Як росте ковбаса, новості с полєй

        Їздили ми у гості до мого братика. Він такий завзятий городник-садівник, що коли подивишся і подумаєш як і коли то все можна встигнути впорядкувати, то навіть не осягнеш того. Але про його дачу напишу і покажу пізніше, а зараз зупинюсь на подорожі. Їхали ми через три області і так як час в дорозі не короткий, то ловила цікаві моменти. І взагалі я люблю їхати і все роздивлятись.  
        Отже роздивляюсь і думаю, що то буде з того, коли воно виросте
Спочатку треба в хаті прибратись
Ось так ростуть віники 


Так росте пшениця, жито, ячмінь.
І з того буде хліб і каші






А ось з цього добра буде яблучно-грушевий сік 



Далі бачимо поля курузки, наїмося й зараз, наморозимо і закатаємо в баночки на зиму







Тепер до салатику перейдемо. То ж з цих прекрасних квіточок буде смачненька олійка 







Батюшкі, а це що я бачу?
Та що ж? Так росте ковбаса nevizhu lol  Звичайно не кожного сорту, але ж думаю в багатьох ковбасах це чудо природи присутнє









В різних країнах світу із бобів сої виготовляють борошнокрупиоліюмолокопечивохлібцукеркиковбасукавушоколад, цілий ряд кулінарних страв.

Велика роль сої у вирішенні проблеми білка в тваринництві. (с)


Корисні, зручні, неприхотливі

      У світі таке величезне різноманіття рослин і квітів, що голова обертом піде, якщо почнеш занурюватись в їх глибину. Це прекрасні створіння природи, які милують і радують наші взори. Одних лише Троянд налічується декілька тисяч садових екземплярів. А Лілії, Тюльпани, Георгіни, Гладіолуси, Хризантеми....... 
       Але я хочу поговорити про прості, знайомі з дитинства, іноді наче й не примітні квіточки. 
       Календула, або Нагідки
Календула - допомагає боротися з багатьма шкідниками городу. Сіяти її можна в будь-яких частинах саду: відлякує різних комах і деяких шкідників, наприклад, гусениць бражника п'ятикрапкового - шкідника баклажана, перців і томатів, шкідників спаржі. Відлякує запахом навіть колорадського жука. Захистити посадку картоплі на 100% від нього не зможе, але вбереже інші пасльонові. Своїми фітонцидами календула, або нагідки, як називають квітку в народі, захищає сад-город. Там, де вона, росте, у ґрунті немає нематод і сам ґрунт знезаражується від хвороботворних мікробів. Календула охороняє від кліщів і кореневої гнилі овочеві культури та суницю. Присутності поруч цієї рослини бояться й інші шкідники - попелиці, малинні мухи, листогризучі комахи ягідних кущів. Висаджена серед троянд, календула вбереже їх від багатьох хвороб. (с)
      Пам"ятаю в дитинстві ці квіточки ми застосовували, коли робили квіткових ляльок. Ці квіточки годились як голівки зі шляпками smile
       А потім, коли насіння достигало, воно ставало тведеньким і його особливості давали нам змогу нарядити на вушка сережки lol  


У бабусі в міжряддях на городі завжди росли Нагідки і Чорнобривці. Коли я була малою, то думала що то для краси бабуся саде, але пізніше вона мені розповіла, що вони  корисні на городі. У мене теж вони ростуть і своєю яскравістю милують око до самих морозів.



       
       Настурція, або ще кажуть Красолька
Красоля - дуже дружелюбна до редису, капусти, гарбузових; зростаюча під фруктовими деревами, відлякує попелицю, клопів та інших блішок, білокрилку, колорадського жука, гусениць капусти. А наприкінці сезону стане прекрасною мульчею, забезпечуючи "їжею" і будинком ґрунтових мешканців. (с)
      Ця рослинка мене заворожувала з дитинства. Чому? Тому що її квіточка не була схожа на всі інші. Мені дуже подобався отой хвостик. Її ми теж пристосовували як капелюшки для наших принцес. А ще у неї цікаві листочки, схожі на листочки водяної лілії чи кувшинки. І це теж мене приваблюєю в цій рослинці.







       Чорнобривці - тагетес, бархатці
Тагетес (чорнобривці) - рекомендується саджати в найрізніших частинах ділянки, він відлякує комах, винищує нематоду в уражених нею ґрунтах, прекрасний матеріал для мульчування і компостування. Дає багато насіння, приваблює корисних комах, невибагливий, притіняє овочеві культури і ґрунт, захищаючи їх від перегріву, до того ж дуже ароматний.(с) 
       Чорнобривці - ну дійсно бархатці, їхні пелюсточки такі різні, такі приємні на дотик. І ще оцей їхній запах, він дивний, терпкий, кислуватий, але я люблю його. 







       Є ще одна група рослин, які не так корисні з приводу відлякування різної чепухи, але вони гарні тим, що багаторічні, неприхотливі та ще й можуть прекрасно рости в напівтіні і тіні. Такі собі скромняжки, але ж такі ніжні і милі. 
     Це якась декоративна м"ята. Я її подарувала собі в Умані в Софіївському парку smutili Ну зовсім маленьку рослинку відкопала, на сувенірчик cat  А вона так гарно розростається, що вже роздаю її. Гарно, що вона розложиста і не дає рости бур"янам, на ній завжи гудуть бджілки, за якими приємно спостерігати. Зараз моя рослинка без квіточок, бо перша хвиля відквітувала, далі я їм роблю зачіску каре podmig lol і чекаю нову хвилю цвітіння



        А ось ще мої улюбленці Хости. Рослинка невибаглива і головне прекрасно переносить тінь, отже там де не ростиме Роза, буде худою Лілія, не квітуватиме Гладіолус там сміливо можна садити Хосту. Її яскраві соковиті листочки мають різнобарвне фарбування і малюнки. Квіти є і розкішні і досить скромні, але головне все ж таки листя. Хости можуть бути як основою клумби, так і відтіняти або обрамляти інші квіти і рослини, створюючи для них прекрасний фон. Ця рослинка відмінно росте під деревами, прекрасно приховує пустоти в саду, перетворюючи їх у виразні різнокольорові плями.
          Саме її властивість жити в тіні і привабила мене, а коли я стала заглиблюватись в її різноманіття і спробувала як вона росте, взагалі полюбила Хосту на завжди love   Єдина проблема, це те, що під нею живуть і з"їдають листочки слизняки unsmile
У мене є 4 різних екземплярчики. 









Ці білі дуже ароматні mmmm 



Ці ще маленькі і молоденькі, але розвиваються
Хоста Блю  кадет, вона була з більшою синьовою, але мабуть сидить в неправильному місті, то трохи змінила забарвлення.



Хоста хвиляста. Теж маленька і потребує пересадки в тінь



Так що і тінь можна прикрасити podmig
Квіткового всім настрою! cvetok
 

Мій шатеново-чорний брунет ))

       І знову еволюція росту із зернятка до дорослого мужчини sila
Зернятка соняха думаю вам знайомі і в рекламі не потребують ))
Щоправда у мене не той сонях, що сємки лускать, тут інший екземплярчик, але насіннячко майже однакове.

Чомусь в цьому році захотілось посадити у дворі декоративний сонях.
Ось перший вже квітує.
А було все ось так в хронологічному порядку









Зросту він трохи вищий мене (1,61). Я не заміряла, але щоб мені заглянути йому у вічі треба стати навшпиньки lol





Пьі.Сьі. позаду хата і білльо сусідські )))

І в додачу фотки Гладіолусів, які ще розквітли











Всім квіткового настрою! cvetok


Водянички і рибулька

      Їздили на вихідних до річки, ну не так щоб фарватер, а просто заводь Дніпра. Що розповідать? Просто дивіться smile













І зловлена рибулька, яка потім відпущена на волю cat
Це був линок



Гарного настрою! cat


Абра-кадабра помідор

       Може я і консерватор, але от з помідорами не люблю експерементувати. Знаю сорти які подобаються, їх і беру. Але ж зараз для краси багато цікавих сортів є. На днях пригостили нас різносортними помідорами. 



Я не знаю їх назв, але цікаво роздивлятись їх розмаїття.
Ось такий наче його хтось пензликом розфарбував



А це якесь чудо природи ))) smutili



Ну а ця Абра-кадабра помідор виросла минулого року у нас omg
Очікували всього лише окремі жовті продовгувасті помідорки, а вийшла ціла помідорна грона lol





Гарних врожаїв Вам і прекрасного настрою! smile

Флешмоб чи фальшстарт? ))

        Ну чому фальшстарт? lol Та тому що флешмоб "Пасаді зєрно" розпочався нещодавно, а я своє зєрно втикнула ще в середині травня angel
      Та ще й явно це не цикломЕн, а АвокадІн ))
      Поїхала до сестри, а у неї чудо проросло і мені захотілось подивитись що буде. Як раз і салатик з Авокадо поїли і зєрно заімєла umnik А може я ясновідяща? chih зарання учуяла флешмоб lol
       Ну в общім, ось воно, 2,5 місяці від посадки




З ним нічого не відбувається, але я регулярно поливаю зєрно і вірю, що воно мене порадує. dada
І ось буквально недавно почались зміни в його поведінці. Пішла тріщинка, але лише на верхньому слої, далі ще все закрито.  



У сестри кісточка сиділа з Нового року і десь в середині квітня почала проростати.
Чекаю ростків umnik

Як я приймала роди )))

       Здавалося б, роди можна прийняти у якоїсь животинки? Але ж те, що було сотворено, теж свого роду можна назвати прєждєврємєнними родами nevizhu 
      Отже: Не пам"ятаю з якого року у мене з"явилась ця квіточка, але подарували мені її ще молодою дівицею, з тоненькими молодими листочками, щойно пересадженою в новий горщечок. 
      Називається вона - Клівія.
      На наступний рік вона не квітувала, а набирала сили, а вже через рік ця красотуля викинула стрілку, на якій згодом розпустилось 4 чи 5 квіток. Після цього вона кожного року радувала своїм букетом, при чому кількість квіточок в ньому збільшувалась.
       Пройшло 4 роки і у неї з"явилось дитятко, яке росло разом з нею. А у мене, все не було часу їх пересадити. Через 2 роки після народження того дитятки ми з сестричкою їх розділили і маманька залишилась у мене, а дитя поїхало до сестри. Щоправда доросла рослина залишилась у старому горщику, чекати весни для переселення в більшу "квартиру"-горщик.
       І наконєц настал тот час chih  Витягти з горщика мою красавицю було важко, бо вона вчепилась своїми корінцями в стінки свого будиночка, здавалось, що вона з ним зрослась. На жаль я тоді не додумалась зафоткати оте чудо юдо коріння. То ось знайшла в інеті на зразок. Так от у мене це кубло було в два рази більше і міцніше.


     Стала я розплутувати цей лабіринт Аріадни omg . Деякі коріння досягали до 30-40 см. І от дорившись в середину клубка, я знахожу майже зародок з двома листочками білого кольору. Рослинка була так міцно затиснута між корінням, що якби не пересадка, не знаю чи воно б видерлось на волю, а якби і видерлось, то років через 3, не менше.
В ідеалі дочірня рослинка росте ось так


         І тут вже я стала діяти як міньор umnik обережно, щоб не пошкодити рослинку і знайти корінці цієї маленької принцеси. Таки витягла я рослинку, сіла і думаю: ну майже зробила кесарев розтин parik  А що, ні? lol . Стіл операційний є, ніж є, розтин був, в нетрях мамашки дитинка була, з мамки її вийнято umnik angel 
       Якщо чесно, у мене були деякі сумніви щодо виживання цього чуда, то я так посадила її в абиякий горщик і залишила щоб почекати розвитку подій.




        Ну і що Вам сказати? Росте це чудо природи і розвивається. Вже тягне листики до мамки sila 

    
А це мамка во всєй красє взимку цього року.


    

Патамушта Гладіолус

      Літо - прекрасна пора року: сонце, аромати квітів, буяння зелені і квіткової краси. Ранкові серебристі крапельки роси переливаються на травичці і квіточках, віє приємною післядощовою  прохолодою..
       Як приємно зранку пити ароматну каву і дивитись у вікно на росяні квіточки. Їх вже пестить вранішнє сонечко і квіточки наче прищуреними оченятками радіють його ласкавим промінчикам. От і ми вже дочекались цвітіння улюбленців Гладіолусів.



Ще не всі квітують, але то і добре, значить радість від їх цвітіння продлиться на довше.









Ці Гладіолусики у мене минулорічного заводу, так що маю від них вже дитячий садочок. Як завжди жалко було викинути маленькі бульбочки, які начиплялись на мамку-цибулинку, то і насадила. Звичайно, що в цьому році квіточок на них не буде(і в наступному мабуть теж), але все одно, їх гарний розвиток мене радує. Це я вперше вирощую гладіолусну малечу lol



А поряд росте Ехінацейка. Довго чомусь не могла у мене прижитись, але вже ми з нею подружились dance



А ще дуже люблю Рудбекію. Цього року регулярно йдуть дощі і вона вимахала висока і розпатлана boyan 



І на останок минулорічний ковьорчік (так ці квіти називала моя бабуся). В цьому році я трохи стратила з насадженням Портулаку, а минулого він був гарнюнький





Бажаю всим гарного літнього настрою! kiss cvetok









Замок Гербутів - подорож

         Продовжуємо нашу подорож, яка розпочалась тут http://blog.i.ua/user/729788/2232896/ ; http://blog.i.ua/user/729788/2233136/&nbsp  ; http://blog.i.ua/user/729788/2234185/
        Сьогодні на нас чекає зустріч з головним об"єктом, до якого ми і прагнули і з якого розпочалась вся ця затія podmig - Добромильський Замок Гербутів.
        У 1450 році львівський ловчий Микола Гербурт на Сліпій горі поблизу Добромиля звів дерев’яний замок, для захисту навколишніх земель від татар. Але у 1497 році замок таки згорів, а село сплюндрували татари. У ХVІ столітті Станіслав Гербурт почав перебудову замку, використовуючи камінь і цеглу.





       Замок Гербуртів знаходиться не далеко від Добромиля, в селі Тернава, але перед штурмом фортеці слід зазначити, що стоїть вона в лісі на висоті 560 метрів.
       Переночувавши в селі Тернава, підкріпившись і зібравши речі ми вирушаємо на взяття фортеці  sila  Із зупинки в селі Тернава видно вершину Сліпої гори, де саме і знаходиться замок.



Сюди ми дійшли ще вчора і заглибившись в село, переночували скраєчку. Зранку вже йшли до гори і зустріли пару цікавих хаток і хрест на вулиці села Терава.









       Далі наш шлях пролягав у гору і чим вище ми підіймались, тим гарніші відкривались краєвиди. Аромат від квітів і трав стояв супер angel bravo  Хотілось впасти в трави, лежати, дивлячись в небо і напитуватись цим божественим нектаром ароматів
Це вигляд попереду, курс тримаємо на ліву гору


 
А це вид позаду, який далі буде відкриватись все краще і краще




    





  
Тут місцевий люд пасе худобу. Корівка відмовилась від фотосесії, відвернувшись і відмахуючись хвостом від нас. А козенятко трохи дало себе зазняти ))


      


        Вже під горою, де починається лісиста місцевість, ми зустріли місцевого жителя, який пас свою худобу. У нього ми уточнили чи на вірному ми шляху. Він з достоїнством  підтвердив, що шлях пролягає саме тут і розповів, що далі йде одна стежка, яка і веде прямо в замок, але на стежці буде одна розвилка і треба йти на ліво, бо права стежка зведе нас вниз до сусіднього села. Якось він скептично на нас поглянув і  додав, що майте мол на увазі там крутий підйом ))) Вийдете? Ми посміхнулись йому і підтвердили, що коли  є мета, зможемо її досягти sila
        І от ми йдемо серпантином хащами до замку. Підйом в деяких місцях дійсно був досить крутий, потім вугол підйому то трішки зменшувався, то знову  крутішав. І весь час стежка звертала і звертала…А ми все очікували, що ось за цим поворотом побачимо Замок.
 




Ось такий ми проробили шлях, дивлячись на карту



        Під ногами на стежці ми бачили свіжий слід від машини.
Дощу вночі не було, отже машина проїхала або сьогодні вранці, або вчора.


        І  НАРЕШТІ  за новим поворотом відкривається об’єкт нашої мрії ura
        Тут ми забули, і що підйом крутий, і що ми заморились, і стали йти ще скоріше, щоб нарешті доторкнутись до часу, до історії, до минулого….





З кожним кроком наближаємось все ближче і ближче







            Підійшовши до воріт, в глибині у дворі замку ми побачили 2 машини. Пройшовши в двір замку нас вітали його гості, які прибули сюди ще вчора і вже збирались від’їзжати. Це були дві молоді пари з Польщі. Ми трохи з ними поспілкувались. Розмова була дружня і приємна. Молоді люди були з Кракова і маючи відпустку вирішили проїхатись по цікавим місцям України. Провівши попередніх гостей замку, ми залишились в гостях у Гербутів


 
Це вхідний тунель, що веде зі входу у двір Замку











        Ми зайшли уверх, і знаходимось над вхідним тунелем і роздивляємось поближче цікаву кладку стін, в якій перекладені цегла з камінням.



















А тут гарно видно товщину замкових стін




У замковому дворі колись, звичайно знаходився колодязь, але тепер там лише яма, зарісша травою



Тут же знайшовся і теперішній мешканець ))) Жирненький равлик



          Історія одного з високогірних замків України сходить до 14-м століття, а саме - 1374, коли герцог Ополе запропонував щедрий подарунок старопольським родичам Гербутам, чиї предки були саксонськими і моравськими іммігрантами. Владіслав Ополе, користуючись підтримкою німецького дворянства, надав Гербутам ділянку на Галиційській землі, що тягнеться в долині річок  Вирва і Стрвяж, на якій він базується в декількох населених пунктах. Невгамовні середньовіччя, часте вторгнення татар та внутрішні війни стали приводом для вжиття заходів для захисту своїх товарів. Внаслідок цього виду діяльності недалеко від Добромиля був побудований укріплений замок. Ця дерев'яна фортеця, що височіє на вершині високої гори, майже 600 метрів, була заснована в 1450 завдяки Миколі Гербуту, де внизу пагорба біля підніжжя замку стали з'являтися перші будівлі, які пізніше дали життя сьогоднішній Тернаві.

        Руйнівне вторгнення татарської орди в 1497 році призвело до нечуваної бідності для мешканців Тернави та Добромиля, чиї садиби, як і Гербутська фортеця, майже повністю згоріли. Для того, щоб Добромиль повернувся до життя якомога швидше, король Ян І Олбрахт дав право вільно торгувати та організовувати торгові ярмарки. Протягом цього періоду кількість жителів значно зросла, включаючи велику кількість переселенців. Місто швидко прославилося ткачами, по товара до яких стояли в черзі торговці з Угорщини та Сілезії, також була дуже популярна сіль, видобуток якої почався на початку 16 століття завдяки сім'ї Гербутів. У 1566 році, коли Добромиль був під керуванням Станіслава Гербута, польський король Зигмунт II Август надав місту  Магдебурзького права.
          Протягом кількох років Станіслав Гербут ініціював будівництво нового замку, який мав би знову опинитися на вершині гори Сліпа, де саме стояла дерев'яна фортеця. Цього разу замок був побудований з каменю та цегли, який був привезений сюди з Варшави. На жаль, з цієї причини будівля часто страждала від вандалів, які викрадали цю надзвичайно стійку цеглу для своїх цілей.
       Цегла дійсно дуже міцна. А суміш для кладки схожа на вапнову, але вона міцна і не сиплеться, коли шкрябаєш її





       Значні будівельні роботи також мали місце під час правління Яна Щенсного Гербута, одного з найвідоміших господарів Добромилю. У той час оплот оточили захисною стіною в формі підкови і доповнили новою вежею, з якої в ясну пору дня були чітко видні навколишні території.
        У першій половині 17 століття чоловіча лінія династії Гербутів згасла, а в 1622 році замок перейшов у руки відомого магната Конєцпольського. За цей період ця фортеця, яка вже почала повільно втрачати свою оборонну цінність, була перебудована новими власниками: замковий комплекс став більш компактним і зруйновані кутові вежі. У XVIII столітті господарі дуже рідко оглядали стіни цього об'єкта, обличчя якого все більше погіршувалося.

Спочатку ми не зрозуміли, чому замок не має закінченої форми. В любому випадку мури повинні бути з усих сторін, хоч і зруйновані, але має щось бути. Але ж задня частина замку зовсім оголена і не має стін. Потім ми з"ясували в чому справа umnik



      У 1784 році господиня фортеці, Анна Білоголовська, дозволила монахам із сусіднього василіанського монастиря зруйнувати частину оборонної стіни. Мешканці навколишніх сіл також доклались до розкрадання стін замку. А після Першої світової війни та Другої світової війни, та після артилерійських атак, колишня резиденція сім'ї Гербутів зрештою втратила монументальне обличчя.
https://castles.today/pl/zamki/ukraina/dobromyl/historia/

Обходили ми Замок вздовж і поперек і мабуть раза три, все боялись  пропустити якісь деталі

На вході є такі виїмки, можливо колись тут була замкова брама, яка фіксувалась в них

 
 


У всих стінах багато подібниї виїмок, а нижче бійниць їх цілий ряд, скоріш за все туди кріпились помости, або ще якість додаткові частини.



Ще цікаві деталі: внизу біля підлоги, в межах видимості є не великі отвори, схожі на зливи, вони під нахилом і виводяться за межі замкових стін



Дуже вразила кладка всередині вхідного/в"їздного тунелю hypnosis bravo  Пройшли віки, а каміння й досі міцно тримається. Тут також гарно видно суміш цегли і каміння в кладці.



Ще ми знайшли цікаві камінці. Нам так хотілось вірити, що це часточка герба smile  Сфоткавши їх, ми бережно склали їх у куточок.



Ми так прониклись духом цієї місцини, що майже відчували себе її мешканцями. Навіть піднялись якомого вище, а саме над входом в тунель. Там досить багато міста, але дуже заважають трава і кущі. Повиглядали, як дозорні, з вікон. І збоку, і в передні вікна над воротами і чітко побачили вїзну дорогу. Зверху прямо проникаєшся величчю Замку.







Кажуть, що за гарної погоди, з вершини гори на обрії можна побачити навіть місто Перемишль. Нам, на жаль, цього не вдалось, але фото з інету знайшли.



        Підти із Замку сил не було, хотілось бути тут ще, здавалось, що зараз перед очима повстануть якісь люди з того часу і щось нам розкажуть цікавого. Або інші, заморені далекою дорогою, путники заїдуть на конях і розкажуть нам, що нового у світі діється lol
Прощаємось і дякуємо гарному замку і тим, хто багато літ назад збудував його!


Але ж час йде і треба було вирушати в інше місто, в якому нас чекали нові цікавості і вечірній потяг додому.

Далі буде... smile

Продовження подорожі Урочище Саліна

        Звичайно, що наше життя складається не лише з приємних і радісних сторінок. Є в житті і горе, і страждання. Так і наша подорож була не лише приємними місцями, а і сумними місцями пам"яті. Тому що у кого немає пам"яті про минуле, у того не буде і майбутнього. Ми ціленаправлено йшли в ці місця, щоб побачити, зрозуміти трагедію людей, які жили менше як сто років тому на цій землі.
        Від костелу йдемо вгору і натрапляємо на цвинтар, на якому є і старі склепи, і старі кам’яні  хрести, і сучасні захоронення. На території цього ж цвинтаря є захоронення солдат, які загинули під час другої світової війни. І тут хочеться сказати: не вірте в те, що на Західній Україні паплюжать ту пам'ять, що там забули загиблих в тій війні. Це не правда! Там пам’ятають і другу світову війну, і біду, яку спричинили НКВДисти, і чорнобильську трагедію, і загиблих в Афганістані…. Люди, які зазнали переслідувань і страждань від всіх влад, які ходили по їхній землі і намагались підкорити, принижуючи, вбиваючи, знищуючи їх, не втратили здатності пам’ятати, співчувати і чтити пам'ять. prey
        До того ж люди досить привітні і чуйні. Жодна людина, в якої ми уточнювали дорогу нам не відповіла грубо і не відмахнулась від нас. Всі в подробицях розповідали шлях і додавали: як буде не зрозуміло, запитаєте, вас там далі скерують. Відчуття  на душі  від цієї місцевості і людей залишились дуже приємні.











      Далі по цвинтарю ми йти не стали. Ну може якось моторошно трішки було, там була така тиша, лише вітер шелестів то  тихенько, то збільшував свій подих. Відчулась там глибина віків, років...
   
          І от йдемо до сумного трагічного місця – урочище Саліна, яке розташоване в селі Солянуватка, поблизу Добромиля.
Трагедія, яка трапилась в Саліні наприкінці червня 1941 року. Протягом кількох днів в урочищі Саліна загони НКВС замордували і вкинули до шахт понад 3500 людей, здебільшого українців. Очевидці розповідають, що колона арештантів простягалась не на один кілометр. Всіх їх було зігнано в Саліну, і практично ніхто звідти не повернувся. Кілька днів в урочищі на повну потужність працювали двигуни, які приглушували постріли і крики замордованих. Коли катам почало бракувати набоїв, то людей били до смерті дерев"яними молотками, а потім напівживими скидали у шахту. Серед вбитих були місцеві жителі, колишні в’язні перемишльської тюрми, в якій відбували покарання, переважно українські патріоти. Вбитими були й робітники солеварні, які в цей день отримували зарплату і були свідками кривавої розправи НКВС. В навколишніх селах кілька днів було чути стогін і крики людей. На місці трагедії розмішений хрест і пам’ятна табличка в пам’ять про загиблих українців.
          26 червня 1941 року, коли нквс-ники покинули Добромиль, місцеві жителі в Саліні відкрили ями повні трупів, більшість з яких були настільки понівечені, що опізнати їх було практично неможливо. У липні 1941 року місцеві жителі спорудили в лісі братську могилу, де було поховано замордованих.
         Нацисти теж не оминули Саліну своєю увагою, і в липні 1941 року влаштовували тут розстріли євреїв.
          Сьогодні на місці загибелі тисячів людей встановлено меморіальний пам"ятник, капличку, а також відкритий меморіальний комплекс, який має нагадувати сучасникам про трагедію 1941 року - трагедію, яку радянська влада приховувала десятиліттями, але стерти її з пам"яті людей так і не змогла...

      Одразу при вході у ворота стоїть закинута сторожка


Далі двигаємось по довгій дорозі, яка веде в глиб і вглиб. Тиша тут стоїть ще більша ніж на цвинтарі. І було моторошно йти, але ми йшли. Було таке враження, наче все навколо пам"ятає ту страшну трагедію і сумує, скорбить за невинно і кровожадно загинувшими людьми. Дивишся вперед і здається, що там йдуть ті бідолашні люди.... Так і хочеться назвати цю дорогу - дорогою муки і смерті unsmile



Дорога дійшла до кінця і перед нами відкрились сходи до меморіалу пам"яті





       Затамувавши подих, ми тихо, наче навшпиньках, щоб не потревожити душі померлих, йдемо по сходам.
       Коли ми сюди потрапили біля пам’ятника було покладено вінки і квіти. І з’ясувалось, що нещодавно, 26 червня, як раз були роковини трагедії…. Навіть лавочки збоку стоять.





       Пройшовши ще далі вглиб, знаходиться та сама братська могила. Вона стоїть одиноко в глибині і тиші unsmile



А поряд з меморіалом росте яблунька, яка наче каже, що життя продовжується

        
         Відчуття в цьому місці дуже моторошні… Тиша і вітерець, який шелестить верхівками дерев, будоражать всередині і навіюють сумні думки… Перед очима наче вспливають події тих страшних днів… Довго тут залишатись неможливо! Наче земля стогне від болю людей, які тут отримали страшну мученичиську смерть… https://paschen.livejournal.com/20535.html
         Повертались ми звідти з тяжким серцем
         І щоб відволіктись від тягаря, вже на зворотному шляху обійшли старі розрушені і закинуті будівлі соляного заводу.
         З ХV століття впродовж віків тут видобували сіль, що приносило неабиякий зиск місту. Соляна шахта Саліна була відома далеко поза межами Галичини, а тутешня сіль була знаною не в одній європейській країні. У 1622 році Саліною заволоділи магнати Конєцпольські, а з 1772 року солеварні стали власністю Австро-Угорської імперії.
        На кінець ХІХ століття в Саліні нараховувалось чотири шахти - Францішка, Кароля, Коритовського та безіменна. Тут був свій окремий магістрат, костел, житлові будинки і т.д. Одним словом, промисловий об"єкт був практично таким собі окремим містечком.
       Відомо, що у 1938 році на шахтах працювало близько 300 людей, які щодня виварювали 14 тон солі. В часи Другої світової війни соляний завод на короткий час було закрито, проте вже у 1945 році виробництво відновилось. Сіль з Саліни експортувалась навіть до балканських країн.         
       У 1950 році шахти було закрито через нерентабельність.
        На сьогоднішній день на території урочища збереглось чимало будівель, проте всі вони перебувають у зруйнованому стані. Найбільше в очі кидається колишня адміністративна будівля. Кажуть, що ще на початку 1990-х років годинник на цій будівлі перебував у цілком робочому стані, але сьогодні, на жаль, немає навіть шпиля, на якому розташовувався годинник.
Архівні фото. Комусь пощастило застати цей будиночок ще в такому стані




А нам дістались ось такі руїни. Добре хоч небо трішки розігнало чорні хмари.

















Навпроти є ще залишки однієї будівлі, яка теж може зацікавити







Балки попадали, протрухлявіли і з них стирчать чотиригранні ковані гвіздки umnik



А це нам в очі попались слої фарби



     Фото тут   http://photo.i.ua/user/729788/514921/
      Оглянувши місто Добромиль і його  околиці, час йти далі. Ноги гудуть, йдемо приморені, бо все ж таки ніч в потязі, раннє просинання і проходження вже добрих 25 кілометрів даються взнаки. Хочеться вже хоч десь розкинути палаточку, випити гаряченького чаю і скоріше заснути. Але ж до запланованого місця ночівлі ще треба дійти, приблизно зо 3 кілометри. Йдемо з Добромиля до села Тернава, в якому і знаходиться Замок.
Далі буде.... podmig