У даній статті мені хочеться розказати про «розум»
Всесвіту, ймовірність зустрічі з інопланетянами та дати відповідь на запитання:
до чого нам готуватись? Які ми, люди? Що варто змінювати? І, взагалі, що
потрібно робити, щоб стати більш позитивними?

Розпочну з того, що людина не завжди знає до чого вона
прагне. Більшість просто пливе за течією, мало що створюючи для загального
блага. Відповідно, людина, яка знає, чого хоче, йде на кроки, які не завжди
подобаються оточуючим.  Нині такі народно - популярні поняття як «підстава», «кидалово», «лажа» стали буденним явищем і сприймаються як належне. Іноді, йдучи до мети, а, особливо, коли ця мета – гроші, люди не цінують навіть життя інших. Життя, яке нам з надією і сподіванням дала матінка-природа, а ми за це їй так своєрідно дякуємо. Більше
того, не забуваємо забруднювати відходами навколишнє середовище, змінюємо
природній ландшафт на свою користь, змінюємо русла річок, тестуємо різного роду
вибухові пристрої й т. д.  Не зважаючи ні на що, довбемо, копаємо, спалюємо, зрізуємо, закидаємо, заливаємо… А посадивши одне деревце, з гордо піднятою головою, дивимось на нього аж хвилин 5 і… знову довбемо, копаємо, спалюємо, зрізуємо, закидаємо, заливаємо…

Дивно, але чомусь в людини нема такого природного
гальма, як, наприклад, у тварин. Скажімо, вовки (та й будь-які інші хижаки),
коли ділять щось - територію, самку, здобич, -
починають застосовувати свою зброю: погляд, рик, позу й, в останню
чергу, жахливі щелепи, а вже потім наносять ворогу важкі поранення. На перший
погляд, дивно: замість того щоб добити пораненого, вони завжди відпускають
його. Виникає питання: чому? Та все просто. На підсвідомому рівні навіть
тварина розуміє – чим більше особин, тим більший шанс виживання роду. Тобто цінується
кожна особина, чого не скажеш про рід людський. Тут ситуація зовсім інша.
Застандартизовані та «заамериканізовані» мізки людей уже настільки перенасичені
низькопробною літературою, телебаченням, де тільки й показують, як не війни, то
секс, як не нудні шоу, то ще якийсь, вибачте, непотріб. І чим далі – тим гірше.
Таке відчуття, що тільки жорстокість та секс людям цікава. Кожного дня таких людей стає більше. Скоро навіть
думати самостійно перестанемо. За нас міркуватиме стандартна дія при певній
ситуації. Кому ж це вигідно? Та напевно, 90% з вас скажуть, що керівникам
найвищого рівня. Навіщо навантажувати себе? Натиснув кнопку –всі проголосували
за те, що потрібно; натиснув іншу кнопку – всі стали на когось злі й пішли
війною; натиснув ще раз – всі працюють задарма заради країни та благих цілей…


Ніхто у Всесвіті не знищить нас, окрім нас самих.
Тільки людина не цінує середовище в якому їй дозволили жити. Велике питання:
хто людині заважає жити на планеті Земля? Правильно! Це не тварини, не природа.
Це інші люди. Напевно, саме у зв’язку з цим інопланетяни, які прилітають на
Землю, подивившись, жахаються і не вступають з нами в контакт, а беруть якусь
одну особину та досліджують її. З людством можна буде вільно спілкуватись, коли
воно від теперішнього стану, потрошку почне змінюватися в правильну, кращу  сторону, володітиме високими моральними
якостями, а саме: любов до ближнього, бережливе ставлення до природи, обдумані
дії щодо своїх вчинків та різного роду позитив. Я не маю на увазі релігію в
тому вигляді, в якому вона існує зараз, а первинне її ядро, самі принципи,
канони  викладенні в
книгах-першоджерелах. Там багато правильних речей, про які сучасна людина давно
забула. Взяти, наприклад, молитву. Вона робить свою справу, коли, скажімо,
страшно, відволікає людину від болю та спрямовує увагу в правильне русло. Як
результат –  страх проходить, бо людина
налаштовує себе так сильно, що будь – яка боязнь відступає. Взагалі я вважаю,
що людина може все, чого тільки захоче: екстрасенсорика, телепортація, телекінез,
матеріалізація думки. Просто варто по-справжньому захотіти. Ви заперечите: «Та,
що ти кажеш?!…». Просто, мозок будь-якої людини настільки забруднений
непотрібним, що вона не може усвідомити, що може все, включається
"здоровий глузд" який збиває всі старання. От і виходить замкнене
коло.

Цю всю мову я веду до того, що інопланетяни на нас
дивляться як на дикунів або вірус, який з’їдає свою ж планету. Це у випадку
коли прилетять до нас позитивно налаштовані "зелені" чоловічки. А
якщо негативно, то напевно перетворять нас в рабів, або просто доведеться
переглянути пункт, в якому я говорю про те, що знищити людей можуть тільки
люди. В будь-якому разі - надіємось на краще J, якщо вони за нами наглядають і не вступають в
контакт або не знищують, значить у Нас є шанс на гарне життя, що просто
прекрасно. Гадаю, якщо вимкнути все телебачення, то через років 100 з нами
можна буде поговорити і про позитивні речі які, як не дивно, нас оточують.

Розглянемо ситуацію коли Вони прилетіли до Нас,
вийшли  на контакт. Як себе поводити? Що
Їм казати? Що подати?


мал.1

Думаю, триматися потрібно спокійно, без різких рухів,
говорити розмірено та чітко. А найстрашніше, чим їх пригощати? За нашими
традиціями – це основне! Для них наші Земні звички можуть бути образливі.
Наприклад, поглянемо страву на малюнку 1. Яке воно для Вас? Гарненьке смачне
курча, з грибочками та петрушечкою, морквочка, помідорчик… Як сказав би
американській П‘янкі: «Ямі, ямі..»…
Нагадаю, поки Ви не з‘їли курочку, так вона виглядає
для нас, апетитна, хрумка, і просто смачна, повільно розрізаєш її ножичком, по
шматочку кладеш до рота , насолоджуючись розжовуєш. М-м-м!

Для інопланетян вона може мати просто мерзенний
вигляд, як, наприклад, на малюнку 2.





А якщо ми будемо наполягати, щоб дорогі гості
пригощались, може вийти «ШКАНДАЛЬ».


Цікаво, скільки людей посмакували б такою стравою? Напевно,
небагато, так,  декілька екстрималів ;).
Тут головне – «не попасти в просах», можливо, вони, знаючи, що на Землі їх
почнуть пригощати всякою смакотою, візьмуть своїх харчів, наприклад якогось
Аргітанського Пентрупса під Огигейським Жабсом з тонкою ноткою Сечуанського
Калондосу, смакота, напевно. Хотів би я побачити цю страву…

Тобто, при зустрічі виходить потрібно мовчати, не
ворушитись, нічим не пригощати і взагалі не існувати, а то жахне бластером і
поминай як звали. Страх! Не лякайтесь, якщо інопланетяни прилетіли, вони напевно
знають, що у нас на Землі твориться, бо вони ж розумні створіння, а розумні
спочатку придивляться до всіх нюансів життя на планеті і лиш потім підуть на
контакт з HOMO DURIANS. Я ж надіюсь, що на їх думку люди будуть найрозумніші на
планеті Земля.


А чи можна вважати нас корінними жителями землі?
Точної відповіді на це питання поки ніхто не дав, як не дивно, не вистачає
археологам проміжної ланки між людиноподібною мавпою та сучасною людиною. Усе
це наштовхує на одну думку. Ви вже здогадались на яку? Так, нас сюди привезли й,
можливо пораються з нами, як з курчатками в інкубаторі, дивляться, як ми себе
поводимо в різних ситуаціях, які принципи в житті використовуємо, вивчають наші
дії… А вийдемо з-під контролю, знову жахнуть по нам «променем смерті», і в
святих писаннях напишуть: прийшов Армагедон і знищив все на світі. Хоча це так
не практично –  знову завозь рослинність,
населяй тваринками, доставай клонів типу Адама і Єви, знову чекай, поки ті двоє
будуть старатись на благо суспільства, вирощуючи жителів планети до потрібної
кількості, щоб знову розпочати дослідження. Правда, нераціонально. Так розумні
не поступлять. Вони краще організують війну, між двома великими скупченнями
людей, і вони самі себе переб‘ють, тим самим набагато зменшимо популяцію особин,
роблячи такий собі природний регулятор. У мультику про Козаків, один з таких
методів був використаний Дулею між двома кумами.


Перший сценарій, по якому був, можливий розвиток
подій, я привів вище, другий буде такий:

Далеко-далеко в космосі, в одній великій Галактиці йде
страшна війна між двома вселенськими військовими флотами людей, Монтекіанці та
Капулетіанці. От при сеансі відео зв'язку молодий Принц Короля Монтекіанців
побачив за Королем Капулетіанців їхню прекрасну принцесу, і в серцях обох заграла
музика кохання. Підпільно зустрівшись один з одним вони вирішили дременути від
своїх батьків, війни і вічного непорозуміння. Довго літали просторами Всесвіту,
доки не натрапили на одну планету, яка була третьою по рахунку від Зірки.
Просканувавши об‘єкт, зрозуміли, що на ній можна жити, всі параметри потрібні
для виживання на планеті присутні. Спустились, оселились, постарались, і ось я
тут перед вами набираю цей текст. Ну як, правдиво? Напевно, і такий варіант не
можна списувати з рахунку. У Всесвіті стільки варіантів, що навіть
найфантастичніше десь має існувати, і так само думає про нас, і каже: «Та ні
фіга, я в це не вірю!».


Так усе ж таки, для чого люди живуть на цьому
прекрасному світі? Невже тільки для того, щоб абияк повчитись наукам, напхати
собі шлунок, випити, потанцювати, дати комусь в пику, отримати самому, зустріти
своє кохання, розмножитись декілька разів, та й спочинути з миром?

Та напевно, ж НІ! Тоді ЩО? Що й для Чого? Коли і Чому?

Відповідаю:
Людина протягом свого життя, що б не робила, як би не жила, накопичує
знання – найважливіший фактор розвитку людей, тварин і природи. Коли людина
помирає, вона не може просто зникнути. Як відомо, ще в 18 ст. Ломоносов Михайло
Васильович сказав: «Ніщо нізвідки не виникає, і не зникає безслідно». Тобто
знання та мудрість, зібрані протягом життя, передаються у Вселенську базу
даних, яка використовує їх для розвитку вищого буття, духовного та
матеріального простору. Думка людини тут може бути страшною річчю. Позитивна
думка додає Вселенському інтелекту розвиток та силу для боротьби з негативними
думками, які руйнують базу даних. Можна сказати, що позитив - це комп‘ютер з
антивірусним програмним забезпеченням, який постійно оновлюється позитивом, а
негативна думка - це вірус, який робить збої в цій базі й також постійно
оновлюється. Не секрет, що на ПК, коли вчасно не оновишся, може потрапити вірус
і знищити всі дані назавжди. Можливо, це і є пояснення таких подій, як великий
вселенський вибух (в який, якщо чесно, я сам не вірю, згадуючи Ломоносова але
зараз не про це), що перевстановлює операційну систему з повним форматуванням
дисків. Але не все так погано, адже більшість вірусів спокійно ловиться
антивірусним ПЗ, а менша частина хоча б детектує і показує їх присутність. Так
що, людина має вибір у способі життя. Відомо, що людство розвивалось
«поштовхами», ті люди які складали постулати, теореми, закони, щось виводили,
майстрували –  уміли підключатись до
вселенської бази, яка, в свою чергу, їх наповнювала знаннями, постійно даючи
можливість не згаснути людській расі.

Потрібно пам‘ятати, думка матеріальна, Ви творите свій
світ навколо. Тільки обережно із цим, не нашкодьте собі і навколишнім!

А чому ми не цінуємо речовину, якої найбільше на
поверхні Землі, хіміки назвуть її Н2О, а прості громадяни кажуть
ВОДА. Адже без золота, грошей, авто, Інтернету - прожити можна довго, без води,
всього лише, дня три. Якщо жителі планети, такими ж темпами, будуть її так не
раціонально використовувати, то із-за води скоро будуть війни, це скоро
буквально вже на носі, ще років 20 порозливаємо, почнемо платити великі кошти
за чисту воду, а не за нафту, газ, інші ресурси Землі. У майбутньому, той хто
буде володіти водними ресурсами, буде керувати світом. І я, НЕ перебільшую. Але
вода, це не тільки продукт споживання, а й індикатор позитивного чи негативного
настрою на планеті. Пояснюю, Японський вчений Масаро Емото (Masaru Emoto)
довів, що у води є пам‘ять і вона здатна змінювати структуру при направленні на
її подразника, у вигляді звуку, думки… Тобто вода на всій планеті являє собою
великий конденсатор, який збирає позитив та очищається від негативу. За
допомогою цього висновку, можна здогадатись, чому з‘являються льодовикові
періоди на Землі, цунамі, потопи… Вода очищується від негативу, який люди так
полюбляють і кожного дня ковтають його з новин, від інших людей, та й від самих
себе. Потрібно серйозніше ставитись до навколишнього середовища, воно НАМ
потрібне, а не навпаки. Згадується вислів, водночас правильний і грубий, на
мові оригіналу звучить так: «Берегите Природу - Мать Вашу!».

Повернемось до інопланетян. Маю надію, що вони,
прилетівши до нас, поділяться Вселенськими істинами, відкриють, нарешті, людям
очі на, дійсно правильне життя, дадуть поштовх до нового розвитку, духовного,
фізичного, технічного. Будемо ми жити довго й щасливо, доки не прилетять інші й
не скажуть, що перші нам уже довго брешуть. Ми ж знаємо, що добро завжди
перемагає …

   Ось вкотре порпалася в своєму столі та надибала відкладений колись у найдальший куток зім"ятий файлик. У файлику цьому купа папірців, теж зім"ятих, місцями подраних, зіжмаканих - коротше, спаплюжених. Що це? Схоже на сміття, та я знаю: це і є сміття, тільки не те, котре, не замислюючись, жбурляєш у смітник - та й край. Ні, це обідрані клаптики аркушів зошитів чи то альбомів, кілька фото, надійно схованих у білий конверт, уламки колишньої гелевої ручки, розірвані на шмаття та зібрані охайно назад у пакетик надписи - це все щонайкраще підходить на роль наповнення сміттєвоза. Чому ж воно досі тут? Викинути? Ні, й спробувати не варто: це вже було. Уже бачили усі ці "речі" перед своїм носом купу непотребу та не мали сумніву, що зараз же знайдуть у ній притулок, але цього не ставалося: рука не підіймалася відправити їх туди. Банально та, я вважаю, зрозуміло. У Вас, мабуть, теж є десь схований такий от смітник. Схований? Засекречений, запхнутий туди, де ніхто не знайде. Це не цінні фото чи документи - здебільшого чернетки, покреслені та перекреслені з усіх боків. Так живе у мене в столі щонайсправжнісінький маленький смітник. Смітник, котрий ніколи не потрапить у смітник.  

Вчора була у мене остання на той день заявка на ремонт телевізора десь там у кінці Дмитровичів. Вийшов від замовника, а воно вже сонце геть сховалися і тільки західна частина неба ще ледь-ледь багровіла. Зорієнтувавшись на місцевості, вийшов на центральну дорогу.
Зупинка автобуса освітлювалася, але останній автобус у будь - якому напрямку вже давно проїхав. Подумки перебираю варіанти подальших дій.
Ночувати на лавці до ранку? Нудно і нецікаво.
Йти пішки? Пішки я можу пройти багато. Цілий день зранку на ногах, вже і находився чимало, але рушив у бік Обухова.
До Обухова 11 кілометрів. Дорога освітлюється лише у населених пунктах. А так - поля, ліси, і хто знає що. Взагалі то мені треба на Київ, але до Києва у кілька раз далі, ніж до Обухова...
Дуже рідко їдуть автівки, але пробую їх зупиняти. Вони прискорюються ще дужче і пролітають повз. Невже я такий страшний?
Роблю чергову спробу зупинити попутку. Воно стало стишувати швидкість, а я правою рукою поправив сумку. Хто зна, що собі подумав/ла/ керманич, але піддав газу і почав зигзагами їхати прямо на мене! Ледве шуснув від нього в ліс, задки, прудко, ніби заєць. Ну де оце таке воно навчилися, щоб отак робити? Ну темно, ніч, ліс, але ж я людина порядна, просто так склалися обставини...
Це дійство змусило шукати далі якийсь вихід. Вихід виявився супергеніальним - знайти номер телефону таксі Обухова. Таксі швидко примчало і завдяки його прудкості встиг втрапити до останнього автобуса з Обухова до Києва, і зовсім скоро радів ліжку у хостелі на проспекті Лобановського.
Так що таксі і хостелу браво!
А переляканим автомобілістам ганьба.
Жлоби перелякані :)

- вже т0ді тре бул0 й0му ввалити пизди за це.....за таке...

     Ну, що я маю тут сказати...
     З огляду на батька, заможного брахмана, вождя однієї індуїстської секти, з огляду на те духовно-ідеологічне тло, на якому випало формуватися юному Рабіндранату, та подальшу його освіту, слід погодитися, що оригінал нижченаведених перекладів писала людина, котра, якщо і не поділяє, але, без сумніву, оперує поняттями карми, перевтілення, череди повторних чи минулих життів та інших фішок буддизму-індуїзму.
     Слід зауважити, що пошук оригінального тексту дав щонайменше дві версії. Подібні та водночас різні аж настільки, наскільки "love" відрізняється від "rejoice". Так! Рівно настільки, як от коли взаємно міняти "кохай", "люби" на "втішся", "радій", "прийми" або навіть чисто фейсбучне "вподобай" . Втім така обставина анітрохи не здивувала б, якби я наперед поцікавився життям і творчістю Таґора. Виявляється, що писав він майже винятково бенгальською мовою. І лиш невелику частку творів сам особисто переклав англійською після того, як занурився у культурне життя своєї метрополії (а також США) і став там відомим.
      Пошук на спеціалізованому сайті творів Р. Таґора як за назвою "Nothing lasts forever", так і за шматками тексту не дав результатів ані у віршах, ані в піснях. Тобто, я так розумію, або треба шукати старанніше, або такого англомовного перекладу з-під пера Таґора не існувало. Звідси випливає, що обидві версії цього тексту є, можливо, плодами двох різних тлумачень якихось англомовних шанувальників цього індійського поета. Перекладання його творів було досить повальним на початку ХХ століття. Водночас автори статті у Вікі зазначають, що англійська мова має досить куценькі можливості, щоб передавати весь зміст і відтінки, що є в бенгальських першоджерелах.
       Ну, це ніби і ускладнювало задачу мені, але й водночас звільнило від пієтету перед першоджерелом, ще дещо від чого та й, здається, розширило коло дозволених засобів. Отож було два англомовних переклади з бенгальської. І звісно не відомо було наперед, який ближчий, точніший (невідомо й зараз). Текст, що в мене йде перший, є більший за обсягом. Це НЕ той текст, що співається. Тому там переклад записано уривками, але з нього отримано більше інформації і розуміння. Другий текст є, можливо, скороченням першого, можливо, адаптацією з метою покласти його на музику, а мо' й цілком окремою версією. Нема часу це виясняти. Але міжрядковий переклад саме в нижньому (популярнішому в мережі) тексті якраз і відображає, так би мовити, сумарне моє розуміння, отримане розбором обох (!) версій.
         Що з того вийшло - судити Тобі. Можу ще додати, поки копирсався в цих поняттях, раз по раз мені згадувався колишній вибух мозку, пов'язаний з Германом Гессе та його Сіддхартхою.

NONE lives for ever, brother,
and nothing lasts for long.
Keep that in mind and rejoice.
Our life is not the one old burden;
our path is not the one long journey.
One sole poet has not to sing one aged song.
The flower fades and dies;
          Квітка в'яне і вмирає,
but he who wears the flower has not to mourn for it for ever.
          але хто носить ту квітку, не має побиватися над нею вічно...
Brother, keep that in mind and rejoice.
          Май це на увазі, брате, і втішся з цього.

There must come a full pause
to weave perfection into music.
Life droops toward its sunset
          Життя закочується за виднокрай
to be drowned in the golden shadows.
Love must be called from its play
           але любов слід вихопити з цієї неминучості
to drink sorrow and be borne to the heaven of tears.
           щоб осушити чашу скорботи і бути перенесеним у небеса розпачу
Brother, keep that in mind and rejoice.

We hasten to gather our flowers
lest they are plundered by the passing winds.
It quickens our blood and brightens our eyes
to snatch kisses that would vanish
if we delayed.
Our life is eager;
our desires are keen,
for time tolls the bell of parting.
         на весь той час, що б'є у дзвін розлуки,
Brother, keep that in mind and rejoice.

There is not time for us to clasp a thing
          Це не гоже для нас взяти будь-що,
and crush it and fling it away to the dust.
           розчавити і пожбурити геть край шляху.
The hours trip rapidly away,
           Години спливають швидко,
hiding their dreams in their skirts.
           ховаючи мрії під своїми шатами
Our life is short; it yields but a few days for love.
           Життя коротке, зате дає кілька днів для кохання,
Were it for work and drudgery it would be endlessly long.
           а було б воно тільки для завдань та трудів,
           то здалося б нескінченно довгим.
Brother, keep that in mind and rejoice.

Beauty is sweet to us, because she dances
           Краса дає насолоду лиш тому,
to the same fleeting tune with our lives.
           що танцює під ту ж скороминущу мелодію, що і наші життя...
Knowledge is precious to us,
because we shall never have time to complete it.
All is done and finished
in the eternal Heaven.
But earth’s flowers of illusion are kept eternally fresh by death.
          але Землі фантомний цвіт є у стані вічного оновлення через смерть
Brother, keep that in mind and rejoice.

***

Nothing lasts forever
        Нічого вічного

Nothing lasts forever;
        Ніщо не вічне,
No one lives forever.
        ніхто не вічний -
Keep that in mind, and love.
        пам'ятай про це, прийми і втішся з цього.

Our life is not the same old burden;
        Наше життя не є той самий тягар, що був давніше,
Our path is not the same long journey.
        наш шлях не є та ж сама довга подорож.
The flower fades and dies,
        Квітка в'яне і вмирає...
We must pause to weave perfection into music
        На хвильку має настати глибоке замислення,
        аби вплести у ноти візерунок довершеності -
Keep that in mind, and love.
        май це на увазі, і насолодися цим.


Love droops towards its sunset
       Любов, мов сонце, котиться за виднокрай,
To be drowned in the golden shadows.
       щоб потонути у вогнистих сутінках.
Love must be called from its play
       Варто забрати любов з її круговороту,
And love must be born again to be free
       і вона, напевно, пробудиться знов аби бути вільною.
Keep that in mind, and love.
       Усвідом це, і кохай.


Let us hurry to gather our flowers
       Поспішаймо зривати наші квіти,
Before they are plundered by the passing winds.
       поки їх не поцупили зайди-вітри.
It quickens our blood and brightens our eyes
       І кров жвавішає у жилах, і очі грають блиском,
To snatch kisses that would vanish
       коли зриваєш поцілунки, котрі могли б і пропасти,
If we delayed.
       якби ми забарилися.

Our life is eager;
       Наше життя нестримне,
Our desires are keen,
       а бажання палкі
For time rolls by
       протягом всього часу, що спливає і спливає -
Keep that in mind, and love.
       не забувай про це, і кохай.

My beloved, in you I find refuge
        Кохана людина - ось що є прихисток і втіха для кожного.

Beauty is sweet for a short time,
         Краса дарує насолоду на якусь мить,
And then it is gone.
         а потім зникає.
Knowledge is precious
         Знання безцінне,
But we will never have time to complete it.
         та нам не дано часу спізнати все.
All is done and finished
         У вічних небесах
In eternal heaven,
         все знаходить своє завершення,
But our life here is eternally fresh.
         але наше життя тут є вічно новим -
Keep that in mind, and love.
         пам'ятай про це, і люби його!
                                          
                                      27.10.2016

СЛУХАТИ

Вибори відбулися. Ніхто не кричить ,що вони були підкуплені, чи нелегітимними. Кандидати ,як потрібно ,обмінялись скупими привітаннями, а країна нарешті видихнула вчорашнє задимлене повітря, і вже з надією дивиться в завтрашній день, що б вдихнути чистий і вільний вітер змін на краще)

p.s. написане можу підтвердити фотографіями