хочу сюда!
 

Оксана

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 39-44 лет

Заметки с меткой «історії життя»

Дай куснуть

Короче нахлинула хвиля спогадів. То одна чудасія, то інша. І згадалась одна історія.

Був чудовий літній сонячний день. Ми всі, звичайно, на канікулах. Вийшли гуляти на вулицю, сидимо, хто на лавочці, хто просто на траві, хтось намагається зловити метелика, хтось стрибає за кониками. Сидимо такі без азарту, знаєте, як ото зійдеться дітвора, і ще нічого путнього не придумала, так собі «Коля пєл, Боріс молчал, Ніколай ногой качал…» І тут йде баба Ольга. Йде, несе повну сумку чогось, йде в піднесеному настрою і швиденьким шагом. А поперед баби Ольги біжить, підстрибує Андрюха.  Андрюха – худюще, білобрисе хлопченя, з примурзаною пицькою, в землистого кольору труселях, але безмежно щасливе. Навіть очі блищать від щастя. Біжить, аж  в’ється навколо своєї баби Олі.  І викрикує аж підспівує, дивлячись в сторону дітвори: а нам баба щось смачне купила, а нам баба щось смачне купила. Вона пенсію получила і щось купила. Ура, ура, зараз я щось буду смачне їсти.

Хто ж ця баба Ольга?  Жила у нас на вулиці сімя: мати – баба Ольга, її син Серьожка, дочка Наташка і два хлопчики (сини Наташки) Серьога і Анрюха. Всі дорослі в цій сімї любили випити. Ну звичайно там де це присутнє, дітям вже перепадає що перепадає.  Так і тут, коли баба отримувала пенсію це була радість для всієї сім’ї. Дорослі отримували випивку з закуссю, а дітям купували щербет, цукерки або печиво. Але як пізніше з’ясується делікатес був інший. Отже перша діюча особа – Андрюха.


Тепер перейдемо до другої діючої особи: Поряд з Андрюхиною сімєю жила інша сімя, значно протилежна Андрюхиній.  Бабуся, дідусь, мама, тато і теж два хлопчики. Дітям ні в чому не відмовляли, добре вдягали і кормили. Менший Стася був однолітком Андрюхи і вони часто грались разом по своїм віковим цікавостям, можна сказати, були приятелями.  Стася, на відміну від непосидючого і примурзаного Андрюхи, був завжди розчесаний, вмитий, одягнений в шортики і чисті сорочечки. Ходив спокійно і розважливо, посміхався сором’язливо і стримано.


Отже: продовжуємо ми сидіти і придумувати в що б цікаве погратись і тут з двору вилітає Андрюха. Точно як отой П’ятачок з повітряною кулькою. Але замість кульки у нього видніється щось в долонях. Підбігає він ближче. В руках у нього кусень білої паляниці, відрізаний через всю хлібину, намащений чимось білим і щедро посипаний цукром, який аж виблискує на вранішньому сонечку. І Андрюха з тааааким смаком і щасливими оченятами, відкусює від того шматка і з таким смаком насолоджується тією вкуснятіною.  Поряд сидить Стася і наче намагається заглянути в рота Андрюсі. Коли Андрюха пережувавши чергову відкушену порцію ковтає її, у Стасі виникає рефлекс ковтання і він ковтає слинки, аж сльози на очах виступають.

Стася питає: Андрюха, а что это у тебя?

-          Це хліб з маргарином і цукром, - з гордо піднятою головою, хизуючись, каже Андрюха

 

Стася  питає: а он вкусный?

 -          Ще який смачний, - облизуючи цукор на губах і відкусюючи на весь рот нову порцію смаколика, каже Андрюха

Не витримавши мук і наступивши на горло своєму вихованню (Стасю вчили не попрошайнічать), Стася з жалібним виглядом, тихенько, щоб не почув його старший брат, каже: Андрюха, дай куснуть! 

Андрюха, зміривши оком свій шматок хліба, повівши бровою, щось порозмислив. Наче аж розправив плечі, подивився снісходітєльно на Стасю і гордо простягнув до його рота смаколик.

Стася обережно, культурно куснув, почав жувати і почав кривитися, наче його заставили зїсти хто зна й що. Але із-за своєї інтелігентної вихованості він не хотів показати як йому не смачно і намагався жуючи посміхатись.

Андрюха з гордістю спитав: ну шо, класно? Дать ще куснуть?

Стася з острахом в очах, що йому прийдеться ще вкусити смакоти, аж руками замахав: нет, нет, Андрюха, больше не надо.

І Андрюха з радістю сів на траві безтурботливо доїдати свій делікатес. 



Як я була малою (на конкурс)

      Почну з того, що наш регіон дуже обрусили, та в принципі як намагались і більшість країни. Але ж дякуючи нашим бабусям, дідусям, батькам, родичам ми як могли зберегли українську мову. Прикро звичайно, що в ній трохи є примісі, але ж те, що змогли зовсім не перейти на іншу мову це вже добре. Я повністю навчалась у російськомовних навчальних закладах: дитсадок, школа, технікум, ВУЗ. Але мені навіть на думку не спадало вдома говорити не українською. Те саме і більшість родичів. 
       
      Так от був у нашого дідуся рідний брат, який під час війни опинився у Пскові, там оженився, обзавівся сім"єю і там і залишився жити. Влітку він іноді приїздив до дідуся у гості. Говорив він не те що чисто російською, а ще й з таким кацапським акцентом, що навіть не можна було здогадатись що наш дідусь і дід Фєдя два рідні брати. Ну зараз би я зрозуміла, що людина там прожила багато років і звичайно могла так проникнутись їхнім говором. Але на мої 5 - 6 років я чомусь не любила того дєда Фєдю, мені здавалось, що та мова якась не щира. Ще мене більше всього дратувало, що всі мої рідні люди теж говорили з ним іншою мовою і мені це страшенно різало вуха і псувало настрій. Отже коли я чула, що скоро приїде дєдушка Фєдя, я навіть не хотіла гратись іграшками і постійно мовчала і сумувала. 
       А ще коли я бачила в новинах Ігоря Кирилова, який був схожий на дєда Фєдю, то був капець, настрій падав на ноль shock lol


      Дєд Фєдя завжди привозив якісь інші ніж у нас цукерки і пригощав ними нас, шістьох дідусевих онуків. П"ятеро з радістю їли ті цукерки і навіть зберігали обгортки, а шоста prostite непокорна відсувала від себе ті цукерки і навіть не торкалась їх або віддавала  своїм братам і сестрам snegurka . Те і примітив дєд Фєдя. Йому звичайно хотілось мене, так би мовити, приручити, він намагався зі мною ласкаво говорити, і окремо від всіх давав цукерки, але я була непреклонна parik . А головне що мені не подобалось: коли ми приходили зустріти дєда Фєдю, він бачив мене і казав: "Ну здравствуй хохлушка". І тут вже всі його намагання примиритись ставали зовсім марними, бо цього я простити не могла beat lol 
        І от одного разу наш дідусь вирішив з"ясувати зі мною, чому ж у мене така неприязнь до його брата. Тим більше, що дідок він був дійсно позитивний і не поганий, завжди доброзичливий (це я зрозуміла як трохи підросла). І я сказала, що він поганий, тому що ви всі з ним починаєте говорити не по-людські, а ще він мене взиває хохлушкою. А дідусь питає: а як тебе звати? Я кажу: як це як? Українкою umnik 
       Ну не знаю чому і звідки я тоді так придумала, але ж "Вустами дитини говорить істина" angel
      Після розмови з дідусем, дід Фєдя перестав мене називати хохлушкою і навіть став поважніше до мене ставитись, а не як завжди сміятись.
      Пізніше ми з дідом Фєдьою навіть потоваришували lol І коли він приїздив, ми гарно спілкувались.
 
      На фото звичайно не дід Фєдя lol А просто наша творчість в молодості )))