хочу сюда!
 

smska

42 года, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 38-47 лет

Заметки с меткой «проблеми»

Економіка України тримається на позиках і заробітчанах

Трудові мігранти переказують в Україну рекордні суми
 Татьяна Веремеева



У першому кварталі нинішнього року сума переказів склала 2,7 млрд дол., а в другому – 2,8 млрд дол.
Трудові мігранти за перше півріччя 2019 року переказали в Україну 5,5 млрд грн., що на 254 млн дол. більше, ніж за аналогічний період 2018 року. Про це пише НВ з посиланням на дані Національного банку.

Через кореспондентські рахунки було перераховано 1,75 млрд дол., через платіжні системи – 1,8 млрд дол., по неформальним каналам – 2,7 млрд дол. Найбільше грошей Українці перерахували:

- з Польщі – 1,7 млрд дол.;
- з Чехи – 505 млн дол.;
- з Росії – 498 млн дол.;
- з США – 458 млн дол.;
- з Великобританії – 266 млн дол.

Згідно з даними Нацбанку в 2018 році грошові перекази трудових мігрантів в Україну склали 11,1 млрд дол.

Раніше "Коментарі" писали, що за перші шість місяців цього року обсяг переказів у межах України зріс на третину (майже на 33,5%) – до 93,28 млрд грн. або 3465 млн дол.

Источник: https://biz.nv.ua/finance/ukreplyayut-grivnyu-zarobitchane-za-polgoda-pereveli-v-ukrainu-bolshe-5-mlrd-novosti-ukrainy-50044844.html

Обсяг внутрішньої держпозики досяг рекордного рівня

Обсяг вкладень нерезидентів в облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) України за підсумками щотижневого аукціону виріс на 8,1 мільярда гривень, або на 9,1% - до 97 млрд гривень. Про це повідомляє видання "УНІАН", посилаючись на дані Нацбанку.

Так, згідно з офіційними даними, обсяг викупу облігацій - близький до рекорду, встановленого на аукціоні в кінці липня поточного року, коли нерезиденти викупили ОВДП на 13,4 мільярда гривень.

З урахуванням останнього аукціону, обсяг вкладень нерезидентів в державні папери, в порівнянні з початком року, зріс на 90,7 мільярда гривень, або в 15 разів. Частка нерезидентів на ринку ОВДП України вперше за два місяці зросла - до 11,8% з 11%, зафіксованих в кінці липня. На початок року цей показник становив менше 1%.

Нагадаємо, раніше портал "Коментарі" повідомляв про нові рекорди мінімуму, які "б'є" американський долар на українському ринку. Згідно з інформацією НБУ ще два дні тому, курс гривні до долара виріс ще на 12 копійок і знову обновив рекорд останніх трьох років. Так, вчора курс був встановлений на рівні 2432,7195 грн. за 100 дол., а сьогодні - 2420,9491 грн. за 100 дол.

https://comments.ua/ua/news/money/public-sector/634862-.html


На сьогодні встановлено ціну на банківські метали

КИЇВ. 26 вересня. УНН. Національний банк України на 26 вересня 2019 року встановив офіційний курс банківських металів, повідомляє УНН із посиланням на сайт НБУ.



Національний банк України станом на 26 вересня встановив такі ціни на банківські метали:

Золото — 1183.291477 грн;

Срібло — 14.306118 грн;

Платина — 744.105656 грн;

Паладій — 1285.061161 грн.

Порівняно з 25 вересня курс усіх вказаних металів зріс, а платини — впав.


Довга дорога України до себе

"За ефективну некорупційну країну треба платити"

Держава не може зробити громадянина щасливим. Тільки створює умови, – вважає економіст Ігор Бураковський

Українська влада зосереджена на парламентських виборах. Це не дасть країні змоги виконати умови Міжнародного валютного фонду й отримати транш, прогнозує один із найбільших світових банків JP Morgan. Це може призвести до економічної кризи?

–Із 2014 року Україна мала проблеми з дотриманням зобов'язань перед Міжнародним валютним фондом. Низку домовленостей виконували невчасно або неповністю, програми коригувались. Та це не може нас заспокоювати. Cпівпраця з МВФ для нас принципово важлива – як стимул проводити реформи та позитивний сигнал для інших донорів та інвесторів.

Неотримання чергового траншу не призведе до моментальної економічної катастрофи. Але наслідки матимемо. Зокрема політичні. Багато змін в Україні відбувалися під тиском МВФ. Він учив нашу державу розуміти, що таке ринкова економіка, допомагав налагоджувати роботу Національного банку, запроваджувати бюджетну дисципліну. Фонд – певний запобіжник від популістських рішень і гарант, що реформи не відкотяться назад.

Припинення співпраці з МВФ означатиме, що Україна втратить одне з джерел поповнення золотовалютних резервів та фінансування деяких бюджетних програм. Адже гроші МВФ ідуть саме на це. До них прив'язана допомога решти донорів. Ці кошти не зайві, зважаючи на пікові виплати за зовнішнім боргом у 2019–2020 роках.

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ , 60 років, економіст. Народився 1 листопада 1958 року в Києві. Мати працювала лектором-музикознавцем у філармонії, батько – військовий. Закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Національного університету імені Тараса Шевченка. Стажувався в Бірмінгемському університеті у Великій Британії, в Японському інституті міжнародних відносин у Токіо й у Стенфордському університеті США. У 1999–2001 роках працював старшим економістом Інституту ”Схід-Захід”. Доктор економічних наук, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, професор Національного університету ”Києво-Могилянська академія”. Із 2002 року очолює Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Співголова ради Реанімаційного пакету реформ, голова правління Офісу зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі. У шлюбі. Дружина – Оксана Бураковська, перекладач. Донька Ольга працює в Європейському банку реконструкції та розвитку. Улюблений автор – Михайло Булгаков
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ , 60 років, економіст. Народився 1 листопада 1958 року в Києві. Мати працювала лектором-музикознавцем у філармонії, батько – військовий. Закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Національного університету імені Тараса Шевченка. Стажувався в Бірмінгемському університеті у Великій Британії, в Японському інституті міжнародних відносин у Токіо й у Стенфордському університеті США. У 1999–2001 роках працював старшим економістом Інституту ”Схід-Захід”. Доктор економічних наук, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, професор Національного університету ”Києво-Могилянська академія”. Із 2002 року очолює Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Співголова ради Реанімаційного пакету реформ, голова правління Офісу зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі. У шлюбі. Дружина – Оксана Бураковська, перекладач. Донька Ольга працює в Європейському банку реконструкції та розвитку. Улюблений автор – Михайло Булгаков

Прем'єр-міністр Володимир Гройсман каже, що реально збільшити власний видобуток, отримати енергетичну незалежність і зменшити ціни на газ. Що для цього потрібно?

–Cлід розрізняти техніко-економічні й технологічні питання. Який газ видобувати, якими методами, які потрібні інвестиції? Та енергетична незалежність – це не тільки про видобуток, а й про використання енергоресурсів. Маємо заохочувати альтернативні джерела та раціоналізувати використання енергії де тільки можна. Не варто зациклюватися лише на отриманні дешевих нафти й газу.

За рахунок чого ще можна наблизити енергетичну незалежність?

–Ми, українці, весь час позиціонуємо себе як нещасного споживача, який випрошує ресурси. Маємо перейти до парадигми "клієнт і споживач – це король". Для цього потрібна відповідна політика.

Передусім треба усвідомити, що енергонезалежність – це ефективна економіка і працюючий ринок. А в економіці немає нічого безкоштовного, тому за ресурси слід платити адекватну ринкову ціну.

По-друге, енергетичні ринки монополізовані. Важливо підвищити роль Антимонопольного комітету. Оскільки ціну для населення регулює держава, можливо, варто переглянути інструменти регулювання у сфері енергетики та механізми ціноутворення.

По-третє, коли йдеться про енергетику, треба відділити політичну складову від економічної. А це, загалом, фундаментальне питання для української системи урядування. Енергетична політика не може бути інструментом соціального захисту. Ціна на газ завжди когось не влаштовуватиме. Тут повертаємось до питання про адресну допомогу соціально вразливим верствам. При цьму цільові субсидії треба ретельно контролювати.

Що вважаєте найбільшою проблемою української економіки?

–Вона потребує масштабної модернізації, щоб Україна подолала відставання від розвинутих країн. Джерело модернізації: інвестиції, нові технології та виробничо-комерційні зв'язки. Модернізація – це також перехід до сталого розвитку: повинні передати дітям кращий світ, ніж ми отримали від батьків. Суспільство і політики повинні зрозуміти, що саме так має робити держава у коротко-, середньо- та довгостроковому плані. Жоден уряд не може зробити свого громадянина щасливим. Він тільки створює для цього умови.

Маємо усвідомити, де проходить межа відповідальності бізнесу та в чому вона полягає. Це питання державної допомоги й регулювання виробничо-комерційної діяльності. Врешті, важливо розуміти, де та як бізнес і держава мають співпрацювати. Тут на думку спадають наукові дослідження, просування національних економічних інтересів за кордоном, підготовка кадрів.

Проблема з робочою силою – нині одна з найгостріших. Ми втратили частину трудового потенціалу через анексію Криму та війну на Донбасі. До цього додаються трудова міграція і проблеми з якістю освіти. Ми поки що практично нічого не робимо для залучення робочих рук з інших країн – маю на увазі активну міграційну політику.

Ефективна некорупційна держава не може бути дешевою. За неї суспільство повинно платити адекватну ціну.

Які ключові реформи останніх п'яти років?

–Кожна реформа має три стадії: прийняття рішення, реалізація змін і захист досягнутого. Як показує український досвід, відкотитися назад дуже просто. За п'ять років ми провели або почали низку важливих змін. Одна з найвдаліших – реформа державних закупівель. Її треба захищати, зважаючи на креатив українців, які завжди готові обійти правила.

Серйозно реформували банківський сектор. Ліквідували низку неплатоспроможних банків, хоча не все зроблено бездоганно. Впорядкували процедури рефінансування банків, запровадили відкрите інформування про кінцевих власників. Нацбанк сьогодні – не тільки регулятор, а й аналітичний центр. У галузі державних фінансів почалося запровадження довгострокового бюджетного планування.

Започатковані медична, пенсійна та освітня реформи. Їх треба продовжувати.

Великим успіхом вважаю реформу децентралізації. До кінця 2020-го вона має завершитись. Об'єднані громади вже мають свої гроші. Але, якщо частина повноважень і коштів передається на місця, виникає запитання: як перевести туди антикорупційні механізми й запобігти створенню в регіонах напівфеодальних структур. Потрібно знайти достатню кількість фінансових менеджерів, які могли б управляти бюджетами громад. Зараз ці гроші часто лежать на депозитах. З одного боку, це добре, їх хоча б не розікрали. З другого – вони мають працювати на громаду.

Поліпшився інвестиційний клімат. Реформували систему повернення податку на додану вартість для експортерів. Як наслідок – зникли конвертаційні майданчики та пов'язана з ними корупція. Багато зроб­лено для спрощення і технологізації системи послуг, які надає держава. Створено центри надання адміністративних послуг, запроваджено технології електронного урядування. Держава відкрила реєстри й багато іншої інформації.

Важливим досягненням є створення системи інституцій для боротьби з корупцією: Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Але їм треба дати час, щоб запрацювали. І зробити їх політично незалежними.

Які помилки маємо врахувати, рухаючись уперед?

–Відстаємо із судовою реформою. А це механізм вирішення суперечок, без якого неможливе нормальне життя країни.

Друге питання – публічна комунікація. Су­спільство платить державі гроші й повинно знати, як і хто їх використовує. Люди мають розуміти, хто повинен відповісти за погані дороги та як його за це покарали. Без судової системи це нереально.

Ще одна проблема – демонополізація економіки. У цьому процесі активну роль має грати Антимонопольний комітет. Поки що ми цього не бачимо.

Треба завершити реформу державного управління. Щоб уникнути традиційного післявиборчого тасування міністерств.

Назріла й перезріла реформа податкової та митної служб. Тут зроблено перші кроки. Митниця – це ще й елемент національної безпеки.

Маємо швидше імплементувати Угоду про асоціацію з ЄС. Вона була і залишається дороговказом змін. Україні бракує вміння ефективно використовувати можливості глобалізації, враховуючи наші реалії.

”Олігархи – це великі підприємці. В Укра‑ їні близько 800 таких компаній, на які припадає близько половини промислово‑ го виробництва. Це – хребет української економіки, подобається це нам чи ні”, – вважає економіст Ігор БУРАКОВСЬКИЙ. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Олігархи – це великі підприємці. В Укра їні близько 800 таких компаній, на які припадає близько половини промислово го виробництва. Це – хребет української економіки, подобається це нам чи ні”, – вважає економіст Ігор БУРАКОВСЬКИЙ. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Кілька років економіка України зростає на 3 відсотки. Як збільшити темп до 10–15 процентів? Які реформи маємо зробити насамперед?

–Економіка зростає, коли знімають обмеження на бізнес, впроваджують масштабні економічні реформи. Але зростання залежить і від світової кон'юнктури. Якщо наші товари не купуватимуть за кордоном, матимемо спад.

3 відсотки – низький показник. Щоб українці відчули реальні зміни, має бути хоча б 5–7 відсотків протягом п'яти-семи років. Для цього держава повинна стимулювати розвиток бізнесу та інтегруватися у світове господарство. Залучати іноземні інвестиції, доєднуватися до світових ланцюгів створення вартості, як-от аутсорсингові майданчики (аутсорсинг – передача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям. – Країна).

Треба скорочувати період упровадження будь-якої ідеї в життя. Ключовий інструмент сучасної конкуренції не в тому, щоб винайти нову теорему Піфагора, а щоб якнайскоріше впровадити її в умовний айфон. Ідеї старіють дуже швидко. Тому треба створити хороші умови для розвитку стартапів.

Як змінять світ і Україну нові методи виробництва – кіберфізичні системи, штучний інтелект, 3D-друк. Як має реагувати на них Україна?

–Промислова революція багато змінює у стосунках між людьми. Чимало питань вирішуються онлайн. Те, що раніше робив людський мозок, зараз виконує комп'ютер. Будь-яка країна шукає відповіді на виклики революції 4.0 (четверта промислова революція. – Країна), адже вона змінює наше уявлення про світ. Має і хороші, і погані сторони. Наприклад, із появою 3D-принтерів стали менше продаватися речі, які можна надрукувати. Раніше, щоб відкрити телеканал треба були величезні гроші. З появою інтернету така можливість є ледь не в кожного.

Люди змушені споживати велику кількість інформації. У ній важко орієнтуватися. Щоб революція 4.0 була ефективною, треба покращувати якість освіти. Люди мають знати не тільки, як працює комп'ютер, а й мати навички критичного мислення.

Для держави виклики четвертої промислової революції полягають у сфері управління, зокрема в частині кібербезпеки електронного урядування. Наші політики не говорять на такі стратегічні теми. Це проблема. В інформаційну еру суспільство думає про все й ні про що. Це дає можливість маніпулювати громадською думкою.

Чим загрожує Україні повернення Приватбанку Ігорю Коломойському?

–Проблема має політичну, економічну та юридичну складові. Під час націоналізації Приватбанк був у поганому стані. Підтримка міжнародних партнерів допомогла Україні втримати його на плаву. Думаю, перемовини з колишніми власниками Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим були складні. Вони намагалися ще й заробити на націоналізації.

Це непростий процес в усіх сенсах. Зараз наші суди можуть приймати специфічні рішення. Для країни найкраще було б залишити цю ситуацію, як є.

Чи можлива в Україні деолігархізація?

–Олігархи – це великі підприємці. В Україні близько 800 таких компаній, на які припадає близько половини промислового виробництва. Це хребет української економіки, подобається це нам чи ні. Ці "олігархічні" підприємства є найбільшими платниками податків, а в багатьох випадках – монополістами.

У цій ситуації важливо відділити політичний вплив від економічного. Україні треба прийняти закони про лобіювання підприємницьких інтересів. Маємо розуміти: хто, чому і за кого "топить". У США цей процес прозорий. Незаконне лобіювання закінчується в'язницею. На рівні закону треба прописати рамки стосунків між бізнесом і державними службовцями.

Великі компанії з політичними інтересами – це факт нашого життя. Протидіяти негативним наслідкам цього може тільки сильна держава.

Один із головних викликів для нового президента – зберегти міжнародну підтримку України. Це вдасться Зеленському?

–Із того, що говорили Зеленський та його команда, складається враження, що вони розуміють проблему. Але, як це буде на практиці, невідомо. Слід врахувати, що в Європі змінюються політичні лідери: йдуть президент Литви Даля Грибаускайте та канцлер Німеччини Анґела Меркель. До влади приходить умовно покоління Еммануеля Макрона (президент Франції, 2017-го переміг на виборах у 39 років. – Країна). Треба думати, як налагоджувати з ними контакт і підтримувати хороші стосунки.

Маємо агітувати за Україну не з позиції "ми – ваша проблема, допоможіть". Треба заохочувати партнерів успіхами. Світ швидко стомлюється від конфліктів.

Якими успіхами можемо агітувати?

–Передусім боротьбою з корупцією. Багато схем вдалося подолати через систему державних закупівель. Корупція зникає, коли змінюються правила гри. Наприклад, почали відшкодовувати ПДВ – і зник­ли оборудки у цій сфері. Але люди хочуть, щоб за корупцію карали. І це правильно. Якщо суспільство бачить, що ніхто не відповідає за свої злочини, це викликає розчарування.

Треба не тільки вимагати анти­російських санкцій від західних країн, а й пропонувати ініціативи щодо реформ.

Відновлення територіальної цілісності країни ви називаєте ключовою передумовою й ресурсом розвитку. Чому? Є думка, що повернення окупованих територій вимагатиме величезних ресурсів на інтеграцію, відбудову, гальмуватиме політичний поступ.

–Якщо будемо в тенетах Росії, нічого не досягнемо. Саме незалежні країни досягали успіхів в економічному розвитку, хоча й не всі. Маємо розуміти, що за економічне відновлення окупованих територій треба буде платити. Ми можемо зробити це за рахунок міжнародної допомоги, власних ресурсів.

Але маємо розглядати цю відбудову як інвестицію в розвиток регіону та країни загалом. Із Донбасом треба було щось робити ще до початку російської агресії. Економічно реабілітувати його можна лише після відновлення територіальної цілісності й суверенітету України за наявності чіткого стратегічного плану.

Автор: Сергій ДЕМЧУК, Ангеліна КОВАНДА, фото: Тарас ПОДОЛЯН

Допоможіть застерегти від злочину, благаю!

Постараюсь бути максимально короткою.
Як довірлива людина знайшла на OLX оголошення про продаж памперсів за спокусливою ціною, в оголошенні був сайт де зробила замовлення, оплатила переведенням грошей на Приват і чекала товару. Далі історія зрозуміла, телефони вимкнуті, сайт kinder.in.ua  закритий. 1200 грн подарувала шахраям.
Пройшов час, риюся знову по тому оеліксу і знаходжу щось таку ж нереальну ціну, текст оголошення той самий лише інший сайт toys.in.ua- дубляж kinder.in.ua. Цікавість взяла своє, подзвонила, впізнала гадину, фрази ті самі, голос...
Допоможіть, як застерегти таких довірливих як я, чоловік каже даремна справа та й в поліцію йти ні з чим.
Що порадите ?

0%, 0 голосов

89%, 25 голосов

11%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Політична осінь в Україні


Про наше майбутнє: що чекає на Україну в новому політичному сезоні

Бійка у Верховній Раді
Бійка у Верховній Раді / Фото із відкритих джерел

Починаючи з Дня Незалежності політичний сезон можна вважати відкритим, хоч його публічна частина стартує синхронно із стартом парламентського тижня. А до цього часу вестиметься не публічна кулуарна політика: домовленості, перегрупування, доукомплектування, трансфери, плани та стратегії.

Головним трендом осені стануть масові вуличні опозиційні івенти, боротьба з корупцією та протистояння стабільності і зради. Чільне місце займе популізм та суспільні маніпуляції.

Боротьба із корупцією

Півсотні подань на народних обранців мають створити видимість бурхливої боротьби із корупцією, але через нереформовану судову систему усі благі намагання прокурорів та співробітників НАБУ можуть виявитися марними.

Більше того, Парламент буде шантажувати Президента та антикорупціонерів зупинкою своєї діяльності, якщо не закінчаться масові подання. Але головний законодавчий орган чекає глибоке розчарування, думка громадськості якраз таки на боці правоохоронців, через що робота продовжиться, хоч уже в основі торгів будуть не держпотоки чи відкати, а реальна не публічна недоторканність. Яка доречі й стане головною валютою осені.

Парламент

Що ж до самої недоторканності, то згідно інсайду: група депутатів уже готує різні законодавчі форми щодо її зняття та обмеження. Враховуючи всі реалії, які зустріне даний проект у залі, шансів на повну відміну феодального права – немає. Через це будуть намагатися або обмежити таку недоторканність під впливом громадськості та західних партнерів, або спростити зняття.

Від депутатів варто чекати подвійної гри: на публіку – всі будуть за, а по факту – голосів не даватимуть.

Президент

Публічно займе поле міжнародної діяльності та військової справи, намагаючись досягти успіхів у кожній із них.

В той же час, не публічно він буде намагатись вирішити кілька ключових для себе питань:

  1. Як технічно підтримати рішення йти на другий термін.
  2. Як потрапити у другий тур? А потім уже, кого туди вивести.

Наразі найбільшим конкурентом Порошенка являється не Саакашвілі і навіть не Тимошенко, а він сам, а точніше його падаючий рейтинг. Через що ми ще почуємо безліч гучних заяв у стилі підвищення доходів, витрат на ремонт доріг та порятунку звичайних українців.

В той же час, якщо рейтинг гаранта просяде нижче реальних 5%, почнуть розігрувати план "Б – точніше план "Н – наступник". Наразі їх кілька, але поки що папка міцно зачинена у сейфі, і бажання витягнути її поки що на головній вулиці країни немає.

Читайте також: В ГПУ прокоментували список депутатів, яких хочуть позбавити недоторканості

Уряд

Кабінет Міністрів має кілька власних заготовок, серед яких реформа медичної галузіпенсійна реформа та перші кроки освітньої, яку на собі в першу чергу відчують і вчителі, яким мають підняти заробітну плату.

Паралельно, на низку урядовців уже чекають підшиті кримінальні справи, всі прізвища ще не оголошені, хоч і у вузьких колах відомі. Кейс із 5-ти обговорюють уже досить давно.

Загалом робота Уряду буде найменш цікавою зі всієї політичної палітри в силу своєї технократичності, бо деталі капітального будівництва доріг чи децентралізації, хоч якби успішно вони не проходили, виглядатимуть менш яскраво, ніж подання у ВР чи вуличні акції. В той же час, Кабмін може виступити із власними законодавчими антикорупційними ініціативами, в основі яких будуть законопроекти, що попереджають корупційні діяння. Але їх прийняття багато в чому буде залежати від настроїв у Верховній Раді.

Опозиція

Міхеїл Саакашвілі буде одним із головних подразників Порошенка, як мінімум таку стратегію він уже зайняв, виходячи із аналізу його відео звернень та запланованих акцій. Але якось у всіх вийшло з під поля зору, що і Порошенко в даній партії не король і точно не головна фігура на шахівниці: перші, хто злякався і досі катастрофічно боїться Саакашвілі, це українські олігархи. Практично всі бенефіціари потоків із держбюджету зрозуміли його недоговороздатність і використали усі свої можливості для адміністративної ліквідації даної загрози.

З політичної точки зору це було не розумно: і в силу низького рейтингу, і в силу конфлікту. Але з олігархічно-корупційної точки зору – операція однозначно переможна.

Але на Саакашвілі українська опозиція не починалась, тому на ньому і не закінчиться. До речі, вся опозиція буде чітко розділена на кілька груп:

  1. Проросійська, яка вимагатиме будь-яких виборів, на які вона уже отримала фінансування.
  2. Помірковано-реакційна, яка протестуватиме в межах державного суверенітету в Парламенті та на вулиці, але зберігатиме цілісність держави.
  3. Опозиція молодих політичних сил, так зване нове покоління, яке увійшло у ВР та у вищу політичну лігу, але масово ще не закріпилось.

От останнім найбільше дістанеться. Адже весь правлячий клас боїться їх, як свого часу команда Кучми боялась партії Ющенка, типовий страх перед еволюцією та зміною поколінь. Через що правлячий клас боротиметься не на жарт і в рази сильніше, ніж проти корупціонерів-мільярдерів та олігархів-монополістів. Бо всі вони зрозумілі та договороздатні, а от нові – ні.

На завершення

Восени кристалізуються короткострокові кандидати в президенти, частина з яких вибуде, інша частина закріпиться в ТОП 5.

Відбудеться певне переформатування телевізійного та медійного ринків. Прогнозується низка союзів, найбільш епатажним з яких може виявитись коаліція Тимошенко-Авакова, адже фронтовики, вони ж екс-бютівські партійці, розуміють, що Яценюк не може бути їх публічним лідером, через що вправні технократи шукають нових-старих сподвижників публічного рейтингу. Хоча на Тимошенко кастинг може й не закінчитись. Наразі такий варіант активно обговорюється.

Сезон обіцяє бути цікавим та динамічним, щедрим на події та заголовки. Виходячи із того, що, за логікою подій, це мала бути осінь, коли б мали відбутись вибори. Але враховуючи, що таких не буде, вся політична енергія буде направлена на акції, заяви, піар та бунтарство.

http://24tv.ua/pro_nashe_maybutnye_shho_chekaye_na_ukrayinu_v_novomu_politichnomu_sezoni_n856123

Україні треба встигнути з реформами

Україні треба встигнути з реформами, щоб бути готовою до самостійного плавання



Європейські політики не лише висловлюють занепокоєння темпом реформ та перетворень в Україні, а й закликають США до тіснішої співпраці, щоб ефективніше просувати їх. Ті, кого можна впевнено назвати друзями України, переймаються цим не просто так. Вони усвідомлюють, що 2016 рік був дуже складним, а 2017-й принесе ще більше викликів, із якими доведеться мати справу цивілізованому світові.

Захід може погрузнути у своїх внутрішніх проблемах, про що свідчать не лише майбутні президентські вибори у Франції та постійне підживлення міграційної кризи Росією, а й зростання популістських настроїв у всьому світі. Тоді усім буде не до України та її постійних проблем.

Тому європейські політики та чиновники, прихильні до Києва, усвідомлюють, що Україні слід пришвидшити темп реформ. Бо Україна може в будь-який момент відійти на задній план порядку денного в ЄС та США настільки, що жодні масовані обстріли російських бойовиків на Донбасі не потраплятимуть в поле зору. Проте не менш ймовірним є й те, що в якийсь момент Україна може залишитися наодинці в боротьбі з путінською агресією.

Необхідно пришвидшити темп реформ

Ці люди також розуміють, що за час, який залишився до можливих пертурбацій на політичній шахівниці світу, Україні потрібно встигнути якнайбільше. Бути готовою до всього. Вони усвідомлюють, що, ймовірно, уже не матимуть змоги своїм пильним оком стежити за шулерською поведінкою влади в Україні, яка постійно норовить перетворити будь-які потенційні реформи в бутафорію, підклавши Заходу та своєму народові свиню.

Тому вони намагаються пояснити, що активістам, політикам та народові варто все менше покладатися на потенційну допомогу Заходу й готуватися до самостійного плавання, а заодно – пришвидшити темп реформ.

Так само вони й мають інші мотиви. Успішна Україна надалі зможе стати союзником ліберальних та соціал-демократичних сил в Європі, тому її успішна трансформація не лише стала б хорошим символом того, що усі програми Заходу щодо України не були марними, а й допомогою в майбутньому. Успіх України – це й успіх тих, хто довгий час їй допомагав, покращення їхнього іміджу в очах своїх виборців, що не дарма стільки панькалися з країною, яку давно російська пропаганда у світі намагається подати як пропащу та відсталу.

Попри популізм, який набирає сил довкола, Україна все ж тримається. Залишається на плаву й певною мірою є острівцем здорового глузду. Особливо шкода, що влада підриває своїми діями, тобто корупцією, довіру світу до перетворень в Україні. На шляху до реформ зроблено, хоча й недостатньо, але багато, тому буде вкрай прикро зупинитися посередині шляху й втратити здобуте. Невідомо, чи колись ще випаде подібний шанс.

Українці давно заслужили на те, щоб зайняти своє місце поміж інших європейських націй, як рівні серед рівних. Проте судять не за бажання, а за виконане. Його, на жаль, поки недостатньо, тому слід використовувати кожну нагоду – поспішати.

Назарій Заноз – політичний оглядач

http://www.radiosvoboda.org/a/28278015.html

Богдан Гордасевич · Тернопільськи педінститут
Автор правий, але як прискорити реформи з таким баластом "совків"? Коменти нижче всі характерні в тому плані: жодної підтримки для реформаторів при владі. Проблема ще в тому, що всі розумні знаходять роботу закордоном, а хто там не потрібен, бо нікчема, - той тут лишається і яко люмпен-пролетарій керує, аж розривається, а що вже критикує безмірно, сам сидячи в лайні. Раби "Совка" все гальмують в Україні, на жаль.

володимир ткачук · Українська сільгосп Академія
Для того, что бы ускорить темп реформ нужно в три шеи гнать всех этих Пець, яйценюхов, турчиновых и иже с ними. Иначе кирдык. Правда они здесь и никогда не собирались жить.

Михаил Польщиков · Kremenchuk
Находящиеся у кормушки пытаются побыть "немножко беременными"- создать видимость реформ и сохранить схемы распила бюджета. Независимо от того куда деньги предназначены, то ли на ремонт дорог, то ли на проведение АТО.А ведь терпение народа не бесконечно! Надо думать, господа, что вы в конце концов хотите предложить Украине, в отличие от "папередников".Снова те же яйца, только вид сбоку?

Nina Volkova · Працює в На пенсии
в "свободное плавание" - без пенсионеров, которые не выживают ...
Богдан Гордасевич · Тернопільськи педінститут
Пенсія така, яку заробили, а що робили поганенько, то і пенсія нікчемна. Хто вам винуватий? Кажете, що розікрали? А чому не впильнували? Хтось за вас повинен був вам догоджати, поки ви по шпаринах ховалися? - дурних немає! Радійте і цьому, що є під час війни, бо за Кучми і війни не було - і пенсії не виплачували роками!

Гoлoвним дoсягнeнням нoвoї пoлiцiї стaлa суспiльнa довіра

Нoвa пaтрульнa пoлiцiя Укрaїни 4 сeрпня вiдзнaчaє свoю пeршу рiчницю.

Ствoрeння нoвoї пaтрульнoї пoлiцiї – цe рeфoрмa, яку чeкaлo i в яку щирo пoвiрилo суспiльствo.

Прo нeoбхiднiсть ствoрeння пoлiцiї в Укрaїнi гoвoрили щe з мoмeнту прoгoлoшeння нeзaлeжнoстi, прoтe спрaвжнi рiшучi крoки в цьoму нaпрямку булo здiйснeнo лишe в oстaннi рoки.

Рeфoрмa Нaцioнaльнoї пoлiцiї Укрaїни стaлa прoeктoм нaцioнaльнoгo мaсштaбу, в якoму пoєднaлись рiшучe прaгнeння дo рeaльних змiн, пoлiтичнa вoля тa пiдтримкa мiжнaрoдних пaртнeрiв.

Змiнилaся нe лишe нaзвa, змiнився сaм пiдхiд дo здiйснeння прaвooхoрoннoї дiяльнoстi. З рeпрeсивнoгo iнструмeнту влaди пoлiцiя пeрeтвoрилaсь в сeрвiсну службу для нaсeлeння.

Сьoгoднi пaтрульнa пoлiцiя дiє у 32 мiстaх Укрaїни. Зa рiк її iснувaння були як дoсягнeння, тaк i виклики.

Прoблeми спрaвдi є: нe вистaчaє тeхнiчнoгo oблaднaння, в дeякiй мiрi прoфeсiйнoстi, дiєвoї зaкoнoдaвчoї бaзи. Як вiдзнaчaють eкспeрти, пaтрульнa пoлiцiя пoтрeбує фoрмувaння прoфeсiйнoгo кaдрoвoгo склaду, чiткoгo визнaчeння зaвдaнь, a тaкoж ствoрeння eфeктивнoгo мeхaнiзму кoнтрoлю їх викoнaння.

Нeдoлiки, якi виникли пiд чaс здiйснeння дaнoї рeфoрми, нe мoжнa iгнoрувaти, aджe цe зaгрoжує збoєм рoбoти всiєї прaвooхoрoннoї систeми.

Вaжливo, щo кeрiвництвo пoлiцiї цe рoзумiє тa нaмaгaється пoкрaщувaти стaндaрти дiяльнoстi служби.

Нeдoлiки у свoїй рoбoтi пoлiцeйськi кoмпeнсують свoїм стaвлeнням дo людeй. I люди цe oцiнили. Грoмaдськa тa суспiльнa дoвiрa стaли гoлoвним дoсягнeнням нoвoї пoлiцiї.

 

 

 

 

 

Чому я НЕ хочу жити в селі?

Тема стара, як світ, але актуальна. Скільки б не писали про це, скільки не дискутувала, а суперечки неминучі. Викладаю думки одного жителя села. Чому я НЕ хочу жити в селі

1) Відсутність постійної гарячої води. Якщо недалеко є річка, то як би скільки там тієї зими :) Але проблема як правило вирішується проведенням водопроводу. Тому як постійно гріти воду починає напружувати. У підсумку миємося раз на тиждень, що для мене є дуже критично.
2) Туалет. Знову таки в наших умовах зима це як правило сувора, а тому це теж критично.
3) Інтернет. Якість ніяка.
4) Розваги. Бухаем, бухаємо і ще раз бухаємо переважно самогон. Апрегрейд у вигляді Чернігівського світлого це просто супер. Тому як сходити з друзями наприклад в який-небудь заклад поїсти смачного стейка під соусом запивши його Гінесом або Крушовіце. Мда. Про що це я. Але ж є ще кінотеатри і боулінг і більярд. Жах як я зіпсований :)
5) Можливість виїхати влітку наприклад куди небуть подорожувати. Хм. І що ви готові взяти пару гектарчику городу для даной мети? Виїхати кудись надовго, так, проблема, на кого кинути будинок і город...
6) Перспетиви для дітей. Ну і яка перспектива для дітей? Як дитині отримати нормальну освіту. Як йому куди то поступити в який- небуть Шевченка потім?

7) Погана (або взагалі відсутня) медицина (медустанова), що іноді дуже критично.
8) Відсутність цікавих і розумних співрозмовників в селі.

9) Життя серед людей з низьким достатком і неможливість їм запропонувати якісь послуги щоб підзаробити. Не маючи заробітків поза селом живеш серед малозабезпечених (в більшості своїй) і сам стаєш малозабезпеченим, оскільки заробити нереально.

Слухайте пісеньку!


Жити в селі


50%, 31 голос

16%, 10 голосов

29%, 18 голосов

5%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

ЯК БОРОТИСЯ І ПОДОЛАТИ низьку самооцінку У ЧОЛОВІКІВ, ЖІНОК, ДІТ

З крайності в крайність
 
Психологи розробили безліч тестів на визначення ставлення людини до самої себе. Завдяки ним стають очевидними багато прихованих проблем низької самооцінки, проте деякі прояви лежать «на поверхні» і без  зайвої допомоги . Вірними «супутниками», в більшості випадків, є:
 
• постійне «копання» в собі і, як результат, звинувачення себе у всіх смертних гріхах;
• неприйняття критики, що переходить в образу, обурення;
• нерішучість, що межує з невпевненістю і страхом зробити щось неправильно;
• боязнь не догодити начальству, друзям, родичам;
• яскраво виражений песимізм, навіть за відсутності приводів для цього.
 
З іншого боку, дуже низька самооцінка іноді має властивість «ховатися» за показною самовпевненістю, бравадою: так людина штучно, на підсвідомому рівні, намагається приховати проблему. Оточення  ж довгий час просто не надає цим проявам належного значення. Через деякий час резерви «помилкового оптимізму» вичерпуються, і людина з головою занурюється в «самопоїдання», самозвинувачення та інші стани з приставкою «само».
 
Звідки ноги ростуть?
 
Чому так відбувається, що людина втрачає зв'язок з реальністю і «супутником» всіх його починань стає низька самооцінка? Що робити в цьому випадку? Для початку - спробувати розібратися в причинах явища. Декому цілком вдається це зробити самостійно, проте в більшості випадків «розкопати» істину допоможуть лише фахівці. Мало визначити коло можливих причин низької самооцінки - важливо встановити ступінь їх значимості, щоб цілеспрямовано впливати на них.
 
В цілому, причини низької самооцінки у жінок і чоловіків мають схоже коріння, і якщо в загальному окреслити коло причин такого ставлення до себе, то виглядати список буде приблизно так:
 
1. Надвимогливість, що виходить від батьків в різні періоди дитинства і підліткового віку. Її, як правило, супроводжують постійна критика, тиск на дитину, яка звикає жити в постійному очікуванні невдоволення з боку дорослих.
Ads by GETAds(?)Hide ads
2. Наявність дефектів зовнішності, захворювань, що часто є приводом для глузувань в ранньому дитинстві і стають причиною цілого «букета» комплексів у майбутньому. Якщо при цьому немає підтримки з боку близьких, проблема посилюється, заводячи людину в нетрі неприйняття себе як Особистості. Відповідь на питання, як боротися з низькою самооцінкою, навряд чи буде знайдена самостійно.
3. Сильний вплив ззовні, що змушує навіть впевнених у собі людей з адекватною самооцінкою сумніватися у своїй привабливості, здібностях, можливостях. Так буває, коли низька самооцінка, наприклад, штучно нав'язується коханою людиною, чия думка вважається еталоном. До речі, саме так «ховається» низька самооцінка у чоловіків.
4. Почуття провини перед кимось, змушує шукати в собі причини всіх бід і бачити себе тільки в поганому світлі. Мовляв, раз так вийшло, значить, я поганий. Тривале перебування в такому стані ні до чого доброго не приводить, змушуючи пізніше шукати відповідь на питання, як впоратися з низькою самооцінкою.
5. Занадто висока життєва планка, що змушує робити все на межі можливостей. Природно, в якийсь момент відбувається збій, потім ще один ... Результат передбачуваний: розчарованав собі людина починає низько оцінювати себе, не визнаючи очевидних фактів.
 
Умовний спосіб
 
Мудрість приходить з роками. Це через роки ми, аналізуючи своє життя, схильні зітхати: «От якби ...». А поки ми робимо все в міру своїх знань про життя, напрацьованого досвіду, інтуїції. Багато дорослих неминуче стикаються з пошуком шляхів, як підвищити низьку самооцінку своєї дитини. При цьому вони щиро впевнені в правильності своїх виховних методів. А як же інакше: адже все робилося за правилами, «нормативам» ... А ось на цьому моменті давайте зупинимося.
 
Ads by GETAds(?)Hide ads
Низька самооцінка у дитини не виникає нізвідки. Більше того, з нею не народжуються. Так, певні передумови для характеру діти отримують від батьків. Але! Адекватно ставитися до себе вони вчаться в процесі спілкування з дорослими. Пам'ятаєте фразу: «Якщо маленькій дівчинці вселили, що вона королева, то пізніше вона переконає в цьому весь світ»? Так, у ній точно не видно дівчину з низькою самооцінкою, а чітко простежується тенденція до високих «позначок», але суть зрозуміла. Однак вселити - не означає нескінченно захоплюватися своїм «просунутим» чадом або, навпаки, критикувати при кожному зручному випадку.
 
Дорослі цілком можуть зробити «щеплення» від низької самооцінки, яка є благодатним грунтом для страхів, невпевненості, комплексів. Не вміючи себе сприймати адекватно, дитина навряд чи навчитися робити це по відношенню до інших. Низька самооцінка у підлітка - відмінний «стимул» почати ненавидіти весь світ і всіляко протистояти йому.
 
Виховання - тонкий, багатогранний процес, де кожен крок повинен бути вивіреним, чітким і логічним. Це мистецтво, ази якого осягаються довгими роками, і далеко не завжди - успішно. Балансувати між нормою і відхиленням від неї, коли йдеться про власну дитину, - дуже і дуже складно, проте вкрай важливо:
 
• любити, АЛЕ не з «закритими очима»;
• хвалити, АЛЕ не перехвалювати;
• критикувати, АЛЕ не принижувати;
• переконувати, АЛЕ не тиснути;
• прощати, АЛЕ давати зрозуміти.
 
Робота над помилками, або Як позбутися від низької самооцінки?
 
Перше і найважливіше: перестаньте далі «гризти» себе («Чому у мене низька самооцінка?») І з сумом дивитися в майбутнє. Так і до депресії недалеко! Розгледіли проблему, усвідомили, що вона заважає жити? Значить, пора діяти! Діяти - не означає робити «хаотичні рухи» в пошуках виходу. Порадників, як подолати низьку самооцінку, на перших порах може виявитися більш ніж достатньо. В поривах відчаю намагайтеся не сприймати їх рекомендації за чисту монету. І не тому, що мова йде про тонкі матерії, стороннє втручання куди має бути обгрунтованим і логічним. Кожен випадок - індивідуальний, і загальні поради, як побороти низьку самооцінку, можуть сприйматися лише умовно, як підказка. Ось деякі з них.
 
1. Перестаньте себе порівнювати з іншими. Подивіться на себе в іншому ракурсі, записавши на листку паперу якості, якими пишаєтеся або раніше пишалися.
2. Не відсувайте початок нових справ. Не дайте внутрішнього голосу завести вас в поле сумнівів і невпевненості.
3. Низька самооцінка у жінки прекрасно «лікується» візитами до перукаря, косметолога, у фітнес-зал, а також шопінгом.
4. Припиніть, нарешті, виправдовуватися! При необхідності - впевнено пояснітб, без винуватого виразу обличчя і плутаних фраз.
5. Візьміть за правило посміхатися. До речі, не соромтеся робити це перед дзеркалом щоранку - так ваше обличчя «запам'ятає» позитивний образ.
6. Заведіть щоденник (блокнот, зошит) успіхів. У довільному стилі записуйте свої досягнення.


Детальніше тут: http://slovo-motivator.webnode.com.ua/psikholog%D1%96ya,-pochuttya,-stosunki-/yak-borotisya-i-podolati-nizku-samootsinku-u-cholovikiv-zhinok-ditej-i-pidlitkiv/

Нити і критикувати найлегше, але знати варто.

Що ми робимо неправильно? Підсумки змарнованого півріччя Валерій Пекар, для УП _ Вівторок, 30 червня 2015, 09:43

1. ВИЗНАННЯ ПОРАЗКИ

Останнє засідання Національної ради реформ проходило досить гаряче. Поважному зібранню були запропоновані промовисті цифри, що означають, станом на даний момент, фактичний провал реформ в Україні.

Стисло, ситуація виглядає таким чином: з Коаліційної угоди виконано лише 39% того, що мало бути виконано до кінця травня. З плану на 2015 рік виконано лише 11%, а вже минуло півроку. 85% заходів, що припадають на цей рік, заплановано на кінець року, що означає невідворотне невиконання. Парламент прийняв лише 34% запропонованих урядом законопроектів, а 19% взагалі зняв з розгляду.

Цифри не брешуть. Це означає, що треба визнати:

1) Фактичну недієздатність парламентської коаліції — вона тримається як примотана старим скотчем (хотілося використати сталий вислів "тримається на чесному слові", але якраз чесного слова там і нема). Не набирається проста більшість на найбільш необхідні реформи, і тим більше слабо віриться у конституційну більшість 300 голосів для конче необхідної судової реформи, для децентралізації, для зняття недоторканості з депутатів і суддів заради перемоги справедливості щодо злочинців. Темп роботи парламенту, як порівняти з обсягом роботи, є категорично незадовільним.

2) Фактичну недієздатність коаліційного уряду, що складається приблизно рівною мірою з реформаторів та антиреформаторів. Ще у грудні минулого року ми з колегами попереджали, що коаліційний уряд не зробить реформ, так воно і сталося. Технократи-реформатори повністю скуті старими процедурами, блоковані середньою ланкою бюрократів, перевантажені поточними операціями, затиснені своїми супротивниками в уряді.

3) Розрив між парламентом та урядом. Навіть призначений коаліцією коаліційний уряд не має політичної підтримки, а партії не несуть політичної відповідальності за своїх міністрів та за підтримку очолюваних ними реформ.

4) Час згаяно, а це означає зменшення довіри, зубожіння населення, втрату можливостей економічного відновлення та зростання обороноздатності країни, збільшення ризиків реваншу та остаточної геополітичної поразки.

Отже, реформи загальмували, і це не #зрада окремих політиків чи урядовців, а системна неспроможність, передбачена із самого початку. Провал зафіксовано ще у березні, і від того часу декілька місяців витрачено на спробу масованим припливом нових урядовців та волонтерів досягти переламного успіху. Отримано величезну кількість тактичних перемог, і слава всім тим, хто до цього доклав зусиль. Але стратегічно система підтвердила свою нездатність до змін. Маємо визнати: Гідра майже приватизувала зусилля і нових урядовців, і громадських волонтерів.

Ще раз підкреслимо: велика кількість змін вже зроблена, і фактично всі основні реформаторські процеси зрушили з місця. Це заслуга порівняно невеликої когорти людей як в уряді, так і в парламенті.

Але…

Але ці реформи не дійшли до пересічного громадянина, сім’ї, підприємства, містечка. Для них все залишилося, як було: та сама відсутність правосуддя і справедливості, те саме свавілля бюрократів та силовиків, та сама монополізація на рівні не лише цілої країни, а й будь-якого міста чи області, де є місцеві "міні-олігархи".

В плюсах порівняно з минулим — гордість за країну, що встояла під ударом агресора. В мінусах — війна, втрата заощаджень та підвищені тарифи. В цілому баланс однозначно негативний.

Кажуть, що прірву неможливо перескочити на дев’яносто дев’ять відсотків, а лише на сто. Так і тут: середній показник готовності реформ на рівні десь 30%, який дає система моніторингу реформ, означає, що нормативні документи написані, але не набрали чинності і тим більше не втілилися у реальні зміни. Що далі, то темп буде нижчий, бо складність завдань збільшуватиметься, а спротив зростатиме.

Ми отримали багато тактичних перемог, але прямуємо до стратегічної поразки. Адже можна виграти всі бої та програти війну. Невизнання поразки пришвидшує остаточну поразку. Значить, потрібно визнати факт та поміняти підходи.

2. УРОКИ ПОРАЗКИ

Детальний аналіз причин повільності реформ був написаний ще у лютому, і ви можете його перечитати, бо все актуально. Основна стратегічна, засаднича причина — брак політичної волі в усіх гілках влади, ідейна та ціннісна строкатість парламенту та, відповідно, призначеного ним уряду.

Тактичні причини також зрозумілі:

1) покладання відповідальності за реформи на бюрократичну машину, зацікавлену в їхньому провалі,

2) старі правила і процедури, створені заради стабільності, а не змін,

2) перевантаженість поточними операціями,

3) надмірна політизованість та відкладання непопулярних рішень.

План перемоги також зрозумілий і неодноразово запропонований:

1) Формування професійного уряду, про який говорилося ще у жовтні, та отримання ним політичного мандату від парламенту.

2) Термінова заміна нормативної бази роботи уряду – це  закон про Кабінет Міністрів, про центральні органи виконавчої влади, регламент Кабінету Міністрів. Старі процедури, створені в часи "папередників", спеціально призначені гальмувати всі зміни.

3) Розмежування в уряді та в кожному міністерстві поточних операцій від здійснення реформ  - в бізнесі необхідність такого розмежування відома кожному, хто хоч раз робив реорганізацію чи реінжиніринг процесів, тож дивно, що для державців це така новина.

4) Формування урядового штабу реформ з державних службовців, звільнених від поточних операцій, під керівництвом окремого віце-прем’єра. Мінімум представників старої системи, лише нові люди. Знищити урядову "інституційну пам’ять", що дозволяє повзати, а не літати. Набір до урядового штабу реформ волонтерів з громадянського суспільства задля паралельної розробки підзаконних нормативних актів, планування впровадження та комунікації реформ до суспільства.

Окрім барона Мюнхгаузена, ще нікому в історії не вдавалося витягти себе з болота самому, тож штаб змін у системі має стояти трохи осторонь самої системи. Саме так робив Каха Бендукідзе у Грузії.

5) Заміна непрацюючих голів парламентських комітетів та встановлення їхньої персональної відповідальності за профільні реформи разом із профільними міністрами. Комунікація до суспільства політичної відповідальності партій за парламентські комітети.

6) Персональне лідерство президента у процесі реформ не в юридичному - бо цього не передбачає Конституція, а в ідейному та комунікаційному плані. Все одно суспільство покладає на нього всю відповідальність. Демонстрація стратегічного бачення і надзвичайної рішучості полководця завжди змінює хід війни.

7) Негайна розробка та запуск плану комунікації реформ суспільству через державні медіа та соціальну рекламу, які сьогодні фактично не використовуються.

Це план для уряду, парламенту та президента — якщо не для цих, то для наступних. Українська модернізація невідворотна, питання лише в тому, чиї прізвища залишаться в історії її перемоги та де будуть кордони України, якщо зволікати. Про план дій громадянського суспільства напишемо окремо згодом.

Реформи — це війна зі старою системою, Гідрою, і вести її треба як війну — зі стратегією, штабом, ресурсами, допомогою іноземних союзників, з мобілізацією, пропагандою, героями серед своїх і розкаяними полоненими серед супротивника.

Реформа державної служби та системи органів виконавчої влади є першим та абсолютним пріоритетом. Починати будь-які зміни завжди треба із себе, тож нереформована система виконавчої влади жодних реформ не зробить. Не боятися повного переосмислення: що має робити те або інше міністерство в умовах відкритої економіки та відкритого суспільства, та чи потрібно воно взагалі.

Зламати стару пострадянську систему і побудувати натомість компактні, ефективні, сучасні, наповнені новими людьми міністерства нової країни — з цього має початися стрімкий злет України.

Запустити економіку — це завдання номер два: регуляторна гільйотина, тобто скасування всіх обмежень одним рішучим ударом, та стимулююча економічне зростання податкова реформа - проста, прозора, радикальна та прихильна до інноваційної економіки, в якій додана вартість створюється скоріше працею талантів, ніж великими капіталовкладеннями.

За останній рік Україна опустилася з 155 до 162 місця у світі за рівнем економічної свободи, в одній компанії з Венесуелою, Північною Кореєю, Зімбабве та соціалістичною Кубою. Іншими словами, наші підприємці мають долати бар’єри, вищі, ніж в будь-якій іншій країні Європи чи Азії.

Якщо не зламати ці бар’єри швидко й назавжди, економіка просто вмре під вагою проблем війни та кризи. Власне, вона вже помирає, і макроекономічні показники це підтверджують: так погано не було ні після розвалу СРСР, ні під час жодної попередньої кризи. Дати людям свободу заробляти — з цього починається будь-яке економічне диво.

Третій пріоритет — війна корупції не на словах. Посадити достатню кількість суддів, прокурорів, керівників міліції та податкової, депутатів-регіоналів для того, щоб решта оговталася та почала займати принаймні нейтральну позицію.

Зміни відбуваються завжди через розкол старих еліт, і перемога Майдану 22 лютого 2014 року це зайвий раз довела: пролилася велика кров, і прихильники Януковича зрадили його.

Так само зараз корпус суддів, прокурорів та міліціонерів повинен розколотися: одна частина має "зрадити" іншу через інстинкт самозбереження, поклавши край круговій поруці. Українська звичка домовлятися з ворогом, ніколи не затискаючи його у глухий кут, вже була порушена Януковичем.

До реваншу регіоналів на місцевих виборах залишилося декілька місяців, і після того вони вже ні з ким домовлятися не будуть.

Але пріоритет з пріоритетів — комунікація. Нам потрібна потужна, зрозуміла та яскрава пропаганда реформ, пропаганда нової країни, нових відносин, нових героїв, нових українських історій, нового місця України у світі.

Потужності урядових структур для цього не вистачить навіть на десять відсотків. Нам потрібен інформаційний батальйон волонтерів, які вміють розібратися і пояснити простою мовою. Нам потрібен такий підрозділ в кожному місті, аби працювати з місцевими медіа.

І ще нам потрібні швидкі перемоги. Символи, на які можна далі спиратися. Символи, що надихають і дають енергію.

Вважамо за необхідне зупинитися на головних помилках політичної спільноти та громадянського суспільства.

Головна помилка політичної спільноти полягає у невмінні знайти та залучити союзників. Соціальна енергія сотень тисяч громадських активістів, підприємців, студентів залишилася невикористаною. Політична боротьба залишається процесом всередині невеличкого, замкненого на себе, трошки оновленого "політичного класу", на що суспільство дивиться як на внутрішні чвари з оцінкою "чума на обидва ваших доми".

Без союзників політики-реформатори приречені. Військова теорія вчить: для наступу на добре укріпленого супротивника потрібні в декілька разів переважаючі сили.

Головна помилка громадянського суспільства полягає у відсутності консолідації. Широкого громадського руху за реформи так і не створено. Експертні спільноти розпорошені та не можуть досягти згоди з ключових питань розвитку країни.

Сила громадянського суспільства велика лише тоді, коли люди разом, коли вони миряться з розбіжностями заради головного — реалізації спільного бачення майбутнього. Як це було на Майдані.

І спільна помилка тих та інших полягає в недооцінці важливості темпу. Всі великі реформатори, від Лєшека Бальцеровича до Кахи Бендукідзе, постійно повторювали українцям: реформи бувають або швидкими і рішучими, або невдалими. Це як у польовій хірургії: краще наробити помилок і потім виправляти, аніж довго шукати кращий спосіб і через це втратити єдиний шанс.

Політична система передбачувано гальмує, не встигаючи за набагато більшим запитом суспільства. Вікно можливостей ще не закрилося, але вже починає скрипіти. Час підбити підсумки, зробити висновки та рішуче поміняти спосіб мислення і дії.

http://www.pravda.com.ua/articles/2015/06/30/7072785/


25%, 2 голоса

13%, 1 голос

63%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая