28 травня в Україні відзначається Всеукраїнський день краєзнавства – він відзначається, починаючи з 2017 року, і вважається офіційною датою інституціоналізації вітчизняного краєзнавчого руху.

На Радивилівщині, яка відома Національним історико-меморіальним заповідником "Поле Берестецької битви", краєзнавчий рух розвивається давно. Новим імпульсом для цього послужило відкриття у 1967 році в селі Пляшевій музею "Козацькі могили". Головне свідчення роботи краєзнавців - пожвавлення роботи заповідника, а також районного історичного музею, створення краєзнавчих музеїв у ряді шкіл (ліцеїв).

Наприклад, Радивилівський історичний музей, яким завідує Олеся Шикало, свого часу виграв грант голови облдержадміністрації на проведення пошуково-краєзнавчої роботи. До цієї справи було залучено й місцевих вчителів історії, журналістів, літераторів, представників громадських організацій. Вони виїздили у найвіддаленіші села району, зустрічалися зі старожилами, записували перекази та легенди, фотографували пов’язані з ними урочища та старовинні житла, пам’ятники, збиралися давні сільські картини, рушники, серветки, предмети хатнього побуту.

На Радивилівщині в межах колишнього району було і є чимало ентузіастів-краєзнавців, які давно й наполегливо вивчали і вивчають минуле рідного краю. Наприклад, цінні реліквії зібрав колишній житель Добриводи, почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців Андрій Паничевний – серед знахідок були і камінні знаряддя праці, нуклеуси, зуб мамонта, і речі більш пізніх епох, зокрема, козацькі шаблі, люльки тощо. Усі ці речі були виявлені краєзнавцем або його приятелями під час обробітку городів, на земляних роботах при прокладанні доріг, газопроводів. Свого часу з колекцією знайомився доктор історичних наук, відомий дослідник Берестецької битви Ігор Свєшніков і дав їй високу оцінку, що знайшло відображення і в написі на подарованій ним Андрію Даниловичу книзі. Про діяльність А.Паничевного знав і Президент України Віктор Ющенко, який познайомився з цікавим рівненцем ще в 90-і роки. Помер Паничевний у 2020 році.

Колоритний етнографічний матеріал склало зібрання домашнього музею члена Національної спілки краєзнавців Надії Мельник у селі Хотині. Там з’явилися предмети, які характеризують Волинь від часів кам’яного віку, було зібрано чимало предметів глиняної кераміки, основну частину експозиції склали старовинні предмети, зібрані в старожилів села, в тому числі пов’язані з ткацтвом, гончарством. Краєзнавчі статті Надії Андріївни публікувалися у пресі, наукових збірниках за підсумками конференцій з нагоди річниць Берестецької битви, в Інтернеті. Надія Мельник написала і видала книжки про історію сіл Хотина і Полуничного. Між іншим, біля Полуничного за її сприянням свого часу було проведено певне археологічне вивчення поселення доби бронзи, а також Х - YІ століть до нашої ери та давньоруського городища. Там працювали археологи під керівництвом доктора наук Ігоря Свєшнікова.

За архівними матеріалами, рідкісними виданнями, спогадами старожилів збагатили уявлення земляків про історію Радивилова та всього нашого краю юрист Василь Кушинський, вчителі-пенсіонери Георгій Костюк, Євген Гудима, Юрій Арламовський, Іван Мельничук, Михайло Горлач, Микола Пасічник, лікар Іван Дурда, вчитель історії Василь Ярмусь, колишній голова районної ветеранської організації Віктор Повшик, пенсіонери Тетяна Куделко, Микола Павлов, Андрій Мельничук...

Нинішні краєзнавці не забувають, що свого часу поглиблювали знання земляків про свій край Микола Мошкун, Валентин Пащук, Йосип Крам, Денис Андрійчук, Адам Лень, Григорій Камінський, Микола Симчук, Василь Семеренко... І це дало поштовх до нових пошуків.

Так, ветеран «афганської війни» Василь Ярмусь обладнав два десятки років тому в Радивилівському професійному ліцеї, де навчаються майбутні столярі, муляри, трактористи, швачки і оператори комп’ютерного набору, краєзнавчий музей. Особливо цінними реліквіями і документами був представлений відділ про роки Другої світової війни, діяльність Української повстанської армії в нашому краї, її визначних командирів. Василь Дмитрович зустрічався з ветеранами війни і руху Опору, записував їхні спогади, систематизував зібрані фотодокументи, робив усе це надбанням підростаючого покоління.

Важливі матеріали з історії Радивилова і навчальних закладів міста, про учасників АТО подавалися в музеї Радивилівського загальноосвітнього ліцею, який згодом був приєднаний до школи №2. У 8 класі там упродовж кількох років викладалася навчальна дисципліна "Краєзнавство". На уроках широко використовувалися матеріали з історії Рівненщини, зібрані такими ентузіастами, як колишній голова Рівненського краєзнавчого товариства Іван Пащук, кандидат історичних наук Гурій Бухало, бродівський історик Дмитро Чобіт, млинівський письменник Євген Цимбалюк... Учні мали змогу знайомитися з їх книгами, а також краєзнавчими роботами Ігоря Свєшнікова, Ярослава Пури, Ярослава Поліщука, Євгена Шморгуна, Миколи Пшеничного, Василя Попенка, Григорія Дем'янчука та інших рівненців.

За участю членів спілки були відкриті краєзнавчі музеї в Радивилівському навчально-виховному комплексі "Школа №1 - гімназія" – нині це ліцей №1 (вчитель Юрій Арламовський), Немирівській, Пляшевській, Дружбівській, Іващуківській та інших НВЗ.

Важливими віхами в краєзнавчій роботі Радивилівської організації спілки стали випущені у видавництвах масовими тиражами книги Максима Будька ("Степань"), Георгія Лотоцького ("Козацькі могили. Музейний літопис"), буклет про заповідник "Поле Берестецької битви" Леоніда Галабуза, об’ємний том "Національний пантеон "Козацькі могили" (серед його авторів був Павло Лотоцький, заслужений працівник культури України, почесний член Рівненського краєзнавчого товариства). Вийшли й мої ілюстровані книги «Радивилів. Краєзнавчі матеріали» (2004), «Радивилів у перегуках віків» (два видання – 2014 і 2020 років), про Крупець є історична довідка в книзі "Володимир Варфалюк: з людьми і для людей" мого авторства.

Краєзнавчі конференції присвячувалися історичним пам’яткам сіл Перенятина, Крупця. Радивилівські краєзнавці неодноразово брали участь у регіональних конференціях істориків і краєзнавців, які організовує Бродівський історико-краєзнавчий музей на чолі з директором Василем Стрільчуком. Матеріали про Радивилівщину з’являлися на сторінках випущених у Бродах краєзнавчих збірників-альманахів.

Віднайдено і опубліковано в соцмережах рідкісні фото з видами Радивилова початку ХХ століття, а також 20 - 30-х років (автор знімків «польського періоду» краєзнавець Федір Бортник, який прожив 92 роки), є сайти із знімками старих захоронень на кладовищах у Бродах на Львівщині і в Радивилові, з видами пам’яток Почаєва, Кременця, Дубна, Демидівки, Бродів, з фоторозповідями про Тараканівський форт біля Дубна і місце паломництва християн – озеро святої Анни біля села Онишківці Дубенського району, про православні церкви Радивилівщини, серед яких є пам’ятки дерев’яного зодчества ХYI - XІХ століть (Пляшева, Хотин, Митниця, Довгалівка, Теслугів).

Багатопланову роботу проводять і ентузіасти, які працюють науковцями Національного історико-меморіального заповідника "Поле Берестецької битви", Радивилівського історичного музею. У міському музеї багато уваги приділяють вивченню подвигів наших земляків – учасників російсько-української війни. Андрій Чобіт (Броди) випустив книгу "Сержант В'юн", присвячену героєві цієї війни Миколі В'юку із села Бугаївки Радивилівської громади. Краєзнавчими пошуками займається і етнорезиденція «Ладомирія» (Радивилів). 

   До приватної онкологічної клініки зайшла жінка в дивному старовинному вбранні, більш схожому на циганське. Охоронець був впевнений, що вона помилилася закладом і хотів її зупинити. Але від погляду жінки закляк, відступив і більше не стояв на заваді.

  Жінка пройшла до кабінету завідувача клінікою і без дозволу секретарки зайшла всередину.

– Я хочу лягти у вашу клініку на лікування. Але спершу я хочу довідатись чи є в даний час у вас невиліковно хворі жінки. Бажано молоді і бажано присмерті.

– Жіночко, мало того, що ви увірвалися до мого кабінету, так ще й хочете дізнатися лікарську таємницю. І взагалі, ви хоч уявляєте скільки коштує у нас лікування? Та й по вашому вигляду я б не сказав, що ви хворі. Онкологією, звичайно. Вибачте, але за вашу психіку я поручитися не можу.

– Ви завжди ставите діагноз по зовнішньому вигляду? Щодо грошей, то ось виписка з мого банківського рахунку.

  Жінка простягнула завідувачу виписку при вигляді якої у завідувача округлилися очі.

– Гаразд. Ось вам направлення на обстеження.

– Ви не відповіли на одне з моїх запитань. Якщо я отримаю на нього позитивну відповідь, то на рахунок вашої клініки перерахую значну суму.

– Ну, є, є одна дівчина, якій залишилося жити лічені дні. І це я кажу лише тому, що від неї відмовилися прийомні батьки, хоч лікування їй і оплатили.

– Ідеально!

  Такої реакції завідувач не чекав, але коли все оплачувалося, такі речі його обходили.

  Наступного дня результати обстеження жінки лежали на столі завідувача. Вивчаючи їх, він був шокований.

– Жіночко, ви хоч знаєте, що з такою онкологією на самій останній стадії ваше місце давно на тому світі? Я навіть не уявляю з яким болем вам приходиться боротись.

– Біль, то дрібниці. Є речі більш суттєвіші. У мене до вас є ще одне прохання. Я хочу побути деякий час біля тієї дівчини, що вмирає.

  Завідувач подивився на жінку, але продовжував мовчати.

– Я подвою благодійну виплату вашій клініці.

– Ви божевільна.

– Вільна, але то не ваше діло.

– Гаразд. Коли вас до неї відвести?

– Прямо зараз.

   Довгими коридорами, ніби стежками життя і смерті, вони йшли до необхідної палати. Жінка, нагадавши про гроші, вмовила завідувача залишитися назовні, а сама зайшла в палату до хворої дівчини. Та вже деякий час лежала в комі і дні її життя добігали до кінця.

  Що робилося в палаті, завідувач не міг бачити, але чув дивні звуки, ніби там пересувають меблі. А через декілька хвилин жінка вийшла з палати дівчини. Тепер у неї дійсно був хворобливий вигляд.

– Все виявилося складнішим, ніж я очікувала. Мені потрібно буде ще пару разів відвідати дівчину.

– Знаєте що, мені вже набридли ваші дивацтва. Йдіть до себе в палату, а то помрете тут, і не буде кому вас забрати.

– Не турбуйтеся, в похоронному агентстві я всі послуги вже оплатила.

   Наступного дня черговий лікар забіг до кабінету завідувача зі стурбованим виглядом.

– Нічого не розумію. Невже ми помилилися?

– Що ви маєте на увазі?

Дівчину, що була в комі. Так от, вона вийшла з коми і її показники стабілізувалися.

– Дивно. Продовжуйте за нею спостерігати.

  Хвилин 10 завідувач про щось думав, а потім пішов до палати дивної жінки. Було видно, що та на нього вже чекала.

– Ви можете відвідати хвору дівчину. Стільки раз, скільки захочете.

– Дякую. Я вже перерахувала благодійні гроші на рахунок вашої клініки.

  Після третьої зустрічі з жінкою, від хвороби у дівчини не залишилося і сліду. Вона ходила по палаті, тихо наспівуючи пісню, і поливала вазон на підвіконні, який колись поставили на її прохання.

  В цей час на цвинтарі останній кидок землі довершив могилу тієї дивної жінки. В темряві домовини вона лежала, як жива.

  Раптом очі її відкрилися і підступна посмішка відобразилась на її обличчі. Десь за лісом прогримів грім, хоч жодної хмари на небі не було.

  В ту ж саму мить, коли очі жінки в домовині вже навіки закрилися, дівчина в палаті зупинилася і замовкла. Вона подивилася на свій раніше улюблений вазон, і той почав в’янути. Але жодний м’яз на обличчі дівчини не ворухнувся. Ніякої реакції не відбулося і на СМСку про зарахування значних коштів на її рахунок.

  Дівчина підійшла до виходу з палати і останній раз подивилася на вазон. Той зісковзнув з підвіконня і гучно розбився об підлогу.

  Задоволена собою, але з кам’яним обличчям, дівчина вийшла з палати. Більше її ні в клініці, ні самому місті ніхто більше не бачив.

Війна не закінчиться. Немає зацікавлених у цьому груп.
Я вже писав ідентично рік тому «Війна не закінчиться 2024».
.
Солдатам війна вигідна - гроші заробляють хороші. Де вони без війни стільки зароблять?
Солдатам вигідно НЕ припиняти війну. Теж саме і офіцерам і генералам. Усьому Міністерству Оборони.
.
Ермакам війна вигідна, вони потрібні доки війна.
.
Українці за час війни Збільшили банківські рахунки НА ТРЕТИНУ. Вже 1,5 трлн. грн. на банківських рахунках України звичайних громадян (бізнесових). Тобто війна не чіпає, рахунки зростають в людей.
Закінчувати війну українцям немає цікавості, а навіщо.
.
Кому цікаво закінчити війну, назвіть мені цю групу??
.
Війна не закінчиться,- немає зацікавлених у цьому груп.

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]