Цікава думка відвідувачів та дописувачів сайту на тему двомовності (якщо ви прийшли з брудом - одразу вертайтеся звідки прийшли). Це актуально. Про це потрібно говорити, дискутувати (не срати матюками, шановні!) сьогодні. ТОж моя особиста думка така: особа, яка виступає та підтримує думку та теорію (якщо така існує) двомовності в нашій країні, повинна дотриматись деяких (не простих) правил (і не кажіть що вони для того, щоб їх порушити):

Дорогі друзі! 
Ми неймовірно раді, що можемо усім вам, нарешті, представити «Опір Матеріалів» — новий альбом гурту «Тартак»! :) 
Ви довго на нього чекали — і ось він перед вами! 
Щоправда, поки лише у віртуальному вигляді, але всі пісні — цілком реальні! 
Альбом поки не має обкладинки та не виданий на диску, але ми колись обов’язково зробимо і те, й інше. 
Але зараз найголовніше — це наші пісні — музика, тексти, драйв, енергія! 
Вільно завантажуйте їх собі та слухайте, скільки душа забажає! 
Якщо ж якось, після чергового прослуховування, комусь із вас спаде на думку, що цей альбом вартує якихось ваших грошей, ви легко можете перерахувати нам будь-яку суму, на власний розсуд. ;) 
А поки — приємних вам усім вражень!

Щиро ваші, Андрій, Антон, Діма, Едик, Сашко.

http://opir.tartak.com.ua/

Проживши неповних 29, він залишив яскравий слід в українській культурі. Його поезія давно хрестоматійна, а багато віршів стали піснями.

Та серед усіх творів Симоненка є вірш, якого одного вистачило б, щоб зробити безсмертним ім’я поета. Його слова, звернені до найглибшого «Я» кожної людини, пробуджують свідомість і нагадують, навіщо ми живемо на цій землі.

«Простір свободи» закликає Тебе оживити цю поезію в своєму серці.

Почуй ці слова і зроби так, щоб їх почули інші. Прочитай цей вірш коханим та друзям. Надішли його іншим людям.

Якщо у Тебе є можливість – постав цей вірш на сайт, у форум, у розсилку.

Якщо Ти журналіст – надрукуй його в пресі, дай прозвучати по радіо чи телебаченню (наприклад, у чудовому виконанні «Пікардійської терції»).

Якщо Ти вчитель чи викладач – прочитай його своїм учням або студентам.

Якщо Ти з Полтавщини, згадай свого славного земляка. Якщо Ти живеш у Черкасах, сходи на його могилу. Якщо Ти українець, перечитай тексти Симоненка.

Якщо Ти людина, ці слова – для тебе: * * * Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Любити спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.

газета «Слово»

Минулого року в місті Березному на Рівненщині відкрито бронзове погруддя основоположнику УПА Тарасові Бульбі-Боровцю. Ця легендарна постать і за життя, і після смерті не мала шани та визнання ні у ворогів України-держави, ні в тих, хто за неї боровся — бандерівців і мельниківців. Зарозуміло, за що його переслідували німці, поляки, совети, та прикро, що розколоті на «б» і «м» оунівці намагалися його знищити лише за те, що Т.Бульба-Боровець як основоположник УПА стояв вище за їхні партійні інтереси, відмовився передати під оруду жодній оунівський «половинці» сформовану ним бойову силу.

Прикметно, що вже на вигнанні, в еміграції, коли 1957 року розпочалася сіоністська кампанія проти А. Мельника, Т. Бульба-Боровець став на його захист і виступив у пресі із запропонованою вашій увазі статтею, яку подаємо з незначними скороченнями.

[ розгорнути ]

… в цікавому аспекті показали наслідки входження України до складу Росії Г.Вернадський і М.Трубецькой. Так, у „Нарисах російської історії” Г.Вернадський вказує: „Велика кількість південноруської інтелігенції (головним чином, духовенства) вирушила до Москви... Ця південноруська інтелігенція здійснила величезний вплив на весь розвиток російської державності і культури. З уродженців Малої Росії набирали головні кадри церковних, а частково і державних адміністраторів, частково й офіцерські кадри армії протягом всього ХVІІІ століття” [2, 295].
    М.Трубецькой присвятив цій темі спеціальну статтю і зробив певні висновки:
• стара великоруська московська культура при Петрі І померла; культура, яка з часів Петра І існує і розвивається в Росії, є органічним і безпосереднім продовженням не московської, а київської (української) культури [15, 365];
• при Никоні київська редакція старослов’янської мови витіснила московську в богословських книгах. В основу слов’янсько-російської культурної мови була покладена церковнослов’янська мова київської редакції [15, 365];
• з часів Петра І російська поезія старого великоруського зразка пішла „в народ” для вищих (в культурному сенсі) прошарків суспільства, і віднині стали існувати лише поетичні традиції, які ведуть свій початок від західноросійських (мається на увазі – українських) силабічних віршів слов’янською мовою [15, 366];
• російська оповідально-прозаїчна література після петровського періоду примикає саме до західноросійської традиції перекладних повістей; тубільна московська традиція загинула, так і не розвинувшись [15, 366];
• вся російська риторика післяпетрівського періоду, як церковна, так і світська, виходить з українських традицій [15, 366];
• в Росії не було драматичної літератури. При дворі ставили лише твори С. Полоцького. Російська драматична література післяпетрівського періоду генетично пов’язана саме з українською шкільною драмою. Таким чином, ми бачимо, що в усіх видах післяпетрівська російська література є прямим
продовженням західноросійської (української) літературної традиції [15,366];
• та ж картина спостерігається і в інших видах мистецтва: музиці, вокальному співі, живопису (іконопису, портреті), церковній архітектурі [15, 366];
• ставлення до релігії і напрямки розвитку церковної і богословської думки природно мали примкнути саме до західноруської традиції [15, 367];
• нарешті, характерно, що і погляд на стару великоруську культуру, засвоєну в післяпетрівську епоху, був за походженням своїм західноросійським: про культуру допетрівської Московської Русі було прийнято висловлювати ті судження, які в ХVІІ ст. висловлювали „вчені” українці [15, 367].
    М.Трубецькой підкреслює, що на межі ХVІІ – ХVІІІ ст. відбулась українізація великоруської духовної культури. Відмінності між західноросійською і московськими редакціями російської культури були стерті шляхом викорінення московської редакції, і російська культура стала єдиною [15, 367]. Він зазначає, що українізація була містком для європеїзації [15, 368].

    Однак при цьому треба враховувати думку Д.Дорошенка, який, проаналізувавши погляди М. Трубецького, вказував, що українська культура не була пересаджена Петром І на великоруський ґрунт, бо він запозичив від неї лише окремі, так би мовити, формальні сторони, так само, як із Заходу він брав не внутрішній зміст європейської цивілізації, а зовнішні практичні досягнення [8, 384]. Д. Дорошенко вказує на негативний результат цього процесу для України, на який М. Трубецькой не звернув увагу: „Для України відплив культурних сил мав негативні наслідки... Україна ставала глухою провінцією, втрачала конкурентоздатність поряд з досягненнями, які почала здобувати нова українська культура" [8, 385].
    Особливо актуальним на сьогоднішній день є твердження Д. Дорошенка, що не можна все звужувати до літератури: українська література – це не все те, що писалось на народній українській мові, яка поступово перетворилась на літературну мову. Російська мова у 1-й половині ХІХ ст. ще більшою мірою, ніж мова українська, слугувала знаряддям для поширення ідей українського сепаратизму [8, 385]. Д.Дорошенко зауважує, що Д.Велланський, В.Лесевич, К.Остроградський, М.Костомаров, О.Потебня, В.Антонович, О.Кістяковський, М.Ковалевський, К.Ушинський, М.Туган-Барановський, Овсяненко-Куликовський – це ті українці, яких князь М.Трубецькой міг віднести до числа російських вчених лише на тій підставі, що вони писали свої праці російською мовою, але це продукт творчості українського генія, і ми не маємо права від них відмовлятися [8, 384].

    Література:
2. Вернадський Г.В. Начертания русской истории. – М.: Абрис-пресс, 2004. – 368с.
8. Дорошенко Д. К украинской проблеме // История. Культура. Язык. – М.: Прогресс, 1995. – С.384 – 385.
15. Трубецкой М.С. К украинской проблеме // История. Культура. Язык. – М.: Прогресс, 1995. – С.362 – 380.

Ми розпочинаємо проект «Нові лідери України», щоб подолати суспільну апатію та депресію, дати поштовх масовому руху за суспільні перетворення, генерувати лідерів нової якості та створити дієвий привід для національного піднесення.

Детальніше: http://ukrhromada.org/ua/media/news/item/361/

Одним з фундаментальних принципів існування та розвитку всього живого є боротьба. Боротьба за територію та ресурси. В людську істоту закладено гін до боротьби. Навіть якщо людину позбавлять права боротись — вона все ж таки буде боротись за право боротись. Завоювавши таке право — буде боротись далі. За територію та ресурси. Дайте людині все що вона бажає — і боротьба не припиниться. Бо нема меж цьому природному гонові людської істоти. Бо навіть як що всього вдосталь - людина буде боротись. З ожирінням чи за власну душу. За Свободу. За урожай! За дітей! За гроші! Як нема за що боротись людина гине і починає боротись з сусідами, дружиною, друзями.. За що маємо боротись разом, шановні співвітчизники? За що буде боротись Україна? Яку стратегічну мету маємо собі поставити та боротись за неї? Бо без боротьби нема життя. Маємо усвідомлювати, що ми живемо у світі, у якому ні на мить не зупиняється боротьба за територію та ресурси. У тому числі і за територію України, за наші з Вами ресурси та можливості. Подивись на світ навколо: Чи є хоч одна країна, краща за Україну? [ ЗМІСТ ]

narodnapravda.com.ua/politics/47e42abf2b19c rozum.info/publ/10-1-0-41

---

СЦІБОРСЬКИЙ - НАЦІОКРАТІЯ - ІМПЕРІАЛІЗМ :
http://blog.i.ua/user/668088/1362153/

У середині 90-их Москві вийшли дві книги, які україносвідомі читачі просто не могли оминути своєю увагою. Це відома монографія Ніколая Ульянова “Происхождение украинского сепаратизма” (М.: “ИНДРИК”, 1996; репринт 1966) та укладена Міхаілом Смоліним збірка “Украинский сепаратизм в России. Идеология национального раскола” (М., 1998; додаток до журналу “Москва”, серія: “Пути русского имперского сознания”). Книжок, присвячених українській проблематиці, в Росії виходить надзвичайно мало, набагато менше, ніж книжок з російської тематики в Україні. Тому кожна з них привертає увагу до себе хоча б одним фактом свого існування… [ розгорнути ]

ugraina.org/monographics/1992.html