хочу сюда!
 

Наталия

37 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Заметки с меткой «двомовність»

Логіка мов

Щоб не розводити демагогію -  одразу до справи. Це крапля в океані - ця замітка, тим більше в світлі (скоріше за все в темряві) всього, що відбувається зараз в нас в країні. Але все ж - грам солі змінює структуру кубічного кілометра води, так що варто про це писати. 
Хтось ще сумнівається про відмінність нашої мови і мови північного сусіда? Я точно ні. І одразу для російськомовних: "без обид" - хочете дискутуйте зі мною, хочете ігноруйте. І ще одне: любителів "гумових нацюцюрників" і "багатоповерхових дрототягів" і т.п. не читати цю замітку, а припинити читання на цих ваших улюблених словах.
Так ось - двомовність це не шизофренія, як можна було прочитати на обкладинках деяких вітчизняних журналів - це можливість оцінити свою мову сповна, порівнюючи її з іншою мовою.
Почну з пари слів "Споживання/Потребление". "Споживання" походить від слова "життя", "живитися", натомість "Потребление" від нагальної потреби, бо "так треба". Далі: "Весілля/Свадьба". В нас веселяться, а в північних сусідів "зводять", що підкреслює недобровільний характер цього процесу. Хтось має інакше пояснення? Наступна пара: "Свято/Праздник". В нас від святого, натомість в мові північних сусідів святий день називається "лінивим", "пустим". Що ж, це не все. "Податок/Налог" - в нас від "давати", "надавати", що є добровільно, натомість в російській мові "Налог" несе негативний характер, коли щось "наложили", "накинули" - скоріше за все ярмо. "Освіта/Образование" - якщо в нас людина отримуючи освіту, стає "світлою", "просвітленою", то у російській мові людина приймає певний образ, який напевно так само можна змінити. Слово "Просвещение" не рахується - одразу простежується давнє запозичення з української мови. Ніхто ж не питається "Какое у Вас просвещение?" (укр. Хто Ви за освітою?) lol. "Наречена/Невеста". Якщо в нас і сама наречена є тією, яку нарікли і вона про це знає, то в російській мові це невідання. "Подружжя/Супружество" - це вже не без знущання. "Подружжя" - значить друзі, "Супружество" - нещасних запрягли. Уявіть собі - приходить в "Праздник" "Образованная" "Невеста" до чоловіка, щоб скласти з ним "Супружество". Оптимістично smile. "Тиждень/Неделя" - прокоментую лише останнє слово в парі - цілих 5 днів "Не діло" lol. І чому після "воскресенья" йде "понедельник"? "Керівник/Руководитель" - при читанні другого слова з пари мені пригадується "The Godfather", який керує безвільними "руками". "Переважна більшість/Подавляющее большинство" - це як розуміти? Якщо більшість, то вона й "подавлює"? "Особа/Лицо" - жодного натяку на індивідуальність. "Лікарня/Больница" - жодного натяку на припинення болю, скоріше навпаки - багато болю було в цій країні. І якщо в нас в лікарні лікарі, то чому в них в "больнице" "врачи"? Хто пояснить? Ще деякі приклади на малюнку (Джерело: власне опрацювання).   

Етапи нищення української мови.

Етапи нищення української мови.     

Подивіться будь ласка голосування і хто не проголосував прошу прийняти участь. Як бачимо за двомовність дуже малий процент голосуючих, як правило голосують українофоби за російську мову, то хіба потрібно Україні підтримувати українофобські настрої і вводити другу мову? Наш народ на справді на 70% толерантний і терпимий, та голосує не піддаючись на провокативні, конфлікті питання за другий варіант, українці мудра нація, шкода тільки що до влади шобла всяка рветься не розуміючи всієї відповідальності державних посад. 

* 1627 р. — указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. У Москві спалено 'Учительное євангеліє' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис' Лаврентія Зизанія Тустановського[124].

            * 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.

* 1689 р. —синод російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том 'Четьї-мінеї' Дмитра Ростовського.

* 1690 р. —московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги 'Четьї-мінеї' Данила Заточника звелено спалити.

          * 1693 р. — лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
          * 1709 р. — указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
          * 1720 р. — указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.
          * 20 грудня 1720р. — Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «в усіх монастирях, що залишаються в Російській державі, продивитися та вилучити давні грамоти та інші куртіозні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні та друковані [українською мовою).
          * 1721 р. —наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору» для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.
          * 1724 р. —друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з російськими. На таку ж суму і за таку ж 'провину' оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
          * 1729 р. — наказ Петра І про переписування на Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
          * 1740 р. —російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.
          Переписи 1740 —1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.
          * 1748 р. — наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
          * 1750 р. — після скасування «Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ» у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час 'розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви', опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
          * 1755 р. —наказ Синоду Києво-Печерській лаврі перекласти російською мовою 'Четьї-мінеї' Св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
          * 1763 р. — указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
          * 1764 р. — скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
          * 1765 р. — ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
          * 1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
          * 1769 р. — Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
          * 1782 р. — Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
          * 1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
          * 1785 р. — наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
          * 1786 р. —Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
          * 1789 р. — у Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано 'Порівняльний словник усіх мов', у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
          * 1811 р. — закриття Києво-Могилянської академії.
          * 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства.
          * 1853 р. — покалічено видання «Літопису» Грабянки.
          * 1862 р. — закрито українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу '0снова'.
          * 1863 р. — Валуєвський циркуляр (рос. Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г.): «[…] ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».
          * 1881 р. — закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
          * 1888 р. — указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
          * 1889 р. — у Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
          * 1892 р. — російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
          * 1894 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону.
          * 1895 р. — заборона української читанки та українських книг для дітей.
          * 1903 р. — на відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
          * 1905 р. — Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
          * 1906 і 1907 р.р. — закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
          * 1908 р. — указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
          * 1910 р. — указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
          * 1914 р. — указ Миколи І про заборону української преси.
          * 1864 р. — тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ з Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
          * 1869 р. — законом чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
          * 1876 р. — Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав.
         
          [...] Не допускати ввезення у межі Імперії, без особливого на те дозволу Головного Управління у справах друку, будь-яких книг, що видаються за кордоном малоросійським наріччям.
          Заборонити в Імперії друк, на тому самому наріччі, будь-яких оригінальних творів чи перекладів, за виключенням історичних пам'яток, але з тим, щоб і ці останні, якщо [вони] належать до усної народної словесності (як-от пісні, казки, приказки), видавалися без відступлення від загальноросійської орфографії (тобто не друкувалися так званою «кулішівкою»).
          [...] Заборонити також будь-які на тому самому наріччі сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання (як такі, що мають наразі характер українофільських маніфестацій).
          Подтримати газету «Слово», що видається у Галичині в напрямку ворожому українофільському, назначивши їй хоча б невелику, але постійну субсидію [збоку дописано: «1000 крб. з сум III жанд., до тексту [...] не вводити, а лише мати на увазі»], без якої вона не може продовжувати існування і повинна буде припинити [діяльність].
          [...] Посилити нагляд з боку місцевого учбового начальства, щоб не допускати у початкових училищах викладання будь-яких предметів малоросійським наріччям.
          [...] Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів в учбових округах Харківській, Київській та Одеській, вимагаючи від попечителів цих округ іменного списку викладачів з позначкою про благонадійність кожного щодо українофільських тенденцій та тих, що позначені як неблагонадійні чи сумнівні, перевести у великоросійські губернії, замінивши уродженцями цих останніх.
          [...] Визнавалося б корисним взяти за загальне правило, щоб в учбові установи округ: Харківської, Київської та Одеської призначити викладачів переважно великоросіян, а малоросіян направляти до учових закладів С.-Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ.
       
            ....із виступу пана Мовчана в ВР. (#) 
          Років 6 тому ознайомився з працями відомого російського політтехнолога Сергія Переслєгіна, який рекомендував, як консультант тоді ще, голові Адміністрації Росії Медведєву, як потрібно діяти щодо України: Україну потрібно розглядати, цитую: „как дешевый источник неоприходованных ресурсов, прежде всего человеческих; утилизация этих ресурсов может проводиться экономико-дипломатическими методами, при слабой Украине, или силовыми, если к власти в республике законным путем или через механизм переворота придет сильный лидер. Одной из необходимых мер является изменение образовательных систем. Понятно, что выбросить из школьного курса украинский язык невозможно. Но необходимо трезво смотреть на вещи, в эпоху регионализации жителям страны украинский язык не понадобится” (сторінка 183) „Самоучитель игры на мировой шахматной доске”.

„Регионализация” – ви почули, яка тягне за собою неминучу федералізацію земля… за для чого, питається, самозрозуміло. Так само як для нас зрозуміло, чому відбувається за наполяганнями Медвєдєва щотижневі зустрічі двох президентів. Так само зрозуміло, де знаходиться кухня, на якій виробляється, дійсно, стратегія гуманітарної політики для нас. Все було розроблено задовго до виборів 2010 року. І тому так стрімко, обвально зникає Україна. Тому і маємо демонстративну зневагу до Конституції і, зокрема, з’яву Закону про мови, підготовленого і профінансованого фондом із промовистою назвою „Русский мир” і підписано Єфремовим, Симоненком, Гриневецьким, які засудили українську мову на смерть і вона взагалі не становить жодної цінності, як саме і країна.


11%, 10 голосов

63%, 57 голосов

1%, 1 голос

10%, 9 голосов

15%, 14 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Дві самотності, дві мови. Схід проти заходу: нічого не нагадує?

Джералд Флад, Winnipeg Free Press (Канада) // 13:54 26-03-2010

Схід і захід разом? Східні українці стверджують, що не прагнуть приєднуватися до Росії – радше навпаки, відстоюють економічні інтереси України перед східною сусідкою. Але хочуть поступок у мовному питанні. Ситуація багато в чому нагадує ту, що склалася в Канаді, пише Джералд Флад в канадській Winnipeg Free Press.

Заступник директора українського аналогу СВС [об’єднання „Всесвітня служба „Радіо Україна”. – Прим. перекл.] висловила здивування тим, як швидко президент Віктор Янукович проявляє себе лідером, яким не був колишній президент Віктор Ющенко. І дивується не тільки вона.

Розмова зайшла за Януковича тоді, коли у кабінеті Жанни Валеріївни Міщерської, у крихітному приміщенні Національної радіокомпанії України на Хрещатику в Києві, на екрані маленького телевізора Sony показували його гучне та неймовірне політичне повернення.

Був ранок 11 березня, 11:17. Янукович, який ганебно програв вибори 2004 року після того, як його спіймали на фальсифікаціях, стояв у парламенті і призначав свого соратника та консерватора в бюджетних питаннях Миколу Азарова прем’єр-міністром. Таким чином Янукович закріплював свою владу на прогнозоване майбутнє.

Це був останній фрагмент мозаїки, яка почала складатися в лютому. Тоді Янукович спочатку з тріумфом переміг Ющенка в першому турі, а потім у справедливій боротьбі з невеликим відривом обійшов колишню союзницю Ющенка у Помаранчевій революції Юлію Тимошенко. Далі він зняв її з поста прем’єр-міністра і змінив правила формування коаліції, щоб створити уряд більшості, а потім відхилив заклики призначити прем’єр-міністром компромісну кандидатуру, аби втихомирити критиків.

Ці кроки багато кого розлютили, але не міжнародну політичну чи фінансову спільноту. Вони дали зрозуміти, що стабільний і орієнтований на президента уряд – саме те, що потрібно по п’яти роках хаосу за правління Ющенка.

Міжнародний валютний фонд, який в листопаді заморозив Україні черговий транш із позики на 16,4 млрд. дол., каже, що все знову може повернутися в норму, і що переговори невдовзі відновляться. Український фондовий ринок сягнув найвищого рівня за два роки, а вартість гривні зросла, упавши перед тим аж на 40% проти долара США.

Жанна Валеріївна добре пам’ятає похмурі радянські часи, які передували цим першим за останні 20 років вільним українським виборам. Пам’ятає вона й злети та падіння останніх 20 років, радість проголошення незалежності України в 1991 році, протести й розчарування впродовж дев’ятирічного правління Леоніда Кучми, ейфорію п’ятирічної давності, коли Помаранчева революція поклала край фальсифікаціям виборів і пообіцяла знищити корупцію та забезпечити процвітання. Цю ейфорію розвіяли запеклі політичні чвари, й революція почала блякнути.

І ось перед нею на екрані Янукович, і вона схвально про нього висловлюється.

Не про те, що відбувається на екрані, а про те, як швидко Янукович розвіяв побоювання, що він маріонетка Москви. Він відкинув запрошення Владіміра Путіна вступити в економічний союз, заявивши, що це неможливо з огляду на членство України в СОТ, до якого не належить Росія разом із колишніми партнерами. Потім він дав зрозуміти, що Україна проситиме позик на багатосторонній (МВФ), а не двосторонній основі (Росія).

Ця різка відмова не була популістським і неефективним задиранням носа, до якого часто вдавався Ющенко, переконана вона.

„По-крупному зіграв, по-справжньому”, – каже Жанна Валеріївна.

„Отже, крок убік інтеграції з Росією не відбувся”, стверджує вона, однак “це не нашкодить добрим відносинам із нашою сусідкою”.

Вона продовжила: „Я бачу в Януковичу великого гравця. Для мене це несподіванка”.

Як, напевно, і для багатьох українців.

Чи принаймні тих численних українців, які вважають, що Янукович – „бандит”, як називав його Ющенко, та української діаспори, яка головно походить із “прозахідного” заходу України і побоюється, що російськомовний президент конче має виявитися проросійським.

Однак більшість українців не здивовані, засвідчило нещодавнє опитування. Його результатами поділився зі мною член партії „ПОРА”, створеної під час Помаранчевої революції, який очолює коаліцію в міській раді Львова, серця Західної України. Лише 20% українців вважають, що Янукович буде маріонеткою Путіна, а 60% переконані, що він не поверне Україну на орбіту Росії.

Решта не визначилися чи не мали думки з цього приводу, каже Андрій Білоус.

„Поки що люди вважають, що йому можна довіряти”, – каже він.

Власне, чому, питає Білоус, Янукович обов’язково має жертвувати незалежністю України? Для чого йому відмовлятися від можливості стати великим президентом і бути замість того лакеєм Кремля? Його політичний ментор Кучма таким не був, „а в нього було для цього дев’ять років абсолютної влади”.

Як підтвердили лютневі вибори, Україна глибоко розділена між сходом і заходом, між російськомовними та україномовними.

Багато хто звинувачує в цій антипатії передвиборчу кампанію, коли політики завойовують підтримку західного регіону – зокрема Ющенко і Тимошенко – демонізуючи схід, а їхні супротивники – зокрема Янукович і Кучма – демонізують захід.

„Я українець, а не сепаратист, – заявив мені львівський підприємець. – Сепаратизм розпалюють політики”.

Можливо, цього разу, через п’ять років тактики Ющенка зі цькування росіян і з огляду на те, що країна коштом російськомовного сходу проголосила українську єдиною державною мовою певним чином із помсти радянській нетерпимості, Партія регіонів Януковича – саме те, що треба.

За словами Олени Бондаренко, депутата Партії регіонів із рідної області Януковича, Донецької, Партія регіонів зовсім не є консервативною партією жорсткої лінії і сповідує такі „ліберальні” ідеї, як податкові канікули малому бізнесу задля створення робочих місць у регіонах. Вона стверджує, що така політика виправдовувала себе у Східній Україні, аж поки пані Тимошенко не відмовилася від неї, щоб вивільнити кошти для соціальних видатків.

Це спричинило справедливе невдоволення у Східній Україні, де за десять років 600 тисяч працівників втратили стару роботу, але не так просто було перетнути кордон дружньої Польщі в пошуках нової.

Вона каже, що східні українці пишалися тим, що вони залишилися і створили робочі місця. „У нас на сході немає традиції їхати кудись, аби заробити грошей”.

Вона запевняє, що вірити, ніби східні українці – російські лакеї лише через те, що вони живуть на кордоні й розмовляють російською, – „надто просто” і „неправильно”.

„В економічному плані більш націоналістичних українців, ніж східні, не знайти, – стверджує вона. – Саме східний регіон (захищаючи наші економічні інтереси) відстоював і захищав Україну від російських інвесторів”.

Вона каже, що пріоритети Ющенка були розставлені навпаки: він обіцяв покращення соціальних програм, не створивши перед тим економіки для їх підтримки.

Цей погляд поділяє чимало людей, включаючи Юрія Сколотяного, економічного оглядача авторитетної київської газети „Дзеркало тижня”.

За словами Сколотяного, патерналізм політики Ющенка по суті призвів до відновлення радянського переконання, що створювати має держава, а не окремі громадяни. У результаті цього минулого року, після економічної кризи, загальний обсяг державного боргу зріс удвічі – до приблизно 40 млрд. дол.

Дефіцит державного бюджету становив приблизно 10 млрд. дол., третину бюджету, каже він.

Проте поза економічними питаннями східні українці, як стверджує Бондаренко, найбільш ображені тим, що країна проголосила українську своєю єдиною державною мовою.

„Відчайдушно прагнучи історичної помсти за страждання, яких вони (україномовні) зазнали, коли їх змушували розмовляти російською (за радянських часів), вони скористалися тією самою тактикою нав’язування мови. У поспіху вони забули, що ми маємо право розмовляти російською”.

„Ми в цій країні – не іммігранти. Ми тут живемо, ми тут народилися, тут наші діти, ми сплачуємо тут податки. У цій помсті росіянам забулося те, що політика була спрямована не проти росіян, а проти українців, які розмовляють російською”.

А потім, на завершення, вона сказала дещо, що має бути знайоме канадцям.

„Щоб гарантувати подальшу єдність країни, ми повинні дати мовам рівні права в кінематографі, освіті, судах, документах, на радіо і телебаченні”.

„Це початок нашої демократії”.

Тимчасом, сидячи у своєму кабінеті, заступник директора радіомовної компанії Жанна Валеріївна заявила, що ніколи не вважала, що влада Помаранчевої революції мала значні здобутки, проте їй приємно було бачити, як мільйони українців приєдналися до революції та продемонстрували, що не можна забрати в них демократію з допомогою фальсифікацій.

Саме це, за її словами, – найбільший оплот проти втрати незалежності. І попри всі помилки Ющенка, українці повинні бути йому вдячними за те, що він залишив по собі повагу до свободи слова.

Вийшовши з будівлі, я наштовхнувся на натовп демонстрантів, які через гучномовець вимагали від Національної радіокомпанії України спростування чуток про вирізання з місцевого київського ефіру програм із критикою мера. Речник радіомовної компанії, теж через гучномовець, у відповідь запевнив, що подібні дії не плануються і місцеві передачі йтимуть у звичному режимі.

„Ось так воно робиться зараз, – пояснив мій перекладач. – Коли люди мають на що скаржитися, вони говорять про це вголос, а влада слухає і реагує”.

Оригiнал матерiалу:
http://www.winnipegfreepress.com/opinion/fyi/two-solitudes-two-la

ЗА двомовність якщо ви є...

Цікава думка відвідувачів та дописувачів сайту на тему двомовності (якщо ви прийшли з брудом - одразу вертайтеся звідки прийшли). Це актуально. Про це потрібно говорити, дискутувати (не срати матюками, шановні!) сьогодні. ТОж моя особиста думка така: особа, яка виступає та підтримує думку та теорію (якщо така існує) двомовності в нашій країні, повинна дотриматись деяких (не простих) правил (і не кажіть що вони для того, щоб їх порушити):

1. Знання української на доброму розмовному рівні та обізнаність в українській граматиці, літературі, кіно, історії тощо дають право людині вимагати утвердження будь-якої мови світу як другої державної.
2. Розуміння того, що це не просте питання (або не проста проблема нашого специфічного суспільства); так як в Україні проживає коло 130 національностей (не хочу нікого скривдити, але точної цифри не знаю), так званих нацменшин, представники якої теж заговорять про свої вимоги, тому може виникнути метушня, просто кажучи.




На разі це все, але доповнення будуть, а тепер опитування:
free counters

72%, 31 голос

2%, 1 голос

7%, 3 голоса

14%, 6 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

5%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Знову про мовне питання...

В етнопсихології досліджується таке явище як вплив іноетнічного мовного середовища на структуру етнічної свідомості. Встановлено, що проживання в чужомовному середовищі сприяє білінгвізму (вживанню двох мов) у першому поколінні. А вже в другому і особливо в третьому поколіннях відбувається повна мовна асиміляція. Чи не тому серед українців такий високий відсоток тих, хто назвав рідною мовою російську?

Таке "розмивання" етнокультурних особливостей характерне здебільшого для жителів великих міст. Але в цій ситуації найстрашніше те, що ці люди живуть не в чужому етнічному середовищі, а в чужомовному колі свого ж етносу. Більшість людей абсолютно не усвідомлюють цього або байдуже сприймають цей факт як щось цілком нормальне. Тим часом втрачається етнічна специфіка характеру українців, що в свою чергу призводить до збільшення певних потаємних, прихованих рис і властивостей національної психіки. Довгий час російська вважалася мовою високоосвіченої і культурної частини суспільства (як французька для росіян ХVІІІ ст.). Селянин, потрапивши до великого міста, за будь-яку ціну намагався засвоїти мову "панівної" нації. Звідси - всі хвороби національної психіки: і відсутність національної самосвідомості, і комплекс меншовартості, і невпевненість у власних силах, і пораженство, і абсолютна нехіть до державотворення.

Слід також відзначити і той відрадний факт, що не завжди серед українців чужа мова (переважно російська) вбивала почуття національної самосвідомості. Відомо безліч прикладів, коли українці віддавали життя в боях за свободу України, говорячи російською мовою. Отже, русифікація, спрямована на притлумлення національної самосвідомості, далеко не завжди досягала своєї мети. Тут діє якийсь підсвідомий феномен української вдачі, якесь глибинне відчуття своєї національної вартості...

(с) за матеріалами з книги Г.Лозко "Українське народознавство" Київ 1995 р.