хочу сюда!
 

Ксения

37 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «шпион»

Про шпионов и разведчиков ч. 12 "Вторая матрица"



Краткая предыстория. Героиня повествования чувствует, что многие вещи, происходящие в ее жизни, мешают выстроить отношения с близкими. Ей приходит мысль пойти к профессиональному  психологу. Тот оказывается не совсем обычным в привычном понимании специалистом по человеческим душам. Встреча с ним служит толчком к воспоминаниям разного периода жизни. Повествование построено следующим образом: каждая глава - это воспоминания уже взрослой женщины, вторая часть каждой главы - разговор об этом с близкой подругой.

Пы. Сы. Не все описанные события (подруга, психолог и т.д.) происходили в жизни автора повествования. Имеются "местами совпадения"). остальное - фантазия автора)
------------------------------------------------------


Сегодня по новостям целый день показывают, как поймали шпиона.
Я смотрю на экран и вижу совершенно нормального дядечку, в костюме и галстуке. Наверное, это какой-то ненастоящий шпион.
У меня есть книжка про шпионов и там рисунок: страшный дядька в какой-то непонятной одежде крадется через границу… к нам! У дядьки такое перекошенное лицо какое-то, как будто его укусила пчела… Нет, даже не пчела, а целых две пчелы. Он на цыпочках переходит вспаханную полоску земли. А за кустом притаился наш пограничник с собакой. Овчарка такая красивая, большая, у нее уши стоят торчком, и она ждет, когда пограничник даст команду и можно будет схватить врага острыми зубами!
Я спросила, почему полоска земли вспаханная, я такую землю видела за городом, и туда сажают всякие зернышки, чтобы они проросли, и людям было что кушать.
Мне объяснили, что это нужно для того, чтобы были видны следы врагов, которые приходят к нам из-за границы.
Мне почему-то не нравится слово «граница». Оно какое-то сухое и от него веет холодом. Вот говорят же: граница моего терпения. Это значит, что вот-вот и человек будет очень злой! А еще говорят: вот граница, дальше нельзя. А когда что-то нельзя, так, наоборот, начинает очень этого хотеться… странно…
Но я отвлеклась. Я же про шпионов.
У нас во дворе все мальчишки мечтают поймать шпиона. Тогда про тебя напишут в газетах и покажут по телевизору. И ты станешь знаменитым! Даже медаль дадут.
Но где взять шпионов-то… граница далеко, да и там есть, кому ловить врагов.
И еще я никак не пойму одну вещь.
Почему, если дядька крадется из-за границы по вспаханной полоске, он называется – шпи-он? А если дядя по эту сторону границы – то он разведчик? Ну, вы понимаете, про что я.
Разведчик и шпион совсем по-разному звучат. Разведчик – торжественно и почетно. Почти, как космонавт. Мальчишки хотят стать или разведчиками, или космонавтами. Иногда сразу двумя. Или один день – разведчиком, а другой – космонавтом.
А шпион звучит стыдно, правда?
Но я не понимаю – в чем разница?
В кино про разведчиков лица у разведчиков такие серьезные, красивые и умные. А шпионы в кино выглядят злыми. Сразу понятно – это наш человек, а тот – враг, который хочет нам насолить!
Но дядя по телевизору, тот, которого поймали, совсем не злой. Может, он умеет хорошо притворяться? Или его переодели и умыли, а когда он крался через границу, то тоже был одет в такую некрасивую одежду, как у меня в книжке на картинке…
Ой, что-то я сегодня совсем устала думать… странные люди, взрослые… Зачем переходить границу вообще? Мне не понятно. Я на картинке видела у дядьки за спиной точно такую же землю, как у нас… там растут такие же деревья, трава. Зачем идти сюда? Чтобы узнать какой-то секрет? А какой может быть секрет, если и там и там – одинаковая земля? И вообще – лучше посадить на той полоске земли зернышки…
----------------------------------------------
- Ты знаешь, Аня, я и сейчас так думаю: зачем?
- Да кто же так не думает. Наверное, все, в любом возрасте, думают – а зачем границы?
- Интересно, что когда я поделилась с мамой своими размышлениями, она не нашла ответ. Мне даже кажется, что она растерялась немного. А ведь мне казалось, что мама знает все. Я спросила: почему люди не посадят там зернышки? А мама промолчала…
-----------------
фото - инет


© Copyright: Ирина Лазур, 2015
Свидетельство о публикации №215060901600

В Украине разрешили "умные часы"



Продажи первого устройства стартуют в ноябре.

В Украине разрешили использование "умных часов", исключив их из списка шпионского оборудования. Они представляют собой мини-смартфоны с сенсорными экранами, уменьшенные до габаритов наручных часов и предназначенные для ношения на запястье.

Как сообщили в пресс-службе сети магазинов "Цитрус", продажи первого такого устройства от Samsung стартуют в нашей стране в начале ноября.

Легализация гаджета в силовых структурах была необходима из-за наличия в нем камеры, которая может незаметно снимать видео и делать фотографии.

В настоящее время "умные часы" разработаны Samsung, Sony, Microsoft, Pebble. Ожидается, что собственные устройства будут представлены в Apple и даже в Google.

Напомним, что перспектива очков Google Glass в Украине до сих пор под сомнением, так как СБУ считает это устройство шпионским.

Оригинал

Мата Хари: влюблённая куртизанка

Мата Хари: влюблённая куртизанка

Ранним утром 15 октября 1917 года на полигоне в Венсенском лесу под Парижем залп расстрельной команды поставил точку в жизни Маргарет Гертруды Целле-МакЛеод, известной всему миру под сценическим псевдонимом Мата Хари…

Кем была на самом деле Мата Хари? Прекрасной восточной танцовщицей? Первой в Европе стриптизёршей? Куртизанкой, любовницей самых влиятельных людей Старого Света? Знаменитой шпионкой, которая во время Первой мировой войны работала на две противоборствующие разведки одновременно? А может, просто женщиной?

«Я родилась в далёкой Индии, в княжестве Джаффатам на береry Малабара, и принадлежу к высшей касте браминов. Мой отец был раджой, а мать – храмовой танцовщицей. Она умерла во время родов, а меня сразу после рождения жрецы положили в золотую купель и наpeкли Мата Хари, что означает «Око утренней зари» – так, по её собственным словам, начиналась история этой легендарной жизни.

Мата Хари: влюблённая куртизанка

[ Читать дальше ]

Берегись интернет жуликов. = Резюме =

                                  О вирусе МВД-300, показанном тут

1. Реквизиты жуликов отправлены администрации WebMoney. 

2. Сей вирус - вымогатель портит МВR  (Master Boot Record) и становится продолжением BIOS. Область МВR  на жестком диске не доступна для Windows. И, следовательно, не доступна никакому антивирусу. А как сам вирус это обходит есть ноу хау жуликов.
Возникает мысль о некоем альянсе создателей вирусов и антивирусов....     

3.  Изменением конфигурации в режиме SafeMode можно отключить вывод этого гадкого окна, система будет работать, но сам вымогатель жив и будет гадить. Первейшие признаки - невозможность вызова диспетчера задач, недоступность точек восстановления, невыполнимость функции восстановления системы и др. 
     Именно так поступают сервисные службы и мастера по реанимации

Windows

4.  По данным некоторых пользователей
МВД-300 активен в течении 3 дней, после чего просто умирает. Его авторы видно полагали, что нормальный Юзер, лишившись интернета,  за  это время просто не выживет.       

5. Если есть пароль администратора системы то порядок восстановления, который приведет к решению проблемы, следующий:
    - Загрузка с диска установки системы
    - Выбор Microsoft Recovery Console  - клавиша R
    - Ввод пароля
администратора
    - Ввод команды FixMbr 
    - Предостережения игнорируем - Y - восстановить
    - Перезагружаем систему
    - Ручками отключаем и снова включаем доступ к диспетчеру задач
    - Все прежние точки восстановления удаляем и создаем текущую
    - Произносим громко весь набор проклятий в адрес вымогателей
  Вот вроде и все.

6.  Если пароля
администратора нет, тогда выполняем пункт 3, затем меняем
     пароль и выполняем пункт 4. 

Примечание. Сам код вируса так и останется где-то на окраинах жесткого диска. Но исполняться он не будет. Только форматирование и может помочь, что актуально только для компьютерных снобов.  

 Благодарность всем откликнувшимся!!!!        
                                 

Помоги еУкраине!

Привет, сейчас карта еУкраины в популярной браузерной игрушке еРепаблик выглядит так:


Оранжевый - еСербия
Малиновый - еПольша
Тёмно-синий - это еУкраина.

Игра по-минимуму (минимум полезных действий) занимает не более 5ти минут. 
По-максимуму - не ограничено. Вы можете открыть свои фирмы, газету, вступить в армию и партию. В принципе это не всё, в еРепаблик нету сюжета или логического завершения, всё ограничено вашей фантазией и активное население активно заседает в различных чатиках, где строятся хитропланы и прочие сплетни. 


PS Язык игры - английский, найти соотечественников легко можно через прессу






67%, 2 голоса

33%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Что нужно знать нам о шпионе

Что знать нам нужно о шпионе,
Могу ответить без труда:
Он при мобильном телефоне
И носовом платке всегда.

Он носит пиджаки и брюки,
А посетивши туалет,
Нередко моет с мылом руки,
Хотя бывает, что и нет.

От глаз общественных скрывая
Свое поганое нутро,
Он часто ездит на трамвае,
Но и не брезгует метро.

Когда газету он читает,
За ним особенно секи —
Не зря он на нос нацепляет
Свои шпионские очки!

…На днях тут вырядился в шляпу
Один заезжий дуролом,
Теперь шагает по этапу,
И я считаю — поделом!

поэт-правдоруб Игорь Иртеньев

Взято отсюда

Подарок Путину...

Сегодня день русской разведки: Министерство внутренних дел Грузии сообщило, что в стране арестованы 13 подозреваемых в шпионаже в пользу РФ, в том числе - четверо российских граждан

В частности, по данным МВД Грузии, задержаны: Бакур Кигурадзе, Вячеслав Плужников, Габриел Усталишвили, Давидзе Месхидзе, Белла Какабадзе, Гоча Диасамидзе, Тариэл Абашидзе, Руслан Галогре, Эдуард Абдулаев, Армен Геврокян, Рубен Шикоян, Петре Девришадзе и Юрий Скрыльников.

На брифинге представитель МВД отметил, что операция контрразведки проводилась после того, как четыре года назад власти Грузии приняли решение освобождать от ответственности лиц, сознавшихся всотрудничестве со спецслужбами России, передает Взгляд. 

Немного истории:

День военного разведчика установлен приказом Министра обороны РФ № 490 от 12 октября 2000 года. В начале 19 века в России был создан первый разведывательный орган — Экспедиция секретных дел при военном министерстве. 1 ноября 1918 года Реввоенсоветом Республики был утвержден штат Полевого штаба (ПШ) Реввоенсовета Республики. 5 ноября штат был введен приказом Реввоенсовета Республики № 197/27. В составе Полевого штаба Красной Армии приказом Реввоенсовета Республики было образовано Регистрационное управление (Региструпр) для координации усилий всех разведорганов армии: Военно-стратегический отдел Оперативного управления Всероссийского Главного штаба, Разведывательное  отделение Оперативного отдела Наркомата по военным делам,  Разведывательное отделение Оперативного управления Высшего военного совета. С этого дня ведет свою историю Главное разведывательное управление Генштаба Вооруженных Сил РФ, которое  является прямым преемником Региструпра. Именно поэтому 5 ноября считается Днем Советской военной разведки. В настоящее время военная разведка входит в структуру Генерального штаба Вооруженных Сил России. Разведка — это «глаза и уши» вооруженных сил, основное средство получения информации. В истории Советского Союза немаловажное место занимала деятельность контрразведывательных структур. Так в апреле 1943 года было организовано Главное управление контрразведки «Смерш», на которое были возложены задачи борьбы со шпионской, диверсионной, террористической деятельностью иностранных разведок, борьбе с предательством и изменой Родине в частях и учреждениях Красной Армии, дезертирством и членовредительством на фронтах.

Ірландія з присмаком віскі... << 4 >>



Ірландські поля


       Опісля сніданку з'явився автомобіль від містера О’Каллагана, й невисокий ірландець, під’їхавши до досить привабливого з вигляду будиночка на Ґленанаіл, 9 та привітно привітавшись з місіс Фіннеґан, забрав їхні речі  й повіз до заміського будинку, де на них чекали. Вони поїхали  Тюамськоїю дорогою (R 336) у західному напрямку, на “Автоколі Жойс” повернули на північ та, проминаючи якісь виробничі будівлі й торгівельні центри, дісталися “Автокола Кірвана” й повернули на на Хардфордсько дорогу (трасу  N 84). Їхати довелося вже вздовж невеличких ошатних будиночків, які були дуже подібними один на одного та межували з полями й зеленими насадженнями. Край дороги зрідка виднілися польові квіти. Назустріч їм траплялося чимало інших машин, але нікому не було діла до їхнього автомобіля.
       Недалеко від неоковирної придорожньої їдальні вони повернули на схід. У цьому місці паркан, викладений з каменю, виглядав якимось давнім історичним монументом. На протилежному боці дороги вже можна було побачити цікавіший витвір мистецтва, де з каменю було викладено лише своєрідний “фундамент” та стовпчики, між якими було вмуровано залізні ґратчасті конструкції. Від’їхавши ще трохи, вони повернули на північ й з’їхали на ґрунтову дорогу. Довелося оминути кілька сільських будівель, але проїхавши ще трохи, вони зупинилися посеред майданчика перед будинком містера О’Каллагана. Їхній автомобіль після ремонту вже очікував, виблискуючи новою фарбою.
       Вислухавши вибачення з приводу інциденту, Рейлі та Мерфі поцікавилися тим, чи підозрюють їхні “ірландські друзі” когось у цьому нападі… Натомість їх запевнили, що нічого подібного з-поміж хлопців з ІРА ніхто не міг скоїти. Проте після кількох хвилин розмови вдалося довідатися про групу в рядах ІРА, що нещодавно вимагала зміни керівництва організації та упровадження суворіших вимог щодо участі в ній. Ця група, порівняно невелика, відкололася від основної організації. Але наскільки було відомо містеру О’Каллагану, ні відповідних ресурсів, ні можливостей вони не мали… Навіть віскі.
       Околишніми шляхами через поля вони дісталися траси N 17, повернули на південь і на колі “Мерве” виїхали на звичний шлях до столиці країни по N 6. Сільські краєвиди чергувалися з невеличкими поселеннями й містечками, які мимохіть пролітали за вікнами автомобіля. Коло Атлона вони влилися у потік в напрямку Дубліна автострадою М 6, яка неподалік Кіннеґада перейшла у М 4.


Вечір того ж дня


       Діставшись міста, “туристи” вирішили ще кілька днів побути в країні й зупинилися у досить дешевому (але цілком задовільному щодо розташування та ціни) Абрахам Хаус (Abraham House) на Лоуер Гардінер, 82. Готель, м’яко кажучи, не відзначався рівнем сервісу. До того ж двоповерхові ліжка повною мірою дозволяли утамувати ностальгію за роками, проведеними у навчальних закладах. Але це деякою мірою компенсовувалося порівняно незначною прискіпливістю персоналу при заповненні відповідних документів. Крім того, цей спальний заклад був одним з багатьох подібних і клієнти в них зустрічалися найрізноманітніші.
Проведений тут час давав також можливість поспостерігати за навколишнім життям та орієнтовно встановити причини нещодавнього нападу. Рейлі вподобала невеликий бакалійний магазин дещо південніше на цій самій вулиці. Поблизу можна було дістати гарний  гарячий сніданок. А втім, Кельтський паб на розі Талбот стріт та Лоуер Гардінер теж був вдалим місцем для розмов.


Півгодини потому


       Рейлі вирішила купити щось їстівне й, залишивши Мерфі, облаштовуватися  у щойно винайнятій кімнаті (а заразом, і відпочити після дороги), пішла вздовж вулиці до бакалійного магазину, який вона примітила ще під час свого попереднього перебування у Дубліні. Придбавши кілька сандвічів, булочок та круасанів вона вийшла на вулицю й почала повертатися, коли побачила дещо дивного, але разом з тим непримітного, як їй здалося, молодого чоловіка. Він на певній відстані йшов за нею, залишаючись у тіні будинку. Рейлі зробила вигляд, що роздивляється споруди на протилежному боці вулиці й трохи сповільнила хід, дозволивши чоловіку порівнятися з нею.
       Бічним зором вона побачила, як він кинув на неї поквапливий погляд. Надалі протягом деякого часу дівчина “тримала” його поруч із собою, не відстаючи, але й не даючи можливості випередити себе. Чоловік встиг вийти з тіні будинків, але опісля хвилини такого “крокування” завернув до найближчої підворітні.


Ранок наступного дня


       Мерфі вирішив поспілкуватися з місцевими членами ІРА. Для цього чудово підходив “Селтік Лодж”. Рейлі вирішила теж туди навідатися й оглянути новий для неї заклад. Як виявилося, тут вже протягом тривалого часу існував “гостьовий будинок ”, де можна було зупинитися на деякий час. Окрім того, у цій симпатичній з вигляду чотириповерховій будівлі, яка ззовні навівала думки про ХІХ століття, розташовувалися паб, що вважався одним із найпопулярніших місць для відпочинку. Разом з тим тут був і невеликий ресторан, в якому можна було скуштувати ірландської "домашньої" їжі. Вздовж стін, оздоблених плиткою "під камінь", стояли жовті диванчики. Звичні ресторанні прямокутні та круглі столики, дерев’яні стільці... Дерев’яні ж перегородки між різними “кімнатами” ресторану було прикрашено "модерними" плакатами та картинами. Тут знаходився й невеликий бар. Молодий бармен, зважаючи на ранковий час та незначну кількість відвідувачів увімкнув маленьке радіо. У новинах саме передавали про події в Ольстері, де група озброєних людей захопила завод з виробництва віскі… Вже тиждень не вдавалося отримати від них чіткого формулювання вимог. Це ще більше викликало стурбованість тамтешньої поліції, оскільки в заручниках перебував і персонал заводу…
       Після сніданку Мерфі зателефонував містеру О’Каллагану й трішки посидів у класичному пабі, натомість Рейлі вирішила навідатися до торгівельного центру з багатообіцяючою назвою “Ірландське життя”.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. Хочу також висловити подяку за чудове фото сайту www.sxc.hu/.../550167_foggy_irish_field.jpg...

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 3 >> та << 5 >>.


76%, 29 голосов

13%, 5 голосов

11%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ірландія з присмаком віскі... << 3 >>


Вигляд з космосу затоки та доків у місті Гелвей (Galway City).

Транспортування (останній етап)

       Рейлі відчинила двері й сіла в автомобіль. Авіапереліт видався їй доволі приємним. Вантаж, який вони з Мерфі супроводжували на “приватному” літаку, вдалося допровадити без будь-яких перешкод. Особливо з боку ірландських митних органів. Але…
       В одній невеличкій фірмі поруч з аеропортом Дубліна (яка займалася "бюджетними" автомобілями) довелося взяти в оренду досить пристойний седан. У  подорожі країною Рейлі та Мерфі мав супроводити колега на ім’я Сід. На вигляд доволі молодий чоловік з впевненим поглядом та безпосередніми манерами.
       Як з’ясувалося, значна частина вантажу, беручи до уваги порівняно великі габарити, повинна була прибути до Ірландії морем. Неподалік від берегів країни корабель з різними агрегатами для нарощування виробництва віскі мали зустріти місцеві партнери та спробувати вивантажити хоча б частину з того, що було на борту. Проте несприятлива погода завадила цьому. Тож корабель мав причалити в Ірландському порту. Для зручності було обрано Гелвей.
       Начальник місцевої поліцейської дільниці мав деякі ускладнення, адже нещодавно (і доволі несподівано) його дружина розпочала процес щодо розлучення. Звичайно, це не обійшлося без претензій матеріального характеру. Разом із тим розлучення вимагало доволі значних витрат на послуги юридичного характеру (як відомо, вони зазвичай не вирізняються дешивизною). Разом із тим головний докер вже протягом тижня перебував у відпустці, а його заступник був давнім другом поліцейського.


Вечір того ж дня


       З океану віяв  порівняно слабкий прохолодний вітер, але відчувалася його неосяжна сила, яка нещодавно вирувала під час негоди. Запах солоної води та викинутих на берег водоростей, що вже  встигли залежатися, викликали різні спогади. Моросив дощ, але Рейлі та Мерфі не відчували будь-яких незручностей. З’явилося кілька вантажівок та ірландці на власних авто, які й повинні були безпосередньо зайнятися багажем.
       Перша неприємність трапилася тоді, коли вони розвантажували сусідню яхту. Її  капітан швидко пояснив їм, що в нього немає нічого, що було б настільки габаритним, аби зацікавити їх. Мерфі, вбачаючи відсутність вантажників, зателефонував містеру О’Каллаґану,  й той з ентузіазмом виправив помилку.


Кілька годин потому


       Дві машини, які їхали вздовж доків, зненацька зупинилися неподалік від автомобіля, за кермом якого був Сід і до якого саме прямували Мерфі та Рейлі. Відчуття небезпеки посилилося. За кілька секунд у руках водіїв та їхніх пасажирів з’явилася зброя. Натомість реакція Мерфі та Рейлі не підвела їх. Сід також виявився непоганим компаньйоном, відкривши по противнику загороджувальний вогонь з автоматичного пістолета-кулемета. За кілька десятків секунд стрілянина вщухла й нападники миттєво зникли в темряві. Хоча на місці лишилося бите скло, а орендований автомобіль з очевидністю потребував ремонту.
       Цей інцидент примусив вантажників поквапитися, адже звуки стрілянини могли привернути увагу сторонніх, а ті, в свою чергу, могли викликати поліцію. Разом із тим додаткових причин для хвилювання не було, оскільки ніхто не постраждав.
       Корабель мав залишити доки тієї ж ночі. Мерфі та Рейлі мали заночувати у родичів містера О’Каллаґана (Мерфі заснув у вітальні перед телевізором). Натомість Сід повинен був зупинитися в їхніх сусідів як американський турист. Вони саме здавали кімнату.


Ранок наступного дня


       Місіс Фіннеґан виявилася напрочуд привітною жінкою в літах. З нею було доволі приємно спілкуватися, сидячи за чашкою чаю. Вона розповіла Рейлі, що її чоловіка немає вдома. Він мав проблеми зі здоров’ям, тому ліг на кілька днів у лікарню. Загалом, останнім часом її життя було монотонним. Старший син працював на державній службі в Дубліні. Він вже мав двох дітей. А молодший поїхав “підкорювати” Англію. Йому пощастило влаштуватися на роботу до крематорію, де йому, за висловом місіс Фіннеґан, “навіть платили за спалювання англійців”.
       Розпитуючи Рейлі про її життя з Мерфі, оскільки, як вона вважала, їм тільки нещодавно довелося одружитися (це вигадали для виправдання історії про “подорож Ірландією”), жінці закортіло дізнатися про першу зустріч “молодят”. Рейлі змогла тільки відказати:
- О… Він просто прийшов до мене додому й впав до моїх ніг!!!
Натомість місіс Фіннеґан стримано поміхнулася:
- Можу тільки уявити, як Ви протираєте підлогу.

             

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. У зв'язку з деякими об'єктивними причинами в мене не скоро вийде написати продовження, тож прошу зважати на цю обставину у разі виникнення якихось зауваження з приводу обсягу цього епізоду. Якщо ж бажаєте аби я потім надіслав Вам запрошення, - залишайте коментарі до цієї замітки.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 2 >> та << 4 >>.


77%, 33 голоса

12%, 5 голосов

12%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ірландія з присмаком віскі... << 2 >>


Мета тренувань - підтягувати ослаблене,

укріплювати тіло та шліфувати дух.

Уесіба Моріхей

Трішки  роздумів

       Рейлі відчувала втому. Протягом останнього тижня їй довелося проїхати доволі велику відстань. Кілька перельотів через океан теж давалися взнаки. Вона не почувалася розчарованою, але емоції начебто полишили її. "Параліч емоцій"… Цікава назва, якою користуються психіатри, але в декого може викликати хіба що… Рейлі посміхнулася.

Вечір того ж дня

       Беручи до уваги звіт, наданий керівництву  Управління після всебічного обстеження стану здоров’я Рейлі, а також  її не останню роль при налагодженні дружніх взаємин з однією "бойовитою організацією", вони прийняли рішення тимчасово дати їй завдання "розібратися в системі тренувань" майстра бойових мистецтв. Він протягом багатьох років виховував нові покоління учнів у власній школі в Японії (хоча досі не викликав інтересу в "керівних осіб").

       На Рейлі  очікував черговий авіапереліт…

       Натомість,у цей час Мерфі в головному офісі намагався  розібратися у  тонкощах транспортування до Ірландії усього обумовленого угодою начиння, що вимагало якнайретельнішого підходу (хоча він також сподівався на нові зустрічі за склянкою у гарній компанії).

Тиждень потому

       Майстер виявився набагато тактовнішим, аніж очікувала  Рейлі. Якось, коли вона заснула під  час занять, він чемно переступив через неї та попросив вибачення (хоча натомість довелося вислухати оповідку про майстра Сайєн Шоку, який не менш чемно поводився з власними учнями). А загалом, її відпочинок, що чергувався з тренуваннями та заняттями (при доволі непоганій попередній підготовці), був цілком задовільним.

       Кілька  разів їй доводилося навідуватися до місцевого офісу Управління, задля отримання подальших інструкцій та аби надіслати свої звіти керівництву. Офіс розташовувався в індустріальній зоні міста й був оточений старими занедбаними будівлями, аби не привертати зайвої уваги сторонніх. Історична забудова (що мала технічне призначення, слугуючи колись фабриками та невеличкими заводами) викликала певне почуття якогось відсторонення від реалій сьогодення. Здавалося, що ти їдеш на сучасному автомобілі у іншому часовому вимірі…

       У пам’ять  Рейлі врізався кумедний випадок, коли в майстра не викликали захоплення її результати, що вона їх продемонструвала на невеличких змаганнях, проведених серед  таких, як і вона початківців. Її результати були найкращими, але це не спричиняло захвату в майстра. На питання він лише зауважив, що вона не бачить мети… Хоча… Що ж і справді є метою?

Місяць потому… Ранок

       Самопочуття було більш-менш нормальним, але ще так хотілося залишитися й нікуди не їхати. Перефразовуючи відомий вислів, в Рейлі кермо було якраз десь поруч. Ранковий виїзд із міста до Даллеса. Надалі слід було знову летіти до Ірландії, супроводжуючи "спеціальний" вантаж. Очікувалися нові переговори. Мерфі, як йому і належить, навряд буде розчарованим, адже стосунки з "партнерами" були настільки чудовими, що після "нічних посиденьок" сильний сон навалювався трохи чи не на кожного, хто був там присутнім…

       Хоча… Наслідки для кожного могли бути доволі специфічними. Рейлі подібна  перспектива не захоплювала, й вона воліла вже під ранок допомагати Мерфі "приводити до ладу власні думки"…

       … І  це їй вдавалося.

                       

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

P.P.Р.S.  Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії".

Також Ви маєте можливість ознайомитися з іншими епізодами:

 << 1 >> та << 3 >> .


77%, 53 голоса

10%, 7 голосов

13%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая