Живе мерзота у людині,

Тихенько милість вигризає,

З’їда душевність зсередини,

А від сумління вислизає.

Вона лице своє ховає,

Бо виглядає як чума,

Насіння злості висіває

І марнославством полива.

Заполонила розуміння,

Із серця випила всю кров,

А потім думку підкорила,

І запросила нелюбов.

Як розпізнати цю гидоту,

Як зрозуміти де вона?

Щоб зберегти свою чесноту,

Адже душа у нас одна….

Олександр Чалий