хочу сюда!
 

Анна

30 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 27-35 лет

Заметки с меткой «полювання»

Гірке полювання

«Мисливські пригоди». Ця книжечка випадком потрапила до мене. У ній невеликі за обсягом твори заслуженого мисливця Івана Кривозуба із Сумщини ( на жаль, він рік тому пішов від нас) --  оповідання про різноманітні пригоди на полюванні, смішні й журливі історії, захоплення честю, сміливістю і вправністю мисливців, величезна любов і повага до рідної природи. Тут мисливець не тільки бере від матінки-природи, а й саджає дерева, прорубує ополонки, аби риба не задихнулася під льодом, протистоїть браконьєрству,  розкопує замулене річище тощо. Книга завершується  закликом берегти природу і побажанням усім нам здоровя та благополуччя.

Серед  чотирьох десятків оповідок, виокремлюється гіркотою тільки  одна. Проста, невигадлива людська доля.

*  *  *

Ця історія трапилася в роки Великої Вітчизняної війни. У той час малі й старі залишилися під німцями. Це було нелегке життя. Німці забирали все, але й трохи регулювали свої дії. Так, наприклад, два кабани забирали, а третій  кололи на трьох (мабуть, автор має на увазі трьох господарів). Можна було і щось тихенько приховати, якби тільки наші поліцаї не помітили. Чомусь наші поліцаї були жорстокішими, ніж німці. Німці страшно ненавиділи, коли щось вкрадеш, за це вішали. Всі дуже боялися попастися.

Під Курською дугою ворог був розгромлений і нас звільнили, але війна ще йшла, і не видно було їй кінця. Дуже жорстоко виконувався лозунг «Все для фронту, все для перемоги! Все для розгрому ворога!» Це був жах Фінагенти лазили по всіх закутках і відбирали все, що було у людей. У них був план зібрати 500 літрів молока, 40 кг мяса, 500 штук яєць, 10 кг бринзи з кожного двору. Але люди все терпіли, бо дуже хотіли, щоб перемога була якнайшвидше. 

Ми тоді ще малими були, але збирали гвинтівки й патрони і йшли на полювання. Багато наших хлопчиків і навіть сімей підірвалися на мінах. Одного разу вполювали лисицю, а вона виявилася хворою на коросту, і все це перейшло на людей.. Ліків ніяких не було, і ми збирали траву чемерицю й лікувалися нею. Після цих пекучих процедур люди бігли до ставка, залазили у воду і сиділи по декілька годин, а потім ішли на роботу.

Був випадок, коли старий дід Кахно помазався маззю, що мазали коней. Він так кричав і плакав, що його онуки Микола й Олексій думали, що їх дід здурів.

Настав 1944 рік. Нас, підлітків, забирали в армію. Хто за станом здоровя не проходив, то забирали у ФЗО, і опустіли колгоспи.  Деякі хлопці не витримували тяжкої роботи на шахтах і тікали додому, їх судили. За два буряки або десять колосків, які могла взяти жінка з поля давали до пяти  років. Але люди терпіли і ждали перемоги.

Прийшов 1945 рік. Це дійсно було свято «зі сльозами на очах», до села стали повертатися солдати, інваліди. Не маючи ні від кого допомоги, не захищені, вони часто починали пити, щоб загасити свій біль. У 1946 році була страшенна засуха і, як результат ,  --  голод. Від людей знову вимагали патріотизму у відбудові держави. З села нікуди не можна було виїхати, тому що не видавали паспортів. Це був страшний період.  Хліба не було зовсім. У цей час з Німеччини поверталися наші дівчата. Мати однієї такої дівчини, брудна і в корості, хотіла обняти свою дочку, але та її відштовхнула, бо була вона гарно і чисто вдягнена. Трудно їм було в неволі на чужині, але нам тут було не легше.                                                                                                                                                                                                                             І І як воно сталося, що переможці гірше живуть ніж переможені?

Іван Кривозуб

http://h.ua/story/336853/

Полювання - зло! Але буває всяке...

Я не ханжа. Я їм і люблю м'ясо. Але. Вважаю, що полювати на ДИКИХ тварин можна лише за обставин, якщо:
- Людині потребує їжі. Або навіть хочеться смачненького - останнє спірно, але нехай.
- Популяція тварин занадто розмножилася та створює екологічну загрозу.
- Наукові і т. ін. цілі.
Абсолютно неприпустимо полювання, ціллю  якого є повісити на стіну роги - відпиляй та вішай свої. А сама вершина неприпустимості - це безглузде вбивство тварини, наприклад лева, заради "красивої" світлини. Ти знаєш, гад, як тяжко ці леви ростуть! Скільки їх гине у процесі! Як важко стати володарем прайду! І ось, прийшла скотиняка та безглуздо вбила цяря звірів. Але буває і не зовсім так...



Особисто в мене ніякого співчуття до постраждалих (напевно що тю-тю, леви у полон не беруть, але може бути по всякому) ібо нєфіг!



95%, 18 голосов

0%, 0 голосов

5%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Трохи з історії обігу зброї

Сьогодні є актуальним, як ніколи, питання прийняття закону про зброю та питання видачі дозволів населенню на короткоствольну зброю. На цю тему було дуже багато написано і сказано. Пропоную повернутися, не на довго, в дореволюційне минуле і поговорити про стан речей таких як самооборона і зброя в Російській імперії та зрозуміти риторику того часу відносно них. Якщо так уже сталось, що ми були у складі цієї самої імперії,  «Маємо те, що маємо».
        Перш за все звернемо увагу на наказ Павла-І про необхідну самооборону.
Він був викликаний сильним розквітом розбою на річках. Коли річні пірати почали безкарно грабувати судна, рішення проблеми було знайдено швидко. Після цього наказу рівень розбою різко знизився, але нічого особливо хитрого він в собі не містив. Зміст його зводився, приблизно, до наступного: «неукоснительно  лишать дворянства всех дворян, которые подверглись нападению на реках и не оказали вооруженного сопротивления». Як бачимо, все дуже  просто. Заради справедливості зазначу, що в Європі на той час подібний принцип застосовувався навіть у більш широких масштабах. Тому про «революційність» подібного наказу Павла-І говорити не приходиться. Та все ж не  думаю, що сьогодні активний самозахист збоку потерпілих принесе якийсь інший результат окрім ефектного заохочення асоціальних елементів до самосвідомості.  
         Наступний цікавий факт полягає в тому, що єдиного закону про обіг зброї в імперії теж не було. Все, що цього стосувалося було розкидане по різних указах, постановах і т. д. які в ті часи, в деякій мірі, заміняли закон. Тому повністю в деталях відтворити загальну картину  в короткій публікації складно. Більш детально, якщо когось зацікавить, є наприклад тут:
http://www.ohot-prostory.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=1829&Itemid=69
Далі пропоную просто почитати копію наступного документа:  «Судебные уставы 20 ноября 1864 года, с изложением рассуждений, на коих они основаны. Часть четвертая»


Тобто за незаконне зберігання зброї передбачався штраф не набагато більший ніж за «несоблюдение опрятности при продаже съестныхъ припасовъ»!
Зброю взагалі не розглядали під кутом як виключно інструмент для здійснення злочину. Звернемо увагу на формулювання «Запрещеннаго оружія». Не зброї без належного дозволу, а саме забороненої зброї! Це так як зараз ПКМ або щось подібне тримати дома. 
Скажете, що це  сприйняття віддзеркалене ще в старих законах від 1864р. і швидко втратило актуальність?  Ось, будь ласка, нижче розміщена копія сторінок  «Нового уголовного уложення Высочайше утвержденного 22 марта 1903 года». І знову звертаю Вашу увагу на те, що зберігання зброї без дозволу вважається таким же порушенням закону як то бистра їзда в населеному пункті і навпаки. Давайте згадаємо скільки гине на дорогах людей через перевищення швидкості та їзду в п’яному стані. Але суворе покарання передбачене тільки за незаконне зберігання зброї хоча людина нікого з неї не вбила і не збирається. А водій, в неадекватному стані,  який уже створив смертельну небезпеку оточуючим тільки сівши за кермо - обходиться штрафом хоча і не малим. Сам факт, що навіть в ті часи і в тій державі з 1864 по 1903 рік ніякої кардинальної зміни поглядів на питання навіть нелегального (!) зберігання зброї не відбулось говорить сам за себе і перекреслює всі докази на кшталт: «Не можна давати зброю. Перестріляють один одного». Не перестріляли. 



А це вже трохи пізніша спроба врегулювання питання озброєння населення. Але знову ж таки,  тільки «При наличности чрезвычайныхъ обстоятельствъ»


Та все ж таки  обмеження були. Прийшлось шукати їх в офіційних каталогах торгових організацій. Кому як не працівникам торгівлі слід знати всі нюанси в непростому законодавстві того часу. І маємо наступне:



Список осіб уповноважених у видачі дозволу приватній особі, як бачимо, великий і  скоріше орієнтовний чим повний. А при майже офіційному визнанні корупції в ті часи питання отримання «свидетельства» вирішувалось швидко. Додатковим доказом того служить величезний список пістолетів і револьверів самих різних систем і калібрів. Не менший ніж мисливських рушниць. Значить хтось їх купував. Більше того, зброю можна було просто замовити і отримати  поштовим відправленням! 


Зважаючи на вищевказані факти стаття вийшла з невеселим висновком. Самим дієвим інструментом для реалізації права на самозахист була є і буде зброя. Були часи коли громадян примушували захищати своє життя і майно зі зброєю в руках. Навіть в часи імперії люди мали не так  правову , як  практичну можливість придбати пістолет чи револьвер. А ми, в часи демократії,  таких   привілеїв  позбавлені. Повноцінне колекціонування вогнепальної зброї взагалі пішло в тінь. Кримінальні та декласовані елементи озброюються вражаючими темпами. Якось так.unsmile

Ну щоб зовсім не закінчити на сумній ноті пропоную в якості бонуса копію ще однієї сторінки каталога одного з магазинів. Обіцяю періодично знайомити Вас з подібними цікавими моментами давно минулих років. 


От Вам і самозахист! І ніяких там розмов про те, що кастет це холодна зброя ударно-дробильної дії. hammer  І назва не залишає сумніву в правильності наших здогадок відносно виключно спортивного використання такого знаряддяlol І так наче ненароком відразу і аптечку пропонують наступним лотом...
На цьому все. До нових зустрічей!

P.S.


У мене мабуть все. Що тут ще можна додати!?

Попався!

  Собаки, що відправляються на полювання ризикують не повернутись додому, або повернутись із пораненнями несумісними із життям. Звичайно, вони зустрічаються там із дикими тваринами, із хижаками та не виключено що вони загинуть від необережної кулі мисливця. Тобто загибель крокує поряд із ними і потрібно бути досить обережним, щоб зберегти свого пса.

  Коментар № 3, olginsad:

   У моей дочки миттельшнауцер. Его приобрели трехмесячным щенком. Хвост был купирован, а уши - нет, и уже купировать было поздно и жалко. Мучаются с ушами постоянно - все не слава Богу, вечные проблемы. И вид весьма испорчен - когда не стрижен, похож на дворняжку. А вот хвост лучше бы оставили. Ну уже любят такого, каким есть


                                                                                                         
Полювання чи неохота.

  «
Згідно деякої перевіреної багато разів інформації,  купірування хвоста та вух у собак, що виведені для полювання, зменьшує ризик травмування хвостів, що є досить вразливим місцем. Якщо тварина не буде приймати участі у мисливстві, а приймається у сім’ю для вечірніх прогулок містом і не більше цього, купірування буде лише заважати їм розмовляти з іншими тваринками яких песик чи собачка обов’язково зустріне. Хвост допомогає втримати рівновагу, окрім того виявлені факти нетримання мочі у обрізаних собак. Так чи інакше, у більшості країн Європи ця практика заборонена для домашніх тварин, де-не-де виключення надаються мисливським чи службовим собакам. Австралія також забороняє купірування, а ось у США та Канаді підрізання хвостика та вушків можно зробити в першу ж неділю з появи на світ.
  Операція проходить швидко і часто без знеболювальних чи анастезіі. Без того пескляве щеня, що піщить від чого завгодно, по згадках ветеринарів, після відрізання пищить гучніше, певно  відчуває гострий біль, підкреслюють ветеринари. »


иж-18м

Продам рушницю иж-18м, 16 калібр, з документами. 1000 грн.

Як зеки грабують Україну та національні багатства

Крадії шапок, спідньої білизни та ґвалтівники з Хрещатика, що тероризують Україну в формі з нашивками гордого птаха "Рекет", виконуючи вказівку головного зека проффессора, цього разу напали на місцевих жителів та журналістів на Дніпрі біля Сухолуччя, роблячи спроби відняти шапки та спідню білизну, погрожували зброєю та залякували.

Як органи охорони прав українських громадян служать зеківським посіпакам дивіться журналістський репортаж ТВІ

Пора зекам влаштувати достойне їх життя, УКРАЇНЦІ ми чи бидло перелякане совкове, Майдан чекає.


100%, 14 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Драконяча історія або пригоди лицарів... № 5 (Різдвяна)



      

Вже Різдво... Багато почуттів та гарних побажань... В мене виникла думка, що слід до цього різноманіття додати й щось від себе, хоча й здивувати чимось новим останнім часом стає дедалі важче... Тож, хочу запропонувати Вашій увазі цю історію. Розумію, що вона може видатися не зовсім відповідною до контексту свята, але мені здалася доволі кумедною. Та й просто хотілося додати Вам приємних емоцій.



За чудову різдвяну листівку висловлюю подяку пані "Alyana".

          Темної ночі Дракон опустився на галявині неподалік від стін палацу. Тут вранці вигулювали принцес, і він мав намір завтра роздобути собі нову домашню тваринку. Знайшовши місце, де трава була вищою і густішою, Дракон розпластався на землі, підібгав крила і приготувався чекати.
         "Це добре що я зелений і плаский, - подумав він, - доки не нападу, ніхто мене і не помітить. Самі принцеси ж бо не кусаються, але у самців, які їх супроводжують, дуже неприємні жала."
          І в цей момент хтось вдарив Дракона по морді. Зовсім слабко, але вельми рішуче. Дракон скосив очі, придивився і побачив у себе під носом котеня. Воно стояло, розчепіривши худі лапки, вигнувши спину горбом і розпушивши хвіст; від цього воно видавалося удвічі більшим. І це добре, бо інакше Дракон би його навіть не побачив.
- Ти чого? - Здивувався Дракон.
- Нічого, - відповіло Котеня. - Я полюю.
- На кого?
- На тебе.
           Дракон моргнув, а Котеня поважно пояснило:
- Он від тієї берези і до паркану - мої мисливські угіддя. Оскільки ти сюди залетів - ти моя здобич.
- Та невже? - засумнівався Дракон.
- Точно-точно! - Котеня стрибнуло вперед і накрило лапками палець Дракона. - Я тебе зловив, тепер ти мій!
- І що ти зі мною робитимеш? - Дракон зацікавлено схилив голову набік. - З'їси?
          Котеня замислилося.
- Ні. Не хочу я тебе їсти. Ти красивий.
- А що хочеш? - запитав Дракон.
- Гратися хочу. У кішки-мишки. Я буду кішкою, а ти - мишкою.
          Дракон сів на хвіст і спантеличено почухав лапою за вухом.
- Маля... Ти якесь ненормальне. Я ж Дракон! Ти мене повинен боятися!
- Я нікому нічого не винен! - підняло мордочку Котеня. - Ми, кішки, робимо лише те, що хочемо. А я хочу гратися.
- А більше ти нічого не хочеш? - примружився Дракон.
- Хочу, звичайно! - відгукнулося Котеня. - Я ще хочу, щоб мені почухували черевце, поїли мене молоком і катали на спині.
          Дракон покосився в той бік, де громадилися в темряві башти королівського замку.
          "Та ну її, цю принцесу!"- подумав він
- Гаразд, - кивнув Дракон Кошеняті, яке вже прилаштувалося тертися мордочкою об драконячу лапу, і дбайливо підхопив його кігтем під черевце. - Хочеш жити у мене?
- А ти зі мною гратимешся?
- Буду. І молоком поїти, і животика чухати.
- Я згоден, - поважно кивнуло Котеня і видерлося Драконові на спину. - Все-таки добре що я тебе не з'їв!

А принцеса навіть не дізналася, якої прекрасної участі їй вдалося уникнути.

За оригінальний текст висловлюю подяку сайту "mingan.dp.ua/".

 

Власне, я обрав саме цю оповідку, оскільки хотів знову торкнутися теми лицарства, яка багатьом була припала до вподоби. Музичну композицію також обрано було для створення середньовічного антуражу, оскільки подібна музика виконувалася під час тогочасних святкувань... Дуже сподівався, що Вам вона буде до смаку... Від себе також хочеться побажати приємних вражень.

Дякую за відвідини мого блогу!!!


92%, 34 голоса

3%, 1 голос

5%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Півзахисник «Динамо» (Київ) полює на волинських кабанів і лосів

У ці дні, коли більшість його одноклубників по київському «Динамо» гріються під теплим сонцем у далеких краях, півзахисник Тарас Михалик відпочиває на рідній Волині.

На Волині, крім можливості побути з рідними, які проживають у Любешівському районі, він має змогу зайнятися улюбленим хобі – полюванням. Адже, за інформацією Волинських новин, він є запеклим мисливцем.       «Це принципово, - заявив Михалик в інтерв'ю виданню «БЛІК-спорт». - Звичайно, я можу собі дозволити відпочити у теплих краях. Але сонцю Дубаї чи Хургади надаю перевагу полюванню на Волині. У наших лісах є і кабани, і лосі, і олені, і зайці. Збираємось компанією - до двадцяти чоловік, і вистежуємо звіра. Полювання - як і футбол - командна гра. Тут потрібно підтримувати один одного. 10 чоловік - разом із собаками заганяють звіра, решта на вибраних заздалегідь позиціях чекають у засаді».

«Якось я лося завалив. Адреналін був такий, що словами не передати. Адже поранений лось дуже небезпечний. Він, як і поранений кабан, стікаючи кров'ю, може пройти ще кілометрів два - три. А тягу до мисливства мені прищепив батько, який, коли я ще ходив до школи, брав мене із собою полювати на зайця», - каже футболіст.

«Партнерам по команді не пропонували разом поїхати на полювання?» - запитує журналіст.

«Якось запропонував Юсуффу: він мене бере на полювання в африканське сафарі, а я його - на Волинь полювати на кабана. Але нігерієць мою пропозицію одразу відкинув. Адже він - мусульманин, свинину йому їсти не можна. Тоді я запропонував піти на вовка або на зайця. Але він, м'яко кажучи, дав зрозуміти, що до таких звершень ще не готовий».

«На полюванні яку зброю використовуєш?»

«У мене п'ятизарядна рушниця 12-го калібру. Чудово підходить для полювання на кабана. Думаю, що до закінчення відпустки зможу поповнити свою колекцію трофеїв», - відповідає Михалик.

«Новий рік буду зустрічати вдома на Волині зі своєю сім'єю і з дівчиною Валерією, з якою ми вже рік, як разом…» - запевняє півзахисник «Динамо».

Довідково:

Тарас Михалик народився 28 жовтня 1983-го в Любешові. Вихованець волинського футболу, універсальний півзахисник. Зріст - 185 см, вага - 77 кг. Виступав за команди ЦСКА (Київ), «Закарпаття» (Ужгород).

Узимку 2006 року перейшов у київське «Динамо» - підписав 5-річний контракт. У чемпіонатах України за «Динамо» провів 70 матчів - забив 5 м'ячів. У кубку України зіграв 11 поєдинків - один гол. В єврокубках - 26 матчів і 2 забиті голи. За національну збірну України провів 11 матчів.

Чемпіон України 2007 і 2009 років. Володар кубка України 2006 і 2007 років.

Постовий (Постовой)

Тема Лебедев, конечно, известный дизайнер, но не полечиться ли ему?

Воскресный папа или глава семьи, уехавший на заработки?

Новый год с оливье и шампанским - новый год без Христа?

Из Патриарха Кирилла на Украине сделали защитника геев?