хочу сюда!
 

Марсель

35 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «лідери»

Сестри Музичук піднялися в світовому рейтингу FIDE

Сестри Музичук піднялися в світовому рейтингу FIDEАнна займає третє місце, Марія – шосте

china-ukraine.info. Анна и Мария Музычук© china-ukraine.info. Анна и Мария Музычук
Сестри Анна і Марія Музичук покращили позиції (+1) в світовому рейтингу FIDЕ (Міжнародна шахова федерація).
 
До сотні найсильніших шахісток світу входять 7 представниць України: 
Анна Музичук (2564), Марія Музичук (2545), Анна Ушеніна (2440), 
Наталя Букса (2437), Інна Гапоненко (2420), Юлія Осьмак (2403), 
Наталя Жукова (2375).
 
 
У світову сотню входять 7 шахістів України: Василь Іванчук (2714), 
Антон Коробов (2703), Юрій Криворучко (2698), Павло Ельянов (2676), 
Руслан Пономарьов (2663), Юрій Кeзубов (2660), Олександр Арещенко (2652).
 
 
У списку ста найсильніших юнаків 4 українців: Кірілл Шевченко, Павло Воронцов, 
Володимир Ветошко, Євген Штембуляк.
 
У сотні найсильніших дівчат 5 українок: Юлія Осьмак, Надія Шпанко, 
Марія Бердник, Олена Мартинкова, Софія Краснокутська.
https://sport.ua/news/412508-sestri-muzichuk-pidnyalisya-v-svitovomu-reytingu-fide

13 армійський корпус - серед спортивних лідерів Збройних Сил

У 13 армійському корпусі проведено аналіз стану фізичної підготовки в частинах корпусу та виконання заходів «Року фізичної підготовки та спорту» у першому півріччі 2012 року.

-  З метою виконання поставлених завдань щодо удосконалення процесу фізичного виховання військовослужбовців, організованого і ефективного проведення заходів року фізичної підготовки у 2012 навчальному році, командиром 13 армійського корпусу та командирами військових частин з’єднання були відпрацьовані рішення на організацію фізичної підготовки та спортивно – масової роботи в підпорядкованих військових частинах, - зазначив тимчасово виконуючий обов’язки начальника служби фізичної підготовки і спорту 13 армійського корпусу капітан Іван Каращук. - Зокрема, було визначено військові частини, які протягом навчального року займаються за спеціальними, посиленими програмами фізичної підготовки. Серед них - 24 окрема механізована бригада, 80 окремий аеромобільний полк, 29 окремий розвідувальний батальйон та додатково в кожній військовій частині визначено один підрозділ, що займається за посиленою програмою фізичної підготовки.

Такий комплексний підхід вже за підсумками першого півріччя показав позитивні результати. Так, на Спартакіаді Збройних Сил України серед з’єднань та повітряних командувань 13 АК вже має лідируюче місце: перші місця з гирьового спорту, волейболу та багатоборства ВСК, а з міні-футболу – з’єднання посіло друге.

-  Сьогодні армійський корпус впевнено тримає загальне перше місце в Спартакіаді Збройних Сил України, - додав капітан Іван Каращук. – Але «спочивати на лаврах» ще зарано, попереду змагання з літнього біатлону, бігу на 1100 метрів з подоланням смуги перешкод у складі підрозділу, воєнізованого кросу на 3 км зі стрільбою та метанням гранати. І в цілому вони будуть визначати  загальне місце з’єднання на першості Збройних Сил.

До загальної скарбнички спортивних досягнень 13 армійського корпусу позитивні результати принесли учасник 20-го Огляду на кращу організацію фізичної підготовки та спортивно – масової роботи в Збройних Силах України. Управління з’єднання оцінено на добре, а 11 орема артилерійська бригада та 15 реактивний артилерійський полк отримали відмінні оцінки.

Провівши аналіз першого півріччя поточного року, управлінню корпусу та підпорядкованим частинам були поставленні завдання до кінця 2012 року. Зокрема, командири військових частин зобов’язані провести ретельний аналіз ефективності процесу фізичної підготовки у своїх колективах. Також, у 13 армійському корпусі розпочинається навчально – тренувальні збори щодо підготовки підрозділів військових частин до першості з’єднання з літнього військового біатлону, воєнізованого кросу на 3000 метрів з метанням гранат та стрільбою, бігу на 1100 метрів з подоланням смуги перешкод в складі підрозділу.

Право на восстание

Автор - один з провідних українських дійсно фахових політтехнологів Сергій Гайдай. Це треба прочитати. Очень скоро молодые и активные сообразят: если попасть в политику мирным путём невозможно, стоит пинками выгнать тех, кто не хочет уйти по-хорошему Как отправить на свалку нынешнее поколение украинских политиков, заменив их принципиально другими? Заметьте – не новыми, а именно другими. Политическая система периодически подбрасывает нам новых персонажей. Но действуют они по-старому. В итоге новое поколение украинских политиков ещё опаснее и вреднее для страны, чем предыдущее. Они циничнее, ненасытнее и с более жёсткой хваткой. Сегодня украинское государство устроено несправедливо. Чем ближе ты к власти – тем у тебя больше способов богатеть и быть защищённым законом и от закона. А чем дальше – тем ты беднее, и тем меньше стоит твоя жизнь. И даже закон тебе не поможет. Справедливости – вот, чего на самом деле хотят люди, а вовсе не дружбы с Россией или Европой, и не закона о том, на каком языке говорить – на русском или украинском.Как тем, кто может и хочет менять нашу жизнь, идти во власть? Легальногосоциального лифта в политику нет. Есть только чёрный ход. Система пускает лишь тех, кто готов жить по её правилам. У неё есть тысячи уловок и способов, чтобы сохранить себя и нейтрализовать контрэлиту, готовую заменить существующий политический класс. Прежде всего это наше с вами невежество и податливость мифам. Миф о том, что политика –грязное дело и в политику идут только ущербные граждане, состоявшиеся или успешные – аполитичны. Это как анекдот о парне, который сам ел торт, а остальным говорил, что он невкусный. Зачем власти новые поколения конкурентов? Лучше пусть думают, что это дело не для них. Миф о деньгах: для взятия власти нужны большие деньги олигархов. Говорят, у простого народа нет денег на политику. На самом деле есть! Нужно только убедить простых граждан в необходимости вложить «свои кровные» в политику и суметь собрать их вместе. Посмотрите, что происходило на Майдане. Можно, конечно, верить в мифы про американские деньги, но без реального запроса на перемены в стране ничего бы не было. Это подтверждают и события в России. 24 декабря на проспекте Сахарова в Москве собрались десятки тысяч людей. Деньги на аппаратуру для митинга, оборудование сцены и транспорт нашлись через соцсети после публикации поста о сборе пожертвований на организационные расходы.Миф о гражданской войне. При словосочетании «государственный переворот» украинцы приходят в испуг. В их представлении переворот – это потрясения, стрельба, беспорядки и разруха. Этому нас научили «историки». Этот миф как никогда выгоден любому правящему классу. Как бы неэффективно и преступно они ни правили страной, народ не должен хотеть реализовать своё священное право на восстание. Граждане должны бояться любых переворотов. И тогда правящий класс может чувствовать себя безнаказанным. Но государственный переворот можно назвать и по-другому – смена власти, замена старой политической системы на новую, смена политических элит, кардинальное преобразование государственной системы. Так вот, если за это возьмутся профессионалы, имеющие управленческий опыт, которые хотят защитить себя и будущее своих детей, его можно будет осуществить без особых потрясений для граждан страны. Запрос на перемены, как и на таких героев, в обществе есть. В течение этого года я наблюдаю, как создаются дискуссионные клубы людьми, далёкими от политики, но готовыми перейти от слов к делу. В «Фейсбуке» рождаются движения, готовые диктовать власти свои условия. Участники не только ведут дискуссии в сети. Они выходят на уличные акции, заявляя о своих требованиях Возможно, наши Навальные уже «зреют» в сети. И, возможно, у нас появится настоящий лидер, подобный Саакашвили, который благодаря наличию политической воли в течение восьми лет последовательно менял криминальную и коррумпированную Грузию на Грузию, где уважают закон. Таких лидеров нам не хватает? Но это не значит, что их нет. Посмотрите, сколько в Украине мудрых, опытных бизнесменов и руководителей. Есть и молодые люди, чьи мечты не о покупке «бентли» и постройке «маетка» в пригороде столицы, а о новой Украине. Загнанным в угол этой властью, им не останется ничего иного, кроме как взять на себя ответственность за будущие перемены. Призыв к справедливости и люстрации класса коррупционеров будет одним из ключевых, который поддержит большинство украинцев. Знаете, сколько отважных и сплочённых одной идеей людей нужно для больших перемен? Достаточно будет пятерых. Иместа вакантны.

Источник: Фокус

Ляпас: Україна потребує якісного оновлення еліти

Андрій Скумін

Коротка мить «квіткового» ляпаса Дмитрові Табачнику у виконанні студентки Дарини Степаненко викликала неабиякий резонанс у суспільстві. Публічно здійняти руку на міністра – це вже щось нове. Як згодом стане відомо, то не був індивідуальний подвиг студентки: діяла вона від імені Братства святого Луки, пов’язаного із сумнозвісним Дмитром Корчинським. Широкий резонанс акції передбачуваний і навіть гарантований. Уже через півгодини після скандалу про вчинок дівчини говорили з трибуни Верховної Ради. Блискавично включилася інтернет-спільнота. Наступного дня історію з ляпасом обговорювали в Шустера на «Першому національному». Посипалися коментарі й заяви. Студради, наче за помахом чарівних ректорських паличок, кинулися засуджувати «хуліганку» Дарину. Озвався навіть президент РФ Дмітрій Мєдведєв,пожартувавши в бік «свого» міністра освіти: дивіться, щоб і у вас чогось такого не сталося…

Інформаційна піна почала осідати після вихідних. Найдивніше, що оцінювали переважно дії студентки, хоча треба було говорити й про урядовця, адже «персонажів» було двоє. Корчинський Корчинським, але головним провокатором у цій історії виступив усе ж таки сам міністр Табачник. Що він україноненависник, розписано в багатьох публікаціях, в яких міститься аналіз як конкретних дій цього чиновника, так і його публіцистики. Але чому в такому разі президент Янукович досі не звільнив його з посади? Чому залишається глухим до численних протестів і звернень? І якщо, скажімо, міністр-антисеміт в ізраїльському уряді – цілковитий нонсенс, то чому в Україні перед українофобами вмикається зелене світло?

Отож об’єктивно запит на ляпас Табачникові, як і всім представникам влади, які здійснюють антиукраїнський курс, існує, і дивно було б, якби хтось із молодих і гарячих не озвався на нього. Коли влада уникає діалогу із суспільством, коли довкола панує вибіркове правосуддя, а правоохоронні органи обслуговують не закон, а владу, – неминуче з’являється ґрунт для радикалізму.

Втім, залишається чимало запитань і до іншої сторони – суспільства. Чи готове воно контролювати владу? На жаль, ні. Інститути громадянського суспільства в Україні поки що залишаються слабкими. Здавалося б, у такій ситуації тон мають задавати інтелектуали. Але в умовах, коли в країні встановлюється монопольна, напівавторитарна влада, неминуче виникає запит іще й на пристосуванство: за останні рік-півтора спокусі сервілізму легко піддалася значна частина інтелектуальної (за визначенням) «публіки», а то й духовних провідників.

Ректор бунтівної студентки, наприклад, тривалий час ніяк не міг вибрати для себе гідного амплуа – відсторонитися? Засудити? Підтримати? Проігнорувати? І таку метушливу поведінку президент Києво-Могилянської академії пан Квіт демонструє далеко не вперше. Останній кричущий випадок – (не)підписання сумновідомого листа «інтелігенції» на підтримку «курсу реформ Януковича». За цим уже тривалий час проглядає намагання витримати таку собі «середню лінію», аби й вовки були ситі, і ягнята цілі. Втім, що буває з компромісною поставою ягнят, коли хижакові кортить їсти, описав у своїх байках іще Лафонтен.

Є великі претензії й до «патріархів» гуманітаристики, котрі вже давно розводяться про свій месіанізм та інтелектуальну цноту. Замість розбудови в Україні освітнього простору європейського типу, залучення підтримки іноземних колег досередини країни, стимулювання обдарованої молоді, що має досвід роботи й викладання за кордоном, до інтелектуальної праці на Батьківщині, весь креативний дух професури кшталту Мирослава Поповича та Ярослава Грицака в роки незалежності пішов на побудову власного «я», піар у закордонних університетах і телевізійних шоу. В кожному виступі (а власне, виступами всі їхні справи й обмежувалися) можна було почути яскраві вислови, риторичні парадокси, вихваляння причетністю до західного досвіду й цінностей, головним мотто яких було: «Я є! Я маю бути першим!» Шкода тільки, «патріарший» амвон виявився зайнятий охочими чхати на весь цей академічний снобізм, зарозумілість і марнославство.

Схожа вовтузня відбувається в літературі. Якщо всерйоз сприймати деякі презентації та «імпрези», мало б скластися враження поголовної геніальності представників письменницького цеху. До того ж виняткової – яка плекає его і зневажає інших. От тільки не видно нині в ньому титанів. Воно й не дивно: адже не досить, як це робить, приміром, Оксана Забужко, роками котитися за інерцією «польових досліджень…» і навіть у «букетному інциденті» вбачати їхній відгомін. Варто полишити самомилування й поглянути на те, чому в такому жалюгідному стані майстерня слова. Без спроможності тих, хто творить, задавати стандарти якості, прищеплювати їх молодим авторам, опиратися несмаку замість літератури процвітає графоманство. Тому й не дивує, що в Україні бракує лідерів думок.

Догоджання можновладцям набуває різних форм. Важко забути зворушливу сцену, коли перед Ганною Герман, авторкою цілої прозової книжки й за сумісництвом президентської радниці, раптом узявся розшаркуватися сам блаженнійший Святослав, глава Української греко-католицької церкви. Разом із отцем Борисом Гудзяком, очільником Українського Католицького університету. І заодно з «православним комуністом» Борисом Олійником, який до тієї книжчини спорудив напутню передмову. Що їх подвигло на участь у вікопомній презентації? Любов до художнього слова? Гордість за єдиновірну літераторку? Чи все ж її належність до владного сонму?

Отож історія з «квітковим» ляпасом змусила вкотре задуматися про якість влади й суспільства. Так, ми стоїмо по шию в болоті. По один бік – жадібна, жорстока, цинічна, хоч і сповнена внутрішнього страху влада, яка думає, що прийшла до «керма» назавжди; по другий – ми, схожі на людей, про яких писав Шевченко: «А братія мовчить собі, витріщивши очі». Найприкріше, що не чути голосів тих, хто претендує – мав би претендувати (!) на роль провідників. Інтелектуальний, моральний опір повзучому авторитаризмові надзвичайно слабкий. Натомість першу скрипку грають уже перевірені авантюристи, пристосуванці й провокатори. Одні з них протоптали стежку на Банкову, особливо не приховуючи цього. Інші, схоже, прописалися там іще давніше, хоча для публіки продовжують гарячкувати на барикадах, насправді граючи із владою у піддавки.

Найголовніше, що можна закинути кожній із категорій провідників – митцям, ректорам, «совісті нації», «патріархам» і «аксакалам», – це неспроможність відповідати тій високій ролі й суспільним очікуванням, до яких вони мусять дорівнятися з огляду на статус. Адже роль кожного, хто претендує на суспільний авторитет, хто очолює структури, які навчають наступні покоління чи випускають «культурні продукти», покликані сприяти духовному розвитку нації, – допомагати подоланню громадянами в собі раба й совка. Суспільні авторитети–духовні лідери–покликані створювати середовища, в яких народжуватимуться й закріплюватимуться нові стандарти знань, досліджень, пізнання, гідної суспільної поведінки. Не сталося – принаймні досі.

Тому й залишається відчуття вакууму. І тим голосніше відлуння ляпаса, що прозвучав серед тиші. То, може, досить стрясати повітря словесами на блогах, вправлятися в самопіарі, ділити титули, хизуватися власним лібералізмом, водночас потайки приміряючись до імовірних синекур від влади чи то комфортних зарубіжних грантів? Чи не відповідальніше й чесніше збудувати в освіті й інтелектуальному просторі те, що стало б для суспільства рятівним муром супроти будь-яких зловорожих випадів табачників. Може, тоді в нього з’являться не авантюрні провідники й аморальні авторитети, а справжні, непідробні й відповідальні лідери? Бодай духовні.

Наливайченко и Бондарчук бросают Ющенко?

Павел Вуец, «Главком»
   В ближайшие дни «Наша Украина» может понести очередные потери, на этот раз VIP-уровня – на грани ухода из партии находятся глава политсовета Валентин Наливайченко и глава центрального исполкома, а по совместительству основной спонсор Сергей Бондарчук.

В общем-то, логичный финал, если вспомнить предыдущие перипетии в руководстве партии. «Главком» уже писал о том, как весной этого года глава политсовета «Нашей Украины» Валентин Наливайченко пытался внести изменения в устав партии, чтобы стать реальным ее руководителем и сузить полномочия Виктора Ющенко до церемониального уровня. Эту идею поддерживали многие партийцы, которые видели, что при небольшом доке в партстроительстве Викторе Андреевиче партия окончательно загинается. Тогда Ющенко, прознав о таких планах, провел с партийцами жесткую беседу, суть которой сводилась к тому, что если на грядущем съезде его захотят лишить полномочий, то ноги его на этом мероприятии не будет. Съезд так и не состоялся, если не считать таковым названный съездом митинг возле Верховной Рады, на котором, естественно, не решалось никаких существенных вопросов.

С тех пор жизнь в «Нашей Украине» теплилась без каких-либо заметных всплесков, но с бурной внутренней борьбой. Крыло вечной фаворитки Ющенко Веры Ульянченко было против усиления позиций Наливайченко, и считало, что лояльно относящаяся к Ющенко власть поможет преодолеть партии 3 %-ный барьер. В крайнем случае, можно будет договориться о победе в пяти мажоритарных округах для избранных членов «НУ». У Бондарчука, который платил, и, видимо, считал, что должен заказывать музыку, были свои планы на жизнь – он верил в то, что можно вылепить национального лидера из Наливайченко. Но гордыня, проявленная Ющенко в случае с несостоявшимся изменением устава, заставила экс-руко¬водителя «Укрспецэкспорта» хорошенько призадуматься, насколько это будет реально сделать в рамках «Нашей Украины». И он, очевидно, все больше склоняется к тому, чтобы не переделывать обстоятельства под себя, а создать новые.

Скинут балласт

В центре общественного внимания «Наша Украина» со своими проблемами оказалась недавно, когда Виктора Ющенко вызвали в Печерский суд для дачи показаний. Показательной тогда выглядела реакция Бондарчука, который заявил, что президиум партии обратится к своему главе с предложением не давать свидетельских показаний по «делу Тимошенко», пока уголовные процессы против оппозиционеров не будут возвращены в правовые рамки. Ющенко, как известно, хоть и не сразу, но на процесс пришел и свидетельские показания дал, чем вызвал недовольство других партий из Комитета сопротивления диктатуре – те потребовали от «НУ» исключить из своих рядов экс-Президента. Впрочем, исключение «Нашей Украины» из Комитета в случае невыполнения этого условия всерьез никто не рассматривает – мол, в партии достаточно настоящих патриотов и бойцов, и это было бы несправедливо по отношению к ним. Намек на то, что помимо команды экс-Президента в партии есть и более адекватные и договороспособные товарищи (именно Бондарчук представлял «Нашу Украину» 24 августа на митинге в парке Шевченко). И, насколько нам известно, ни Бондарчук, ни Наливайченко не имели отношения к загадочной ликвидации палаток «Нашей Украины» под Печерским судом после посещения суда Ющенко.

Выступление главы «Нашей Украины» фактически на стороне обвинения в деле Тимошенко (с соответствующими потерями остатков рейтинга партии), очевидно, для Наливайченко и Бондарчука и стало тем сигналом, что «пора валить». Логика в таком поступке очевидна – им просто надоело постоянное противостояние с консервативным окружением Ющенко. Причем, было бы за что бороться. Бренд «Наша Украина» хоть и узнаваем, но воспринимается в лучшем случае с иронией, а отношение к Виктору Ющенко большинства коллег-оппозиционеров, прямо скажем, не способствует ведению полноценного партийного диалога. К тому же, сколько бы Наливайченко ни говорил об отсутствии у него политических амбиций, вряд ли депутатский значок ему помешает. А в прохождение «Нашей Украины» в парламент при нынешнем положении вещей может верить разве что Вера Ивановна. Определенные надежды могли бы быть на мажоритарку, но она, судя по всему, накрывается медным тазом. В таком случае выход один – вливаться в компанию к Тимошенко или Яценюку, что затруднительно с Виктором Андреевичем и его обанкротившейся (в прямом смысле – долги достигают 80 миллионов гривен) партии.

К тому же, от самого Ющенко толку мало – желания заниматься активной политикой он не проявляет и превратился в потускневший фетиш, который поочередно используют в своих целях те, кто еще остался в его окружении. Свою главную миссию – гаранта безопасности ближайшим соратникам, в число которых входит и Бондарчук, Виктор Андреевич уже выполнил.

«ОК» вместо «НУ»

Члены президиума «Нашей Украины», которым вчера далось дозвониться «Главкому», все, как один, говорили, что не в курсе дел, которые сейчас происходят в партии, а сам Сергей Бондарчук заявил, что вопрос выхода из партии перед ним с Наливайченко пока не стоит: «Таких планов у нас сейчас нет, могу вам об этом сказать абсолютно открыто. Да, у нас есть свое видение развития партии, и мы идем этим путем, не обращая внимания на что-то другое. Но именно выход из партии мне сложно как-то комментировать».

Потенциальные «ушельцы» не могут не понимать, что хлопнуть дверью – это одно, но никуда не деться от того факта, что совокупный рейтинг и узнаваемость Наливайченко и Бондарчука вряд ли дотягивают даже до подкошенного рейтинга Ющенко. Но, кажется, сейчас эта парочка и ей сочувствующие (вроде Андрея Парубия и Виктора Матчука) будет действовать по принципу, которому следовали многие бывшие «нашеукраинцы» – сначала покинуть раздираемый противоречиями корабль, а там уже разбираться в собственной тихой гавани, куда плыть дальше. Так действовал в свое время тот же Вячеслав Кириленко, которому надоели наставления «старших товарищей».

К тому же, Наливайченко загодя подготовил путь к отступлению – общественная инициатива «Оновлення країни» была создана еще 20 мая 2010 года. Сайт «ОК», у которой есть свой логотип, выполненный в цветах белорусского флага, полностью посвящен персоне Валентина Александровича. Именно эта организация и должна стать плацдармом для нового, отдельного от «Нашей Украины», проекта.

«Цель деятельности ОК – обновление политической системы и проведение долгожданных реформ, необходимых для благосостояния граждан и укрепления независимости страны», – новому движению не откажешь в старом пафосе. В пафосе, с которым начинали свои самостоятельные политпроекты другие выходцы из «Нашей Украины» (в том числе ее руководители), которым не счесть числа. Правда, для некоторых самостоятельная политкарьера застыла на этапе раздувания щек…

Єдиний вихід - нові обличчя політики.

Директор Агентства моделювання ситуацій  Віталій Бала :    Поява нових обличч, які покажуть інший шлях  для країни - єдиний вихід із ситуації, що склалася.

 

- Пане Віталіє, експерти обіцяють, що наступний політичний сезон буде дуже гарячим. Тим більше, що попереду ухвалення нового виборчого законодавства ... Враховуючи це, можна очікувати якихось помітних зрушень з вересня?

- Хотів би розчарувати всіх, хто покладається на якісь прогнози. Так, склалося, що в українській політиці, а особливо з 2004 року, політична доцільність і особисті відносини превалюють над усім іншим. Всі рішення, які у нас приймаються останнім часом - неважливо які, по Юлії Тимошенко, Ющенку, колись по Морозу, Литвину - це все особисті відносини.

І те, що зараз відбувається з опозицією - це теж елемент особистої помсти. Тобто, емоційний чинник в українській політиці, на жаль, переважає, а це означає, що говорити про якісь прогнози не варто. Так само не варто говорити про вибори, зміни. Адже очікувати, як бачимо, можна чого завгодно??

- Давайте докладніше про виборче законодавство. Наскільки можуть бути кардинальними зміни в ньому?

- Десять років були вибори за мажоритарною системою, зараз нібито повинна бути мішана. Але я порадив би владі цього не робити.

- Чому?

- Що це означає? Це 225 округів, де провладна партія висуне 2-3 кандидатів, які між собою повоюють, а «вершки» зніме той, кого визначить влада ... Тобто, мета цієї катавасії не в тому, щоб поліпшити виборчу систему, а в тому, щоб утриматися при владі якомога довше. Втім, влада не розуміє, що це тупиковий шлях. І якщо будуть намагатися серйозно фальсифікувати вибори, то тривалого результату це не дасть. Згадайте, всі кардинальні зміни відбувалися якраз після того, як посилено фальсифікували вибори.

- А як же опозиція, що про неї як про перспективу ми вже не говоримо?

- Не дуже люблю використовувати термін опозиція. Я завжди кажу, що опозиція, щоб бути опозицією, повинна мати, якусь позицію. Позиція, що вони «такі-сякі» і вони «крадуть», вибачте, це не позиція ... Опозиція повинна дати альтернативний проект того, як допомогти країні, повинна давати речі, які б приносили результат. Якщо повернутися до ситуації з Юлією Тимошенко, то влада робить одну помилку - усуває конкурентів. Після того, як зникає політична конкуренція, зникає економічна, як результат ми замикаємо коло, де 5-10 осіб не можуть бути розумнішим за 46 мільйонів.

- Ви говорите, що прогнозувати в політичному сенсі не варто, а як щодо реформ, які почалися в країні? Можемо сподіватися, що певні непопулярні рішення і кроки, які зараз всі критикують, через якийсь час все ж принесуть позитивний результат, як це було, скажімо, у Польщі на початку 90-х?

- Тут теж немає гарантій, що буде добре чи погано. Я знаю, що без серйозної боротьби з корупцією, жодна з реформ нинішньої влади не буде діяти. Якщо чиновник буде мати хоч найменшу можливість для корупції, він завжди буде величезним гальмом для руху реформ.

На мою думку, реформування необхідно починати системно, без ривків. Тобто, якщо ви почали податкові зміни, то робіть вже і податкову адміністрацію, міліцію і.тд. Звичайно, зараз всі критикують реформи, забуваючи одну річ - реформування конче необхідне країні. Так, Податковий кодекс викликав хвилю протестів, але чомусь ніхто не говорив про те, що 2 мільйони громадян обманювали державу і не платили до бюджету? Чому ніхто не протестував проти «фуршетів», хабарів для «своєї справи»? Це ж не нормально! Тому, позитив від цих реформ є - вони почалися ... І хоче влада цього чи ні, а їй доведеться їх доводити до кінця, адже саме вони й почали зміни. Тому не варто називати ці реформи непопулярними, вони чутливі, болючі, але вони почалися. Інша справа, що зміни повинні бути для всіх і виконувати їх також повинні всі.

- Але чи може влада боротися сама з собою, якщо говорити про корупцію? Адже всі чудово знають, що у владі далеко не «святі» люди перебувають ...

- Будемо говорити тут про політиків і чиновників взагалі, тому що і влада, і опозиція - це птахи одного гнізда ... Питання в іншому. Насправді, все залежить від політичної волі, від невеликої групи людей, яка захоче це зробити. Так, це буде болісно, тому що торкнеться всіх - від звичайних громадян до правоохоронних органів, а тому можуть бути протистояння, протестні настрої. Але якщо буде політична воля, зміни будуть кардинальні, ніхто - ні опозиція, ні зовнішні фактори не стануть перешкодою.

- Але українська влада в усі часи не мала такої волі...

- Проблема в тому, що політики в Україні перебувають у постійній боротьбі, на межі війни за владу. Ось, тут ми повертаємося до того, про що говорили спочатку, а саме про політичну доцільність. Зараз всі зайняті виборами: діти підуть до школи, а дорослі - у виборчі округи ... Усунувши особистісний фактор, влада усуне своє бажання політичної доцільності.

- Результат цих виборів також неможливо спрогнозувати?

- Звичайно ... Зараз ми не знаємо, який буде закон, яким буде соціально-економічне становище, скільки ще зробить помилок владу ... І ми не знаємо, чи з'явиться на цих виборах політик-прорив, тобто абсолютно нова людина.

- А це можливо?

- Такі люди завжди так з'являються ... Ось прийшов новий політик - і 40% за нього проголосували. Це ж крах для влади: міняй закон, суди опозицію, нічого не допоможе ... І тут навіть не говоримо про те, чи дадуть йому пройти, адже всі, як я вже говорив, зайняті війною.

- На президентських виборах було кілька таких «других» ... І нічого!

- Ні, були «треті», а зараз попит саме на «інших», нових, абсолютно не пов'язаних з політичною системою. Політик, який дасть людям впевненість, що вони будуть залучені у вирішення питань, може стати переможцем.

Найкращий зараз варіант - це входження в політику нових людей та нових проектів. Це факт. Але треба, щоб ці люди чітко собі уявляли, якою має бути Україна. Вони повинні бути з чіткою позицією, говорити, що Україна повинна бути з такою-то формою управління, форма власності така-то, соціальний захист така-то ... Повинна бути чітка лінія.

- А ви не думаєте, що влада може штучно створити такого політика чи політичний проект?

- Це не штучний процес ... І щоб це сталося, це має бути природно. Для того, щоб це сталося, потрібна присутність конкуренції в самих політичних силах. Це в першу чергу. Тому що в нинішніх партіях вождів оточення настільки сильно «оточує» першу особу, що інших пропозицій, позицій вже немає, їх ніхто не чує. Інакодумці не потрібні ... Ось у чому проблема. Тобто, не маючи конкуренції всередині своїх політичних сил, не маючи «нової крові», іншої думки вони ж самі й гинуть від цього. Тому поява нових облич, які почнуть переконувати людей, які покажуть інший шлях для країни - це єдиний вихід з ситуації в країні.

- З кожним днем все більше людей розчаровується в діях нинішньої влади. У чому проблема?

- Проблема сьогоднішньої влади в тому, що вона йде за принципом добору кадрів не з професійної точки зору, а кумівства і сватівства. Але так робили всі і до них ... А от якби вони дійсно набирали професіоналів, тоді у них було б більше шансів для якісних змін. Треба було набрати спеціалістів і дати їм можливість самореалізуватися. Адже коли людина бачить, що він може самореалізуватися, вона реально буде щось робити і пропонувати нові шляхи.

Фактично це той соціальний діалог, який повинен був бути з суспільством завжди. Але влада закрилася у вузькому колі. І в цьому головна проблема чинної влади ...

Нам потрібно створити українську політичну еліту. Тому що у нас її немає. Не в сенсі етносу, а в сенсі української державності. Без цього нам нічого не світить. А створити еліту сучасного штибу можна тоді, коли будуть однакові правила, за якими будуть грати все.

А у нас зараз при владі політичний клас. І його найбільша проблема в тому, що коли з”являються нові люди, вони і далі борються за те, щоб залишитися при владі. А я завжди в таких випадках кажу політикам: «Якби ви хоч 50% з того, що обіцяли людям, виконували, ви були б завжди при владі». А то приходять тільки для наживи ...

Данилюк: Україна стоїть на порозі громадянської війни


Керівник Всеукраїнського центру сприяння підприємницькій діяльності Олександр Данилюк в ефірі телеканалу ТВі заявив, що дострокові вибори на сьогодні є єдиним виходом із громадянського конфлікту, в якому опинилося українське суспільство.

«Ми створили громадянський рух «Спільна справа», який, по-перше, має об’єднати всіх, хто усвідомлює, що влада, після скасування політичної реформи 2004 року, фактично узурпувала частину повноважень, які не були делеговані їй під час виборів народом — єдиним джерелом державної влади, і хто розуміє, що ці узурпатори є неефективними управлінцями. І тому як з правових, так і суто з суспільних міркувань вони мають піти на вибори. Ми розуміємо, що це єдиний механізм безкровного вирішення суспільного конфлікту, який уже на сьогодні наявний, і радикалізується через репресивні дії влади», — вважає Данилюк.

Данилюк також зазначив, що організатори руху «Спільна справа» залишають незмінною свою позицію відносно Податкового кодексу, і домагатимуться визнання його неконституційним, передає Newsru.

«Наша позиція відносно Податкового кодексу є незмінною: він був проголосований сотнею депутатів, які голосували картками своїх колег. Це є порушенням частини 3 статті 84 Конституції України, яка чітко говорить про те, що кожен депутат має голосувати особисто. Це є підставою для визнання даного кодексу неконституційним».

«Нами підготовлене відповідне звернення, яке буде передане опозиційним депутатам, і ми сподіваємося, що вони знайдуть достатню кількість підписів, для того, аби зробити подання до Конституційного суду. І виконувати цей Податковий кодекс ми не збираємося, тому, що він не є чинний від самого початку. Більше того, він є злочинний! Фактично, мало місце втручання одних народних депутатів в роботу інших народних депутатів, оскільки голосування за іншого народного депутата це теж саме, що голосування за іншого виборця. Це є злочин!», — наголосив громадський діяч.

Коментуючи факти виклику на допити до міліції активістів громадських організацій, що брали участь в організації акції протесту підприємців проти Податкового кодексу на Майдані Незалежності, пан Данилюк заявив, що це помилка влади.

«Якщо не буде репресій, то не буде і революції. Зараз влада має сісти за стіл переговорів, все проаналізувати. Це сумнівна перевага для влади сьогодні — бути сильною. Жодна влада ніколи не переможе жоден народ. Сьогодні, коли багато хто говорить не просто про узурпацію влади, а про режим внутрішньої окупації, можна легко довести країну до того, що почнеться партизанська війна. Ми сьогодні дуже радили б людям із «холодними головами» у Партії регіонів, у владі, на це зважати», — зауважив він.

Разом із тим Данилюк наголосив на тому, що учасники руху «Спільна справа» хочуть закликати владу до виконання закону, аби уникнути подібної реакції суспільства на те, що відбувається в країні.

«Суспільство, на сьогоднішній день, це не є люди, які будуть сидіти і аналізувати як можна провести референдум. Вони просто візьмуть пляшку із «коктейлем Молотова» і почнуть кидати у вікна проїжджаючих повз них чорних Мерседесів. Звичайно, це прогноз, і до нього треба поставитися дуже серйозно, щоб розпочати діалог із конструктивною частиною суспільства, яка готова шукати шляхи виходу», — наголосив громадський діяч.

 

http://o-danylyuk.livejournal.com/15123.html

Почав працювати Відбірковий комітет проекту Нові Лідери України

На цьому тижні почав працювати Відбірковий комітет проекту Української Громади «Нові Лідери України». Серед 26 заявок номінантів за свої досягнення у громадських справах країни було обрано ще три кандидати: Олег Лащук , Рагулі Власідзе та Уляна Лущик.

Детальніше: http://ukrhromada.org/ua/media/news/item/782/

Наразі серед учасників проекту продовжується відбір.

Запрошуємо і вас взяти участь у проекті Нові Лідери України та пропонуємо заповнити заявку на участь: http://www.novilidery.org.ua/ua/newleaders/get-application/

Розпочинається пошук нових лідерів України


Ми розпочинаємо проект «Нові лідери України», щоб подолати суспільну апатію та депресію, дати поштовх масовому руху за суспільні перетворення, генерувати лідерів нової якості та створити дієвий привід для національного піднесення.

Детальніше: http://ukrhromada.org/ua/media/news/item/361/