хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «поезія»

Чи будуть жнива в Україні? Розумнії жнива Шевченка?


Тарас Шевченко

Не нарікаю я на бога, 
Не нарікаю ні на кого. 
Я сам себе, дурний, дурю, 
Та ще й, співаючи, орю 
Свій переліг — убогу ниву! 
Та сію слово. Добрі жнива 
Колись-то будуть. І дурю! 
Себе таки, себе самого, 
А більше, бачиться, нікого? 
 
Орися ж ти, моя ниво, 
Долом та горою! 
Та засійся, чорна ниво, 
Волею ясною! 
Орися ж ти, розвернися, 
Полем розстелися! 
Та посійся добрим житом, 
Долею полийся! 
Розвернися ж на всі боки, 
Ниво-десятино! 
Та посійся не словами, 
А розумом, ниво! 
Вийдуть люде жито жати... 
Веселії жнива!.. 
Розвернися ж, розстелися ж, 
Убогая ниво!!! 
 
Чи не дурю себе я знову 
Своїм химерним добрим словом? 
Дурю! Бо лучче одурить 
Себе-таки, себе самого, 
Ніж з ворогом по правді жить 
І всує нарікать на бога! 
 
5 октября [1860, 
С.-Петербург]

Майже маніфест

І податок геройства, і мито страждань З нас здирають, мов шкіру старі пердуни. Я ж волію загинути в війнах кохань. А на інших нехай помирають вони.

Гей, музики! До біса і марші, і гімн! Я найкращий парламент віддам за бордель. Я кохаю жінок, чисте сяйво колін, Недоторканість перс і волосся руде.

А коли моє серце прохромить інфаркт І душа моя рушить між зір і комет, Бог у Книзі буття так опише сей факт: Що ти з нього візьмеш? Він був просто поет…”

Про мене

Бібліотека творів Василя Терещука

Ван-Гог

 

Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня, залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий - несамовитий -
не Сезанн - не Гоген - не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він - це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я - вільний!
На добраніч, Свободо моя!
 Ліна Костенко.

А затишок співає...

А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.

Верба

   
       Володимир Лендич

Поет гуляє (За Г.Голкою)

Черговий виверт української поезії від пародиста Гната Голки.
Моя прим.  Прошу вибачення за  незугарні слова, але це не я, це "українська" сучасна поезія з "бодуна" деяких "поетів-віршопюїв"

• Сіли в дружньому ми колі
й Кумановському Миколі
наливаю чарку я,
він говорить: – До холери!
Я, аби не дати маху,
теж кажу: – Пішов ти нахер!
Не за себе п’єм – за друга,
а за себе буде друга.
Третя буде за Наталку,
за Наталку і за палку.
От якби лиш знати міру,
скільки треба того кіру,
щоб споїти все блядво?..
Іван Чернецький, «Вечірні розмови з Сірком», 2005 р.


ПОЕТ ГУЛЯЄ!
Я – поет, натура щира.
От якби лиш взнати Міру,
чи Оксанку, чи Наталку
всіх запрошую на палку.
Тільки би не дати маху.
Та пішли усі ви нахер!
Ще в кишенях гроші є,
то поет усім наллє.
Вип’єм першу, вип’єм другу
за подругу і за друга
третю, восьму, двадцять сьому
донесіть лишень додому.
Скільки ж треба того кіру,
щоб залити душу щиру.
Гей, несіть бухло-питво –
нині споїм все блядво!

Риторнель

Цікава штука - риторнель... Не знаю чому, але для нашої поезії він не характерний, є італійським. Але ж ритм, звучання, краса.. Вау іноді просто. Була ось тут, підказали)) http://www.stihi.ru/2012/08/31/7870  Важко втриматися, і кілька не зоставити "собі"

Мои мечты. Итальянский риторнель
Как кровь закат...
Он так похож на те мечты мои,
Разбитые тобою наугад.

Полет в ночи.
Я так хотела долететь до купола небес
И взять от звезд ключи.

Да дверь взломать,
Чтобы когда-нибудь войти шагами легкими
И вновь тебя обнять.

Но ты молчишь...
И, ускоряя ход безвременных часов,
„Тебя люблю!” - во сне лишь прокричишь.

Риторнель. Проба пера
Море.
Морось над Городом, холодно, в шорохе листьев
Горло под воротом кашлем распорото в споре.

Горе
В горле колотится острым комком отчего-то.
Молотом мысли тревожные, ворохом – к ссоре?

Волны
Ломятся в мол, разлетаются брызгами в небо,
Памятью горькой и горечью волглою полны.


Босая ночь танцует по голым крышам
Босая ночь танцует по голым крышам.
Её шаги невесомы, но мы их конечно
Услышим.

На тёмном дне зажглись золотые блики,-
Нелепый кто-то на месте разбоя забыл
Улики.

Сгорел огонь, лишь серая пыль осталась.
Короткий сон не прогнал беспокойные мысли,
Усталость.

У ветра с окном обычная перепалка.
Ты там, далеко, и, наверное, спишь,
Как жалко.

Раскаялся дождь, покорной листвы мучитель,
А я, как манны, жду горячей воды -
Включите…

Бабочки в животе
Трепет ресниц в перестуке вагонов -
Бабочки
в животах у влюблённых.

Как сигарета, упавшая в домну -
Бабочки
в животе у дракона.

Нет, не судьба, не вздохнуть облегчённо -
Бабочки
в животе и в печёнках.

Я растворил бы желудочным соком
Бабочек...
Но без них - одиноко.

Скоро гусям за моря. Риторнель Скоро гусям за моря.
Ветер колышет осокой, в речке вода холодна.
Снова я всей анахатой чувствую грусть сентября.

Знаешь, осенние сны
Грустью насыщены светлой, полные смутных надежд,
Веют далёким и милым, так бесконечно нежны.

Думаю:  сбудется ль тот,
Виденный мною сегодня - сон, где мы были вдвоём?
Вот наяву б помириться! То, что случилось – не в счёт.

риторнель.
.
Алексв

"Репка"


Было,-
Выйдет в колхозное поле дед ночью ли, утром,-
Тянет-потянет, но вытянуть репку не в силах.

-Тряпка!
Бабка ворчит и встает, чертыхаясь, за дедкой.
Тянут-потянут,- но нет результата и с бабкой.

-Алла!
Юную внучку зовут,- у нее мощный бицепс,
Третий разряд по сумо. Но и внучки сил мало!

Крепко
Держит земля корнеплод,- посылают за Жучкой.
Горестно воет собака. Незыблема репка.

-Нужно
Мурку привлечь, оторвав от охоты мышиной,
Кошка за Жучку, - все тянут-потянут натужно...

Мышка,
-Может быть, та, что хвостом на бегу яйца била,-
Репку извлечь помогла. Здесь кончается книжка.

Все же
Сказке - конец, уголовному делу - начало!
Ведь воровать урожай у народа - негоже!

Взяли
Тут же с поличным на поле преступную группу.
Всех, кто колхоза добро, не стыдясь, расхищали.

Він ніхто.

Він ніхто. Але тільки він поруч
Коли так потрібний хтось.
Він ніхто, але тільки він притулить
по-материнськи тепло
Коли боляче усвідомлюєш, що матері нема.
Він ніхто, але лиш він міцне плече підставить
Коли усвідомлюєш з болем, що батька нема.
І зникне. Тільки но спробуєш наблизитись сама.

Коли важко нести - піднесе.
Запитає що їла, що пила, і чи тепло.
І знов зникне, тільки но спробуєш надто наблизитись сама.

Якщо ж відталятися - наздожене.
Якщо вибудувати стіну між собою і ним - знесе лобом й голими руками. З криком розпачу.
І гучно гримає дверима перед носом, щойно торкаєшся пальцями ніг його порогів.

Він завжди з іншими. І схвалює побачення.
Підкаже хто не той, а хто вартий. За ким варто повернутися, а за ким ні.
І з гуркітом ламає все, що щойно починає вибудовуватись.

Хто ж він? Він ніхто.
Але без нього, наодинці - ніяк і неможливо.
А з ним - нестерпно від самотності.






Лiто 2014



***
Червень червоно
Плаче рясно малина
Осипається
*****
Осипається
Літо мжичкою дрібно
Зливами густо
Крові й туги вродило
Вщерть кіш – а ще півлIта
***
Ще півлIта - пік
ЛIта літA в розпалі
Між смертю й життям
***
Між смертю й життям
Богом і Дияволом
Жнива Зла й Добра

15.07.2014

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: восток: рубаи, хокку, танка

Свидетельство о публикации № 50565

(всі фотографії - авторські)


Ти - звичайнісінький

Ти - звичайнісінький. Негарний.
Як тінь розбитого вінця,
Але на вій своїх чагарник
Ти все нанизуєш серця.

А їх - багато. Так багато.
Вони караються, живі...
Чи то спокута, чи розплата,
Та що отримали - ловіть!

Ти - звичайнісінький. Безпечний.
Ці очі - сірі, наче дим,
Одноманітний почет речень,
В яких - ні згадки про "завжди".

Ти слів, які панянкам любі,
Ніколи вчити не бажав,
Та погляд твій - сердита згуба,
Для снів і спокою - іржа.

А усміх твій - такий печальний,
Як прорахований політ...
Ти - не звичайний. Надзвичайний.
Чому це так мені болить?

Наталка Шевченко (Очкур)