хочу сюда!
 

neller

38 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 35-65 лет

Заметки с меткой «шпигун»

Anagle Mole \ Энейджил Мол \ Приключения шпиона

манга

томів 2, випуск продовжується, перекладено 8 частин

жанр: екшн, комедія, надприродне, сьонен

автор: Tsubasa Fukuchi (той що намалював "Закон Уэки")

Живуть люди віками на землі і навіть не підозрюють, що під ними існує цілий світ наповнений людоподібними істотами - демонами. Життя яких далеко не казка, живуть вони оточені лише камінням та землею і зовсім не бачать сонця. Демони знають, що над ними на поверхні існує інший, чудовий світ наповнений страшними могутніми монстрами, які вміють літати і можуть вбити будь-кого лише одним ударом. Звуть цих чудовиськ - люди. Для того, щоб вивідати слабкі місця цих монстрів демони відправляють у світ свого шпигуна, який повинен втертись в довіру до людей під виглядом переведеного, за програмою обміну, школяра.

читати російською англійською

подобається ця манга?


100%, 3 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ірландія з присмаком віскі... << 4 >>



Ірландські поля


       Опісля сніданку з'явився автомобіль від містера О’Каллагана, й невисокий ірландець, під’їхавши до досить привабливого з вигляду будиночка на Ґленанаіл, 9 та привітно привітавшись з місіс Фіннеґан, забрав їхні речі  й повіз до заміського будинку, де на них чекали. Вони поїхали  Тюамськоїю дорогою (R 336) у західному напрямку, на “Автоколі Жойс” повернули на північ та, проминаючи якісь виробничі будівлі й торгівельні центри, дісталися “Автокола Кірвана” й повернули на на Хардфордсько дорогу (трасу  N 84). Їхати довелося вже вздовж невеличких ошатних будиночків, які були дуже подібними один на одного та межували з полями й зеленими насадженнями. Край дороги зрідка виднілися польові квіти. Назустріч їм траплялося чимало інших машин, але нікому не було діла до їхнього автомобіля.
       Недалеко від неоковирної придорожньої їдальні вони повернули на схід. У цьому місці паркан, викладений з каменю, виглядав якимось давнім історичним монументом. На протилежному боці дороги вже можна було побачити цікавіший витвір мистецтва, де з каменю було викладено лише своєрідний “фундамент” та стовпчики, між якими було вмуровано залізні ґратчасті конструкції. Від’їхавши ще трохи, вони повернули на північ й з’їхали на ґрунтову дорогу. Довелося оминути кілька сільських будівель, але проїхавши ще трохи, вони зупинилися посеред майданчика перед будинком містера О’Каллагана. Їхній автомобіль після ремонту вже очікував, виблискуючи новою фарбою.
       Вислухавши вибачення з приводу інциденту, Рейлі та Мерфі поцікавилися тим, чи підозрюють їхні “ірландські друзі” когось у цьому нападі… Натомість їх запевнили, що нічого подібного з-поміж хлопців з ІРА ніхто не міг скоїти. Проте після кількох хвилин розмови вдалося довідатися про групу в рядах ІРА, що нещодавно вимагала зміни керівництва організації та упровадження суворіших вимог щодо участі в ній. Ця група, порівняно невелика, відкололася від основної організації. Але наскільки було відомо містеру О’Каллагану, ні відповідних ресурсів, ні можливостей вони не мали… Навіть віскі.
       Околишніми шляхами через поля вони дісталися траси N 17, повернули на південь і на колі “Мерве” виїхали на звичний шлях до столиці країни по N 6. Сільські краєвиди чергувалися з невеличкими поселеннями й містечками, які мимохіть пролітали за вікнами автомобіля. Коло Атлона вони влилися у потік в напрямку Дубліна автострадою М 6, яка неподалік Кіннеґада перейшла у М 4.


Вечір того ж дня


       Діставшись міста, “туристи” вирішили ще кілька днів побути в країні й зупинилися у досить дешевому (але цілком задовільному щодо розташування та ціни) Абрахам Хаус (Abraham House) на Лоуер Гардінер, 82. Готель, м’яко кажучи, не відзначався рівнем сервісу. До того ж двоповерхові ліжка повною мірою дозволяли утамувати ностальгію за роками, проведеними у навчальних закладах. Але це деякою мірою компенсовувалося порівняно незначною прискіпливістю персоналу при заповненні відповідних документів. Крім того, цей спальний заклад був одним з багатьох подібних і клієнти в них зустрічалися найрізноманітніші.
Проведений тут час давав також можливість поспостерігати за навколишнім життям та орієнтовно встановити причини нещодавнього нападу. Рейлі вподобала невеликий бакалійний магазин дещо південніше на цій самій вулиці. Поблизу можна було дістати гарний  гарячий сніданок. А втім, Кельтський паб на розі Талбот стріт та Лоуер Гардінер теж був вдалим місцем для розмов.


Півгодини потому


       Рейлі вирішила купити щось їстівне й, залишивши Мерфі, облаштовуватися  у щойно винайнятій кімнаті (а заразом, і відпочити після дороги), пішла вздовж вулиці до бакалійного магазину, який вона примітила ще під час свого попереднього перебування у Дубліні. Придбавши кілька сандвічів, булочок та круасанів вона вийшла на вулицю й почала повертатися, коли побачила дещо дивного, але разом з тим непримітного, як їй здалося, молодого чоловіка. Він на певній відстані йшов за нею, залишаючись у тіні будинку. Рейлі зробила вигляд, що роздивляється споруди на протилежному боці вулиці й трохи сповільнила хід, дозволивши чоловіку порівнятися з нею.
       Бічним зором вона побачила, як він кинув на неї поквапливий погляд. Надалі протягом деякого часу дівчина “тримала” його поруч із собою, не відстаючи, але й не даючи можливості випередити себе. Чоловік встиг вийти з тіні будинків, але опісля хвилини такого “крокування” завернув до найближчої підворітні.


Ранок наступного дня


       Мерфі вирішив поспілкуватися з місцевими членами ІРА. Для цього чудово підходив “Селтік Лодж”. Рейлі вирішила теж туди навідатися й оглянути новий для неї заклад. Як виявилося, тут вже протягом тривалого часу існував “гостьовий будинок ”, де можна було зупинитися на деякий час. Окрім того, у цій симпатичній з вигляду чотириповерховій будівлі, яка ззовні навівала думки про ХІХ століття, розташовувалися паб, що вважався одним із найпопулярніших місць для відпочинку. Разом з тим тут був і невеликий ресторан, в якому можна було скуштувати ірландської "домашньої" їжі. Вздовж стін, оздоблених плиткою "під камінь", стояли жовті диванчики. Звичні ресторанні прямокутні та круглі столики, дерев’яні стільці... Дерев’яні ж перегородки між різними “кімнатами” ресторану було прикрашено "модерними" плакатами та картинами. Тут знаходився й невеликий бар. Молодий бармен, зважаючи на ранковий час та незначну кількість відвідувачів увімкнув маленьке радіо. У новинах саме передавали про події в Ольстері, де група озброєних людей захопила завод з виробництва віскі… Вже тиждень не вдавалося отримати від них чіткого формулювання вимог. Це ще більше викликало стурбованість тамтешньої поліції, оскільки в заручниках перебував і персонал заводу…
       Після сніданку Мерфі зателефонував містеру О’Каллагану й трішки посидів у класичному пабі, натомість Рейлі вирішила навідатися до торгівельного центру з багатообіцяючою назвою “Ірландське життя”.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. Хочу також висловити подяку за чудове фото сайту www.sxc.hu/.../550167_foggy_irish_field.jpg...

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 3 >> та << 5 >>.


76%, 29 голосов

13%, 5 голосов

11%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ірландія з присмаком віскі... << 3 >>


Вигляд з космосу затоки та доків у місті Гелвей (Galway City).

Транспортування (останній етап)

       Рейлі відчинила двері й сіла в автомобіль. Авіапереліт видався їй доволі приємним. Вантаж, який вони з Мерфі супроводжували на “приватному” літаку, вдалося допровадити без будь-яких перешкод. Особливо з боку ірландських митних органів. Але…
       В одній невеличкій фірмі поруч з аеропортом Дубліна (яка займалася "бюджетними" автомобілями) довелося взяти в оренду досить пристойний седан. У  подорожі країною Рейлі та Мерфі мав супроводити колега на ім’я Сід. На вигляд доволі молодий чоловік з впевненим поглядом та безпосередніми манерами.
       Як з’ясувалося, значна частина вантажу, беручи до уваги порівняно великі габарити, повинна була прибути до Ірландії морем. Неподалік від берегів країни корабель з різними агрегатами для нарощування виробництва віскі мали зустріти місцеві партнери та спробувати вивантажити хоча б частину з того, що було на борту. Проте несприятлива погода завадила цьому. Тож корабель мав причалити в Ірландському порту. Для зручності було обрано Гелвей.
       Начальник місцевої поліцейської дільниці мав деякі ускладнення, адже нещодавно (і доволі несподівано) його дружина розпочала процес щодо розлучення. Звичайно, це не обійшлося без претензій матеріального характеру. Разом із тим розлучення вимагало доволі значних витрат на послуги юридичного характеру (як відомо, вони зазвичай не вирізняються дешивизною). Разом із тим головний докер вже протягом тижня перебував у відпустці, а його заступник був давнім другом поліцейського.


Вечір того ж дня


       З океану віяв  порівняно слабкий прохолодний вітер, але відчувалася його неосяжна сила, яка нещодавно вирувала під час негоди. Запах солоної води та викинутих на берег водоростей, що вже  встигли залежатися, викликали різні спогади. Моросив дощ, але Рейлі та Мерфі не відчували будь-яких незручностей. З’явилося кілька вантажівок та ірландці на власних авто, які й повинні були безпосередньо зайнятися багажем.
       Перша неприємність трапилася тоді, коли вони розвантажували сусідню яхту. Її  капітан швидко пояснив їм, що в нього немає нічого, що було б настільки габаритним, аби зацікавити їх. Мерфі, вбачаючи відсутність вантажників, зателефонував містеру О’Каллаґану,  й той з ентузіазмом виправив помилку.


Кілька годин потому


       Дві машини, які їхали вздовж доків, зненацька зупинилися неподалік від автомобіля, за кермом якого був Сід і до якого саме прямували Мерфі та Рейлі. Відчуття небезпеки посилилося. За кілька секунд у руках водіїв та їхніх пасажирів з’явилася зброя. Натомість реакція Мерфі та Рейлі не підвела їх. Сід також виявився непоганим компаньйоном, відкривши по противнику загороджувальний вогонь з автоматичного пістолета-кулемета. За кілька десятків секунд стрілянина вщухла й нападники миттєво зникли в темряві. Хоча на місці лишилося бите скло, а орендований автомобіль з очевидністю потребував ремонту.
       Цей інцидент примусив вантажників поквапитися, адже звуки стрілянини могли привернути увагу сторонніх, а ті, в свою чергу, могли викликати поліцію. Разом із тим додаткових причин для хвилювання не було, оскільки ніхто не постраждав.
       Корабель мав залишити доки тієї ж ночі. Мерфі та Рейлі мали заночувати у родичів містера О’Каллаґана (Мерфі заснув у вітальні перед телевізором). Натомість Сід повинен був зупинитися в їхніх сусідів як американський турист. Вони саме здавали кімнату.


Ранок наступного дня


       Місіс Фіннеґан виявилася напрочуд привітною жінкою в літах. З нею було доволі приємно спілкуватися, сидячи за чашкою чаю. Вона розповіла Рейлі, що її чоловіка немає вдома. Він мав проблеми зі здоров’ям, тому ліг на кілька днів у лікарню. Загалом, останнім часом її життя було монотонним. Старший син працював на державній службі в Дубліні. Він вже мав двох дітей. А молодший поїхав “підкорювати” Англію. Йому пощастило влаштуватися на роботу до крематорію, де йому, за висловом місіс Фіннеґан, “навіть платили за спалювання англійців”.
       Розпитуючи Рейлі про її життя з Мерфі, оскільки, як вона вважала, їм тільки нещодавно довелося одружитися (це вигадали для виправдання історії про “подорож Ірландією”), жінці закортіло дізнатися про першу зустріч “молодят”. Рейлі змогла тільки відказати:
- О… Він просто прийшов до мене додому й впав до моїх ніг!!!
Натомість місіс Фіннеґан стримано поміхнулася:
- Можу тільки уявити, як Ви протираєте підлогу.

             

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. У зв'язку з деякими об'єктивними причинами в мене не скоро вийде написати продовження, тож прошу зважати на цю обставину у разі виникнення якихось зауваження з приводу обсягу цього епізоду. Якщо ж бажаєте аби я потім надіслав Вам запрошення, - залишайте коментарі до цієї замітки.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 2 >> та << 4 >>.


77%, 33 голоса

12%, 5 голосов

12%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ірландія з присмаком віскі... << 2 >>


Мета тренувань - підтягувати ослаблене,

укріплювати тіло та шліфувати дух.

Уесіба Моріхей

Трішки  роздумів

       Рейлі відчувала втому. Протягом останнього тижня їй довелося проїхати доволі велику відстань. Кілька перельотів через океан теж давалися взнаки. Вона не почувалася розчарованою, але емоції начебто полишили її. "Параліч емоцій"… Цікава назва, якою користуються психіатри, але в декого може викликати хіба що… Рейлі посміхнулася.

Вечір того ж дня

       Беручи до уваги звіт, наданий керівництву  Управління після всебічного обстеження стану здоров’я Рейлі, а також  її не останню роль при налагодженні дружніх взаємин з однією "бойовитою організацією", вони прийняли рішення тимчасово дати їй завдання "розібратися в системі тренувань" майстра бойових мистецтв. Він протягом багатьох років виховував нові покоління учнів у власній школі в Японії (хоча досі не викликав інтересу в "керівних осіб").

       На Рейлі  очікував черговий авіапереліт…

       Натомість,у цей час Мерфі в головному офісі намагався  розібратися у  тонкощах транспортування до Ірландії усього обумовленого угодою начиння, що вимагало якнайретельнішого підходу (хоча він також сподівався на нові зустрічі за склянкою у гарній компанії).

Тиждень потому

       Майстер виявився набагато тактовнішим, аніж очікувала  Рейлі. Якось, коли вона заснула під  час занять, він чемно переступив через неї та попросив вибачення (хоча натомість довелося вислухати оповідку про майстра Сайєн Шоку, який не менш чемно поводився з власними учнями). А загалом, її відпочинок, що чергувався з тренуваннями та заняттями (при доволі непоганій попередній підготовці), був цілком задовільним.

       Кілька  разів їй доводилося навідуватися до місцевого офісу Управління, задля отримання подальших інструкцій та аби надіслати свої звіти керівництву. Офіс розташовувався в індустріальній зоні міста й був оточений старими занедбаними будівлями, аби не привертати зайвої уваги сторонніх. Історична забудова (що мала технічне призначення, слугуючи колись фабриками та невеличкими заводами) викликала певне почуття якогось відсторонення від реалій сьогодення. Здавалося, що ти їдеш на сучасному автомобілі у іншому часовому вимірі…

       У пам’ять  Рейлі врізався кумедний випадок, коли в майстра не викликали захоплення її результати, що вона їх продемонструвала на невеличких змаганнях, проведених серед  таких, як і вона початківців. Її результати були найкращими, але це не спричиняло захвату в майстра. На питання він лише зауважив, що вона не бачить мети… Хоча… Що ж і справді є метою?

Місяць потому… Ранок

       Самопочуття було більш-менш нормальним, але ще так хотілося залишитися й нікуди не їхати. Перефразовуючи відомий вислів, в Рейлі кермо було якраз десь поруч. Ранковий виїзд із міста до Даллеса. Надалі слід було знову летіти до Ірландії, супроводжуючи "спеціальний" вантаж. Очікувалися нові переговори. Мерфі, як йому і належить, навряд буде розчарованим, адже стосунки з "партнерами" були настільки чудовими, що після "нічних посиденьок" сильний сон навалювався трохи чи не на кожного, хто був там присутнім…

       Хоча… Наслідки для кожного могли бути доволі специфічними. Рейлі подібна  перспектива не захоплювала, й вона воліла вже під ранок допомагати Мерфі "приводити до ладу власні думки"…

       … І  це їй вдавалося.

                       

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

P.P.Р.S.  Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії".

Також Ви маєте можливість ознайомитися з іншими епізодами:

 << 1 >> та << 3 >> .


78%, 53 голоса

10%, 7 голосов

12%, 8 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Ірландія з присмаком віскі...

Несподіване відрядження


       Розвідувальне управління вирішило з'ясувати, як саме контрабандна вогнепальна зброя зі США потрапила до “ІРА” (“IRA” ) в Ірландії. Вони дізналися, що її транспортували через місто Краннаґ (Crannagh). Тож туди для проведення  розслідування й направили агента Мерфі.
       Кожного понеділка об одинадцятій годині він надсилав закодований проміжний звіт. Першого понеділка він повідомив, що зустрів деяких людей, стосовно  яких у нього виникли підозри щодо їхнього  членства в ІРА. Другого понеділка він повідомив, що з'ясував, де знаходиться місце зустрічі ІРА. Третого – що він має певність відповідно до деяких підтверджених членів ІРА і що скоро вони зведуть його з чільниками організації. Але наступного понеділка жодного повідомлення не надійшло. Так само, як  і того, що настав за ним.
       Тож служба розвідки вирішила відрядити в Ірландію Рейлі, аби з’ясувати, що сталося з Мерфі. Прибувши у пункт призначення, жінка одразу ж пішла в таверну  і спробувала зазнайомитись із барменом.
       Відчувши приязнь бармена, запитала в нього, де можна знайти Мерфі.
 "Що ж, -  відповів бармен, - якщо ви хочете знайти Мерфі-констебля, то йдіть до автостради, поверніть ліворуч і пройдіть 4 квартали до поліцейського відділку".
       Рейлі зрозуміла, що це був не її Мерфі. Вона описала докладніше  зовнішність чоловіка, котрого їй потрібно було знайти.
       Бармен сказав:
"О, здається він схожий на Мерфі-фермера. Добре, тоді  прямуйте по Болотяній Вулиці вниз, далі – пагорбом до околиці міста, повернете праворуч і тоді 2 милі прямо ".
       Рейлі знов зрозуміла, що це не є потрібна їй людина. Вона терпляче пояснила, що її Мерфі  приїхав із Америки приблизно 5 або 6 тижнів тому.
 "O, - відповів бармен, - то ви шукаєте Мерфі-шпигуна".


Тиждень потому…


     Це діялось десь опівдні. На автобусній зупинці було чимало людей. Серед них була доволі стильно одягнена дівчина років двадцяти п’яти. На ній були капелюшок, плащик та  рукавички. Однак  вигляд вона мала таки досить серйозний. На зупинку підійшло кілька молодиків, не надто обтяжених як  інтелектом, так і будь-якими уявленнями щодо моралі. Вони на всю реготали, дудлили  пиво з пляшок та лаялись на чому  світ стояв. Звісно, побоюючись цих хлопців, присутні мовчали. Але тут один з-поміж них спромігся  образити дівчину. Не просто штовхнув або обізвав, а плюнув на капелюх. Вона, не довго думаючи, відкинула його подалі. Але натомість одразу витягнула з-під плаща SIG P228. Кілька пострілів дуже швидко пролунало у напруженій атмосфері. Ніхто з-поміж нахабних молодиків більше не піднявся, хоча надалі стало відомо, що одному з них пощастило вижити. Дівчину так і не знайшли.


Вечір наступного дня


      Літак здійснив посадку в Даллесі… На Мерфі та Рейлі вже очікували співробітники Управління розвідки. Адже їх мали негайно доправити на розмову з відповідальним працівником. За складних умов їм вдалося налагодити близький  контакт із керівництвом ІРА. Доправлена в Ірландію зброя мала так само повернутися до США контрабандою, але натомість було потрібно створити умови для поставок обладнання в цю країну з метою нарощування виробництва віскі (хоча містер О’Каллаґан наполягав також на кількох контейнерах горілки)…
      Адже що може бути важливішим для справжніх ірландців?


P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

З продовженням Ви маєте можливість ознайомитися на http://blog.i.ua/community/1307/421158/.


81%, 380 голосов

12%, 58 голосов

7%, 33 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.