хочу сюда!
 

Marina

38 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «патріот»

Василь Спанчак змінювати країну почав з себе – Олег Володарський


Часто питаю у героїв програми про те, чи треба об’єднувати церкву та державу. Василь Спанчак спокійно та виважено відповів мені: «Так, треба»

Я більше не зможу жити без молитви. Вона необхідна мені, як повітря. Задихаюся без допомоги Всевишнього. Не можу надихатися Його мудрістю.

Стою перед вінчальними іконами Матері Божої та Ісуса Христа, згадую тринадцять святих і завжди прошу Отця Небесного захистити Україну. Бачу в молитві своїй передову, засніжені окопи… Прошу за родини загиблих, молю за царство небесне. Зупини війну, Господи! Не карай так дітей своїх. Помилуй!

 

Щоранку та щовечора. Єрусалимські свічки плачуть під образами, щораз сильніше укріплюючи віру, полегшуючи біль моєї стражденної Нації. Наша нація вже не раз підіймалася. Воля або смерть. Піднімемося і цього разу. Здолаємо ворога. І зовнішнього, і внутрішнього. Безкомпромісна історія «ковтає» ненажерливих фарисеїв. Тим, хто живе лише сьогоднішнім, немає місця в майбутньому. В майбутньому України.

Розвіється туман і раптом посеред світлого та божого дня ми побачимо величезну країну. Величну та красиву. Добру та надзвичайно лагідну. Ми, наче діти, протягнемо до неї свої руки, ніжно промовляючи: «Неньо!». Вона посміхнеться і полине до самого Бога сталевим криком душ та сердець: «СЛАВА УКРАЇНІ!».

 

Навпроти мене, ледь помітно посміхаючись мудрими очима, сидів патріот, воїн, націоналіст Василь Спанчак. Ми часто відчуваємо дискомфорт в присутності незнайомих людей. Лише маленькі діти та дуже мудрі дорослі, котрі багато чого бачили і ще більше усвідомили, вміють сприймати незнайомців із доброзичливою цікавістю.

 

Часто питаю у героїв програми про те, чи треба об’єднувати церкву та державу. Василь Спанчак спокійно та виважено відповів мені: «Так, треба». Він пояснює це тим, що людина із самого дитинства повинна знати про Бога. Усвідомлення гріха та сорому повинно бути національним. Це повинно стати невід’ємною частиною національної культури.

 

Василь Спанчак бачив, як діти, пробігаючи повз образ Матері Божої в коридорах гімназії, в якій навчається його онука, хрестяться та, не зменшуючи швидкості, біжать собі далі. І для цих дітлахів це природньо, їх ніхто не змушує до цього. Їх цьому навчають. І, в першу чергу, власним прикладом.

Західна Україна цим і сильна. Вона в цьому категорична. Решті наших співвітчизників цього дуже не вистачає. Ми тільки починаємо все це усвідомлювати. Лише зараз починаємо сприймати історію УПА, Шухевича, Коновальця, Бандери, Довбуша…

 

Забагато крові. Стільки поламаних доль. Стільки могил без хрестів. Від цього може вберегти лише Бог і Україна. Дай нам молитву, Господи, що об’єднає нас усіх в єдиний багатоголосий хор, в якому ми нарешті почуємо самих себе. І кожного. В серці цього воїна Україна. Він в неї вірує безумовно. З молитвою.

 

Василь з побратимом-земляком Володимиром Дублянком і дома,

Подумки я все частіше повертаюся на Західну Україну. Туди, де Україну обожнюють мовчки, без гучних слів. І це не заважає цим людям бути неймовірно добрими, не стає перепоною для того, щоб боронити рідну землю. Навпаки.

 

…і на війні

На жаль, ніхто з нас вже не може сказати, що ми знаємо і чуємо свою Батьківщину. Нас роз’єднали. Цей процес тривав сотні років. А ми за роки незалежності не виправили це. Владним організмам це не вигідно. Розділяй і володій. Наша сила в нашій єдності. Нарешті ми починаємо це розуміти. Вихідці із західних регіонів також воюють на сході, воїни з усієї країни проходять реабілітацію на Західній Україні, а на всіх теренах нашої держави звучать молитви за наших воїнів.

 

Спілкуючись з такими УКРАЇНЦЯМИ як Василь Спанчак, котрі змінювати країну почали з себе, виховавши гідними та чесними дітей та онуків, а потім зі зброєю в руках боронили свою державу я вкотре впевнююся в тому, що в України величне майбутнє. Україна понад усе! Слава Нації!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Василь Спаньчак

https://www.youtube.com/watch?v=ZQBQcmx-ztk&feature=youtu.be&fbclid=IwAR1TR_OxA9i2bJGdEpEWqdUjeitxGno8IP4x-OmRgRm1capS6toww6OwuqA

Капелан Тарас Климович. Патріот. Є в цій людині щось офіцерське

З першої хвилини відчуваєш виваженість та дисципліну. Він приїхав на програму з дружиною. Було помітно, що вони дуже хвилювалися – Олег Володарський

 

«Нехай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його, і нехай біжать від лиця Його всі ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть, як тане віск від лиця вогню, так нехай згинуть біси від лиця тих, хто любить Бога і хто осіняє себе хресним знаменням і в радості промовляє: радуйся, Пречесний і Животворчий Хресте Господній, що проганяєш бісів силою розп’ятого на тобі Господа нашого Ісуса Христа, що до пекла зійшов і подолав силу диявола, і дарував нам тебе, Хрест Свій Чесний, на прогнання всякого супротивника. О Пречесний і Животворчий Хресте Господній, помагай мені зі Святою Владичицею Дівою Богородицею й зо всіма святими завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!»

Споруда першого православного соборного Свято-Воскресенського храму Рівного проіснувала 150 років і згоріла в полум’ї страшної пожежі 12 червня 1881 року, яка знищила більшу частину міста. Закладання споруди Свято-Воскресенського соборного храму міста Рівного відбулось 30 серпня (старим стилем) 1890 року за участю Олександра III 20 жовтня (8 жовтня за ст. ст.) 1895 року відбулось освячення новозбудованого православного собору. В 1962 році у приміщенні Свято-Воскресенського собору відкрито музей наукового атеїзму. 3 квітня 1988 року приміщення собору повернуто православній церкві.

https://www.youtube.com/watch?v=si-dBvsDctc&feature=youtu.be

Сонячного та спекотного дня Храм в центрі тихого та лагідного міста Рівне заспокоював душу. Це була остання локація західноукраїнського циклу проекту «Сповідь». Рівне – надзвичайно затишне місто. Особистий секретар архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона Юрій Качан дуже відповідально поставився до допомоги в організації програми. Така підтримка надає особливого змісту тому, що ти робиш для країни. Це об’єднує. Надає сил та наснаги.

 

Капелан Тарас Климович. Священник. Патріот. Є в цій людині щось офіцерське. З першої хвилини відчуваєш виваженість та дисципліну. Він приїхав на програму з дружиною. Було помітно, що вони дуже хвилювалися. Мабуть всіх налаштовує на серйозний лад розмова про Україну і націю, сповідь перед Богом і людьми. Та отець Тарас впорався. Зумів залишитися щирим та відкритим, не зважаючи на хвилювання. Він ПАТРІОТ.

Не знаю, як передати словами те, що почув душею. Це навіть не відчуття і не впевненість. Це ЗНАННЯ на межі усвідомлення Бога в душі цієї людини. Цей чоловік здатний на Вчинок. І я більш ніж впевнений, що рано чи пізно йому випаде нагода його здійснити. Він готовий жертвувати. Він істинно усвідомлює своє служіння в Господі.

 

Майже через півроку після нашої зустрічі я пишу про нього, та все ще відчуваю нашу розмову, як важливий елемент мозаїки мого життя. Не буває випадкових людей. Дивлюся його світлини – туристична романтика, ліс, гори, гриби, а поряд фото богослужінь, храмів… І в мене в душі неймовірне тепле відчуття дитячої дружби, я лише повторюю: «Дай Боже тобі, Брате! Дай Боже твоїй родині! Дай Боже твоїй Батьківщині, Українцю!»

Сила цієї землі в нас самих, в наших стосунках між собою, у здатності поважати та любити одне одного. Та лише найсильніше з нас здатні жертвувати. Нам так не вистачає тривожної кнопки «УКРАЇНА». Це повинно бути вище за нас. Духовніше. Тільки так ми зможемо подолати диявола. Іншого шляху немає. Не існує.

І лідер нашої нації має бути людиною побожною, глибко віруючою. Тоді в нас все вийде. Щоранку і щовечора ми повинні присягати Господу в Молитві, відчуваючи в ній голоси своїх побратимів. З цієї молитви починається Україна. Цією молитвою дихає наша земля. І церковний набат, як символ радості каяття та прийняття Христа.

 

Щастя тобі, брате Тарасе! І нехай будуть щасливими твої прагнення в Господі. А я вклоняюся честі та силі духу священника і капелана Тараса Климовича.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Тарас Климович

www.youtube.com/watch?v=49sbT8ctFUM&feature=youtu.be&fbclid=IwAR1hcmiAYB34uR1lWYSbcUbyDZPr_4e0_R7NuXWbFU7-yPXrkjinR-QEjqg

Богдан Гавриляк – гарний батько й сім’янин та люблячий дідусь


 Богдан Гавриляк сповідується матері-Україні і людям, кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри – Олег Володарський

Ця молитва дісталася Богдану Гавриляку у спадок. В його родині старовинні ікони та молитви зберігаються поряд із фотографіями поколінь предків. Береже. Шанує. Пам’ятає. Цікава людина. Неспокійна. Бунтівна.

 

Він гарний батько, чудовий сім’янин і люблячий дідусь. Ми дружимо. Обмінюємося думками, спостерігаємо одне за одним.

Одного дня я зателефонував йому і запропонував записати програму. Була помітна пауза. Мовчання. І, нарешті, згода.

 

Дуже цікава риса програми «Сповідь» – вона урівноважує в людині різницю між дискомфортом переживань та бажанням щось змінювати в своєму житті. Тоді, коли людина не просто живе і розмірковує, чи навіть захоплюється своєю індивідуальністю, а коли нарешті усвідомлює, що десь зовсім поруч живе його рідна Нація, котрій він готовий сказати правду.

 

Він сповідується матері-Україні і людям, він кається Господу у тому, що він не жив до самої крайньої точки своєї віри. Він мовчав і сердився. І носив в собі біль поколінь.

Обурюватися через те, що відбувається на кухні за чашкою чаю, жалітися на сьогодення – це найпростіше. Складніше – ставши на ноги, твердо і усвідомлено звернутися до Ікон і на чистому подиху звернутися до Українського суспільства і сказати про найдорожче, найчесніше.

Найбільша релігія – це добро. Найбільша довіра – це відкритість думок і прагнень. І коли нашу Батьківщину намагаються розшматувати як ззовні, так і з середини, ми не маємо права мовчати. Байдужість – це злочин. Це найстрашніший гріх!

 

Богдан Гавриляк воював з системою не на жарт. Суди, моральний тиск, безсонні ночі. І, коли ми почали діалог, він раптом видихнув…

Мені здається, що він ясно відчув, що десь на підсвідомому рівні ми воюємо самі з собою. Лише тому, що держава не працює. Не працює для нас. Для суспільства. Багато бруду. І бруд відверто кремлівський. Особливо важко це відчувати у Львові, адже це місто-Бунтар, котре не приймає нічого радянського. Та, на превеликий жаль, є нащадки диявола. Червоного диявола. С жорстоким обличчям, спотвореним знаком безбожжя. Цій людині неймовірно болить те, що відбувається в країні. Тепла людина. Життєрадісна. І, що найважливіше, віруюча.

 

Він знає історію багатьох поколінь своєї родини. Цього українця ніхто і ніщо не змусить жити всупереч його культурі та автентичності. Проте найбільше враження на мене справили родинні цінності, що передаються в сім’ї Богдана з покоління в покоління, і які так ніжно плекає він сам.

 

Спокійний, тихий і душевний діалог, котрий я запам’ятаю надовго. Після зйомок передачі пан Богдан зробив нам неймовірний подарунок. Старовинний дворик в самому серці Львова, старенька, проте напрочуд охайна квартира. І, власне сам подарунок, зустріч з неймовірною пані Стефанією (та про це трохи згодом).

 

Як тільки ти з любов’ю, Молитвою і Господом звертаєшся до своєї землі, вона відкриває тобі небачений раніше вимір надсильної духовності. Варто лише попрохати Бога… Треба лише сильно та щиро молитися…

Серед нас живе ніким не знищена і незламна ВІРНІСТЬ, ВІДДАНІСТЬ і ЛЮБОВ. Рівень цієї любові надзвичайно високий. І народжується він під час недільної молитви. Цим величний Львів. Він молиться за Україну!

Наша основна мета – запалити свічки під іконами навіть у найвіддаленішому селі та в найменшому містечку. На передовій. В дорозі. в лікарнях та школах. Нам вкрай необхідний загальний егрегор національних прагнень. І не важливо якої релігії та якої конфесії. Ми, українці, велична нація і приймаємо з любов’ю усіх. Тільки першими словами цієї Молитви повинні стати Бог і Україна.

 

Дідусь Богдан Гавриляк виховує справжнього патріота. По-українськи. З повагою до заповітів предків та любов’ю до Батьківщини. Нехай буде Мир та Щастя в нашій з тобою країні, Богдане!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Богдан Гавриляк


https://youtu.be/ii-N0z8nUjI

Олег Володарський: Отче Василю, я вдячний долі знайомству з Вами


Запевняю капелана Василя Мандзюка в тому, що я не стану зраджувати ту частину моєї рідної Нації, котра молиться в католицькій церкві

«Христос – це нове Життя. Христос – це все. Він – радість, Він – життя, Він – світло, світло істинне, Він робить так, що людина радіє, прагне височінь, бачить все, бачить всіх, вболіває за всіх, хоче, щоб всі були разом з Ним, і всі – поруч з Христом».

В тиші осіннього вечора вже відчувалося наближення похолодання. Природа готується спочивати, а люди знову вчаться цінувати тепло та затишок. Спогади повертають мене на звивисті дороги до Міжгір’я, де живе капелан Василь Мандзюк, священник Української Греко-Католицької Церкви.

 

Строгий священник. Гострий, наче лезо. Великий патріот. Його відповідальність та серйозність не заважають йому бути духовним пастирем і доброю людиною. Людиною від Бога.

 

Не легко писати цю статтю. Ми давно дружимо і з великою повагою ставимося одне до одного. І коли мені не вистачає слів мудрості та розуміння Бога, я по-дитячому відверто та щиро звертаюся до отця Василя.

 

Хтось, хто з постійними наріканнями спостерігає за програмою «Сповідь», вигукне: «Ну, нарешті він порушив правила християнської моралі!». Ні! Жодним чином не порушив, звертаючись до священика іншої церкви. Не зрадив Господа. Не пішов проти Віри. Всупереч усьому, вирішив подати руку… другу, брату, українцю, воїну світла!

І готовий встати поряд з цією людиною, готовий свідомо йому сповідатися.

Він мій брат – такий самий українець, як і я. Просто історія нашої країни склалася так, що він католик. І таких віруючих українців у нас багато.

Ми прагнемо Миру, завершення, війни. Так хочемо почути тишу щастя! І при цьому так не хочемо торкатися до хворобливих історичних шрамів. Ворожі сусіди сотні років намагалися розірвати нас на шматки, прагнучи знищити нашу суть – українство, проте так і не змогли роз’єднати Націю. Це – найважливіший постулат всередині нас. Україна – найбільше та найсвятіше з усього, що ми маємо. І в ній проживають етноси, кожен з яких молиться своєму Богу. І ми зобов’язані поважати та цінувати це.

А в душі у кожного з нас величезна любов Ісуса. І коли-небудь, де-небудь, як-небудь…мудрі патріархи Українських Церков почнуть думати про те, що нам надзвичайно важливо об’єднати церкви. Заради єднання Нації. І ні в якому разі не можна нікого звинувачувати. Ми були слабші за обставини. Намагалися вижити. Рятували культуру, спадковість, пам’ять поколінь.

І ось саме зараз, коли на фронті в окопах пліч-о-пліч воюють католики і православні, українці і євреї, грузини і татари, бойки і лемки, ми не зможемо принизити себе неповагою до дещо інакшої, ніж наша, Віри. Ми вже інші. Ми тепер знаємо, що лише любов до Господа та Батьківщини зможе не дати нам перетворитися на кровожерливих та заздрісних московітів.

Нам навмисне паплюжать історію, аби ми не простягнули руки одне до одного. Нас так хочуть змусити бути байдужими та ненажерливими, скупими та злими. Хочуть поселити в наші серця ненависть.

 

Мій Храм – УКРАЇНСЬКИЙ. Моя молитва – любов. Мій вибір – сягнути душею, сповідатися священику Василю Мандзюку. І запевнити його в тому, що я не стану зраджувати ту частину моєї рідної Нації, котра молиться в католицькій церкві. Просто не зможу. Господь не дозволить.

Вклонюся їх іконам, стану на коліна перед Святою Дівою Марією і побачу в ній свою рідну Божу Матір. І почую в тихому плачі єрусалимської свічки: «Не розділяй нас, не ображай в собі господа свого Ісуса Христа!»

 

Отче, я вдячний долі, що Ви істинний і справжній Українець. Отче, жоден священик Київського Патріархату не дозволить собі завадити мені любити та поважати Вас, як свого Брата.

Пишу ці рядки, і бачу мудрі та люблячі очі священиків та мудрість свого Храму… Отче, між нами немає різниці. Немає і не буде. Це всього лише зла та несправедлива історія, котру нам за нашої мовчазної згоди писали переможці.

Ми Українці, і саме це сьогодні робить нас сильнішими. Ми зобов’язані вижити. Україна – величезний і світлий Храм. Господь єдиний. Те, чи зможемо ми віднайти вхід в цю святу обитель, залежить від усвідомлення нами своєї любові. Ми можемо і не заходити в цей храм, ставши просто неба і почавши читати молитву українською. Головне разом. Надважливо – взявшись за руки. І найсвятіше – з Господом.

Лише так ми відвоюємо себе у сусідньої недоімперії. Лише так відновимо наші території, нашу історію, нашу культуру, нашу генетику. Благословіть, Отче!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Василь Мандзюк

https://youtu.be/emFOniBeheY


Богдан Гаврилишин – людина, котра славила Україну на весь світ

24 жовтня 2016 року о 5-й ранку в 90-річному віці пішов з життя видатний українець Богдан Дмитрович Гаврилишин. Людина з великої літери, людина, котра внесла вагомий вклад у розвиток країни, людина, котра піклувалася про майбутнє нашої держави, людина, котра славила Україну на весь світ.

                                   

Україна сумує за видатним українцем, але Тернопільщина сумує особливо, адже народився Богдан Гаврилишин у нашому краї, в селі Коропець біля міста Монастирська.

У ті роки Тернопільщина була під владою Польщі, тож він три роки навчався у початковій школі села Жизномир. Згодом — у Бучацькій польськомовній гімназії. З вересня 1941 року навчався у Чортківській гімназії, а з1943 року – у Дрогобицькій гімназії.

                                     

Під час Другої Світової війни у 1944 році його забирають до Німеччини. Після війни він потрапив у табір переміщених осіб. Там навчався, здобувши середню освіту.

З 1947 року Богдан Гаврилишин переїхав до Канади. Спочатку працював лісорубом, згодом – офіціантом. Але його як обдаровану особистість вабила освіта, тож він першим із повоєнних емігрантів вступив в Університет у Торонто і здобув диплом інженера та диплом магістра.

Після університету і декількох років роботи в міжнародній компанії Б. Гаврилишина відрядили на навчання у Міжнародний інститут менеджменту в Швейцарії. З 1968 року він став директором цього навчального закладу, яким керував 18 років, виховав велику плеяду спеціалістів вищої кваліфікації для сотень компаній в усьому світі.

Оскільки Гаврилишин був талановитим економістом, то завжди вів активну наукову і громадську діяльність. У 1980-х роках його вибрали членом Римського клубу, Міжнародної академії менеджменту, Світової академії мистецтва і науки. Також його удостоїли ступеня доктора економіки Університету Женеви і Університету Альберти, а також дали почесну відзнаку Університету Торонто.

На рахунку Гаврилишина-науковця понад 100 статей, участь у конференціях та семінарах у 70 країнах світу, а одна із його книг «До ефективних  суспільств – Дороговкази майбутнього» набула світового значення і перекладена вісьма іноземними мовами.

У 1988 році Гаврилишин виступив із ініціативою створення міжнародного інституту менеджменту у Києві (МІМ-Київ) під егідою Академії наук України. Цей заклад першим почав готувати в колишньому Радянському Союзі магістрів бізнес-адміністрування.

За участі Богдана Гаврилишина в Україні були створені благодійні міжнародні фонди «Відродження» та «Міжнародний центр перспективних досліджень».

                                     

Богдан Гаврилишин був економічним радником українських президентів, прем’єр-міністрів, спікерів парламенту.

Його трудову діяльність високо оцінили і в Україні, і в світі, тому що все своє довге життя він присвятив Україні.

19 жовтня Богдан Дмитрович відсвяткував свій ювілей. Він прожив 90 років, за які встиг зробити багато можливого і неможливого. Адже його життєве кредо: «Мрій глобально – дій локально» і відзначає весь життєвий шлях.

Як повідомляє Благодійний фонд Богдана Гаврилишина: «Останні хвилини свого життя Богдан Дмитрович провів у родинному колі у своїй квартирі в Києві».

Прощання з Богданом Гаврилишиним відбудеться 28 жовтня у храмі на Аскольдовій Могилі у Києві з 16.00 до 22.00.

Після кремації прах упокоять в Женеві.

Світла пам’ять Великій людині, котра жила задля своєї держави! Такі люди не вмирають. Вони живуть, доки живе пам’ять про них.

http://patriot.te.ua/pres-tsentr/novyny/117-bohdan-havrylyshyn-liudyna-kotra-slavyla-ukrainu-na-ves-svit


Прощай Росія неумита


Михайло Лермонтов, Переклад Юрія Клена,
узгоджено з ІІІ тисячоліттям

Прощай, Ерефа неумита,
Країна рабства і панів, -
І ви, мундири, злотом шиті,
І ти, народе батраків.


Хоч, може, у кавказьких пущах
Сховаюсь від царів лихих,
Од їхніх зорів всевидющих,
Та від ушей, таких чуйних.

З території РФа вівся обстріл комплексу Саур-Могила https://www.youtube.com/watch?v=Axma9oMee7A 

Ты одессит, Мишка!

Світлина від Valentyn Melia.


Ты одессит, Мишка, а это значит
что не страшна тебе бандитская орда!
Ты начинай, Мишка! Народ подхватит -
Майдан не падал, Мишка, духом никогда!

Причина вбивства Олеся Бузини

Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4

Здається Петлюра якось сказав, що українці є патріотами по черзі.

Вірою і правдою служив Петру Мазепа, але прийшов час і він приклав зусилля на створення самостійної Української держави.

Майже три сотні відділів „бандерівців” було сформовано у Москві лише на 1944 –й рік. Немала їх частка була знищена спецпідрозділами есесерії заради агітаційних цілей. Заради навернення місцевого населення Західної України проти руху національного опору. Заради сбору „свідчень” про жорстокість бандерівців до власних людей, дітей, вчителів, лікарів Сходу України.

Вірою і „правдою” служив комуністам Ярослав Галан, але вичерпав свій час, можливо, щось з написаного не сподобалось комуністам, можливо, вирішили замінити його на іншу фігуру, і робиться спецоперація по його ліквідації. В ній бали участь і агенти НКВД, задіяні в то з українцями, яких треба було зобразити монстрами, для навернення на стезю комуняцького агента майбутнього вбивцю Степана Бандери.

Океан нервів вимотав з земляків, з українців і Олекса Бузина. Але цей ефір поставив на ньому хрест рукою Москви.

https://www.youtube.com/watch?v=Rin6DSos-dM

http://obozrevatel.com/politics/79162-na-svoem-poslednem-efire-buzina-sravnil-ato-i-dejstviya-rossii-v-chechne.htm

Усі агенти Москви, явні, які звідтам мають копійчину, і не явні, які й не знають чиї вони агенти, рано чи пізно Москвою знищуються. Знищуються просто „заради чистоти експеримента”. Вони можуть раптом відкрити очі, і зрозуміти хто і для чого і коли їх використовував, тобто побачити „сіть”.

Та „відкривати очі на то хворому українському суспільству” навряд чи варто. Ворогів на жаль до біса. Хай хвилюються, мандражують.

 

/* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman";}

бандерівець в Петербурзі)


Вулицями російського Санкт-Петербургу їздить Toyota з вишиванкою і написом на задньому склі «Я вимагаю вивести війська РФ з України».
Сміливий петербурзький автолюбитель, крім наклейки із закликом на задньому склі, прикрасив своє авто вишиванкою і наклейкою з логотипом урядової партії «Єдина Росія» і написом «Проти партії шахраїв і злодіїв».

Патріотичне проповідування.

Патріотичне проповідування - характирезує справи народу, батьківщини, суспільства, держави у світлі Божого Об'явлення.

Мета даного проповідування - формувати патріотичну поставу в християн.

Характиристика:
1. Пробудження свідомості нороду.
2. Формування спільноти народу, пізнання духа народу, його цінностей.
3. Моральна оцінка політичної діяльності.
4. Виховувати постави до виконання суспільних обов'язків.

Зміст патріотичного проповідування:
- Пригадувати важливі дати для народу.
- Родина - велика вартість народу.
- Літургія - спільна справа Божого народу.

Наш професор о.Йосип Щипа завжди говорив, що важливо пам'ятати засаду "екологічної проповіді" - незатруїти. :)

На завершення хочу поділитися висловлюванням о.Андрія Лютера з Любліна, котрий у 2000 році давав реколекції для семінаристів і він між іншим сказав був цікаву дефініцію про те, хто є патріотом. Отже, за його словами, "патріотом є той, хто критично думає про свою Батьківщину!"

Перед нами велике поле для праці....
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая