хочу сюди!
 

Елена

51 рік, овен, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «спілкування»

Друзям та подругам

Привіт всім моїм друзям, подругам, знайомим та тим, з ким ще незнайомі! druzhba hug cvetok ura beer2
Маю питання. Чи все ще тут багато людей, чи всі вже перейшли у Фейсбук, Інстаграм та інші соціальні мережі?
Прошу - напишіть, озвіться.call beer phone
Дякую всім вам! spasibo

85%, 50 голосів

3%, 2 голоси

0%, 0 голосів

2%, 1 голос

10%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Як день пройшов?

А ну, поговоримо від душі?

Перша квітка


СУСІДСЬКА ДАЧА У ДОЕЛЕКТРОННУ ДОБУ

Пам’ятаю одну невтішно-потішну дачну оповідь, на одному з форумів, про двох хлопчаків з сусідньої дачної ділянки. Потіха там була, власне, крізь сльози, проте…

Було це у ті, давні й прості, часи, коли за слово “гаджет” людина могла й образитись.

Так от, хлопчаків тих, двох братиків, начебто й залишали на цілий тиждень самих, - літо, воля, гуляй скільки завгодно! - але ж при цьому, старшенькому наказали стежити все літо за тим, щоби менший читав. Меншенький, бачте, схопив погану оцінку з читання, - ну й ось таке покарання від батьків на всі канікули.

Але ж вигадливі батьки на цей раз промазали: покараним став той, кого призначили виконавцем батьківського вироку, тобто старший.

І цілісіньке літо, день у день, автор оповіді чув із-за огорожі тужливі крики екзекутора: “Чита-ай! Чита-а-ай! Сашко-о, читай, я сказав! Чита-а-а-й!”

Книга як засіб покарання. Книга, як (не побоїмося цього слова) катівське знаряддя для двох юних створінь, які ще ні перед ким і ні в чому не встигли завинити.

Ось яке невимовно сумне життя було у доелектронну добу. Сьогодні навіть важко уявити, який то був жах несвітський…


ЗГАДАЙ ДИТИНСТВО ЗОЛОТЕ…

А зараз? Зараз це ж навіть не життя, а просто якесь нескінченне свято читання!

Дітлашня захоплено переглядає маси картинок у соціальних мережах, на а разом з ними, - хай і коротенькі, але ж написи. А спілкування! Матінко рідна, та вони ж увесь час тільки й роблять, що спілкуються, і головне - текстами!

Людина, воно ж відомо, істота слабка, вона не може жити, не перегукуючись із собі подібними, - так будь ласка, роздолля: ватсапи, есемески, чати… Зрозуміло, що там найінформативніша частина це смайлики, картинки, і “ваууууу”, “о-о-о!” і “хахаха”, але всі ці вау все одно ж прочитати треба!

Перемовлятися один з одним вже не в моді. Та і як ти усе різноманіття емоцій, що ллються на тебе з екрану, передаш комусь, якщо відірвешся від їхнього джерела? Промовляти якісь звуки, дивлячись на його писок? Тю…

Тому, коли й говорять щось один одному, випірнувши у цей нудний світ з тієї, багатобарвної й насиченої емоціями реальності, то тільки щоб повідомити, що там щойно побачив, і сказати: “Ось я тобі перекину”, - і знову пірнути крізь віконце смартфону в той, справжній, світ. Де багато стежок-посилань, і треба вгадати, якою піти, де багато написів, в хащах яких треба швидко зорієнтуватися, де сила-силенна життя, де “вау!!!”, “о-о-о!!!” і “хахаха!!!”

А що, комусь заздрісно? Може хтось там намислив боротися з цим? Хтось дійсно хоче висмикнути бідних діточок звідти у нашу тоскну матрицю, де усі як із заліза та пластику зроблені, і діють як роботи, за програмою? Тоді нехай той зловмисник згадає, як його в дитинстві намагалися відірвати від тієї книжки, якою він захопився… Як почувався ти тоді, гонителю, га? Згадай. От-от…Відчував, що тебе силоміць витягають, - ти брикаєшся, пручаєшся, а тебе тягнуть, - із справжнього, живого світу у неймовірну нудоту.


ЧИ Ж ВИ НЕ ВІДЧУВАЄТЕ? - ЦЕ Ж ЕПОХА!

Тому, для всіх, хто полюбляє мордувати бідних діточок читанням, - утішливий висновок: не страждайте, панове, сучасні діти живуть у насиченому електронно-вербальному середовищі, вони увесь час пишуть (ну гаразд, - друкують), і - читають, читають, читають!

А музика! Назву диску - її ж прочитати треба… Хай частіше й англійською, то й що?.. А відеокліпи, - також підхожий не навпомацки вибиратимеш. А субтитри! А ігри! Та це ж ціла тобі енциклопедія підписів і написів густим шрифтом. Не кажучи вже про мануали…

Коротше кажучи, настала епоха загальної писемності та безупинного читання.

І вже неможливо уявити собі батьків, які б суворо наказували дитині своїй: “Щоб сьогодні ж, - чуєш? сьогодні! - прочитав усі написи і підписи у грі, яку я тобі вчора завантажив!” Смішно навіть помислити, щоб старшенький ходив по садовій ділянці за меншеньким, який уткнувся у стовпчик повідомлень у своєму смартфоні, і нив би: “Читай, я сказав!.. Чита-ай!”


СПЛАКНЕМО

І те, чим нас раніш, - кого мучили, а кого й дорікали, забираючи, щоб зір не псував, те, звідки ми черпали масу сюжетів пригод, казкових і героїчних, у рядки чого ми в дитинстві вдивлялися в темній комірчині, або й взагалі під ковдрою після “відбою”, наше джерело інформації і наш мучитель, - книга, - відплила у світ забуття. Викрутіть мокрі від сліз хусточки і висякайтесь у них востаннє.

Книга… Вічна їй пам’ять…

Прийшов час писати на цю тему спогади, і малювати до них ілюстрації, - про тяжку дитячу долю в часи доелектронні, - писати опери, квести і прощальні гімни.

Проте, - не видно ще поки напливу бажаючих митців, композиторів і гейммейкерів.

Ну що ж, принаймні нехай ця карикатура буде першою поминальною квіткою до підніжжя пам’ятника дивному і незбагненому явищу цивілізації, котре пішло собі геть, у небуття, і ім’я якому - “книга”.

Як вибудовувати ефективні комунікації і бути зрозумілим в сучас

Изображение
Цифровий етикет
1. Якщо необхідно, заведіть два профілі в соціальних мережах
Інформаційні технології проникли в усі сфери нашого повсякденного життя, як в професійну діяльність, так і особисте спілкування. Незалежно від сфери ми використовуємо одні й ті ж засоби комунікації, через що стираються всі межі. Однак тепер ми самі змушені стежити за тим, щоб для всього залишалося своє місце.
Наприклад, відомі випадки, коли співробітники іменитих компаній одним репостом запису, що відражає лише їхню власну думку, могли викликати безліч питань до самої компанії. За брендами і їх сторінками в соцмережах спостерігають, щоб дізнатися найновішу інформацію про їхню діяльність, зрозуміти ставлення до новин і реакцію на них, визначити політику на ринку і т.д.
Тому якщо одна і та ж соціальна мережа служить вам як для робочих завдань, так для особистих, тоді відмінним рішенням може бути реєстрація відповідних «альтер-его» у вигляді різних акаунтів, щоб уникнути можливих непорозумінь і коментарів. Така практика стає все більш поширеною. Так, на першій сторінці ви робите заяви від імені компанії, поширюєте новини щодо вашої сфери діяльності і, можливо, ведете ділову переписку. Другий профіль - тут ваше особисте життя, фото головних подій в житті, спілкування з друзями, шейрінг і публікація заміток, які відображають тільки вашу особисту позицію, а тому не можуть оцінюватися з позиції діяльності компанії.
Нехай навіть віртуально, в Мережі, де поступово стираються межі між професійним і особистим, для вас все ще існує власний робочий простір, своєрідний «офіс», а після натискання кнопки «Вийти» і нової авторизації зустрічає фото разом з домашнім котом на аватарі і альбом зі свіжими фото з недавньої відпустки.
Якщо ж ви не хочете створювати два аккаунта, тоді налаштуйте власні налаштування приватності, щоб, наприклад, особиста інформація була доступна тільки найближчим людям.

2. Шанобливо ставтесь до авторського права
Якщо в своїх публікаціях в соціальних мережах ви використовуєте чужий матеріал - завжди вказуйте джерело. Інтернет став не тільки доброю нагодою для того, щоб заявити про себе і свою творчість іншим, але і відмінним засобом, щоб відстояти свої права, в тому числі і авторські. І навряд чи варто сподіватися на те, що присвоєння результатів чужої інтелектуальної діяльності залишиться непоміченим. До того ж, справжній автор має право подати до суду. Але навіть якщо він цього не зробить, ваша професійна репутація все одно може постраждати.


3. Відповідайте на повідомлення і листи протягом 24 годин
Або ж обов'язково попередьте співрозмовника, що він отримає відповідь трохи пізніше, якщо у вас немає можливості написати відразу або потрібно обміркувати свою відповідь. Люди в сучасному світі звикли ставити запитання і отримувати на них оперативні відповіді. Цьому сприяє розвиток соціальних мереж і IT-технологій в цілому, доступність практично будь-якої інформації і т.д.
Тому, отримуючи нове повідомлення, ми вже автоматично розуміємо, що відповідь бажана «чим раніше, тим краще». Але коли вона вимагає достатньої кількості часу на обдумування або відповісти прямо зараз немає можливості, варто написати про це. Тоді відправник буде знати, коли він зможе отримати вашу відповідь, і не буде губитися у здогадах, чому ви мовчите.
До слова, ми чекаємо такої ж реакції у відповідь на наші листи і повідомлення від інших. Але при цьому не варто зайвий раз нагадувати про відправлене повідомлення, якщо мова не йде про щось термінове. Так, коли діалог відбувається в соцмережах, значок «онлайн» навпроти імені співрозмовника зовсім не означає, що він може відповісти в ту ж секунду.

4. Не зловживайте телефонними дзвінками
Практично весь час нашого віддаленого спілкування з друзями і колегами відводиться на месенджери, соцмережі і пошту - з їх допомогою вирішуються найважливіші питання. Ритм сучасного світу змушує нас більш оперативно реагувати і знаходити рішення для тих чи інших завдань, вимагає дбайливо ставиться до свого часу і часу інших людей.
Тому раптовий телефонний дзвінок без важливого приводу абсолютно вибиває з ритму. Ми із задоволенням і довго спілкуємося по телефону з кращими друзями і батьками, але другорядна робоча задача прекрасно може обійтися без нашої миттєвої участі в затяжних телефонних переговорах.
Люди, які були не готові до вашого дзвінка, будуть недостатньо включені в предмет розмови, а значить, її ефективність буде низькою. Якщо вам дійсно краще що-небудь обговорити по телефону, краще заздалегідь попередити про те, що ви хочете зателефонувати. Так ви заодно з'ясуйте, чи є час на розмову і  чи налаштована людина до конструктивної бесіди.

5. Уникайте зайвих формальностей
У сучасного стилю спілкування є неоціненна перевага: він дозволяє вести себе природніше і вільніше, ніби людина, з якою ви ведете діалог, перебуває прямо перед вами. Тому в діловому спілкуванні намагайтеся уникати зайвих формальностей. Наприклад, не варто вживати застарілі форми вітання - наприклад, «шановний», що було доречно в листуванні ще з десяток років тому. Формулюючи свої думки, обмежуйтеся лаконічними, але конкретними формулюваннями.
Змінилося ставлення навіть до помилок. Їх складно уникнути, якщо ви набираєте текст швидко і на ходу. Але в деяких випадках набагато важливіше швидкість відповіді. У той же час не варто забувати про грамотність при складанні ділових пропозицій - в них якість тексту є показником вашого ставлення до одержувача листа.

6. Ведіть ділову переписку правильно
Завжди приділяйте увагу темі листа. По-перше, вона повинна бути обов'язково. По-друге, з неї має бути максимально зрозуміло, навіщо ви пишете людині. Також завжди використовуйте функцію «прихованої копії», якщо одержувачів кілька і не передбачається, що вони повинні бачити адреси один одного. У той же час завжди ставте в копію листа ту людину, яка згадується в тексті. Так ви проявляєте відкритість намірів, завдяки чому буде простіше вести діалог.
Якщо у вашого листа кілька одержувачів, то натискайте кнопку «відповісти всім», тільки коли дійсно кожен з учасників розмови повинен прочитати вашу відповідь відправнику.
Також не перевантажуйте листи важкими вкладеннями. Для цих цілей краще всього використовувати хмарні сховища і в листі вказувати посилання на потрібний файл. Зважайте на те, що більшість перевіряють пошту за допомогою сервісів в телефоні, і переглянути вкладення за посиланням буде набагато зручніше.

7. Завжди представляйтесь онлайн
Кількість друзів у соціальних мережах часом доходить до сотень і тисяч, а спроби згадати, як відбулося знайомство з конкретною людиною і хто вона, часом ні до чого не приводять. Особливо це стосується нових друзів. Ми часто буваємо на різних професійних заходах, після яких оновлюється наш френдлист.
Тому якщо ви хочете додати в друзі чужу людину, з якою ви перетнулися лише на пару хвилин або годин, для більш успішної комунікації при відправленні запиту, на додавання коротко, представляйтесь, нагадуючи, де відбулося знайомство, і вказуючи причину додавання. Інакше ваш запит ризикує залишитися без підтвердження і викликати роздратування.

8. Поважайте особистий простір інших
Ілюзія колективної цілісності, що виникає під час серфінгу по сторінках соцмереж, руйнує всі видимі межі між особистим і суспільним. В результаті нас часто додають в групи, в яких ми не хочемо перебувати, відзначають на фотографіях, якими б не хотілося ділитися або на яких ми взагалі відсутні - все це може викликати роздратування і обурення.
Тому навіть якщо інша людина, яка не є вашим близьким другом в офлайні, додала вас в свій френдлист, це не означає, що ви автоматично можете дозволити собі більше. Шанобливо ставитеся до особистого простору інших. Пам'ятайте: хоч у нас і з'явилася можливість бути ближче один до одного, все ж ми хочемо залишитися і у самих себе.

Як спілкуватися з ватником -- варіанти на будь-який випадок

Як поводитися укропу, щоб брати-росіяни не псували йому настрій хоча б під час відпочинку. Відпочивальників-росіян не люблять у багатьох країнах світу, курортних містах і культурних столицях. Часто вони неохайні, напідпитку та прагнуть вивезти з номеру все що можна, включно з одноразовими пантофлями. Рік тому до цього "букету" додалося ще й прагнення усюди й всім доводити, що росіяни найкращі, Крим - їхній, в Україні - фашизм, нацизм і "бендери". Мало того, що це нудно та не смішно, то вони ще й лізуть у бійку до тих, хто з ними не згоден. Тож ви на пляжі зустрілися з ватником. Без свого ватника, тобто кожушка, він як і всі голі й одночасно некрасиві люди, став ще більш агресивним і хоче з'їсти ваш мозок. Тобто, поговорити про те, що для нього важливе, зазначає depo.ua. І тут вам одразу треба зрозуміти, хочете ви йому щось довести чи добре провести цей день. Якщо друге, то прикиньтеся глухонімим і швиденько відійдіть на другий кінець пляжу - дотримуйтесь гігієни спілкування. Усе одно ви нічого не поясните людині, яка вважає що Україна окупувала Донбас. Можна ще розмовляти виключно українською - вони ж кажуть, що нічого не розуміють «на мові». Якщо ж вам так від його слів заболіло, що не відповісти не можете, можемо порадити наступні стратегії, завдяки яким ви усе одно нічого не доведете, проте негіднику спаскудите настрій і він до вас більше не причепиться. МЕТОД СОКРАТА Поставте йому такі питання: Коли в Україні почалася війна, яку ви називаєте Великою Вітчизняною? Хто такі власівці? Чому Русь називалася Київською, а не Московською? Чому ви відпочиваєте тут, а не в Росії (якщо ви зустрілися за кордоном) Ви воювали за "Новоросію"? Чому ж ви досі не там? А скільки грошової допомоги ви їм перерахували? Чому так мало? Що було б, наприклад, з Сибіром, якби він захотів стати Сибірською народною республікою? Путін би відпустив, як вважаєте? Скільки в вашому місті коштує м'ясо? А молоко? А хліб? А зарплатні у вчителів і лікарів які? Де мешкають доньки Путіна і Лаврова? У вашому смартфоні програмне забезпечення яка країна розробляла? А ваші «адідасочки» то чия фірма? Це має трохи охолодити патріотичну гарячку вашого ватника. Щоправда, якщо з інтелектом в нього погано, відповіді будуть нецікаві. На зустрічні запитання відповідайте, що не чемно відповідати запитанням на запитання, він же не якийсь бендерівський одесит. ТРОЛІНГ Відкрито блазнюйте, може вашому ватнику стане сумно і він сам піде. Він вам каже, що хунта захопила владу, а ви йому відповідайте, що не можете розмовляти про свою владу, бо її агенти всюди і вам страшно. Запитайте в нього, що там чути про Україну, а то всі українські канали тільки брешуть, що все добре. "Так, всі міста України це докорінно російська територія, і неважливо, хто ті міста заснував: греки, кримські татари, поляки. Це все просто історична несправедливість. Карелія, Курили, Чечня повернулися в "родную гавань" так само як і Крим. Ніхто їх не тримає, вони самі піти не хочуть". "Так, в Україні при владі самі геї. І лесбійки. Деякі по троє-четверо дітей понароджували, щоб ніхто не здогадався, які вони збоченці. А на Бориса Мойсеєва, Олександра Пєскова, Міллєра з Газпрому, "Тату", Сергія Звєрєва наговорюють". "Так, ніякої України та українців нема. Її придумали американці. А росіян - монгольська орда". "В Україні вбивають не росіян, а шалених ватників. Вони для будь якої країни небезпечні, друже, тож як зустрінете якогось, одразу вбивайте". АРГУМЕНТОВАНА СУПЕРЕЧКА Якщо є надія на те, що мозок вашого ватника не до кінця перетворився у набивку для плюшевих ведмедиків, спробуйте дати на його репліки наступні аргументи. Може замислиться "У вас при владі хунта" Хунта - це військові, які захопили владу і правлять урядом в погонах. Хто в нас військовий: Порошенко, Яценюк, Турчинов, Кличко? А от ваш президент навпаки з КГБ. "Путін підняв Росію з колін" Ріст економічних показників в Росії та Україні майже однаковий, тому що після кризи 90-х почався розвиток ринкової економіки. До того ж Росія живе за рахунок сировини, якою торгує, а природні ресурси це не здобуток Путіна. Інтелектуальна еліта з Росії їде, а про її технічні вироби типу «Армати» справжньому укропу й говорити не чемно - це удар нижче поясу. "У всьому винна Америка" Нагадайте, хто анексував Крим, чиї прапори бовтаються над "ДНР-ЛНР" і де Америка у цей час? Де її зброя, військові, тощо? Чому ж вона не допомагає жалюгідній хунті, війська якої героїчно нищать "ополченці"? І навпаки, де Янукович, колишній голова МВС, СБУ, міністр юстиції? І чому сусідня країна, яка типу не веде війну, а не Америка постійно приймає участь у засіданнях по Донбасу, ставить якійсь умови? "Українці - наші брати і ми вас не ненавидимо, а прагнемо знищити тільки фашистів" А що буде, як піти російськими містами з жовто-блакитною стрічкою, розмовляти українською та періодично вмикати український гімн? Запропонуйте вашому ватнику спробувати це особисто. «А ви нам за газ ще заборгували» Не українці не дають грошей росіянам за газ, а одна комерційна структура іншій. Вам особисто з того що? Вам же ані копійки з цього не впаде. Це вже не РСРС, тепер не «все народное». Хоча воно й раніше таким не було... Ви ненавидите російськомовних і все російське Так і є. Тільки 70% бійців АТО розмовляють російською. В "Правому секторі" воюють російськомовні росіяни. Всюди є російські школи, а в столиці України російська мова лунає не рідше за українську. ГИДКА СУПЕРЕЧКА Якщо нерозумна агресивна істота вас задовбала як нічний комар, можна вже бити й нижче поясу. Хоча це може врешті завершитися й бійкою, тож будьте готові. Універсальні відповіді на будь яке питання. "Спочатку схудніть, а потім про політику розмовляйте" (особливо добре діє на жінок). "Я не буду сперечатися із людиною в червоних (салатових, в квіточку, сіро-пошкарябаних) труселях" "Ви не в Куклачова продюсером працюєте? А, то в вас просто одеколон такий..." "Спочатку розмовляти правильно навчіться, а потім вже до людей чіпляйтеся" "Після того як він закінчить страшенно довгий монолог, розгублено промовити «што-што? Курва, я все прослухав!»
Читайте більше тут: http://expres.ua/digest/2015/06/21/140460-spilkuvatysya-vatnykom-varianty-bud-vypadok

The Time Machine

Iснує легенда, що десь далеко живе маленький тихий чоловічок, який збирає всі сумні сльози, робить з них зірки і вішає на небо. А коли зникає причина печалі, зірка падає, щоб хтось, там, на землі, міг загадати щасливе бажання .........


Тож нехай над нашою Україною буде мирне зоряне небо, щоб ми мріяли та загадували бажання ...... І щоб вони ЗБУВАЛИСЯ………….

Я занурюю руку в море і починаю пальцями ворушити камінці під водою. Вони рухаються дивним сповільненим чином за рахунок в’язкості води, за рахунок втрати ваги, але я усвідомлюю, що не це мене бентежить.

Мене вражає те, що я уявляю, як звук від шурхотіння камінців звідси з Затоки вирушає у далеку путь, і ось він досягає кримських бухт, згодом берегів Тамані, Грузії та Туреччини, і нарешті, поштовхавшись у тісних берегах Босфору, виринає у Середземному морі.

А далі – прямісінька дорога у океани.

Це відчуття світового наслідку моєї простої дії приголомшує мене. Цей миттєвий стан співучасті у величній мізансцені розкріпачує мій погляд, і я в одно час помічаю все розмаїття світу, що мене оточує: мені здається, що для мене розкрились усі його зв’язки, а минуле і майбутнє згорнулось в єдину мить екстазу. Буденне і суєтне щезло, воно упокорилось величній картині втіленого промислу.

Навкруг мене усе унікальне: немає двох однакових камінців, дві піщинки, якими б вони не видавались подібними, є абсолютно різними, немає двох однакових листочків на дереві і двох однакових груш.

Згадка про груші мене збиває – чому, власне, груші?

А виноград?

Фруктовий ряд виводить мене зі стану якогось трансу. Але відчуття, досі незвідане, вже закарбувалось у пам’яті.

Я мимоволі починаю гадати, чи ще доведеться колись таке пережити, і формую вислід, що усе в світі неповторне, і тому нас оточує хаос індивідуальності. Але, щойно я спробував сформулювати висновок, що однакові елементи – це витвір людської уяви, як нове видовище приголомшило мене: серед хаосу каміння, піску, води, хмар я побачив ідеальну форму, створену самою природою.


Просто переді мною між стрімкоплинним захмареним небом і грайливим морем горизонт витворив ідеальну нерухому пряму лінію. Хаос не зник, ця лінія, своєю довершеністю, лише підкреслила, що чогось подібного навколо людини немає і бути не може. Я дивився в бік моря так, ніби бачив горизонт вперше. Вже пізно вночі, я заспокоїв себе тим, що ще Місяць, коли він у повні, може теж бути зразком, але ідеального кола або диску.

Про ці свої враження розповів дідусеві, намагаючись у нього довідатись, а що ж це воно було?

Дідусь Іван уважно вислухав мене, потім посміхнувся і сказав: "Ти доторкнувся до вічного, тому то тебе так і збентежили твої відчуття".

Мені сподобалась його метафора, але я був переконаний, що він вжив її не тільки, як літературну форму. Так і сталося. По хвилі додав: "Справа в тому, що горизонт – це особлива штука. Люди приходять і відходять, минають століття, а він – незмінний".

Помітивши мою розгубленість, дідусь додав: "Таким, яким бачив горизонт ти, його бачила людина і сто, і тисячу років тому. Різним було лише усе навкруги – і природа, і обставини. Але коли ти повністю зосередився лише на цій лінії між небом і морем, коли для тебе зникло усе навкруги, а думки ти на мить відклав на бік, то ти, разом з тисячами людей, що були до тебе і будуть після тебе, побачив тільки пряму, ідеальну пряму. Ти усвідомив творіння природи у чистому вигляді. Це і об’єднало тебе на мить і з минулим, і з майбутнім, бо в тому, що ви усі побачили була лише незмінна пряма, а навколо неї нічого, що б змінювалось і вказувало на плин часу".

Мені здалося, що я не просто зрозумів дідуся, а, що саме це, я і відчував тоді 07-07-77 року у Затоці.

Та мене бентежило вже інше: звідки ці відчуття відомі дідусеві, адже, здається, що і на морі то він не був жодного разу. Тож, я вагався, запитувати його про це чи ні.

Але дідусь пояснив усе сам: "Те, про що ти розповів, мені добре знайоме, хоча у нас немає такого горизонту, як на морі. Але ми маємо нічне небо. Це щось подібне, тому що, коли у нього вдивлятися пильно і не відволікатися на жодні думки, то можна потрапити у таке перевисання часів".

Я не втримався і перебив, про що відразу пошкодував: "Але ж чому нічого подібного не відчуваєш під зоряним небом у місті?"

Поки я карав себе за легковажність питання, дідусь з посмішкою мені сказав: "Ви там у себе в місті просто не бачите зоряного неба, воно у вас не справжнє: на ньому плями ліхтарів, вогні феєрверків, спалахи запальничок і світло телевізорів. Ви, навіть якщо і піднімете очі до неба, то лише для того, щоб подивитись чи є хмари, і, що вдягати завтра на роботу".


Помітивши, що я страждаю від його глузування, дідусь несподівано додав: "А ти, до речі, сам якось мені розповідав про свої враження від ночі на полонині. Це саме воно. Тоді тебе закрутило у часову пастку, але я тобі, щоб не лякати, розповів байку про тіні, які на Купала з’їдає полонина". Я згадав свої враження від того походу на полонину і на мить закляк.

А дідусь продовжив. "Світ, що нас оточує, постійно змінюється, тому між минулим і дійсним, між дійсним і майбутнім є нездоланна межа. Щоб повернутися у минуле, або потрапити у майбутнє, потрібно їх точно відтворити, але зі змінними засобами – оточуючим світом – цього зробити неможливо. І лише сталі в часі, однакові і в минулому, і в дійсному, і в майбутньому, речі можуть людину впровадити у стан абсолютної єдності того що було, що є і того, що буде".

Це якась машина часу – подумав я, а дідусь, ніби вгадавши мої думки мовив: "Це не машина часу, це ідеальні стани людини і світу, над якими час не має влади. І хоча людина неперервно змінюється, ці стани у ній постійно присутні. І коли ти мене питаєш, що таке Віра, що таке Любов, що таке Надія, ти питаєш саме про це. Саме ці стани і тримають у купі людство і не дають можливості розпастися часу, в якому воно існує".

Я повертаюся з села до Львова і дорогою починаю розуміти, що  почуті слова мені ще доведеться переосмислювати і довго усвідомлювати глибинний їх зміст. Але для мене очевидним стає той факт, що не догляд за минулим, чи клопіт щодо майбутнього є запорукою успішного життя.

Любов і Віра є основою, яка день вчорашній примирить з днем сьогоднішнім і виведе на щасливе завтра. А, якщо попереду цих основ, ми поставимо непевні спокуси матеріальної доцільності, то людство приречене пережити розпад часу, коли майбутнє перестане бути продовженням минулого. І відбудеться це дуже просто – люди втратять Надію, а відтак, вони перестануть мріяти.

Ми наближаємося до цієї межі, бо замість вірити – торгуємось, замість любити – домовляємось, а замість мріяти – лише хочемо.

От і нині я пригадую слова давно покійного дідуся Івана про те, що раніше людей єднав спільний погляд на Сонце, на зірку, на горизонт, а нині їх об’єднує спільний перегляд телепередачі. Ба скажу більше – реальне спілкування за горнятком кави ми змінили на віртуальне у «всесвітній павутині» (а назвали її так мабуть недурно!). Колись їх єдність гуртувалась навколо величного творіння природи, і вони відчували себе його продовженням.

Зараз їх збирає до купи витвір людського задуму.

Задуму не завжди доброзичливого та безкорисливого. Тож вони відчувають себе не продовженням промислу, а інструментом, часом ганебного, замислу.

Це і визначить розпад часів.

"Тому не слід занадто багато очікувати від кінця Світу, ми можемо необачно витворити його самі, і буде він значно страшніший".

Але, поки щоночі над гірським перевалом вітер напинає зоряний парус неба, а в Затоці світанкове море щоранку невтомно чертить ідеальну лінію горизонту, поки щодня Сонце світить для кожного і усім, а щоночі Місяць зазирає під спідниці хмар, людство ще має шанс.



І він дуже простий: "Коли зачиняють усі Виходи, потрібно виходити через Вхід".

Спілкування: “Порожні” люди -> “Наповнені” люди

Порожні” люди часто навіть не можуть уявити собі, як це можна бути щасливим, нікого (або нічого) не використовуючи. Вони відчувають повне право користуватись іншими та тільки чекають миті, коли людина їм “розкриється”, щоб потім зловживати її відвертістю або слабкостями для власного задоволення. Важливо те, що “порожні” вважають це повністю звичайним явищем. Такі люди страшно бояться самотності, адже тоді вони поступово починають поглинатися у свій внутрішній світ, в якому тільки порожнеча, гнів, незадоволення і біль. Тому наодинці вони мають обов’язково бути чимось зайняті, щоб якось втекти від “себе”(алкоголь, розваги, телевізор...), аби тільки не поринати всередину. Коли “порожні” зустрічають “наповнених” людей, то спочатку, вони спілкуються доволі стримано та культурно, але поступово такі люди починають відчувати щастя, яке йде від “наповнених”. І з цього часу починається новий ступінь у стосунках — акторська гра, яка призначена для витягування щастя. Найчастіше це початок “глибоких” стосунків. Та, на їхній жаль, по-справжньому “наповнені” люди ніколи не грають такі ігри, так як вони лицемірні та порушують внутрішню свободу іншого. Тому наповнені просто зрікаються таких стосунків і таких людей. “Порожні” при цьому “смертельно” ображаються й відчувають, що їх позбавили “ їхнього власного законного” щастя.

Сторінки:
1
2
3
5
попередня
наступна