Ми опинились в Сімферополі близько 8 години вечора. Це було круто - за якихось 12 годин, ще засвітла, доїхати до місця призначення! Настрій був чудовий, бо тепер у нас було багато часу, щоб зустрітись з друзями і відпочити перед тим самим "Рекордним походом", заради якого ми і приїхали сюди. Погода була похмурою, дощ то починався то переставав.. [Приєднана картинка][ Читати далі ]

Багато зараз спогадів про ті буремні часи, як правило однобоких, одних спогади (тих що воювали безпосередньо) чомусь до уваги не беруться, більшість згадують крізь рожеві окуляри пропаганди не стикаючись на справді з реальними подіями. Тому слід висвітлити всіх героїв тих часів. Цікаво, а що має розказувати герой НКВСник ? Ох було було, пам'ятаю йдемо в загороджувальному загоні за лінією фронту добиваємо недобитих з батальйону, що в прорив кинули, а тут солдат прямо на мене вискакує я...

Читати далі...

По роботі мене занесло до того району, де я провів своє дитинство.Вже давно старався подавити спогади, занадто багато змінилося, ми інші, але...доля(?) ткнула носом: ось,дивись.Не знаю, що я мав зрозуміти, але побачене привело мене до сказу.Спогади дитинства не самі кращі, що в мене є.Ще, як назло, зустрів своє перше кохання...Добіса гарна, але ж і настільки вульгарна.Не думав, що все ще щось відчуваю.Після зустрічі і розмови таке відчуття, ніби з мене хтось поглумився...Настрій такий,що...

Читати далі...

Сонечко присіло на билину, Лапками тонкими дріботить. Бурштиновим сяєвом долину Сонце враз наповнило! - на мить… Сонечко пробігло по билині Аж до вістря гострого й за мить Полетіло… Ген за край долини Сонце пада...

Читати далі...

Був світ безмежним і чудовим, Мить невловима – вічність ціла, Небес та сонця тиху мову До лук, озер я розуміла. Світ зачарований, широкий, Неначе книжку, я читала, Побожно сторінки гортала… Дитя, пізнайко яснооке!.. 04.02.2011 © Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299661 © Stepans’ka Marina (SMG)

люблю влаштовувати вистави в голові. це просто. досить лише знайти в пам’яті епізод, що тебе мучить (благо, моя пам’ять просто майстер зі зберігання таких епізодів), і розігруєш його. як по нотах. щось, чого не сказала/не зробила/не насмілилась зробити або/не випала нагода. скільки у мене такого є... я страшенно люблю театральність. люблю короткі, але дуже місткі фрази, які чомусь спадають на думку лише тоді, коли всоте розігрую виставу, яка мала би бути дійсністю, у своїй голові. я...

Читати далі...

Воля.Це було прекрасно. Мабуть, саме тоді ти відчув, що це значить – літати. І хоч насправді ні на мить не відірвався від землі - сірої, теплої, рідної – але відчув. Пізнав весь смак свободи, зміг вдихнути її на повні груди. Зміг відірватися від щоденних обов’язків, перешкод, заборон. І втекти. Втекти так далеко, що навіть раніше ніхто і уявити не міг, що це можливо, ніхто і не знав, де саме ти зараз, тільки степовий вітер свистів у вухах і бігав з тобою наввипередки. І крутилися навколо...

Читати далі...

Наші спогади сильніші за нас самих...

Стрімко і невпинно плине ріка часу, невблаганно змінюючи нас і все навколо на, залишаючи нам лише спогади. Мобільний видав порцію вібро, запрошуючи до спілкування. - Ало? - Привіт- почувся в трубці голос однокласниці. Ти не забув, що ми зустрічаємось? Приїдеш? - Обов'язково буду. - Тоді до зустрічі! Бувай. І ось, долаючи снігові замети на дорозі, ПАЗік везе мене назустріч з однокласниками,повільно наближаючи в минулі роки. в роки юності. Потрібно...

Читати далі...

Сріблясте, блискуче і сліпуче, грайливе і живе, немов неспокійна ртуть - море... У гарячих променях сонця, що хилиться до заходу... Плюскоче і збурюється легенькими хвильками на сонячній доріжці... А ближче до берега - підіймає легким прибоєм хвилі і крадеться мільйонами білих рухливих пальчиків по мокрому піску... Лащиться. Перебирає дрібні камінці і мушлі, проситься і припадає до ніг... І, у німому очікуванні, з легким шелестом відринає назад, клубочиться вирвами, і знову у вічній надії...

Читати далі...