й гудити малюнок. Має він все ж таки рацію: ми, перш за все, сліпі. І не сліпотою очей, просто, засліплені нашим природним бажанням заволодіти, радіємо своїй “розвинутості”, не добираючи, куди цей розвиток нас приведе. І всередині в нас од цієї сліпоти нічого не відгукується.

А що ж має там відгукнутися?

Ну, по-перше, наша здатність, якою ми й відрізняємося від тварин, - жахнутися того, що ж це ми робимо… З цим у нас поки що аж ніяк. І по-друге, жодною мірою не пробуджується в нас відчуття, що всі ми - єдина “всесвітня людина”.

Загалом, якось там, деякою мірою, - нам це все ж таки відомо. Але цей факт, він десь там, на краєчку мозку, на периферії, миготить, - з’явиться, померехтить і зникне. Аж ніяк ні на рішення, ні на дії не впливає.

А от у природи, у планетарної системи, цей факт не миготить. Це тільки нам здається, що в природі все нестале, мінливе, метушливе, і всі тільки й роблять, що один одним вечеряють. Еге, а як же…

“Природа є системою систем”, - це ж не поет вирік, здійнявши очі, це ж вчений, дослідник, зробив висновок. Тож якби нам відчувати, що усі ми, род людський, є її робочим елементом, і прокручуємося в її єдиній машинерії, - тоді й у нас би мерехтіння фактів припинилося. Бо відчули б систему. А в неї, знаєте, усе точно, усе як у аптеці.  

Для неї немає “племен, говірок і достатків”. А поки, що далі ми “розвиваємося”, то жити нам робиться все тісніше та сутужніше.

Розбіжність в поглядах у нас із системою, якій ми підпорядковані. І можна бути впененим на всі сто, що вона цю розбіжність усуне. Своїми засобами.

CCleaner v.5.45.6611

CCleaner v.5.45.6611
Обновился CCleaner - самая популярная бесплатная программа для очистки компьютера от мусора. CCleaner ищет и удаляет ненужные файлы, которые со временем накапливаются в каждом ПК, как в самой Windows, так и во многих популярных программах. >>> Подробнее / Скачать

CCleaner v.5.42.6495

CCleaner v.5.42.6495
CCleaner - самая популярная бесплатная программа для очистки компьютера от мусора. Свою популярность программа завоевала, в первую очередь, простотой и доступностью. >>> ПОДРОБНЕЕ

Какое мироустройство? Мое понимание сейчас.

На Земле был и остается Рабовладельческий строй. С каких времен? Что есть свобода-рабство? Первый критерий - свобода перемещения. Вот и подумайте.. У кого какой поводок и кто его держит. Менялись формы и виды рабства во все времена государств - банд. Государства создавались да из банд. Государство имеет монополию на убийство и принуждение, делегируя полномочия вассалам. Так что когда кричат о свободе вспомните это. Да, люди борются за "свободы". Там получат-тут потеряют. Правила-законы диктуют все равно рабовладельцы. И по этим правилам много принципиально не изменить. Надо менять правила, а вот тут революции - бунты и логичны. Но вряд ли эффективны. Наверное потому что "как управлять рабами"(книга, еще не прочитал) учение не для всех.
PS Я не знаю альтернативной картины мира ни у философов ни у художников. Они есть, но их не выносят как утопии и коммунизм на широкое обсуждение. Нам всеми средствами вбиваю, что альтернативы данному порядку вещей НЕТ и не будет!

50%, 4 голоса

0%, 0 голосов

50%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Світ напередодні фінансової революції


Світ напередодні фінансової революції

ЗА ТЕМОЮ WebMoney — що відбувається насправді
01.07.2013

Сергій ТУТОВ

Ми стаємо свідками тихої революції соціально-суспільного устрою та економіки

З чого все почалося

50 років тому почалися потрясіння світової грошової системи, що завершилися в 1971 році скасуванням золотого стандарту, що існував раніше. Змінилася назавжди природа грошей, але ця революційна подія не дістала бурхливої оцінки суспільства. Гроші люблять тишу, і те, що трапилося, особливо не обговорювали. Все це врешті-решт призвело до грандіозної кризи 2008 року, яку на Заході називають Великою рецесією (Great Recession). Обсяги світової торгівлі впали на 10% і відновилися лише в 2012 році, але досі відстають від докризових темпів зростання.

Гроші — індикатор економіки, їхня поведінка завжди й наочно діагностувала її стан. Як стандартну грошову одиницю історично було обрано золото. Паперові гроші, які з'явилися в XIX столітті, виконували роль сертифіката, що надавав власникові право вимоги певної кількості золота. Розраховуючись одне з одним, люди передавали право власності на метал. Сам він зберігався в одному місці й суворо охоронявся. Паперові гроші вільно й без обмежень конвертувалися в золото.

Головною резервною валютою в ті часи був британський фунт стерлінгів. Весь порядок зламався з початком Першої світової війни, коли лідером і резервом став долар. У 1929 році у Штатах стався біржовий крах і почалася Велика депресія. У 1933 році в США було скасовано золотий стандарт, який існував сто років, і запроваджено плаваючий курс долара. У 1934 році президент США Рузвельт ратифікував Золотий резервний акт, який американці назвали «великим золотим пограбуванням». Всі громадяни мусили здавати метал державі, вільний обіг його заборонявся й за володіння ним призначався тюремний термін до 10 років. Водночас держава викуповувала у громадян золото за старою ціною, 20,67 дол. за тройську унцію, і одразу ж оголошувала, що нова ціна унції — 35 дол., тобто майже на 70% більше (втім, викупити золото за такою ціною у держави однаково ніхто не міг). Це було перше джерело зростання золотого запасу США.

Другим джерелом стали країни Європи, що воювала, які віддавали свої запаси в обмін на постачання американського озброєння, техніки й продовольства. Зрештою наприкінці Другої світової війни у Штатів опинилося 70% світових запасів благородного металу. У липні 1944 року на американському курорті Бреттон-Вудс у штаті Нью-Гемпшир було проведено міжнародну конференцію, яка встановила нову систему грошових відносин і торговельних розрахунків. Долар США вже офіційно став таким саме видом світових грошей, як і золото. Для нього була встановлена тверда ціна: 35 дол. за тройську унцію. США отримали валютну гегемонію, прибравши свого знесиленого конкурента — Велику Британію.

На конференції було започатковано Міжнародний банк реконструкції та розвитку і Міжнародний валютний фонд. СРСР теж підписав угоду, але не ратифікував її. Керівників Радянського Союзу не цікавили якісь вторинні економічні та фінансові питання, що хвилюють недалеких янків і зграю їхніх сателітів-невдах. Його хвилював лише переділ світу, який і стався на Ялтинській конференції в лютому 1945 року.

Федеральна резервна система США, приватна акціонерна компанія з особливим статусом акцій, яка стояла за всією Бреттон-Вудською історією, створила й законодавчо провела чимало складнощів і обмежень для обміну доларів на золото. Це можна було зробити офіційно й лише в одному місці — Казначействі США. Однак метал купували постійно, і з 1949 по 1970 рік його запаси в США скоротилися з 21 800 до 9838,2 тонни — більш як удвічі. Ціна його постійно зростала і в 1960 році сягнула 40 дол. за тройську унцію. Америка змушена була влаштувати вільний продаж золота на ринку з ідеєю збити на нього ціну.

Зміцнілі після війни європейці розуміли, в чиїх інтересах відбуваються подібні фінансові інтервенції. У 1965 році генерал Шарль де Голль, президент Французької республіки, прилетів до США й на зустрічі з американським президентом Ліндоном Джонсоном повідомив, що має намір обміняти 1,5 млрд дол. готівкою на золото за офіційним курсом 35 дол. за унцію. Джонсону доповіли, що французький корабель, завантажений доларами, стоїть у нью-йоркському порту, а в аеропорту з таким саме вантажем на борту приземлився французький літак. Джонсон пообіцяв президенту Франції серйозні проблеми. Де Голль у відповідь оголосив про евакуацію з території Франції штаб-квартири НАТО, 29 військових баз НАТО і США та виведення 33 тис. військовослужбовців альянсу. Зрештою було зроблено і те й інше.

Наступним став федеральний канцлер Німеччини, творець «німецького економічного дива» і переконаний монетарист Людвіг Ерхард. Публічно засудивши де Голля за «віроломство», він холоднокровно пред'явив США до обміну на золото суму доларів, відчутно більшу, ніж Франція. За ними потягнулися центробанки Канади та Японії. Британці, які ніяк не могли підтримати валютну атаку на долар, вчинили простіше — девальвували фунт стерлінгів. Але це викликало ажіотажний попит на метал у Лондоні з боку приватних інвесторів.

Де Голль першим провів успішну атаку на долар, але внаслідок цього втратив свій пост, а Франція пережила соціальну кризу. Вона почалася в 1968 році з ліворадикальних студентських виступів, що вилилися в демонстрації, масові заворушення та майже 10-мільйонний загальний страйк. В організації цих подій досі звинувачують американські спецслужби, які таким чином відреагували на неправильну поведінку французького президента.

Можна було девальвувати долар і підвищувати ціну на золото до нескінченності, проте президент США Річард Ніксон, який отримав прізвисько Спритник Дік, 15 серпня 1971 року заявив про закриття «золотого віконця». Це означало дефолт Америки та односторонній її вихід із Бреттон-Вудських угод. Світова економіка пережила це тихо зокрема через те, що скасування вільного забезпечення готівкових доларів золотом сталося 40 років тому. Країни були змушені домовитися про коливання курсу своїх валют. Спочатку це робилося в невеликих межах відносно одне одного, але зрештою ідею взаємного регулювання валют залишили, курси валют стали вільні, плаваючі. Європа вольовим рішенням відмовилася від усіх складних концепцій і перейшла до єдиного євро.

Сьогодення

Гроші на сьогодні не мають жодного абсолютного вимірювача. Зі знання того, що долар у 1971 році коштував 41 англійський пенс, а тепер — 80, не можна робити висновків щодо зростання або падіння долара взагалі — тільки відносно фунта. Обидві валюти могли подорожчати в тисячу разів або подешевшати у сто. Зараз у цьому важко розібратися, але за бажання легко позначити деякі величини.

Якщо навести як приклад США, то можна говорити про інфляцію, що збільшилася вшестеро, фондовий ринок, що виріс на порядок (хоча за індексом Доу-Джонса він виріс у сотні разів); ціна нерухомості теж підскочила більш як удесятеро (хоча обсяг продажів збільшився всього лише вдвічі); ринок ф'ючерсів і деривативів (похідних цінних паперів), який взагалі не існував і з'явився не так давно, оцінюється в сотні трильйонів доларів, що на порядок перевищує всесвітній ВВП. Ціна золота за унцію сьогодні становить 1200 дол., що в 30 разів вище за ціну 1971 року. Причому до американського дефолту вона не змінювалася 38 років, хоча світ пережив Велику депресію, найбільш руйнівну війну, повоєнну відбудову й економічний бум.

На кризу 2008 року її генератори, ідеологи та конструктори — США — відреагували відразу і радикально, включивши друкарський верстат. Було оголошено програму кількісного пом'якшення (англ. quantitative easing). Програма полягала в тому, що уряд скуповував неліквідні активи, насамперед американські, випускаючи нові долари. Це робилося зі швидкістю 100 млрд найнадійніших грошей світу на місяць. Зазначена програма була розділена на три періоди й завершилася 29 жовтня 2014 року, коли американці завершили третю хвилю експансії своїх паперів із зображенням президентів. Після американців до кількісного пом'якшення вдалася Європа, надрукувавши 1 трлн євро. Те саме робить Японія.

На сьогодні гроші всіх держав називаються фідуціарними (від лат. fiducia — довіра) або фіатними (від лат. fiat — декрет, вказівка, «хай буде так»). Кожна держава оголосила свою валюту законним засобом платежу. Історично всі гроші забезпечувалися якимось товаром — наприклад, золотом або сріблом, але сьогодні вони забезпечуються виключно довірою до держави.

Нинішній курс долара, падіння ціни на нафту та інші сировинні ресурси — наслідок економічних дій країн, які ухвалюють рішення у світі. Все, що обвалилося, — рубль, гривня, інші регіональні гроші — свідчить про абсолютну незначність впливу цих держав на світову економіку. Логіку поведінки для держави Україна диктує світовий ринок фінансових послуг, і зовсім не важливо, хто є спікером цього диктату. Всі останні події у фінансовій сфері нашої країни пов'язані не лише із внутрішніми проблемами, а і з умовами, поставленими перед нашою державою більш досвідченими гравцями.

Що буде далі

Світовий фінансовий ринок економічно сильних країн сьогодні перебуває у стані революційної реконструкції. Зміни, що відбуваються в цій галузі, торкнуться всіх — позичальників і вкладників, інвесторів і регуляторів. Державна машина за допомогою регуляторів посилює нагляд за традиційними фінансовими інститутами (банками та страховими компаніями), особливо за так званими системоутворюючими. Переглядається нормативно-правова база й посилюється контроль над усіма сегментами фінансової галузі, зокрема над управлінням активами. Відбуваються зміни в ціноутворенні, банки змушені працювати в умовах «фінансових репресій»: регулятори утримують ключові процентні ставки на більш низькому, ніж зазвичай, рівні. А значить, знижується чистий процентний дохід, змінюється структура комісійних, учасники ринку дедалі обережніше вступають у довгострокові фінансові відносини.

Під цим впливом банки будуть змушені надавати дедалі менше послуг, більш вузькому колу клієнтів. У сфері фінансових послуг стане менше посередників, і самі послуги будуть більш ефективними. Багато молодих людей (із покоління міленіум, 20–30-річні) звикли самі встановлювати правила гри. Банкам доведеться підлаштовуватися під їхні вимоги — пропонувати більш гнучкі й персоналізовані продукти, перебудовуючи маркетингові комунікації за принципом «в будь-якому місці, в будь-який час, будь-якими засобами».

В галузі дедалі сильніше відчувається вплив людей «з боку», що мислять революційно. Нові гравці використовуватимуть останні технічні досягнення і прийоми поведінкової науки, щоб залучати клієнтів. Приклад шерінгових (від англ. sharing — поділ) сервісів Airbnb і Uber показує, що підрив традиційних галузей буває найбільш дієвим, коли його починають гравці з іншої галузі.

В результаті народиться галузь, яка запропонує широкий асортимент персоналізованих рішень. Традиційним компаніям доведеться пройти шлях «саморуйнування» — в корені змінити мислення й підходи до роботи. Нові структури почнуть пропонувати більш якісні послуги, але їм буде складно прориватися через інституційні та регуляторні перепони, які допомагають традиційним компаніям утриматися на ринку. А значить, майбутнє — за постачальниками фінансових послуг, які зможуть поєднувати найкращі з наявних платформ і нові підходи до ведення бізнесу.

Гроші майбутнього

Фінансова криза 2008 року породила також нові гроші — криптовалюту. В основі була ідея створити гроші, які не піддаються інфляції, такі ж надійні, як золото. Криптовалюта працює за відсутності будь-якого внутрішнього або зовнішнього адміністратора, що дозволяє проводити транзакції (від англ. transaction, лат. transactio — угода, договір), не беручи до уваги банківські або державні умови та обмеження. Зараз функціонують тисячі різноманітних криптовалют.

Процес випуску будь-якої криптовалюти суворо фіксується у відкритій електронній обліковій книзі, яка отримала назву блокчейн (blockchain), або цифрова база для зберігання даних. Усі транзакції записуються в хронологічному порядку і є доступними для усіх охочих. Ця інноваційна технологія цікава тим, що бази даних на її основі не контролюються окремою організацією, а розподіляються між усіма користувачами мережі. Це означає, що ніхто не має права власності на інформацію. Blockchain допомагає створити ідентифікаційний продукт, який неможливо математично підробити.

Цифрова база може бути використана для зберігання будь-якої інформації, всіх видів документів, включно з позиками, контрактами, надходженнями, а також здатна спростити сучасний банкінг. Принцип неможливості дублювання електронної валюти (підробки) реалізований завдяки тому, що кожна «монета» містить електронні підписи всіх її емітентів (монети генеруються через спеціальні додатки на численних ПК), відправників і одержувачів.

Все це справедливо для управління будь-якими процесами, за допомогою blockchain можна демонтувати всі ієрархічні інститути влади й замінити їх на нові, децентралізовані. У цю технологію вкладено понад 1 млрд дол. венчурних інвестицій з усього світу.

Світ переживає тиху революцію соціально-суспільного устрою та економіки. Змінюються усталені міжнародні пріоритети, засновані на військовій силі й високому економічному потенціалі країн-лідерів. Коригується роль держави та політики, наприклад, стає дедалі помітнішим, що довкілля змінюється не політиками, а технологіями та звичайними людьми. Стійкість економіки визначається не надійністю фінансових систем і доступністю кредитів у необхідних обсягах і термінах, а можливістю суб'єктів господарювання перетворити фінансові інвестиції на реальний інноваційний продукт. Значення фінансового капіталу падає в порівнянні з постійним зростанням капіталу людського.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
12
предыдущая
следующая