хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «роздуми»

Спросили вот : "Что я знаю про коммунизм ..тот что был"

Люблю я читать тырнет  ...и порой попадаются шуточные но очень мудрые притчи...

Марьян Беленький



... И возроптал народ



Свобода, свобода. Да на хрен она нужна, эта свобода. Шляешься
тут по пустыне, Гунявый обещаниями кормит. И манной этой 9 лет подряд. Уже тошнит он нее. Никакой земли
обетованной нету, это он все выдумал. Авантюрист. Какие у меня в Луксоре шикарные нары были! Утепленные! Подумаешь, "рабами были мы у фараона в Египте".
    

Во-первых, я был не простым рабом, а заслуженным. Там, глядишь и до  народного дослужился бы. Мне за
сценарий всенародного празднества по открытию пирамиды # 4 целый чан мяса выписали. Правда, жрецы половину украли. Ну им тоже жить надо. Рыбу давали по субботам. Ну, мелковатая, но есть можно.
   
Товарищ фараон мне именные кандалы пожаловал. Так жена мне дырку в голове прогрызла -
"уходим и уходим. Не хочу, мол, им рабов рожать". А здесь свобода, а
жрать нечего.
   
Нет, конечно, у товарища фараона были отдельные недостатки. Ну там, изволил вырезать еврейских мальчиков. Но нам же объяснили, что это делается ради их же блага. Но меня же это не коснулось - у меня две девочки.
Мне есть что вспомнить. Мне главжрец - зав. товарища фараона по идеологии однажды своей собственной
рукой в морду дал. Я порой такое устраивал! Один раз вышел на орхестру
и говорю:
 
- Я фараоном недоволен.   
Амфитеатр так и ахнул. Вижу, ко мне уже стражники подбираются.
 
Мне, чувствую, надо поторопиться:   
- Да что там я, весь народ им недоволен.
 
Тут вижу, уже некоторые шарахнулись к выходу, чтоб свидетелями не быть.
Другие ждут с интересом - охота им посмотреть, как меня четвертовать будут прямо на сцене. Стража окружает амфитеатр, чтоб никто из слышавших не ушел, а я уже поторапливаюсь:
- Что же это такое,- говорю, - товарищ фараон денно и нощно заботится о
ънашем благе, а когда он отдыхает или спит - вообще никто не знает.
Нельзя так себя не щадить.
Тут понятное дело, смех, апплодисменты, здравицы
в честь товарища фараона. Стражники записывают тех, кто неактивно апплодирует.
    

А тут что? Я тут к Гунявому подошел, говорю:
   
- Много я видел выдающихся руководителей, но такого
великого как вы, впервые встречаю.
Он рукой махнул и ушел наверх за очередной порцией ЦУ.
Между прочим - о чем у них там наверху базар - одному Богу известно.
Нам же не докладывают. Повернулся и ушел.
    

Ни
тебе куропатки не выписал, ни дополнительной порции манны небесной.
Правильно в газетах пишут - не умеют у нас ценить интеллектуальный
потенциал. А земля, между прочим, обетованная занята - там люди живут,
никого не трогают и тут приходим мы и нагло заявляем, что наш Бог дал
нам эту землю. Они, естественно, нас посылают подальше - ваш Бог, вы с
ним и
разбирайтесь, а мы, мол, здесь причем? Тут ясное дело -
разборки пойдут, а у меня на отравленные стрелы аллергия.
С моим радикулитом города штурмовать? Увольте.
    

И не нужна мне земля, текущая молоком и медом - от молока у
меня изжога, а от меда - диабет. Еще неизвестно, где наши
эту виноградную ветку сперли. Может, он им эту наглядную
агитацию заранее подсунул. Фраеров нашел - посохом
воду из скалы извлекает. Нас дешевыми фокусами не купишь.
    

Вот если б он пиво извлекал. Авантюрист.
Двух слов связать не может, а лезет в национальные лидеры.Популист.
А братец его тоже хорош. Политрук хренов. Один творит, что ему
вздумается, а другой это все задним числом объясняет. Сладкая парочка.
Тихо там все! Кончайте бухтеть! Сейчас по египетскому радио
будут новости с родины передовать. Что-то там у нас дома творится?
Как там египтяне без нас мучаются?
Ребята, давайте назад, пока не поздно. Покаемся - мол, лживая
сионистская пропаганда нас заманила. "Мы,
древнеегипетские граждане еврейской национальности, единогласно
поддерживаем мудрую политику товарища фараона и заявляем, что у нас нет и не может быть другой родины, кроме родного
Египта с самым передовым рабовладельческим строем. Рабы и хозяева - едины!"
Ну так от меня не произойдет поколения
свободных людей на новой родине - я это как-нибудь переживу.
Вернусь, напишу роман "Покаяние". Может, еще Фараоновскую премию дадут
Нет,с меня хватит. Я вашей свободой сыт по горло. Привет Гунявому
передавайте, вы как хотите, а я возвращаюсь. А вы? Еще ведь не
поздно... А?


И вот еще интересный взгляд

http://uryst.livejournal.com/125188.html

Да рабство это страшная болезнь которая поражает человека навсегда ...

еще осталось 20 лет ...

Падати чи злітати?

Коли виникає відчуття, що ти падаєш нижче і ніжче, скажи собі впевнено і твердо:

-Я не здаюся! Я не падаю, лише на певний час відступаю, щоб роздивитися все те, що мене турбує і заважає рухатись уперед, ЗДАЛЕКУ. Детально я вже роздивився, тепер подивлюся на проблему в цілому. Настав час перепочити, і набратися сил. Я ВІРЮ, і я ЗМОЖУ.

Питання до патріотів України

Я звертаюсь до тих людей які люблять свою батьківщину, свою мову, свою Україну. Всім нам завжди чогось не вистачає, когось не влаштовують умови праці, в когось маленька зарплата, а хтось взагалі не може знайти роботу чи придбати житло. Всі ми кажемо що за кордоном живетться краще. Так от в мене виникло питання; якби вам в Росії (ну наприклад в центрі Москви) запропонували хорошу роботу, досить пристойну зарплату і подарували трикімнатну квартиру в новобудові. Ви б погодились на такі умови і переїхали в Росію?

Я сам дового думав над цим питанням і зрозумів що якби мені випала така нагода, я б нею скористався, незважаючи на те що я не люблю росію. Тому що людина завжди тягнеця туди, де їй добре.


44%, 75 голосів

56%, 95 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

...іноді і так, а ще й по іншому, і по всякому буває...

0-0-0-0-0-0-0-00-0-0-0-0-00-0-0-0-0-00-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-000-0

Здатність вирішувати проблеми ні дочого...

Їх же можна просто не створювати...

Але коли їх нема, то вони приходять самі...

Не створюєш, а вони приходять...

І чим більше уникаєш проблем - тим більше їх стає. Ростуть як гриби після дощу... І чим далі тим більш отруйніші, більш смертельніші...

Хто не боїться проблем - того бояться вони самі. От тільки шукати їх не треба... На всякого "пофігіста" знайдеться ще більший... Виходить - треба жити просто, просто і безстрашно, просто - жити...

А жити без проблем навіть не цікаво, нуднувато... Тільки переживаючи, вирішуючи купи проблем, загартовується характер, людина стає сильнішою, досвіченішою...

До проблем призводять помилки... Всі люди помиляються... Отже так чи інакше у всіх нас є проблеми... в когось нема гарячої води, в когось грошей, в когось світла, в когось сім`ї, дружби...

Не завжди ми винні у своїх проблемах... Але саме нам їх тре вирішувати... Так і проходить життя... і за філософією тут не сховаєшся, життя проходить у вирішенні проблем...

Чому ж я тоді щаслива людина? Чому на світі існує взагалі щастя? Чи можна серед проблем його знайти? бути щасливим... чи то тільки самообман? самонавіювання...

Бути щасливим і мати купу проблем... Просто - життя)))

Сльози

 Кажуть, ніхто не заслуговує на твої сльози, а хто заслуговує, той ніколи не примусить тебе плакати. Насправді так воно і є.
Коли плачеш краплями болю і непорозуміння, вони важко падають на землю і голосно розбиваються, глушать неспокій і пригнічення. Спрагла земля вбирає їх жадібно і з вдячністю, і знай, вони ніколи до тебе не повернуться, вони так і залишаться частиною того, на що ти ступаєш.
Коли плачеш від щастя, коли тебе переповнює щось незнане,  величезне і чисте, рветься з тебе у всі сторони, ти сягаєш розмірів кімнати, вулиці, планети, і раптом тобі не вистачає простору, ти стаєш простором, ти стаєш життям, ти стаєш вибором... Ти плачеш. Ці сльози ніколи не підкорятимуться силі тяжіння, вони легкими бризками злітають в небо як фонтан неймовірної висоти. Вони летять туди, куди їм ближче. Вони народженні літати. Але вони впадуть, вони відновлять сили, вони назавжди залишаться тими божественними кульками, які падають на землю, щоб відбитись і знову торкнутись неба. Вони живі.
Я сьогодні знову плачу... І стаю сильнішою!!!

Він спитав...

майже правдива історія
(можна не читати, хто не вміє  читати, чи ліньки,
а музику варто послухати!podmig )
-Ти боїшся несвободи? Мене?
Бачу, моя наполегливість дивує і збиває з пантелику.
Ти почуваєшся, ніби фортеця в облозі - ні в полон здатися, ні відкинути
супротивника, хоча насправді - жодної перепони. Скажи "Щезни" - і я 
зникну, як мара.
Мені не потрібно володарювання, перемога не принесе радості. Не здавайся!
Бути разом володарями, вдвох - вільними, отримувати вдвох перемоги
 і протистояти можливим поразкам.
ТИ ХОЧЕШ ТАК?-
Відповідь - мовчання. Чекати? Скільки часу необхідно на роздуми?
Просто піти геть і не повернутись ніколи?

14.05.2009


©Степанська Марина (SMG)


........................

---

Печалі днів твоїх, печалі...

Із глибини пливуть і далі...

По землі широколистям,

Порозсипані намистом,

Світом вкутані у далеч

Десь назбирані над наніч

Вітру стогоном легким...

Смаку винного терпким...

Стрункості кохання юність

Очі - мрії, рухів в`юнкість...

Машкара

початок

-...От і добре! Я бачу, в тебе з настроєм все гаразд! Ти вже не плачеш, посмішка знову осяває обличчя. 

-Це машкара...- і ніжна рука граціозним жестом зняла ... обличчя. Під ним було те саме красиве обличчя, але... Погляд і вираз ... Лице ніби скам'яніле і неживе, а з очей просто рвалися назовні мука і біль, зневіра і відчай. І жодної сльозинки. Очі були гарячі і сухі. "То пустеля!" - подумалося, - "Волога просто висихає  і не досягає виходу." -Коли плачуть очі, приходить полегшення. Біль відступає, рани ниють, але поступово гояться, і лише шрами нагадують про пережиті сум і страждання. І згадка іноді тривожить, але її можна прогнати і не боятися. Коли ж плаче серце... Воно плаче мовчки. Воно болить, і не вщухає, і вмирає по частинах... А потім вмирає людина, бо серце зневірилося, воно затверділо, вкрилося рубцями, воно просто не здатне жити, бо що може закам'яніле серце? Людина існує, але вона мертва... Рука звичним жестом вдягнула машкару, веселий сміх розлився по кімнаті, і вона, грайливо підморгнувши, вийшла з кімнати.

©Степанська Марина (SMG)

10.05.2009

Життя - це пізнання

Якщо поглянути уважніше, то можна помітити, що людина живе на землі дуже малий період часу. Але скільки вона за цей час пізнає! Вона пізнає як своє "я" так і "я" навколишнього світу. Пізнаючи світ, в якому живе, людина звертає увагу на все оточуюче, пізнає інших людей. Це пізнання веде до порівняння "рівня культурного духу". Що в свою чергу допомогає їй перебороти все зайве та непотрібне з життя. Як важливо пізнавати себе та оточуючих! Це ж, навіть, і дуже цікаво! До речі, гарний девіз був у Сократа: "Cognoce te ipsum" (пізнай самого себе).
Життя людини - це і є пізнання всього живого та неживого. І це життя йде не залежно від волі тієї ж людини. Сама ж вона обирає тільки шлях пізнання.
Існують різні шляхи пізнання оточуючого світу: це історія, філософія, культурологія, соціологія та багато інших галузей науки. Але пізнання живого, пізнання себе та оточуючих, пізнання природи - це пошук найкращого контакту з природою, спроба знайти спільну мову з оточуючим світом, спроба зрозуміти незрозуміле, побачити невидиме, почути тишу... А ті науки, які я був перерахував, це науки менш важливі, але все ж таки являються якоюсь ланкою допомоги до пізнання живого, які можуть дати початок до цього пізнання.
28.03.2008 (Гуркун І.В.)

Твій усміх

-Ти плачеш? Твій усміх згас...

-В мені немає вогню. Мої крила зламані. В моєму серці - порожнеча. Як бути далі?

- Ти мусиш. Ти зможеш. В тобі - твоя сила.

-В житті немає гармонії. Без неї жити неможливо.

- Ти віднайдеш її. Іди уперед. Не озирайся, просто дивись уперед і на свою зорю, що буде тобі дороговказом...........