хочу сюда!
 

Anna

37 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 34-47 лет

Заметки с меткой «художник»

Картина Художника


«…Когда думаешь о прошлом, о том, что довелось пережить, понимаешь, что все было не зря. Жаль себя. Ведь не все было гладко. Но, наверное, так было надо. Иначе не сложились бы пазлы жизни сегодняшней. И картинка не получилась бы.

Я сижу и смотрю на живопись, висящую передо мной на стене. Всматриваюсь, скользя взглядом. Не спеша, обстоятельно, сравнивая линии и цвета. Представляю, как Художник задумчиво стоял перед чистым холстом и размышлял, теребил в руках кисть. Потом резко и смело нанес первый мазок. И работа пошла…»
- Смотри, картину можно создавать акварелью, фломастерами, простым карандашом для черчения или маслом. И она всегда будет разная. 
- Да, карандаш  – это простые и четкие линии. Все понятно и прагматично. Ошибка легко исправима – есть ластик, который сотрет неудачную прямую, кривую, загогулину. И следа не останется. Или почти не останется. Можно рисовать мелкими и тонкими штрихами, можно наносить грубые дерзкие линии.
- А фломастеры? Помнишь, какой был у нас восторг, когда они только появились? Яркие, режущие глаз, агрессивные и категоричные. Рисунок не сотрешь просто так. Разве что разорвать лист на мелкие кусочки и взять новый. И так до бесконечности, пока не устанешь.
-  Акварель… она совершенно непредсказуема, волшебна, капризна, как избалованная женщина, которую трудно покорить, так же, как краску в маленьких емкостях, пахнущую медом. Тебе тоже хотелось лизнуть ее в детстве? Ты набирала целый стакан воды, а старенький учитель по рисованию сердился и говорил: зачем носить воду ведрами? Для получения нужного оттенка достаточно нескольких капель… Рисунок акварелью  – это отображение всего мира на одном листке, который только недавно был пустым. Но всего только одно неверное движение или слишком громкий стук сердца  –  и работа испорчена. Взбалмошная краска подвижна, ее тончайшая душа живет какой-то своей жизнью, в своем измерении.  Кажется, что ей тесно в двухмерном пространстве листа. Но если ты сумел проникнуть в ее глубины, смог понять, чем она дышит  – ты почти Бог. Слезы небесные, прозрачный туман, рассвет за окном и даже ветер оживает, и листок уже не кажется плоским…
----------------------------------------------
«Наша жизнь  – такая же картина. У кого-то она яркая и праздничная. Весело и жизнеутверждающе сияют краски. Хотя, может, за яркостью красок теряется глубина. Кто знает...

Вот еще один холст. Он не бросок, но что-то трогает до глубины души, когда смотришь на него. Отчего-то становится тревожно, и ты никак не можешь обрести покой.

Какие выбрать краски, чтобы описать картину своей неповторимой жизни, не похожей ни на одну из тысяч других? Или эти краски уже успел выбрать кто-то другой?

Быть может та краска, которая когда-то казалось совсем уж серой и невзрачной, со временем заиграет новыми оттенками и украсит канву моей жизни?»
- Холст… Он вызывает трепет, ведь он  – почти вечен.
Масло наносят уверенными мазками, каждый из них приближает создателя к бесконечности. Здесь невозможно заигрывать, быть с краской на «ты». Только «вы»  – Ее Величество краска. Холст нужно готовить, для того, чтобы он согласился принять в себя замысел. Умащивать составами, грунтовать. Это сродни колдовству. Неудачный мазок можно аккуратно снять, положить новый, а можно нанести на поверхность уже готовой картины что-то совершенно новое. Тот, кто будет рассматривать полотно, даже не догадается, что под слоем краски другая картина.   
- Тебе не кажется, что это очень напоминает жизнь и нас в ней?
-Да, конечно. Но у кого в руках кисть и палитра? Кто решает, какая краска нужна, и какой холст? Мы сами или…?
«…По-прежнему  – все больше вопросов, чем ответов. И чем больше их задаешь, тем меньше кажется, что понял истину...

Когда-то приходилось сидеть по ночам на холодной лавочке в спящем равнодушном городе. Чужом, не ставшим родным. Потому что город может стать близким только тогда, когда в нем есть родные тебе люди. Тогда краски на картине жизни были совсем тусклые. Но когда долго сидишь в одиночестве, начинаешь думать, задавать вопросы небу и звездам: отчего так, почему мне так плохо?

С этим вопросом приходит осознание того, что все закономерно. Это неизбежно. Так и должно быть. Только так и никак по-другому!
Но это приходит не сразу.
Жалость к себе, несчастной, поначалу сильнее. Потом, со временем ты понимаешь, а ведь краска  – та, и мазок на картине именно тот, какой должен быть. Иначе...

Жизненный опыт. Ценный, выстраданный. Картина жизни.
В ней множество полутонов, причудливых узоров и знаков, понятных только мне... и Богу...»
------------------------------------------------
А что же наш Художник?
Он слушал и размышлял.
Перед ним  – тысячи и тысячи белоснежных листов и листиков, маленьких изящных холстов и помпезных величественных полотен.
Множество вариантов красок. Бесконечное множество.
Их оттенки так многообразны, что заставят растеряться пред возможностью осознанного выбора. Только не его, Художника…
Затем был нанесен мазок, точно и уверенно.
Океанская волна, огромная, сокрушающая все на своем пути, заиграла, ожила, разлетелась в пространстве миллиардами соленых брызг…
----------------------------------------------------------
- Мне снился сегодня необычный сон. Я видела волну. Она была такая огромная. Мне было немного не по себе, искала руку мужа, ну еще бы  – стихия, я хотела защиты. Но ощущение восторга было намного сильнее. Мой сон так легко переплетался с реальностью, что я чувствовала соленые капли на губах…
- Как думаешь, что это означает?
- Я не знаю. Да и какая разница... может, мы рисуем картину вместе с Ним? Например, во сне...
… Художник улыбнулся. Все получилось. Это уже понятно. Хотя большая часть холста еще не заполнена.
------------------------------------------------------
«...Картина не закончена.
Еще осталась краска на Его палитре. И на ее  – тоже. И даже, возможно, не одна».
-------------
картина  6-летней аутистки-британки Айрис Грейс
http://www.proza.ru/2016/08/06/733
© Copyright: Ирина Лазур, 2016
Свидетельство о публикации №216080600733

Цветы Hashimoto Fujico

О себе:Родилась я в 1935 году, поступила в университет Bunka Gakuin в Токио по специализации в области искусства. После окончания института я начала заниматься графическим дизайном. Точность рекламы и четкость отпечатков произвели на меня большое впечатление. После работы в сфере коммерческой рекламы, я решила повысить уровень образования в графическом дизайне в техническом колледже в Цюрихе.

[ Читать дальше ]

Испанский художник. Angel De Caceres Garcia

Энджел Де Кейкирис Гарсия (Angel De Caceres Garcia) - испанский художник. Родился в 1966 году. Учился на факультете искусств университета Севильи. Он фигуративный художник, специализирующийся на портретах пастелью. Основа картин Энджела - игра светотени, используя свойства которой, художник пишет все свои картины, будь то погрудный портрет или изображение человека в полный рост.


[ Читать дальше ]

Современная живопись...Diego Dayer


  DIEGO  DAYER -- Современный художник. Родился в 1979 году в Санта-Фе, Аргентина. Diego Dayer является феноменально талантливым молодым  художником.
Он бесспорно относится к тем живописцам,  которых уже сейчас можно отнести к великим.
В наше время существует много злопыхателей, которые говорят о том, что сейчас нет достойных современных художников.  Посмотрев работы Диего, они наверняка переменят своё мнение, так как я, да и многие другие ценители живописи могут без зазрения совести сравнить этого мастера с Караваджо  или с Рембрандтом.
Будучи довольно молодым художником он уже оставил огромный след в искусстве
(с)

Сайт художника....
http://www.diegodayer.com/w/

[ [ Читать дальше ]
Сохранить

Счастье есть! Его не может не быть!... Jesus Helguera

КОЛЛЕКЦИЯ РАБОТ МЕКСИКАНСКОГО ХУДОЖНИКА JESUS HELGUERA ( 1910 --1971)
[ Читать дальше ]

Сохранить

Гусары и кавалергарды...Тематическая подборка живописи


73_2 (569x700, 61Kb)
Л. Ризенер. Портрет офицера лейб-гвардии Гусарского полка П.П. Лачинова. 1814 г

Восстанавливаю заметку Галочки-Княгиги.[ Читать дальше ]
Сохранить

Портрети українськиї гетьманів Наталі Павлусенко

В сообществе уже была заметка с портретами гетьманов. Но графика.

Полюбуйтесь портретами в жанре историческая реконструкция

[ Читать дальше ]

Сохранить

Учня І. Рєпіна закатували, бо відрікся малювати «вождів України»

Якби ви знали, любі й милі мої друзі-читачі, яке це неймовірно високе, п’янке щастя відсвіжувати в пам’яті нашого рідного народу позабуті імена синів та дочок, котрі свого часу всі свої сили, знання, розум, віддавали Україні, але під силою обставин, насамперед рукотворних, в образі комуно-фашистських сталіністів, невиправдано опинилися в бетоні забуття. Приміром, нещодавно  вдалося повернути з непритомності постать доктора права зі Львівщини, поліглота, борця за правове торжество української мови на нашій землі невиправдано забутого на Батьківщині  Романа Йосифовича Домбчевського  та його дружини, львівської, за тим нью-йоркської  журналістки Ірини/Ірени . Про них та їхні неймовірно складні людські долі, загублені історією на різних берегах світового океану, можна тепер прочитати і в Вікіпедії, і в новій моїй книзі « Постаті з вирію », яка блискавично розійшлася поміж людей.

                Тепер ось хочу значно розширити знання українців про славетного нашого земляка, художника, учня Валентина Сєрова та Іллі Рєпіна, селянського сина з-під Золотоноші, що на Черкащенні Іллі Шульги.

                За моїм розумінням Ілля Максимович Шульга справжній геній землі української, художник найвищого світового рівня, але потрапив у немилість до радянської влади за те, що свого часу  навчався своєму мистецтву у російських Москві і Петербурзі, а ось усе своє життя розмовляв виключно мовою Тараса Шевченка. Тому, що був його земляком. Митець викладав у Київському мистецькому інституті тільки українською, малював виключно лише українців, героїв козаччини, гайдамацьких повстань. А ще навідріз відмовився довести до творчого фіналу картину, замовлену владою про приїзд до Києва «визначних діячів» того часу Петровського і Косіора, котрих буцімто бурхливо зустрічає люд Києва. За все це був знищений – спершу як митець, за тим і фізично. Величезну колекцію його картин сліпі послушники влади розпорошили.

                Від тих варварських подій поминуло майже вісімдесят літ, але ім’я Іллі Шульги тільки маленьким краєчком повернулося до свого народу. Історія його життя та творчості фактично викреслена з історії України. Бо ще передвоєнні «вожді» заповіли йому творче забуття. І, на превеликий жаль треба визнати, що ті самодурні настанови запеклих ворогів української нації чомусь сліпо виконуються й по нині. Ось заради цікавості загляньте до Інтернету, що ви там дізнаєтесь про художника? Образливо куценька статейка лише у Вікіпедії, а більше майже нічого. Мало що відомо, де навчався, як виходив на творчу дорогу, які відомі картини створив, чим вони знамениті. Де знаходиться його творча спадщина. Більше того, згадується, що художник замолоду закінчив Київську малювальну школу Миколи Мурашка, а ось серед знаменитих випускників цього закладу прізвища Шульги якраз і  немає. Не відомо, де навіть помер художник та коли саме це сталося. Тому я вирішив заповнити цю інформаційну прогалину в ніші славних митців нашого великого народу. Мені довелося перекидати гори архівів преси української діаспори. Ось що з цього вийшло.

                Мистецька школа Мурашка

                Ілля Шульга народився посередині літа 1878 року в убогій бідняцькій родині села Кропивна під Золотоношею, що належало тоді до Полтавської губернії, тепер воно входить до складу Черкаської області.

Хист маляра в допитливому хлопчині яскраво проявився на одинадцятому році життя. Спочатку він здивував усіх здатністю в точності передати зображення з картин, малюнків, а згодом  витончені дива природи в реальності відтворити на папері і полотні. Друзі батька, розуміючи, що це може бути Божим даром, допомогли хлопчину віддати до художньої майстерні в Києві. Одначе, замість навчання, Ілля виконував різноманітну чорнову роботу: тер фарбу, розносив виготовлені замовлення. Таке становище не приносило хлопчині задоволення, бо він прагне день при дні малювати, створювати свої картини, - пейзажі, або ж портрети, і тому наймається на роботу підмайстром до австрійського митця Де-Ольма, котрий якраз практикував тоді у Києві. Роботи для нього на новому місці було небагато, і підліток, маючи певні заробітки і вільний час, влаштовується  на навчання до мистецької (її ще називають малювальною) школи Миколи Мурашка. Вона стала його справжньою професійною академією.

В учнях Сєрова і Коровіна

За два роки І. Шульга закінчив навчання в школі Мурашка, і на зароблені гроші, 1899 року, відправився до Москви. Там успішно склав іспити і вступив на навчання до мистецької школи під назвою «Живопису, архітектури та будівництва» (ЖАБ). Навчався винятково добре. З предметів рисунку і живопису був першим учнем школи, через це незабаром позбавлений потреби оплачувати за навчання до кінця учбового процесу. В школі ЖАБ викладали знамениті художники Серов, Касаткін, Пастернак, Коровін, Архіпов. Усі вони часто хвалили роботи молодого Іллі Шульги, водночас і вказували на неточності, ділилися секретами майстерності щодо передачі тонів і напівтонів, проекції світла, техніки відтворення тих, чи інших предметів на полотні. Молодий митець був винятково послушним учнем, йому не потрібно було нагадувати про якісь там хиби чи упущення в роботі.

Наука від Іллі Рєпіна

Шко­лу живопису закінчив Ілля Шуль­га 1903 р. з відзнакою і двома срібними медалями. В тому ж році почав учитися у Петербурзькій Ім­ператорській Академії Мис­тецтв, у майстерні славетного художника Іллі Рєпіна. Підбадьорюючи молодого майстра, знаменитий художник, траплялося, жартома казав: «Не забувай, що у художньому мистецтві є тільки два Іллі – це я, і ти…» Напевне, то були пророчі слова для українця.

За блискуче виконану дипломну роботу, картину „Козаки пішли", Шульга 1909 року з рук земляка-українця Іллі Рєпіна одержав звання „вільного митця".

Подільський цикл творчості

З 1910 року дипломований художник Ілля Шульга поселився у Вінниці. Сюди він прибув з дружиною та дочкою. Тут уперше серйозно почав захоплюватися світло­вими зображальними ефектами в мистецтві написання картин.  Сонце, світло, тіні, так і переливаються в його художніх полотнах того часу, додаючи колориту, реальності зображуваному світові: „Зелене свято", „Подруги в хаті", „Рідна , хата", „Водяний млин", „Вінницька Старогородська церква", „Малі хутори", „Старовинна жидівська Єрусалинка" й інших. Характерні глибоко історичні та соціально-побутові деталі, додатково і характерно вирізняють українську історичну тематику. В своїх творах він широко змальовував і героїчне українське минуле, як: „В'їзд Хмельницького до Киє­ва", „Козаки пішли", „Переїзд полков­ника Джеджелія через село Кропивну". „Дорошенко в засланні", „Козача розвідка", „Мазепа" та інші. Частина цих праць виставлялися на виставках у Києві, Вінниці, Харкові, Москві.

1919 року Ілля Шульга переїздить до Золотоноші. Наполегливо працюючи над технікою зображення, до тонкощів відпрацьовує малю­вання портретів та пейзажів, в яких переважали світлові контрасти. В Золотоноші І. Шульга написав картини: „Шевченко на етю­дах", „Мати". „Діти на перелазі". 1928 року художник переїхав до Києва, до якого рвалася його душа, як до знаменитого мистецького центру.

Професор Київського мистецького інституту

1934 року в Києві відбулася чергова виставка художніх робіт Іллі Шульги. Відвідувачі, начальство були в захопленні. Особливо від портретних робіт митця: «П.К. Саксаганський», «М.К. Зеров», «Автопортрет», «Пані з трояндою». Високо були оцінені також картини «Діти», «Хлопчик над водою», «На капусті», «Діди». Преса відмічає особливий талант художника до реального зображення дійсності, вміння віднайти найяскравіші деталі, котрі найбільше характеризують час, місце дії, особистість героїв. Як ось, скажімо, сцену в його рідному селі Кропивна. Вулицею біля стародавньої церкви їдуть верхи на конях коза­ки. Це вертається з походу кропнвнянський полковник Джеджелій, котрий народився і виріс у цьо­му селі за часів гетьмана Богдана Хмельницького. Весь сільський люд зустрічає героїв. Малий хлопчина подає одному з козаків кухоль води. Усе настільки природно зображено, що ті, хто бачив цю картину, довго не міг відірвати очей від неї. Позаяк тут, що називається, «грає» кожна деталь, кожен штрих, несучи певне смислове навантаження.

rewq

Одне з художніх полотен Іллі Шульги, яке залишилося в Україні: "Дівчина з кошиком яблук"

Іллі Шульзі пропонують посаду професора в Київському мистецькому інституті. Йому є ще передати учням. Він з головою поринув у роботу з підготовки молодих митців.

Смерть у пересильній тюрмі

1937 року художник Шульга зі своїми полотнами займає чільне місце на виставці робіт під гаслом «Квітуча Україна». Про нього знову співають дифірамби творці партійної преси. Щонайбільше його розхвалюють за картину «Перший трактор на селі», вона й нині зберігається в Національному художньому музеї. Ще столичні партійні газети писали, що з «великим натхненням відомий художник, учень В. Сєрова та І. Рєпіна працює над картиною про радісну зустріч українських вождів Г. Петровського та С. Косіора з трудовим народом Радянської України…»

Прочитавши цей газетний єлой, художник назавжди відклав пензлі від цієї роботи. Його єство перечило проти партійно-чиновницької замовності в мистецтві, ще більшу відразу викликала нездорова публічність його творчості. Він заявив, що такої картини, яку йому наказали виготовити, не буде: вона померла.  Шульзі кілька разів нагадували про те, що народ начебто чекає на його шедевр. Він просто посилав гінців з високих кабінетів подалі, твердо казав, що немає натхнення малювати партійних бонз. Це противно його духу вільного митця.

vftyu

Ще одна відома картина знаменитого митця

Терпець влади обірвався занадто швидко.  1 березня 1938-го Іллю Максимовича зненацька заарештовують. Йому НКВС «шиє» традиційне для тієї пори - український буржуазний націоналізм, поклоніння перед закордонним мистецтвом, шпигунство і тому подібне. В кримінальній справі його постійно називають «мазепівцем», тому, що розмовляє лише українською, в своїх картинах зображає лише українців, героїзує козаччину та гетьманівщину, коліївщину. А ще – відмовляється співробітничати з органами радянської влади…

Вирок був швидким і таким же бездарно недолугим: за три місяці після затримання його вже засудили на сім літ таборів. На початку 1939 року дружина Іллі Максимовича Лідія Шульга отримала повідомлення, що її чоловік помер у пересильній тюрмі  Петропавловська  19 грудня 1938 року.

Подвиг дружини художника Лідії Шульги

На початку вересня 1941 року, коли німці жорстоко й немилосердно бомбили Київ, готуючись його остаточно захопити, дружина покійного вже художника Іллі Шульги Лідія, з допомогою двох музейних робітників завершувала ревізію робіт чоловіка. На обліку виявилося 564 роботи. Вона відібрала з них близько сотні найцінніших полотен. Їх запакували за всіма вимогами пересилки. Лідія Шульга вирішила вивезти їх. Але, зверніть увагу, не в радянський тил, як робили те всі, а назустріч німецькій армаді, на Захід. Вона була, як і її талановитий чоловік, реалістка і добре розуміла, що таке радянська влада і її репресивний апарат. Як він гнобить і розправляється з неугодними. Прикладом жорстокості було саме безпричинне знищення самого художника, який знаходився в повному розквіті творчих сил.

Уже ніхто не дослідить, як вона з цією величезною поклажею через декілька років дісталася аж за океан, в далеке містечко США у Північній Америці, - Боулдер.  Лідія Шульга довезла туди трохи більше шістдесяти картин. За доставку поклажі змушена була розплачуватися художніми шедеврами. Іншими словами, шлях із Києва до містечка у штаті Колорадо вона, образно кажучи, застелила картинами свого чоловіка. Але врятувала найцінніше з доробку Іллі Шульги. Вважається, що майже тисячу картин художника тоді залишилося в СРСР, розійшлося поміж людьми. Але де вони, хто їх де бачив останнім часом? Напевне, все-так би сталося й з усією рештою мистецьких витворів цієї рідкісної колекції, яку Л. Шульга вивезла з України. Тому подвиг Лідії Шульги, можливо, не менш вартісний за талановиту працю самого художника. Українська діаспора США зуміла зберегти для світу, для людей виняткові твори геніального українця Іллі Шульги – учня Валентина Сєрова, Костянтина Коровіна, Абрама Архіпова, Леоніда Пастернака і, звичайно ж, самого Іллі Рєпіна.

Діаспора береже пам`ять художника, чому ж осторонь Україна?

Яким був українець Ілля Шульга? У жовтні 1955 року щоденна україномовна газета «Свобода», яка з 1893 року безперервно видається в США, подала репортаж Ст. Левченко з квартири, де жила вдова Лідія Шульга і де зберігалися вивезені з України полотна художника. В ньому, зокрема, говорилося: «Я підійшла ближче і стада оглядати   портрет гарного чоловіка в чорному одязі. Шля­хетні риси обличчя, темні очі, буйне сиваве волосся, витончені пальці рук. Палітра в лівій руці, чорний одяг, все це творило незвичайну, гар­монійну цілість. І здавалося мені, що немов живий пан, з глибоким, розумним поглядом, начебто по­блажливо підсміхнувся під вусом з мого здивування, ко­ли ввічлива пані Шульга по­яснила: „Це автопортрет мого чоловіка". Ще один автопортрет художника у шапці і свиті, висів на протилежній стіні…»    

Тут же знаходився і портрет самої Лідії Шульги. Датований він 1906 роком, себто написаний ще під час навчання Іллі Шульги в художній академії І. Рєпіна. Читаємо: «… портрет витрима­ний в ніжному, пастилевому кольорнті. Молода- жінка ди­виться на світ поважно, дещо сумо­вито, великими сірими очима. Якась ніби грайлива усмішка застигла на устах, у рухах невеличка китиця цільних, привабних квітів. І усміх жінки і бліді кольори квітів, овіяні ледве помітною мелянхолією, чимсь нерозгаданим…»

Після цієї публікації газети «Свобода», де розповідалося про нужденну історію спадщини знаменитого українського художника, котра з такими труднощами, під бомбами і обстрілами вивезена з Києва, тепер її фактично ніхто не бачить, вона пилиться в тісному схроні, американська діаспора почала збирати кошти на відкриття галереї Іллі Шульги. І така згодом була відкрита в містечку, де мешкає понад сто тисяч американців, переважно молодого віку. Тут третина мешканців – студенти. А саме місто визнано одним із найкращих місць для мешкання в США.

Ілля Шульга це ще одна яскрава постать із вирію, яка загубилася там з вини жахливого московітського і комуністичних режимів, які несамовито гнобили українців століттями на Богом даній нашій землі. Не забуваймо цього.  

Лист до співробітників посольства України в США

         Пишу листа до працівників посольства України в США. Звертаюся з проханням, посилаючись на публікацію газети «Свобода» за жовтень 1955 року, відшукати картини Іллі Шульги в американському містечку Боулдер, вияснити, де знаходяться роботи знаменитого майстра пензля, учня Сєрова, Коровіна і персонально геніального українця Іллі Рєпіна. Побачимо чим це завершиться. 

Раскраски по номерам Ричарда МакНейла

Одним из популярных художников-самоучек, на основании чьих сюжетов создают картины по номерам, является Ричард МакНейл. Смотрите по ссылке, какие великолепные и романтические пейзажи он рисовал!
http://raskras.com.ua/richard-macneil


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
160
предыдущая
следующая