В мене знову виникло бажання відчути різдвяний настрій, тож я вирішив зачепити (не вперше) тему взаємин лицарів і драконів... Цікаво було б дізнатися й Вашу думку з приводу прочитаного, побаченого та почутого. Вибачайте за які "прогалини"... Адже я не зазіхаю на якусь еталонність.

      

            Дракон розплющив очі, потягнувся й позіхнув. Смикнув вухом, дослухаючись, і поглянув туди, звідки лунав металевий дзенькіт, що розбудив його.

- Ти що там робиш? - З цікавістю запитав він в закутого у панцир чоловіка, який вовтузився біля основи драконячої шиї.
- Не бачиш? Голову тобі рубаю, - натужно відповів чоловік, не припиняючи мірно завдавати удару за ударом по міцній лусці.
- І як успіхи? - поцікавився Дракон.
- Не заважай! - злісно огризнувся чоловік.
- Гаразд, - поступливо погодився Дракон і спробував знову задрімати. Але дзвін меча відволікав.
- Слухай а навіщо тобі моя голова? - запитав Дракон через півгодини.
- Та вона мені взагалі ні до чого не потрібна, - відповів чоловік.
- А рубаєш навіщо?
- Так треба.
- А-а... Ну, якщо треба, тоді звичайно. Важко, мабуть?
- Важко, - визнав чоловік.
- Не хочеш передихнути?

        Чоловік, примружившись, подивився на сонце з-під панцерної рукавиці...
- За годину передихну, ближче до полудня.
- Це добре, - кивнув Дракон. - А то у мене вже шия затекла, лежати в одній позі. І природні потреби задовольнити хочеться.
- Ну, злітай, лише по-швидкому.
         Дракон здійняв крила і зник у гущавині лісу, що ріс неподалік. Через хвилину повернувся і знову розташувався на каменях.
- Можеш продовжувати.
         Чоловік покрутив у руках затуплений меч, відкинув його убік і, рішуче діставши із заплічного мішка ножівку, почав пиляти. Дракон засовався і почав хихикати.
- Агов, перестань, лоскотно!
- Ну, вибач.
          Змінивши ножівку на меч, чоловік знову почав рубати.
- Так краще?
- Ага, - примружився Дракон. - Навіть приємно. Можеш трішки лівіше?
- Можу.
          Деякий час не було чутно нічого, окрім гучного пихтіння, дзвону меча і задоволеного муркотання Дракона.
- Припини! - нарешті не витримав чоловік.
- Що?
- Муркотіти припини. Мене це дратує.
- Чому? - ображено запитав Дракон.
- Бо у тебе це виходить немелодійно! І взагалі, будь серйозніше, коли тебе вбивають.
          Дракон замислився.
- А мене вбивають?
- Так.
- Ти?
- Так.
- Не вірю! - Дракон позіхнув. - Аби ти мене стільки часу вбивав, то вже убив би десять разів.
- А що ж я, по-твоєму, роблю? - розсердився чоловік.
- Рубаєш мені шию.
- Ну!
- Що?
- Якщо я тобі відрубаю шию, ти ж помреш?
- Ти не відрубаєш мені шию, - упевнено заявив Дракон. - Сам бачиш, нічого не виходить.
- А якщо динамітом? - запропонував лицар.
- Не раджу, - похитав головою Дракон. - Я плююся високотемпературною плазмою.
          Чоловік  втомлено зітхнув і сів на камінь.
- Ну, і що мені тоді робити? Якщо в мене робота така - драконів рубати?
- Ну й рубай, - знизав плечима Дракон. - Я що, заперечую? У нас будь-яка праця почесна. А тут, дивись, ще роботи непочатий край!
         Дракон ставно витягся на каменях і підставив чоловікові броньоване черево.
- Як чоловік, наділений справжніми лицарськими якостями - може, спробуєш вразити мене у серце? - зворушливо попрохав він. - Я намагатимуся не муркотати!

P.S. За чудове фото гірського краєвиду висловлюю подяку шановному "llrr".

P.P.S. Також хочу висловити глибоку повагу автору замітки, яка є першоосновою прочитаного Вами матеріалу, а саме шановному "WalesDragon".

 

Дуже вдячний за відвідини.  )

Мать их.... Вчера шведское ТВ в вечернем прайм-тайме показало сюжет порвавший всю Скандинавию.
Сюжет
Шведский телеоператор снимает мост, взорванный где то за Лисичанском. В этот момент подъезжают три автобуса и пять машин груженных какими то баулами, мешками и т.д.
Останавливаются и из автобуса выходит НЕЧТО
Царские генеральские погоны с орлами, две перевязи аксельбантов и иконостас орденов.
Каких, сказать не могу, я просто таких не знаю, но то что НЕЧТО - полный георгиевский кавалер - вижу. На боку шашка и планшетка, на груди бинокль. Фуражка как авианосец с орлами.
Репортер бегом бежит к нему и спрашивает: "А вы кто?"
Ответ: "Всевеликое Войско Донское !!"
Репортер: "А чего ж вы бежите?"
И тут следует исторический ответ "ХОХЛЫ ИДУТ !!! Мать их..."

Сюжет побил все рейтинги.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=930418933650880&set=a.242722719087175.81421.100000483476379&type=1&theater

Дякую за чудовий малюнок шановному користувачу "Адамант"

                                                                             Тільки-но зайшов

                                                                              Місяць, як сніг, який випав,

                                                                              Освітив поля

                                                                               Коло селища,

                                                                               Білим яскравим світанком

                                                                                     САКАНОЕ-НО КОРЕНОРІ

                                                                                        (початок Х століття)

ТОЙ, ХТО ПЕРЕМІГ СТРАХ

      Тадзіма-но Камі навчав Сьогуна майстерності фехтування.       Одного дня до нього прийшов охоронець Сьогуна і попросив навчити його як поводитися з шаблею. - Я за тобою уважно спостерігав, - відповів Тадзіма-но Камі, - і думаю, що ти сам майстер фехтування. Перш ніж узяти тебе до себе в учні, я прошу тебе сказати, у якого майстра ти навчався цьому мистецтву.      Охоронець відповів: -  Я ні в кого не навчався. -  Ти мене не обдуриш, - відповів вчитель. - У мене гострий погляд, і він ніколи мене не підводить.-  Не хочу суперечити Вам - відповів охоронець, - але я дійсно нічого не знаю про фехтування.      Декілька хвилин вчитель фехтував з охоронцем, потім зупинився і сказав:- Так ти кажиш, що ніколи не вчився фехтувати? Я вірю тобі на слово. Але відчуваю, що ти все ж майстер. Розкажи мені про себе.-  Ну добре. Коли я був дитиною, один самурай сказав мені, що чоловік ніколи не повинен боятися смерті. Я боровся із страхом смерті доти, поки це питання перестало мене цікавити. - Ось у чому справа! - вигукнув Тадзіма-но Камі . - Головний секрет майстерності - у звільненні від страху смерті! Такій людині тренуватися не потрібно. Ти вже майстер.

     Непросвітлений чоловік завжди сповнений занепокоєння. Він схожий на того, хто борсається у воді, не уміючи плавати. Він лякається. Тому тоне. Він прагне триматися на плаву. Тому тоне ще глибше. Аби він відкинув свій страх і дозволив собі тонути, то його тіло саме спливло б на поверхню.

 Одного дня чоловік впав у річку в той момент коли з ним трапився епілептичний напад. Прийшовши до тями, він із здивуванням виявив, що лежить на березі річки. Напад, що відкинув його у річку, також врятував йому життя, бо визволив від страху потонути... Це і є прояснення.

СМЕРТЬ ПІЛОТА-КАМІКАДЗЕ

      Кендзі був японським пілотом-камікадзе. Він готувався віддати своє життя за Батьківщину, але війна закінчилася раніше, ніж він передбачав, і в нього не виявилося можливості гідно померти. Тому пілота охопила депресія, в нього пропав усілякий інтерес до життя. Він безцільно тинявся містом, не знаючи до ладу, чим себе зайняти.       Одного дня він почув, що злочинець захопив у заручники літню жінку в її квартирі на другому поверсі. Поліція не наважувалася увірватися в квартиру, бо злочинець був озброєний і дуже небезпечний.       Кендзі увірвався до помешкання та зажадав аби злочинець відпустив жінку. Зав'язалася бійка, у якій Кендзі вдалося убити злочинця, але сам він при цьому отримав смертельні поранення. Деякий час опісля того він помер у лікарні; на його обличчі грала задоволена посмішка. Здійснилася його мрія про гідну смерть.

        Лише той може творити добро, хто перестав боятися смерті.

ВАЖКЕ НАВЧАННЯ ДЗЕН

       Мамія врешті-решт став дуже відомим майстром дзен. Але навчання давалося йому нелегко. Коли він був учнем, вчитель попросив його зобразити звук хлопка однієї долоні.       Мамія дуже старався, він постився і майже не спав, щоб лише знайти правильну відповідь. Але майстер ніколи не був задоволений. Одного дня він навіть сказав: - Ти недостатньо працюєш. Ти дуже любиш комфорт, дуже прив'язаний до всього хорошого в житті, ти навіть дуже прив'язаний до того, щоб знайти відповідь якнайскоріше. Краще б ти помер.       Наступного разу Мамія зробив перед майстром драматичний вчинок. Коли його попросили змалювати звук хлопка однієї долоні, він впав на підлогу і прикинувся мертвим. - Ну добре, - сказав майстер, - ти помер. Але як щодо бавовни однієї долоні?       Розплющивши очі, Мамія відповів: - Я не зміг знайти відповідь на це питання. Почувши це, майстер заволав від гніву: - Бовдур! Мертві не розмовляють. Забирайся звідси!

 Ти можеш не бути просвітленим, але будь хоча б послідовним!

Першоджерело: де Мелло Энтони. Когда Бог смеется. Сборник рассказов-медитаций. Перев. с англ. О. Вишмидта. - К.: "София", 2004; М.: ИД "София", 2004. - 240 с.

---

P.S. Аби отримти можливість оглянути малюнок у більшому розмірі, натисніть на "нік" власника. Запропоновані тут оповідки прошу розглядати як такі, що можуть бути цікавими у історичній ретроспективі та при вивченні академічного курсу філософії. Мені самому не довелося практикувати які-небудь східні методики самовдосконалення (якщо це Вас зацікавить).

P.P.S. Особисто в мене викликала інтерес загальна філософська лінія, яку тут можна простежити, тож як і завжди, я спробував підібрати музику, яка б резонувала з прочитаним... Але її прслуховування вимагає належного сприйняття.

P.P.P.S. Виконавцем композиції є Коку Нішимура (взято з його альбому "Кьотаку"). "Кьотаку" перекладається як "Дзвіночок порожнечі". Нішимура - дзенський чернець, що належить до ордена Фуке (школа Ріндзай). Ченці ордена практикують Дзен, гру на флейті "сякухаті" та бойові мистецтва. Окрім гри на флейті та медитації Коку Нішимура є також майстром китайського Кендо і Карате. Ви маєте змогу послухати композицію, зіграну на флейті довжиною 3 сяку (91 см).

      

Вже Різдво... Багато почуттів та гарних побажань... В мене виникла думка, що слід до цього різноманіття додати й щось від себе, хоча й здивувати чимось новим останнім часом стає дедалі важче... Тож, хочу запропонувати Вашій увазі цю історію. Розумію, що вона може видатися не зовсім відповідною до контексту свята, але мені здалася доволі кумедною. Та й просто хотілося додати Вам приємних емоцій.

За чудову різдвяну листівку висловлюю подяку пані "Alyana".

          Темної ночі Дракон опустився на галявині неподалік від стін палацу. Тут вранці вигулювали принцес, і він мав намір завтра роздобути собі нову домашню тваринку. Знайшовши місце, де трава була вищою і густішою, Дракон розпластався на землі, підібгав крила і приготувався чекати.
         "Це добре що я зелений і плаский, - подумав він, - доки не нападу, ніхто мене і не помітить. Самі принцеси ж бо не кусаються, але у самців, які їх супроводжують, дуже неприємні жала."
          І в цей момент хтось вдарив Дракона по морді. Зовсім слабко, але вельми рішуче. Дракон скосив очі, придивився і побачив у себе під носом котеня. Воно стояло, розчепіривши худі лапки, вигнувши спину горбом і розпушивши хвіст; від цього воно видавалося удвічі більшим. І це добре, бо інакше Дракон би його навіть не побачив.
- Ти чого? - Здивувався Дракон.
- Нічого, - відповіло Котеня. - Я полюю.
- На кого?
- На тебе.
           Дракон моргнув, а Котеня поважно пояснило:
- Он від тієї берези і до паркану - мої мисливські угіддя. Оскільки ти сюди залетів - ти моя здобич.
- Та невже? - засумнівався Дракон.
- Точно-точно! - Котеня стрибнуло вперед і накрило лапками палець Дракона. - Я тебе зловив, тепер ти мій!
- І що ти зі мною робитимеш? - Дракон зацікавлено схилив голову набік. - З'їси?
          Котеня замислилося.
- Ні. Не хочу я тебе їсти. Ти красивий.
- А що хочеш? - запитав Дракон.
- Гратися хочу. У кішки-мишки. Я буду кішкою, а ти - мишкою.
          Дракон сів на хвіст і спантеличено почухав лапою за вухом.
- Маля... Ти якесь ненормальне. Я ж Дракон! Ти мене повинен боятися!
- Я нікому нічого не винен! - підняло мордочку Котеня. - Ми, кішки, робимо лише те, що хочемо. А я хочу гратися.
- А більше ти нічого не хочеш? - примружився Дракон.
- Хочу, звичайно! - відгукнулося Котеня. - Я ще хочу, щоб мені почухували черевце, поїли мене молоком і катали на спині.
          Дракон покосився в той бік, де громадилися в темряві башти королівського замку.
          "Та ну її, цю принцесу!"- подумав він
- Гаразд, - кивнув Дракон Кошеняті, яке вже прилаштувалося тертися мордочкою об драконячу лапу, і дбайливо підхопив його кігтем під черевце. - Хочеш жити у мене?
- А ти зі мною гратимешся?
- Буду. І молоком поїти, і животика чухати.
- Я згоден, - поважно кивнуло Котеня і видерлося Драконові на спину. - Все-таки добре що я тебе не з'їв!

А принцеса навіть не дізналася, якої прекрасної участі їй вдалося уникнути.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту "mingan.dp.ua/".

 

Власне, я обрав саме цю оповідку, оскільки хотів знову торкнутися теми лицарства, яка багатьом була припала до вподоби. Музичну композицію також обрано було для створення середньовічного антуражу, оскільки подібна музика виконувалася під час тогочасних святкувань... Дуже сподівався, що Вам вона буде до смаку... Від себе також хочеться побажати приємних вражень.

Дякую за відвідини мого блогу!!!

Малюнок знаходиться тут: http://oboi.i.ua/user/1516231/3/262113/

1. Вік вашого янгола (здогадуюсь, що "на момент вашого народження"): число вашого народження + місяць...

2. Стать вашого янгола: сума всіх цифр дати вашого народження.
Парна - хлопець, непарна - дівчина .

3. Стихія вашого янгола: друга цифра дня народження ...
Наприклад, якщо ви народилися 13-ого , то це буде 3. А якщо 5 (05) то це буде відповідно просто 5.

Стихії
1 - святість. Янголи, що не потребують крил. Світлі та незаплямовані. Їх невидимі крила ковдрою накривають весь світ.
2 - світло. Великі білі крила. Світлий ореол.
3 - повітря. Виткані зі світла й повітря, невизначених обрисів. Крила великі, але невидимі.
4 - темрява. Темні та страшні. Чорні крила.
5 - метал. Холодні. Сталеві крила.
6 - веселка. Яскраві і теплі. Крила метелика або подібні до них.
7 - енергія. Міняють форми і кольори. Такі ж і крила. Згустки енергії, що залежать від настрою.
8 - людина. Нічим не відрізняються зовні від звичайних людей. Крил немає.
9 - розкладання. В'януть і розкладаються з кожним днем. Зазвичай обірвані крила.
0 - вогонь-попіл. Відроджуються подібно до феніксів. Вогненні крила.

4. Характер вашого янгола: третя буква вашого прізвища.

А - він постійно ходить за вами . Ніде не залишає без нагляду, лишень ви його не бачите.
Б - він приходить, коли ви плачите. Чим більше ви проливаєте сліз, тим гірше йому доводиться, і тим виразніше він проявляється.
В - Він не ходить за вами, але завжди спостерігає. Тихо, мовчки, сидячи у себе на небесах.
Г - Ґ - він спеціально влаштовує вам випробування і нещастя, аби потім їх для розваги усувати.
Д - він замкнений в одному місці і не може допомагати вам завжди. Лише там, в його області, ви по-справжньому в безпеці.

Е - Янгол з пістолетом. Якщо хтось образить господаря, то йому поведеться дуже кепсько... 
Є - кожного разу, коли він вас рятує, він забирає частинку вашої душі. Це підступний янгол-вампір.

Ж - він працює лише згідно з принципом  "послуга за послугу". Нічого не робить просто так, якщо не попросити, або не зробити добру справу.
З - він постійно хоче з вами зв'язатися. Наснитися, привидітися у дзеркалі, послати знак, але тут вже все залежить від вас самих.

И - янгол-вітер, один на всіх своїх господарів. Один для одного, інший для іншого. Тому і життя смугами.
І - Ї - чи то є, чи то його немає. Зазвичай ці янголи так і не справляють впливу на життя людини.
Й - янголи рідкісної мудрості та інтуїції. Зазвичай це передається і їх господарям. 
К - ці янголи зазвичай набувають вигляду ваших друзів або тварин, щоб бути ближче.
Л - справжнісінькі янголи від Бога. Ось тільки приходять зазвичай вночі, а при повному місяці їх навіть можна побачити. Але не завжди вони можуть врятувати людину. Дотримуються принципу "на роду написано".
М - бездушні янголи-наймнанці. Непередбачувані та не завжди корисні.
Н - Вони завжди хочуть допомогти. У будь-яких дрібницях, і так вже виходить, що витрачають на ці дрібниці всі свої сили. Господарів таких янголів інколи називають везунчиками, але врятуватися в серйозній ситуації їм рідко вдається. 
О  - найдобріші янголи. Вони ніколи спокійно не дивитимуться якщо людині погано. Нехай то їхні підопічні або інші люди. Їх господарі зазвичай теж добротою не обділені.
П - лукаві янголи-демони. Ті самі, що шепчуть на вуха різні варіанти, не пояснюючи, що добре, а що погано.
Р - жорстокі янголи. Якщо ви не догодили своєму янголові, він може круто на вас відігратися. З ними треба бути обережніше. 
С - приходять лише в снах і ніколи в житті. Все, що вони можуть для вас зробити, це попередити. Зазвичай сни їх підопічних несуть в собі приховане значення. Слід дістати гарного сонника.
Т - вони не можуть допомогти людині, коли вона цього потребує, але зазвичай виправляють свою провину після фатальних подій у вигляді приємних дарунків долі. 
У - цих ще називають домовиками або полтергейстами. Люблять попорядкувати в житті свого підопічного.

Ф - прекрасні, але ніжні янголи. Могли б тішити око, якби ми їх бачили, а так... Кажуть, що саме з них писали янголів на більшості картин.
Х - зазвичай, це янголи - душі померлих родичів або знайомих, що любили вас за життя.
Ц - справжній скарб. Зазвичай їх володарі живуть довго та щасливо.
Ч - занадто педантичні янголи, що вважають себе спецами у своїй справі. Але це не завжди правда.
Ш - Щ - янголи-збоченці! Насилають на своїх підопічних сни, які лякають своєю витонченою еротичністю і частенько відчувають до людини самі інтимні почуття. 
Ь - янгол-плакса. Якщо у нього щось не виходить, то він впадає в істерику, призводячи зазвичай до цього й господаря.
Ю - янголи-діти. Маленькі янголятка. Наївні та веселі. Але дуже сильні.
Я - зазвичай напускає на господаря такий серпанок, що той абсолютно не вірить у його існування, а тим часом вершить його долю.

Дякую за текст-оригінал пані "Кас_сиопея"

 

Вигляд з космосу затоки та доків у місті Гелвей (Galway City).

Транспортування (останній етап)

       Рейлі відчинила двері й сіла в автомобіль. Авіапереліт видався їй доволі приємним. Вантаж, який вони з Мерфі супроводжували на “приватному” літаку, вдалося допровадити без будь-яких перешкод. Особливо з боку ірландських митних органів. Але…
       В одній невеличкій фірмі поруч з аеропортом Дубліна (яка займалася "бюджетними" автомобілями) довелося взяти в оренду досить пристойний седан. У  подорожі країною Рейлі та Мерфі мав супроводити колега на ім’я Сід. На вигляд доволі молодий чоловік з впевненим поглядом та безпосередніми манерами.
       Як з’ясувалося, значна частина вантажу, беручи до уваги порівняно великі габарити, повинна була прибути до Ірландії морем. Неподалік від берегів країни корабель з різними агрегатами для нарощування виробництва віскі мали зустріти місцеві партнери та спробувати вивантажити хоча б частину з того, що було на борту. Проте несприятлива погода завадила цьому. Тож корабель мав причалити в Ірландському порту. Для зручності було обрано Гелвей.
       Начальник місцевої поліцейської дільниці мав деякі ускладнення, адже нещодавно (і доволі несподівано) його дружина розпочала процес щодо розлучення. Звичайно, це не обійшлося без претензій матеріального характеру. Разом із тим розлучення вимагало доволі значних витрат на послуги юридичного характеру (як відомо, вони зазвичай не вирізняються дешивизною). Разом із тим головний докер вже протягом тижня перебував у відпустці, а його заступник був давнім другом поліцейського.

Вечір того ж дня

       З океану віяв  порівняно слабкий прохолодний вітер, але відчувалася його неосяжна сила, яка нещодавно вирувала під час негоди. Запах солоної води та викинутих на берег водоростей, що вже  встигли залежатися, викликали різні спогади. Моросив дощ, але Рейлі та Мерфі не відчували будь-яких незручностей. З’явилося кілька вантажівок та ірландці на власних авто, які й повинні були безпосередньо зайнятися багажем.
       Перша неприємність трапилася тоді, коли вони розвантажували сусідню яхту. Її  капітан швидко пояснив їм, що в нього немає нічого, що було б настільки габаритним, аби зацікавити їх. Мерфі, вбачаючи відсутність вантажників, зателефонував містеру О’Каллаґану,  й той з ентузіазмом виправив помилку.

Кілька годин потому

       Дві машини, які їхали вздовж доків, зненацька зупинилися неподалік від автомобіля, за кермом якого був Сід і до якого саме прямували Мерфі та Рейлі. Відчуття небезпеки посилилося. За кілька секунд у руках водіїв та їхніх пасажирів з’явилася зброя. Натомість реакція Мерфі та Рейлі не підвела їх. Сід також виявився непоганим компаньйоном, відкривши по противнику загороджувальний вогонь з автоматичного пістолета-кулемета. За кілька десятків секунд стрілянина вщухла й нападники миттєво зникли в темряві. Хоча на місці лишилося бите скло, а орендований автомобіль з очевидністю потребував ремонту.
       Цей інцидент примусив вантажників поквапитися, адже звуки стрілянини могли привернути увагу сторонніх, а ті, в свою чергу, могли викликати поліцію. Разом із тим додаткових причин для хвилювання не було, оскільки ніхто не постраждав.
       Корабель мав залишити доки тієї ж ночі. Мерфі та Рейлі мали заночувати у родичів містера О’Каллаґана (Мерфі заснув у вітальні перед телевізором). Натомість Сід повинен був зупинитися в їхніх сусідів як американський турист. Вони саме здавали кімнату.

Ранок наступного дня

       Місіс Фіннеґан виявилася напрочуд привітною жінкою в літах. З нею було доволі приємно спілкуватися, сидячи за чашкою чаю. Вона розповіла Рейлі, що її чоловіка немає вдома. Він мав проблеми зі здоров’ям, тому ліг на кілька днів у лікарню. Загалом, останнім часом її життя було монотонним. Старший син працював на державній службі в Дубліні. Він вже мав двох дітей. А молодший поїхав “підкорювати” Англію. Йому пощастило влаштуватися на роботу до крематорію, де йому, за висловом місіс Фіннеґан, “навіть платили за спалювання англійців”.
       Розпитуючи Рейлі про її життя з Мерфі, оскільки, як вона вважала, їм тільки нещодавно довелося одружитися (це вигадали для виправдання історії про “подорож Ірландією”), жінці закортіло дізнатися про першу зустріч “молодят”. Рейлі змогла тільки відказати:
- О… Він просто прийшов до мене додому й впав до моїх ніг!!!
Натомість місіс Фіннеґан стримано поміхнулася:
- Можу тільки уявити, як Ви протираєте підлогу.

             

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. У зв'язку з деякими об'єктивними причинами в мене не скоро вийде написати продовження, тож прошу зважати на цю обставину у разі виникнення якихось зауваження з приводу обсягу цього епізоду. Якщо ж бажаєте аби я потім надіслав Вам запрошення, - залишайте коментарі до цієї замітки.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 2 >> та << 4 >>.

Дякую за чудову листівку шановній пані "ЛІЯ"!

         Доволі стара історія, яка трапилася новорічної ночі.
         Діло було 31 грудня чи то 94-го, чи то 95-го року. Десь о десятій годині вечора. Йшли двоє друзів з місця святкування Нового Року. Несли три пристойні сумки (зрозуміло, з чим). І ось, залишається всього 5 хвилин шляху, вони вже передчувають радість, і раптом... Поряд з ними, метрах в 10-ти, м'яко гальмує міліційна машина... Звідти виходить сержант міліції і йде до них. Думки у хлопців, зрозуміло, найпохмуріші, - в кращому разі грошей витрусить, в гіршому - Новий Рік в "мавп'ятнику". Адже як зустрінеш...
          Сержант підходить.
- Сумки поставте. - Хлопці покірно ставлять сумки на сніг.
          До одного:
- Руки простягни - той простягає руки.
- Жменею! - той здивовано складає руки жменею. Міліціонер лізе в кишеню і... Висипає йому на долоні пригорщу цукерок! Після чого повертається та йде до машини.
          Хлопці від здивування не можуть сказати ні слова. Коло машини сержант обертається й каже:
- Адже ж ви чекаєте на Новий Рік якого-небудь дива!

За оригінал цієї новорічної історії висловлюю подяку сайту http://funnydays.ru/humor/page_3/ .

---

 P.S. Хочу при нагоді привітати усіх з Новим Роком та побажати успіхів у подальших пригодах, які можуть з нами трапитися на життєвому шляху! 

Якось були запитали з приводу чогось новенького... Ідей було... Тобто, взагалі не було. Натомість розмови, які точилися останнім часом, деякою мірою зачіпали проблематику мистецтва...

Приємного споглядання !

 

Стоїть адвокат, руки в кишенях, дивиться як художник малює картину і захоплюється:
- Ви художник?
- Так.
- Перший раз в житті бачу, що художник малює картину своїми власними руками.
Натомість той відповідає:
- А я вперше в житті бачу, що адвокат тримає руки в своїх кишенях.
- І скільки ж коштує ця ваша картина?
- 8 тисяч доларів.
- Нічого собі! Можна подумати, що ви померли років 500 тому!

---

P.S. Саму репродукцію (це "рекламний варіант") Ви маєте можливість побачити у збільшеному вигляді (не забудьте клацнути по малюнку) на відповідному сайті. Ще... З приводу картини "Пані з горностаєм": при детальнішому ознайомленні з відповідними матералами ("ну й зацікавило!"), виявилося що її написав шановний Леонардо ді сер П'єро да Вінчі власноручно... Тобто, допомогою своїх учнів під час творчого процесу йому так і не довелося скористатися...

P.P.S. При ще детальнішому ознайомленні виявилося, що батьком Видатного художника був шанований і відомий на той час нотаріус. Тож, музику я теж спробував підібрати відповідну (подібні композиції тоді виконували менестрелі ).

>>>}}}    {{{<<<

Цей випадок, що стався кілька  років тому, й досі ходить на
N-му підприємстві у вигляді оповідки.

         Сама історія. Поїхали від підприємства кілька чоловіків до міста на трьох "Газелях". Дві порожні, одна завантажена дитячими калейдоскопами. Такі картонні трубочки зі скельцями і дзеркалами. Рано вранці при під'їзді до міста - пост ДАІ - перевірка вантажного транспорту. Порожні пройшли швидко, й стали осторонь, очікуючи на третю. Молодий "даїшник", бачить, що машина навантажена й відправляє водія до даїшної будки аби той поспілкуввся з офіцером.

         "Картина маслом"... До будки заходить водій (вага кг за 100, практично лисий чорні треники, чорна шкіряна куртка), віддає даїшнику документи. Той не дивлячись в папери:
- Ти хто?
- Водій.
         Тут же заходить супроводжуючий (дещо худіший порівняно з водієм, стрижений майже налисо, чорні джинси, чорна шкіряна куртка). Офіцер:
- А ти хто?
- Експедитор.

         Не дивлячись в папери, з сарказмом, розтягуючи слова:

-  І ВЕЗЕТЕ ВИ ДИТЯЧІ  ІГРАШКИ.

         Згадуючи як даїшник вибігав подивитися вантаж, в'їжджали до міста вони вже несонні і веселі.

 P.S. Дуже вдячний, що зазирнули.  Хочу лише додати, що вже давно хотів вивісити цю історію, але відволікався на інші теми... Сподіваюся, що Вам теж сподобалося... 

P.P.S. Колись мені довелося натрапити на цю розповідь на одному гумористичнму сайті, і вона мене дуже зацікавила. Також я там натрапив на підбірку "водійських карикатур" (одну з яких використано тут вгорі для оформлення).