хочу сюда!
 

Татьяна

51 год, телец, познакомится с парнем в возрасте 47-50 лет

Заметки с меткой «мандри»

Новий привіт від Мандрівника

         Наш Мандрівник вирішив поїхати в тур вихідного дня в одне з сіл Надсяння, с. Старий Мякиш, Підкарпатського воєводства, Ярославського повіту в Польщі.

Державний Гімн України до 6 березня 2003 року мав такі слова:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

         Одна строка виділена. Чому? Річка Дон нам більш знайома, бо ще за часів Радянського Союзу вона протікала по території нашої тодішньої країни. І як говорять джерела і факти там проживають українці, та і з територією зрозуміло )))
      А от що ж із Сяном? Чому про нього йшлось в Гімні?
      Сян — річка в Україні (Турківський район, Львівська область) та Польщі.
       До 1946 року гірський Сян лежав на суто українській території, середній - на українсько-польському прикордонні (Сян вважався за межу української та польської частини Галичини), нижній — на польській етнічній території.
       Після встановлення нового кордону між УРСР і Польщею на території України лежать лише джерела Сяну, далі, на 55 км, Сян є кордоном між Польщею й Україною. На цій ділянці річки існували українські села. У 1946 р. при облаштуванні кордону мешканці сіл були переселені, а їхні будівлі — спалені (див. Операція «Вісла»). Нижче, 390 км, тече у Польщі. Після виселення українського населення державний кордон став також етнічною українсько-польською межею.

Сян з висоти пташиного лету (с)



Таким Сян представ  очам Мандрівника у червні 2018 року



      Отже метою подорожі було село Старий Мякиш, Ярославського повіту, Підкарпатського воєводства. А точніше стара  закинута Греко-католицька церква Пресвятої Богородиці.


     
      Знаходиться ця споруда, як і годиться,  в центрі села на височині.



      Коли готувала замітку, знайшла ось таку архівну фотку. Так церква виглядала у 1917 році.

 
       Церква Пресвятої Богородиці (в Польських джерелах часто зустрічається назва Церква греко-католицька Захисту Пресвятої Богородиці) є старовинним архітектурним об"єктом Підкарпаття. Це дерев'яна споруда з брусової конструкції, встановлена на дубовий фундамент, закріплена на великих каменях. Будівля є однією з небагатьох, у дерев'яній церковній архітектурі південно-східної Польщі, приклади, натхненні сакральною архітектурою цегляного бароко.



      Найстаріша частина зрубу закладена у 1615 році. Основна частина, такою якою ми можемо споглядати на фото, була зведена в 1803-1811 роках.
      В кінці 19 століття дранку, якою був покритий дах замінили на метал, який вкриває верх будівлі дотепер.
      Станом на 1939 рік в селі Старий Мякиш проживало 220 українців, 500 поляків і 20 євреїв.
Акція "Вісла" внесла свої корективи в долю українців і з 1947 року церква перестала функціонувати і дотепер стоїть закинута.
Стоїть, як мовчазний свідок трагедії народів....





       Біля церкви стоїть великий пам"ятник жінці, а поряд з церквою, схоже, надгробні камені. Вияснити кому пам"ятник і звідки саме ці камені з написами, на жаль не вдалось.





 
     Церква хоч і покинута, але навколо неї чисто і немає бур"янів, тобто місцеві люди підтримуть порядок prey  . Звичайно церква стоїть зачинена і потрапити в середину не було можливості. Але в шпаринку заглянути вдалось і стало сумно unsmile 



      Але ж було цікаво, невже ніде не залишилось жодного залишку розписів? Як би це було у нас, то і сумніватись не прийшлось, така церква вже давно припинила б своє існування, не кажучи вже про розписи. А от у них все-таки щось збереглось.

Знайшла в інеті фото 2013 року.



А ще є ось така інформація:
     У 1964 та 1965 рр. облаштування церкви (75 об'єктів), включаючи багатозонний, рамковий іконостас близько 1815 року, два бокові вівтарі, фестори були перенесені в Замковий музей міста Ланьцут. В 1976 році була зруйнована дзвінниця XVII століття.







       Ось такі пам"ятки історії, які колись знаходились на території наших земель, знаходяться за її межами.
       Фото в моєму альбомі http://photo.i.ua/user/729788/514375/  smile
        Звичайно фото не всі оригінали Мандрівника. То ж дякуємо тим людям, які цікавляться історією і залишають нам з Вами цінні кадри! spasibo

 




Як зупинити попутку вночі десь між Києвом і Обуховом?

Вчора була у мене остання на той день заявка на ремонт телевізора десь там у кінці Дмитровичів. Вийшов від замовника, а воно вже сонце геть сховалися і тільки західна частина неба ще ледь-ледь багровіла. Зорієнтувавшись на місцевості, вийшов на центральну дорогу.
Зупинка автобуса освітлювалася, але останній автобус у будь - якому напрямку вже давно проїхав. Подумки перебираю варіанти подальших дій.
Ночувати на лавці до ранку? Нудно і нецікаво.
Йти пішки? Пішки я можу пройти багато. Цілий день зранку на ногах, вже і находився чимало, але рушив у бік Обухова.
До Обухова 11 кілометрів. Дорога освітлюється лише у населених пунктах. А так - поля, ліси, і хто знає що. Взагалі то мені треба на Київ, але до Києва у кілька раз далі, ніж до Обухова...
Дуже рідко їдуть автівки, але пробую їх зупиняти. Вони прискорюються ще дужче і пролітають повз. Невже я такий страшний?
Роблю чергову спробу зупинити попутку. Воно стало стишувати швидкість, а я правою рукою поправив сумку. Хто зна, що собі подумав/ла/ керманич, але піддав газу і почав зигзагами їхати прямо на мене! Ледве шуснув від нього в ліс, задки, прудко, ніби заєць. Ну де оце таке воно навчилися, щоб отак робити? Ну темно, ніч, ліс, але ж я людина порядна, просто так склалися обставини...
Це дійство змусило шукати далі якийсь вихід. Вихід виявився супергеніальним - знайти номер телефону таксі Обухова. Таксі швидко примчало і завдяки його прудкості встиг втрапити до останнього автобуса з Обухова до Києва, і зовсім скоро радів ліжку у хостелі на проспекті Лобановського.
Так що таксі і хостелу браво!
А переляканим автомобілістам ганьба.
Жлоби перелякані :)

Париж, Париж...


Париж, Париж...

...а наших в Парижі видно одразу...

Цікава бесіда під час мандрів


Якщо вам сумно під час зими, можна здійснити мандрівку в теплі краї...

Буки

Буки — село, Сквирського району Київської області, розташоване за 14 км від районного центру міста Сквира, поблизу річки Роставиця.

Перша згадка про Буки, а точніше про поселення Бакожин, датується в 1622 р., але вже у 18 ст. зустрічається назва Буки.


Дивитись світлини ще http://www.travelua.com.ua/kiїvshhina/skvirskijj-r-n/buki.html

Мандри 2

Незвідане Поділля. Тур-Клуб "Бідняжка" у с.Чернятині Жмеринського р-ну. Палац Вітославських — Львових. На сьогоднішній день аграрний коледж.


Село Чернятин, що на Вінниччині, здавна прикрашає пам’ятка архітектури ХІХ ст. – палац, у якому проживав польський магнат Вітославський, який і побудував цей маєток. Деякі джерела стверджують, що палац був побудований ще у ХVII ст., та в Реєстрі архітектурних пам’яток України записано, що палац та господарський флігель поруч з’явились тут у 1830 році. Ймовірно, тоді ж споруджується надзвичайно репрезентативна в’їзна брама. До воріт маєтку була підведена залізнична колія, і якраз навпроти брами зупинявся потяг, якщо ним їхали поміщик або його гості.

Автором неоготичних фасадів чернятинського палацу міг бути польський архітектор Генріх Іттар, мальтієць за походженням, який навчався у Римі. Будівля, попри певну архітектурну еклектику, вражала сучасників стрункістю і витонченістю ліній. Південний і західний фасади отримали над другим поверхом високий аттік і прямокутні вікна, декоровані фронтончиками. Готична стрільчатість всіх вертикалей мала за мету створити ілюзію більшої висоти. На центральному вході між парою мармурових левів підіймаються гранітні сходи. Раніше кожний лев опирався правою лапою на геральдичний щит з гербом власника. Герби було знищено під час революції.


Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск з боків; є герби і в центрах трьох розеток вестибюля.

[ Читати далі ]

Мандри (1)

Незвідане Поділля. Тур-Клуб "Бідняжка" у Селищі Тиврівського р-ну.



Побачили залишки замку Черленків (Щеньовських), з пагорбу на якому він розташований відкривається чудовий краєвид. Раділи та позували біля коней, а дехто подарував коню свою сумку і мусив повертатись... А тому у так званому "Маріїнському парку" бігав як заєць в останню хвилину в надії побачити та встигнути зробити фото на згадку... Проводила екскурсію нам чудова місцева дівчина Катерина Миколаївна, завзята та зацікавлена та дуже щира, дякуємо їй!

Більше фото тут:http://photo.i.ua/user/1101426/494710/





















Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая