хочу сюда!
 

Ирина

32 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 31-48 лет

Заметки с меткой «полювання»

Випадок на полюванні...


    І от пішли ми якось, куме, полювати ведмедя...

   А, оскільки мій собака Шарик, незважаючи на свій великий зріст, ще молодий, і не навчений, то я його залишив вдома...

    І от стою я, куме, у засідці, чекаю на ведмедя, аж раптом мені ХТОСЬ на плечі положив лапи....

    Я розумію, куме, що це мій Шарик мене знайшов, але зупинитися вже не можу....

 

Другий день полювання...


 На другий день після відкриття сезону полювання...
 Печалька...

Гірке полювання

«Мисливські пригоди». Ця книжечка випадком потрапила до мене. У ній невеликі за обсягом твори заслуженого мисливця Івана Кривозуба із Сумщини ( на жаль, він рік тому пішов від нас) --  оповідання про різноманітні пригоди на полюванні, смішні й журливі історії, захоплення честю, сміливістю і вправністю мисливців, величезна любов і повага до рідної природи. Тут мисливець не тільки бере від матінки-природи, а й саджає дерева, прорубує ополонки, аби риба не задихнулася під льодом, протистоїть браконьєрству,  розкопує замулене річище тощо. Книга завершується  закликом берегти природу і побажанням усім нам здоровя та благополуччя.

Серед  чотирьох десятків оповідок, виокремлюється гіркотою тільки  одна. Проста, невигадлива людська доля.

*  *  *

Ця історія трапилася в роки Великої Вітчизняної війни. У той час малі й старі залишилися під німцями. Це було нелегке життя. Німці забирали все, але й трохи регулювали свої дії. Так, наприклад, два кабани забирали, а третій  кололи на трьох (мабуть, автор має на увазі трьох господарів). Можна було і щось тихенько приховати, якби тільки наші поліцаї не помітили. Чомусь наші поліцаї були жорстокішими, ніж німці. Німці страшно ненавиділи, коли щось вкрадеш, за це вішали. Всі дуже боялися попастися.

Під Курською дугою ворог був розгромлений і нас звільнили, але війна ще йшла, і не видно було їй кінця. Дуже жорстоко виконувався лозунг «Все для фронту, все для перемоги! Все для розгрому ворога!» Це був жах Фінагенти лазили по всіх закутках і відбирали все, що було у людей. У них був план зібрати 500 літрів молока, 40 кг мяса, 500 штук яєць, 10 кг бринзи з кожного двору. Але люди все терпіли, бо дуже хотіли, щоб перемога була якнайшвидше. 

Ми тоді ще малими були, але збирали гвинтівки й патрони і йшли на полювання. Багато наших хлопчиків і навіть сімей підірвалися на мінах. Одного разу вполювали лисицю, а вона виявилася хворою на коросту, і все це перейшло на людей.. Ліків ніяких не було, і ми збирали траву чемерицю й лікувалися нею. Після цих пекучих процедур люди бігли до ставка, залазили у воду і сиділи по декілька годин, а потім ішли на роботу.

Був випадок, коли старий дід Кахно помазався маззю, що мазали коней. Він так кричав і плакав, що його онуки Микола й Олексій думали, що їх дід здурів.

Настав 1944 рік. Нас, підлітків, забирали в армію. Хто за станом здоровя не проходив, то забирали у ФЗО, і опустіли колгоспи.  Деякі хлопці не витримували тяжкої роботи на шахтах і тікали додому, їх судили. За два буряки або десять колосків, які могла взяти жінка з поля давали до пяти  років. Але люди терпіли і ждали перемоги.

Прийшов 1945 рік. Це дійсно було свято «зі сльозами на очах», до села стали повертатися солдати, інваліди. Не маючи ні від кого допомоги, не захищені, вони часто починали пити, щоб загасити свій біль. У 1946 році була страшенна засуха і, як результат ,  --  голод. Від людей знову вимагали патріотизму у відбудові держави. З села нікуди не можна було виїхати, тому що не видавали паспортів. Це був страшний період.  Хліба не було зовсім. У цей час з Німеччини поверталися наші дівчата. Мати однієї такої дівчини, брудна і в корості, хотіла обняти свою дочку, але та її відштовхнула, бо була вона гарно і чисто вдягнена. Трудно їм було в неволі на чужині, але нам тут було не легше.                                                                                                                                                                                                                             І І як воно сталося, що переможці гірше живуть ніж переможені?

Іван Кривозуб

http://h.ua/story/336853/

Полювання - зло! Але буває всяке...

Я не ханжа. Я їм і люблю м'ясо. Але. Вважаю, що полювати на ДИКИХ тварин можна лише за обставин, якщо:
- Людині потребує їжі. Або навіть хочеться смачненького - останнє спірно, але нехай.
- Популяція тварин занадто розмножилася та створює екологічну загрозу.
- Наукові і т. ін. цілі.
Абсолютно неприпустимо полювання, ціллю  якого є повісити на стіну роги - відпиляй та вішай свої. А сама вершина неприпустимості - це безглузде вбивство тварини, наприклад лева, заради "красивої" світлини. Ти знаєш, гад, як тяжко ці леви ростуть! Скільки їх гине у процесі! Як важко стати володарем прайду! І ось, прийшла скотиняка та безглуздо вбила цяря звірів. Але буває і не зовсім так...



Особисто в мене ніякого співчуття до постраждалих (напевно що тю-тю, леви у полон не беруть, але може бути по всякому) ібо нєфіг!



95%, 18 голосов

0%, 0 голосов

5%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Попався!

  Собаки, що відправляються на полювання ризикують не повернутись додому, або повернутись із пораненнями несумісними із життям. Звичайно, вони зустрічаються там із дикими тваринами, із хижаками та не виключено що вони загинуть від необережної кулі мисливця. Тобто загибель крокує поряд із ними і потрібно бути досить обережним, щоб зберегти свого пса.

  Коментар № 3, olginsad:

   У моей дочки миттельшнауцер. Его приобрели трехмесячным щенком. Хвост был купирован, а уши - нет, и уже купировать было поздно и жалко. Мучаются с ушами постоянно - все не слава Богу, вечные проблемы. И вид весьма испорчен - когда не стрижен, похож на дворняжку. А вот хвост лучше бы оставили. Ну уже любят такого, каким есть


                                                                                                         
Полювання чи неохота.

  «
Згідно деякої перевіреної багато разів інформації,  купірування хвоста та вух у собак, що виведені для полювання, зменьшує ризик травмування хвостів, що є досить вразливим місцем. Якщо тварина не буде приймати участі у мисливстві, а приймається у сім’ю для вечірніх прогулок містом і не більше цього, купірування буде лише заважати їм розмовляти з іншими тваринками яких песик чи собачка обов’язково зустріне. Хвост допомогає втримати рівновагу, окрім того виявлені факти нетримання мочі у обрізаних собак. Так чи інакше, у більшості країн Європи ця практика заборонена для домашніх тварин, де-не-де виключення надаються мисливським чи службовим собакам. Австралія також забороняє купірування, а ось у США та Канаді підрізання хвостика та вушків можно зробити в першу ж неділю з появи на світ.
  Операція проходить швидко і часто без знеболювальних чи анастезіі. Без того пескляве щеня, що піщить від чого завгодно, по згадках ветеринарів, після відрізання пищить гучніше, певно  відчуває гострий біль, підкреслюють ветеринари. »


Як зеки грабують Україну та національні багатства

Крадії шапок, спідньої білизни та ґвалтівники з Хрещатика, що тероризують Україну в формі з нашивками гордого птаха "Рекет", виконуючи вказівку головного зека проффессора, цього разу напали на місцевих жителів та журналістів на Дніпрі біля Сухолуччя, роблячи спроби відняти шапки та спідню білизну, погрожували зброєю та залякували.

Як органи охорони прав українських громадян служать зеківським посіпакам дивіться журналістський репортаж ТВІ

Пора зекам влаштувати достойне їх життя, УКРАЇНЦІ ми чи бидло перелякане совкове, Майдан чекає.


100%, 14 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 5 (Різдвяна)



      

Вже Різдво... Багато почуттів та гарних побажань... В мене виникла думка, що слід до цього різноманіття додати й щось від себе, хоча й здивувати чимось новим останнім часом стає дедалі важче... Тож, хочу запропонувати Вашій увазі цю історію. Розумію, що вона може видатися не зовсім відповідною до контексту свята, але мені здалася доволі кумедною. Та й просто хотілося додати Вам приємних емоцій.



За чудову різдвяну листівку висловлюю подяку пані "Alyana".

          Темної ночі Дракон опустився на галявині неподалік від стін палацу. Тут вранці вигулювали принцес, і він мав намір завтра роздобути собі нову домашню тваринку. Знайшовши місце, де трава була вищою і густішою, Дракон розпластався на землі, підібгав крила і приготувався чекати.
         "Це добре що я зелений і плаский, - подумав він, - доки не нападу, ніхто мене і не помітить. Самі принцеси ж бо не кусаються, але у самців, які їх супроводжують, дуже неприємні жала."
          І в цей момент хтось вдарив Дракона по морді. Зовсім слабко, але вельми рішуче. Дракон скосив очі, придивився і побачив у себе під носом котеня. Воно стояло, розчепіривши худі лапки, вигнувши спину горбом і розпушивши хвіст; від цього воно видавалося удвічі більшим. І це добре, бо інакше Дракон би його навіть не побачив.
- Ти чого? - Здивувався Дракон.
- Нічого, - відповіло Котеня. - Я полюю.
- На кого?
- На тебе.
           Дракон моргнув, а Котеня поважно пояснило:
- Он від тієї берези і до паркану - мої мисливські угіддя. Оскільки ти сюди залетів - ти моя здобич.
- Та невже? - засумнівався Дракон.
- Точно-точно! - Котеня стрибнуло вперед і накрило лапками палець Дракона. - Я тебе зловив, тепер ти мій!
- І що ти зі мною робитимеш? - Дракон зацікавлено схилив голову набік. - З'їси?
          Котеня замислилося.
- Ні. Не хочу я тебе їсти. Ти красивий.
- А що хочеш? - запитав Дракон.
- Гратися хочу. У кішки-мишки. Я буду кішкою, а ти - мишкою.
          Дракон сів на хвіст і спантеличено почухав лапою за вухом.
- Маля... Ти якесь ненормальне. Я ж Дракон! Ти мене повинен боятися!
- Я нікому нічого не винен! - підняло мордочку Котеня. - Ми, кішки, робимо лише те, що хочемо. А я хочу гратися.
- А більше ти нічого не хочеш? - примружився Дракон.
- Хочу, звичайно! - відгукнулося Котеня. - Я ще хочу, щоб мені почухували черевце, поїли мене молоком і катали на спині.
          Дракон покосився в той бік, де громадилися в темряві башти королівського замку.
          "Та ну її, цю принцесу!"- подумав він
- Гаразд, - кивнув Дракон Кошеняті, яке вже прилаштувалося тертися мордочкою об драконячу лапу, і дбайливо підхопив його кігтем під черевце. - Хочеш жити у мене?
- А ти зі мною гратимешся?
- Буду. І молоком поїти, і животика чухати.
- Я згоден, - поважно кивнуло Котеня і видерлося Драконові на спину. - Все-таки добре що я тебе не з'їв!

А принцеса навіть не дізналася, якої прекрасної участі їй вдалося уникнути.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту "mingan.dp.ua/".

 

Власне, я обрав саме цю оповідку, оскільки хотів знову торкнутися теми лицарства, яка багатьом була припала до вподоби. Музичну композицію також обрано було для створення середньовічного антуражу, оскільки подібна музика виконувалася під час тогочасних святкувань... Дуже сподівався, що Вам вона буде до смаку... Від себе також хочеться побажати приємних вражень.

Дякую за відвідини мого блогу!!!


92%, 34 голоса

3%, 1 голос

5%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая