Одна із найважливіших ознак “наповнених” людей — внутрішня незалежність від зовнішнього світу. Вони живуть своїм власним щастям, яке розквітає з їхнього внутрішнього світу, тому вони ніколи не опускаються до рівня жебракування (випрошування щастя) і не дозволяють іншим наживатись на них самих. Такі люди знають, що плата за їхній внутрішній спокій — це відмова від грабування оточуючого світу та вважають це огидною й низькою діяльністю. Для них внутрішній світ оточуючих — непорушна святиня, в яку в жодному разі не можна просто за бажанням втрутитись й там правувати, наче господар. Коли зустрічаються “наповнена” та “порожня” людина, то спочатку вони можуть спілкуватись досить непогано, але із часом “порожні” люди, відчуваючи від “наповнених” внутрішнє щастя, починають поступово “підмивати камінь”, тобто помаленьку втручатися у чужий внутрішній світ, щоб привласнити його собі й ще більше ним насолоджуватись. Для “наповнених” людей це неприпустимо, тому вони часто просто перестають спілкуватись із такими нахлібниками, так як їм незмірно важливіша внутрішня злагода, аніж егоїстично наповнені стосунки.

Є багато речей, які має знати й виконувати людина, щоб мати глибокі стосунки із близькими. Але, на жаль, дуже часто ми пропускаємо найголовніше та зосереджуємося більше на похідних речах, а не на витоках. Звичайно, потрібно вміти слухати, розуміти, поважати, пробачати недоліки та помилки близьких і багато інших важливих речей... Але основа глибоких стосунків з людьми — це вміння будувати їх спочатку в самому собі. Коли людина залишається наодинці, то тоді вона починає відчувати те, що відбувається у її внутрішньому світі. Якщо вона в усамітненні відчуває внутрішні спокій та тишу, якщо відчуває тихе й приємне щастя, у якому можна сховатись від всіх зовнішніх турбот, то тоді людина готова будувати глибокі стосунки із іншими. Якщо цього немає, то як би ми щиро не намагались бути щасливими із близькими людьми, цього, на жаль, не станеться. Гликокі стосунки із іншими будуються спочатку всередині нас.