хочу сюди!
 

Татьяна

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 44-65 років

nataluxe

попередня
наступна

Такої життєвої радості усім нам треба вчтитися!!!

Давно нічого не писала у блозі, то часу не було, то вражень... Навіть не вражень, вони у мене є завжди, а чогось такого, що справді зачепить і залишить слід. Майже місяць тому почула декілька слів, котрі дотепер змушують по-іншому дивитися на світ, на матеріальні цінності (якщо це взагалі можна назвати цінностями), на глобальну і, здається, безкінечну гонитву за грошима, на всі ті речі, які давно стали частиною нашого життя, але по суті не є життєвонеобхідними...

Отож, 9 червня, відразу після нашого нашого весілля, вирішила я відвідати своїх родичів, котрі на весілля запрошені не були, але є для мене близькими людьми і частиною мого життя і світогляду. Зайшла до однієї бабусі (дружина рідного брата мого дідуся, якого я не знала ніколи). Жінці вже 90 років, але незважаючи на це людина повна оптимізму і... вдячності!!! Вдячності Богу за те, що у свої роки вона ходить, вона все пам'ятає, вона може говорити і відчувати смак їжі! Єдине, каже, трошки їй некомфортно, що по-трохи втрачає слух, але "це в мої роки нічого, тільки прошу людей голосніше говорити і все". Вдячності родичам, що її незабувають і дбають про неї, хоча своїх рідних дітей вона ніколи не мала. Жодного разу за все своє коротке, порівняно з її, життя я не чула від неї нарікань, жодних, ні на що!!! І тоді, 9 червня, зрозуміла чому!!! Все насправді дуже просто - людина знає, що таке справжня біда, справжня бідність і справжня самотність. Почну з останнього: справжня самотність - це коли ти ще немовля, а у тебе помирає батько, коли тобі 10 років - помирає мама, а найближчі родичі раз на день приносять тобі мінімальну їжу, щоб з голоду не померла через їхню вину. Самотність - це коли ти плачеш на Різдво, бо  всі живі твої найближчі родичі не твоєї віри і не святкують святвечір, не ходять колядувати... І ти розумієш, що навколо люди святкують, а ти одна однісінька і нікому не потрібна... Таке ж на Великдень... і на всі решту свята... І так аж до дорослого віку, поки не вийшла заміж... Справжня біда - це війна! І все, більше нічого писати не буду про це, бо емоцій і їх справжності не передам, і ніхто не передасть, крім тих людей, які це пережили. А справжня бідність - це повоєнний час! Коли з твого і так невеликого будиночку залишилася одна кімната, без вікон, без печі, навіть без нормальної підлоги... "До тепер маю ліжко, яке мені тоді дала двоюрідна сестра, бо їй мене стало дуже шкода... Дала вона мені і подушку і таку убогеньку ковдру, щоб я зовсім не замерзла... отак і жила. А вже коли прийшов сюди дідо (її чоловік, брат мого дідуся), то він вже все доробив, зробив нам хату (йдеться про кімнату, в якій можна приймати гостей, в якій є диван, стіл, шафа і яку до тепер бережуть і дуже нею гордяться! Також годі передати гордість і радість людини, котра веде тебе у цю кімнату і просто з невимовним щастям її показує і з особливим теплом розповідає про спільне фото зі своїм чоловіком, котрий вже давно покійний, але це фото зробили вже після його смерті з двох окремих знимок, щоб була пам'ять), ми мали п'єц, нормальні умови, щоб жити, але напевно в мене доля така, що вже і на старості знов багато років живу сама".

В усьому будинку справді дуже охайно, делікатно і помітно, що дорожать кожною річчю... Але це не те, що я хотіла сказати... Хотіла просто написати декілька почутих речень: "Після війни було дуже тяжко, не було нічого і я була одна, все мусіла сама собі купувати, шукати і робити. Все! В мене нічого не було! І я сама всього добилася, добилася того, щоб жити. І сама собі все купила: і сокиру, і лопату, щоб трошки город посадити і щось мати. Купила собі горнятко, тарілку, ложку, стілець. Все, що треба було для життя"!!!

ЛЮДИ!!! НЕ НИЙТЕ ЧЕРЕЗ КОЖНУ ДРІБНИЦЮ!!!!
2

Коментарі

Гість: [email protected]))))

18.07.13, 00:16