Зараз (та як і завжди) багато говориться про необхідність патріотичного виховання дітей, особливо у школах. Адже саме в школі формується світоглядна система малечі, з якою вона йтиме у дорослий світ. Скажіть, чи хтось цікавився, що їм викладають? "Ну звісно," - відповісте ви, - "я ж ходила (-ив) до класного керівника, питала, мені все розповіли". Тоді наступне запитання: хто з вас (батьків) читав державні програми з навчання у школах? хм... мабуть одиниці. Програми містять по 40-60 аркушів з кожного предмету, наврядчи у всіх знайдеться стільки часу на дослідження. Я готовий допомогти всім батькам України і здійснити цю важливу місію. 

Не мрійте, що я буду розповідати вам про всі програми, як-не-як, автор статті теж людина Мова йтиме про програму з викладання в школах предмету "Зарубіжна література" 5-12 кл. 

Світ народив багато визначних письменників, вони жили в різних країнах та спілкувалися різними мовами. Обрати поміж них гідних для вивчення не так вже і просто. Однак всі вони в одну державну програму не помістяться, це зрозуміло. Отже для наших дітей обрали вибіркові твори окремих авторів. Ось тут починається найцікавіше. Я не полінився і порахував, скільки авторів та з яких країн вивчають за програмою в школах. Результати нижче:



Як бачимо, "освітні програмісти" є добрими поціновувачами російської та французьської літератури. Зокрема О.С. Пушкін вивчається у трьох класах, чим не нагородили жодного іншого автора. Вочевидь, свого часу не обійшлося без руки Москви, і тепер наші податки від тяжкої праці йдуть на русифікацію наших же дітей. Якщо поглянути на ситуацію реально, то русифікація є значно глибшою, ніж це виглядає на програмі. Але програма є фактом, з конкретними цифрами, які пропонують нам майже не вивчати літературу Іспанії, Італії, США, натомість пхати у дитячі мізки російську мову та російський рабський світогляд. 

Ця ситуація має місце при тому, що на сьогоднішній день ми маємо проукраїнського Президента і Міністра освіти (принаймі на словах). Уявіть що буде, якщо наступним міністром стане черговий поціновувач "русского слова". Я відповім, що буде: українська література викладатиметься в предметі Зарубіжної! Десь поміж Італією та Іспанією... 

Думаю, що всі батьки, які прочтуть мою статтю, не залишимуться байдужими до нашого майбутнього та будуть вимагати змінити програму Росій.. тобто Зарубіжної літератури, аби діти змогли впізнати усе розмаїття життя на Землі.

Stanislove (http://upu.org.ua/)

Асканія-Нова піднялась на з 39-го 14-те місце у конкурсі «Сім нових чудес природи»

(Початок див. тут)

Вітаю всіх небайдужих, всіх охочих створити більш позитивний імідж нашої Батьківщини в світі. Триває голосування і наша Асканія потрохи піднімається догори турнірної таблиці. Але до наступного туру виходять тільки перші одинадцять учасників. Тож продовжуєм підримувати наших!

Детально в статті УНІАН

P.S.В категорії найгарніших річок голосуєм за Дніпро

УВАГА! Визначаються сім нових чудес природи. Серед предендентів - Аканія-Нова - український степовий заповдник. Підтримаєм наших! 

Голосувати треба за сім об'єктів. На першому місці звісно ж Асканія. Треба вказувати свій e-mail. Далі більш детально в статті з УНІАНу.

Чи буде в Україні світове чудо? 

(матеріал уніан) Кажуть: потрібна національна ідея. Щось схоже на формулу успіху, яка надихне нас, об`єднає, запалить на подвиги, а в підсумку виведе країну з кризи. Незважаючи, однак, на всі заклики, щось та ідея поки що не генерується.  Є пропозиція. Не чекати, доки інтелектуали виведуть ту формулу на своїх “круглих столах”, а діяти за теорією, так би мовити, малих справ. Тобто, справ нехай не всесвітнього масштабу, але таких, що робитимуть нашу країну кращою, життя – заможнішим, а людей – добрішими. Колись про такі справи казали, що вони “богоугодні”. Тепер так не кажуть, бо пафосність не вітається, але принаймні ми всі розуміємо, що це має працювати на країну в цілому й нікому не шкодити конкретно. Одну таку справу я знаю: давайте поборемося за те, щоб наш, український заповідник “Асканія-Нова” став одним із “Семи нових чудес природи” у світі. Є такий конкурс, і “Асканія” виступає одним з претендентів високе звання.  Амбітно? А чому ні?  Десять причин поборотись за це Що таке “Сім нових чудес природи”? Конкурс стартував минулого року, і як зрозуміло з його назви, має назвати ті самі сім найбільших чудес природи на планеті. Визначать їх Інтернет-голосуванням на сайті акції. Уже пройшли перші етапи конкурсу, зараз триває, так би мовити півфінал – з півтисячі об’єктів залишилось 252. Вони розбиті на сім груп, “Асканія” номінується в категорії “Ліси, національні парки, національні заповідники”, у нас тут 55 суперників. Аби вийти до фіналу, тобто, потрапити в число 77 об`єктів на наступному етапі (назвемо це фіналом конкурсу), треба увійти до 11 найкращих у групі.  Запитаєте, чи варте воно того? Варте. З усіх точок зору. З комерційної. Чи треба пояснювати, що поява на українській карті світового “чуда” збільшить потік туристів до країни, а це – серйозні кошти? В останні роки перед кризою туристичний ринок ріс чи не найстрімкіше з-поміж інших світових ринків – по 30–40% щороку, і деякі країни, як та ж Туреччина чи Єгипет, за короткий час завдяки туризмові досягли того, до чого інші йдуть десятиліття. За прикладами далеко ходити не треба: після проведення конкурсу “7 чудес України” потік туристів до замків чи фортець, що стали переможцями, зріс майже наполовину. Так само вигідно з точки зору політичної, чи якщо хочете, з погляду іміджу країни. Скільки ще Україна у світі асоціюватиметься хіба що зі словом “Чорнобиль”, або, на крайній випадок, з салом та горілкою? Пам’ятаємо, звісно, що не так давно про нас заговорили і як про країну “помаранчевої революції”, але тепер часто-густо згадують хіба що як про країну перманентних воєн та “розборок” у політиці. Це нас влаштовує? То чим не завдання для того, аби ми всі, помаранчеві, синьо-білі, біло-сердешні, бандерівці й східняки, забули про всі свої “фішки”, і спільно попрацювали на те, аби заповідник в херсонському степу як єдиний представник країни став світовим дивом? Важливо й із психологічної точки зору – відчути свою впевненість, побачити, що є щось таке, що об’єднує всіх нас, таких різних (див. попередній абзац). Можливо, як то мовиться, в процесі народиться та сама національна ідея, якої нам таки не вистачає (див. перший абзац цих нотаток). Важливо з точки зору екологічної – заповідник є справді унікальним куточком природи на карті країни та світу, і чим відомішим ми його зробимо, тим менше шансів, що наші загребущі олігархи всеукраїнського, херсонського чи ще дрібнішого масштабу зможуть загарбати цю територію під себе. А боятись таки треба.  Чого вартий приклад лише одного ну дуже відомого заповідника в одній з південних областей України! Доки місцевим “крутим” вистачало землі, вони не накидали оком на заповідну територію. Відтак, колектив заповідника на чолі з директором-ентузіастом, маючи мізерні кошти та таку ж увагу з боку держави, облаштовував заповідник, як міг. Але землі ставало все менше, і загребуще око накинуло на заповідну територію. На директора-ентузіаста швиденько “завели справу”, турнули з роботи, пустили ходити по судах, поставили своїх людей, і пішли-поїхали “дерибанити” ласу територію. Тож, аби такого не сталось і з “Асканією”, таки варто поборотись за звання світового “чуда”. Знищити заповідник, який буде планетарною знаменитістю, погодьтесь, буде куди важче.   Отже, з усіх боків, погодьтесь, за перемогу “Асканії” є сенс поборотись.  Тепер про те, чи...  ...Чи є шанс у Асканії? Якщо дивитися з точки зору колоритності чи екзотичності об’єкта, напевне, шанси не беззаперечні. Ніагарський водоспад, ліси Амазонії чи Галапагосові острови, безумовно, можуть вразити уяву пересічного Інтернет-голосувальника куди більше. За ступенем розкрученості – “Асканії” також, поза сумнівами, важко тягатись з озером Тітікака, горою Сінай чи рифами Червоного моря.  Але… Шанс з`являється, якщо ми захочемо цього і об`єднаємо зусилля. Судіть самі.  “Асканія” справді унікальний об’єкт – як в Україні, так і у світі. Так би мовити, три в олдному: “Асканія” – це зоопарк, дендропарк та степ. При цьому степ – найбільший заповідний степ у Європі. Уявляєте – 11 тисяч гектарів ковилового різнотрав`я, якого ніколи не торкався плуг! А де ще відразу, на одному шматкові землі, представлені кілька континентів? В “Асканії” представлені – Північна Америка, Центральна Африка, Середня Азія і, звісно, Європа.  “Асканія” – це півтори сотні дерев та кущів з тих самих кількох континентів, це майже півтисячі видів трав. Це – рідкісні види тварин та птахів, які перебувають у напіввільному утриманні, що вкрай рідко зустрічається у світі. По паркових доріжках розгулюють павичі, токують фазани, кричать папуги. Птахи вільно вилітають зі своїх вольєрів, мандрують на десятки кілометрів і знову повертаються до домівки.  У степ же ви можете виїхати на “Газелі”, і повз вас бігтимуть зебри, ви побачите стадо бізонів, які зупиняються, аби мами погодували малят (а знайомим автора цих рядків якось пощастило побачити, як отелилась бізониха). Поруч з вами пастиметься стадо величних африканських ватусі, красивих великих корів з величезними, майже горизонтальними рогами. Ви зустрінете тут африканських страусів, оленя Давида, який сьогодні живе на планеті лише завдяки зоологічним паркам, тут живіть і найдавніші на планеті копитні, ровесники мамонтів – сайгаки. Гордість заповідника – антилопи. Як водиться, антилопи-канни досить обережні. У себе на батьківщині, в Африці, приміром, вони уникають контактів з людьми. Тут же вони настільки приручені, що дають себе подоїти.  А ще це велика помилка вважати, що степ буває красивий лише весною, коли цвіте.  – Примітивні уявлення про степ, – каже директор “Асканії”, фанатичний патріот заповідника Віктор Гавриленко. – А восени? Тут колосальна кількість птахів. Де ви ще одночасно побачите одночасно більш як сорок тисяч журавлів? Я професійний орнітолог, але бачив їх лише тут, бо тут потужний трансконтинентальний міграційний коридор, через який птахи рухаються аж із Ямалу, Нової Землі, і тут цей коридор звужується, стаючи для них зоною спокою.  В “Асканію” є заради чого їхати навіть узимку, енергійно переконує Віктор Гавриленко. Звісно, у ньому говорить директор заповідника. Але що ти йому заперечиш, коли він у барвах розписує переліт гусей? Сто тисяч гусей, хмара, неба не видно…  Де ми і хто попереду? Тепер про “розклади” в нашій, “E”-групі. Сьогодні ми на 41-тій позиції із 56-ти. Тобто аби увійти до 11 переможців у групі, нам ще треба подолати 30 сходинок. Ого-го, скажете. Але... Якщо підходити прагматично, не таке вже й нездоланне “ого-го”.  Попереду нас чимало об’єктів, які так само не мають гучної світової відомості. Якби не конкурс, чи знали б ми, приміром, про існування національного парку Лоандо із Габону? Чи лісу Гранд-Етанж у Гренаді? Або парку Вірунга з Руанди, яка досі асоціювалася хіба що з громадянською війною. Чим “Асканія” гірша? Знову таки, за рівнем проникнення Інтернету (як відомо, це десь 20 відсотків населення) ми відстаємо від так званих розвинутих країн. Але, погодьтеся, цей рівень аж ніяк не може бути нижчим від країн Африки чи Океанії, чиї номінанти на сьогодні посідають місця в рейтингу значно вищі він нас. Отже, вони змогли мобілізуватись, а ми ні? І нарешті, про “розкручені” об’єкти з тих самих “розкручених” країн, де і рівень проникнення Інтернету в рази вищий (на кшталт тих же Штатів, Канади чи Японії), і туризм розвинутіший, і, чого гріха таїти, англійською мовою володіє трохи більше населення (сайт бо конкурсу англомовний). Погодьтеся, коли починався цьогорічний Кубок УЄФА, за участю іспанських, британських, італійських та інших грандів, хто всерйоз ставився до наших “металістів-шахтарів-динам”? Кубок же, як ми тепер знаємо, поїхав до Донецька.  Можемо, коли захочемо… Як нам цього досягти? Насамперед, треба забути про те, що хтось з “верхів” допоможе нам. Це саме той випадок, коли ні держава, ні уряд, ні хтось інший нічим не зарадять (у бюджеті на таку справу – ані копійки, тож жоден чиновник пальцем не поворухне), якщо нас не запалить сама ідея. Грубо кажучи, маємо по-хорошому розізлитись, зібратись з силами і діяти.  У Сергія Жадана є персонаж – самотня вагітна домогосподарка як лакмус будь-якої серйозної громадської акції. Вона сидить у чотирьох стінах, готуючись до Події подій свого життя, виключена з великого світу, з усіх його справ. Але варто чимось зачепити її, завести… О, тоді проти неї важко!  Певною мірою, кожен із нас у цій справі має відчути себе такою самотньою вагітною домогосподаркою. Сказати собі: це ж треба, це в нашої “Асканії” відбере призове місце якесь озеро Тітікака? А все через мою байдужість, мою самоізоляцію, мою невключеність у конкурс “Сім нових чудес природи”? І в цій ситуації я не знайду кількох хвилин, аби зайти на сайт “Сім чудес України” та проголосувати за рідну “Асканію”? А ще не підіб’ю на це куму (сусідку, колєжанку, сваху тощо)? А ще не вплину на Мого ( чоловіка, брата, свата, коханця)? А ще не черкону по електронці пару слів Людці ( Свєтці, Лєнці, Ірці), яку занесло до Німеччини ( Ізраїлю, Італії, Португалії), аби так само зайшла на сайт та проголосувала? При цьому в нашої “самотньої вагітної домогосподарки” (а ми впевнені, що вона таки здолає свою самоізоляцію) може бути безліч облич та реальних козирів.  Якщо, приміром, ви справді є фанатом Інтернет-спілкування, зазирніть до так званих соціальних мереж на популярних сайтах “В контакте” та Facebook, де вже утворились групи підтримки України. Маєте бажання та натхнення – створіть такі групи в інших мережах. Тусуєтесь у якихось своїх групах за інтересами в Інеті (байдуже, буде це “кіношна”, туристична чи байкерська тусовка) – загітуйте людей із цих груп. Реально маєте контакти з тими, хто залишив Україну заради заробітку чи просто виїхав, вийшовши заміж – чому не нагадати їм про конкурс, тим самим давши можливість відчути свій зв`язок з Україною? Вони ж, у свою чергу, цілком можливо, загітують ще когось із нашої діаспори у своєму Вермонті, Бремені чи своїй Хайфі.  Окрема розмова – Росія. Маєте там друзів, родичів чи знайомих, закиньте їм цю тему. А тема може звучати так: ось дивись, багато хто (насамперед, політики по обидва боки кордону) намагаються посіяти між нами недовіру. Але що нам ділити? Чому ми повинні дивитись з-під лоба один на одного? Тож давай доведемо, що реально підтримуємо один одного.  Конкретно: ми, українці, підтримаємо в конкурсі озеро Байкал, яке номінується на світові чудеса від Росії у групі “Озера, річки, водоспади”. Чи не прикро, що фантастичної краси озеро йде останнім – на 59-му місці з 59-ти? А отже, наші, українські голоси зовсім не завадили б Байкалові. Ви ж, росіяни, у свою чергу, підтримайте нашу “Асканію”. А ще ми разом (адже в конкурсі треба назвати не одне, не два, а цілих сім “чудес”) підтримаємо річку Дніпро. Дніпро був поданий на конкурс від Росії як річка, що витікає саме з російської землі, але чи не символічно, що протікає вона по території Росії, Білорусі та України? А отже, сам Бог велів нам у цьому конкурсі триматися разом. Є й складніші завдання. Відверто кажучи, авторові цих рядків, котрий не є надто “просунутою” людиною в комп’ютерних справах, важко зрозуміти, чи справді прозорим, справедливим та чесним є система підрахунку голосів на офіційному сайті акції. На мій погляд, не дуже. Не бачу тут ні статистики, ні динаміки голосування, ні інших звичних як для такого роду акцій моментів. Крім того, ми практично нічого не знаємо про організаторів конкурсу. За цих умов ми фактично змушені грати в сліпу, повністю покладаючись на порядність групи невідомих нам людей. Але ж бо відомо: довіряй, та перевіряй. Нікого не закликаю бути хакерами чи Інтернет-піратами, але, якщо ви справді вважаєте технічним генієм чи, принаймні, кандидатом на це звання, доведіть це, допоможіть нам, людям нетехнічним. Cпробуйте розібратись, як все там відбувається, скільки нас відділяє від найближчих суперників попереду, скільки голосів мають лідери.  Іншими словами, виступіть свого роду громадським контролером, аби наші голоси ніхто не вкрав, а суперникам не накрутив. Якщо ж виявите порушення, тут вже наша, журналістська робота – донести це до всього світу. Тим самим, в разі відхилень, змусимо організаторів проекту внести корективи в його роботу проекту, чим забезпечимо справедливе врахування наших досягнень, аби нашу перемогу ніхто в нас не відібрав. Чим не можливість застосування відповідних знань та навичок “у мирних цілях”?  Приміром, така ось задачка: ліс Монтан із Сомаліленду, невизнаної держави, яка розпадається, за кілька тижнів піднявся із 56-ї на 18-ту позицію. Хто голосує за цей об’єкт – сомалійські пірати, усе населення країни чи “просунута” сомалійська діаспора? Напевне, “просунуті” люди могли б допомогти в цьому розібратись. Якщо виявиться, що все за правилами, нам залишається лише повчитись у сомалійців умінню мобілізовуватися та згуртовуватись для досягнення спільного результату. Якщо ж не все було чесним – думати, які контрзаходи можна вжити. Одне слово, поле діяльності є для кожного. Масштаби та форми діяльності залежать від вашого бажання, фаху та азарту. Працюєте в турбізнесі – уключіть “Асканію” до своїх маршрутів чи хоча б роздайте інформацію про неї для своїх туристів. Заробляєте на хліб рекламою – скреативте щось цікаве. Коли тобі відвалюють за роботу бабло, звісно, кожен зможе. Тут же можна перевірити себе, коли хочете, на патріотизм. Зрештою, і фах не має значення. Маєте відповідні хобі – “замутіть” флеш-моб, скреативте слоган чи банер, зафільмуйте сюжет чи розішліть по Інету фото. Тим самим приєднаєтесь до людей, котрі вже щось роблять.  До Миколи Томенка, приміром. Він робить це не тому, що хтось поклав на нього такі обов’язки як на віце-спікера Верховної Ради чи представника певної політичної сили (як бачите, ми й тут про неї не згадуємо). Просто вважає це своєю справою, відтак мотається по Україні, організує фестивалі, прес-тури… Хтось дає під його ім`я медіа-ресурси, хтось підключається з власною поліграфічною чи рекламною фірмою. Від епіцентру на ім’я “Томенко” йдуть круги – банери, телеролики, флаєри. Звісно, є безліч людей, які все пояснюють тим, що “Томенко піариться”. Так воно легше, якщо в самого катма ідей та бажання щось змінювати. Приєднаєтесь тим самим і до акторів Анатолія Хостікоєва та Наталі Сумської, дуету Потапа й Насті Каменських, гімнастки Ганни Бессонової, співака Олександра Пономарьова. Ці та інші відомі люди створили комітет громадської підтримки “Асканії” (очолив комітет незмінний “двигун” “Таврійських ігор” Микола Баграєв) і так само докладають багато зусиль для перемоги нашого заповідника.  Для перемоги важливий кожен голос, кожен крок. Член того ж комітету підтримки “Асканії” гендиректор телеканалу ICTV Олександр Богуцький ініціював на каналі появу роликів про заповідник. Шоу-продюсер Олександр Бригінець організовує концерти.  А ще чимало менш відомих людей роблять свої, менш гучні, але від того не менш вагомі кроки. Добрі знайомі автора цих рядків створили туристичний сайт “Тут і там”, де підтримують “Асканію”. Ніхто не сплачував ніяких гонорарів дизайнеру Андрію Петрову, який “запустив” в Інет цікаві та креатині банери. Станіслав Лячинський, скромний чиновник в одній зі столичних установ, агітує за “Асканію” на форумах, в соціальних мережах, його можна о будь-якій порі доби запитати про останню статистику чи про будь-якого з номінантів конкурсу, і отримаєте максимум інформації. Воно йому було б треба?  Отже, до завершення голосування (7 липня) нібито є час. Але не так уже його й багато, аби перемогти. Отже, усе залежить від нас. Під лежачий камінь в Інтернеті нічого не тече. . І без наших зусиль не бачити нам в Україні світового чуда як своїх вух. Тож розізлимо самотню вагітну домогосподарку, заведемо її! Вона має сказати собі: що, ми віддамо перемогу якомусь озеру Тітікака? Чи Тітікаці ( бачите, не знаємо, як навіть правильно писати). Та ніколи! Ніякої Тітікаки. Тільки – Асканія.  А-С-К-А-Н-І-Я. Кажуть, проти неї немає зброї. Олександр Харченко, головний редактор УНІАН, член комітету громадської підтримки заповідника “Асканія-Нова” в конкурсі “Сім нових чудес природи світу” Фото УНІАН

КИЇВ, 15 квітня. /УКРІНФОРМ/. Доля України залежатиме від вибору громадян країни на президентських виборах. На цьому наголосив Президент Віктор Ющенко в інтерв'ю спеціальним кореспондентам газети "КоммерсантЪ", повідомляє УКРІНФОРМ.

Відповідаючи на запитання журналістів щодо того, чи не боїться В.Ющенко, що з приходом іншого президента буде "відкат у демократизації" суспільства, він зазначив: "Я пожертвував достатньо, щоб досягти тих цінностей, у які вірю! Я чотири роки говорив про ці цінності і п'ятий рік говорю. Дасть Бог - буду і шостий, і сьомий, і десятий говорити", - заявив Віктор Ющенко.

Він наголосив, що не ставить собі за мету "подобатися нації". Його завданням є боротьба за те, щоб люди знали про покоління українців, яке було замучено, змордовано. "У цьому місія Президента України", - підкреслив він.

Глава держави також сказав: "Я ніколи не був і не буду хохлом, ніколи не був малоросом і ніколи ним не буду. Якщо мені потрібно буде другу дозу діоксину прийняти, я це зроблю, не відмовлюся. У мене п'ятеро дітей, і я хочу, щоб у мене була можливість сказати їм: "Я передав вам Україну кращою, ніж її отримав".

За словами В.Ющенка, у нього "проста логіка: щоб зробити з народу державу, націю, ми повинні говорити про історію, ми повинні пам'ятати, що в нас є материнська мова, гімн, який слід поважати і співати, що в нас має бути повага до свого прапора".

"Хоч одна людина в державі повинна про це говорити, подобається це вам чи не подобається. Я говорю про це як Президент. А ви мені пропонуєте говорити нації солодкі речі, які додаватимуть рейтингу", - сказав він, коментуючи свій низький рейтинг.

Віктор Ющенко вважає, що потрібно говорити "про те, що зроблено": "Про що ми говорили п'ять років тому, формуючи основи нової політики? Про те, що потрібно прийти до свободи слова. Щоб у нас з'явився журналіст, у якого коліна не тремтять, який може поставити запитання, яке п'ять років тому він би собі в рукав засунув. Ми вже чотири роки живемо в умовах свободи слова. Так, ми ще не досягли кінця шляху, але в нас є прогрес".

"Друге досягнення - свобода вибору, основа демократичного суспільства. Озирніться, за останні роки ми провели дві дострокові виборчі кампанії. Обидва рази на виборах перемогла опозиція, і обидва рази спостерігачі визнали ці вибори чесними", - додав він, наголосивши, що п'ять років тому він "дороги не знав на центральне телебачення".

На запитання, чи бачить В.Ющенко серед кандидатів, які мають найбільші шанси зайняти посаду президента, ту людину, яка може продовжити його курс, він сказав: "Ви задаєте гарне провокаційне питання. Але якщо я на нього відповім, я фактично визнаю відповідь на інше питання. Почекайте, давайте ще повоюємо. Попереду вибори, давайте дочекаємося їхніх результатів".

З мого блогу.

ИЗ ПИСЬМА: «Вот перед нами торжество свободы слова: на экранах телевизоров мы видим, как президенту сообщают об ужасающем падении его рейтинга.
Ему в лицо бросают горькие слова и предлагают освободить народ от его бездарного правления. В ответ — высокомерное пренебрежение. Не смутился, не расстроился».

Украинский избиратель не просто разочарован в президенте Ющенко. Он упивается своим разочарованием. Это чувство объединяет и бандита, и бомжа, и положительного, демократически настроенного гражданина, как автор приведённого письма. Одно это должно заставить нас остановиться на полпути в сию компанию и немного подумать.

Подумаем о вещах, которые большинство, при нарастающих трудностях жизни, не считает первостепенными.

К чему всё время призывают В. Ющенко лидеры русско-советской части Украины? Если одним словом, то — к благоразумию. Он должен благоразумно вести себя с Россией. Не осуждать её за нападение на Грузию, признать созданные Москвой государства, которых никто никогда не признает, кроме Никарагуа. Не упрямиться в газовых переговорах. Оставить навечно российский флот в Крыму. Не называть геноцидом Голодомор. Не чтить Мазепу и Бандеру. Не заботиться о выживании украинского языка, раз это раздражает Москву. Не смотреть на Запад более дружелюбно, чем Путин.

Иными словами, от Ющенко требуют, чтобы он вёл себя, как руководитель УССР. По-другому истолковать адресованные ему основные политические претензии невозможно. Больше всех его не приемлют силы, которые хотели бы, чтобы Украина была чем-то вроде Белоруссии, но без взбрыкивающего Батьки.

И опираются они, эти силы, самое малое на половину населения в Украине и на всё население в России.

Давление России и русскости на Украину, как организованное, так и стихийное, как внешнее, так и внутреннее, не имеет аналогов. Это главное, что нужно держать перед глазами, чтобы правильно обозначить такое явление, как президент Ющенко.

Политика Ющенко — это, друзья мои, не что иное, как политика украинского национального сопротивления. Сам же Ющенко — не кто иной, как вождь этого сопротивления. При таком взгляде всё становится на свои места. Оказываются объяснимыми вещи, которые в противном случае могут показаться странными. Обычный глава обычного государства не может ничтоже сумняшеся обвинить премьер-министра или целую партию в предательстве национальных интересов. А вождь национального сопротивления — может. Для него такое обвинение — самое естественное и, в сущности, единственное, имеющее вес. И можно ли, кстати, не видеть, как часто он бывает близок к истине?

Но... Этого ли от него ждал Майдан?

Мужайся, сердце, до конца... Вождь-то он вождь, национального-то национального, сопротивления-то сопротивления, да на деле почти не существующего... Не оно забросило его на самый верх. Голоса, полученные им на президентских выборах, — это были голоса не за украинство, а за строгий и справедливый правопорядок во главе с неподкупным, непреклонным, современным государственным деятелем. От него ждали, что он станет грозой воров, взяточников и мошенников, что было заведомо никому не по силам, а он стал высокопоставленным украинизатором.

Если всё это учесть, то надо признать, что в роли, которую он сам на себя возложил, Виктор Ющенко сделал очень много. Не это ли он имеет в виду, когда говорит, что знает, чем жил и что оставит после себя? С его уходом почти не существующее украинское национальное сопротивление может стать едва заметным, а может и, наоборот, разгореться. Должны же будут украинцы когда-нибудь осознать правду его правления! В своей стране я словно иностранец... С этим можно жить, но стоит ли?

26.03.2009
АНАТОЛИЙ СТРЕЛЯНЫЙ

http://comments.com.ua/?krit=1238088098

Сьогодні відзначається 200-ліття з дня народження Миколи Гоголя. Вся країна (Полтавщина - зокрема) відзначає ювілей різними заходами, Президен поїхав в турне по Гогольським місцям, блогери друкують замітки з його біографією та життєвим шляхом. По ТВ напевно покажуть фільм з цієї нагоди...

Але, продивившись деякі ресурси, звернула увагу на неодзначне ставлення блогерів та активних в інтернеті осіб до постаті письменника.

Одні називають його зрадником, бо писав твори російською. Інші обурюються помпезністю заходів з нагоди ювілею. Ще одні навпаки - пишаються Гоголем як яскравим представником народу України.

Я особисто вважаю Гоголя визначною і неординарною особистістю, яка своєю творчістю внесла великий вклад в популяризацію всього Українського в світі. Так, він писав не чисто українською мовою, але в той час як такої літературної української мови взагалі не було. Першооснователем у цій справі вважається Котляревський, який першим написав твір (і то - не літературною мовою, а розмовної) українською мовою ("Енеїда"), за ним йшов Тарас Шевченко зі своїми поезіями і прозою.

Але усі вони писали про одне - про світ української людини. І талановито писали. На наш час це вже стало класикою і жодними домислами звідти їх не викреслиш.

Для Вас Гоголь - це... (аргументуйте, будь ласка, свій вибір!)

По мотивам замітки _renny_ у нашому співтоваристві.

Я слухаю багато напрямків музики. Ось одна з

---

моїх улюблених пісень. Стиль пісні - фолк

Дивовижа, але український сегмент усесвітньої мережі українським назвати можна лише насилу. Усі найпопулярніші сторінки та сервіси доступні або ж зрідка у трьох варіаціях (російською, англійською, українською), або ж навіть тільки російською та англійською. Якщо не досить знатися на пошуку, то патріотичних ресурсів годі шукати — не знайдете. "Місця треба знати". Я б хотів поділитися з вами деякими корисними посиланнячками...

Якщо прагнете обговорити з однодумцями проблеми політики, економіки, української мови, історії та культури, а також перспективи вступу до різних міжнародних альянсів (НАТО, ЄС), то вам зарадить Інтернет-форум "Україна понад усе" за адресою tarastokar.uaforums.net. Створений полтавцем Тарасом Токарем, він поволі набуває популярності в україномовному середовищі. Об'єднує представників багатьох регіонів України (від Львівщини і аж до Донеччини), що дає можливість ознайомитися з багатьма точками зору на нагальні питання. Відзначу, що жодного нецензурного слова чи вислову ви тут не знайдете (як і не побачите російської мови), адже адміністрація форуму пильнує за порядком і виконанням правил сайту.

Також заслуговує на увагу свідомого українця-патріота й ресурс hutir.info. Окрім доволі широкого форуму з можливістю викладу власних статей на різні теми, він має файловий архів із українізаторами відомих програм, що дозволить вам створити комфортне українське середовище на жорсткому диску вашого комп'ютера. Тут же можна ознайомитися з новинками кіно, української музики та завантажити їх.

share.net.ua, безумовно, зацікавить тих, хто полюбляє безкоштовно вантажити собі українську музику найвищої "закваски" (ансамблі народної творчості, бандуристи, академічний вокал тощо) та кіно. Ресурс так і називається — "Українська шара".

Хто любить українську музику не тільки слухати, а й грати, стане відвідувачем сайту pisni.org.ua. Тут доступна велика база акордів на гітару для найрізноманітнішої української музики. Мріяли навчитися грати популярні повстанську "Лента за лентою" чи, скажімо, "Гімн Україні"? Тоді вам обов'язково сюди. Усі наявні тексти з акордами каталогізовано за жанрами та виконавцями, а також діє пошук за фразою з пісні, її назвою чи виконавцем, аби вам легше було користуватися перевагами сайту.

Досить цікавий сайт hurtom.com — сайт підтримки всього українського. Тут ви надибаєте кількадесят українізаторів програм, кліпи, музику, фільми українською мовою, патріотичні шпалери на робочий стіл, а також новини, статті та поради і досить ємний форум. Проект було започатковано 7 січня 2007 року, і сьогодні він користується неабиякою популярністю серед патріотів.

Той, хто цікавиться діяльністю ОУН-УПА в Україні, обов'язково мусить зазирнути на oun-upa.org.ua. До вашої уваги посилання на документи, що стосуються діяльності Української Повстанської Армії, інформація про Організацію Українських Націоналістів (від її зародження і аж до сьогодення), повстанська музика, фільми, світлини тощо. Варто відзначити дуже гарне оформлення ресурсу. Доступний з певного часу двома мовами — українською та російською.

Звісно, вищенаведені посилання — далеко не весь потенціал, так би мовити, "патріотичного Інтернету". Якщо вас зацікавить це й ви захочете дізнатися більше, пишіть мені на [email protected], і я обов'язково продовжу тему й триматиму вас у курсі останніх надходжень на полі українського Інтернету.

Богдан КОВАЛЬЧУК.
"Молодь України".

- це нова назва мого форумі http://tarastokar.uaforums.net/ , на якому вже добре чути "Голос людей, які живуть в Україні і думають про Україну".


А ви ще не є зареєстрованим учасником нашого форуму?