Драконяча історія або пригоди лицарів... № 6

            Дракон розплющив очі, потягнувся й позіхнув. Смикнув вухом, дослухаючись, і поглянув туди, звідки лунав металевий дзенькіт, що розбудив його.

- Ти що там робиш? - З цікавістю запитав він в закутого у панцир чоловіка, який вовтузився біля основи драконячої шиї.
- Не бачиш? Голову тобі рубаю, - натужно відповів чоловік, не припиняючи мірно завдавати удару за ударом по міцній лусці.
- І як успіхи? - поцікавився Дракон.
- Не заважай! - злісно огризнувся чоловік.
- Гаразд, - поступливо погодився Дракон і спробував знову задрімати. Але дзвін меча відволікав.
- Слухай а навіщо тобі моя голова? - запитав Дракон через півгодини.
- Та вона мені взагалі ні до чого не потрібна, - відповів чоловік.
- А рубаєш навіщо?
- Так треба.
- А-а... Ну, якщо треба, тоді звичайно. Важко, мабуть?
- Важко, - визнав чоловік.
- Не хочеш передихнути?

        Чоловік, примружившись, подивився на сонце з-під панцерної рукавиці...
- За годину передихну, ближче до полудня.
- Це добре, - кивнув Дракон. - А то у мене вже шия затекла, лежати в одній позі. І природні потреби задовольнити хочеться.
- Ну, злітай, лише по-швидкому.
         Дракон здійняв крила і зник у гущавині лісу, що ріс неподалік. Через хвилину повернувся і знову розташувався на каменях.
- Можеш продовжувати.
         Чоловік покрутив у руках затуплений меч, відкинув його убік і, рішуче діставши із заплічного мішка ножівку, почав пиляти. Дракон засовався і почав хихикати.
- Агов, перестань, лоскотно!
- Ну, вибач.
          Змінивши ножівку на меч, чоловік знову почав рубати.
- Так краще?
- Ага, - примружився Дракон. - Навіть приємно. Можеш трішки лівіше?
- Можу.
          Деякий час не було чутно нічого, окрім гучного пихтіння, дзвону меча і задоволеного муркотання Дракона.
- Припини! - нарешті не витримав чоловік.
- Що?
- Муркотіти припини. Мене це дратує.
- Чому? - ображено запитав Дракон.
- Бо у тебе це виходить немелодійно! І взагалі, будь серйозніше, коли тебе вбивають.
          Дракон замислився.
- А мене вбивають?
- Так.
- Ти?
- Так.
- Не вірю! - Дракон позіхнув. - Аби ти мене стільки часу вбивав, то вже убив би десять разів.
- А що ж я, по-твоєму, роблю? - розсердився чоловік.
- Рубаєш мені шию.
- Ну!
- Що?
- Якщо я тобі відрубаю шию, ти ж помреш?
- Ти не відрубаєш мені шию, - упевнено заявив Дракон. - Сам бачиш, нічого не виходить.
- А якщо динамітом? - запропонував лицар.
- Не раджу, - похитав головою Дракон. - Я плююся високотемпературною плазмою.
          Чоловік  втомлено зітхнув і сів на камінь.
- Ну, і що мені тоді робити? Якщо в мене робота така - драконів рубати?
- Ну й рубай, - знизав плечима Дракон. - Я що, заперечую? У нас будь-яка праця почесна. А тут, дивись, ще роботи непочатий край!
         Дракон ставно витягся на каменях і підставив чоловікові броньоване черево.
- Як чоловік, наділений справжніми лицарськими якостями - може, спробуєш вразити мене у серце? - зворушливо попрохав він. - Я намагатимуся не муркотати!

P.S. За чудове фото гірського краєвиду висловлюю подяку шановному "llrr".

P.P.S. Також хочу висловити глибоку повагу автору замітки, яка є першоосновою прочитаного Вами матеріалу, а саме шановному "WalesDragon".

Дуже вдячний за відвідини.  )