“Порожні” люди часто навіть не можуть уявити собі, як це можна бути щасливим, нікого (або нічого) не використовуючи. Вони відчувають повне право користуватись іншими та тільки чекають миті, коли людина їм “розкриється”, щоб потім зловживати її відвертістю або слабкостями для власного задоволення. Важливо те, що “порожні” вважають це повністю звичайним явищем. Такі люди страшно бояться самотності, адже тоді вони поступово починають поглинатися у свій внутрішній світ, в якому тільки порожнеча, гнів, незадоволення і біль. Тому наодинці вони мають обов’язково бути чимось зайняті, щоб якось втекти від “себе”(алкоголь, розваги, телевізор...), аби тільки не поринати всередину. Коли “порожні” зустрічають “наповнених” людей, то спочатку, вони спілкуються доволі стримано та культурно, але поступово такі люди починають відчувати щастя, яке йде від “наповнених”. І з цього часу починається новий ступінь у стосунках — акторська гра, яка призначена для витягування щастя. Найчастіше це початок “глибоких” стосунків. Та, на їхній жаль, по-справжньому “наповнені” люди ніколи не грають такі ігри, так як вони лицемірні та порушують внутрішню свободу іншого. Тому наповнені просто зрікаються таких стосунків і таких людей. “Порожні” при цьому “смертельно” ображаються й відчувають, що їх позбавили “ їхнього власного законного” щастя.

Одна із найважливіших ознак “наповнених” людей — внутрішня незалежність від зовнішнього світу. Вони живуть своїм власним щастям, яке розквітає з їхнього внутрішнього світу, тому вони ніколи не опускаються до рівня жебракування (випрошування щастя) і не дозволяють іншим наживатись на них самих. Такі люди знають, що плата за їхній внутрішній спокій — це відмова від грабування оточуючого світу та вважають це огидною й низькою діяльністю. Для них внутрішній світ оточуючих — непорушна святиня, в яку в жодному разі не можна просто за бажанням втрутитись й там правувати, наче господар. Коли зустрічаються “наповнена” та “порожня” людина, то спочатку вони можуть спілкуватись досить непогано, але із часом “порожні” люди, відчуваючи від “наповнених” внутрішнє щастя, починають поступово “підмивати камінь”, тобто помаленьку втручатися у чужий внутрішній світ, щоб привласнити його собі й ще більше ним насолоджуватись. Для “наповнених” людей це неприпустимо, тому вони часто просто перестають спілкуватись із такими нахлібниками, так як їм незмірно важливіша внутрішня злагода, аніж егоїстично наповнені стосунки.

Рік тому я був на коуч-сесії, крім звичайних розпитів "навіщо?", "чому?", "як?" і подібних, нам запропонували декілька цікавих методів, як краще зрозуміти ситуацію, щоб потім знайти найпростіший та найефективніший вихід з неї. Одну з таких методик я назвав для себе "подорож в часі".

Суть дуже проста - треба лише максимально сконцентруватись, і в залежності від ситуації або максимально детально пригадати себе в подібній ситуації в минулому (знайти "граблі", та зрозуміти, як обійти їх тепер), або так само детально уявити себе в майбутньому, в тому випадку, якби все відбулось так, як ти цього бажаєш (приділити увагу своїм відчуттям, внутрішньому голосу, спробувати уявити реакцію тих людей, думка яких є важливою, і тоді дати собі самому пораду з майбутнього в минуле, яким чином краще за все зробити те чи інше)

Раніше було потрібно багато часу щоб зібратись і зосередитись, і такі вправи були дуже виснажливими. Тепер помічаю, що іноді це відбувається майже автоматично, підсвідомо - коли щось викликає труднощі, або маю сумніви стосовно свого рішення, я просто відправляю себе на декілька секунд в той час, коли все вже відомо і зрозуміло. Цих декількох секунд вже достатньо, щоб вхопити найголовнішу думку і з нею повернутись в себе в теперішньому часі та стані.

Ці "подорожі" стали для мене невичерпним джерелом самомотивації, впевненості в собі і своїх діях, рішучості в намірах, дисципліни, і, як наслідок - ефективності в діях, адже дуже легко відмовитись від усього зайвого і старанно займатись саме тим, що є важливим. Тоді не потрібні ніякі додаткові стимули, не треба себе змушувати, все робиться легко і з великим задоволенням.

Мені б хотілось, щоб інші люди теж частіше зазирали у свій внутрішній світ, частіше звертались до свого справжнього "Я" за порадою, прислуховувались до голосу своєї душі. Світ міг би стати набагато кращим завдяки цьому, і всі ми стали б щасливішими.

А нам цього так сильно хочеться! Правда? (-:

Маючи усі ключі до внутрішнього світу людини, ви б їй про це сказали? коли? ви б їх використовували?