хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Заметки с меткой «радість»

Белых берёз кисея

Белых берёз кисея,
Светлые неба глазницы...
Боже, Ты радость моя,
Сказка, что жизнью мне снится...

Зимушка, падает снег
Тихо, свободно, прекрасно...
Тонкой вибрации бег,
Нежной, как детская сказка.

Кружат снежинки, паря,
Душу объемля покоем -
Небо, природа, Земля
В сердце сияют любовью.

Господи, славься во век,
В дивной красы восхищенье...
...Небо, Земля, человек
В вечных гармоний свеченье!..

              А.Райдуга    

Великдень у Львові




ВАРРАВА

А як жилось тому Варраві,
Коли навдогоду юрбі
У невситимій злобі
Христа розп’яли у ганьбі,
А потім воскрес Він у славі?
Варраво, як жилось тобі?

Тобі всі злочини простили,
Його ж за правду розп’яли
Високовченії осли,
Шакали суддями були,
І низько роги опустили
Многотерплячії воли.

То ж як жилось тобі, Варраво?
Ти смачно їв? Спокійно спав?
Чи попелом ти посипав
Волосся, коли день згасав,
Як і вставав, — усе криваво?
А, може, спогади писав?

Мовляв, Христос моїм був другом,
Отак усе було і так.
Йому казав я: – Ти дивак!
Даремно не дражни собак!
Життя прожить – не перти плугом.
От і загинув, неборак!

А, може, мав ти знак з небес, –
Той здогад в серце моє проситься, –
Раніш, ніж Діва-мироносиця?
Ось ангел в темряві проноситься
І в двері стукає: – Воскрес!
Варраво, чуєш? Він воскрес!
І прощення тобі приноситься!
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!


автор Галина Гордасевич



Такої життєвої радості усім нам треба вчтитися!!!

Давно нічого не писала у блозі, то часу не було, то вражень... Навіть не вражень, вони у мене є завжди, а чогось такого, що справді зачепить і залишить слід. Майже місяць тому почула декілька слів, котрі дотепер змушують по-іншому дивитися на світ, на матеріальні цінності (якщо це взагалі можна назвати цінностями), на глобальну і, здається, безкінечну гонитву за грошима, на всі ті речі, які давно стали частиною нашого життя, але по суті не є життєвонеобхідними...

Отож, 9 червня, відразу після нашого нашого весілля, вирішила я відвідати своїх родичів, котрі на весілля запрошені не були, але є для мене близькими людьми і частиною мого життя і світогляду. Зайшла до однієї бабусі (дружина рідного брата мого дідуся, якого я не знала ніколи). Жінці вже 90 років, але незважаючи на це людина повна оптимізму і... вдячності!!! Вдячності Богу за те, що у свої роки вона ходить, вона все пам'ятає, вона може говорити і відчувати смак їжі! Єдине, каже, трошки їй некомфортно, що по-трохи втрачає слух, але "це в мої роки нічого, тільки прошу людей голосніше говорити і все". Вдячності родичам, що її незабувають і дбають про неї, хоча своїх рідних дітей вона ніколи не мала. Жодного разу за все своє коротке, порівняно з її, життя я не чула від неї нарікань, жодних, ні на що!!! І тоді, 9 червня, зрозуміла чому!!! Все насправді дуже просто - людина знає, що таке справжня біда, справжня бідність і справжня самотність. Почну з останнього: справжня самотність - це коли ти ще немовля, а у тебе помирає батько, коли тобі 10 років - помирає мама, а найближчі родичі раз на день приносять тобі мінімальну їжу, щоб з голоду не померла через їхню вину. Самотність - це коли ти плачеш на Різдво, бо  всі живі твої найближчі родичі не твоєї віри і не святкують святвечір, не ходять колядувати... І ти розумієш, що навколо люди святкують, а ти одна однісінька і нікому не потрібна... Таке ж на Великдень... і на всі решту свята... І так аж до дорослого віку, поки не вийшла заміж... Справжня біда - це війна! І все, більше нічого писати не буду про це, бо емоцій і їх справжності не передам, і ніхто не передасть, крім тих людей, які це пережили. А справжня бідність - це повоєнний час! Коли з твого і так невеликого будиночку залишилася одна кімната, без вікон, без печі, навіть без нормальної підлоги... "До тепер маю ліжко, яке мені тоді дала двоюрідна сестра, бо їй мене стало дуже шкода... Дала вона мені і подушку і таку убогеньку ковдру, щоб я зовсім не замерзла... отак і жила. А вже коли прийшов сюди дідо (її чоловік, брат мого дідуся), то він вже все доробив, зробив нам хату (йдеться про кімнату, в якій можна приймати гостей, в якій є диван, стіл, шафа і яку до тепер бережуть і дуже нею гордяться! Також годі передати гордість і радість людини, котра веде тебе у цю кімнату і просто з невимовним щастям її показує і з особливим теплом розповідає про спільне фото зі своїм чоловіком, котрий вже давно покійний, але це фото зробили вже після його смерті з двох окремих знимок, щоб була пам'ять), ми мали п'єц, нормальні умови, щоб жити, але напевно в мене доля така, що вже і на старості знов багато років живу сама".

В усьому будинку справді дуже охайно, делікатно і помітно, що дорожать кожною річчю... Але це не те, що я хотіла сказати... Хотіла просто написати декілька почутих речень: "Після війни було дуже тяжко, не було нічого і я була одна, все мусіла сама собі купувати, шукати і робити. Все! В мене нічого не було! І я сама всього добилася, добилася того, щоб жити. І сама собі все купила: і сокиру, і лопату, щоб трошки город посадити і щось мати. Купила собі горнятко, тарілку, ложку, стілець. Все, що треба було для життя"!!!

ЛЮДИ!!! НЕ НИЙТЕ ЧЕРЕЗ КОЖНУ ДРІБНИЦЮ!!!!

Кулька

От буває таке відчуття, що ти кулька, повітряна кулька. І от зараз ти як  луснеш, як луснеш!.. Від радості!

З днем Соборності України!

Шановні друзі! Вітаю Вас з днем Соборності України! Це свято молоді, свято скромне, свято душі.

У Запоріжжі націоналісти з'эднали береги,

в Івано-Франківську теж робили довгенькі ланцюги людськи,

у Харкові пройшлися містом, Донецьком пройшлися з бандерівським прапором.

Хоча gazeta.ua на 21-му році, як упокоїлась сересерія згадала раптом якихось радянських офіцерів. Може і я себе школярем назву!?

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027221/ http://blog.i.ua/user/3358404/ http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027218/ http://gazeta.ua/ru/articles/life/419191/5

Цитаты, фразы, любимые сердцем. Часть 1

"З джерела я стала озером" (с)

"Счастье в том, чтобы хотеть то, что у тебя есть. А не в том, чтобы иметь то, что хочешь!"

"І справжнім друзям не забудь, подзвони...Бо добре чи зле, з тобою завжди вони" (с)

Не бойтесь потерь и перемен в жизни!Чтоб построить новое, нужно
разрушить старое.Чтоб встретить рассвет, нужно пережить ночь! Чтоб
воскреснуть, нужно умереть..

"Більше я не дамся смутку в полон і не наздожене мене печаль..Я не заплачу за тобою знов..Прощавай" (с)

"Если ты упал, встань и иди!!!!" (с)

"Никогда ни о чем не жалейте в догонку, Если то,что случилось,-нельзя
изменить.Как записку из прошлого,грусть свою скомкав,С этим прошлым
порвите непрочную нить" (с)

"О дети Адама, как умеете вы защищаться от всего, что может принести вам добро!" (с)

Я умею летать, но мне иногда говорят, что это просто мои ноги до пола не достают.

"В грозы, в бури, в житейскую стынь, при тяжелых утратах и когда тебе
грустно, казаться улыбчивым и простым - самое высшее в мире искусство." (с)

"Рождённый ползать купил себе шарик" (с)

Только страх неудач делает исполнение мечты невозможным! (с)

Вот фотография на полке -"ты" Вот
запах на моей футболке - тоже ты Четыре тапка у порога - "мы" Так много
"ты", так мало "мы".... (с)

Живі - мертві

Йдучи з подругою вулицею після дощу, висловив думку про те,що класно було б пробігтись по калюжі, а ще краще стрибнут в неї...Думаю більшість зараз подмало те що висловила моя подруга))) Ну й нехай! Це звісно надто вже не пересічна забаганка, але цікаво в якої клькості людей зявляються такі дитячі забаганки при погляді на мокрі вулиці.А от зимою зїхати на ногах з гірки яку розковзали діти чи підбігти до дітвори кинути в сніг рюкзак і попросивши в них санки,чи орендувавши за шоколадку(власний досвід)))) проїхатись. Тут думаю вже буде значно більше бажаючих, але от сміливців зробити не надто. "Це ж людти дивляться.", "Це якось по дитячому" "Я ж одягнений не відповідно...нові штани...", а в душі ж хочеться))) але більшість запрошенння до таких спонтанних забав прямо таки відкине цілко серйозно вважаючи це тупістю.
 Люди перестали бачити ці малі радості.Особисто я памятаю моменти що з школи не виходив, буквально вилітав в двір,просто вибігав,поки добіг до друзів встигав поскакати по сходинках, проїхатись на пирилі,копнути лавку і зачепити когось, крик, сміх...То бурлило ЖИТТЯ!!! Чи памятаєте як смакував мамин компот з яблук чи ще чогось після футболу, а брудні ноги після футболу,чорні руки від горіхів, синє обличчя від якихось там ягід...О Боже, якби хотілось ще колись в житті мати такі брудні ноги після футболу на мокрому полі.А зараз чую як люди говорять "А, хліб не такий як був колись, а ковбаса..."...Ні! Ми вмираємо! перед телевізорами, перед тими дурними мріями і планами...діти живуть,а ми ні,вони можуть ще сміятись і радіти.А потім входять в доросле життя і починають скучати за компютерами, стаються  "знавцями життя", а тоді приходе це прагнення дорослості, щоб вже був секс, вже була свобода щоб кудись поїхати, вирватись...І ось ці сумні двадцятирічні діти сідають і нема в них життя...
Нам так насправді бракує життя. Ми тужимо за добробутом, але один знайомий після відрядження в німеччині розповідав, що довкола були забезпечені німці.Добротний одяг, добротні мерседеси... і жодної посмішки, всі якісь сумні.Єдина радісна людина - касирка в туалеті, негретянка з Гани.Єдина радісна людина, яка сказала," привіт, звідки ти?", і на ламаному англійському щось там побалакали біля того туалету.Єдине радісне обличчя,а на вулиці далі снували ті мумі.
Нам бракує життя! Це є хвалебне прагнення яке не дає нам спокою і прошу Бога щоб ніщо його не заглушило.З ним народжуємось і зним живемо воно є в кожному з нас, десь глибоко в нашому серці.Думаю майже всі були в такому стані, колись на питання як справи, говорили "всьо добре але щось не добре".Ми самі часом не знаємо що тоді є, що нам щось не подобається. То власне те прагнення, Бог прагне щоб ми жили! А люди живуть так наче ніколи не помруть а потім вмирають наче не жили.Колись почув такі слова:"Прагну щоб смерть застала мене живим!"

Сонячно-смішинковий диптих

навіяно фантазіями донечки :)

 

Смішинки-реготушки

Будь ласка, мамо, кольоровий слоїк

Отой віддай мені! Смішинок

Барвистих усередину нарегочу я.

Їх даруватиму дорослим і малятам,

Всім тим, хто невеселий та сумний!

© Stepanska Marina (SMG)

 


Духи сонця

 

Сяє сонце призахідне сите –

Абрикос бурштиново-медовий.

Розлітаються сонячні діти

В надвечіря терпке полинове -

                  Вогнедухи малі променисті.

                  Небо, води, земля – серпанкові,

                  І голівки малят золотисті –

                  Сонцепил, крихти світла чудові!

                 

07.09.2010

 

© Stepans’ka Marina (SMG)