Проблема всіх громадянських війн у тому, що вони найбільш жорстокі, як це не дивно, але так засвідчує історичний досвід. Жахливих епізодів часів 1918 -1919 років в Україні було безліч, але найбільшого звучання набув саме подвиг під Крутами жменьки хлопчаків, яких десь було коло 30-ти, а вже потім їх подвиг ототожнили з загальною чисельністю всіх загиблих під Крутами.
В чому полягав подвиг цього малого гурту молоденьких безвусих юнаків?
Головною причиною загибелі хлопчаків, які попали в полон, було їх затятість у своїх ідеалах Української Держави! Вони могли приспокійно залишитись в живих, якби в полоні збрехали і сказали, що їх примусово привезли і погрозами погнали битись, що всі вони готові влитись до частин армії Муравйова - їх би залишили живими, тому що такою була масова практика, яку яскраво засвідчив Шолохов у романі "Тихий Дон", де головний герой то з білими проти червоних, а потім легко став з червоними проти білих.
У тому і весь знаковий ДУХОВНИЙ ЧИН героїзму юнаків під Крутами - вони НЕ ЗРАДИЛИ ! Вони не зрадили своїх ідеалів, чим стали тотожні першим християнам-мученикам, які мужньо приймали смерть, бо не зрікались віри в Христа. З жертовних мук одних постала велика сила Християнства, а з жертви юнаків під Крутами постала наша Українська Держава!
Автор нижче наведеного матеріалу якраз цього і не розуміє, тому видумує причину жорстокої смерті юнаків, як і причину їх полону бачить у тому, що хлопчаки заблукали, хоча насправді вони пішли в атаку, свідомо в наступ на ворога! Сили були явно нерівні, що і обумовило трагічну кінцівку: полон і смерть.

Бій під Крутами: про міфи і про правду

Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам’ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва.
29 січня 1918 року біля станції Крути на Чернігівщині, між Ніжином і Бахмачем, за 120 км від Києва, відбувся бій, який як мало яка подія, досі зазнає чимало спекуляцій.
Мої думки з цього приводу засновані переважно на спогадах учасників бою (Ігор Лоський, Іван Шарий та інші), генерала О. Удовиченка, який приймав звіт після бою тощо. “Дані” ж людей, які були далеко від місця подій якраз і внесли плутанину (наприклад шановний історик Д. Дорошенко та безліч інших). Сприяли тому ж галицькі студенти 1930-х років, які міфологізували подію, творячи з неї новий міф (хоча само по собі це може й не погано). Так ось, розберемося з міфами (і з правдою):
Міф перший. “Триста безвусих, недосвідчених і неозброєних студентів”
Учасників бою з української сторони було близько 600 осіб. Цей факт є доведеним на основі військових звітів. Точніше: “1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа”, яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). Це й була основна частина оборонців Крут. Крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. Правда сам курінь ще не був сформований. Це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. Студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти, а юнаки школи, або “юнкери” вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. А. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.
Комендантом оборони Бахмача і командиром куреня юнацької школи було призначено сотника Аверкія Гончаренка, який пройшов Першу світову війну. Тому не відповідає дійсності міф №2, що боєм керував сотник Омельченко, який опісля помер від поранення в бою. Натомість, загальне керівництво здійснював сотник Аверкій Гончаренко.
Показово, що на з’єднання з наступаючими більшовиками, тобто з тилу проти своїх, з Ніжина виступив український полк ім. Шевченка. І взагалі через непродуману політику Центральної Ради (тодішньої “верховної ради”) у військових та інших питаннях, українська армія була фактично розпущена. Залишилось тільки декілька боєздатних добровільних формувань (полк Січових Стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, та ж Юнацька школа ім. Хмельницького тощо).
3-м міфом є мовляв “різанина”, в якій більшовики добивали беззбройних українських “дітей”. “Брехня як шапка”. Отже, яким був перебіг бою?
Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. Бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. Завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та вже згаданим “українським” полком ім. Шевченка з Ніжина, що виступив на з’єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію. Організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. Вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі “Арсенал”.
То кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?
Після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти. Серед них, наприклад, був Ігор Лоський, син міністра. Іншому сину міністра, студенту Володимиру Шульгину, не поталанило –  він загинув. Саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.
Міф №4 – “зрада офіцерів”.
Не відповідає дійсності і звинувачення у зраді старшин (офіцерів), які мовляв “сиділи у вагоні і пиячили, а потім сіли в поїзд і втекли”, не давши всім евакуюватися. Насправді ж із 20-ти старшин загинуло 10, а один помер у шпиталі (сотник Омельченко). Сотник Лощенко навіть виготовив саморобну гармату, яка на дрезині переміщалась вздовж колії, обстрілюючи більшовиків.
Міф №5 – “поразка”.
Постає питання: якщо вояки виконали наказ, і навіть перевиконали його, затримавши ворога замість одного дня на кілька днів, то чого тоді поразка? До того ж втрати більшовиків були більшими.
Отже, втрати української сягали: близько 250 юнаків, одна чета студентів (28 осіб) і 10 старшин, тобто близько 300 осіб із 600 учасників бою – половина.
Втрати більшовиків були значно більшими, що очевидно й викликало лють Муравйова при розправі з полоненими. Інша половина, ті хто не загинули, взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі “Арсенал” у Києві і у всіх визвольних змаганнях. А окремі учасники бою пізніше опинились на еміграції. Це сотник Модест Семирозум, юнаки Чорпіта, Заквалинський, полковник Лощенко та інші. А сам А. Гончаренко, хоч і наддніпрянець, був сотником у Дивізії “Галичина” під час Другої світової…
Ворога було затримано, виграно дорогоцінний час на переговорах у Бресті, придушено більшовицьке повстання в Києві, вчасно евакуйовано державні установи перед наступом більшовиків.
Це дозволяє нам характеризувати бій під Крутами як перемогу українців.

Андрій Ребрик

Більше є тут: http://spavedfront.io.ua/s105209/doli_geroev_krut

Вони не зрадили - вони співали гімн України. Хоч це, можливо, й частина легенди. На сайті http://kruty.org.ua/ зібрані спогади очевидців, учасників бою і більше чи менше причетних. Багато вартісної інформації.

22 січня - День Соборності України

Я не люблю тих, хто багато критикує, тому що і сам з таких, але заборонив собі обговорювати все нездале в інших, тому що задаю спочатку запитання: "А сам що, дуже багато зробив? Чим кращий?  Отож бо - Богдане Бо!"
І не люблю бути дурнем, коли мене до того змушують: сам захочу - буду, а не захочу - не буду. В даному випадку - не хочу! І не змусите!
Це все я до того, що думав написати якусь дуже розумну річ з нагоди 22 січня - Дня Соборності України і... І прочитав заради цікавості промову нашого Гаранта - Віктора Януковича і... І вкотре переконався: сказано так, що краще важче придумати!
Пригадалось, що на 20-річчя Дня Незалежності України також були гарні промови від Януковича, які я пропонував всім уважно прочитати, але не помітив належної реакції громади, бо: " Як то? Щоб я та щось від Януковича! Та най я буду останнім мурлом, якщо хоч слово Януковича сприйму!"
От я і пропоную знову уважно вчитатись в слова цієї промови Президента України Віктора Януковича і визначитись для себе: чи ви проти всього сказаного тут - чи просто...

Виступ Президента на урочистостях з нагоди Дня Соборності та Свободи України

Дорогі співвітчизники!
Сердечно вітаю вас з Днем Соборності та Свободи України - важливим та знаковим святом для нашої держави!
94 роки тому, у буремні часи світової кризи початку минулого століття, Акт Злуки проголосив об’єднання двох українських республік, народжених на уламках імперій.
Це був надзвичайно важливий момент української історії. Єднання українських земель, творення власної держави для українців стало реальністю. Єдність і сьогодні, без перебільшення, - це головна умова нашої сили та незалежності.
Тоді, на початку ХХ сторіччя, значення і ціну цього твердження український народ перевірив на власному досвіді. Внутрішні суперечки, ворожнеча, безвідповідальність та численні труднощі того часу не дозволили завершити розпочате. Але те лишилося у минулому. Переконаний, всі ми добре вивчили уроки. І сьогодні робитимемо все, щоб не повторювати вчорашніх трагічних помилок.
У кожного народу своя доля. Народ України пройшов безліч випробувань, але відстояв цінності соборності і свободи. Ми не схилили голови, не втратили творчої життєвої енергії. Тому зараз Україна впевнено прямує у майбутнє.
Соборність і свобода були і залишаються наріжними каменями нашої національної ідеї. Це важливі складові становлення сучасної України.
Соборність і свобода - це цінності, які впроваджує в життя наш народ протягом усієї своєї історії. Це надійний фундамент, на якому будуються міць і велич українського суспільства. І ми гідно приймаємо виклики сучасної складної епохи. Тому що це - наша спільна відповідальність перед нащадками за збереження і зміцнення вільної та єдиної України.
Ми можемо мати різні точки зору. Нас можуть розділяти сотні кілометрів. Але ми усі - єдиний український народ. Наші сьогоднішні дії визначаються не тільки минулим. Сильними стають тільки ті народи, які вірять у свою перспективу. Наше завдання - забезпечити реальну економічну та політичну незалежність, зміцнювати демократію та верховенство права, ствердитись як молода, сильна сучасна держава - в Європі та у світі.
Я з радістю відзначаю зростання патріотичних настроїв українського суспільства, прагнення будувати нову країну, забезпечити нову якість життя. Але залишається і багато зневірених - тих, хто робить свій вибір на користь пошуку кращої долі в інших країнах. Прикро те, що ця тенденція поширена серед молоді.
У сучасному глобалізованому світі у кожної людини дійсно є можливість самостійно обирати країну проживання, навчання, роботи. За таких умов держави, що можуть забезпечити людині свободу та широкі можливості, стають центрами світового тяжіння. Вони отримують нові можливості для випереджального розвитку. Саме такою країною маємо стати і ми.
Я бачу основне завдання політики модернізації в тому, щоб створити в Україні справедливу та ефективну соціальну систему, привабливе і сприятливе середовище для життя, розвитку власного бізнесу і самореалізації кожної особистості. Ми бачимо, як четвертий рік поспіль світ змінюється під впливом кризи. Це не просто економічний спад. Це криза усталених світоглядів, криза довіри між народами. І світ буде змінюватись.
Я впевнений, що ми не загубимося в цих трансформаціях. Україна докладає всіх зусиль, щоб бути активним та ефективним гравцем світової економічної системи. Ми зберігаємо репутацію надійного партнера. Саме тому попри всі труднощі ми продовжуємо рухатись шляхом реформ усіх сфер суспільного життя.
В Україні закладаються основи для економічного зростання, політичного та гуманітарного розвитку на сучасних засадах. Значна частина наших реформ стосується економічної сфери. Насамперед, це створення сприятливого бізнес-клімату, активна політика заміщення імпорту, посилення енергозбереження, зміцнення енергетичної безпеки. Це підтримка розвитку реального сектору економіки, підприємництва, інновацій, виробничого та технологічного оновлення. Це захист наших інтересів на традиційних зовнішніх ринках та вихід на нові. Ми будуємо економічну модель, яка забезпечить імунітет країни від будь-яких зовнішніх економічних криз.
Однак творити сучасну націю і сильну державу - це не лише економічні кроки. Необхідно і надалі зміцнювати нашу систему безпеки, оборони, охорони закону. Необхідно будувати ефективну зовнішню політику. Розвиток цих сфер теж знаходиться у фокусі постійної уваги. Сильна економіка, спрямована на покращення життя кожного громадянина, дієва система національної безпеки, прагматизм у зовнішній політиці - так виглядає формула наших перетворень.
У своєму розвитку Україна пройшла важливі історичні віхи. Від прагнення до здобуття національної незалежності, утвердження суверенної держави, становлення сучасної економіки, соціальної системи. Ми поставили перед собою завдання входження до сім’ї європейських народів. Європейський вибір - це вибір демократичних цінностей, економічної свободи, високих соціальних стандартів.
Водночас запорукою стабільності і процвітання є добрі та братерські відносини з нашими сусідами, передбачувана та послідовна політика співпраці з нашими стратегічними партнерами. І я переконаний, що в цьому році ми станемо на крок ближче до поставленої мети. Водночас, ми будемо торувати власний шлях, послідовно відстоюючи свої інтереси.
Ми наполегливо реалізуємо нову гуманітарну політику. Її мета - це забезпечення взаємоповаги в українському суспільстві, збереження культурної багатоманітності, вихід на новий рівень суспільного розвитку і безпеки України як єдиної спільноти ХХІ століття. Наш поступ як соборної нації неможливий без політичного примирення.
Вибори до Верховної Ради України показали: всі без виключення парламентські політичні сили відстоюють проведення реформ, модернізацію країни, досягнення високих стандартів життя. Це створює передумови для політичного консенсусу та відкриває перспективи швидкого та успішного реформування нашої держави. Справа лише у тому, чи зможуть у відповідальний момент наші політики переступити через власні амбіції задля нашої спільної справи - побудови заможної, сильної України.
Нас об’єднують демократичні цінності: свобода слова, думки, вибору. Водночас, наголошую, що суспільство очікує від політиків не обіцянок та гасел. Не биття в гучні, але пусті барабани. Україні, її народу потрібні практичні кроки в напрямку покращення законодавства, подолання корупції, покарання правового свавілля.
Можна багато мріяти про сучасну державу. Але без додержання законності, забезпечення виконавської дисципліни, безвідмовної роботи адміністративних процедур, сучасних кадрів - ця мрія буде недосяжною. В Україні триває реформування судової, правоохоронної та адміністративної систем. Ми виходимо на розуміння необхідності цілеспрямованих і консолідованих рішень на рівні Конституції. Я впевнений, що такі рішення матимуть глибинне значення для всього суспільства. І саме тому конституційна реформа із справи для вузького кола політиків перетворюється на спільний проект української громадськості. Саме в цьому я бачу значення створеної Конституційної Асамблеї.
Закликаю усіх відкласти політичні суперечності. Не шукати конфліктів, а спрямувати зусилля на пошук спільного бачення перспектив України. А це - реформи та оновлення України задля покращення життя людей. Кожен з нас прагне до кращого. Ми всі хочемо бути прикладом для своїх дітей. Долаючи сучасні негаразди, ми шукаємо та знаходимо злагоду, ставимо завдання і досягаємо їх заради спільного блага, заради нашої України. Саме у цьому і полягає сенс свята Соборності.
Зі святом вас, дорогі співвітчизники! Добра і щастя кожній родині, кожному з вас!
Вітаю зі святом!

http://www.president.gov.ua/news/26653.html

Додаток-рефлексія: Як мене дістало оте "совкове", коли "Жеваго не читал, но осуждаю" Десь таке враження від спілкування в Неті, де читають два-три рядки і вже все зрозуміли.
Також мене цікавить феномен, коли люди вишукують всіляке сміття навіть у чомусь доброму, бо їм не подобається все виключно тому, що своїх опонентів потрібно завжди ганити. Чисто леніньско-сталінська ідейна програма на рівні підсвідомості: всі погані, хто не як ми.
А якби Янукович просто як Лукашеноко перейшов на російську, поміняв символіку, начхахав на всі українські святині і покладав квіти тільки Леніну і Невідомому солдату ВОВ - це для всіх наших патріотів було б значно приємніше? Так виходить! І це погано, що так виходить!
Тому люди! Закликаю! Цінуйте і підтримуйте що є добре!

Свята різдвяно-новорічні успішно проминули і час думати про майбутні справи, а вони у мене відтепер поділені чітко на три категорії

1. Книговидавнича справа та інша культурологічна діяльність у якості голови правління Видавничо-благодійного фонду ім. Галини Гордасевич.

2. Інтернет-діяльність в різних аспектах в стилі того, як було у минулому році, де мій улюблений ресурс i.ua буде мати однозначний пріорітет в першу чергу через наявність тут у мене дуже гарних і розумних друзів.

3. Приватне життя, яке вже мене не дуже обтяжує, тому сповна можу віддатись першим двом пунктам.

В загальному плані я не передбачаю, що рік 2013 буде чимось кардинально відрізнятись від проминулих років, як і тих, що прийдуть після нього, тому і зробив назву як "Року і віку". Оскільки нікому не дано знати, скільки віку йому відведено - я висловлюю свої задуми на рік з перспективою, що буде і подальший вік, а там життя покаже...
Сподіваюсь, що в наступаючому році зможу зробити більше, аніж минулого, який для мене був доволі посереднього змісту. Ні Євро-2012, ні вибори до Верховної Ради України мені значної радості не піднесли, бо втіха мала від тези: "Добре, що хоч так більш-менш нормально пройшло, бо ж могло бути набагато гірше".
Головна моя удача за минулий рік - вихід в світ книги Василя Кука "Степан Бандера. Роман Шухевич"! Мене особисто дуже ображало, що так вагома подія як 70-річчя УПА пройшло так скромно і непомітно навіть у нас у Львові, а головне - не означено матеріально! В різних вираженнях від ювілейних медалей, меморіальних таблиць, стел тощо, так і ювілейних видань. З того, що відомо мені приуроченого до 70-річчя УПА - тільки моє ж оце видання. Буду радий дізнатись, що є щось інше також.
Ще дуже вагомою і навіть знаковою для мене стала поїздка до нашої столиці на запрошення київського видавництва "Смолоскип", яке презентувало в історичній будівлі Центральної Ради (теп. Будинок вчителя) одразу свої два знакові видання 2012 року: Енциклопедичний довідник "Рух опору в Україні 1960 -1990 роки" та антологію "Поезія із-за грат" - поетична творчість українських політв'язнів радянських тюрем і концтаборів. За моїми критеріями це значно вагоміша подія за єврочемпіонат з футболу і виборами разом узятими, тому що їх вже забули, тоді як ось ці книги будуть пам'ятні на віки!
Хто захоче - може сперечатись, але моєї відповіді не дочекається. Я взагалі не планую марнувати час на порожні суперечки, на що могли зауважити уважні читачі мого блогу: у мене є своє особисте "вето" на теми теперішньої української влади, москалів, жидів та ще української діаспори - не маю бажання витрачати час на дурну балаканину. Для мене ці теми є однозначно визначені, як малораціональні: позитиву від їх обговорення мізерно мало для українського поступу, а  тому чи варто витрачати час і гроші на подібну дурню? Що тут обговорювати, коли все ясно і однозначно:  99% москалів - дурні вороги, 99% жидів - розумні вороги, 99% української діаспори - зрадники, українська влада - на 99% є зі злодіїв! Що тут ще можна обговорювати?
Своїм програмним девізом є дещо перероблений вислів з відомого художнього фільму "Москва слезам не верит": "Мене не цікавлять пояснення, чому є погано, а мене цікавить, що треба зробити для того, щоб стало добре". Власне цим я займався і буду займатись цього року і повік, скільки суджено прожити.

 З повагою до всіх друзів і прихильників - Богдан БО (в миру: Богдан Гордасевич, в поезії - Жорж Дикий)

СУМНА РІКА ВІЧНОСТІ

Далекi береги й сумна рiка,
через яку плисти я мушу,
той плескiт вiчностi човном своїм порушу...
Я не Харон. З нащадкiв Лакоона Я –
пророчу долю всупереч життя,
хоч знаю, що мовчати треба,
клякнути ниць й молитися до неба...
Вже пiдповза до нiг моїх змiя,
провалля Тартару чорнотою зiя...
Та Слово сказано – i човен мiй поплив:
для чого був безумний цей порив?..
Не треба сперечатися з Богами
навiть якщо ми схожi за дiлами,
бо все ж вони – Боги, а Я – людина:
життя моє миттєве, як хвилина...
Хисткий мiй човен у віках зника...
Далекі береги й сумна рiка...

Жорж Дикий

епіграф: "Що може бути більш безглуздішого за змістом від вітання з Новим-Старим роком?"

Ви коли-небудь помічали, що час є суто ілюзорна значимість, тобто коли ви запитуєте про час: "Котра година?" - то вам є абсолютно байдуже джерело обліку: чи це годинник і якої він системи, чи мобілка або комп'ютер - вас це все абсолютно не цікавить! Вам важливо, щоб було названо цифру поточного часу і бажано щоб то було якнайточніше, а не  просто "десь за полудень" або "скоро північ".
Матерія фіксації часу не має нічого спільного з своїми носіями: вони тільки технічно обліковують і показують час - все. Для прикладу порівняйте настільну лампу: вона безпосередньо продукує світло, перетворюючи електричну енергію у світлову. Лампа перегоріла - світла нема допоки її не поміняють на іншу справну. Радіоприймач трансформує хвилі радіоефіру у звукові коливання динаміка і є теж активним учасником процесу,  тоді як годинник може стояти, а час буде йти далі - йому без різниці обліковують його чи ні. Як і поламаний годинник не змінює сутності реального часу, а просто заводить в оману своїх користувачів і тільки.
Оця дивна і загадкова ілюзія обліку часу дозволяє нам робити такі фокуси, як масово переводити годинники вперед чи назад і нічого унікального з того в світі не відбувається, окрім побутової плутанини. Яскравий приклад такої суто побутової безглуздості в часі, яку ніяк не можна пояснити чіткими логічними причинами, окрім суто суб'єктивних на кшталт "бо звикли" або "а не хочемо", - є розбіжності в святкуванні Різдва Христового в Україні і в усьому світі загалом. (Ще є Росія, але то ж Росія!)
Загальновідомо, що подія Рождества Христового є позачасовою реконструкцією, тому що відзначати цю подію християни почали десь після 400-т років існування цього віровчення і точна дата народження Ісуса невідома - тільки дата Розп'яття Христа точна! Не будемо вдаватись в деталі цього процесу, бо то не є важливим для самого обліку часу. Зараз цікавить суто механіка цього процесу: облік не може бути перерваним - це однозначно вже за тим, що тоді його, облік, потрібно буде розпочинати заново. Також варто зауважити, що накопичення розбіжностей астрономічного часу з облікованим часом у літочисленні власне і вказує, що часовий облік вівся послідовно і безперервно.
Розбіжності поміж реформованим під астрономічний час Григоріанським календарем, який домінує по всьому світу,  та існуючим архаїчним Юліанським літочисленням в православному християнстві - яскравий приклад аномалій і парадоксів, які трапляються в процесах обліку часу.
З подібних часових релігійних аномальностей варто зауважити і те, що, як  це не деструктивно виглядає, але навіть Українська греко-католицька церква відзначає Різдво та Великдень, як і всі релігійні події, - в іншому часі від того, як їх відзначає їх Церковний провід в Римі. І що? І нічого. Тільки плутанина соціальна, тому що одні ще журяться і постять, а другі вже веселяться, хоч всі однієї християнської віри. Зрозумілим давно для всіх є необхідність виправлення православного календарного літочислення, тому що співпадіння Різдва з моментом настання в Північній півкулі Землі найкоротшого дня і найдовшої ночі з 22 на 23 грудня, після чого світловий день починає збільшуватись і саме подальше святкування Різдва 26 грудня надає цьому космічному факту глибоке сакрального значення, яке значно послаблено для православних з архаїчним церковним календарем і відзначенням Різдва аж 7 січня.
Проте мене не цікавить тема виправлення цього календарного казусу - для мене це гарний змістовний приклад категорії часу, як чогось трансцендентального, ефемерного, умовного і одночасно як реально існуючого предмету нашого буття, що впливає безпосередньо на життя кожного з нас.
Ось після такого затяжного вступу я хочу перейти до головної теми, яка здавна мене інтригує: за переходом на християнське літочислення ми якось непомітно списали в непотріб не просто 12-13 днів, а цілих 5508 років! Саме стільки було обчислено років до народження Ісуса Христа від події, яку руські літописці називали як: "від Створення Світу" або "народження Адама", хоча насправді ніхто не знає де і коли почалось це обчислення років і віків, як і те, хто його проводив і як воно підтримувалось на протязі початкових тисячоліть.
Те, що літочислення під умовною назвою "від Створення Світу" є автентичним і безперервним - сумніву не підлягає з кількох причин. Якщо літочислення обривається, то виключно з причин глобальних і відновленню не надається. Свіжий приклад з недавнім "кінцем світу" через закінчення літочислення за календарем центрально-американської цивілізації Майя. Хтось має на меті продовжити це літочислення? Якийсь дивак-науковець це може і зробить, але то не буде вже правдиве літочислення, а тільки наукова реконструкція. До речі, а скільки років нарахував календар Майя на час свого закінчення? Хтось знає? Отож...
Автентичність літочислення "від Створення Світу" підтверджує і те, що його ніколи не спростовували іудеї з Палестини, літочислення яких теж значне і має більш 6 тисяч років на теперішній час. В принципі, завдяки саме їх джерелам ми і змогли дізнатись про це давнє літочислення і продовжили його у себе на землях теперішньої України, коли опанували новий досконаліший спосіб кодифікації інформації - писемність. Продовжили, щоб через 1-у тисячу років майже забути... Забути, що зараз не тільки йде 2013 рік і 3-те тисячоліття від Рождества Христового, але і 7521 рік! Тобто друга половина 8-го тисячоліття від "Створення Світу і народження Адама"! І я хочу нагадати про це - не забувайте! Наша праісторія вартує того, щоб її пам'ятати!
Сам я зауважив оте наше старовинне літочислення, коли з якоїсь причини робив обчислення дат в літописі, який читав і раптово для себе усвідомив, що це ж йде 1992-й рік! Тобто за літописним численням ювілейний і то дуже навіть ювілейний -  7500-й рік! Не чув, щоб хтось тоді цю значну ювілейну дату відзначав, а Інтернету тоді ще в України не існувало, тому і змушений був святкувати скромно суто у компанії нас двох: Я і Адам. Він, Адам, з того боку часу - минулого, а я - з цього боку, реального 7500-го року.
Від того моменту я став робити одну цікаву річ: всі дати переводити в дужках поряд у цей стиль літочислення і скажу вам - дуже навіть захоплююча картина вимальовується! Отак читаєш, що то було дуже давно за тисячі років до народження Христа і думаєш, що це така позачасова давнина, але насправді це вже 2-е, чи 3-е, чи 4-е тисячоліття після! Після! Історична цивілізація Давньої Греції - це 4-те тисячоліття, а Древній Рим взагалі 6-те.  І фараони Давнього Єгипту з своїми пірамідами не такі аж перші історичні персони, бо то вже 2-ге тисячоліття! Ось такі вони реалії часу за обліком від Створення Світу. Вражає і захоплює!
Хотілось і дотепер дуже хочеться мені якось взнати, що ж було і як було в той момент часу в світі, коли цей процес прадавнього літочислення розпочинався і що було дійсною його першопричиною відліку 7 521 рік тому, але...

ВІТЕР ЧАСУ

Вітер часу, вітер Часу -
замітає знак слідів...
Я прощаю білу расу!
І клену її вождів!

Скільки нас живе у щасті?
У добрі без ворогів?
Тож для чого стільки праці?
І для кого душ порив?

Маємо, що мати можем -
тож паскудство навзаєм!
У Прокруста наче з ложем
запозичено вдаєм...

Не вимірюй, як сам хочеш,
недомірків вихваля...
Надаремно зло пророчиш! -
Світло видно звіддаля!

Вітер часу все сховає,
все змете і замете...
Тіло темінь поховає,
а душа... десь проросте...

6 січня 2013 р. м. Львів
Жорж Дикий

Не став називати статтю патетично "Останні бій генерала...", тому що це буває тільки за життя, а після смерті настає час боротьби духовної і ця боротьба безкінечна - останнього бою тут не буває.
Також не можу не втриматись від невеличкого іронічного відступу: тираж книги Василя Кука про Степана Бандеру та Романа Шухевича було отримано мною 21 грудня, коли очікувалось на черговий кінець світу, але замість того сталося народження нового світу - світу з книгою Василя Кука, яку видало львівське ПП "Видавництво "БОНА".
Від 26 грудня книжку можна придбати в книгарнях м. Львова, а в подальшому сподіваємось і на поширення її в інших регіонах України, про що і моє щире прохання долучатися всіх, кому це до снаги. Звертайтесь, купуйте і поширюйте цю книгу, з чого станете учасником в наступі й боротьбі за процвітаючу Україну, за державу для людей праці без визискувачів та окупантів. Єднаймося в дії - в наступі, який підготував своєю книгою генерал-хорунжий УПА Василь Кук.
Час діяти настав!





ВАСИЛЬ    КУК, Генерал-хорунжий, останній Головний Командир УПА

СТЕПАН   БАНДЕРА       РОМАН  ШУХЕВИЧ

Додаток: Степан Бандера  про  Романа Шухевеча

Дослідницький проект «Хто ти є, Україно?!»
Автор ідеї проекту, упорядник і редактор    Богдан    Гордасевич


«БОНА»
Львів, 2012

БКК

Кук. В.
Степан Бандера. Роман Шухевич. – Львів: ПП«Видавництво «Бона», 2012 – 144 ст.

Увазі читачів пропонується два біографічні дописи про видатних діячів опору та націоналістичного руху в Україні:  Степана Бандеру та Романа Шухевича, які написав один з найкращих знавців цієї теми – їх близький товариш та побратим по зброї, останній Головний Командир Української Повстанчої Армії – генерал-хорунжий УПА Василь Кук.
В додатку публікується рідкісна за вживанням у оббігу праця Степана Бандери про Романа Шухевича, написана вже після трагічної загибелі останнього, отже цілком відверта і виважена у висновках.
Книжка розрахована на використання в якості посібника з історії у навчальних закладах України всіх рівнів акредитації.


Дане видання здійснив власним коштом Богдан Гордасевич в якості особистого внеску щодо відзначення 14 жовтня 2012 р. визначної дати – 70-річчя Української Повстанчої Армії


        ЗВЕРНЕННЯ  ДО  ЧИТАЧІВ

Вельмишановне панство, дякуємо вам за те, що ви придбали цю книгу і тим самим вже підтримали українську книговидавничу справу. Дякуємо і сподіваємось на подальшу плідну співпрацю.
Затим маємо до вас величезне прохання щодо сприяння у поширенні українських видань в різних суспільних сферах та регіонах України, тому що через цілий ряд негативних чинників, перелік яких тут занадто обтяжливий, а також він всім добре відомий, – українські видання мало або взагалі не доходять до бібліотек та навчальних закладів більшості регіонів України, особливо до глибинних містечок з районів, а тим більше – села.
Силами видавництв і навіть локальних мереж книготоргівлі неможливо подолати кризу розповсюдження українських книжок в Україні, а без цього які знання опанують нашим суспільством? Відповідно: яку державу ми збираємось будувати? Українську могутню чи «ніяково ніяку» маргінальну? Яке молоде покоління виховаємо для нашого майбутнього? Байдужих яничар чи свідомих українських патріотів? Задумайтесь над цими питаннями і зробіть свій вибір, як і зробіть свій вагомий вчинок: придбайте і подаруйте примірник української книги туди і тому, де на вашу думку вона є дуже і дуже потрібна. Мова йде не конкретно про це видання, а в загалі про знакову і величну справу: поширення Українського Слова!
Давайте чітко усвідомлювати: з малих справ кожного з нас – твориться Велика Справа нашого спільного державного буття.
Які ми – така і держава!
Саме тому той, хто діє – той не нарікає на свою державу! Бо робить справу і вірить в те, що наслідком його приватного діла стане спільне благополуччя всієї його країни – України!

Богдан Гордасевич


Дослідницький проект «Хто ти є, Україно?!»
було започатковано 2002 р. у м. Львові

Головні завдання та напрямки діяльності:

1. Самоідентифікація держави Україна в світовому історичному процесі.

2. Пошук і визначення пріоритетів майбутнього державного розвитку України.

3. Інформаційне, патріотичне, національне і культурне просвітництво.


У співробітництві з «Видавництвом «БОНА» заплановано видати у 2013 р. наступні книжки:

1. П. Скоропадський.  С. Петлюра.  Є. Коновалець – Збірник.
В збірнику подано стисло біографічні данні і головні етапи життя кожного з цих видатних українських діячів початку ХХ ст. Значна увага приділена бібліографії.

2. Герой України Степан Бандера – Збірник.
До книги увійшли основна частина збірника, виданого до 100-річчя провідника ОУН С. Бандери, що містив матеріали сучасної дискусії з приводу ювілею включно з російськими та польськими авторами, з доповненням нових документів, а також розширена біографія С. Бандери і додано його авторські твори.

3. Герой України Роман Шухевич – Збірник.
В основу цього видання увійшли доопрацьована версія збірника, виданого до 100-річчя  Головного Командира УПА Романа Шухевича, що містить біографію, авторські твори і матеріали сучасної дискусії з нагоди ювілейної дати.

4. Нескорена Берегиня. Мартиролог про 115-ть українських жінок-політв’язнів радянської репресивної системи від 1919 до 1991 років
Книга унікальна за своїм змістом, тому що містить відомості про унікальних жінок, зокрема про трагічні долі жінок з роду Крушельницьких,  жінки і доньки Н. Махна, сестер С. Петлюри й С. Бандери, жінки В. Сосюри,  Я. Галана, Р. Шухевича і його сестри тощо. До кожної біографічної замітки додано унікальні авторські матеріали і документи.

Всі перелічені вище книжки розраховані на використання в якості посібників з історії у навчальних закладах України всіх рівнів акредитації.

Адреса: «Видавництво «БОНА», вул. Наукова, 5  м. Львів, 79053
т. (032) 2540274   [email protected]

Оскільки листи мої, то вважаю етичним їх оприлюднення, тому що там багато мого світоглядного висказано, то чого маю переінакшувати з їх викладом та подачею?
Для кращого розуміння хто є Олександра Щур - донька дуже видатного чоловіка Євгена Храпливого, який провів просто революційні перетворення у сільському господарстві українців Галичини в часи 1920-30-років, був міністром сільського господарства в Уряді Ярослава Стецька 1941 р. не будучи членом ОУН, про якого можна і треба багато говорити, але іншим разом. Я не знаю чогось більше про Олександру Щур, що вона українська письменниця і проживає в Канаді, що вона якимсь чином познайомилась, листувалась з моєю мамою Галиною Гордасевич, заопікувалась нею, надсилаючи продуктові посилки, ліки та іноді невеличкі суми грошей у важкі 90-ті, які були досить сутужними для нашої літераторської родини.
Після смерті мами 2001 р. цей контакт обірвався на низку років, але коли вийшло 3-томне видання "Вибраного" Галини Гордасевич, я по старій пам’яті вислав посилкою їх на віднайдену адресу і несподівано наш зв’язок з Олександрою Щур було відновлено.

Лист № 1

10 листопада 2012                             п. Лесі Храпливій-Щур
м. Львів                                             м. Торонто, Канада

Шановна і дорога наша пані Леся, вашого великого листа з книжкою і купою цікавих додатків я отримав, за що щиро вдячний.
Дуже всім сподобався ваш лист за ту енергію, який він в собі несе нам від вас. Так приємно спілкуватись з людьми, які не рюмсають і не бідкаються, а роблять справу і до інших з тим звертаються. Я подібну енергію відчув, коли були ще попередні вибори і до нас в район приїздила виступати сама б.п. Слава Стецько, яка вже мала досить поважний вік, але до чого сильна від неї йшла енергія віри, бадьорості і завзяття, що просто важко передати. Що значить гарт – то гарт, і що воля – незнищенна! Мало серед нас таких людей, а шкода. Як не вистачає людей з вірою в себе і в справу. Кожну пропозицію, що я з ними ходжу і приходжу, всі починають обговорювати від початку так: чому її неможливо зробити, скільке то є проблем і обов’язково все втикається в гроші: ніхто не дасть, а без того...  Нудьга повна! Якби таких дослухатись, то все б давно пропало, але я з іншої породи: що можливо зробити зараз – треба робити зараз, а там час покаже. Я так свій альманах „Наш Львів” робив і зробив, а гроші потім наче самі знайшлись його видати, щоправда я з того мало що користі мав, як і за видання „Нескорена Берегиня” – кількадесят авторських примірників ото і весь гонорар. Але ж хіба це важливо? Для мене важливо, що справа зроблена, що є гарний результат, який грошима не виміряти.
Те саме з моїм проектом „Уся Україна”: роботи дуже багато і дуже цікавої, бо  кожна мапа України відтворює окремий її аспект і все детальніше і глибше. Також, я прошу вибачити, але ідея посвяти проекту саме вам: Олександрі Храпливій-Щур – є для мене дуже важливим символічним чинником, бо я так само є сином дуже видатної людина як і ви, тому сповна розумію вашу самокритичність, але має бути як за Вільямом Шекспіром з „Гамлета” тільки до навпаки: зв’язок епох не перерветься. У моєї  мами є чудовий вірш на цю тему:

ТОЧНО ДАТОВАНИЙ ВІРШ

Цей вiрш я написала  двадцять п’ятого лютого
Тисяча дев’ятсот шiстдесят сьомого року.
Я точно датую його, бо все мене лають,
Що нема в моїх вiршах ознак часу.
Кажуть, такi вiршi можуть бути написанi
І через сто, i двiстi, i триста рокiв.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Жiнки плакали, коли їх залишали кохані?
Я не думаю, що через триста рокiв
Вони будуть цьому радiти.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Люди боялися смертi?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Вони будуть чекати смертi, як визволення.
І хiба я винна, що триста рокiв тому
Зраду карали смертю?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Зраду вважатимуть доблестю.

Простiть мене, що я схожа на своїх прадiдiв.
Простiть мене, що я схожа на своїх правнукiв.
Бо ж я – та ланка, що з’єднує минуле з майбутнiм.

Моя думка, що власне це призначення „ланки” і творить правду життя, де ви продовжуєте величну справу свого видатного батька Євгена Храпливого, а я – своєї видатної мами Галини Гордасевич. Тому у своєму проект „Вся Україна” мапу-відгалуження по сільському господарству я обов’язково присвячу Євгену Храпливому, а мапу-відгалуження по літературі – своїй мамі. Це дуже глобальний проект, бо Інтернет дає величезні можливості концентрувати масу інформації, а вся проблема тільки у її упорядкуванні та опрацюванні, як і розміщенні.  На цьому завершую свої мрії і перейду до теми, яка всіх нас турбує найбільше: вибори до Верховної Ради України.
Скажу відверто, що на мою думку це були  чи не самі найголовніші з усіх виборів, які відбувалися в Україні, тому що це вперше люди голосували не за принципом аби „проти” когось і тому за його опонента, а чітко „за” певну політичну силу, як позитивну і потрібну – це величезна подія у становленні державного народу, свідомого своєї сили і значення волі народу. Найкращим себе у цих виборах показав український народ! Ще, зрозуміло, не весь, тому що чимало ще піддалось на подачки і просто облуду, яку вкотре розповсюджували комуністи та регіонали, але загальна картина по Україні змінилась кардинально. То є величезна перемога!
Також  всі у величезному шоці не тільки з того факту, що „Свобода” пройшла до парламенту, хоч багато хто з навіть наших львівських знайомих казав, що голосувати за „Свободу” – це змарнувати голос, а треба всім дружно за Об’єднану опозицію, але насправді ось як все гарно вийшло! Всі політики (і не тільки вони!) особливо шоковані тим, що майже половину голосів „Свобода” набрала у середовищі російськомовного електорату! І я можу це підтвердити, тому що була радіопередача всеукраїнська з включенням дзвінків від простих громадян, то фактично всі говорили російською і підтримували „Свободу”. Особисто я так само в трансі від такого дива, але у дуже приємному трансі! Значить робота мами над книгою і моя робота по розповсюдженню книги „Степан Бандера: людина і міф” не було марним заняттям – дійшло таки! Правда – вона і є Правда! І мої збірки документальні про Степана  Бандеру і Романа Шухевича до їх 100-річчя також розійшлись і свою справу зробили. Тішусь з того, бо нелегко то все давалось і дуже мало допомоги було в тому. Але попри все – справу зроблено!
Що буде далі – то покаже час. Головне відбулось: ми є ДЕРЖАВНИЙ НАРОД !!!
Принагідно повідомлю вам ще одну дуже радісну новину, про яку досить мало говорять і є небагато інформації: кордон поміж Україною і Росією набув фізичного вигляду! Тобто вже встановлено з обох боків вздовж кордону державні стовпчики України й Росії, а поміж ними прорито чи накреслено прикордонну смугу. Все! Нема чого казати: „Ой, а я не помітив!” різним порушникам кордону, а найбільше – російським чиновникам. Показували короткий репортаж про підписання цієї угоди, то Путін просто казився з того, бо він мріє відновити СРСР, а тут замість входження у його Митний чи взагалі Євроазійський союз – демаркація кордонів і юридично, і фізично.  Вважаю цю подію дуже вагомою і знаковою, тобто Янукович і його Ко, як колись і Кучма, розуміють, що московське панування над Україною – то є і для них огидне рабство, а не жодним чином декларована правдива співдружність.
Ще хочу поділитись однією радістю, яку помічаю і відзначаю тільки я, тому що бачив дитиною, як у вже далекі 70-ті в Східній Україні водії авто на лобовому склі прикріплювали портрети Сталіна, хоч ніхто їх до того не примушував – хотілось. Дякувати Богу, що минула та мара. І радісно, що тепер можна помітити багато авт, де на передньому склі закріплено державний синьо-жовтий прапорець, є що з тризубом, а є ще поряд і прапорець червоно-чорний УПА. Важливо, що не тільки звичайні авта мають прапорці, але і дорогих марок, тобто так званих „крутеликів” – дуже важливо, щоб цей клас буржуа відчув свою державну значимість і причетність до України.
Мушу сказати, що 14 жовтня було дещо прикро відзначати 70-річчя УПА без державного визнання і належної всеукраїнської пошани до наших героїв Ідеї і Чину, проте в Києві відбувся грандіозний марш центром Столиці Української  Самостійної Соборної Держави під гаслами „Слава УПА!” і з синьо-жовтими та червоно-чорними прапорами! Важливо саме це! Як і те, що марш комуністів на відзначення Жовтневої революції 7 листопада в Києві не відбувся, тому що їх блокувала значно більша маса люду, чим зійшлось під червоні прапори. І цього року вперше цей день –  7 листопада в Україні не є державним святом. Нарешті! Ще б 8 березня і 9 травня позбавити статусу державного свята, а 9 березня і 14 жовтня – навпаки треба зробити державними святами і вихідними. Сподіваюсь, що так обов’язково буде!
В свою чергу не буду зайве обтяжувати вас іншими подробицями виборів до ВРУ, які загальновідомі. Я написав вам про такі, які не дуже знані. Шкодую, що не пройшов Віктор Ющенко до Верховної Ради, але з тим нічого не вдієш: як людина він хороший і правдивий чоловік, але як політичний лідер і організатор – не дуже справний. Він мені сильно нагадує Михайла Горбачова, що так само зробив багато хороших справ скоріше за випадковістю ситуації і власною добротою, чим як свідомий далекоглядний політик.
Моя жінка Галя кпинить з мене за ці симпатії і каже, що Горбачов і Ющенко мені подобаються тому, що я сам такий добренький, всім хочу догодити, а за себе мало коли обстоюю, особливо якщо то заходить про гроші, притому чесно зароблені мною гроші, які я майже ніколи не домагаюсь, а дадуть – добре, ні – обійдуся. І якось обходимось, хоча жінка є жінка і хоче більших заробітків від чоловіка. Тим паче, що Соломія вже дівка виросла нівроку і треба про її майбутнє думати, як навчання закінчить у вузі.
А все ж шкода, дуже шкода, що не буде в парламенті Ющенка, який намагається всіх об’єднати і примирити, який скеровує, щоб політики домовлялись, йшли на поступки і цивілізовані компроміси, а не безкінечно ворогували. Однак наші люди хочуть переважно рішучих змін, в чому багато надій покладають на новітні сили у Верховній Раді, як „Свобода” та „Удар”. Час покаже. А нам своє робити: книги випускати, вечори проводити, культуру в Україні розвивати тощо. Ось готуємо заходи на відзначення 21-ї річниці Всеукраїнського референдуму за Незалежність України 1 грудня – дуже видатна подія, про яку не варто забувати нагадувати і відзначати. Також вечір про творчість письменника Богдана Лепкого готуємо, а далі вже до свят Миколая і Різдва почнемо програми готувати. "Життя йде нелегке, але гарне!" – як я люблю приповідати.
Ще нагадав, як чудово цього року 1 листопада вшанували пам’ять Українських Січових Стрільців та Стрільців УГА на Янівському цвинтарі, де на меморіальному полі зійшлось багато студентів з Університету Івана Франка, яких сама місцина вишукувала в ряди вздовж поховань стрільців, що мали так само переважно по 18-20 років на час Чину і загибелі. На могилках свіжі квіти і лампадки горять, поминальний молебень перейшов у віче і спів хору січових пісень – дуже вражаюче дійство. На цьому полі поховано також генерала Тарнавського та перепоховано Біласа і Данилишина. Не менші урочистості пройшли і на Личаківському цвинтарі, де вже споруджено просто грандіозний Пантеон українських героїв різних часів. Повірте п. Леся мені на слово: вражаюче видовище цей Пантеон на Личакові. Я бував у Києві на відомому Байковому цвинтарі, так немає що порівнювати, настільки там все занедбано. Вважаю, що саме Львів є найкращим місцем для всеукраїнського Пантеону. І це не моє регіональне самолюбство чи когось ще, а просто це відбулось за фактом: ми у Львові вже збудували і вже маємо Український Пантеон! Сподіваюсь, що в майбутньому часі саме сюди потягнуться люди честі з усієї України, щоб належно вшанувати пам'ять Героїв Чину!
Дорога п. Леся, завершую свого листа на цій величній темі. Хочу ще раз подякувати Вам за опіку та увагу до нас. Бажаю вам наснаги, здоров’я і щастя побачити най і здалеку, але ту правдиву Україну, про яку мріялось вам і ще багатьом з вашого покоління. І багатьом минулим поколінням українців, що боролись і полягли за Україну, щоб вона була – і вона є! І буде! Тільки потрібно далі наполегливо працювати, дбати і пильнувати.
Вітає вас, п. Леся, з наступними Різдвяними святами вся наша чимала родина: Богдан, Галина, Соломія, Ірина, Андрій та Миколка з Русланчиком.

Христос народився!  Славімо Його!   
                    Богдан Гордасевич

Лист № 2

21 грудня 2012                             п. Лесі Храпливій-Щур
м. Львів                                м. Торонто, Канада

    
Шановна і дорога наша пані Леся, дуже, дуже, дуже і дуже вдячний вам за надіслані гроші на відзначення Св. Миколая, з яких я третинку віддав жінці Галі на подарунки донькам та онукам, на Різдв’яну гостину і коляду, а інші 2/3 витратив на авансовий платіж, щоб ще цього 2012 року видати книжечку Василя Кука „Степан Бандера. Роман Шухевич”, яку вам надсилаю. Ми планували видати її ще у вересні до ювілейної дати 70-річчя УПА, бо були певні, що знайдемо спонсорів серед партій та кандидатів під час виборчої кампанії, але нічого з того не вийшло. Переважно нам ніхто не відмовляв, навпаки обіцяли допомогти, але не зараз – а потім, коли вибори скінчаться. Тільки в одному місці мені прямо сказали, що давати гроші на книжку під час виборів ніхто не буде, бо: «В якості політреклами книга не є рентабельний агітаційний продукт».  В тому є доля правди, тільки це прикра правда.
Просто страшні кошти викидали на багаточисельні білборди, плакати і листівки, а найбільше – на багатогодинну телевізійну політичну рекламу. Мій видавець казав, що 5 хвилин політичної телереклами вистачило, щоб видати цю книжку. Грошей ми на видання не дістали і до 14 жовтня книга не вийшла. Я, безперечно, був не так сильно щоб  пригнічений, як розлючений тим всім, а тому пішов на досить ризиковану для себе авантюру і вирішив видати цю знакову книгу за власний кошт в кредит, щоб потім повернути гроші від її продажу, що є досить непевний прибуток в наш час. Видавець також пішов мені на зустріч, щоб відтермінувати оплату на 3-4 місяці і без жодних процентів, але все одно потрібні були гроші як авансовий платіж для закупівлі паперу, а де їх було взяти мені, людині дуже далекій від всіляких бізнесових оборуток? Йти прохачем наново по колу, де легко роздають обіцянки, бо не думають їх виконувати – вже не хотілось. Чогось іншого не випадало, тому вже думав відмовитись від видання, аж тут такий несподіваний дарунок долі – гроші від вас! Відверто кажучи, після такої щедрої премії в влітку я вже жодним чином не сподівався ще якоїсь передачі з вашого боку, шановна п. Леся, але ваша думка була інакшою, що мені надзвичайно приємно. Сподіваюсь, що моя подяка в книзі стане також приємною і вам.
Тепер можу переходити до наступного етапу: розповсюдження книги з ухилом на східні і південні регіони України, тому що тут у нас в Західному регіоні тільки Закарпатська область якась зовсім безвільна, а так в основному ситуація з національною свідомістю більш-менш добра. Проблема в тому, що за офіційною статистикою відсоток української книги в книгарнях по регіонах України такий: в Західних – 60%, в Центральних – 20%, а в Східних і Південих – 6%. Це є правда, жахаюча правда! І вона мене не дивує, тому що я чимало років б’юся над цим питанням: доводжу всім, що нам треба йти з українською книгою на Донбас та Крим – йти самим і наполегливо, якщо ми хочемо їх українізувати. На жаль, як я вище подав ту тезу: політикам книжкова тема не є актуальною, бо політична кон’юктура вимагає гасел і крісел (посад) – тактичних перемог вже, а не марудної непримітної роботи на стратегічну перспективу для держави. Я іншої думки і поглядів: мені не треба посад і почестей, але мені потрібно закласти таке підгрунтя в державний фундамент України, щоб вона була україньскою і єдиною від заходу до сходу, від півночі до півдня на віки. Для мене головними чинниками єднання є в першу чергу українська мова та історична правда. Допоки  наші (а вони таки наші!) люди будуть казати: «Да какая разница на каком языке разговаривать…», або: «Каму это надо был голод или нет…» – доти ми міцної держави не збудуємо. Власне з такими думками я започаткував суто поліграфічний проект у 2002 р. під умовною назвою «Хто ти є, Україно?!» і мені вдалось видати коло 20  різних найменувань книжок, але не вдалось перевести це в глобальнішу потугу, аніж моя особиста діяльність. Також мені не вдалось організувати потужну експансію української книжки з Львівщини на Донбас, тому що наші видавці не хочуть зайвих витрат, коли українські книжки найкраще купуються на україномовних теренах, а на сході українська книжка ясно ж не така рентабельна.
Всі оті мої муки у видавничій справі та проблеми книгорозповсюдження і наштовхнули мене на ідею Інтернету, як більш актуального, дешевшого і доступного засобу пропаганди, де я досить активно працював і працюю блогером, й одночасно задумав створити свій веб-проект «Вся Україна», де б міг поєднати напрацювання минулих років з новими можливостями інформаційних технологій. Але відмовлятись зовсім від поліграфічного напрямку своєї діяльності я також не мав наміру – нехай одне-дного доповнює. Що зараз я і впроваджую: з одного боку збираю в електронному вигляді всю потрібну мені інформацію для веб-проекту «Вся Україна», а з іншого – продовжую колишні напрацювання за своїм поліграфічним проектом «Хто ти є, Україно?!», результатом чого і є видання книги Василя Кука. Там перед змістом є маленька реклама щодо наступних видань, хоч маю значні сумніви на спонсорську підтримку, але як казав Христос: «Хто стукає – тому і відчиняють» Може колись і достукаюсь до наших богачів-дуків.
Дуже хочу перевидати святу для мене книгу – «Нескорена Берегиня», але то надто коштовно, тому запланував видати схожу до Кука книжечку про трьох українських жінок-мучениць: Ольгу Басараб, Олену Телігу і Аллу Горську – всі вони загинули за трагічних обставин в різний час, проте об’єднанні під однією палітуркою створюють сильне враження нескореної України. Буду старатись, а що вийде – то залежить від Бога і таких чудових людей, як ви, дорога п. Леся. На цьому прощаюсь і зичу вам багато-багато душевної наснаги, здоров’я та інших гараздів.

Христос ся рождає!            Славіте Його!

    З глибокою пошаною і вдячністю          Богдан Гордасевич

Чим Яворівський кращий од Табачніка?

Сергій Пантюк Український письменник
22 грудня 2012, 20:14

З великими від здивування очима прочитав інформацію про те, що на посаду голови Комітету з питань культури і духовності ВР України "Батьківщина" знову пропонує людину, яка ніколи не мала нічого спільного ані з духовністю, ані з культурою. Ім'я цього претендента – Володимир Яворівський.
Ну не можу я зрозуміти отаких кроків, хто і що б мені не казав. І навіть кинута одним поважним паном фраза "Так, це сучий син. Але ж наш сучий син!" теж виглядає мало переконливою. Я завжди звик називати негідника негідником, а злодія злодієм. Цього мене навчили ще в дитинстві книжки, які читав. А ще ті книжки навчили мене самого не жити так, щоб люди пальцями тицяли. І щоб очей у сірка позичати не доводилося.
Єдиний контр-аргумент, який мені можуть запропонувати опоненти – так В. Яворівський же виграв мажоритарку! Але це теж не так, бо виграв не Яворівський, а "єдиний опозиційний кандидат". Навіть якби Міккі Маус балотувався у Києві під цим брендом, теж би виграв. Але головне не це.
Відпрацювавши понад рік на посаді секретаря національної Спілки письменників України, я отримав змогу донесхочу "понасолоджуватися" наслідками "культурної" та "духовної" діяльності пана Яворівського. Сказати, що це жах, буде нічого не сказати. Куди не ткнись – всюди купа відвертого криміналу.
Письменницька поліклініка на вул. Рейтарській (біля Золотих воріт) продана за ціною трикімнатної квартири. І не просто так продана, а за підробними документами. За Статутом НСПУ, навіть найменше відчудження майна відбувається за рішенням Ради – найвищого органу між з'їздами. Такого рішення не було, про це у письмовій формі заявили всі тодішні члени Ради. Власне, крім одного – такого собі Анатолія Гая, який досі працює підбрехачем у Яворівського. Але то окрема тема. До речі, продавши поліклініку, яворівська команда навіть податку з оборудки не сплатила – зараз є всі шанси паралізувати діяльність НСПУ роки на два. Бо ті борги (з пенею – це понад 3 млн. грн) тепер висять, і їх хтось таки має сплатити. Бажано, щоб цим "хтосем" став наш пан Яворівський, причому особисто!
Знищено і продано неодмінну письменницьку реліквію – кав'ярню "Еней", стіни якої були розписані відомим художником Анатолієм Базилевичем. У персонажах "Енеїди" на унікальних фресках легко впізнавалися українські класики, панувала дуже тепла атмосфера. Зараз у тому приміщенні гіпер-крутий ресторан "Сад", власники якого – представники російського капіталу – тепер (завдяки "високодуховному" Яворівському!) претендують (увага!) на 50% відсотків власності Будинку письменників на Банковій, 2!
Таких штучок пан Яворівський, перебуваючи на посаді голови НСПУ і водночас – згаданого вище Комітету з питань культури і духовності, натворив чимало. І у пресі про це неодноразово повідомлялося, і кримінальні справи відкриті. Тому письменники й погнали В.Яворівського поганою мітлою з керівної посади, не бажаючи більше все це терпіти. Думаєте, він покаявся? Ага! Більше того, продовжує свою чорну справу – через згаданого вище А.Гая розповсюджувалися чутки, ніби це наша команда хоче продати партії регіонів Будинок письменників на Банковій. Більшого цинізму годі й шукати.
І останнє. Хочу запитати у шановного товариства, може хтось знає: а що такого важливого для країни зробив пан Яворівський, протираючи штани на чолі Комітету з питань культури і духовності у попередній каденції? Агов, друзі письменники, художники, співаки, видавці! Може то лише я нічого не помітив? Підкажіть...
Звідси й виникла думка, яку виніс у заголовок – а чим Яворівський кращий за Табачніка? Табачнік робить Україні шкоду своїми діями, а Яворівський – і діями, і бездіяльністю. Не хотілося б критикувати "оновлену" "Батьківщину", але чому вона досі не очистилася від такого вразливого суб'єкта, та ще й продовжує його пхати на ключову для українства посаду, жодною логікою пояснити не можу. Хіба що – кулуарними домовленостями із владою. Але то вже хай буде на їхній совісті...
http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/50d5f89a28a5b/add_ok/#comments

Богдан Гордасевич, комент: Я знаю давно нешанованого Яворівського ще по його діяльності на чолі Демократичної партії України, яку він успішно декласував свого часу, як і НСПУ, звідки ось подав заяву про вихід. Саме за подібну "кадрову політику" я не поважав "Батьківщину" і Тимошенко, де зрадників не перелічити і Яворівський - на черзі. Гнида конкретна і ще своє покаже, хоча і до цього стільки було показано, що я дивуюсь його плавучості рівня Поплавського. Досить нагадати, як він дві каденції у 90-х очолював у ВРУ Комітет по Чорнобилю, а крадіжки тоді були глобальні, ну а Яворівський як дурник наче: нічого не бачив і не чув про це. Ось хто перший запустив фразу "Ці руки нічого не брали" - все чужими типу Гая роблено.

Якраз новина: Табачника Дімона знову призначено міністром освіти України - дружно привітаймо нового-старого керівника освітнього сміттєзвалища!
Це не моя особиста негація, а світова!
Реальний світовий рівень української освіти (пост-радянської совкової і дуже розхваленої виключно самими ж "совками" як дуже прогресивну): Цілеспрямована робота з позиціювання вузів у світовому освітньому просторі дозволила ряду провідних українських університетів значно поліпшити позиції у світовому рейтингу Webometrics: НТУУ «КПІ» — 957-ме місце, НУ «Львівська політехніка» — 1248-ме місце, НПУ ім. М.Драгоманова — 1747-ме місце, КНУ ім. Т.Шевченка — 1934-те місце.
http://dt.ua/EDUCATION/akademichniy_reyting_universitetiv_top-200_ukrayina-103116.html

Вкотре наголошую: не в персоналіях справа! Панове, чи варто всі сили кидати проти Табачника, щоб замість нього став Колесников чи Мірошниченко, або ще якась падлюка інша від Табачника тільки за прізвищем? Потрібна докорінна системна зміна економічних важелів в усьому державному апараті України! І зокрема - в освіті!

Не я один з хвилюванням сприймав тему майбутнього візиту президента України(!) Віктора Януковича до Москви на зустріч з самодержцем-президентом РФ Володимиром Путіним, тому що після досить прозорих заяв Януковича про можливість вступу України до Митного союзу по завершенні саміту СНД в Таджикистані можна було очікувати всякого паскудства з його боку. На превелике щастя - візит скасовано. І нового не передбачається! Який чудовий подарунок зробив на Св. Миколая всім нам в Україні її президент Вітя Янукович! Не продав нас! І сам не скурвився! Прекрасно! Аж жити хочеться!
Особисто я був, є і буду противником агресивного протистояння з Росією, тому що це є безглуздо. Щоб не заглиблюватись у розлогі пояснення, просто наведу афоризм: "Ніколи не сперечайся з дурнем, тому що він спершу опустить тебе до свого рівня, а тоді переможе на досвіді". Мною не раз було акцентовано, що саме відсутність достатнього розуму в правлячої компартійної еліти призвело до розвалу СРСР, як і теперішню зовнішню політику керівництва РФ важко назвати розумною. Особисто я не бачу жодної країни з колишнього Варшавського договору та СРСР, народ і уряд яких щиро б симпатизували РФ. Включно з Білоруссю та Казахстаном, де більше діє принцип "стерпиться - злюбиться". Наглість і брутальність росіян у міжнародних відносинах просто феноменальні. Не виняток і щодо України, де досить звичних до всілякого приниження Януковича з Азаровим - навіть їх злість і протест опановує.
Нам постійно тлумачать з усіх-усюд чужі  й свої проросійські політики, політологи, економісти та інша курвійська ЗМІ-їбратія, яке ж то добре життя настане, якщо Україна увійде до Митного союзу і стане рабою Росії. Хіба це не вигідна оборутка: стільки добр за таку дурницю, якою є свобода? Достатньо зректись державного суверенітету і вже тоді Росія заопікує над своєю новою провінцією щедрою рукою господаря: подешевшає газ, нафта, горівка, одразу запрацюють виробництва, зайва робоча сила з радістю помандрує з України без всяких митних перешкод до Сибіру розробляти нові газові та нафтові родовища - ну просто рай у найліпшому вигляді! А вперті хохли все відмовляються від того свого щастя, бо щось воно їм не до вподоби. Вибадують, мать-перемать!
Відверто кажучи, можливо все у цьому світі, але я не вірю в можливість приєднання чи об’єднання України з Росією в майбутньому за жодних обставин, навіть якщо Янукович би підписав які завгодно документи і договори, тому що коли люди звикли жити вільними, то їх загнати до ярма можна тільки силою, але часи "червоного терору" та сталінізму з його імперією ГУЛагу вже малоймовірні, а без такого силового примусу українці не віддадуть ні свого особистого суверенітету, ні державного. Вже в Україні люди розсмакували, що є таке - свобода! І з подивом дивляться українці на поліційні погроми протестних тусовок росіян, як і на безвільне приниження білорусів "своїм бацьком" Лукашенком. З ким об’єднуватися? З ними? З кріпаками убогими? Навіть якщо він є російський олігарх - все одно він нікчемний холуй-"гаманець" для Путіна! Ось таке нам "добро" пропонують? Ні! Ми не дамося і не здамося! За жодних умов та обставин!
Звичайно, що досить непросто терпіти огидне і брутальне втручання іншої держави у наше суспільне життя, причому втручання у зумисному погіршенні соціально-економічного стану в державі, щоб буквально примусити народ України стати на коліна і приповзти до правителів Росії з благанням врятувати від економічних злиднів, спровокованих тими ж "благодійниками"... Подібну "холодну війну" стосовно України російська правляча еліта розпочала давно, ще за часів Кучми, але Помаранчева революція все сплутала і змусила розпочати наново. А час то збіг! Якби Янукович став при владі 2004 р. - це була б значно простіша комбінація загарбання України, але народ і країна  до 2010 р. змінились настільки кардинально і всеосяжно, як перемінився і сам Віктор Янукович, що став зовсім інакшим політиком! І тому я вітаю всіх, що нарешті розпочалась "холодна війна" України проти Росії. Якою вона буде? Виграшною! Чому? А тому!
Чим більша криза - тим більша необхідність кардинальних змін, отже економіка України має зазнати таких трансформацій, які змусять її, по-перше, налагодити внутрішню економіку на значно якіснішому рівні науково-технічного прогресу, а, по-друге, перемінити кардинально зовнішні інтеграційні та економічні пріоритети. За тим піде адміністративна та соціально-політична трансформація державного устрою. Повторюю, що для України безглуздо вступати у відкриту ворожнечу з Росією, влаштовуючи демарші, різні протести і всіляку дипломатично-економічну шарпанину - ні! Ні! І ще раз - ні! То буде безглузде витрачання ресурсів, яких у нас мало, а в Росії - безмірно! На всіляку дурість там ніколи не шкодували ні грошей, ні людей. Чечнею клянуся! Грузією клянуся! "Південним потоком" клянуся!
Всі свої зусилля і наявні інтелектуальні та сировинні ресурси ми маємо використати за умов "холодної війни" України з Росією виключно на власну технологічну модернізацію економіки, на її надекономічне енергозбереження, а також встановити однозначно справедливі умови для ведення бізнесу всіх рівнів: малого, середнього та великого. Не зробимо цього - криза нас поглине, а за тим і Росія. Зробимо вчасно - тоді чхали ми на Росію, як Таваню начхати на Китай...
Дуже сподіваюсь, що буде все в нашу користь, тому так гаряче вітаю чергове зимове і новорічне протистояння як новий виток "холодної війни" поміж Росією та Україною: нас поставлено в умови глобального катарсису і ми або очистимось, або будемо знищенні. Не вірю, що остання позиція когось в Україні задовільняє, тому до бою, панове! До праці!
Станьмо в раз! В слушний час! Все тобі - завзятій боротьбі! За Україну! За її волю! За честь! За славу! За народ!

Богдан Гордасевич
20.12.2012 р. м.Львів

рекомендую глянути
http://ua.korrespondent.net/worldabus/1441105-ng-yanukovichu-vidmovili-vid-kremlivskogo-porogu
http://ua.korrespondent.net/worldabus/1440006-ng-yanukovich-zibravsya-do-moskvi
http://ua.korrespondent.net/worldabus/1440628-ng-yanukovich-gotue-putinu-podarunok-pid-yalinku
і особливо: http://forbes.ua/nation/1344329-vygoden-li-ukraine-tamozhennyj-soyuz

Не знаю, як там хто що планує, а у мене 19-го грудня на день Святого Миколая, що є моїм похресним патроном, відбудеться вихід в світ книги Василя Кука "Степан Бандера. Роман Шухевич" Біографічні нариси. З додатоком. Тобто для мене кінець світу за майа співпадає з початком мого нового життя в якості видавця. З чим і була пов'язана моя блогерська відсутність, яку я маю намір виправити, тому що вже зібралось досить тем на черзі, а саме:

1. Подяка телевізійникам всіх телеканалів за те, що дозволяють мені без проблем тримати телевізор у стані "вимкнуто".

2. Про вибори щось маю таки сказати, але ще ніяк не визначу, що саме варто сказати, якщо тут  йде саме час очікування і вичікування.

3. Тема 70-річчя УПА була мною не дуже опрацьована 14 жовтня через тогочасні бурхливі події з нагоди 28 жовтня, але тепер варто її обговорити за спокійнішої ситуації.

4. Поїздка до Києва потребує якогось оформлення в щось значиме, тому що подія виходу книг у видавництві "Смолоскип" та їх представлення варті опису очевидця подій.

5. Два мої останні цьогорічні листи до Олександри Щур-Храпливої в Канаду хочу оприлюднити, оскільки вони якось само-собою виявились досить програмного змісту, то нащо переінакшувати в статтю чи прокламацію? Епістолярний жанр має свою принадність певною сповідальністю - тим і скористаюсь.

Не знаю, що з того буде зроблено, але кортить виконати перелічене вище, щоб вже зроблені напрацювання не марнувати, оскільки в чомусь вони є унікальні - отже важливі не тільки для мене особисто.

Завершити анотацію плану дій на майбутнє хочу заявою, що на власні очі бачив отой метеорит, що хлюпнувся у море коло Туреччини, хоч було то коротка мить, але запам'яталось. Чому? Тому що коли побачив "падаючу зірку", то почав загадувати бажання, а зірка-метеор візьми і не щезни, як більшість метеорів, а блиснув над нічним Львовом вузькою яскравою доріжкою і... полетів десь далі за горизонт. Я ж розгубився: на таке я не готовий, бо чи загадувати бажання - чи я в прольоті? Зірка ж не впала, а кудись собі полетіла... За часом 23 год.13 грудня якраз збіглося з подією в Туреччині, з чого мене опанував сумнів стосовно метеорита: надто все це схоже на кероване приводнення космічного корабля прибульців, які прибули поглянути, як там у нас кінець світу відзначати будуть - цікаво сапієнсоноїдам, напевно.
Метеорит впав коло берега, тому його гарантовано будуть шукати і якщо не знайдуть найближчим часом і не покажуть в ЗМІ - значить то гарантовано прибульці! А значить, що ніяка це не "впала зірка" і що моє заповітне бажання зустрітися з прибульцями з космосу - накрилося і не збудеться. От вже ті турки турецькі з своїми дешевими курортами і тарифом "все включено" - навіть космічних клієнтів звабили...

ЗАПРОШУЮ ВСІХ ПРИЙТИ І БУТИ 23 ЛИСТОПАДА 2012 РОКУ В БУДИНКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ (тепер Будинок Учителя, вул. Володимирська, 57) ДЕ О 15 ГОДИНІ ВІДБУДЕТЬСЯ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ДОПОВНЕНОГО ВИДАННЯ ЕНЦИКЛОПЕДИЧНОГО  ДОВІДНИКА  "РУХ ОПОРУ В УКРАЇНІ: 1960 - 1990" ТА АНТОЛОГІЇ  "ПОЕЗІЯ З-ЗА ГРАТ" ЯКІ ВИДАНО У ВИДАВНИЦТВІ  "СМОЛОСКИП" ДОВІДКИ ЗА ТЕЛЕФОНОМ 4252393 Я  СЬОГОДНІ ВИЇЖДЖАЮ З  ЛЬВОВА ДО КИЄВА, ЩОБ ТАМ БУТИ. БОГДАН  ГОРДАСЕВИЧ

Приєднатися до події